menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 08.05.2022 в 21:10
Фанф прочитано: 223 рази
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
На жаль, нічого схожого не знайдено! Можливо автори забули додати теги до фанфіків. Нагадую, що варто їх заповнювати. Якщо ви вкажете однакові теги до всіх частин твору, у цій рамочці читачі зможуть легко усі знайти.
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Удома


08.05.2022, 21:10
Він повернувся. Невпізнаний, посивілий, списаний з рахунку як мертвий. Після стількох років поневірянь нарешті вдома.

“Хто натягне цей лук, — почув він, — і простромить стрілою вушка дванадцяти сокир, той отримає руку прекрасної господині”.

Він забув, як виглядає його дружина. Дорогоцінне покривало закривало її обличчя. Які емоції грали на ньому? Самовдоволення, що стільки охочих змагаються за її серце? Радісне передчуття, що піде під вінець з найліпшим тут мужем? Чи, може, сум, що змушена відкинути обітницю, дану йому, першому її чоловікові? Зірвати б завісу й розвіяти сумніви!

Страшно.

Він мав ще силу в руках, він зміг би натягнути лук — свій лук — і пустити стрілу. Та його слабкість крилася не у фізичному тілі, хай як виснаженому довгою війною і мандрами. Вона зачаїлася в грудях, з маленького паростка розрослася до цілого лісу. Дерева ті чорні, безлисті, кривими гілляками-пазурами стискали його серце, гнали до глибокої пастки з гостроколом на дні, наче зраненого звіра.

Той лук — зброя відважних. Чи був він відважним? Колись — так. Тоді вагання видавалися ознакою нерозуміння себе та справи, за яку берешся. Тепер він знав краще. Застережливість, яку раніше він назвав би нерішучістю і нікчемністю духу, прийшла з мудрістю. Розумний не той, хто може обхитрувати ворога, а той, хто не створюватиме своєю необачністю нових ворогів.

Він втомився від боротьби. Втомився від жури за домом. Втомився від страху, що дому більше нема.

Так землю укрила ніч.

Коли всі женихи поснули, розчаровані невдачею, яку вони щедро залили останніми найкращими винами, мандрівець тихо підвівся зі свого закутку. Він узяв лук, натягнув його просто і вміло, та пустив стрілу. Точно вона пролетіла крізь вушка усіх дванадцяти сокир.

“Хто ти?” — почув він позаду любий голос, про який снив гарячково, попри спокуси чаклунок й богинь.

“Я той, — озвався він, тремтячи всім тілом, — хто втратив свій дім. Скажи мені, володарко, чи віднайду його тут, а чи буду змушений продовжити свої мандри?”

Запала тиша. Він заплющив очі й застиг, як стояв. Він чув, як кроки господарки минули його, відлунили в інший кінець зали, а потім знову наблизилися впритул.

“Тримай, мандрівцю, свою стрілу. Ти блукав довго, але не згубив стежки”, — відмовила вона і вклала стрілу йому до рук.

Від дотику він здригнувся, збентежений шкірою, пам’ять про яку старанно витравлювали інші жінки.

“З поверненням, мій знайомцю”.

І лук, і стріла з дзенькотом впали на підлогу, та жоден із женихів не прокинувся — недарма те вино вважалося найліпшим.

Мандрівець стиснув долоню, що простягнула йому солодку розраду, і приклав її до вуст.

“Я вдома”.
Категорія: Антична література (VIII ст. до н. е. - V ст. н. е.) Антична література (VIII ст. до н. е. - V ст. н. е.) | Додав: rosava
Переглядів: 223 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Удома
Завантаження...