menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 16.12.2021 в 03:10
Фанф прочитано: 403 рази
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Безкінечність. Глава 20 (частина 2).


16.12.2021, 03:10

Глава двадцята (частина ІІ)

 

***

- Що ти таке?

- Як почуваєшся? - запитав старий із довгим, білосніжним волоссям, що, немов, було одним цілим з такою його самою бородою, що сидів біля багаття, підкидаючи дрова та чекаючи, коли закипить чай в казанці.
 

Підійшовши ближче, Тейваз змогла розгледіти пов'язку на оці, вона спершу злякалася, бо думки її віднесли до Тадаші, але всього лише на секунду. Також, Тейваз зрозуміла, що не такий цей старий і старий, як здавалося на перший погляд, через волосся, балахон з накидкою замість одягу та великої палиці. Хоча, насправді, цьому чоловікові була вже не одна тисяча років.
 

- Вбитою своїм кращим другом, а так ще трішки потилиця болить.

- Вибач, не розрахував кількість воронів, ти виявилася важчою, тому, тебе трішки забили, поки відносили до печери.

- Ну, дякую... А що, навіть після смерті без принижень не обійтись?

- Ти ж знаєш, що жива.

- Ага.

- Хоча виглядаєш не здивованою. Сідай вже біля вогнища. Погрійся. На вулиці ще й злива почалася. Гроза на підході.

- Насправді, здивована, але занадто емоційно виснажена, щоб це демонструвати.
 

Тейваз, дивно зміряла біловолосого поглядом, і таки вмостилася поруч. Чомусь він одночасно викликав в неї і недовіру, і якусь прихильність, навіть відчуття спокою.
 

- А ти точно там не Харон чи ще бог якийсь? Ну, бо тут, я підкреслю, що тут - це невідома, сира, холодна печера з дивним незнайомцем, схожим на збоченця, - якось занадто комфортно, немов лімбо якесь чи переправа. Може таки померла? - жартами характерниця намагалася сховатися від самовдоволеного обличчя Какаші, яке вона побачила, як думала, в останні секунди свого життя і яке все ніяк не покидало її думок. - "Ай, болить... Так, він одержимий, але... отже, я геть не мотивація йому для вивільнення. Нічого в нього на серці, виходить."

- Ну, не Харон і ти жива. - біловолосий налив чаю, що аж парував, в горнятко та подав його характерниці.

- Стоп! - вигукнула вона, тільки-но взявшись за горнятко та ще раз, вже більш уважніше подивившись на незнайомця, а тоді на його палицю. - Руни?! - Тейваз схопилася за місце, де мала бути підвіска. - Руни, око, ворони? І ти не заперечив, що бог! - вона моментально змінилася на обличчі. - Ой! А відколи це я незнайомцям, ще і старим "тикати" почала?
 

Біловолосий розсміявся.
 

- Ну, а як ще до родичів? - Тейваз, аж подавилася від такого запитання, хоча більше від окропу.

- Родичів?

- Ну, навіть Хельга і та вже була досить далекою мені, але любив я її, як рідну дочку. Неймовірна володарка і ще більш дивовижна жінка.

- Ви про княгиню Ольгу?

- Так. Ти.

- Ага. Ну-ну. І з чого мені така честь? Чим завинила?
 

Тейваз недовірливо поглянула на Одіна з-під горнятка.
 

- Давно придивляюся до деяких своїх нащадків, вважай, ти пройшла у фінал.

- Вау, яка честь. А що, сини вже закінчилися?

- Дочок більше люблю.

- І пощастило ж їм, що ти не грек.
 

Тепер Одін подавився напоєм.
 

- Що навіть не спитаєш, що за відбір?

- А нащо? Якщо подолав такий шлях, то сам скажеш.

- Так, знайти тебе було не просто, але шукати - весело. Тут, доволі, веселий світ.

- Веселий? - здивовано перепитала характерниця.

- Не логічний, але кумедний.

- Кумедний?! Хоча, - вже спокійно продовжила Тейваз, - мати рації, електрику, відеоконференції, але не мати ксерокса в архіві - це дійсно кумедно.

- Існує пророцтво про обрану дитину, яка свого часу зможе відродити світ. Ти, можливо, та, хто потрібна цьому пророцтву для втілення.
 

Тейваз розреготалася, що аж зачепила ногою казанок, перевернувши його та загасивши багаття. На якусь мить в печері запанувала суцільна темрява, аж поки Одін не відновив варту та не поновив трав'яне, запашне вариво.

Тільки не кажи, що я і є ця обрана дитина. - ще сміючись, запитала характерниця.
 

- Хель би тебе побрала, звісно, що ні. Ще такої обраної людству не вистачало. Рагнарок і той приємніший.

- А це вже образливо.

- Ну, що поробиш.

- Стоп! Відновити? Не врятувати?

- Ну, десь, як твоє поранення.

- Га? - Тейваз лише зараз про нього згадала та помітила, що живіт повністю перев'язаний. - І відколи це язичницькі боги фельдшерами підпрацьовувати почали?

- Відтоді, коли люди дозволили собі так розмовляти з вищими.

- Відпочинь, старий, не те століття. Вищими, бляха. - Тейваз закотила очі, а потім зробила ще ковток. - А чай у вас, у вищих, смачний. То що там із світом? Хто знову пальцями захоче клацнути: егоцентричний письменник чи фіолетовий дачник?


Одін посміхнувся.


- Це не має значення, важливо знайти і вберегти дитину пророцтва, допоки її час не настане.

- І зватимуть її рибна паличка.

- Жінко! - нарешті гримнув на неї громовержець. - Ти жива лише завдяки мені, то притримай вже свої хохми трішки при собі.

- Га? Що? Це зараз ти щось казав чи вже гроза почалася?

- Знаєш, я передумав, віддавав сюди чай, - Одін махнув долонею на себе, - мені треба норн перепитати щодо їх впевненості в кандидатах і чи їх не забагато.

- Не дам я тобі чай. - Тейваз міцніше огорнула горнятко та розвернулася трішки в бік від Одіна. - Тут холодно.

- Але ж ти любиш холод?

- Любити холод це не означає не відчувати його і звідки ти взагалі знаєш.

- Казав же, що давно слідкую за тобою. Чи не казав? Не та вже пам'ять... - бог, говорячи, чухав свою розкішну бороду.

- А ви всі сиві збоченці чи є ще якісь маркери на визначення вас в натовпі?

- А тут тобі пощастило, що я не грек.

- Зараховано. То що за конкурс, що за призи, крім утилізації та переробки світу, паралельно няньчачись із якимось малим?

- Говориш так, немов не здивована. - Одін нахилився до характерниці та витяг декілька воронячих пір'їнок з її вологого, малинового волосся.

- Так може я лежу десь в предсмертній агонії? Все занадто якось тут КОМФОРТНО.

- Так, ти таки найбільше з усіх мені нагадуєш Хельгу.

- Ну, не настільки я вже і запальна.

- Дочко, - Тейваз аж сіпануло від такого звертання, - я побачив вже достатньо, щоб поставити саме на тебе. Сьогодні, коли ти готова була битися до кінця проти свого друга, аби тільки захистити те, що вважаєш своїм боргом, але при цьому так і не змогла зректися друга. Цього було вже досить. Ти продовжуєш бути вірною справедливості та холодному розуму, не забуваючи про вогонь в серці. Чи готова ти укласти зі мною угоду і стати захисником обраного, віддати йому своє життя, коли я тебе наступного разу покличу і поки обраний не зійде новим сонцем на цей світ?

- Га? - характерниця, гучно відсьорбнувши, допила останні краплини чаю та скривившись, поглянула на Одіна, що саме закінчив свою пафосну промову, не поспішаючи прибирати цей же пафос з обличчя. - Я прослухала, можеш повторити. - Тейваз одразу помітила, як засвітилися блискавиці в погляді бога. - Я пожартувала, старий! Охолонь.

- Нестерпне дівчисько.

- Але, - характерниця раптово спохмурніла, а її голос став таким же холодним, як і повітря, що десятками протягами пробивалося до печери, гостро покусуючи незахищені частини тіла, - чи не хочеш ти сказати, що наш світ скоро загине? І точно загине, без можливості попередити це? Скільки років лишилося? Двадцять, десять, місяць? Ні, - Тейваз скочила на ноги та з люттю в голосі продовжила, вказуючи пальцем на Одіна, - маячня яка! Я з цим миритися не збираюся! Не вперше! Я зупиню кінець світу. Не я, так хтось інший, але я допоможу, віддам всю себе цій справі, і ти мусиш сказати все, що тобі відомо! Негайно!

- Заспокойся. Не зупиниш.

- Та звідки така впевненість? Знову якесь пророцтво? Гулянки менше влаштовуйте. Ви ж геть міри в алкоголі не знаєте.

- Хто б казав.
 

Тейваз знову перекосило.
 

- Це в минулому!

- Те, що ти п'яніти почала, не означає, що пити перестала.

- Замовкни.

- Та і не зупинеш, бо не застанеш його.

- Що?! Це відбувається ЗАРАЗ?! ЗА ХРЕБТОМ! МОЯ СІМ'Я!

- Яка ж ти гучна. - Одін поновив горнятка та простягнув друге Тейваз, натякаючи жестом, щоб та нарешті вже сіла. - Не застанеш, бо давно мертвою будеш.

- Що? - характерниця нарешті заспокоїлася, але чай не прийняла, її увага абсолютно була прикована до бога. - А як тоді?

- Це не місія цього твого життя, та і щоб ту виконати, небесну, муситимеш спочатку туди потрапити.

- До раю? Ні, до раю мені дорога давно закрита. Я, як мінімум, в карти граю та погано жартую із самого малечку, пробачайте. Шукайте няньок серед професійних спортсменок. Їм то і на небо поглянути часу немає, не те, щоб порушити якісь його закони.

- Небесне життя - наступний рівень твоєї душі, але щоб потрапити туди, мусиш нарешті завершити всі завдання тут, і головне пам'ятай, що цього разу, шанс в тебе вже останній.

- А з чим чай був? Що за трава?

- То ти хочеш врятувати Листя та Какаші? - немов блискавка вдарила в тіло Тейваз. - Я дам тобі силу для цього, навіть більше, але з тебе угода. За однією моєю вимогою, скувати своє життя із життям дитини і пронести цей тягар до кінця. Навіть, якщо я помру до того часу і не зможу явитися в світ, якого вже не буде, тебе знайде мій ворон. Другий завжди буде з тобою. То ти хочеш їх врятувати? Той Тадаші мені ніщо, але і Листя з його жителями для мене, як для тебе безіменні солдати.

- Замовкни.

- До того, як ти...

- ЗАМОВКНИ! - ніхто і ніколи, навіть рідний син, не дозволяли так собі дивитися на верховного бога.

- Домовились?

- Тьху! - Тейваз плюнула у багаття. - А така приємна розмова у нас була, так все добре починалося. Ну, не буває ж мені комфортно, не буває.

- Що за драма? Ти ж завжди рада пожертвувати собою заради світу? Ти ж мріяла про це з самого малечку, хіба не так? Не просто померти, а померти заради когось?
 

Характерниця відвернулася, ховаючи сповнену люті та болю гримасу.
 

- Це ж твоє покликання? Лише тоді себе відчуваєш потрібною світові.

- Але ненавиджу, коли переді мною ставлять ультиматуми. Краще слідкувати треба було.

- Тік-так, тік-так.

- Сволота.
 

Одін вилив захололий чай на землю замінивши його на паруючий.
 

- Чаю хочеш?

- Ти серйозно?! – дивуючись, поглянула вона на бога.

- Так будеш? - спокійно, немов такі розмови в нього були вже сотні тисяч разів, перепитав Одін.

- Буду... - видихнувши та опустивши плечі, Тейваз повернулася на своє місце, забравши чай. - То що за сила? Ну, та, що "навіть більше"?
 

Одін засміявся.
 

- А я думав, що для виду, спершу спитаєш про порятунок друзів чи взагалі ламатимеш комедію, що тебе в принципі лише це і цікавить, за принципом: ніколи нічого не просіть, ніколи і нічого, і особливо у тих, хто сильніший за вас, самі запропонують і самі все дадуть, або, що не ввічливо.

- Так і жила. Дурня це все. Люди не чують, коли їм напряму кажеш про свої бажання, то як чужий про них знати може? Але ти правий, час стікає. Яке підводне каміння угоди чи дрібний шрифт?

- Ніякого. Не виконаєш - не повернешся або помреш, ну, і час виконання залежить від нерегульованих ситуацій.

- А я хотітиму повернутися?
 

Бог задоволено посміхнувся з хитрістю, що читалася в очах.
 

- Звідси ж не хочеш.

- Е? - характерниця насторожилася.

- Тейваз. Хм, тобі пасує.

- То ти?

- Угу. - Одін одним ковтком осушив горнятко та смачно видихнув гарячим паром.

- Неможливо. - Тейваз не відривала скляних очей від багаття, тримаючи чашку обома руками між ногами, геть не звертаючи увагу на те, як сильно напікало в подушечки пальців.

- А те, що було впродовж року, можливо?

- Ні, я не про це. Неможливо, щоб мені так щастило.
 

Цього разу Одін розсміявся найголосніше з усіх попередніх. Гроза зовні дійшла до свого піку.
 

- Що і треба було довести.

- Яка сила? - характерниця теж миттєво допила чай та, сповнена рішучості, поглянула на бога.

- Я люблю мандрувати різними світами і цей світ люблю, та лише декілька людей тут змогли мене зацікавити, один ще геть дитиною. І коли я кажу "дитиною" - то справді ДИТИНОЮ. Не немовлям, звісно. Я запропонував їм контракт, вони погодилися.

- І яка була ціна?

- За правилами цього світу. Богиня Сонця була не проти. Ми розділили потомство.

- В мене зараз голова зірветься. - Тейваз втомлено застогнала, а потім її осінило, а очі запалали. - Ворони?!

- А ось цей погляд мені подобається.

- Так би й одразу! Я ж обожнюю птахів, особливо воронових!

- Воно й не дивно. - Одін усміхнувся. - Хельга теж любила, аж поки не оселилася на твоїй землі та не покохала. Голуби стали їй милішими.

- Тобто, всі техніки, які можливі з технікою призиву воронів будуть мої?

- Відкриті для тебе.

- Але ж часу навчатися немає. Хто і коли мене навчить?!

- А та дитина навчилася всього сама.

- А та дитина навчилася всього сама.

- Хм, таки ще одна.

- Як ти допоможеш з тим виродком?

- Пташки нащебетали, що печатку було зірвано, тому Тадаші більше не становить загрози. Ба більше, він втік одразу, як тільки втратив над ними контроль. Розумний хід.

- Що це все значить? - занепокоєння відчувалося в її тоні.

- Що готель точно вже сповнений криками мертвих, а скоро така доля спіткає й найближчі поселення. Одне за одним, поки тіні пекла не втамують свій столітній голод.
 

Тейваз зірвалася на ноги, нависнувши над Одіном.
 

- То якого чорта ти ще тут?!

- Переживаєш за мене? Не варто, в печері замало живих істот, щоб заманити демонів сюди та й мені вони, як два пальці.

- В ЦЬОМУ І СУТЬ!
 

Характерниця перейшла на крик, а Одін продовжував залишатися незворушним.
 

- ЧОМУ ТИ НЕ ВРЯТУВАВ НЕВИННИХ, ЯКЩО ВСЕ ЗНАЄШ?! Нехай мене тестував, але прості люди тут до чого???

- Ох, ці мідгардці, і життя їм дай, і силою наділи, але все одно все за них роби самостійно, що ще й виключно для їх блага.

- Га?

- А як же приказка про рибу та вудочку?

- Досить молоти нісенітниці! Давай свою силу і я маю поспішати!
 

Одін встав, обпершись на палицю, лише зараз Тейваз примітила, наскільки він кремезніший за неї, хоч спершу й здавався кволим дідуганом в балахоні, і протягнув їй відкриту долоню.
 

- Прошу.

- Рукостискання? Це і буде підписанням контракту чи передачею сили?

- І те, і те.

- Так просто?

- А ти хотіла, щоб я таки Зевсом виявився?

- Обійдуся. – Тейваз ухмильнулася. – Хоч і злукавлю, якщо скажу, що ти не привабливий. Але, навіть без крові?

- А не ти ж зробила своє рукостискання дещо специфічним, - Одін вигнув сиву брову, - після смерті вовка?

- Як... - характерниця запнулася та розгублено закліпала, немов всі її карти розкрили, ні, немов вона грала сорочкою до себе. – Але ж це не...?

- Я ніколи не був проти зіграти з новими друзями за їх правилами.
 

Одін все ще тримав руку, але Тейваз почали огортати сумніви, а міцність в ногах, навпаки, покидати її тіло.
 

- А ти точно Одін?

- А чи не запізно ти схаменулася? Чи не варто було задаватися таким питанням ще перед тим, як приймати чай від незнайомця.

- Я думала, що померла!

- Ти при кожній нагоді так думаєш.

- Як не виховано.

- Чи знаєш ти, як з'явилися вовки-характерники?

- Завдяки багаторічної селекції та древнім практикам русичів.

- А чия кров також в них намішана?

- Невже?
 

Одін клацнув пальцями і в темряві, за його спиною, з'явилося чотири вогні, які з кожною секундою збільшувалися, а силуети їх власників ставали все більш чіткішими, аж поки по обидва боки від бога не з'явилися його одвічні, чотирилапі супутники - Ґері та Фрекі.
 

- Воу... - Тейваз несвідомо зробила пару кроків назад. – А ось їх краще за вушком не чухати, так?

- Що? – щиро посміхнувся Одін. – Самуїакі цуценям тепер здається?

- Я собі щеням тепер здаюся.

- Заспокоїлася?
 

Тейваз повільно, не відводячи погляду від здоровенних, лютих вовків, підійшла до Одіна, збираючись потиснути йому руку, але зупинила свою долоню в сантиметрі від його.
 

- А ти часом і не є тим Тадаші? Не розіграв це все заради перевірки?

- Міг би, але зробив би все набагато жорстокіше.

- Який милий дідусь. А як я зможу подолати демонів та звільнити Какаші?
 

Одіну вже була відома доля шинобі в масці, але він вирішив приховати це для більшої мотивації.
 

- Пташеня Муніна тобі допоможе. – на цих словах над головою Тейваз пролетіла велетенський крук з червоними очима та сіла на посох Одіна. – Ти не здатна будеш ще довго, поки не освоїш техніку, якщо освоїш, звісно, самостійно викликати наших з Аматерасу птахів, особливо вагомих для битв, тому ця прекрасна пташка цього разу одразу супроводжуватиме тебе. – крук перелетіла з палиці на плече Тейваз і характерниця одразу відчула її вагу на собі та пазурі, через розірвану футболку, хоча, навряд чи, ціла тканина б допомогла вберегтися. – Вона накладе на Тадаші мітку, через яку всі його демони переповняться люттю до нього, згадавши скільки часу він над ними панував, та вирішать розірвати його із середини, як тільки остання чорна тінь зникне, ти муситимеш запечатати його, приклавши долонь до ока чи те, що лишилося на його місці, якомога швидше, поки ніхто із демонів не захотів вийти на волю. І він навіки буде мучитися з ними в середині. Ну, як навіки, поки не помре чи не захоче вбити себе.
 

- Як я запечатаю, якщо ти сказав, що демони та Тадаші в різних місцях? І де цей виродок взагалі?

- Не переймайся. Залиш це на пташок Гуґіна. Тобі лише треба буде затримати демонів до тих пір, поки не з'явиться Тадаші перед тобою.

- Лише... Дійсно, лише. Як, не підскажеш?

- Прояви кмітливість.

- А не боїшся, що твоя обрана нянька просто загине та й по всьому?

- Нічого, в мене ще декілька. Отже, це означатиме, що ти слабша за них.
 

Тейваз злісно пирхнула, розвівши руки, а потім продовжила.
 

- Він зможе знову їм наказувати?

- Ні. Вони житимуть лише в його душі, сповнені ненависті до свого господаря.

- А він зможе поновити свою силу?

- На це підуть десятиріччя, але це можливо.

- А якщо я його вб'ю, то демони звільняться?

- Ні, я ж сказав, що вони навіки будуть запечатані в його душі, а вб'єш ти лише тіло.

- По рукам.
 

Тейваз відвела долоню трішки в бік, щоб з розмаху вдарити нею по долоні Одіна і в цей момент бог міцно стис руку характерниці, не даючи їй можливості вивільнитися. Долоня запалала пекельним болем, а обличчя Тейваз скривилося в німому крикові, поки очі, зрадницьки, наповнювалися сльозами. Здавалося, пройшли роки, поки Одін відпустив руку і Тейваз впала на коліна, обпершись на одну долоню, розглядаючи іншу та намагаючись привести дихання в норму.
 

- Ти не казав, що це буде так боляче. – характерниця тильним боком долоні протерла очі, а потім уважніше подивилася на знак, що немов був випалений на її руці до живого м'яса. – Феху?

- Ансуз.

- Вибач, досі їх плутаю, хоча ж логічно, її пов'язують з тобою, могла і подумати трішки головою для різноманітності. А маркером просто намалювати не можна було? – червоними, невинними очима поглянула Тейваз знизу на бога, поки донька Муніна все так само спокійно продовжувала вганяти свої кігті в шкіру характерниці.
 

Одін всміхаючись, захитав головою.
 

- Знаєш, всі інші кандидати, якось більш серйозно до цього ставилися і мужньо терпіли біль, навіть не думаючи показувати слабкість.

- О, дідусю, - Тейваз нарешті підвелася, струшуючи руку, та поглянула на бога, теж посміхнувшись, щось нове вона відчула в собі, щось, що додавало їй впевненості, - в чотирнадцять років я б теж такий чистий тобі вертеп розіграла.

- Дідусю...

- Ну, пробач, але тут навіть фраза, що я тобі в онучки годжуся, дещо не актуальна. – Тейваз на мить замовкла та здивовано поглянула в бік. – В мене дежавю.

- Тобі час.

- Точно! – вигукнула характерниця, вказавши пальцем, зігнутої долоні на Одіна, а потім заскавчала від болю та розігнула кулак назад. – А де вихід і заїзд? А скільки взагалі часу я була непритомна?

Одін ступив ближче до Тейваз та грубо приклав нижню частину долоні до її чола і характерниця цієї ж секунди опинилася на тій самій галявині, з якої і впала напередодні до прірви.
 

- Ну, дійсно! – Тейваз, розставивши руки по сторонам, поглянула в небо. – Якщо ти бог, то можна не відповідати на запитання!
 

Загриміло, хоч блискавок ніде вже не було видно, як і дощу. Лише мокра трава та краплі, що стікали з дерев, стовпів чи споруд, видавали непогоду, що вирувала тут не так і давно.

Тейваз відчула, як в голові запаморочилося.
 

- Ой.
 

Вона присіла на траву, бажаючи прийти до тями та прогнати нудоту якомога далі, але крук крикнула та полетіла в ніч. Лише зараз Тейваз зрозуміла, що всі кімнати в готелі палають, через увімкнене світло, а потім, попереду себе, побачила лежаче тіло, на спині якого і приземлилася донька Муніна та крукиці Аматерасу.
 

- Какаші!?
 

Тейваз кинулася до друга, впавши навколішки, але відштовхнулася, не зважаючи на біль, долонями об землю та ще швидше побігла вперед.
 

- Какаші? – перед самим непритомним тілом, Тейваз зупинилася, а пташка повернулася до неї на плече. Характерниця помітила, як трава ворушиться біля рота шинобі. – Какаші?
 

Тейваз ногою обережно штурхнула шинобі в бік, але той не зреагував.
 

- До чорта обережність.
 

Характерниця впала на коліна перед другом та обережного його перевернула на спину, ще раз переконавшись, нахилившись, що він дихає.
 

- Я впевнена, - звернулася Тейваз до крука, - що ти знаєш. Скажи, він досі одержимий? – пташка заперечно захитала головою. – Демони в готелі? – пташка забила крилами та закаркала. – Тадаші теж там? – знову заперечно. – Він поблизу? Теж ні? А де ж цей виродок...
 

Тейваз легенько побила по щокам друга, підклавши другу руку йому під голову.
 

- Какаші? Повернись. – безрезультатно. – Що ж тут сталося, Хатаке?
 

Характерниця ніжно провела долонею із випаленою руною по його обличчю, а тоді підвелася і вирішила Какаші перетягнути ближче до дерева.
 

- Хех, а ти здаєшся набагато важчим, якщо чесно. – промовила Тейваз, коли всаджувала шинобі спиною до стовбура. – Хоча, все ще важкувато, зважаючи на те, як ти мене вимотав не так давно. – Тейваз присіла поруч на одне коліно та ще раз провела рукою по його такому умиротвореному та, немов, невинному обличчі. – Я швиденько і потім повернуся, відпочивай поки.
 

Прохолодні краплі впали їй за шиворіт, змусивши здригнутися і в цю хвилину очі Какаші відкрилися. Було видно, як він спочатку здивувався, а потім втомлено посміхнувся та знову відключився, не перестаючи всміхатися. Тейваз поправила йому маску з банданою, а тоді підвелася, озирнувшись в пошуках шаблі, поклавши руки на талію.
 

- Дідько! – вся пов'язка була в крові. – Вчасно. Ну, що ж, ти таки важкий, Какаші.
 

Не зважаючи на те, що Тейваз не мала жодного уявлення, що вона робитиме з демонами до того, як знайдеться Тадаші і чи знайдеться взагалі, характерниця голосно та радісно розсміялася, а тим часом крук відлетіла та сіла на блискуче лезо неподалік від того місця, де перед цим вже знайшла Какаші.

 

***

Готель був сповнений криками, навіть плачем дітей. Всі бігали, благали про допомогу, все довкола було залите кров'ю та завалене трупами. Тейваз вже інстинктивно розрізняла, коли на неї кидався черговий ошалілий одержимий, а коли нещасний, хапаючись за що тільки можна, рвучи одяг та молючи із божевільними від страху очима про допомогу.

Вона таки змогла добратися майже неушкодженною до кладової, що знаходилася, як Тейваз і сподівалася, в задній частині кухні. Поклавши шаблю в піхви, Тейваз схопила велитенський мішок із сіллю та направилася на вулицю через господарчі двері.
 

- Сестричко... - Маленьки ручки обійняли Тейваз за ногу на рівні коліна, змусивши зупинитися. – Тато сказав мені чекати тут, заховатися за ящиками, поки він не повернеться. А тато скоро повернеться?

- Хто твій тато? – неживим голосом запитала Тейваз.

- Він тут завжди знаходиться і смачно годує наших гостей.
 

Перед очима характерниці постало пошматоване тіло кухаря на барній ствійці.
 

- Сестричко, а тато скоро повернеться?
 

Двері на кухню загриміли. Хтось ломився в них з нелюдською силою.
 

- Тато більше неповнернеться.
 

Тейваз схопила дівчину за руку та потягла із собою на вулицю, але та почала пручатися, плакати та намагатися побігти шукати тата.
 

- То тато! То татусик прийшов по мене!

- Повір, то не він.

- Не правда! Він обіцяв!

- Та заспокойся! Немає часу! Померти хочеш, як твій батько? Ходімо!
 

Тейваз розуміла, що треба було збрехати, але вона так ненавидить, коли дітям брешуть, бо так же набагато легше клятим дорослим. Хоч, інколи, це все ж рятує малих розбешак, але вона так не любила брехати дітям, особливо про смерть. Особливо давати марні надії. Свідомо марні.

Дівчинка вкусила Тейваз за руку, чим змусила себе відпустити, і побігла до головних кухонних дверей, які в цю мить розпахнулися і, весь в пораненнях, залитий кров'ю, кухар постав посеред них.
 

- Татусечку!
 

Дівчинка радісно запищала та полетіла в обійми до чоловіка, а для Тейваз ці секунди промайнули, мов ввічнічність, хоч характерниця навіть не встигла набрати повітря для крику чи хоча б зрушити з місця.

Кухар, широко посміхаючись, взяв дитину на руки, в цю ж мить, Тейваз нарешті викинула мішок, схопилася за шаблю, але все одно запізнилася. Голова була знесена з плеч, чорний дим зник в коридорі, а маленьке тільце на підлозі билося в конвульсіях, з великою швидкістю втрачаючи кров з місця відірваної руки.
 

- А я казала ж ходімо...
 

Характерниця вилаялася, потім знову сховала шаблю, на одне плече взяла майже непритомну дівчинку, а на інше мішок та вийшла на вулицю.
 

- Вибачте, але так буде правильно. – Тейваз, поклавши мішок біля ніг, засунула свої пальці глибоко в рану дитини, відчуваючи, як пультують її судини, а потім намалювала древні символи на стіні готелю. – Я вас не змогла врятувати, але ви врятуєте інших. Це правильно. Це справді правильно. Хоч вони б і не одобрили, вони ніколи не одобрювали цю частину мене, але що ж, отже не треба було мене відпускати тоді.
 

«Це справді правильно.» - ще раз подумки повторила характерниця, а потім, залишивши ледь живу дівчинку під стіною, почала за допомогою солі брати готель в коло, сподіваючись, що це спрацює.
 

- Що ж, цих невинних це не врятує, - закінчивши, прошепотіла Тейваз, - але запечатає демонів тут, не давши їм вбити сотні інших, поки я не знайду цього виродка.

- Кааар!

- Кар. – погодилася характерниця під крики останніх постояльців. – Не підскажеш, де там твої родичі і чи знайшли вже того виродка?

- КАР.

- Можно було і не кричати на вухо.
 

Тейваз присіла під готелем, закинувши на стіну голову, та закрила очі. Зараз вона намагалася не думати про те, що вчинила, про маленьке тільце поруч, груди якого ще ледь-ледь то піднімалися, то опускалися, намагалася не слухати криків і не думати, що скаже Какаші, коли про все дізнається, як тепер він на неї дивитиметься.
 

- Пробач. – прошепотівши, вона, наосліп, проткнула дівчинку, аби полегшити її страждання. – Можливо, якби я не вертіла носом від медичних джутсу, для тебе все могло б закінчитися інакше.
 

Стихло. Де-не-де, почується шум листя, розгойданого вітром, глухе відлуння від грому чи пару краплини впадуть додолу, але нічого людського довкола більше не залишилося.

Характерниця просто сиділа, рахуючи хвилини та мріючи це якнайшвидше закінчити, щоб просто поспати. Якщо вдасться. Але хоча б просто закутатися в теплу ковдру та не відкривати очей до самого ранку, а краще обіду.

Раптом Тейваз почула звук вітрянного вихору та сотні крил, а тоді й відбірну лайку. На галявині з'явився Тадаші.
 

- Давай, пташко! - крикнула характерниця, схопившись на ноги.
 

Птаха кинулася на чоловіка, який ще не до кінця зрозумів, як тут опинився, та дзьобнула його, відірвавши шматок щоки, а Тейваз стерла частину знаку на стіні та ногою розірвала сольове коло і чорні тіні шаленим вітром налетіли на Тадаші.
 

- Одіне, а ти сволота і з мене сволоту робиш. Що тобі заважало врятувати їх?! Що заважало доправити його раніше?!
 

Загриміло.
 

- Ще перевіряєш? А може просто веселишся? Ну, тепер моя черга. - Тейваз витягла шаблю та пішла на Тадаші. - Я за тобою сумувала. А ти, а виродку, скучив?

- А як щодо дипломатії? – оскалився, скривавленою посмішкою, Тадаші і в цю ж секунду дістав з-під плаща катану. - Давно я нею не користувався.
 

Не встиг Тадаші договорити, як йому вже довелося блокувати удар Тейваз. І так він зустрів цілу чергу непреривних атак.
 

- Ти диви, - награно здивувався чоловік, - а є ще порох!
 

Якби зараз Тадаші зреагував на секунду пізніше, то вже не мав би частини плеча, але він встиг та одним стрибком опинився біля непритомного Какаші.
 

- ВІДІЙДИ ВІД НЬОГО! - заричала Тейваз.

- Ага... Не знаю, як ти вижила, але він же скинув тебе до ущелини, та все одно ще залишився твоїм слабким місцем. Як мило.
 

Своїм наступним ривком, Тейваз таки змусила Тадаші змінити своє розташування, помінявшись із нею місцями. Тепер характерниця закривала друга своєю спиною і не розуміла, чому Тадаші не корчиться від болю, враховуючи все те, що розповідав Одін.

"Просто дістань його око рукою і все на тому, Тейваз, що з тобою?! Не час втрачати свідомість. Збирися." - думала Тейваз, тримаючи шаблю поперед себе.
 

- Подивися на себе, - з насмішкою мовив Тадаші, - все менше в твоєму одязі видає в тобі чужинку, все більше асимілюєшся під шинобі, але такий собі із тебе ніндзя. Махаєш цим своїм клинком, хоч давно могла дібратися до мене за допомогою найбанальніших нінджутсу. Але ж ти нічого так і не змогла нормально освоїти до кінця, справді, невдахо?

- Ти поплатишся за те, що коперсався в його голові.

- Ага. Звісно. Зараз ми з тобою ще трішки потанцюємо, я відновлю свою змогу переноситися і ми більше з тобою не побачимося. Читатимеш, хіба що, про мене в Бінго. Знову і знову.

- Ах, ти!
 

Тейваз сама не розуміла, чому забула навіть збагатити лезо чакрою, але зараз її переповнювала лють та рішучість вже до краю. Вона не дозволить тим смертям стати марними.

Бій перестав походити на танець, а перетворився на запеклу боротьбу. Кожний удар характерниці ставав все більш агресивнішим і з кожним її новим нападом, Тадаші було все складніше відбиватися, про контратаку годі було і говорити.

Нарешті Тейваз помітила, як Тадаші відкрився, перекинула шаблю в іншу руку і накрила чоловіче обличчя своєю спеченою долонею. Але через це, абсолютно незахищеною виявилася і Тейваз, тому, перш ніж відскочити від Тадаші, встигла отримати від нього поріз вздовж свого тіла по діагоналі від живота, де була рана, нанесена Какаші, та до протилежного плеча. Хоч поріз і був не глибоким, але якби пішов трішки правіше, то міг би зачепити не плече, а сонну артерію. Та все ж, вигляд Тадаші був набагато гіршим.
 

- Якого чорта ти все ще живий?
 

Тейваз стояла неподалік від нього, скрутившись та тримаючись за бік.
 

- ЯКОГО ЧОРТА, Я ПИТАЮ?!
 

Тадаші у відповідь лише стогнав, прикриваючи око та бився в конвульсіях на галявині.
 

- Хоч мені і приємно на це споглядати, але доведеться вже кінчати з тобою.
 

Тейваз випрямилася, але встигла зробити лише крок, як Тадаші розвіявся чорним димом.
 

- Ні! Ні! Несмій!
 

Тут же Тадаші з'явився в десятьох метрах від неї і Тейваз зрозуміла, що він хоч вже й здатен переноситися, та лише на невеликі відстані. Але, якщо вона знову дозволить цьому статися, то відстань може збільшитися.

Перш ніж, Тейваз налетіла на нього з мечем, яким збиралася проткнути лежаче тіло, Тадаші встиг перекотитися та підвестися.
 

- Е, ні, лялечко. Не сьогодні. Досить з нас веселощів. - цього разу його тон вперше звучав перелякано, а не самовдоволено. - Не підходь!
 

Він відходив від неї, прикриваючись лише витягнотою перед собою рукою.
 

- Ти оцінював мене по битві з Какаші, - Тейваз повільно, але впевнено наступала на чоловіка, її волосся поступово набувало абсолютно білого кольору, - думав, що я така слабка, але не порівнюй себе з ним. Тебе мені лише в радість розчавити. І на те, що ти беззбройний, мені так начхати.

- Ти стікаєш кров'ю. Між нами відстань в дві руки, а ти не здатна її навіть з легкістю подолати.

- Пф, не переймайся, я часто стікаю кров'ю.
 

Тейваз встигла помітити, як Тадаші почав складати печатки, тому з останніх сил зробила ривок, щоб встигнути схопитися за чоловіка і перенестися разом із ним. Хоча, характерниця і не знала чи це спрацює, чи вона залишиться на галявині із шматком його рукава в долоні, а чи просто її розірве десь між простором та часом.

Категорія: Мітологія, усна народна творчість Мітологія, усна народна творчість, Повсякденність, Шьонен (аніме для хлопців), Флафф, Аніме | Додав: KunoichiHatake | Теги: Танос, Вінчестери, Воланд, Рагнарок, Хугін, Фрекі, Тейваз, княгиня Ольга, Хель, Чак, Ґері, сем, какаші, Мунін, Наруто, Одін, норни, Аматерасу, характерники, Зевс, харон, Хатаке, Тадаші, Самуїакі, Дін
Переглядів: 403 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Безкінечність. Глава 20 (частина 2).
Завантаження...