menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 23.02.2022 в 14:09
Фанф прочитано: 847 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Мотанкарка


23.02.2022, 14:09
Міцний сон огортав Любисток на велетенському ліжку. По виразу її лиця було зрозуміло, що дрімотить дівчина про, щонайменш, такі радісні речі, котрі приносять спокій та душевний перепо́чин.
Я ж гледіла у її сторону, стоячи у дверях й мислячи про те, наскільки її молоде обличчя, освітлене, певно, місяцем та віддаленим світлом вогнів іншої кімнати, зміниться лиш доведеться їй зараз різко прокинутись. Але цього, сподіваюсь, ніяк не трапиться, адже хвилі сну заколисали її надзвичайно добре.
Сієї ночі у повітрі чується густотінь холодної й старої, ба-навіть примітивної лісової сили, що повільними, невидимими, але відчутними на дотик та смак, хмарками розповзається з височінь на розлоге селище. Моя господиня дозволила мені залишитись у її будинку на кілька ночей, бо та є у від’їзді, а до сусідів вона недовірлива. Її людська натура, на жаль чи щастя, виринає назовні у речах, в яких стоїть Любисток.
Я ковзнула до крісельця поблизу малечі й узяла в свої руки кілька різнобарвних ниток й клаптиків тканини. Повільними, наче павучими, рухами закручувала невеличку лялечку, спершу утворюючи клубочок чорних ниток й огортаючи її лляною тканиною, промитою у зіллі, котре назбирала минулими ночами.
Легким буде Любисткове життя й щасливим настільки, наскільки можу собі уявити. Знайде вона найбільш гідну пару й дивитиметься своїми повними життєвих барв й сил очима на власних дитинчат. Ніхто не зможе завадити їй проживати своє життя, а не чуже животіння. Заради цього я й стережу Любисток, бо її пращури були людьми сили й слова та віддали свої дні задля того, щоб це, іще не визрівшеє деревце берізоньки, набуло своєї величі й укріпилось корінням глибоко, аж до самого осердя старого лісу, котрими є глибини пізнання цього світу.
Маленька хатка господині стоїть поблиз перших лісових дерев, а тому й через відчинені навстіж вікна чулась найліпше музика вовків, якій підігравали шелести листя як опалого, так і того, що вчепилось майже намертво у гілля, а також дзвеніння повіддаль невидимих голосів й крил самоді́в, або ж, як їх ще нарікають, віл, які чекають поблизу колодязів та озер на інших собі подібних істот.
Ті духи не страшні. Господиня переповідала про їхню зовнішність як про величних й настільки гарних дівчат, що неможливо не замилуватись ними. Хоча й вони мають козлячі ноги, але ніхто не бачить цього через довгеє плаття, що шлейфом тягнеться далі від невеликого росту. Ці красуні літають на своїх крилах й з радістю можуть допомогти людям як звичним, так і тим, які живуть за давніми правила Матінки-Землі Сирої.
Удень вони допоміжні, зате уночі збираються групками, передзвінкуються поблиз води й бояться, щоб ніхто із темних істот не висмоктав із них усе буття. Старші охоронні духи оберігають що є сили дівчат од зловісних висмоктувачів життя. На жаль, що з кожним разом віл стає усе менше. Але робити-то що можна як більшість із них себе мало береже. Такий закон нашого світу.
Через вікно разом із нічною мелодикою відчутно запливає та дивна міць предкових земель. Вона доторкається до мене й мої руки змотують лялечку іще швидше. Вже зроблена сама основа її й залишилось лишень якось принадно прикрасити маленьку захисницю. Іншими па́рами я перебирала тканини, що заховані по мішечках, які прошиті у різні місця мого налитого маною тіла. Чотирма швидкими зміями звивали руки у пошуках того самого, підхожого згорточку. Врешті, я знайшла той, який найм’якіше лягає на долоню. Як навчила мене господиня, часом м’якіша тканина здатна витримати більше, ніж жорстка.
Я почула відзвуки перешіптування ще досі невідомих мені істот, що своїми голосами подібні до шурхання капців по дерев’яній підлозі.
«Чи це, либонь, не богинка, господиня?, - якось насмілилась врізати це повідомлення у думки своєї пані. – Я-ж бо не бачу, лише чую ці старечі відголоси.»
Тоді її відповідь була більш, як різка. Вона змогла лиш описати давніх звірів, проте не наших широт, а інших, певно, що мадярських. Якийсь великих розмірів птах, що не мів літати, а лиш переповзати и ходити посеред ночі. Шукає щотеміні людей, які не сплять, і являється їм та насилає різні недуги, забираючи силу й розум у тих. Але що ж вони роблять тут, не на своїх землях? На це ні я, ні господиня, та й навіть мудрі лісові духи і знаючі боги не відають, чому ж так відбуваються. Або ж знають, проте не хочуть відповідати нам на такі запитання.
Той птах-велетень шуршить своїм не́співом перед тим, як півні почнуть кукурікати. Так я й чую, коли нічний час замінюється часом денним.
Швидко, на жаль, проходять години. Але чим ближче до зими, тим більше часу є у мене для того, щоб оберігати Любисток від нечисті, котре живиться тією первинною силою, накопленою у дитині після більш як кількох тисяч ночей, проведених тут.
Чи я зможу її де-інде так добре оберігати, як у цій місцині, котру знаю вже як багато десят років?
Там інші духи, інші закони й правила. А особливо світ міста, у якому матерія ночі й дня розмита й каламутна, ба-настільки, що світліше там навіть уночі, ніж удень.
Там змінились й пристосувались до тої йнакшовості духи-злидні. Деякі з них, навіть, віднедавна більше стали полювати на живу силу удень, а відпочивати, як звичні люди, вночі.
Там швидше плине час, а відтак усі мають діяти у рази бистріше, ніж колись. Спраглі до сили, ті міські істоти-пристосуванці животіють від дня до дня, човгаючи посеред малолюдних вулиць, захаращених руїн, самотніх клаптиків лісу, що звуться парками.
Та й взагалі, як вона відчалить з цього дому, чи я буду далі із нею? Це, скоріш за все, вирішуватиме господиня, бо лише за нею слово куди я піду й з ким я буду.
А поки що я із Любистком, тому й не слід гадати, що буде після іще кількох сотень чи тисяч заходів та сходів сонця. Краще сидіти поблиз неї та робити маленьких ляльок-захисниць. Зранку як вона прокинеться мене уже тут не буде, адже я сидітиму у найтихішому закуткові підвалу, очікуючи на прихід місяця.
Її ж буде захищати іще одна моя маленька помічниця-мотанка…

-----
Примітки:
Самодіви (віли, діви) - у слов'янській мітології - жіночі духи води (річок, озер, колодязів) та гір;
Богінки (богинка) - у слов'янській демонології - демони, злі жіночі духи, що, за повір'ями, переслідують вагітних та породіль, крадуть та підміняють дітей
Категорія: Мітологія, усна народна творчість Мітологія, усна народна творчість, Міфічні істоти, Повсякденність, Філософія, POV, Сучасна авторська література, Містика | Додав: les_ttn | Теги: магія, міфологія, архаїзми
Переглядів: 847 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Мотанкарка
Завантаження...