menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 23.09.2021 в 20:20
Фанф прочитано: 451 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
На жаль, нічого схожого не знайдено! Можливо автори забули додати теги до фанфіків. Нагадую, що варто їх заповнювати. Якщо ви вкажете однакові теги до всіх частин твору, у цій рамочці читачі зможуть легко усі знайти.
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Я вернувся домів ч. 1-2


23.09.2021, 20:20
Я вернувся домів

Я вернувсі домів
В своє рідне місто Львів…
«Брати Гадюкіни»

І
Відьмак знову прислухався.
Минула тільки хвилина як він вжив еліксири. По всьому тілу пробігли корчі та йому було не звикати. Це замовлення було вельми туманним.
Сьогодні опівдні відьмак Інгвар з Маєнни прибув у чергове село шукаючи роботу. Село Пнятин Перемишлянського району Львівської області і до Конюкції Сфер здавалося зовсім порожнім. Та все одно кілька хат займали якісь пенсіонери, наймолодшому з яких було під сімдесят.
Голова одразу дав йому наведення на голову прилеглого лісництва. Зустрівшись із паном Петром відьмак почув про те, що лісництво вже три місяці страждає від якихось потвор, що розривають лісників та звірів на шматки, проте на шиях можна знайти якісь дивні сліди від ікол. Відьмак вирішив що то якийсь перехідний вампір. Принаймні за відбитками ікол. Та от хто рвав жертв?
«Альп? Катакан? Може муля? Усе може бути. Потвора точно належить до вампірів, бо як іще пояснити походження проколів на шиях жертв.». Такі думки пробігали у голові Інґвара. Він знову вилаяв себе за ту згоду, яку дав три роки тому…
Саме стільки років він уже відьмакує. Почалося все з невтішної новини – рак легень у термінальній стадії. Смерть через кілька місяців…
Тоді він пішов до улюбленого бару, де заливався дешевою горілкою годинами. І там його зустрів якийсь незнайомець, який запропонував експериментальний метод лікування. Тільки для цього йому треба поїхати у Карпати, де його проведуть до потрібного місця.
Отож,  діставшись до  лісу за Криворівнею Інґвар зайшов у якийсь табір, де сиділи якісь дивні чоловіки. А потім йому пояснили що це місце поза часом та простором. Група відьмаків на чолі з Арнольфом Кульгавим Ведмедем за посередництва легендарної відьмачки і за сумісництвом принцеси Цірілли Фіони Елен Ріаннон з Цінтри змогли створити тут цілком пристойну школу для відьмаків. А доступ до інших світів, який надавала наявність серед відьмаків хлопця з геном Старшої Крові дав можливість суттєво поповнити кадри.
Спершу Інґвар подумав, що він спить. Потім що це першоквітневий жарт від друга Макса але потім згадав що на вулиці червень. І от нарешті погодився на експерименти над собою. І понеслось…
Спершу раціон з якимись дивними грибами, травами та мясом. До напоїв трохи підмішували якісь зілля та гормони. За перший місяць у нього зникло пивне пузо, а трохи обвислі груди втягнулись. На другий місяць йому б позаздрив будь-який боді-білдер. У цей же час він тренувався з мечем та дробовиком, навчався варити та настоювати еліксири і робити бомби. З мечем він був аж дуже вправний. Стріляв поганенько, проте склад еліксирів та бомб здавалося викарбувались у нього на стінках черепа. І от на третій місяць його піддали Випробуванню Травами…
Він не пам’ятав той біль і ті корчі від високих концентрацій Трав і гормонів. Прецептор Торстейн згадував що у нього все тіло фосфоризувало, молодий відьмак весь корчився і верещав від болю. А от Зміни пройшли досить швидко – за якісь чотири дні його очі стали звичними для відьмаків жовтими з вертикальними зіницями як у рептилій. Волосся в нього поруділо, шкіра зблідла а мязи набули постійного тонусу.
Після найтяжчої стадії Інґвар почав складати Знаки. І це йому вдавалось найлегше. Аард він склав через два дні після Змін, Ірден через чотири а Квен через сім. Побачивши настільки швидкий прогрес, його майстер знаків Космин почав вчити його Геліотропу. Цей Знак міг сповільнити ворога у критичних ситуаціях і дати шанс на виверт від удару. І ось тут найшла коса на камінь. Довго, нудно, з нервами та знаходженням на межі зриву відьмак опанував цю вищу для відьмаків магію.
На підкорення медальйона у формі голови грифона пішли десь два дні. Аж тоді майстер по зброї Фроді Одновусий видав йому сидеритовий дворучник і срібний сігіль аналогічної довжини. На прощальній церемонії йому видали торбу еліксирів та посібник з алхімії. Голова ордену Арнольф ще раз настановив його на те, що відьмак не шляхетний лицар і не найманий убивця. Тільки потвор. Тільки небезпечних для людей. На людину піднімати меч тільки для оборони.
А потім почався шлях.
Коли він вийшов у свій рідний світ, то побачив страшні зміни. Конюнкція зачепила і його. У першу ж ніч просто неба його ледь не загриз вовкулака. Бій був коротким – від Аарду потвора пролетіла з двадцять метрів та ледь не настромилась на гострий сучок в зламаному клені. А відьмак просто вилікував лікантропа від недуги, за що той потягнув його в село, де голова заплатив відьмаку дві тисячі гривень. Небагато, але й немало.
Зібравши достатню суму за вбивства у Кротошині скоффіна, в Романові вилохвоста, а у самому Львові порубавши десь з півсотні утопців у каналізаціях за перший тільки тиждень, відьмак нарешті купив колись омріяний Гарлей-Девідсон. Це значно покращило пересування, проте збільшило витрати на бензин і ТО. Та це вже деталі.

Тепер за цих три роки він зібрав майже половину вартості непоганого авто, на кшталт старої доброї «девятки» з відносно невеликим пробігом. Зараз якщо здолає якогось вампіра можна буде подумати і про трохи поношений «Ланос». Але якщо він переживе сутичку…
Раптом почув якісь звуки. Шелест, якийсь шепіт, а ще щось схоже на спів пташок. Він уже знав що це за істота.
«Брукса. Щоб мені…»
Він урвав лайку в голові. Зараз геть не до цього. Так це брукса. Та не варто на цьому зациклюватись. Це ще один монстр. Ще одне замовлення. Ще як мінімум вісім тисяч гривень. На секунду мінімальна зарплата в Україні.
Вона мабуть його відчула. Кроки стали все скрадливішими. На щастя перетворюватися в нетопиря вона не думала. «І добре» - подумав відьмак – «Хай думає що я майбутня жертва».
І ось вона атакувала. Він відчув рух повітря і відскочив убік. Крутнув срібним мечем цілячись у шию. Вампірша ухилилась. Він різко відскочив і атакував випадом цілячи у скроню. Та брукса швидко відскочила і перевтілилась у нетопиря. Інґвар відскочив на три метри і накреслив Знак Геліотропу. Подіяло. Істота вповільнилась і стала млявою. Відьмак швидко її рубонув у сонну артерію, а на додачу атакував Знаком Іґні. Волосся вампіресси спалахнуло, вона дико заверещала від болю. І добре, легше помре…
Коли вона притихла Інґвар просто відтяв їй голову і забрав з собою. Мабуть найлегший його бій з розумним вампіром. Та нічого, вісім тисяч це вісім тисяч. Брукси завжди були дорогою ціллю для відьмаків. А він такий єдиний на всю Україну. І єдиний, хто за перші два роки заробив на «Гарлей-Девідсон»…






ІІ

Лісничого він зустрів аж дуже зарано.
Він упізнав його чорні вже добряче потягані «Жигулі», названі в народі «Копєйкою». Горіли аварійні вогники. Від капота (дія еліксиру ще не закінчилась) долинали лайка впереміш із прокльонами та чи не схлипуваннями. Десь на задньому сидінні чувся дитячий плач.
«Та що за парад збігів».
  • Зіновійовичу, що сталося?!
  • Та ті гондураси з Укрнафти якусь бодягу замість нормального девяносто другого залили!
  • Йоханий бабай!
  • Може що маєш?
  • Зараза, вся бенза в мене тільки в баку. Шланг маєте?
  • Нє. Зятю позичив.
  • А телефонували знайомим?
  • Та дзвонив. Десь за півгодини Володька має підїхати. Але до того часу мене вже не буде.
  • Тобто?
  • Тут якась хєрня водиться. Щоночі люди пропадають. Одні кажуть що лєший, інші що Дикий Гін тут людей краде. Мені абсолютно байдуже що це, лиш би врятуватися. Допоможіть. Віддам все що завгодно.
  • Усе що завгодно?...
«Ромко. Малий хлопчик. Син мій. Мабуть уже до школи ходить. Мене точно не знає і добре. Нелегко бути сином дивовижі…»
  • Е-е-е-е, в розумних межах. – пролепетав Петро.
  • Не бійся, мені багато не треба. Віддаси те що маєш, та про що не відаєш.
  • Що-що?
  • Право Несподіванки. Відьмак може ним скористатись якщо людина просить допомоги. А за «спасибі» ми не працюємо.
  • Добре. Тоді по руках.
  • Ховайтеся у салон. А я в бій.
Інґвар понишпорив у сумці та дістав звідти три бомби, які повісив на ремінь, до якого кріпились піхви меча. Туди ж повісив дві гранати «лимонки», які до того начинив срібним дробом. Крім цього взяв дробовик, патронаж з запасними патронами та сигнальну червону ракету. Далі вжив ще пляшку Білої Чайки.
Відчуття знову загострились. Він раптом почав чути шурхіт крил жучків-світлячків, які літали поруч. Видобув меч і повільно рушив у ліс.
Тиші не було. Від еліксирів відьмак навіть чув як гуде трансформаторна будка десь на Голому Кінці. «Рідний дім там» - промайнула думка. Та зараз геть не до цього.
Тріск. Скрип дерев. Гуркіт. А потім наче якесь морожене вовче виття і тріск кісток. А ще каркання ворон, крики яструбів та пугукання сов.
«Лєший. Курва,».
Істота, схожа на обчухране поросле мохом дерево з оленячим черепом вийшла з гущавини. Вслід за ним бігли вовки, пролітали ворони та сови. Як мертві так і живі. «Сука, модифікований. Якийсь чародій-ренегат йому прищепив здібності некроманта». А на нього кинулось те мертве звірине військо.
Він кинув одну бомбу, вистреливши Знаком Іґні. Бомба вибухнула вогнем, підпаливши тих звірів. Ще кількох він пристрелив з рушниці. На решту вовків пішла одна «лимонка». Кілька ударів Знаками та мечем добили ворожу «армію». Тепер він із лєшим сам на сам.
А істота не здавалась. Вона кинулась на нього швидким кроком, хоча й на вигляд була наче ходячим деревом. Ударів кістлявими кулаками вдалось уникнути, проте один таки пропустив. Поки  лєший наступав, відьмак кинув у нього ще одну запалювальну бомбу. Потвора загорілась, та раптом шмагонула його розчепіреною долонею в обличчя. Відьмак не відчув болю і відрубав одну з рук істоти. Краєм ока помітив як інша рука штрикнула його під ребра. Машинально відрубав і її. Та за цим послідував удар оленячими пантами на голові. Та врешті він відрубав страхітливу голову та висячі на рогах тотеми.
Видихнувши, Інґвар рушив уперед. Раптом побачив власну кров на грудях. Певно від удару пантами. А потім він відчув слабкість у ногах. Тремтячими руками він вставив у землю ракету і підпалив Знаком Іґні гніт. Ракета шугонула вгору. А потім просто відімкнувся…


 
Категорія: Фентезі Фентезі, Антиутопія | Додав: Boba_Jangovych
Переглядів: 451 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Я вернувся домів ч. 1-2
Завантаження...