menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
На жаль, нічого схожого не знайдено! Можливо автори забули додати теги до фанфіків. Нагадую, що варто їх заповнювати. Якщо ви вкажете однакові теги до всіх частин твору, у цій рамочці читачі зможуть легко усі знайти.
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Заковані | Manacled (1 Розділ)


13.03.2022, 18:25
1

Плейлист:

So Far – Olafur Arnalds

I Hold You – CLANN

Breathe – Fleurie & Tommee Profitt

Fells Like Falling – UNSECRET

Remembrance – Fleurie & Tommee Profitt

The Silence – Manchester Orchestra

https://music.youtube.com/playlist?list=PL64QfUT93LYCFW75fdB-yeJLdjuJOQI5R&feature=share

Герміона вже давно втратила надію роздивитись щось у темряві.

У деякі моменти їй здавалось, що якщо дати очам звикнути, то зрештою стануть помітні хоч якісь обриси.

Не було ні проблисків місячного сяйва, які проникали б через підземелля, ні факелів в коридорах поза камерою. Лише суцільна темрява, яка все частіше змушувала думати, що вона осліпла.

Дівчина досліджувала кожен дюйм камери кінчиками пальців. Двері були запечатані магією, ніяких замків або замкових щілин. Вона принюхувалась до повітря з надією, що це дасть їй бодай якусь інформацію: пору року, віддалений запах їжі або зілля. Повітря було таким затхлим, сирим та холодним. Неживим.

Вона сподівалась, що якщо ретельніше все перевірить, то знайде в стіні незакріплений камінь, якесь потаємне відділення, яке приховувало б цвях, ложку або навіть шматок мотузки. Але, очевидно, в камері ніколи не було зухвалих ув’язнених. Ніяких подряпин, щоб відміряти час. Ніяких каменів. Нічого.

Нічого, окрім темряви.

Вона навіть не могла говорити вголос, щоб порушити нескінченну тишу. Це був прощальний подарунок Амбридж після того, як її затягнули до камери та востаннє перевірили наручники.

Вони вже збирались йти геть, коли Амбридж зупинилась та прошепотіла:

- Силенціо.

https://www.instagram.com/p/CH3whVIMe4N/?utm_source=ig_web_copy_link

Ткнувши паличкою Герміоні у підборіддя так, щоб їх очі зустрілись, вона сказала:

- Незабаром ти все зрозумієш.

Амбридж хіхікнула, і її нудотне, солодке дихання сковзнуло по обличчю дівчини.

Герміона залишилась в темряві та тиші.

Невже її забули? Ніхто ніколи не приходив. Ніяких катувань. Ніяких допитів. Тільки темна та мовчазна самотність.

З’являлась їжа. Без визначеного порядку та режиму, так що вона навіть не могла відстежити час доби.

Герміона подумки повторювала рецепти зілля. Техніки трансфігурації. Перераховувала руни. Навіть дитячі віршики. Її пальці клацали, коли вона імітувала техніку палички, рухаючи губами інтонацію закляття. Вона займалась відніманням простих чисел від тисячі з наступним збільшенням кожного числа вдвічі.

Ще були тренування. Очевидно, нікому не прийшло в голову обмежити її фізично, та камера була достатньо просторою, щоб намагатись займатись. Вона навчилась робити стійки на руках. Годинами займалась віджиманнями та іншими вправами під назвою берпі, якими раніше була одержима її кузина. Вона з’ясувала, що може просунути ноги через прути дверей камери та робити підтягування.

Це допомогло їй відволіктись. Постійний рахунок. Дисципліна та завжди нові можливості свого тіла.

Коли її руки та ноги перетворювались в желе, дівчина забивалась в куток та провалювалась в сон без подальших думок.

Це був єдиний спосіб змусити себе не думати про наслідки війни.

https://www.instagram.com/p/CUrb2vFskVN/

Іноді їй здавалось, що вона померла. Можливо, це місце було її особистим пеклом. Темрява, самотність та нічого, окрім її найгірших спогадів, навіки вирізаних у пам’яті.

https://www.instagram.com/p/CSh92bphaz9/?utm_medium=copy_link

Коли одного разу пролунав шум, він здавався оглушливим. Скрип вдалечині, та нарешті розкриті двері. Потім світло. Сліпуче яскраве світло.

Це було схоже на удар ножем.

Вона відступила в куток та закрила очі руками.

- Все ще жива, - почула Герміона здивований голос Амбридж. – Підніміть її та перевірте, чи вона притомна.

Грубі руки витягнули Герміону та спробували забрати її руки від очей. Навіть зі щільно закритими повіками, біль від неочікувано яскравого світла відчувався ніби леза, які впивались в її рогівку. Вона відсмикнула долоні назад, щоб знову притиснути їх до очей, вириваючись з рук викрадачів.

- О, Мерлінове лайно, - сказала Амбридж різким нетерплячим голосом, - Бруднокровка, яка здолала всіх без палички. Петрифікус Тоталус.

Тіло Герміони напружилось. На щастя, її очі залишались заплющеними.

- Ти, схоже, занадто розумна, щоб просто здохнути. Круцио!

Прокляття пройняло її знерухомлене тіло. Амбридж була не найстрашнішим заклиначем у житті Герміони, але вона все одно відчула це. Біль пройняв Герміону, як вогонь. Не маючи сил поворухнутись, вона відчула, як її нутрощі стискаються, намагаючись уникнути агонії. Її голова пульсувала, коли біль посилювався та продовжував рости без жодного полегшення.

Через вічність вона, здавалось, пішла на спад, але все ж не зупинилась. Прокляття більше не промовлялось, але агонія продовжувала розповсюджуватись по тілу, змушуючи її нутрощі палати.

Герміона відчувала, як її мозок намагається вирватись із напруги та агонії. Потрібно відволіктись. Просто зачекати. Але вона не могла.

- Візьміть її на огляд. Тримайте мене в курсі всього, що скаже цілитель.

Вона була відлевітована з камери, але світ здавався розмитим від звуків та болю. Занадто багато звуків. Здавалось, її шкірою пробігає вібрація. Мабуть, Герміону тримали всередині магічного вакууму, тому що неочікувано повітря розірвалось шумом та світлом.

Вона спробувала сконцентруватись, зосередившись лише на звукові черевиків. Десять кроків прямо. Поворот направо. Тридцять кроків. Поворот наліво. П’ятнадцять кроків. Зупинка. Один із охоронців, які її левітували, постукав у двері.

- Ввійдіть, - сказав стишений голос.

Двері зі скрипом відчинились.

- Покладіть її туди.

Герміона відчувала, як її тіло впало на оглядовий стіл.

Вона відчула доторк палички до своєї шкіри.

- Нещодавно застосовані закляття?

- Знерухомлення та Круциатус, - відповів новий голос. Герміоні здалось, що вона впізнала його, але її розум був занадто затуманений агонією, щоб впізнати власника.

- Досі знерухомлена? – голос цілителя звучав роздратовано. – Як довго?

- Хвилина. Може, більше.

Роздратоване шипіння.

- Навряд чи у нас буде достатньо піддослідних. Амбридж намагається знищити їх? Зв’яжіть її. Інакше вона поранить себе, коли я знімлю закляття.

Герміона відчула, як її шкіряні ремені стягнули її зап’ястя та щиколотки, і щось затиснули між її зубами. Хтось постукав паличкою по її скроні.

- Слухай сюди, відьмочка, якщо твій розум до цього часу не перетворився на кашу, то буде дуже боляче. Але, - весело продовжив він, - ти відчуєш себе набагато краще після цього. Фініте Інкантатем!

Світ Герміони підірвався. Це було схоже на новий удар Круциатуса. Нарешті вона почала приходити до тями, її тіло ворухнулось, і з горла пролунав крик. Ремені ледь стримували її від того, щоб не вигинатись назад, коли дівчина звивалась, розкачувалась та стогнала в агонії. Здавалось, пройшла ціла вічність, перш ніж вона змогла перестати сіпатися та продовжувати кричати, поки у неї не зник голос. Її тіло все ще тряслось, а груди підіймались від ридань.

- Добре. Тепер ви можете йти, - сказала цілителька, знову штовхнувши Герміону паличкою, - але передайте Амбридж, що, якщо з’явиться ще одна така ж, я заявлю про її саботаж проєкту.

Герміона відкрила одне око і підгледіла, як йдуть охоронці. Її зір затуманився. Все навкруги виглядало болісно яскравим, але вона могла розрізнити смутні обриси, і світло вже завдавало менше болю.

Цілитель обернувся до неї. Це був великий чоловік. Вона його не впізнала. Дівчина прищурилась, намагаючись розгледіти його.

- О, чудово, ти здатна відстежувати рухи, - він взяв її за зап’ястя, щоб подивитись в’язничний номер з наручників, - ув’язнена номер 273…

Він зняв з полиці вузьку теку та нахмурився, переглядаючи її очима.

- Бруднокровка, безумовно. Студентка Ховартсу. О, непогані оцінки. Хм. Невідоме прокляття в живіт. Неприємні новини для нас. Що ж, подивимось, з чим тут доведеться працювати.

Чоловік наклав на неї складне діагностичне закляття. Вона дивилась як її магічна голограма пливе над головою, і різні кольори вибудовуються вздовж тіла.

Цілитель тикав в них пальцем і щось записував. Його особливо цікавив її живіт, оточений фіолетовим відтінком.

- Що?.. – прохрипіла Герміона крізь кляп, все ще затиснутий в зубах. – На що ви дивитесь?

- Хм? На багато речей, твоє здоров’я в пріоритеті. Ти в дуже хорошій фізичній формі. Де вони тебе тримали? Хоча нічого з цього не має значення, якщо я не зможу розпізнати це старе прокляття, яке все ще на тобі.

Він працював в тиші ще декілька хвилин, перш ніж посміхнутись. Герміона спостерігала, як за допомогою складного руху паличкою та закляття, яке вона не могла розібрати, темний промінь фіолетового полум’я вистрілив їй у живіт. Її нутрощі неочікувано почали міхуритися, і вона відчула, як щось живе звивається серед її органів. Щось рухалось всередині неї.

Перш ніж дівчина встигла закричати, цілитель послав на неї червоний промінь закляття. Судоми припинились, і їй здалось, що всередині неї щось розчинилось.

- Неприємне прокляття, - пояснив цілитель, - хтось хотів щоб тебе зжерли зсередини, але, на щастя для тебе, закляття було неточним. Я виправив це, а потім відмінив його. Не варто подяк.

Герміона нічого не відповіла. Вона сумнівалась, що у неї були приводи дякувати йому за це.

- Ну. Ти в нормі І відповідаєш критеріям. Впевнений, ми отримаємо від тебе доволі багато користі. Хоча цей Круциатус, вірогідно, буде потребувати деякого лікування. Я залишу відповідні примітки.

Змахом палички він звільнив її зап’ястя та щиколотки від ременів. Герміона повільно сіла. Її м’язи все ще мимоволі смикались.

Відчинивши двері, цілитель прокричав:

- Вона готова. Можете забирати її на перепідготовку.

Він повернувся до свого столу.

Все навкруги дивно світилось. Вона прищурилась. Так яскраво, що дівчина ледве могла бачити крізь світло, щоб розрізнити обриси навколо себе.

Простягнувши тремтячу руку, Герміона витягнула кляп із зубів. Вони одразу почали стукати. Вона зрозуміла, що їй жахливо, жахливо холодно. Занадто холодно.

Охоронець наближався до неї, протягуючи руку, щоб відвести дівчину. Вона зісковзнула зі столу і спробувала встати.

- Щ-щ-щ-що…

Це був її голос? Вона не пам’ятала, як звучав її голос.

Слова виходили невиразно, і всі предмети, які світились в кімнаті, здавалось, розтягувались та спотворювались перед її очима, неначе її кинули в акваріум із золотими рибками. Цілитель глузливо повернувся до неї.

- Я н-н-не думаю, щ-щ-що… - слова не могли вирватись із її зубів, які стукали. Вона знову спробувала: - Ш-ш-шок…

Раптово темрява почала проникати через усю кімнату. Всі предмети, які світились, зникли, і все, що вона могла бачити, - це занепокоєне обличчя цілителя, яке пливло перед нею. Її очі закотились, і Герміона впала.

Ніхто її не впіймав.

Її голова вдарилась об кут столу. Сильно.

- Дідько! – вилаявся охоронець. Навіть звук здавався хитким та спотвореним.

Останнє, що пам’ятала Герміона, було те, що, вірогідно, охоронцем міг виявитись  Маркус Флінт.

Прийшовши до тями, вона відчула, що тоне в каші. Герміона не була впевнена, чому це порівняння прийшло їй на думку. Вона ледь вибиралась на поверхню, рухаючись назустріч стишеним голосам, намагаючись зрозуміти їх сенс.

- Шістнадцять місяців в одиночній камері без світла та звуку! За всіма підрахунками вона повинна була бути або повністю божевільною, або мертвою. На неї навіть немає жодного документу! Ніби ти кинула її в бездонну яму! Подивись на цей файл. Ув’язнена 187 у сусідній камері! Ти бачиш, скільки там сторінок? Огляди! Звіти про кров! Сеанси психічного здоров’я! Виписані зілля! У мене навіть є її фото, щоб подивитись, як вона виглядала до того, як ти скалічила її. А тут – нічого! Її посадили в цю в’язницю, а потім вона зникла! Ніхто її не бачив! Немає навіть ніяких записів про те, що вона щось їла! Протягом шістнадцяти місяців! Поясни, як це трапилось!

Настала пауза.

- Кхм-кхм, хм… Тут так багато полонених, - почав улесливий голос Амбирдж, - навряд чи варто дивуватись, якщо один або двоє ув’язнених примудряються загубитись, як це зробила міс Грейнджер.

- Міс… Грейнджер… - інший голос раптом злякався та затнувся. – Так ЦЕ Грейнджер? Ти знала, що це вона! Ти намагалась її вбити!

- Що? Ні! Я б ніколи не… Це воля Темного Лорда: вирішувати їх долі. Я всього лиш його вірна прихильниця.

- Ти дійсно гадала, що наш Повелитель не згадає про таку полонянку, як Герміона Грейнджер? Як ти думаєш, чи пробачить він тебе, якщо дізнається?

- Я не хотіла, щоб це продовжувалось так довго! Камера повинна була стати тимчасовою. Ти її не знаєш. Ти не знаєш, на що вона здатна. Я повинна була впевнитись, що вона не зможе втекти або здійснити щось немислиме. Війна ще не була закінчена. А потім… потім, коли всі міри по захисту замку були прийняті, вона… Я просто забула про неї. Я б ніколи не кинула виклик нашому Лорду!

- Успіх задачі, поставленої нашим Повелителем, залежить від твоєї та моєї голови. Якщо я виявлю хоча б натяк на те, що ти зробила щось ще, аби підірвати його плани, я негайно повідомлю йому про тебе. Грейнджер тепер цілком під моєю юрисдикцією. Ти не будеш наближатись до неї без мого дозволу. Якщо з нею ще щось станеться, я буду вважати, що ти відповідальна за це.

- А-але у неї так багато ворогів! – голос Амбридж затремтів.

- Тоді я пропоную тобі уважніше слідкувати за своєю в’язницею. Темний Лорд не просто так озвучив її ім’я в своїх планах. Ти постанеш перед ним сьогодні, якщо це те, що потрібно для твоєї мотивації. Я працювала довше та наполегливіше, ніж ти, пані Наглядачко. І нікому не дозволю встати в мене на шляху. Йди підготуй решту. Темний Лорд очікує звіту про кількість піддослідних сьогодні ввечері, а я потратила половину свого дня на виправлення твоїх помилок.

Пара кроків затихла. «Амбридж», - подумала Герміона. Вона відкрила одне око, намагаючись непомітно оглянутись навколо.

- Ти прийшла до тями.

Недостатньо непомітно. Вона повністю відкрила очі й подивилась на розмиті обриси жінки, яка стояла над нею. Цілителька нахилилась ближче, щоб оглянути Герміону, і дівчина змогла розглянути її на фоні яскравого світла. Похила жінка із суворим обличчям в цілительській мантії.

- Отже, ти – Герміона Грейнджер.

Герміона не знала, як відповісти на це зауваження. Підслухана розмова не пролила світло на те, що від неї хотіли. Вона була важлива для якоїсь жахливої ідеї Волдеморта. Вона не повинна була померти або зійти з глузду, і вони хотіли, щоб вона була здоровою. Вірогідно, у них не було в планах чергових катувань.

Вона мовчала, сподіваючись, що цілителька була з тих, хто продовжує говорити, коли люди їй не відповідають.

- Мені доведеться запитати тебе, оскільки більше ніхто не знає. Як ти досі жива? Як тобі вдалось залишитись при здоровому глузді?

- Я… н-не знаю… - відповіла Герміона, зачекавши кілька секунд. Її голос тремтів. Голосі зв’язки атрофувались. Було важко промовляти слова, приголосні зливались в один звук, наче необхідно було зусилля, аби знову розділити їх. – Я… повторювала закляття… і… згадувала рецепти зілля. Я робила все, що могла… щоб триматись.

- Чудово, - пробурмотіла цілителька, роблячи помітки в теці. – Але як же ти вижила? Немає жодних записів про те, що хтось годував тебе, і все ж якимось чином ти не померла від голоду.

- Я н-не… знаю. Їжа з’являлась. Завжди без визначеного часу. Я думала… це було навмисне.

-  Що саме було навмисне?

- Нерегулярність… я думала, що це… - горло було змучене, коли вона продовжувала говорити, - що це було частиною… сенсорної депривації[1]. Тримати мене… в невіданні… скільки часу пройшло.

Її голос ставав все тоншим та тоншим з кожним словом.

- О. Ну звісно. Це був би дуже творчий підхід. А твій фізичний стан? Тебе ніколи не виводили з камери. І все ж твій м’язовий тонус краще, чим у половини моїх цілителів. Як таке взагалі можливо?

- Коли… я не могла… більше думати ні про що, я робила вправи… поки не закінчувались сили.

- Які саме вправи?

- Будь-які. Стрибки. Віджимання. Підтягування. Все, що завгодно, щоб втомити себе… Все, що давало мені сни без подальших роздумів.

Знову помітки.

- Яких роздумів ти намагалась уникнути?

У Герміони перехопило подих. Решта запитань були простими. Це ж було занадто близьким до реальності.

- Думок про те, що було раніше.

- Раніше?

- До того, як я потрапила сюди. – Голос Герміони був тихим. Злим. Вона закрила очі, від світла у неї почалась сильна мігрень.

- Звісно. – Знову дряпання на папері. Від цього звуку м’язи Герміони смикнулись у відповідь. – Ти будеш тут, у лазареті, поки побічні ефекти від катувань повністю не зникнуть. Я також приведу спеціаліста, щоб з’ясувати, що трапилось із твоїм мозком.

Герміона різко розплющила очі.

- Тут… - вона завагалась. – Зі мною щось не так?

Цілителька задумливо поглянула на неї, перш ніж змахнути паличкою над головою Герміони.

- Тебе тримали у сенсорній ізоляції шістнадцять місяців. Той факт, що ти у свідомості, - вже диво. Наслідків такого досвіду навряд чи можна уникнути, особливо враховуючи обставини твого прибуття. Гадаю, ти вивчала основи цілительства під час війни?

- Так, - сказала Герміона, дивлячись на ковдру у себе на колінах. Вона була потертою та із сильним запахом антисептика, їй захотілось затнути носа від нюхового приступу.

- Тоді ти знаєш, як виглядає нормальний, здоровий мозок чаклуна. Тепер поглянь на свій.

Проста маніпуляція паличкою викликала магічно спроектоване зображення мозку Герміони в полі зору.

Її очі звузились. По всій проекції були розкидані маленькі вогники, які світились, деякі групувались, інші розташовувались окремо. По всьому її мозку. Вона ніколи раніше не бачила нічого подібного.

- Що це таке?

- Я припускаю, що це магічно створений стан фуги[2].

- Що?

- В якийсь момент під час ізоляції твоя магія почала намагатись захищати тебе. Оскільки ти не могла виразити магію ззовні, вона зосередилась всередині тебе. Ти вперто трудилась, щоб триматись, як ти відмітила. Однак розум навряд чи здатний впоратись із таким. Твоя магія відгородила частину твого розуму. В результаті вийшло розділити свідомість на декілька фрагментів. Зазвичай фуга є загальною, але твої «вирізані фрагменти» здаються хірургічно точними. Хоча зцілення розуму не входить в мою спеціалізацію.

Герміона з жахом втупилась у неї:

- Ви маєте на увазі, що я… розділила свій розум?

- Щось типу того. Я ніколи не бачила нічого подібного раніше. Це цілком може бути новим магічним захворюванням.

- У мене… роздвоєння особистості? – Герміона раптово відчула слабкість.

- Ні. Ти просто заблокувала частини свого розуму. Я припускаю, що ця магія призначалась для захисту від ментальних атак ворогів, але в подальшому вона заблокувала доступ до твоєї пам’яті для всіх.

Герміона внутрішньо похитнулась.

- Що… що саме я не пам’ятаю?

- Ну, ми не зовсім впевнені. Ти повинна бути тією, хто з’ясує, яких фрагментів не вистачає. Як звуть твоїх батьків?

Герміона зробила паузу, намагаючись вирахувати, чи мало питання на меті пошук діагнозу або з’ясування потенційної інформації. Кров відхлинула від її обличчя.

- Я не знаю, - сказала вона, раптово відчувши, що не може дихати. – Я пам’ятаю, що у мене були батьки. Вони були маглами. Але… я нічого не пам’ятаю про них.

Намагаючись втамувати паніку, яка підіймалась всередині неї, вона благально поглянула на цілительку.

- Вам щось про них відомо?

- Боюсь, що ні. Давай спробуємо інше питання. Ти пам’ятаєш школу, в яку ходила? Хто були твоїми найкращими друзями?

- Хогвартс. Гаррі та Рон, - сказала Герімона, дивлячись донизу, коли її горло стиснулось. Її пальці несвідомо ворухнулись.

- Добре. Ти пам’ятаєш директора школи?

- Дамблдор.

- Ти пам’ятаєш, що з ним трапилось?

- Він помер, - сказала Герміона, зажмурившись. Хоча деталі здавались розмитими, вона була в цьому впевнена.

- Так. Ти пам’ятаєш обставини його смерті?

- Ні. Я пам’ятаю, що він був відновлений на посаді директора після того, як було підтверджено, що Волде… Вол… Самі-Знаєте-Хто повернувся.

- Цікаво.

Ще більше писанини.

- Що ти пам’ятаєш про війну?

- Я була цілителькою. Я знаходилась в лікарняній палаті. Багато людей, яких я не змогла врятувати… я пам’ятаю, пам’ятаю втрати. Щось… щось пішло не за планом. Гаррі помер. Вони повісили його на Астрономічній вежі, і ми дивились, як він гниє. Вони повісили Рона та його сім’ю поряд із ним. І Тонкс, і Люпина. Вони катували їх до самої смерті. Потім вони кинули мене до камери та залишили там.

Герміона тремтіла, коли говорила. Лікарняне ліжко затрусилось та голосно заскрипіло.

Цілителька, здавалось, нічого не помічала та шкрябала ще кілька заміток.

- Це дуже нетипово та цікаво. Я ніколи раніше не чула про такий стан фуги. Я не можу дочекатись, коли почую думку спеціаліста.

- Рада бути для вас такою захоплюючою, - сказала Герміона, скрививши губи та відкривши очі, щоб поглянути на цілительку.

- Ну-ну, люба. Я не настільки бездушна. Поглянь на це з медичної точки зору. Якби в твоєму минулому існували речі, від яких твій розум хотів тебе захистити, то ними б стали травматичні наслідки війни, котрі ясно тривожать тебе донині. Замість того твоя свідомість вирішує захистити? Особистості твоїх батьків та військову стратегію Ордену. Твоя магія не вибрала захист твоєї психіки, вона обрала захист інформації. Це дуже цікаво.

https://www.instagram.com/p/CSjsVt3Hr6S/?utm_medium=copy_link

Герміона припускала такий висновок, але все це було занадто.

Просто бути в стані бачити знову – було занадто для неї. Бути в стані розмовляти. Бути поза своєю камерою. Все відчувалось занадто інтенсивним. Занадто холодно. Занадто яскраво.

Більше вона нічого не сказала. Кілька хвилин по тому цілителька знову підняла очі.

- Якщо у спеціаліста не буде заперечень, ти залишишся в лазареті на тиждень для відновлення, перш ніж ми почнемо твою підготовку. Це дасть тобі час, щоб знову адаптуватись до світла, звуку та пройти терапію, яка знадобиться для відновлення організму після катувань та струсу мозку, який ти отримала при падінні.

Цілителька почала виходити, але потім зупинилась.

- Я сподіваюсь, не потрібно нагадувати, проте, гадаю, враховуючи твій факультет та історію життя, я все ж повинна буду сказати це. Ви зараз на роздоріжжі, міс Грейнджер. Те, що станеться далі, - неминуче, але у вас є вибір в тому, наскільки неприємним ви зробите цей процес для себе.

Це була прощальна порада? Погроза? Попередження? Герміона не була повністю впевнена. Цілителька зникла за роздільною завісою.

Герміона уважно оглянулась навколо. Вона все ще була в Хогвартсі. Її переодягнули із в’язничного одягу в лікарняну піжаму. Закочуючи рукави, вона з розчаруванням помітила, що наручники були на місці.

https://www.instagram.com/p/CH3whVIMe4N/?utm_source=ig_web_copy_link

Дівчина піднесла зап’ястя до обличчя, щоб роздивитись їх. Вони були одягнені безпосередньо перед тим, як вона була ув’язнена в камеру, і у Герміони ніколи не було шансу по-справжньому їх роздивитись.

На світлі вони здавались просто парою браслетів на кожному зап’ястку. Вони сяяли як новий пенні. Як вона й припускала, наручники були покриті міддю.

В темряві камери Герміона витратила нескінченну кількість часу, намагаючись точно визначити, що вони собою являють. Відповідь була проста: наручники душили її магію. Принцип їх дії, намагання обійти його та повернути свою магію – вона роздумувала над цим більшу частину часу, поки була сліпа та німа.

Коли Герміона, зрештою, зізналась собі, що обманути наручники неможливо, вона почала розуміти, як вони працюють.

Дівчина одночасно ненавиділа того, хто їх створив та захоплювалась ним. Вона була впевнена, що вони служили провідником для її магії, в кожному з браслетів знаходилась серцевина із серцевої жили дракона, можливо, навіть взята із її власної палички.

Наручники були спеціально налаштовані на неї.

В камері під час всіх спроб Герміони використати безпаличкову магію, чарівна сила ковзала вниз її руками, а потім просто розчинялась, коли досягала кайданів. Переконавшись тепер, що вони покриті міддю, вона одразу зрозуміла, як це працює.

Мідь поглинала магію. Герміона згадала, як Бінс читав лекції по історії магії про спроби використовувати для паличок матеріали, відмінні від дерева. Мідь була одним із очевидних варіантів через її природню магічну провідність. На жаль, вона була занадто провідною. Паличка із міді втягувала будь-який спалах магії, який виявляла, незалежно від того, призначалась вона їй чи ні. Закляття виривались із мідних паличок перш, ніж чаклун встигав завершити. Один доторк – і вони миттю розривались. Дві знищені лабораторії з їх виготовлення та втрата чотирьох пальців переконали виробників паличок використовувати інший матеріал.

Герміона була впевнена, що всередині кайданів було залізо. Мідь в парі із серцевиною дракона витягувала її магію і потім поміщала її в ядро із заліза, де вона ефективно нейтралізувалась.

Винахідливість наручників змушувала її мозок кипіти.

Залізні кайдани були достатньо розповсюджені у магічних в’язницях. Вони суттєво послаблювали магію, щоб полонені не могли використовувати нічого потужного. Завжди було неможливо повністю нейтралізувати її в невеликих кількостях або просто дозволяти їй накопичуватись, поки хвиля стихійної магії не виривалась назовні. Мідь вирішувала цю проблему. З її особливою провідністю, зокрема за допомогою магічної серцевини, відповідній паличці ув’язненого, мідь втягувала майже кожну частину магії всередині Герміони.

Що фактично робило її маглом.

Примітки до розділу:

Арти:

Автор avendell, обкладинки:

https://www.instagram.com/p/CLDEBZVgssV/

https://www.instagram.com/p/CADj0candWN/?igshid=hflzbw75rezv

Автор Flyora, обкладинка:

https://www.instagram.com/p/B_i3bNAHaJq/? utm_source=ig_web_copy_link

Автор tandi_mai_art обкладинки:

https://www.instagram.com/p/CXOZfXToxA7/

https://www.instagram.com/p/CXMvrg_ImzO/

Автор IRINA Kulish обкладинка:

https://www.instagram.com/p/CNFFDIfgo8c/?igshid=in71c99kv68t

Автор saharok_illustration: "Герміона в Хогвартсі"

https://www.instagram.com/p/CH3whVIMe4N/?utm_source=ig_web_copy_link

Автор saharok_illustration «Привиди минулого»:

https://www.instagram.com/p/CUrb2vFskVN/

Автор customcraftsbyjudy  «Герміона в Хогвартсі»:

https://www.instagram.com/p/CSh92bphaz9/?utm_medium=copy_link

Автор customcraftsbyjudy «Герміона в Хогвартсі»:

https://www.instagram.com/p/CSjsVt3Hr6S/?utm_medium=copy_link

Автор imperiness обкладинка:

https://www.instagram.com/p/CRZNn3njj5c/

Зноски:

1- Сенсорна депривація - це часткове або повне позбавлення органів чуття зовнішнього впливу. В стані абсолютної сенсорної депривації людина повністю ізольована від будь-яких зовнішніх подарзників: жодних звуків, запахів, візуальних образів або тактильних відчуттів.

2- Дисоціативна фуга (від лат. fuga - "втеча") - хвороба, яка характеризується раптовим, але цілеспрямованим переїздом в незнайоме місце, після чого хворий повністю забуває всю інформацію про себе, навіть ім'я. Хворі в стані фуги можуть придумати собі інше ім'я та біографію і не знати, що вони хворі.
Категорія: Антиутопія/утопія Кохання/ненависть, Повсякденність, Антиутопія/утопія, Фантастика, Фентезі, Любовні романи, Драма, Даркфік, Гет, Hurt/comfort, Екшн (Action), AU, Фантастика, Фентезі, Пригодницькі серіали та фільми, Антиутопія, Військова тематика | Додав: bukashkabl
Переглядів: 702 | Завантажень: 0 | Оцінка: 5.0/1

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Заковані | Manacled (1 Розділ)
Завантаження...