menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 30.04.2022 в 22:15
Фанф прочитано: 402 рази
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
На жаль, нічого схожого не знайдено! Можливо автори забули додати теги до фанфіків. Нагадую, що варто їх заповнювати. Якщо ви вкажете однакові теги до всіх частин твору, у цій рамочці читачі зможуть легко усі знайти.
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

«Come to me in the night hours»


30.04.2022, 22:15
Тихих вечорів у Брукліні не буває.

Тому зараз Алек сидить на балконі Маґнусової квартири, спостерігаючи за нічною метушнею Нью-Йорка. Нервово постукуючи ногою, він залпом допив залишки віскі ще першої склянки і вирішив піти звідти до того, як потягнеться за другою. День був важким, але не настільки. Точніше, день був нормальним, єдине, що робило його важким – власні думки. Вже декілька діб Алек думає про одне й те саме, ніяк не знаходячи собі спокою. Треба було б обговорити це з Маґнусом… Знову. Але знайти ідеальний момент ніяк не вдавалося, тому він розділяє своє занепокоєння лиш з самим собою, і, треба зазначити, що добре це приховує.

Алек повільно зайшов до спальні, тихенько закривши за собою двері. На ходу знімаючи останній одяг, він зупинився біля ліжка і на секунду задивився на сплячого Маґнуса. Його губи та підборіддя ледве помітно осявали тьмяним місячним світлом, а улюблена шовкова червона постіль тільки додавала картині ще більше казковості. Алек підійшов до вікна, посміхаючись своїм думкам. Забув закрити занавіски, дивно.. Він точно знав, що вранці, прокинувшись від яскравого сонячного проміння, Маґнус буде сваритись за це на самого себе. Тому Алек обережно зсунув занавіски, і поспішив нарешті лягти.
Примостившись за Маґнусовою спиною, він безшумно поклав руку на його талію і повільно притиснув до себе.

– Александр, – Маґнус сонно потер очі, трохи повернувшись до Алека, а той притягнув його поближче, задля короткого поцілунку.

– Спи-спи, не хотів тебе будити.

Маґнус помахом руки запалив блідий світильник в іншому куті кімнати. Потім розвернувся ще трохи і недовірливо скосився на Алека.

– Щось сталося? – вираз його обличчя змінився на більш занепокоєний, але у відповідь Алек лиш трохи всміхнувся:

– Ні, я просто не хотів спати і трохи засидівся, все нормально, – Маґнус помітив нервову посмішку і невпевнений тон, які, зазвичай, Алеку не властиві, що лише посилило його стурбованість.

– Гей, не обманюй мене, – Бейн розвернувся ще більше, кладучи долоню Алеку на щоку, і заглянув тому в очі, – Що не так?

Алек зам’явся. Він думає про це вже кілька днів, і все ніяк не знайде правильне рішення. Вони вже не раз обговорювали це, нічого нового він зараз не скаже, але думки про ту, і всі інші, ситуації не дають йому спокою. А ще наслідки.. він боїться, хоча й сам не визнає, не даючи собі навіть думати про них. Він боїться, що колись, коли вони з Маґнусом будуть ще ближче, настільки, що життя один без одного неможливо буде навіть уявити, ці непорозуміння вилізуть і зруйнують усе. І тоді це буде його провина, спокутувати яку не вдасться.
Тому Алек хоче все вирішити зараз, поки ще не пізно. Тим паче Маґнус вже прокинувся і спитав, не може ж він просто мовчати, правильно? Але треба хоча б придумати, з чого почати.

– Я ідіот. – перше що прийшло йому в голову. Бо так і є.

– Вибач, що? – Маґнус видав тихий смішок.

– Це стосовно нашої сварки.. – Алек відкрив рота так, ніби хотів продовжити, але правильні слова не знаходилися, і він просто замовк. Маґнус голосно видихнув, знов занепокоєно заглядаючи тому в очі.

– Все нормально, Александре, ми ж вже це вирішити, – погляд Маґнуса крім того, що сонний, був лагідний і заспокійливий, а великий палець його долоні ніжно погладив щоку Алека. Той посміхнувся, лестячись до його руки… але було одне «але».

– Ненормально, Маґнусе. – Алек трохи підвівся на лікоть і накрив руку Маґнуса своєю. – Я знову це зробив. Знову підірвав твою довіру, знову зробив повну дурню. А ти знову пробачив. І я відчуваю себе сволотою..

– Я пробачив, тому що це нормально – робити помилки. Жодні стосунки не будуються без них. За чотириста років я це усвідомив, повір, – Маґнус знову усміхнувся, притягуючи Алека ближче до себе, намагаючись заспокоїти його, запевнити, що все у порядку.

– Але, я роблю це постійно. Тоді зі зразком твого волосся, потім з мечем, з твоєю скринькою, – Алек рвано видихнув, лягаючи на спину, відчуваючи величезну провину перед коханим. Він не заслуговує на це.. – Ти вартий усього світу, Маґнусе, – повернувши голову до нього, Алек підняв винуватий погляд, – а я роблю забагато того, чого не мав би..

На цьому Маґнус знову взяв його обличчя в долоні. Не перериваючи зорового контакту, він повільно тягнеться до Алека, дає йому трохи розслабитися, а потім так само повільно цілує. Рука опускається на шию, лагідно проводячи пальцем вздовж лінії підборіддя, заспокоюючи. Алек хапається за цю саму руку, притискаючи її ще ближче до себе відчайдушно, так, ніби ладен на все, аби вона ніколи його не відпускала.
Відкривши очі, він розгублено дивитися на Маґнуса, безмовно відкриває рота, сподіваючись, що той заповнить тишу, як завжди це робить, бо сам він зараз не знайде ні слова. Маґнус розуміє це і вже знає, що сказати.

– Мені не потрібен весь світ, Александре, – Маґнус лагідно піднімає його підборіддя, – тільки ти.

Алек полегшено видихає, наче почув саме те, що хотів, а камінь з його душі, якщо не впав, то зменшився, і він стомлено посміхається:

– Я люблю тебе – Алек поклав свою долоню на щоку Маґнуса у відповідь, намагаючись отримати ще один поцілунок, але Маґнус зупиняє його, грайливо приклавши вказівний палець до Алекових губ:

– Я теж тебе люблю, Александре

Обидва тихо і так щасливо хіхікають, горнучись один до одного. А зупинившись, просто вдивляються у очі, без жодних слів. Вони зараз недоречні.
Такі моменти запам’ятовуються надовго. Моменти, коли вони разом, тут і зараз. Коли немає ні Інституту, ні Нижнього Світу, як і тягарів минулого та клопот майбутнього. Ні, вони є, але десь настільки далеко, що їх не помітно обом. Вони не помічають нічого, окрім один одного, бо нічого важливішого зараз і нема.

– Час спати, – Маґнус перервав їхню комфортну тишу у своїй манері, і почав розвертатися до Алека спиною. Але той пускати його не поспішав:

– О ні, без поцілунку ти від мене не підеш, – Алек розвертає його назад, притуляючи якомога ближче до себе, і цілує. Швидше, наполегливіше, пристрасніше..

Алек перехоплює руку Маґнуса, що тягнулася до його щоки, і в якийсь момент той опиняється на спині, глибоко і шумно дихаючи, поки Алек нависає над ним. Повільно відпускаючи Маґнусові губи, власними він починає пестити його шию, зміщуючись все нижче і нижче..

Схоже, хтось знову не виспиться.
Категорія: Фентезі Фентезі, Фентезі, Міфічні істоти | Додав: JaneMorries | Теги: #сутінковімисливці #чаклуни #слеш #
Переглядів: 402 | Завантажень: 0 | Оцінка: 5.0/1

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
«Come to me in the night hours»
Завантаження...