menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 16.12.2021 в 03:26
Фанф прочитано: 449 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Безкінечність. Глава 20 (частина 3).


16.12.2021, 03:26

Глава двадцята (частина ІІІ)
 


Відкривши очі, коли відчула холодний дощ на своєму тілі, Тейваз зрозуміла, що вони опинилися в селищі під пагорбом. Воно знаходилося доволі близько від готелю, якщо не зважати на повністю крутий, скелястий схил, а ось єдина дорога, що йшла в обхід, займала майже пів дня.

Спалах світла, що супроводжувався голосним шипінням, а тоді й шалений грім змусили характерницю широко всміхнутися.
 

- А там в тебе було більше шансів.

- Ти думаєш? Це сонне селище сповнене будинків та споруд, я можу вічно на метр-два стрибати і ти помреш від знекровлення раніше, ніж знайдеш мене. В тебе навіть шаблі із собою немає, якщо не помітила.

- Я не збираюся тут помирати.
 

"Сподіваюсь." - подумала Тейваз, схопивши блискавку та перетворивши її на два клинка для кожної руки, бо, насправді, вона все ж добре відчувала, що втратила забагато крові.

Один удар був влучним, розірвавши Тадаші частину плеча, хоч і цілилася характерниця в серце, але інший пройшов вже повз його чорну тінь та лише знищив дерево позаду чоловіка.
 

- Дідько! І де ця клята пташка?!

 

Загриміло.
 

- А що, якщо... - Тейваз стояла, тримаючись за бік, посеред вулиці та поглянула довкола. - Вже світає. Вони скоро почнуть прокидатися з новими сподіванням на новий день, якого для них могло б і не настати, бо після готелю, їх селище було б наступним. - вона захитала головою та рішуче рушила вперед, збираючись обшукати кожну щілину. - Ні. Ні. Ні. Я мушу спробувати знайти його.
 

Загриміло.
 

- Ні, я сказала! – видих. – Давай. Давай. Тебе ж вчили відчувати чакру. Давай.
 

Через чверть години Тейваз таки змушена була визнати, що це марно, що Тадаші може не ховатися за якимось прилавком, а спокійно собі пити чай в будь-якому будинку на чужій кухні, адже селище величезне. Але, якщо вона забариться, то він може і взагалі перемістилися далеко, і дощ припинить лити. Та і сили, їх майже не залишилося, хоч рани і не кровили більше.
 

- ЛАЙНО!!! - характерниця зупинилася і почала горланити, геть не боячись розбудити місцевих. - ТИ ДУМАВ, ЩО ЦЕ ЗУПИНИТЬ МЕНЕ, ТАК?! ХОЧА, НІ, ТИ ПРОСТО НЕ ЗНАВ! - Тейваз розреготалася. - ТИ НЕ ЗНАВ, ЩО Я ЗДАТНА СТЕРТИ ЦЕ МІСЦЕ З ЛИЦЯ ЗЕМЛІ І ТЕБЕ РАЗОМ З НИМ. – характерниця, визвірившись, заплющила очі, розставила ноги на ширину плечей та розкинулася руки, напитуючись електрикою з неба. - Сидиш десь і вважаєш, що я не наважусь? Що шинобі не заподіяти зла невинним? Так ти правий, я не шинобі. Ти сам це сказав. А це буде менше зло. - кожний м'яз в тілі дівчини напружувався, немов тисячі судом вдарили по ним одночасно. - Щоправда, в мене паскудна пам'ять і я не пам'ятаю мораль цієї казки, але я насправді вірю, що менше зло існує.
 

Тейваз повністю, з голови до ніг, засвітилися блакитним світлом, яке йшло від безлічі маленьких розрядів, що бігали її тілом, завдаючи нестерпного болю.
 

- Звісно, це і близько не Режим Бога, тому, скоріш за все, я навіть не охоплю вибухом всю територію і кратер буде геть незначним, більше схожим на пустелю з купою брухту, але для тебе цього вистачить. - Тейваз відкрила очі, які теж світилися небесним вогнем не гірше за очі Одіна в печері. - Ні, менше зло справді існує і має існувати. Люди в готелі своїми життями подарували змогу цим селянам побачити ще один світанок, а ці селяни подарують тисячі інших світанків мільйонам інших людей. - Тейваз склала руки перед собою долоня до долоні. - Ну, думаю тут я тебе переоцінила, але їх жертва точно не буде марною і точно необхідна.
 

"Пробачте." - насправді, Тейваз не знала перед ким саме вона просить вибачення, перед місцевими, які зараз згорять разом із Тадаші, перед постояльцями готелю, донькою кухаря, чиє ледь живе тіло все ніяк не зникло з перед очей характерниці, перед тими, хто навчив її боротися з демонами, перед тим, хто мав зараз лежати під деревом чи перед самою собою, тією вічно позитивною дівчинкою, що завжди до останнього стояла за людей і ніякого меншого зла для неї не існувало.

Характерниця вже повністю сконцентрувалася. Залишалося лише скласти долоні в замок та стиснути їх, накопичений заряд між ними, а тоді, ще трішки, і можна буде поспати. Якщо вдасться. Чи хоча б просто сховатися під теплу, важку, велику ковдру.

"Все добре, Тейваз, все добре. Раз, два..."
 

- СТІЙ!!! - Тейваз відчула, як хтось схопив її ззаду, розірвавши її руки, що майже були вже переплетені між собою за допомогою пальців, та з неймовірною силою притис до себе.
 

Какаші міцно обійняв подругу, не даючи їй навіть шансу вирватися, хоч та і несамовито пручалася, так само, не давав він їй знову об'єднати долоні, але все це призводило то шаленого болю. Весь заряд, яким було просочене тіло Тейваз, діставався Какаші, змушуючи його переживати агонію, але шинобі в масці навіть єдиного крику не зронив, міцно зціпивши зуби. Йому було просто байдуже на власні відчуття, єдине, про що Какаші зараз міг думати: нізащо не можна відпускати Тейваз. Нізащо не відпускати її від себе. Нізащо не дати їй зашкодити ні собі, ні комусь іншому. Хоч він і не був до кінця впевненим, чи все правильно розчув та зрозумів.
 

- ВІДПУСТИ МЕНЕ!!!!

- Що ти робиш, Тейваз? Що ти збиралася робити?

- Вбити того виродка!!! ВІДПУСТИ!
 

Характерниця пустила потужніший розряд по тілу, але Какаші витримав і його, як не дозволяв й дощу послабити обійми. Хоч шинобі в масці лише раз в житті відчував сильніший за цей біль, який колись був викликаний ґенджутсу Ітачі. Але він тримався і не збирався здаватися. Та й не триватиме ж і цей біль роками?
 

- КАКАШІ!!!!!! ВІН ВБ'Є ЇХ!!! ВБ'Є БІЛЬШУ КІЛЬКІСТЬ НЕВИННИХ!!! Я МАЮ ЙОГО ЗУПИНИТИ!!! КАКАШІ!!!! ГРОЗА ЗАСПОКОЮЮЄТЬСЯ!!! КАКАШІ!!!!

- Ти вб'єш його ціною невинних життів? Ти збираєшся зруйнувати це місце?

- ТАК!!!!

- ТА ДОСИТЬ ВЖЕ ВИРИВАТИСЯ ВІД МЕНЕ! - він стис сильніше. - НЕ ПУЩУ СКАЗАВ ЖЕ! - його голос прозвучав суворіше, ніж він сам того очікував. - Нікуди я тебе не пущу. Чуєш? - Какаші відчув, як Тейваз нарешті перестала пручатися, хоч блискавичний покров все ще не зникав.

- Але ж захист людства понад усе. Місія понад усе. І срати, що Тадаші ще не був нашою місією, бо борг шинобі не першому місці! А борг шинобі - захищати. Ти ж сам про це казав, що ми вбивці для одних і рятівники для інших. Сам казав зробити вибір і я доведу, що я одна із вас.

- Дурепа! Борг шинобі - це не найголовніше! Я не говорив тобі про вбивство невинних людей, а от ти ж сама не могла тоді вбити шинобі з Каменю, забула? Шинобі. Воїнів. А тут просто люди. Що з тобою? Це не ти.

- Та звідки ти знаєш, яка я? - вуста Тейваз затремтіли. - Лише тому, що я хотіла тобі сподобатися, подружитися і намагалася приховувати своїх демонів від тебе? А їх багато. Я не хороша людина, Какаші. Я багато накоїла і багато з того добровільно, і мені геть не шкода. Ні, я багато, через що шкодую, але вбивств в тому списку майже немає. Шинобі Каменю були такі самі люди, як і ми, і їх смерть була б заради політики, БРУДНОЇ, НІКОМУ НЕ ПОТРІБНОЇ ПОЛІТИКИ, а це безіменні жертви в ім'я світу. Менше зло. Це правильно. Вбити сотню заради мільярдів.

- Що ти верзеш? Звідки ти знаєш, що правильно? Що менше зло? Що за дебільне формулювання?

- Коли ви готові із ворогами, з якими все життя вбивали один одного, і з їх ворогами об'єднатися заради спільної мети, значить це правильно. А так завжди буває, коли на кону світ, а не панування якоїсь однієї країни над іншою.

- Це казочки. Такого не буває і ніколи не буде.

- Значить, ти ніколи ще не стояв перед дійсно страшним ворогом. То краще, хай так буде й надалі.

- Ти себе не пробачиш. Будь ласка, прибери чакру чи що б це у тебе не було.

- Какаші, - їй було страшно завершувати фразу, вона розуміла, що це буде їхнім Рубіконом, - я щойно, менше години тому, одним своїм схожим рішенням вбила всіх постояльців в готелі, яких, насправді, ще можна було спробувати врятувати. Але я НІЧОГО не відчуваю з цього приводу. НІЧОГО!!!
 

Перед очима Какаші почали бігати картини побаченого напередодні жахіття, після того, як він прийшов до тями та почав шукати Тейваз, будучи впевненим, що її обличчя не було просто маренням. А потім ці картини змінилися старшими спогадами, його власними жертвами за часів Анбу і Какаші, не кажучи ні слова, ще раз притис Тейваз, що просто трусилася в його руках, до себе, але цього разу ніжно та притулився схованими вустами до її тім'ячка.
 

- Тихенько.

- Якщо, - Тейваз повністю повернулася до свого звичного стану, але її шкіра, після всього, крім ушкоджень від поєдинків, тепер була також вкрита безліччю опіками, в Какаші ситуація виглядала трішки ліпше, - якщо я це не зроблю, він колись знову почне вбивати. Набагато більше людей загинуть, розумієш? Будь ласка, відпусти.

- Не пущу.
 

Слабка посмішка намагалася прорватися на обличчя характерниці, аж поки розуміння всієї ситуації не випередило її і Тейваз аж струсонуло.
 

- О боги! - характерниця таки спромоглася вирватися з обіймів та розвернутися до Какаші, схопивши його обличчя обома руками. - Я ж хотіла вбити і тебе!
 

Вона дивилася на нього такими переляканими та одночасно, по-дитячому, невинними очима, що Какаші не зміг втримати щирої посмішки, а потім не розкуйовдити Тейваз, і без того розкуйовджене, знову темно-рожеве, волосся, а вона немов і не помітила цього. Какаші поклав свої долоні на її та продовжив всміхатися.
 

- Це не смішно! Я справді забула, що якби підірвала тут все, ти теж би загинув.

- А як же менше зло?
 

Тейваз одночасно зашарілася та присоромилася.
 

- Ти для мене не безіменна жертва.

- Лицеміриш, незграбо. Подвійні стандарти і все таке.

- Начхати. Мені світ без тебе не потрібен.
 

Тепер зашарівся та здивувався і Какаші.

Здивувалася власним словам і Тейваз, тому миттєво забрала руки та відвернулася, самим лише обличчям, в сторону.

Сонце піднімалося все вище, дощу, навпаки, ніде не було вже чутно. Де-не-де лунали людські голоси і звуки вікон, що відкривалися, аби запустити світанкове повітря. Хоч на дворі ще і панували сутінки, а в найближчих частинах селища - сон.
 

- Ой! - вигукнув ще більш зашарілий Какаші та притягнув Тейваз до власних грудей. - Там, це...

- Що? - збентежено перепитала характерниця.

- В тебе дуже розірвана футболка.
 

Від почутого Тейваз остаточно залилася фарбою.
 

- Какаші?

- Угу. - він боявся навіть поглянути на неї, тому просто дивився над її головою кудись поперед себе.

- А від кого ти мене ховаєш?

- Від людей. Ну, ти ж, і щоб...

- Тут ще тільки ми.

- А, ой...

- Ага. Так і стоятимемо, поки всі не попрокидаються?

- Так. Тобто, ні. Я зараз дам тобі... А, стоп, точно! Жилет!
 

Лише зараз, втикаючись носом в Какаші, Тейваз помітила, що на ньому два жилети і відчула, що шаблю її він теж забрав, заткнувши за пояс.
 

- Дозволиш?

- Угу.
 

Какаші відпустив її з обіймів, вона одразу розвернулася до нього спиною, а він зняв з себе та одягнув на Тейваз дещо мокрий жилет. Характерниця застебнула його, розвернулася, втомлено всміхнулася, забрала шаблю в Какаші та поклала її назад в піхви.
 

- Як ти тут так швидко опинився?

- Ні. - Какаші захитав головою та взяв Тейваз за підборіддя, дивлячись на неї геть розбитим поглядом. - Скажи спершу, як ти вижила?

- Та у вас тут не світ, а прохідний двір якийсь. - вона слабо всміхнулася, а потім відвернулася, щоб ще раз поглянути на селище та змиритися з провалом. - Пішли, - розвернувшись назад, продовжила Тейваз, - наші речі, їх варто забрати.

- Не переймайся. - Какаші кивнув на рюкзаки, що стояли неподалік. - А Пакун вже побіг до Листя. Завтра розбиратися з тілами прийде нова група, можливо, не лише наша.

- Тоді пішли знайдемо якесь інше селище поблизу, я так хочу лягти.

- Ми зараз в селищі.

- Я точно не засну там, де хотіла знищити все живе та неживе.

- А казала, що байдуже.

- Какаші!

- Ходімо, ходімо. - на її здивування, Какаші схопив її за долоню, перш ніж повести за собою.

- Ауч! – Тейваз вихопила її назад. – Обережніше, будь ласка.
 

Какаші помалу повернув її руку в свою та бережно перевернув, щоб роздивитися.
 

- Ого... Що це?

- Те ж саме, що в тебе на шиї, але зветься трішки інакше і випалювали її не по дереву. – характерниця задумалася. – Я ж не схожа на дерево?
 

Какаші всміхнувся, а потім тендітно огорнув її долоню власними та мовив:
 

- Ходімо і розкажеш все, якщо не проти, але спершу, все ж купимо тут якихось ліків тобі. Навіть не думай сперечатися. Аптеки рано мусять відкриватися.
 

І вони пішли, а Тейваз геть і не сперечалися. Її думки були забиті абсолютно іншим.

"Я хотіла бути крутою, я знову була холоднокровною, я подобалася собі такою, пишалася собою, була впевнена в собі, ЗАДОВОЛЕНА, ЧОРТ ЗАБИРАЙ, і це протривало якусь годину, за яку я вже ледь не вбивала в цьому стані таку дорогу мені людину. Я випадково ледь не вбила Какаші. Какаші. Зате була такою, якою завжди хотіла. Такою, яку лише і любила в собі. І ледь не вбила Какаші. Мені не подобається така ціна. Не подобається. Краще тисячі разів знову осоромлю себе, ніж хоча б ще раз так забудуся".

 

***

- Я ж казав! - Какаші завернув Тейваз за ріг, де саме було задзвенів дзвоник над дверима аптеки, сповіщаючи про прихід господаря.

- Ні, зажди! - Тейваз врізалася підборами в землю, не даючи змоги її тягнути далі. - А якщо він чув? А скільки взагалі людей чуло? Я не хочу тут залишатися.

- Повір, хто чув, до обіду точно з дому не вийде, а всі інші міцно собі спали.

- Ти це кажеш, лише, щоб заспоко... - характерниця обірвалася на пів слові, прикривши вільною рукою рота.

- Що таке? - Какаші підхопив її за плечі, помітивши легкі коливання.

- Все добре, просто трішки занудило. Не варто перейматися. - Тейваз ніжно всміхнулася.

- Угу.
 

На якусь мить Какаші завагався, а тоді обійняв Тейваз, пригорнув її до грудей та не даючи змоги навіть руками поворухнути, які лежали вздовж тіла. Тейваз аж рота привідкрила. Це було вперше, коли він її обійняв просто так. Не тримаючи, не випадково, не через щось, а просто обійняв без жодної на те причини. Тейваз навіть зловила себе на думці, що злякалася, що їй зараз чомусь лячно і, здається, тремтять ноги.
 

- Пробач мені. - не встигла характерниця відповісти, як Какаші продовжив, все ще не відпускаючи її зі своїх рук. - Тільки не смій казати, що я ні в чому не винен.

- Але ж...

- Я думав, що втратив тебе. Цього разу вже точно. Думав, що вбив тебе.

- Какаші...

- Не треба. Я дозволив тому статися. То були мої руки. Я все відчував. Все бачив. Все сам робив. Я вбив наших товаришів.

- Ні.

- Власними руками.

- Ні! Замовкни! Це був не ти! Не ти! Чуєш мене?

- Я їх вбив і буквально вбив тебе.

- А якби це була я? Я б вбила їх та скинула тебе зі скелі? Ти б так само говорив?
 

У відповідь він лише стис її сильніше.
 

- Я так злякався. - Тейваз відчула, як він притулився до її волосся. - Я цей твій останній погляд...

- Ка...

- Будь ласка, - перебив її шинобі в масці, - більше ніколи не ризикуй своїм життям.

- Я цього не можу обіцяти.

- Хоча б не ризикуй ним заради мене.

- І цього не можу.

- Тейваз?

- А хіба ти, не так само б відповів?

- Хоча б не розмінюйся ним, через примхи. Це ти можеш пообіцяти?

- Е? - Тейваз трішки вирвалася, щоб хоча б мати змогу поглянути на Какаші. - Що ти маєш на увазі?

- Давай підемо до лікарні зараз?
 

Тейваз обурено звузила очі та вже надула вуста, але не відштовхнула від себе Какаші. Їй було занадто добре в його обіймах, щоб дати волю норову.
 

- Пішли в твою аптеку.

- Дякую.

- Ой, та перестань! Але одразу потім йдемо з селища до іншого!
 

Какаші, не відповівши нічого, схопив подругу знову за руку та повів до аптеки.
 

- Доброго ранку. - привітався Какаші, поки аптекар їх зміряв прискіпливим поглядом. - Ми повертаємося з місії чи не могли б порадити щось від опіків та після значного знекровлення нам в дорогу?

- Ні. - грубо відповів аптекар, якому на вигляд було десь за шістдесят, але, можливо, віку додавала кругла залисина, пишні вуса та любов до класичного одягу.

- Ні? - здивувався Какаші.

- Пішли. - прошепотіла характерниця, міцно стиснувши його руку. - Він точно все чув.

- Що означає ні? - стояв на своєму Какаші, який дещо вже починав злитися.

- Вона ваша підопічна?

- Ну, так.

- Ясно. Шинобі. До людей, як до м'яса, а до рядових, так тим більше.

- Якого чорта? - вже обурилася Тейваз, але Какаші в пів кроку перекрив її своєю спиною.

- Я заплачу вдвічі більше. Просто порадьте нам ліки в дорогу.

- Ні.

- Та що з Вами не так?! - таки скипів Какаші.

- Зі мною? Та прекрасно видно, як багато крові втратила Ваша підопічна, нормальна людина б давно вже лежала непритомною, але ж звісно! Якщо це шинобі, якщо не звалилась досі, то потерпить ще якийсь шлях, аж поки не сконає на одному із поворотів.

- І тому Ви відмовляється продати ліки?

- Я не відмовлявся.
 

Запала тиша.
 

- Я сказав, що в дорогу не продам. Їй негайно відпочивати треба, поїсти, випити солодко чаю і спати, спати, спати, а потім знову поїсти та багато пити, а Ви її тягнете в дорогу. Подивіться на Вашу підопічну, яку Ви так турботливо тримайте за руку, та вона біліша за мій свіжовипраний халат, а Ви її тягнете, щоб по швидше повернутися та нових місій понабирати? Щоб потім мати змогу вдвічі більше платити? Давно друзів на той світ відправляєте?
 

Какаші мовчав весь цей час. Він просто відчував себе маленьким хлопчиком, якого спіймати за тим, як він розбив сусідам вікна м'ячиком.
 

- Та їй би в лікарню по хорошому. Та і Вам. Але їй точно негайно необхідний відпочинок та їжа, якщо хочете, щоб було кому на ті місії ходити.

- Та перестаньте Ви вже! - Тейваз таки виринула з-за спини командира. - Я прекрасно себе почуваю. - і саме зараз їй треба було знову похитнутися. - Ну, може і не дуже, але точно не помру від зайвої пари кілометрів!

- Ага. - аптекар кудись зник, а потім повернувся із декількома флаконами. - Знаєте, беріть і провалюйте. - аптекар грубо всунув ліки в руки Какаші. - Інструкції в середині. Хоча сумніваюся, що ви їх читатимете.

- Скільки?

- Провалюйте сказав. Вважайте, за них заплатив мій покійний небіж.
 

Какаші більше не встиг нічого сказати, як їх виперли із аптеки та гучно закрили за ними двері.
 

- Щось не те... - збентежено видихнула Тейваз.

- Є таке.
 

Какаші дістав декілька купюр із наплічника та просунув їх у віконце для кореспонденції.
 

- Пішли, Хатаке.

- У готель. - уточнив, розвертаючись шинобі в масці.

- Ні. - сказала, як відрізала, подруга та нахилилася за рюкзаком.

- Подивись на мене.

- Е? - Тейваз завмерла, а спиною пробігли мурахи. - Е, ні. Коли ти востаннє це казав таким голосом, то потім зламав мені ніс.

- Не зламав, а виправив.

- Це зайві деталі, а боляче то було все одно.

- Тейваз?
 

Він постукав їй пальцем по спині, а коли характерниця розвернулася, то моментально відправив її до глибокого сну, зловивши Тейваз в падінні.
 

- Що ж, - нервово ковтнув Какаші, поправляючи бандану, - мене точно вб'ють через це. Треба буде, замовити в готелі щось смачненьке. Щось дуже смачненьке. Ну, і місце на кладовищі.

 

***

Какаші, накупивши різних смаколиків, повернувся до кімнати, яку винайняв напередодні у невеличкому готелі, де був і залишив сплячу Тейваз. Він обережно відкрив двері, поклав пакунки на стіл, помив руки, фрукти в ванній, а потім присів на край ліжка, щоб перевірити необхідність зміни пов'язок.

Де не було бинтів, виднілися суцільні синці та подряпини. Він тендітно провів кінчиками пальців по її руці, поки Тейваз невинно скрутилася на боку, спиною до нього, обличчям до стіни, а тоді опустився пальцями нижче, зупинившись біля долоні, накривши її своєю.
 

- Знаю, що ти навіть не звинувачуєш мене, але пробач мені. Хоч я себе і не пробачу.
 

Він збирався вже перебратися на власне ліжко, але відчув, як в останній момент, Тейваз пропустила його пальці між свої, легенько стиснувши їх. Какаші на якусь мить задумався, а тоді стис сильніше. Тейваз нарешті посміхнулася, хоч він того і не бачив. А потім Какаші трішки грубо забрав руку та підвівся з ліжка.
 

- Давно не спиш?

- Достатньо, щоб перестати на тебе сердитися. - "І скучити".

- Тобі треба поїсти.

- А, - Тейваз сподівалася, що її голос зараз не видає бажання заплакати, - ти вже їв?

- Ні. Зараз принесуть два легких супи.

- Легких?

- Тобі іншого не можна, а я за компанію, щоб не так образливо.
 

Тейваз тихенько засміялася, біль, як рукою зняло.
 

- Тейваз, я хочу переконатися, що ти знаєш, що все, що я тобі сказав, то все брехня. Ти не бісиш мене, ну, тобто, я це часто кажу, але то все не серйозно. Просто, я не думаю про тебе так. То були не мої слова. Хоча, не можу зняти із себе відповідальність за твої ушкодження, але просто знай, добре? Все, що я тобі наговорив, то брехня.
 

- Так. Я знаю. Я ж вже казала. Все, що ти зробив та сказав - було не правдою. - "І хороше, і погане."
 

Какаші зрозумів цей натяк, але вирішив промовчати. Вирішив, що так буде правильно.
 

- І Тейваз, - йому важко давалася ця тема, але уникнути її він не міг, - особливо те, що я тоді сказав на галявині, ну, про... про твої місії... Я так не думаю.
 

Вона мовчала.
 

- Я не думаю так, Тейваз. Я...

- Досить. – не розвертаючись, обірвала його характерниця. – Ми вже все вирішили.
 

Какаші хотів ще щось сказати, відчував, що мусить сказати, але на жаль, він так і не зміг нічого путнього придумати за весь цей час, що Тейваз була непритомною. Він так ненавидів себе за це і за те, що сталося напередодні.

Принесли їжу. Вони мовчки перекусили, Какаші забрав посуд в Тейваз, а вона одразу ж скрутилася на ліжку та вкрилася ковдрою, так, що лише ніс стирчав.
 

- Ти ще чогось хочеш?

- Ні. Дякую.

- Тоді відпочивай. Нам не треба поспішати. Не переймайся.

- А ти куди?

- Прогуляюся. Може до вечора.
 

Какаші підійшов до дверей, ще раз поглянув на Тейваз, а потім схопився за дверну ручку.
 

- Какаші?

- Так? - він розвернувся та обперся спиною на двері.

- А то мандаринки?

- Так. - шинобі всміхнувся через цей, по-дитячому зацікавлений, тон. - Почистити?

- Угу... - Тейваз повністю зникла під ковдрою, ховаючи ніяковіння, а тоді сіла на ліжко, підсунувши ноги під себе

- Кутаєшся так, немов холодно.

- Відчуваю себе так... - Тейваз задумалася. - Коли я так, то хоч відчуваю себе. Звичка з дитинства.
 

Какаші сів поруч і почав занадто ретельно, на думку Тейваз, чистити цитрусові.
 

- Що ти робиш? Просто дай мені сюди мандаринку!
 

Какаші всміхнувся.
 

- Зі шкіркою їстимеш?

- А виходить, з тобою легше та...
 

Не встигла договорити характерниця, як отримала дві дольки до рота, ще одну Какаші спершу хотів забрати собі, але потім передумав, через небажання знімати тут і зараз маску, тому почав просто згодовувати їх Тейваз, хоч вона і пручалася, намагаючись змусити його перестати це робити, а дати їй нормально, не з рук, поїсти. На шостій мандаринці, Тейваз таки вдалося досягти бажаного.
 

- Досить з тебе. - Какаші підвівся. - Добре, я пішов.
 

Зробивши лише крок, він відчув, як зачепився за щось штанами. Як виявилося, коли він розвернувся, щоб поглянути, це Тейваз схопила його за них, дивлячись кудись вниз на ковдру, ховаючи погляд.
 

- Ще чогось хочеш?
 

"Щоб ти залишився поруч".
 

- Почитай мені. - ледь розбірливо пробурмотіла характерниця, все ще не підводячи очей.

- Що?

- Ти почув.

- Ні, тобто так. Але, ні. Е... Я не буду ТЕ читати в голос, а іншого тут і немає. Але я можу попитати в адміністратора. Я зараз повернуся. Точно!
 

Тейваз стисла сильніше.
 

- Ні. Не йди. Тоді просто полежи поруч та почитай про себе. Я не хочу бути в цьому готелі сама. Знову.

- А казала, що байдуже.

- Казала.

- Ми не помістимося. Ти лягай, я сяду в ногах.

- Помістимося.

- Я не думаю, що це хороша ідея.
 

Тейваз зціпила зуби. Вона відчула себе приниженою і вже встигла пожалкувати про те, що сказала.
 

- Ти збирався прогулятися. Не затримую. - просичала Тейваз та знову пірнула під ковдру обличчям до стіни.
 

"Ех, нестерпна, знала б ти, що твориться в моїй голові, то врізала б, а не ображалася та накручувала себе".

Спочатку Тейваз почула незрозумілий шум, а потім відчула, що її взяли на руки та перенесли разом із ковдрою. Відкривши очі та припіднявшись, вона зрозуміла, що Какаші зсунув два ліжка, лігши на її, чим дав Тейваз можливість лежати на боку біля нього. І сам Какаші вже читав книжку та жував яблуко.
 

- Я забрав твої подушки, ти все одно завжди спиш без них.
 

Тейваз все ще мовчки, з незворушним обличчям, дивилася на Какаші.
 

- Що? Що таке? Теж хочеш яблуко? - він уважно подивився на подругу. - Чи засунути мені це яблуко в саму глотку?

- Як я тебе ненавиджу, Хатаке!
 

Тейваз не знала їй хочеться більше плакати чи сміятися, тому просто вирвала з-під друга найменшу подушку та почала бити його, аж поки Какаші не змусив її одним рухом, впасти йому головою на груди та заспокоїтися. Однією рукою він тримав книжку, а іншою, що з яблуком, обійняв Тейваз та продовжив читати.
 

- Ненавиджу тебе.

- Знаю. А тепер засинай.

- Ненавиджу. - напівсонно, але все ще впевнено пробурмотіла Тейваз, вткнувшись носом в його груди.

- Ага. Дуже-дуже.

- Понад усе на світі. - ледь-ледь донісся шепіт, а потім, вже геть несвідомо, Тейваз обійняла Какаші у відповідь та обплела його ногу своїми. Прокинувшись, вона і половини цього всього не згадає, інакше б померла від сорому.
 

«А це вже цікаво... - дещо збентежився та занервував, через це та дещо інше, шинобі, намагаючись відсунутися в бік, але марно, бо не було вже куди. – І нащо я лише ці ліжка тягав, якщо в мене все одно забрали всю територію та притисли до стіни?» - і лише в цей момент Какаші усвідомив, що їсть яблуко. Що він без маски. Що вона ось тут, на його грудях, куди він сам і змусив її лягти, а вона і лягла, і зараз обіймає його, а йому, чорт забирай, це неймовірно подобається. А це не правильно. І це йому вже не подобається. Або вже начхати? Він не міг нічого чітко зрозуміти із того, що відбувалося в середині нього в цю саму мить, за виключенням того, що його серце, з кожною секундою, починало калатати все сильніше.
 

Категорія: Мітологія, усна народна творчість Мітологія, усна народна творчість, Ма́нга, Шьонен (аніме для хлопців), Флафф, Аніме | Додав: KunoichiHatake | Теги: Зевс, норни, Хугін, княгиня Ольга, Самуїакі, Ґері, сем, Вінчестери, Фрекі, Аматерасу, Воланд, Танос, Одін, Мунін, харон, Дін, Тейваз, Чак, характерники, Хатаке, Наруто, какаші, Хель, Тадаші, Рагнарок
Переглядів: 449 | Завантажень: 0 | Оцінка: 5.0/2
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Безкінечність. Глава 20 (частина 3).
Завантаження...