menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 07.04.2022 в 15:20
Фанф прочитано: 416 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Радість це те, що дається з боєм


07.04.2022, 15:20
– Що ти будеш робити після війни, Ґеральте?

Вони лежать під скронею дуба, вдивляючись у вечірні зірки. Вітер грає у високій траві навколо, пожухлою від серпневого сонця.

Ґеральт задумливо зітхає, поклавши руку під потилицю.

– Не знаю. Чи це має значення? – він повертає голову до Любистка. Той невпевнено знизує плечима, не відводячи погляду від бузкового неба.

– Певно, що так. Я тільки і чую останні два тижні, як наші обговорюють свої плани: хтось хоче вступити до академії, хтось – поїхати на інший бік Континенту, хтось просто потрахатись. Хоча, по правді кажучи, в останньому я не вбачаю жодного сенсу, бо ніщо не заважає зробити це прямо зараз, – Ґеральт, певно, занадто красномовно хмикає, бо він тотчас з запалом виправляється, – ні, це не те, що ти думаєш.

– Звісно.

– Звісно! – Любисток обурено на нього дивиться, і під зоряним світлом очі його виблискують – клятий відьмаче, як завжди прагнеш звести все до простого і приземленого. Жодної здатності до аналізу високих матерій.

– Ну а до чого ти ведеш, взірець духовності?

– Я просто, – він знову відвів очі, відсторонено роздивляючись горизонт – думаю, що, певно, не знаю, чим хотів би зайнятись. Побачити Цирі – мрія, але для цього вистачить і одного дня, двох, щоб наобійматись з нею як слід. А що робити далі, Ґеральте? Чим ми займались до того, як все почалось?

Ґеральт не знає. Він, справді, останній, до кого варто було б звернутись з таким питанням – тримати мечі в руках він не припиняв з дитинства, так само, як захищатись від людей. Різниця була, хіба що, в його потенційних шансах померти, але це не те щоб було несподіванкою – на відміну від Цирі, яку він також справді мріє побачити. Скоріш за все, після він буде проводити з нею більше часу, так, це точно те, чим він волів би зайнятися. Можливо, Любистка це також стосувалось.

– Бачиш, і ти не можеш відповісти мені, Ґеральте. Ти тільки не зрозумій неправильно – я хочу, ні, жадаю того, щоб все скінчилось, я, навіть, бляха, молюся про це кожен день, але що існує за межою цієї війни, як я буду жити дні, роки, як раніше? Не знаю – Любисток нервово засміявся – хоча, ні, брешу – я нажруся фьорано зі смаженим м’ясом, це точно. Ось цим я і буду займатись кожного дня, допоки не сконаю від алкогольної коми.

– Ти міг би пообіцяти взяти обітницю мовчання. Або доброчесності. Хоча б на місяць.

– Знаєш, якщо я помру, то буду мовчати вічно, а ти ридатимеш на моїй могилі.

Не буду, бо ти не помреш, хоче відповісти Ґеральт, але не може. Бо раптом розуміє.

– Мені здається, – повільно починає він, ретельно підбираючи слова – я вловив сенс. Ти не повинен планувати, що ти будеш робити після війни. Ти повинен планувати, що ти встигнеш зробити зараз.

Любисток замовкає, і його очі застигають.

– О, – тягне він – о. Думаєш, якщо я перестану відкладати, то і межі цієї не відчую?

– Так, – відповідає Ґеральт, і, на секунду замислившись, додає – і не помреш до того, як не встигнеш реалізувати.

Вони мовчать. Вітер, тепер холодний, ближчий до ночі, плутається також і у каштановому волоссі Любистка, розсипаючі кучері на вилицях.

Ґеральт згадує розмову з Єн, те, як він не зміг уявити, ким би був, якби не став відьмаком. Як він не зміг попросити цього в джина. Як все його життя, розділене на до і після, поєдналось в єдиний, розмитий роками візерунок. Наче ворожба над кавовою гущею.

– Радість це те, що дається з боєм, – відчужено промовляє Любисток, всміхаючись – певно, і битись мені варто починати зараз, правда?

– Правда – твердо відповідає Ґеральт.

Знов стає тихо. Ґеральт думає, як буде битись і за життя, і за радість одночасно, Любисток задумливо накручує пасмо на палець, а потім тягнеться за лютнею. На небо сходить місяць.

І життя моє котиться, ніби колесо,

не маючи жодного інтересу,

солодкими яблуками по укосу,

теплими хвилями на Одесу
.
Категорія: Фентезі Виробництво Netflix, Фентезі, Екшн (Action), Фантастика, Фентезі, Пригодницькі серіали та фільми, Дружба, Драма, Військова тематика, Міфічні істоти | Додав: ksnksn | Теги: Відьмак, Срана філософія, Занадто багато думок для такої люди, Жадан
Переглядів: 416 | Завантажень: 0 | Оцінка: 5.0/1
Ставлення автора до критики: Негативне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Радість це те, що дається з боєм
Завантаження...