menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 27.03.2022 в 16:21
Фанф прочитано: 309 раз
Час прочитання:
Категорія: Фентезі
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Бісова залежність


27.03.2022, 16:21
Вона почала курити непомітно для всіх. Просто в один момент запах табаку став її постійним супутником: чи то в коридорах Думгроту або вдома в Плутисі за нею почав тягнутися шлейф не тільки легких парфумів, подарованих Білкою на Новий рік, але й тих не надто дорогих цигарок з найближчої крамниці. Більшість вирішили не загострювати на цьому увагу – все-таки нерви ні в кого не залізні, а жити ж якось треба.

Міла не надто вписувалась в ті невеличкі острівки хлопців усіх вікових категорій, котрі купчились навколо кутків навчального закладу і витягували різнобарвні коробочки з запальничками. Зрідка до них прибивались й дівчата, але точно не такі, як вона. Та й не до вподоби їй було, коли хтось спостерігав за цим її процесом – хоча б це вона залишала виключно собі.

Важко було б повірити, що куріння на території Думгроту було звичайною річчю, адже таблички з перекресленими сигаретами були буквально повсюди. Але, зазвичай, це нікого не зупиняло, радше, навпаки – розпалювало жадобу та заохочувало до дій. Проте, на відміну від усіх інших, Міла все ж зберігала в собі ту часточку поваги до старовинного навчального закладу, до того ж не хотілося бути свідком тих зерен печалі, що б проросли в очах Владики Велемира, побач він дівчисько з цигаркою в роті. А, зрештою, вона поняття не мала, що б там було насправді: смуток чи зневіра, але дізнаватись їй точно не хотілось.

Ось і зараз, сидячи на дещо струхлявілій лавці в одному з майже забутих двориків Тролінбургу, вона зробила першу, таку необхідну затяжку. Їдкий запах табачного диму хмаркою взлетів від її вуст, а хвилі блаженного нікотину враз заполонили судини грюкотючого серця. Це було зараз так вчасно, так конче, до болі в тілі і до тремтіння в кістках. Ця вже звична поза, коли Міла розслаблено впиралась спиною в сидіння лавки й втомлено опускала плечі, могла б бути найвищим піком ейфорії, найкращим моментом сьогоднішнього дня, якби не хрускіт пожовклого листя позаду.

Цей невеличкий двір був її притулком, останньою лінією оборони, і ось зараз хтось безжалісно шматує на друзки її солдат, спалює дотла гарнізони і притуляє пістолет до скроні.

Фігура в довгому темному плащі з примарливою елегантністю приземлилась на стару лавку. Чорняве волосся й прохолодний погляд – втіха для більшості дівчат Думгроту. Але не для неї.

–  Ніяк прийшов провідати, Лютов? – сірі очі, повні болючого докору втупилися в обличчя юнака. Вона мимоволі привідкрила рот і випустила дим прямо в нього.

Лютов старався не подати знаку, що запах був йому неприємним, але легке тіпання носа зробило свою справу та видало свого шпигуна. Якщо він справді думав, що Міла цього не помітить, не вартувало навіть намагатись – багаторічне мимобіжне слідкування одне за одним дало свої плоди навіть в таких обставинах, як ця.  

–  Як ти можеш класти собі цю погань до рота? – злегка зсунуті брови та непорозумілий вираз обличчя.

Не ліпи з мене дурепу, Лютов, друзями нас хіба що сліпий назвав би.

–  Так само легко, як Агнія бере твій смердючий член в рот і симулює задоволення.

Праворуч від неї щось пирхнуло.

–  Жарт я оцінив, але надалі будь обачніша зі словами, –  сплеск чогось небезпечного в очах, всього лиш на мілісекунду, а потім знов німий штиль, наче нічого вона й не казала, а він нічого й не чув. Мілі було ясно як білий день, що Лютов не був зараз налаштований гиркатися через свою подружку, як би сильно він її не… любив? Ха, ні, ви що. Скажімо так, улеслював. – Тобі пока кидати це діло.

–  А тобі пора перестати плутати мене зі своїм ручним псярою Ремом і вказувати що робити, –  ось так вони й жили: погрозливі репліки повсякчас зміняли одна одну. Щосили плюючись власною отрутою, в намаганнях зачепити якомога глибше, так сильно, щоб рана вже не могла загоїтися й залишилася вічним трофеєм на тілі переможеного.

Але кожна війна рано чи пізно починає втомлювати – заморювати своєю безкінечністю, відсутністю логічного кінця. Але який би міг бути кінець для цих двох? Епічне зіткнення, від якого йдуть дрижаки по шкірі? Чи може, подібно до двох далеких планет, їх орбіти будуть віддалятись і віддалятись одна від одної, аж доки їх остаточно не відкине по двох протилежних кінцях всесвіту?

Випадкові зустрічі, подібно цій, розжарювали оголені дроти щосили, залишалося тільки питання часу.

–  Може, ти все-таки скажеш, якого чорта тут забув? Мені здавалось стічна канава в протилежному боці, –  клубок роздратування засів десь у глибоко в горлі. Якщо все далі піде в такому ж дусі, то вона не витримає і загасить цигарку об його щоку. Головне підібрати вдалий момент для випаду.

–  Знаєш, аж ніяк не здивований, що ти в курсі, де вона знаходиться, –  зловтішна посмішка торкнулась його губ.–  Але мої наміри набагато простіші, ніж ти думаєш.

–  Що, знову вирішив мене вистежити й приперти до стінки, як тоді? Зарубай собі на носі, Лютов, я вже не та, що раніше, тихо сопіти в тряпку не …  блядь! – яскравий спалах болі. Вона проґавила мить, коли сигарета вже зотліла до лінії фільтру і мимохіть обпекла тонкі пальці. Неприємно, але не смертельно в будь-якій іншій ситуації. Але не тут. Не перед ним.

Міла очікувала зараз багато чого: вправних висловлювань, дотепних жартів й відвертого знущання. Але не погляду чогось на кшталт «подружко, ну ти конкретно дала маху». І все, більше жодної фра–

–  Боже, ти навіть курити нормально не навчилась.

Найкращим рішення зараз було б встати і піти, але відступити було б ганьбою для людини, котра носить прізвище Рудик, тому вона вирішила зостатись на своєму місці й стійко відбивати ворожі словесні атаки.

–  Дай сюди сигарету, –  простягнута долоня зависла в очікуванні. Погляд Міли приклеївся до лиця Лютова в німому ваганні. – Рудик, благаю, завантажуй свою систему швидше, якщо ти не хочеш, щоб ми просиділи тут до завтрашнього ранку.

Вона не знає з якого дива, що за збій стався у їх розмові, але її рука сама потягнулася до сумки й дістала звідти злегка блискучу синю коробочку з цигарками й зачовгану запальничку. Наче в трансі, намагаючись не торкнутись його долоні, вона передала йому свій мало не найцінніший скарб.

–  LM Loft? Серйозно? Що, на Parliament Килина не виділила грошей?

–  Пішов ти, твої вподобання не моя турбота. Не подобається – не бери, –  Рудик була близька до того, щоб абсурдність усієї ситуації безповоротно загнала її у глухий кут. Ну в якому з альтернативних всесвітів в принципі існувала ймовірність того, що її заклятий ворог сидітиме з нею на одній лавці і проситиме «скинути сігу»? Шанси наближались до нуля, але у долі був доволі непередбачуваний характер. Зрештою, як виявилось, у Ніла Лютова теж.

Поки Міла поринала в несамовиті роздуми, намагаючись вловити в жестах Лютова бодай який-небудь підступ, юнак мовчки витяг цигарку й приклав до рота, перше облизнувши вуста. Цей рух не залишився поза її увагою, увібравши в себе Мілин погляд.

А там таки було чим поживитись. І хоча Міла залишалась байдужою до усіх тих зітхань, які безперестанку лунали в коридорах від дівчат-адепток в моменти, коли в їх полі зору з'являвся Лютов, неохоче все ж довелося визнати, що натовпи прихильниць не виникли нізвідки.

З якою ж легкістю він заманював здобич в пастку своїх очей: чорнючих, як нафта, й до дрижаків холодних. Як багато людей він встиг ошукати своїм умілим лукавством? Сумовита зверхність, наче нитка, була наскрізь вшита в Лютове обличчя. В загострених вилицях й зухвало піднятому підборідді ховалось попередження: не підходь, вб'є. Не злічити, скільки разів за своє життя вона встигла його проігнорувати…

Його суперечливість вражала, змушуючи Мілу раз за разом відчувати все більшу інтригу. Що він втне цього разу? Передбачити його наступні ходи було набагато більш складним завданням, аніж вона розраховувала. Але зараз, нехай навіть на коротку мить, вона почувалась так, ніби нарешті в його присутності може розслабити плечі та не стискати долоні в кулак. Всього один-єдиний раз, але вона довіриться йому.

Лютов, стиснувши губами цигарку, підніс до обличчя дешеву запальничку. Кілька порухів пальцями й іскри заграли в небезпечній близькості до його лиця, на мить змушуючи його очі заблискотіти. Перший вдих – дим побіг його легенями, видих.

Поза юнака була наче викована зі сталі – ніхто й ніщо не змусить його зрушитися з місця, тілько якщо він сам цього не зажадає. Серпанок прихованої загрози тягнувся за ним вже не один рік, однак зараз йому на зміну прийшла всепоглинаюча втома. Вона спочивала на його плечах, змушуючи знехотя насуплювати чоло від невидимого, але відчутного тягаря. Здавалось, наче це було вперше, коли він дозволив собі бодай трохи оголити свої слабкості, що звичайно були схоронені за тисячами дверей і замків. Так, небезпечно, так, ризиковано, але Ніл вбачав в цьому деяку подобу хворобливої насолоди.

Зараз не тільки цигарка в руках мала силу вбити його, нехай навіть повільно, але певно ширячи токсини організмом.  Рудик, сидячи попліч нього, таїла набагато більшу небезпеку.

Гордощі не дозволяли визнати, як же він втомився ходити по лезу бритви кожен, мать його, день. І нехай їх з Рудик суперечки, наче чар-зілля, дозволяли відволіктись від куди більш складних проблем й забути про безперестанний біль, проте навіть до найсильніших цілющих засобів з часом знижується чутливість.

Минуло вже кілька місяців з тих пір, як він дізнався про цю її пристрасть. І хоч він сам практично ніколи таким не бавився, але чомусь нестримна заздрість наче роз'їдала його плоть зсередини. Якого дідька? В який момент її примарна свобода навіть в таких, очевидно згубливих речах стала для нього тим забороненим плодом, котрий йому ніколи й нізащо не вдасться скуштувати?

Ця її п'янка гордовитість, з якою вона крокувала коридорами Думгроту, несучи з собою пахощі табаку, хвої й ще чогось зухвалого й непохитного, змушувала його кров кипіти.

Навіть якщо б він взяв гору в сотні магічних дуелей з нею, вона все одно залишалась переможницею.

Йому ніколи не здобути стільки свободи, скільки має вона. Й одна тільки ця думка розлючувала його до нестями.

І до якого висновку він, в біса, прийшов? Заздрість та гнів перемогли його, бавлячись, а наслідком відчайдушного бажання вирватися з клітки стали його позичання цигарок у Рудик.

Дожилися.

–  Так про що ти там хотів побалакати? – дзвінкий голос розрізав рій його думок, неначе кинджал. – І віддай вже мою пачку. – Ніл окинув поглядом рудоволосу – брови були злегка насуплені, а очі видавали спантеличення. Ще б пак.

Він мовчки передав Мілі її манатки. На коротку мить їх пальці зачепили один одного.

Як дивно, шкіра Лютова віддавала теплом. Немов би він теж був живою людиною.

Це відкриття злегка привело її до тями.

Давніше він їй вбачався якоюсь далекою, але злобливою і безкінечно мстливою істотою, для котрої наче й не існувало нічого мирського. Не раз і не два Міла уявляла собі, що бореться не з людиною, а з бездушною машиною: до ідеалу відточені порухи долонь, витонченість, з якою він вів з нею бій. Погляд, як у хижака перед стрибком на здобич.

Але ця безглузда й занадто буденна для того, щоб до неї була причетна така людина як Лютов, сцена змушувала її стіни розколюватися й покриватись тріщинами.

Він майже зрівняв їх з землею.

–  Не побалакати, а сісти й помовчати, –  Лютов зробив ще одну затяжку, опісля ще сильніше відкинувся на спинку лавки. Його плечі плавно опустились, він закинув голову назад й заплющив очі. Сталева маска вперше за довгий час зрадила його, ледь привідкривши нікому не потрібну правду. –  Я так заїбався, Рудик.

Спантеличення вмить обернулось здивуванням: у них не було звички ділитись одкровеннями.

Вона мимоволі розімкнула рота, щоб пустити шпильку, але щось її зупинило. Щось, дуже схоже на розуміння.

Міла шумно зітхнула, витягла цигарку й підпалила її одним виваженим рухом. Дим блаженно заповнив її легені, дозволивши майже прилягти на спинку лавки.

Коло неї, навіть не розплющуючи очей, так само простерся її ворог, повільно роблячи одну затяжку за іншою.

–  Не ти один, Лютов.




 
Категорія: Фентезі Фентезі | Додав: tseborova | Теги: Ніл Лютов, Ангст, Міла Рудик, кідливі звички, лайка, фентезі, ООС, романтизація
Переглядів: 309 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Бісова залежність
Завантаження...