ІІІ
- Обережно! Клади його на бамбетель.
- Петька, як так сталося?
- Та пощастило. То відьмак, якого найняли на бестію що лісників цапала. Їхав певно до мене на нічліг, файно що Лесю я попередив. Але курча, він ледь живе.
- Тре перев’язати рани. Я пєрдолю, то шо його так розмалювало?
- Певно лєший. Якби не відьмак, я б уже в могилці лежав.
- Діставай аптечку. Там зеленка, йод і бинт. Тре обробити рани.
- Пе…..кх-кх…..Петре!
- Слава Богу! Пане, що там?
- Моя торба. Пляшка з темного скла. На етикетці пише… «коагулювальний еліксир»… Залий мені те в рани. А потім у зеленому… склі…. «Чорна Чайка». Поллєш нею… і даси мені випити….
- Добре, майстре. Зроблю.
Коли Інґвар випив еліксир, то ледь не заволав від болю та заціпеніння. Потім провалився у щось схоже на сон. Сон із спогадами.
IV
- Ще раз! Ти кажеш реконструктором битв був, але мечем рухаєш наче сонна муха!
- Пане Раду, то була бутафорія!
- А тут життя! Енергійніше махай мечем, від цього залежить твоє життя!
- Добре, майстре…
***
- Ось на цій гравюрі що?
- Мантикора, вчителю Андраше.
- Яка її перевага?
- Отруйне жало на хвості, крила та кігті.
- Як вона поводиться якщо зловить щось поживне?
- Залишається на місці та повільно їсть, бо сподівається на «добавку».
- Гарно підмітив. Чи можна вилікуватись від її отрути?
- Так. «Іволга» допоможе, проте запас часу сім хвилин.
- Добре, дуже добре. Відпочинь.
***
- Ти звідки, Беорне?
- Я з світу де Дикий Гін збирається сортувати всіх захоплених бранців. Хочу вбивати цих примар.
- Але ж примар не вбити.
- Можна. Дикий Гін це прибульці з іншого невідомого нам світу. Мій друг якось вистрелив у них з лука, та підстрелив одного. В тих обладунках була людина. Мабуть один з тих, кого викрадали.
- Цікаво. В моєму світі Дикий Гін востаннє пробігав десь років тисячу тому назад.
- Кон’юнкції Сфер також потрібен час. Найближчі до Спіралі світи уже пережили цей катаклізм. Твоя планета мабуть надто далеко.
- А у нас до речі живе пророк, що передбачив цей катаклізм.
- Та бреши.
- Я серйозно. Зветься Анджеєм Сапковським. Описав життя легендарного відьмака Ґеральта із Рівії.
- Я також про нього чув. Легендарний Білий Вовк. Шкода що вже помер.
- Десь у Туссані, на своїй винарні в Корво-Б’янко.
- А не на вулицях Рівії з тризубими вилами в грудях?
- Так Цірі ж його врятувала. Вивезла разом з його коханою Йеннефер на Острів Яблунь, де їх потім знайшов Дикий Гін і викрав чародійку. А відьмак потім повернувся, зустрів ще трьох Гадюк а потім пожертвував свою душу за душу Йеннефер і десь чотири роки гнав із примарами, поки не дезертирував і втратив пам’ять.
- Ого. Ну це вже занадто.
- Нічого не занадто.
- Ми люди не вміємо відпускати померлих. Історія Ґеральта із Рівії тому приклад.
- Що є то є…
|
