menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 16.12.2021 в 02:49
Фанф прочитано: 406 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Безкінечність. Глава 20 (частина 1).


16.12.2021, 02:49
Глава двадцята (частина І)


Тейваз, склавши нога на ногу, сиділа на столі та думала, що б такого замовити на вечерю, коли до неї підсів Какаші та почав і собі заглядати до меню в її руках.
 

- Як можна ТАК довго обирати страву зі списку позицій, які вмістилися на одному аркуші?
 

Характерниця лише осудливо поглянула на нього та повернулася до меню.
 

- Хлопці винайняли джерела, зараз займаються кімнатами.
 

Знову лише осудливий погляд з виразом обличчя: «А мені то що до того?».
 

- Ну, Тейваз, ну, скільки часу вже минуло, а ти і досі будеш ображатися на мене?

- Звалив нахрін.

- Ну, так, ну, я повів себе тоді не правильно, а потім ще гірше, але я ж вже вибачився. Припиняй.

- Нахрін, я сказала.

- Та хіба так можна зі своїм безпосереднім командиром?

- Охуїв? – здивувалася Тейваз. – По-перше, місія завершилася ще зранку, по-друге, я хіба не слухаюся чітко всіх твоїх наказів під час виконання?

- Слухаєшся, слухаєшся, а між ними постійно отрутою плюєшся.

- Ну, так. А що змінилося?

- Коли ти підколюєш таким тоном і з таким поглядом, як ось це зараз спопеляєш, то здається, немов і справді ненавидиш мене.

- Пф, - Тейваз закотила очі, - так, а може, я і справді ненавиджу тебе?

- Не правда. – усміхнувся Какаші. – Чому я раніше не помічав, що ти так возишся з меню?

- Бо мені не доводилося обирати, ти завжди допомагав. І чому це ти впевнений, що не правда?
 

Какаші поклав підборіддя характерниці на плече та тикнув пальцем в собу з чілі, креветками та грибами. Він відчував себе абсолютно безпечно та впевнено, поки маска тісно сиділа на обличчі.
 

- Ось це звучить смачно. – він подивився на подругу так, немов нічого не сталося, коли вона весь цей час, з німим обуренням, свердлила його очима. – І тут все, що ти любиш. До речі, забув сказати, кімнат вільних на одну менше, ніж треба, тому доведеться тобі мене трішки потерпіти до ранку.

- Диви, прикол, ти просто ділиш кімнату з іншим своїм підлеглим, а я, на правах єдиної дівчини в поточній команді, забираю собі окрему. – Тейваз поклала меню на стіл та долонею прибрала зі свого плеча обличчя командира. – Бачиш, як легко? І не торкайся до мене. Але ти правий, соба підійде.

- Бери дві. За свій рахунок.

- Хатаке, ти переходиш всі межі.

- Крім того, ти, під час вечері, ще і звіти за мене заповниш.

- Тебе знову послати чи вже вивчив дорогу?

- Ти мені винна.

- ВІДКОЛИ?
 

Тейваз схопилася на ноги та стала навпроти Какаші, що все ще, посміхаючись, сидів на столі.
 

- За чашку.

- Га? - трішки розгубилася характерниця.

- Яку розбила.
 

Тейваз, на якусь мить, ще раз розгубилася, через що пом'якшилася на обличчя, а потім знову закидала Какаші злісними блискавками з очей.
 

- Пф, - діставши гроші з набедренної сумки, яка вже давно не приховувалася під, більше непридатною для носіння, плахтою, Тейваз вдарила ними по грудях командира, - решту залиш собі.

- Ні, - Какаші схопив її за зап'ясток, викрутив руку за всадив за стіл, сівши поруч, - моя чашка, мої правила. Терпітимеш мене поруч весь вечір, аж поки не закінчиш із звітами, я допоможу.
 

Тейваз вирвала руку та злісно штовхнула Какаші, аби той впав з лави, та на її жаль, він легко втримався, а потім підізвав офіціанта та зробив замовлення.

Характерниця, сидячи поруч, відвернулася обличчям до стіни та склала руки на грудях
 

- Тейваз, я все одно не повірю, що ти мене ненавидиш. Ну, як мінімум, досі ненавидиш.
 

Какаші корив себе за той день і за те, що збрехав наступного, замість того, аби все виправити, але він не міг їй зізнатися, як і не хотів більше втрачати цю чужинку. Він просто дав їй час охолонути, прийняти вибачення, дозволив жорстко, навіть, токсично із собою поводитися, бо розумів, що мститься подруга тепер за всі його проколи впродовж року, а не лише за той неоднозначний вечір на фермі. Але Какаші просто вже втомився та скучив за їхніми жартами, обговореннями вигаданих світів, нічними розмовами на місіях ні про що та про все на світі, і просто скучив за тією веселою Тейваз, що вічно щось викине, а потім сама ж заганяється з того чи висміює. Ні, йому подобалася і ця серйозна Тейваз, доволі колюча Тейваз, але він розумів, що цей тривалий стан лише через нього. Через його дурість, імпульсивні слова та необережні бажання, яким він не мить дозволив взяти гору над власним тілом, рухами, думками. Та і, чесно кажучи, єдина причина, через яку Какаші абсолютно спокійно переживав цю їхню сварку, це впевненість в тому, що Тейваз таки не ненавидить його, а, всього-на-всього, хоче прикінчити.
 

- Та з чого така впевненість?! - характерниця нарешті поглянула на друга. - Хоча знаєш, не відповідай. Ти правий. Я не ненавиджу тебе. Мені начхати на тебе.
 

Какаші лише посміхався.
 

- Прибери цю самовдоволену усмішку зі свого обличчя, інакше я її змию елем!

- Мені важко знайти ще якусь причину, крім єдиної, чому людина, яка взагалі не здатна приймати допомогу та трясеться весь час над позиченими речами, нервово чекаючи, коли зможе віддячити, так легко заграбастала мій жилет і навіть не думає його повертати. - Тейваз в мить залилася фарбою. - Тобі ж в ньому затишно, правда? А не може такого бути в одязі людини, яку ти ненавидиш, а з твоїми загонами, навіть, в одязі людини, до якої просто добре відносишся. А отже...
 

Не встиг Какаші договорити, як вже сидів весь мокрий та липкий, але посмішки не прибрав.
 

- Ну, а що? Запасна бандана ж в тебе виявилася, а отже і жилет знайшовся б. І взагалі, вважай, я тобі новий вибила, бо я так і не забрала свою форму шинобі, от забереш замість мене.

- То що, ти заради саме мого жилета відмовилася від нового та чистенького?

- Ой, знаєш, що!? Це все випадково. Забирай!
 

Тейваз почала знімати, але Какаші схопив її за руки, зупинивши.
 

- Залиш його собі. - він більше не всміхався, натомість, на його щоках теж з'явився рум'янець, а погляд став невпевненим. - Ну, хоча б, поки ми не повернемося та ти не візьмеш собі свій власний.

- За випивку платиш ти. - просичала характерниця, а потім звільнилася з його хватки та розвернулася до собе, яке саме принесли.

- Смачного. - Какаші розклеїв палички, дещо зволікаючи, зняв маску та прийнявся за вечерю.

- Дивись не подавись, семпаю.

- Дивись, щоб тебе ніхто не втопив на гарячих джерелах після вечері лише за саму твою доброту, незграбо.
 

Тейваз хотіла вдарити Какаші, але випадково зачепила келих із вишневий сидром, перевернувши його на підлогу, та сумно поглянула на калюжу під столом, що ставала все більшою й більшою з кожною секундою.
 

- О, боги. - шинобі стукнув себе по лобі. - Випивка з мене, так з мене. Не сумуй, зараз повторимо твій улюблений сидр. Ну, і, схоже, мій ель також.
 

Характерниця нагнулася до лапші та щось пробурмотіла нерозбірливо, жуючи.
 

- Що-що, перепрошую? - Какаші театрально приклав долоню до вуха. - Не розчув щось.

- ...яку..ю.

- Щооооооо? - протягнув шинобі запитання.

- Дякую, придурку.

- Перепрошую, - до них підсів незнайомець в плащі із вкритим сивиною волоссям, вже дещо поміченим зморшками обличчям і з пов'язкою на оці, - дозволите присісти?

- А ви хіба стоїте? - в мить посерйознішала характерниця, з осудом поглянувши на незнайомця. Чомусь вона розізлилася чи на нього, чи через його появу.

- Пробачте, але я правильно розумію, ви шинобі Листя?
 

Какаші мовчав, чекаючи до чого хилить цей чоловік.
 

- Я якраз направляюся туди, щоб замовити місію, але, якщо ви вже тут і я чув, що ви вже звільнилися від попередньої, то...

- Підслуховуєте чужі розмови?
 

Незнайомець посміхнувся від незручності.
 

- Вибачте, пані, то не було навмисно, ви просто занадто гучка.
 

Тейваз не встигла нічого відповісти, бо Какаші просто нахилився над келихом, залившись сміхом і припинив, лише, коли відчув каблук Тейваз на своїй нозі.
 

- То чи, - продовжив незнайомець, - буде можливим одразу замовити місію напряму у вас і час даремно, таким чином, не втратимо?

- Вибачте, - нарешті заговорив і Какаші, - але всі місії проходять через Гокаґе, яка і буде визначати її складність, ціну та склад команди.

- Ех, на жаль, як я і думав. Що ж, то чи можу я до вас приєднатися в цій мандрівці, збільшу, так би мовити, свої шанси дійти неушкодженим і як подяка, заплачу за вашу вечерю та гарячі джерела? Це ж не буде вважатися хабарем?
 

Друзі переглянулися, переш ніж щось відповісти.
 

- Добре, - всміхнувся Какаші, - але тоді складете нам компанію на джерелах, заодно і розкажете про майбутнє замовлення, а зараз прошу нас залишити попрацювати наодинці.

- Звісно, звісно. - незнайомець підвівся, виставивши перед собою долоні. - Вже зникаю.

- Пане? - наостанок окликала його Тейваз. - А як Вас звати?

- Хм, - всміхнувся самим лише кутиком вуст, - Тадаші. Просто Тадаші.
 

Коли незнайомець їх полишив, вийшовши взагалі геть із трактиру, друзі нахилилися один до одного та прошепотіли:
 

- Бреше?

- Однозначно. Але в Листя йому дійсно треба. Думаєш, це він?

- Той тип, що ледь не захопив, будучи геть одним, селище Сховане у Водоспаді? Де загинуло безліч шинобі, а деякі з них при дивних обставинах, деталі яких не розголошується?

- Диви, а тобі справді звіти легко даються!

- Дурень! - Тейваз спочатку легенько штовхнула Какаші в груди, а потім схопила за одяг та притягнула ближче до себе. - Будьте обережні з хлопцями, коли будете з ним. В таку пору ви точно залишитеся там лише в чотирьох. Як шкода, що купальні не спільні.

- Я підозрював, що ти збоченка. Не терпиться на оголених, сивих дідів подивитися?
 

Характерниця спочатку засичала, а тоді сумно видихнула, відпустила Какаші і повернулася до вечері, і тільки в цей момент шинобі зміг думками прийти до реальності. Він навіть чув її лише через слово, адже все, про що Какаші міг думати останні секунди – що він же без маски.

 

***

Запівніч.

"Отже, - Тейваз поверталася з купальні до свого номеру, дорогою витираючи волосся та розмірковуючи, - ти пропонуєш просто робити вигляд що нічого не сталося? Нічого не пояснюючи? Немов твої вибачення без цього чогось вартують... Але, чорт забирай, я дійсно вже скучила за тобою, Хатаке. Дійсно скучила".

Тейваз відкрила двері та зайшла до кімнати, поспішаючи замінити халат на звичний одяг та направитися до хлопців, які вже мали повернутися, бо раніше вона чула, як вони з тим підозрілим чоловіком покинули чоловічу половину. Переодягнувшись, Тейваз пішла до товаришів, але застала там лише командира і чомусь незнайомця.
 

- А де всі? - здивовано запитала характерниця, підпираючи стіну навпроти ліжка, на якому і сиділи чоловіки.

- Залишилися на джерелах.

- Хм? Але ж... Ну, добре. А пан Тадаші чому тут?

- Так треба. - занадто сухий тон.

- Какаші, а ми можемо поговорити? Наодинці?
 

Шинобі в масці крадькома поглянув на незнайомця і лише потім відповів, що не залишилося не поміченим для Тейваз.
 

- Так, звісно. Давай вийдемо до коридору.

- Ну, добре.
 

Вони відійшли в бік кімнати Тейваз, на двері якої, характерниця обперлася спиною, а Какаші навис поруч.


- Що ти вияснив? І чому він там?

- Тебе дійсно саме це зараз цікавить?

- Тобто? А що ще?

- Ну, - Какаші провів тильним боком долоні по обличчю дівчини, - не знаю.
 

Світ навколо почорнів. Тейваз геть не подобалося те, на що це було схоже.
 

- Ти перегрівся на джерелах чи що, Хатаке? - гаркнула характерниця та вдарила його по руці. - Я не знаю, що ти затіяв, але в тебе чужий чоловік в кімнаті, не забувай. Ми вийшли на секунду, щоб ти ввів мене в курс справи.

- Не переймайся. З ним все вже вирішено. Ну, досить мене вже свердлити цим грізним поглядом. Давай залагодимо нарешті наші проблеми.

- Що?! Так, якщо ти не збираєшся мені нічого говорити, то я, звісно, це тобі зранку пригадаю, але поки котись під три чорти, а я пішла, я хочу спати. - збрехала характерниця.
 

Насправді, вона просто хотіла, якнайшвидше, сховатися у власній кімнаті, бо їй, чомусь, стало дуже неприємно та боляче. Але не встигла Тейваз схопитися за ручку дверей та дістати ключ, як Какаші притиснув собою її до дверей та підняв її руки, тримаючи їх за зап'ястки.
 

- Що ти, з біса, робиш?! - злісно вилаялася характерниця, хоч, якщо щиро, її серце зараз погрожувало вирватися назовні.

- А на що це схоже? - Какаші відпустив одну руку, щоб зняти із себе маску, а потім поклав долоню на оголену, через довжину футболки, поясницю Тейваз.

- Какаші... – дихати характерниці ставало все важче, але щодо Какаші, здавалося, він взагалі спокійний. - Якого чо...
 

Він хотів поцілувати Тейваз, але вона відштовхнула його та змогла вибратися.
 

- Що таке? - здивувався Какаші. - Хіба я не правий? Хіба ти теж цього не хочеш?

- А ти не переймаєшся, що нас побачать, наприклад, хлопці? І підуть чутки Листям, як тоді з Ґаєм, коли він застав мене в тебе вранці?

- Не побачать. Та і Ґай? Він навіть не припускав, що між нами щось було. Застань Ґай нас хоч оголеними в ліжку, а нічого такого все одно не подумав би. Що ти таке говориш, а, Тейваз? Перевіряєш мене? Не віриш, що я... можу тебе... Га?
 

"Це дійсно Какаші? Інакше, він би потрапив до пастки з Ґаєм. Тоді що це все означає?".

Какаші знову підійшов до подруги, доторкнувшись долонею до її обличчя.
 

- Ти певно втомилася з місії? Ми ж геть не мали перед нею вихідних. Чи забагато часу провела в купальні? Чому ти так дивишся на мене? Чому твої зелені оченята так шалено бігають?

- Що ти робиш, Какаші? - його долоня була такою теплою, він був так близько, його вуста були так близько і він нахилявся все нижче. - Не грався зі мною, Хатаке. Це не смішно!
 

Тейваз хотіла знову відштовхнути друга від себе, але не вдалося. Натомість, Какаші однією рукою притис її за стан до себе, а іншою, схопив за зап'ясток тієї руки, якою Тейваз і відштовхувалася, та підняв її догори, заважаючи пручатися.
 

- ПЕРЕСТАНЬ! - характерниці великих зусиль коштувало відвернутися, щоб уникнути поцілунку. - Я сказала, що це не смішно більше!

- Заспокойся. - Какаші послабив хватку і тепер ніжно обійняв подругу, пригорнувши до себе та поцілувавши в чоло. - Вибач, що налякав, що змусив нервувати. Я просто подумав, що я теж подобаюся тобі і ти зрадієш від того, що я перестав нарешті уникати того, що між нами.
 

Тейваз поглянула на друга, не вірячи власним вухам, і зрозуміла, що починає тремтіти від хвилювання, як маленьке звірятко.
 

- Що сталося?
 

Какаші посміхнувся.
 

- Я просто зрозумів, що жити, сковуючи себе нормами моралі й надалі, це втрачати все і всіх довкола. Чому я маю думати про когось, замість власних бажань, а? Тепер я вільний.
 

Тейваз почала розслаблятися в його обіймах, танути, ловити себе на думці, що погоджується з його словами і справді, як їй давно почало здаватися, вона трішки починала хворіти ним, все частіше думати про нього і, можливо, все це було не лише через їх сварку, що так сильно затягнулася, можливо, вона сумувала за ним вже не лише, як за другом, а можливо, лише можливо, вона хворіла ним вже дуже давно, раніше, ніж сама то усвідомила через власну пихатість. Але зараз характерниця не бажала про це думати, вона взагалі зараз думати не хотіла, тому просто закрила очі, а Какаші, цієї миті, запустив руку під її одяг в напрямку грудей, як раптом полетів в стіну, через удар, в який Тейваз доклала всіх своїх зусиль, але, в основному, моральних. Її зараз занудило, як ніколи і хотілося знову помитися, особливо ті частини, до яких торкався цей чоловік.


- Какаші нізащо без дозволу б не доторкнувся до мене! - шинобі у відповідь лише хтиво посміхнувся. - Хто ти такий?

- Так, а хіба ти не хочеш, щоб я тебе торкався без дозволу? Вважай, то був нудний, старий та занадто правильний Какаші, а тепер я вирішив змінитися, щоб не втратити тебе більше.

- Ні, ти точно перегрівся? - скривилася Тейваз. - Розвій вже свою техніку перевтілення.


Какаші закотив очі, а потім дістав кунай та декілька разів полоснув ним по своїй руці.
 

- Хочеш, можеш ще вдарити. Ніякої підміни зовнішності.
 

Очі Тейваз збільшилася від жаху.
 

- Отже, перенесення свідомості і твоє тіло десь незахищеним валяється. Я знайду і просто розчавлю його.


Какаші засміявся та почав повільно наближатися до характерниці, вона спочатку доторкнулася до стегна, потім опустилася, не відводячи погляд від людини, що видавала себе за шинобі Листя, до чобіт за саями і таки допетрала, що вся зброя залишалася в кімнаті.


- Ех, незграбо, - Тейвай немов током вдарило, - повторюю, це я, Какаші. Давай зайдемо до кімнати і про все нарешті чесно поговоримо. Ти ж хочеш цього так само, як і я? Я ж правильно все відчуваю?


Какаші знову опинився поруч із характерницею, коли вона вже геть втиснулася в двері. Він взяв її за долоню та приклав до своїх грудей.


- Відчуваєш? Так моє серце завжди б'ється поруч з тобою. Мені пекельно боляче було постійно стримувати себе з самого першого нашого дня, але я більше не хочу. Та певно, не треба було гарячкувати. Давай зайдемо та про все поговоримо, а, незграбо?


Він ніжно всміхнувся, а, все ще розгублена, Тейваз опустила погляд з обличчя на груди, біля яких він досі тримав її долоню. Серце дійсно несамовито гупало. І лише зараз Тейваз помітила плями на його рукаві.


- Що ти зробив з моїми товаришами?!

- Та, як же ти мене дістала! - Какаші схопив подругу за волосся, дещо закинувши їй голову назад, від несподіванки, Тейваз вже цілковито розгубилася і не змогла нічого зробити, крім як намагатися розтиснути його пальці. - Я ж хотів, щоб все було по хорошому! Думаєш ти сильно мені потрібна? Та я можу сотнями трахати таких сук. Мені треба лише твоє тіло. Ну, подумаєш, розважитися спершу хотів. Мені не заборонили.

- ДЕ ХЛОПЦІ?!

- Сказав же, що не побачать нас. І не допоможуть тобі.

- Ти їх вбив?!

- Не я і ненавмисно. - Какаші кинув її на двері, а сам повторно дістав кунай і почав крутити його на пальці. - Тіла були не сумісні.

- ДЕ КАКАШІ?! Таке сміття, як ти, його б точно не вбило. - Тейваз сильніше притиснулася до дверей.

- Перед тобою. - дуже грубим голосом відповів шинобі та зробив крок в бік характерниці.

- Стій, де стоїш.


Ворог оскалився.


- Перестань. Ти ж мене ХОЧЕШ. - Какаші провів обома руками в повітрі біля себе. - То давай спочатку зробимо тобі приємно, а далі вже повернемося до Листя. Часу в нас вдосталь. Можемо і затриматися. Не поспішати вилазити з ліжка. Тадаші не проти.

- Стій кажу!

- Облиш. Ти хочеш. Бачу, що хочеш. Я хочу. Знала б, які брудні думки постійно породжує в мене в голові сама лише твоя присутність. Дуже брудні. Ти навіть і не уявляєш наскільки, але я можу показати.

- Хто ти і нащо тобі нас вбивати? - до неї дійшло. - Листя! Тобі треба до Листя!

- Незграбо...

- НЕ НАЗИВАЙ МЕНЕ ТАК! - злісно перебила Тейваз.

- Та, ну, тобі ж наче подобалося, що я тебе називаю не так, як усіх?

- ТИ НЕ КАКАШІ.
 

Характерниця не могла застосувати жодну із технік, поки вони знаходилися в готелі. Все, що їй залишалося, це намагатися тягнути час, поки зможе придумати, що робити далі і де, чорт забирай, її командир, якщо інша частина команди і справді вже мертва?
 

- То запитай мене щось, що знаю лише я.

- Немає сенсу, ти і так себе видав. Какаші б нік...

- ТА МЕНЕ ПРОСТО ДІСТАЛО БУТИ ХОРОШИМ! І тих ідіотів ніхто не планував вбивати. Так вийшло. Нічого вже не зробиш. Може і ти помреш. Подивимося.

- ХТО ТИ ВБІСА ТАКИЙ?!

- Хатаке Какаші.

- Ааааааа, припиняй це!

- Змирися. Скоро Тадаші-сан і тебе звільнить, а тоді ми досхочу повеселимося в Листі.

- Звільнить?

- Досить.
 

Ворог кинувся на неї, але Тейваз саме встигла відкрити двері, залетіти спиною до кімнати, схопивши шаблю, та вистрибнути у вікно, добряче забивши хребет, та не відводячи погляду він того, хто називав себе Какаші.

"НЕ МОЖЕ БУТИ. Це не може бути він!" - єдине, що встигла подумати характерниця, перш ніж приземлилася на землю та побігла як надалі від сплячих постояльців, дорогою, що була освітлена повним місяцем, та розуміючи, що ворог легко її наздожене будь-якої миті. Але метрів за шістьсот дорогу Тейваз перегородила глибока, скеляста ущелина.


- Хто б сумнівався. Сука!

- Тепер ясно, чому ти його так бісиш.
 

Тейваз моментально розвернулася на голос і побачила перед собою таке рідне обличчя, що дивилося не неї абсолютно чужими очима, а поруч із ним того незнайомця. Тепер Тейваз не мала сумнівів, що він і є той злочинець із книги Бінго.
 

- Де Какаші?

- Ти дійсно нестерпна. - обурено видихнув Тадаші. - Перед тобою.
 

Какаші стояв з абсолютно кам'яним обличчям та холодним поглядом.
 

- Добре, можливо. Тоді як і нащо ти його контролюєш?

- Хм, дякую, що спитала. - Тадаші самовдоволено всміхнувся. - Скажи ж, інколи й байстрюки витягають щасливу карту? Трішки спадкових технік Яманака, трішки досліджень Едо Тенсею і вуаля, - Тадаші вказав на незворушного Какаші, - ідеальний гіпноз готовий, а якщо обрати підходяще тіло, то і ідеальна зброя. Так, звісно, техніка ще не досконала, тому бувають трупи, але, отже тіло було заслабким.

- Як ти це робиш? Щось типу доуджутсу, ґенджутсу?
 

Тадаші клацнув пальцями і за його спиною з'явилося вісім людських силуетів у вигляді чорного диму з язиками полум'я замість очей.
 

- Мої демонята. Схрестив частинки своєї душі та чакри з демонами, яких купив у демонів вищого рангу. Слухаються безвідмовно.
 

"То он як Какаші дозволив себе упіймати в цю техніку. Його не питали. Це буквально одержимість, але як його звільнити в цьому світі?" - губиться в думках Тейваз, тримаючи заряджену чакрою шаблю перед собою.
 

- Прикольно. Я думала ти мене пошлеш з такими питаннями, а не цілу лекцію прочитаєш.

- Почну читати і це, всього-на-всього, моя пиха та самолюбство, та і, крім того, ти просто наступна.

- Ага. Аж поспішаю. Але пограю з твоїм самолюбством ще трішки. А нащо тобі це? Ти просто нападаєш на села, влаштовуєш там різню і тікаєш. Що тобі з того?

- Чернетки. Невдалі спроби. Тепер я обираю не лише сильних шинобі, а й збираюся пройти хитрістю до кінця, не лише у ворота. На тобі ми вже перевірили, що, якщо не заграватися, ніхто різниці і не помітить. Просто є ризики, інколи демон проникає в свідомість тіла та зливається з його найпотаємнішими думками, які цієї ж миті відкриваються мені, і я можу або погратися з ними, відчувши все, що і тіло, або подавити їх, зробивши беземоційну зброю, але, чим більше свідомості на волі, тим правдоподібніша копія.

- А не боїшся, що твій собака зірветься з прив'язі, якщо свідомість не відключена?

- А як по твоєму, для чого ці демони? - Тадаші відкликав їх і лише на якусь секунду характерниці здалося, що пов'язка на його оці поворухнулася. - Поки людина одержима, вона не має власної волі, і, до речі, вбивши мене ти не звільниш свого... друга, лише дозволиш демони повністю оволодіти ним.

- Чорт, отже вбити тебе доведеться вже після того, як покатувавши, змусити звільнити Какаші.

- Що ж, мені вже набридло теревенити, час заглянути до твоєї голови, а потім, якщо виживеш, завітаємо до Листя і ви захопите його мені із середини. Тихо. Без крові. В принципі, я давно чув про славетного Шарінґана Какаші, який ходить в масці з прикритим оком та наближений до верхівки селища. Ідеальна зброя для мене, ну, а якщо щось піде не так, зайвий одержимий не завадить.

- Все одно, щось тут не так. Не вірю я в твоїх демонів, одержимість, бо це просто неможливо. За Хребтом не існує демонів.

- Звідки така впевненість?
 

«Що?!!!!».
 

- Таких не існує.

- Звідки така впевненість?

- Ну, ти хочеш сказати, що якщо я прочитаю молитву мертвою мовою, то вижену ту сутність з Какаші?

- А, ну, добре, це дійсно не християнський демон.
 

«Та що, бляха?!!».
 

- Ти знаєш про мої землі? - Тейваз просто тягнула час, вона не очікувала, що він взагалі може знати про Хребет Мороку. Шок пронизав її з ніг до голови.

- Трішечки. - вказав пальцями Тадаші, огидно посміхнувшись, а потім привідкрив захищене око, з якого вилетів один із демонів, та почав кружляти довкола Тейваз, не маючи змоги заволодіти її тілом.

- Упс. Ти диви, а печатка все одно працює.
 

Тадаші вперше за їх знайомство посірів на обличчя.
 

- Як ти це зробила?

- Завдяки моєму таткові. - оскалилася в посмішці Тейваз та припідняла трішки футболку, щоб показати, як під грудьми ховалося татуювання у вигляді пентаграми. - Ну, він не любив, коли я так його називала. Взагалі, прикольний чоловік, думаю, вони б знайшли спільну мову з Какаші. І собак той любив, не пекельних, звісно. Ой, вибач, тепер щось я розбалакалася.

- Сука.

- Інузука, попрошу.

- Вбий її. - наказав Тадаші одержимому та відійшов подалі назад під дерево, в очікуванні захоплюючого видовища. - А потім ми знищимо Селище Сховане у Листі.
 

Какаші впевненою, спокійною ходою пішов на подругу.
 

- Не підходь. - характерниця міцніше стисла шаблю та зціпила зуби.
 

Їй нікуди було відступати, але як же вона не бажала вступати у бійку з Какаші, де б зараз його свідомість і не знаходилася. До болю не хотіла.

На дерева поблизу, що росли майже над прірвою, прилетіла зграя ворон, що немов глядачі, беручи приклад з Тадаші, повсідалися на гілках та направили свій зор до вимушених ворогів.
 

- Какаші, будь ласка, прийди до тями.

- Я при тямі, а от ти смішна. - він зупинився в метрі від неї. - В тебе ж геть руки трясуться.

- Га? – «І правда». - Нічого, це справа пари секунд. Какаші, будь ласка.

- Віддай своє тіло. Впевнений, ти знаєш, як оминути печатку.

- Я не дозволю йому ні надругатися над моїм тілом, ні знищити мій новий дім та друзів.
 

Какаші лише голосно розсміявся.
 

- Тейваз, скільки спеціалізованих місій за цей рік ти пройшла? Де твоє тіло тільки не було, точніше під ким і що з ним тільки не робити чужі, брудні, огидні руки? Хіба цього не достатньо?

- Нащо ти про це говориш? Я не розумію. - Тейваз занудило. Занудило від себе, хоч вона думала, що їй давно байдуже.

- Просто. Не можу перестати думати, ким треба бути, щоб на таке погоджуватися.

- А це було по живому, Какаші... Немов йоду налити на рану з м'ясом. – «Какаші б ніколи такого мені не сказав? Чи сказав би, якщо вірити тому виродку, що це і є справжня сутність людини, коли вона одержима? Хоча, може він і правий».

- Ну, - шинобі байдуже звів плечима, - вибач. А тепер, давай покінчимо з тобою.

- Ні!
 

Какаші було кинувся на подругу, але вона миттєво зробила крок назад, виставивши ліву долоню поперед себе та ледь не впавши в прірву, судячи по звукам щебеню, що полетів донизу з-під її ніг.

Какаші задоволено посміхнувся та зупинився.
 

- Хочеш політати? Ти ж наче казала, що любиш птахів.

- То це все ж ти, Какаші? Дійсно при тямі? - з повним відчаю голосом прошепотіла Тейваз. - Тоді, я вірю в тебе, вірю, що ти зможеш подолати сутність в середині себе і повернутися до мене.
 

Характерниця викинула в бік шаблю та підійшла до Какаші, поклавши долоню на його щоку.
 

- Повертайся, Хатаке, я тебе дуже прошу.
 

Кунай увійшов їй в живіт. Лише завдяки випадку, Тейваз встигнути відскочити, аби поранення не стало глибоким чи смертельним. Тепер, тримаючись за бік, між її пальців сочилася кров, позаду неї була нескінченна порожнеча, а попереду найдорожча їй людина, що вона тільки зараз змогла зрозуміти, в чому тільки наважилася собі зізнатися, яка збиралася її вбити.
 

- Какаші?

- Кенджутсу – лише в ньому ти мене обходила і ти так по дурному позбавила себе єдиної переваги? З якого чорта я взагалі мав позбавитися одержимості? Заради чого? Тебе? - шинобі засміявся.

- Отже, або я, або Листя? Ти дійсно вб'єш мене? - "ТИ ДІЙСНО ГОТОВИЙ МЕНЕ ВБИТИ, КАКАШІ?!".

- А чому ні? Наказ - є наказ. Ти звичайно мене неймовірно бісиш, але так, нічого особистого. У нас був інший шлях.

- Какаші? - вона боялася, що розплачеться, але натомість, очі пекли від сухості. - Або пан, або пропав? Так? - щось обірвалося в неї в середині, як і тоді, коли вона вперше заради свого життя власноруч вирізали серце із свого кращого друга. - Якби на кону б стояло лише моє життя, я б ніколи не вийшла проти тебе, Хатаке, ніколи, але заради Листя... НЕДОЗВОЛЮ! Врешті решт, це все моя вина. Не знаю чому, але впевнена в цьому...

- Та завались ти вже. - він хотів ще раз її пірнути, але Тейваз одним ударом ноги вибила кунай із руки Какаші.

- Будь ласка, повернись, не роби це зі мною. НЕ ЗМУШУЙ МЕНЕ ЗНОВУ ВБИВАТИ СВОГО ДРУГА, ХАТАКЕ!!!! Якщо я для тебе хоч щось значу, ПЕРЕСТАНЬ!!!

Тейваз заволала на повні груди, що було необачно, адже кровотеча тільки посилилася, а потім поглянула ще раз на свого командира, друга і... І побачила там лише холодну рішучість та безжальність.

- Ох, Шиво...

І бійка почалася. Тейваз розуміла, що якщо погода не зміниться, вона, навіть, якщо і зможе вбити Какаші, то все одно теж загине, але її останнє влаштовувало. Жити без нього вона не збиралася. Тепер характерниця це знала точно. Але і просто так здаватися не поспішала. Тейваз знала, що мусить захистити Листя, місце, де знову змогла відчути щастя, та жадає вирвати око тому засранцю, отже вмирати в неї поки не було першим пунктом.
 

- РАЙКІРІ!

- Це було близько. - Тейваз ухилилася. Вона все ще не могла змусити себе також нападати, лише захищатися. - Чорт! Семпаю, а ти дурень. Я ж можу оборонятися взагалі без чакри, а ти ще пару раз промажеш і просто вичерпаєш все, що маєш! Хай ти і набагато кращий в нінджутсу, але як воїн, я не гірше. В мене є ще переваги.

- Хм, - Какаші лиховісно посміхнувся та витер кров, що стікала з розсіченої щоки, - ні, не сперечаюся, ти доволі непогана, але не підлещуй собі. Крім того, ти навіть не можеш завдати мені серйозного ушкодження, боїшся, то про які переваги мова? Незграбо, та я тебе голими руками придушу.
 

В Какаші немов прокинулося друге дихання, з такою завзятістю він наносив все нові та нові удари і здавалося, геть не втомлюється, коли Тейваз з кожним блоком дихала все важче та важче. Вона розуміла, що або почне нарешті напади, або просто не встигне.
 

- Забув розповісти, - крикнув з-під дерева Тадаші, - в одержимого чакра витрачається, як зазвичай, але фізичної сили та витривалості стає більше завдяки моєму демонятку.

- Та, - вдох-видих, - я вже помітила!
 

Тейваз нарешті пропустила перший удар і відлетіла галявиною вздовж обриву. Цієї ж миті біля неї опинився Какаші, розвернув ногою на спину та з усієї сили натис на поранений бік. Місячну ніч пронизав нестерпний крик, змусивши постояльців прокинутися та перевірити чи добре вони закрили двері.

Тільки-но Какаші прибрав ногу, як Тейваз збила його додолу та чкурнула в бік шаблі, але, коли залишалися лічені сантиметри до цілі, Какаші схопив її ззаду, але вона просто моментально зняла із себе жилетку, завдяки чому отримала другий шанс, але шинобі в цю ж секунду, викинути жилетку, грубо схопив за волосся та потягнув Тейваз до себе, змушуючи прогнутися.
 

- Куди це ти? - характерниця намагалася вибратися, але це було неможливо, хоч вона і не полишала спроб. - Ми ж вирішили гратися виключно в тайджутсу, а, моя мила?
 

Какаші сильніше притис до себе та потягнув донизу за волосся подругу, а потім провів кінчиком язика по її обличчю, увінченному подряпинами та синцями. Тейваз рефлекторно хотіла відвернутися, але шинобі стис її шию, не даючи змоги поворухнути головою.
 

- Шкода, звісно, ми могли б чудово провести час разом, але тепер ти нікому не потрібна.

- Немов би сказав щось нове.
 

Характерниця схопилася за його передпліччя обома руками і направила потужний, електризований заряд чакри, змушуючи Какаші відпустити її.
 

- Дякую за пораду, семпаю.

- Не дарма не хотів тебе вчити.
 

Тейваз вперше пішла в напад, чим змогла застати Какаші зненацька та почати брати перевагу в бійці, але раптом, коли місяць зайшов за хмари, характерниця спіткнулася об камінь прямо над самою прірвою і вже мала б полетіти донизу, але в останній момент її за зап'ястки схопив Какаші та притягнув до себе, але залишаючи висіти над безоднею.
 

- Какаші... – з полегшенням прошепотіла на видоху Тейваз.

- Га? - здивовано перепитав шинобі. - Ну, лети. - і відпустив подругу донизу. - Вдалого приземлення. - з награною радістю прокричав у прірву Какаші, де нічого, крім темряви, не було видно і направився в бік Тадаші.
 

Не зважаючи на тривалий бій, Какаші геть не відчував себе втомленим і йому подобалося це відчуття та відчуття непереможності, що за ним слідувало. Також, ця легкість, коли перед тобою є лише завдання і жодних мук совісті чи співчуття, відкидало його до далекого дитинства, коли все було набагато простіше.

Місяць повернувся, відзеркалившись в лезі шаблі, на яку ледь не наступив Какаші. Він зупинився та підняв її, покрутивши в руках, а потім помітив і жилет, що лежав неподалік. В середині щось розбилося, встромлюючи сотні осколків у кожнісіньку клітину, а перед очима постало, сповнене жаху та зради, обличчя Тейваз і рука, яку вона тягнула до нього, перш ніж її проковтнула безодня.
 

- Тчн. - шабля випала із рук.

- Було, якщо чесно, - поруч опинився Тадаші, поклавши руку йому на плече, - доволі нудновато.
 

Какаші за долю секунди вирвав в нього око та розчавив до суцільної жижі у власній долоні, поки Тадаші збагнув, що сталося і нарешті поглянув на шинобі Листя вцілілим оком та скривавленим отвором, який, здавалося, не приносить тому ніякого дискомфорту.
 

- Як не обачно, Хатаке Какаші. - демони оточили свого господаря. - Око було лише їхнім сховищем з технікою запечатування, якою я міг стримувати їх голод, викликаючи лише за необхідністю, а тепер мені доведеться змиритися з їх норовом, а селищам трішки зменшити свою популяцію. - обличчя Какаші не виражало жодних емоцій. - А тепер вибач, мені треба трішки відійти.
 

Тадаші зник, залишивши після себе лише чорний дим, а демонічні тіні рушили в бік постоялого двору. Какаші, злякавшись на мить, поспішив за ними, навіть не уявляючи, як зупинить їх, але раптово, від приступу сильної нудоти, впав на коліна, обпершись долонями об землю, та йому здавалося, що зараз душу вирве, настільки були болючими та неприємними спазми, але натомість щось чорне витекло з його рота на землю, перетворившись, в подальшому, на дим та полетіло за іншими сімома, поки Какаші непритомним звалився на галявині.

Категорія: Мітологія, усна народна творчість Мітологія, усна народна творчість, Шьонен (аніме для хлопців), Флафф, Аніме, Дружба | Додав: KunoichiHatake | Теги: Тадаші, Хатаке, Вінчестери, Наруто, харон, Мунін, характерники, княгиня Ольга, Танос, Чак, Фрекі, Хель, Аматерасу, Хугін, сем, норни, какаші, Тейваз, Одін, Самуїакі, Воланд, Зевс, Рагнарок, Ґері, Дін
Переглядів: 406 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Безкінечність. Глава 20 (частина 1).
Завантаження...