menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 03.12.2021 в 15:50
Фанф прочитано: 592 рази
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
На жаль, нічого схожого не знайдено! Можливо автори забули додати теги до фанфіків. Нагадую, що варто їх заповнювати. Якщо ви вкажете однакові теги до всіх частин твору, у цій рамочці читачі зможуть легко усі знайти.
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Яструб, Лис та Вовк (Пролог)


03.12.2021, 15:50
Пролог

Тір-на-Ліа, королівство ельфів Aen Elle.
Черговий сутінковий час. День добігає кінця, поступаючись місцем ночі. Останні промені криваво-червоного кольору освітлюють прекрасний палац Короля Вільх, головнокомандувача Дикого Гону.
Проте Король полює. Він жене свою армію примар світами шукаючи ту саму Zireael, Ластівку, що вкаже шлях Народу Гір та Народу Вільх до спасіння від таємничого Білого Холоду, що сковує льодом світи, знищуючи все живе. І лиш та, в чиїх жилах тече Старша Кров може його зупинити.
Насолоджуючись тишею Ґе’ельс, намісник короля Ередіна, спокійно пише картину. Колись і він був одним із капітанів Червоних Вершників ще коли Король Оберон був живим. Проте зараз король помер. І вбила його та, що мала народити йому дитину. Bloede d’hoine Цірілла, Фіона Елен Ріаннон, Володарка Озера.
Раптово тишу порушив звук кроків. І не звичайний. Був то звук металевих сабатонів об мармур. Король повернувся з ловів. І судячи з нервових кроків укотре невдалих.
Яструб зняв із себе страшний шолом-корону із маскою у вигляді черепа. Сталеві очі на шляхетному обличчі як завжди горіли жагою вбивств та катувань, рот скривився у потворній гримасі. Так виглядає не король, що бажає миру для своїх підданих, а лютий загарбник-деспот, що прагне нахилити до своїх ніг увесь світ. Таким намісник його пам’ятав лише один раз, у ту ніч коли Дитя Призначення вчинило страшний злочин царевбивства…
Ередін Бреакк Ґлас без жодних церемоній вихопив кинджал та одним ударом перерізав біловолосому горло. Ґе’ельс навіть не встиг крикнути «За що?!». Мить і на бездоганному білому мармурі розлилась червона калюжа ельфійської крові.
Він спустився у таємну лабораторію де мандрівник світами Аваллак’х зберігав записи про свої мандри. А головне, кого йому вдалося зустріти…
Із усіх наявних записів Яструб узяв циліндричний футляр, зняв з нього кришку та вийняв сувій. Розгорнувши він довго читав охайний почерк Відаючого, поки не натрапив на потрібне. Портрет дівчини із волоссям кольору нічного неба та ніжно-лавандовими очима. Під ним був підпис, що голосив:
«Хіната з клану Х’юґа. Предки – Хамура Ооцуцукі та Лісель Доррен еп Шіадаль, сестра-близнюк Лари Доррен еп Шіадаль. Безсумнівно є носієм гену Старшої крові, що вдалось довести кількома простими тестами. Про власну силу не здогадується, використовує тільки здібності, що передались від умовного батька, оскільки від моменту шлюбу Хамури та Лісель минуло вже більше тисячі років за місцевим літочисленням. Під суворим наглядом клану та Селища Схованого в Листі. Недоступна. Молодша сестра Ханабі здається сильнішою, проте ще не вступила у відповідний вік. Станом на зараз володіє силою предка після короткого візиту на тамтешній Місяць…»
Далі оповідь обривалась. Схоже що Аваллак’х більше не спостерігав за нею. З цього виходить що підходящий носій Гену захищений значно краще, проте взяти її силою можливо. Так, цілком імовірно що багато хто загине, та мета виправдовує засоби. Скільки вже правителів ховали за цією фразою власні злодіяння…
У залі з мертвим Ґе’ельсом на нього чекали двоє чоловіків. Перший мав довге чорне мов смола волосся з гострими кінцями та жорстокий вираз обличчя. Другий же поголив волосся а обличчя радше було улесливим ніж відданим.
- Ти точно впевнений у своїх здогадках О’Дімм? – запитав Король Полювання.
- Без сумнівів. За годину сюди повинні прибути наш друг Відаючий та відьмак Ґеральт із Рівії щоб переконати вашого намісника у не легітимності вашої влади. – улесливо схилився Пан Дзеркало.
- Гадаю наш друг, що спеціалізується на ілюзіях, зможе їх надурити. Чи не так пане Мадаро?
- Ередіне-сама, Рінеґан здатен створити настільки потужне генджицу, що навіть ваш друг-зрадник не розпізнає підміни. – відповів чорноволосий.
- А вони тебе не виловлять? Медальйони відьмаків ловлять будь-які магічні еманації.
- Рінеґан усе замаскує. Це сила Мудреця Шести Шляхів, яку такий невмілий користувач чакри навіть не відчує.
- Гаразд. Тоді я вирушаю на лови. Військам Aen Elle потрібні нові воїни. І навіть ці bloede d’hoine з інших світів згодяться.
- Чудово. – ляснув у долоні Ґонтер. – А тепер угода. Я дозволю вам проникнути у Світ Шинобі по Дитя Старшої Крові, проте ваша сила зникне коли на її захист стане володар такого ж ока як у пана Мадари та ось цей кинджал, яким ви убили шановного Ґе’льса, проткне серце Дев’ятихвостого Лиса.
- Гаразд. Давайте підпишу. Кров’ю, як заведено?
- Звичайно. – Ередін взяв гостре перо і поранив ним собі палець. Вмочивши у червоне чорнило інструмент він вивів свій особистий підпис. Пан Дзеркало ж підняв руку і раптом на обличчі ельфа з’явилися дивні мітки, схожі на тавро.
- Це знак що ми союзники. Тепер жоден демон чи інша подібна мені сутність не завдасть тобі шкоди. До зустрічі. – Ґонтер усміхнувся і розчинився у повітрі.
Ніхто не знав що ця угода принесе Ередіну лиш одне – смерть. Як колись Яструб отруїв Вільшаного Короля, так тепер Дитя-Несподіванка руками воїна з іншого світу позбавить Всесвіт від вбивці та ґвалтівника, що ховав свою сутність за гарними манерами та природним шармом…
Категорія: Фантастика Фантастика, Фентезі, Ма́нга, Кохання/ненависть, Міфічні істоти, Аніме, Хентай, Гет, Перший раз | Додав: Reinmar_von_Lemberg
Переглядів: 592 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Яструб, Лис та Вовк (Пролог)
Завантаження...