menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 16.04.2022 в 20:25
Фанф прочитано: 320 раз
Час прочитання:
Категорія: Романтика, Гет
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Вечори на хуторі близь Гоґвортсу, або ДРАМІОНА ПО-УКРАЇНСЬКИ


16.04.2022, 20:25
Дійові особи:
Маруся Ґринджола (Герміона) – молода дівчина на виданні, яка ніяк не може обрати парубка.
Роман Вінтонів (Рон) – її друг дитинства, симпатичний рудуватий юнак із сусіднього села.
Демид Маковський (Драко) – син пана, який залицяється до Марусі.
Григір Гончаренко (Гаррі) – кращий друг Романа.
Лада (Лаванда) – дівчина закохана в Романа.

Ніч. Місяць білобоко викотився на виднокіл. Кругом так тихо, що далеко чути, як вітер колише віти голих дерев. «Шух-шух», – чутно то тут, то там. З коминів хат валить дим, над селом кружляють сніжинки. Зима. Рипнули двері однієї з хат. Так журливо й пронизливо, видко, що господар ніякий. Бо як можна до такого скрипу двері довести! Двері треба любити, кріплення змазувати, олією поливати…. Так, про що це я. Ага. Рипнули двері однієї з хат й на вулицю вискочив рудий хлопака.
- Іду. Іду до Марусі й всьо їй скажу. Розкажу як ми серце репає як її бачу. – юнак був трохи напідпитку. Хата з якої він вискочив належала його кращому другу – Григіру Гончаренку. А він ж бо гнав найкращий самогон на усе село!
- Тихо, ти, Романе! Куди підеш? Чи ти з дуба рухнув? – голосно гукає йому Григір з хати. – спить твоя Маруся, диви як місяць високо.
- Як зараз їй того не скажу, то жити на зможу. Бери, друже, рушники. Свататися піду! – рудий хлопець натягнув криво шапку і рушив до хвіртки. Під його чобітьми зарипів сніг так гучно, що луна розійшлась селом.
- Жди, Романе! Почекай! – Григір вибіг з хати обмотавшись вишиваним рушником, як староста. – Почекай-но, друже мій, козаче!
- Чекаю… Давай рухом, Григір. Що ж ти повільний, як баба Параска по службі Божій.
Григір захекано догнав Романа уже за хвірткою. Подав другу чарчину й сказав:
- Ну, на коня й на удачу. – хлопці перехили по чарці й кинули їх просто в сніг.
- Не розбилась. – сказав Роман.
- А ти шо хотів? Півметра снігу.
На шум із сусідньої хати визирнула баба Одарка Дубова. Вона зовидівши дві постаті за вікном копнула свого чоловіка й сказала:
- Чуєш, чоловіче добрий! Хтось попід вікнами йде. То певно чорт!
- Який чорт, жінко. Головний чорт в тім світі то ти, дай ми поспати, завтра вранці вставати.
Наскільки постраждав старий козак Дуб після того як назвав свою дружину чортом – написати не можу, бо такого жаху жодна цензура не пропустить. Але можу тільки сказати, що після тієї ночі Дуба ніхто Дубом не називав – хіба що Дубочком. Баба Одарка прислухалась до голосів за вікном.
- Григір, а як ми одмовить? Ми стільки років дружимо. Я навіть Ладу кинув, бо не можу… Дивлюсь на її волосся світле, а мені каштанового хочеться. Дивлюсь в її очі блакитні – а за карими серце терпне.
- Як одмовить, то підеш і втопишся. Най знає! – все що одповів Григір бідному Роману.
Роману такий розклад подій звісно не дуже підходив, але що ж робити. Як назвався грибом – то скачи у борщ. А як сказав, що вмреш як одмовить – то певно ще трохи подумай. Чи ті жінки того варті, га? От так йшли наші парубки по селу. Тиша й благодать. Село спить, ніхто не говорить, ніхто нікуди не йде. Окрім, тих двох душ заблудлих. А може трьох…Бо ось з іншого краю села, гордо, наскільки це можливо по півметрах снігу, чимчикує син місцевого пана – Демид Маковський. Тихо йде, без старостів. Лиш би тільки Марусю побачити. Чого ці всі мужики думають, що порядна сільська дівчина вночі не спить, а когось із них жде, я не знаю. Але то так часто буває…
Іде Демид, у вуса собі пісню різдвяну мугикає. Ніч ж бо яка! Як ніч перед Різдвом. От-от! Точно чорт пролетів! Не знав Демид, що то не чорт, а старий козак Дуб від жінки своєї так втікав, що аж на хату вискочив. Знатиме як жінку чортом називати. Теж мені козак. Прислухався Демид, аж чує голоси! Точно, Роман і Григір йдуть. Григір як сват одягнутий. Невже запізнився! Невже Марусі йому вік не видіти!
- Так, заждіть. – сказав Демид сам до себе. – Хто вночі свататися ходить? Ох і рейвах буде! Йду я подивлюсь, що там коїтися буде.
Взагалі мене дуже дивують люди, які самі з собою розмовляють, але Демид собі поговорив, а я вам ту розмову передала. От і рушив Демид підтюпцем до Марусиної хати. Ніч. Село спить. Але що то таке? У Марусиній хаті вогник танцює, то таки не спить порядна сільська дівчина вночі! Онамаєш, приїхали. А я її тут захищаю.
Сидить Маруся Ґринджола, важко голову схилила над книжками старовинними, які в місцевого панотця віджала, бо читати щось хочеться, а бібліотека в селі бідна. Один Гоголь і той вже в печінках сидить. Зажурилась Маруся над своєю долею, аж чує за вікном крик, такий розпачливий – ніби кого ножом ріжуть:
- Маааарууууся! – знову Роман прийшов.
- Маааааарууууся! – о, і Григір з ним.
Накинула на себе Маруся шубку, яку батьки з міста привезли, чобітки жовті одягнула, хустину замотала й пішла відчиняти двері. Бачить картина: стоїть Роман п’яний, розхристаний, в одній сорочці та штанях, добре хоч шапку одягнув. А поруч нього такий самий друг її, Григір, поверх сорочки вишиваним рушником обмотався, мов староста.
- З якого покуття ти той рушник зірвав, ти, манкурте! – каже Маруся до Григіра.
- Марусю! Тихо! Він свататися прийшов. – їй на то Григір. І усміхається як дурний.
- Марусю, кохана моя. Життя мого квітко. Хочу тебе заміж узяти! – волає Роман як різаний. Село не спить. Вуха всі нашорошили, чекають, що Маруся одповість.
- Романе, спати йди. Ранок за ніч мудріший. Завтра приходь.
- Ні! – гарчить Роман. – Я вже хочу знати! Чи любиш ти мене?
Поки парубок то горланив, Демид за парканом сховався, слухає-чекає. Аж чує схлипує хтось гірко, десь поруч зовсім. Зиркнув Демид, а поруч нього, за іншим сусідським парканом дівча ховається. Біляве, тонке.
- Ти хто така? – шепоче Демид. – Ти чого по ночах сама лазиш, дурне? – мудре питання від такого ж.
- Лаааадаааа я. – ридає дівчина. – Романа люблююююю я.
- Тс! Не плач. Кому твій Роман потрібний буде, дитя. Ходи сюди, будемо разом слухати. Боже, докотився. – каже Демид і кличе дівчину до себе.
- Маруууусю! – голосно кричить Роман.
Село остаточно прокинулось. Навіть панотець у церкві проснувся, згадав, що книги свої в молодої Ґринджоли не забрав.
- Що ж ти кричиш, дурню? – питає Маруся. – Не глуха я. Не піду я за тебе. Не люблю тебе. І не буду. Всьо.
- Ага! Ура! – вигукує Демид й вскакує з-за паркану. Поруч нього Лада.
- А ти там шо робиш? – питає Роман.
- Теееебеее чееееекаю. – ридає дівчина.
- Я не тебе, дівчино, питаю. Демиде, шо тут робиш? Чого прийшов? Чи маєш якусь справу до моєї Марусі?
- Відколи я твоя стала. – дивується в голос Маруся. – Я мамина.
- Тс. Голова болить. – жалісно каже Григір.
- Я прийшов свататися, - каже Демид. – До Марусі. Але я як нормальна людина чекав перших півнів.
- Люди, перші півні – це третя ночі. Куди я попала! – бурмоче Маруся собі попід ніс.
- Най би тя шляк наглий трафив! – кричить Роман і кидається на Демида з кулаками. Демид, який, як мінімум, був тверезий, робить крок в сторону й Роман падає сторч головою в сніг. Лада з плачом кидається до нього.
- Най би тя качка копнула! – заступається за друга Григір й теж опиняється в снігу.
Ну ж кажу вам, півметра снігу, то вам не жарти. Подивилась Маруся на всю ту картину, зайшла до хати й вернулась з гарбузом. Роман від снігу відтріпався – вовком на Демида дивиться. Григір вирішив далі у сніжку посидіти. Добре так, прохолодно. Лада не знає куди дітися.
- Значить так, гарбуза я маю одного. Хто зараз мені відповість на питання вірно – за того заміж піду. Хто невірно – гарбуза отримає.
Всі притихли. Все село мовчить. Баба Одарка до вікна приклеїлась, аби щось почути. Її чоловік Дубочок під комином десь заникався: й від жінки, і чути краще. Панотець перехрестився. Чорт, який, до речі, дійсно пробував місяць украсти – на всю цю драму подивився й самостійно вирішив у пекло вернутися. Кому тре’ ті люди, неможливо просто.
- Ото ж, питання. – Демид і Роман затихли, на Марусю дивляться. – Який квадратний корінь з 64?
А ви що смієтеся? Ви, яке питання думали почути? Думали Маруся захоче знати відповідь на питання життя, Всесвіту й взагалі? На то питання відповідь Маруся вже знала. 42. Їй миші розказали, ті, що між сіном на сіновалі жили. Не те, щоб Маруся на сіновалі бувала, але миші не тільки там же бувають. Ви не подумайте.
- Я знаю! Знаю! – заволав Демид. – Але хай Роман перший свої сили спробує! Я ж таки пан вихований.
- Двадцять! – крикнув Роман. Маруся усміхнулась й підійшовши до Романа вручила йому гарбуза.
- Тримай, хороший. Тогорічний. З татового города, каша буде во!
Роман гірко заплакав обіймаючи гарбуза, Ладу і Григіра, якому уже полегшало й він вирішив таки вилізти зі снігу.
- Кажи відповідь, Демиде! – гаркнув Роман.
- А віщо? Ти ж правильної відповіді не знав! – засміявся Демид і показав му язика.
- Най би тя грім ясний спалив!
- А тебе щоб перун вдарив!
- Бодай же вам, парубки! – гаркнула Маруся. – То ж те саме! Шо грім, шо перун.
На тім слові розійшлися всі по своїх справах. Маруся пішла готуватися до шлюбу з панським сином. Бо хитрий чоловік, то мудрий чоловік. Григір і Лада затягли Романа до хати, де Лада йому зізналась, що при надії. Тому бачити Роману тільки блакитні очі й світлі коси до кінця днів своїх на тій землі. Григір пошлюбив сестру Романа й стали вони ще ближчі, аніж були до того. Панотець так і не дістав свої книги назад, бо Демид одкупив їх своїй молодій дружині Марусі, страх як дівка читати любить. Баба Одарка з чоловіком помирилась, але Дуб вже ніколи не був таким яким його пам’ятали.
От така то історія відбулась в нашому селі. Була зима. Мороз такий, що як крок ступиш, за кілометр тріскіт чути. Гоголю й не снилось.

13.04.2022
Категорія: Романтика Романтика, Гет | Додав: GingerSnape | Теги: драміона, українське, гумор
Переглядів: 320 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Вечори на хуторі близь Гоґвортсу, або ДРАМІОНА ПО-УКРАЇНСЬКИ
Завантаження...