menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 03.04.2022 в 23:42
Фанф прочитано: 480 раз
Час прочитання:
Категорія: Фентезі
До фанфіку залишено: 2 відгуки
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

В тебе є син?


03.04.2022, 23:42

Му Цін знав, що виглядає він наче з обкладинки: легка вкладка, свіжий аромат білоквіткових парфумів, улюблений весняний тренч, краями якого вільно грає вітер, в'язаний светр з високим коміром трендового зараз небесно голубого відтінку,  кашкет з клітчастим принтом у тон, і холодна посмішка.

 

Ну, точніше як. Приблизно так він і виглядав, допоки декого не зустрів. Декого в шкірянці, з наспіх стягнутим у тугий хвіст волоссям, чорних рваних джинсах, що так вигідно підкреслювали все, куди дивитись не хотілось (Му Цін внутрішньо наголосив: не хотілось!), старих мартінсах, стоптаних настільки, що варто задуматись про купівлю наступної пари... І з дитиною на руках. 

 

Дитиною, яка тримала вже пустий пластиковий стакан з-під якоїсь рідини жахливого маджентового кольору, і, невинно кліпаючи очима, розглядала нову яскраву пляму на улюбленому тренчі Му Ціна.  

 

Му Цін щиро ненавидів всі відтінки червоного та самостійно чистити одяг, але першою темою, яку він зачепив, була не тема відшкодування збитків, його, як не дивно, цікавило зовсім інше питання:

 

— В тебе... є дитина? 

 

Фен Сінь («А хто інакше це міг бути?» — скептично думалось Му Ціну) поквапливо поставив хлопчика на тротуар та підштовхнув його у напрямку найближчої лавки. Малий подивися на батька невдоволено, очевидно готовий зачинати істерику, але вчасно зрозумів, що зараз не найкращий момент, тому побіг у заданому напрямку, наостанок мило посміхнувшись здивовано завмерлому Му Ціну. 

 

— Ні, вкрав, — Фень Сінь зразу ж пожалкував про ці слова, і, поки з уст Му Ціна не встигло злетіти щось саркастичне, продовжив: — Звичайно ж це моя дитина, придурку, — але вже тихіше. Не можна дозволити, щоб син почув лайку. 

 

Звістка, що у Фен Сіня, людини, котра буквально шугається кожної співробітниці, є син, неабияк шокувала Му Ціна. Ба більше — син, якого той вміло приховував протягом близько чотирьох років. Десь всередині зарухалась незрозуміла поки емоція, але час задавати собі незручні запитання ще не прийшов, тому Му Цін звикло закотив очі та поцікавився:

 

— Ей, я тобі і слова поганого не сказав, навіть про пляму, чому ти з порога настільки грубий?

 

— Ти не встиг. Я заплачу за хімчистку. 

 

Му Цін фиркнув. Вони обидва знали, що питання стоїть не в грошах, справи в обох вже давно пішли вгору, а в тому, що… Му Цін задумався. Хлопчисько (який зробив капость навмисне, це розуміла навіть жінка з собачкою, яка стала мимовільною свідкинею сцени) зараз зосереджено крутив в руках витягнутий з кишені маленький кубик Рубіка, удаючи, що йому зовсім не кортить знати, про що цієї миті говорить його татусь з цим неприємним чоловіком. У малого ніяк не ладилось з вирішенням головоломки, Му Цін навіть на відстані помітив, що алгоритми він використовує хибні, скоріше просто хаотично вертить деталями у спробах віднайти правильну дорогу. Це здалось Му Ціну дещо іронічним, хоча проводити паралелі навіть подумки він не став — це просто дитина. 

 

А ще ця «просто дитина» була навдивовижу схожа на свого батька зовнішньо, тому жодного сумніву у Му Ціна не виникло: ті ж насуплені брови, прямий ніс, світла шкіра. Вираз обличчя вже не капосний, тому нічого не заважало розгледіти ту так давно відому відсторонену красу, яку Му Ціну приходилось спостерігати вже стільки років поспіль. Хлопчик справді був маленькою копією Фен Сіня.

 

Справа була в тому, зрештою зізнався собі Му Цін, що в Фен Сіня звідкись взявся син, і цей факт сильно нервував. 

 

Жіночка з собачкою зупинилась неподалік, не надто вміло маскуючи інтерес до подальшого розвитку конфлікту копирсанням у телефоні. Навіть вітер трохи стишився в очікуванні того, що ж Му Цін відповість, яким саме чином дасть вихід емоціям цього разу. 

 

Хлопчик (Му Ціну було важко навіть подумки його ідентифікувати як сина Фен Сіня) теж облишив спроби скласти кубик і роздратовано спостерігав за ними, а Му Цін раптом відчув себе знесиленим, не в змозі зосередитись ні на чому, в особливості на метушливих думках. Здавалось, на його плечі зненацька опустилась майже тисячолітня втома від якогось невирішеного питання.

 

Десь з глибин підсвідомості виринула єдина правильна відповідь на слова про хімчистку:

 

— Краще пригости мене чаєм.

 

Ну… Відверто кажучи, варіантів було багато (від стандартно-посилаючого до неочікуваного «випери сам»), а правильність в той момент ґрунтувалась скоріше на досі незрозумілому відчутті, яке холодним джгутом стискало у Му Ціна щось всередині. Але пізніше він, звичайно, буде говорити, що ця фраза вилетіла випадково.

 

*** 

 

Після майже ніякового «не зараз, ми якраз йшли до Лань Чан» Му Цін було навіть зрадів — від його необдуманої пропозиції відмахнулись. Але ось він сидить за столиком у чайній, ось перед ним меню, а прямо за меню — погляд. 

 

— Ти будеш щось вибирати? Чи хочеш не пропустити момент, коли я захлиснусь? Зарано, я поки не замовив.

 

Хто така Лань Чан було зрозуміло і без пояснень. Тоді чому Му Цін весь вчорашній вечір невпинно рився у соцмережах, аби знайти хоч згадку про цю людину, не говорячи вже про її профіль? Не знайшов. І це тільки більше розпалило його бажання дізнатись хоч щось, хоч краплина інформації стала б для нього порятунком, ковтком свіжого повітря, але він продовжував задихатись у нових для себе емоціях, тонути в морі непорозуміння. Не сказати, що він раніше не нишпорив за аккаунтами Фен Сіня, але там ніколи не було нічого цікавого: репости новин зі світу спортивної стрільби з лука, фотки його кота, рідкісні селфі на фоні одних і тих же локацій з понікуди серйозним обличчям. Власне тому він і почував себе так пригнічено — за всі роки жодного натяку на гіпотетичного сина чи дружину не було, він би запам’ятав. 

 

Му Ціну завжди здавалось, що вони досить добре знають один одного. 

 

— Не говори дурниць, — але погляд нарешті відвів. Потер перенісся так, наче недавно там були окуляри, і взяв до рук меню. На фоні бордового кольору обкладинки його пальці виглядали ще світлішими, майже прозорими, і такими музично довгими, що вже Му Ціну прийшлось відвести очі. 

 

Як вияснилось, це були тільки марні сподівання. Подумати тільки, син!

 

Чайну вони вибрали навмисно максимально далеко від офісу, щоб навіть випадково не натрапити на колег, а то вже завтра робота гудітиме від пліток. Новина, що Му Ціна застали за милими розмовами з Фен Сінем у романтичній атмосфері тихого кафе, моментально стала б сенсацією.

 

Переписку, яка і звела їх сюди, було соромно навіть пригадувати: ніякове «все в силі?», у відповідь не менш сором’язливе «йди в задницю» і скинуті координати; невелика суперечка опісля і нове розташування. 

 

Зрештою всередині було затишно, і Му Цін був майже вдячний долі за можливість віднаходження цього місця. Легкий джаз з колонок, стіни обвішані картинами настільки щільно, що для того, щоб повністю роздивитись і помітити кожну, треба було б витратити добряче часу, аромат свіжої випічки та тихі балачки небагатьох відвідувачів — все це справді налаштовувало на приватні та щирі розмови… 

 

Не в їх випадку. Напруга так і витала в повітрі, здавалось, що ще мить, і кінчики волосся Му Ціна, сьогодні зібрані у вільну косу, затліють. І худі, і джинси, і він сам — зараз все запалає. Або від дивного погляду Фен Сіня, або від власного збентеження. Ну от навіщо він заїкнувся про той довбаний чай? 

 

Простір раптово розрізав дитячий сміх, дзенькнув дзвіночок біля входу, до приміщення зайшла пара з дівчинкою років шести попід руки. Му Ціну видалось, що він ось-ось почне задихатись від навколишнього жару, хоча на вулиці все ще була рання весна, а в чайній панувала приємна прохолода. Він відчув, як почервоніли щоки, як цей нездоровий рум’янець переповз на вуха. Він не розумів, чому почувається саме так, чому йому важливо те, в яку сторону поверне бесіда, чому хочеться знати всі подробиці й водночас викреслити вчорашню несподівану зустріч з пам’яті.

 

— Ну, — почав нарешті Фен Сінь, запускаючи п’ятірню у розпущене волосся. Виглядав він при цьому на диво схвильованим, наче перед стрибком у воду, руки ледь помітно тремтіли, а голос охрип. — Запитуй. 

 

— Про що, — наїжачився Му Цін. Так завжди починалася нова сварка: один не вмів заставити себе бути відвертим, хотів підтверджень, що його слухатимуть, інший прикидався, що йому нічого знати не потрібно, не хочеться, і взагалі він чисто випадково проходив поруч.

 

Цього разу їх врятував офіціант. Делікатним покашлюванням він перервав поєдинок поглядами та прийняв замовлення. Першим озвучив Фен Сінь, і Му Ціну прийшлось на ходу змінювати вибір, бо навіть у таких дрібницях вони чомусь зійшлись, що не додало приводів для радості. Му Цін тицьнув у першу-ліпшу позицію в меню і тільки через мить до нього дійшло.

 

— Таке враження, що хтось дозволив Сє Ляню назвати це тістечко. Серйозно? Бісквіт безмежної насолоди? — дав волю своєму здивуванню Фен Сінь тільки-но офіціант відійшов від їх столика.

 

— Це точно. Сподіваюсь, хоч на смак воно відрізнятиметься від його випічки, — однієї думки про їжу, приготовану Сє Лянем, було достатньо, щоб обох кинуло в тремтіння. 

 

Неочікувано, але цей маленький діалог добряче розрядив атмосферу, вони більше не хотіли якнайскоріше покинути кафе і забути про зустріч як про страшний сон. 

 

Після того, як замовлення опинилось на столі, і вони переконалися, що «Бісквіт безмежної насолоди» не схожий на зброю масового знищення, Фен Сінь нарешті зібрався з думками і розпочав: 

 

— Я… сам дізнався про Цоцо недавно, — важко. Йому було важко відповідати на досі невисловлене запитання Му Ціна, важко було зізнаватись, в черговий раз згадувати минуле, яке залишило так багато шрамів усередині. Але заразом він відчув важливість, побачив у погляді навпроти щось таке, що заставило відкинути сумніви. — Ти будеш сміятись, але майже так само: йшов вулицею, як раптом під ноги кинувся пацан. Потім я побачив Лань Чан і зрозумів. Складно не зрозуміти.

 

Настрій огризатись у Му Ціна моментально та остаточно пропав, а в горлі пересохло. Але чайник так і залишився самотньо стояти посеред столу — про нього всі забули. Му Цін не очікував такого різкого занурення у тему.

 

— Справді, — тихо відповів Му Цін, опускаючи погляд. Перед очима досі миготів образ хлопчика, який складає кубик Рубіка. Схожий, до біса схожий. — Але як? Ти ніколи не говорив про… 

 

Слова у Му Ціна закінчились, бракнуло сміливості завершити запитання. Знову. Але Фен Сінь вже не звертав на це увагу, десь на клітинному рівні розуміючи, наскільки нелегко колезі взагалі наважитись на подібне. Тому він розказав. Від початку і до вчорашнього дня. 

 

***

 

— Ну що, до завтра? — нерішуче промовив Му Цін, дужче кутаючись у вдало взятий з собою шарф. 

 

Фен Сінь зупинився покурити, Му Цін чекав таксі. Всі слова залишились у приміщенні чайної, разом з чоловіками на вечірнє холодне повітря вийшла тільки тиша і відлуння ніяковості. 

 

Не сказати, що історія вразила Му Ціна, таке просто стається, і нічого дивного в тому, що воно сталось з його знайомим, не було… Звичайно, крім того, що уявити Фен Сіня поруч з жінкою Му Ціну досі не вдавалось. Але всі цеглинки встали на свої місця: і те, чому він не знав ні про які відносини Фен Сіня, адже події активно розвивались якраз в період їх найбільшої сварки; і те, чому Фен Сіню без проблем вдавалось приховувати від громадськості дитину п’ять з лишнім років  — легко тримати в секреті те, про що і сам не знаєш.

 

— Та, до завтра. 

 

Бо завтра на роботу, і вони знову побачаться. Знову будуть жити своїм старим життям, постійно сперечатись і вдавати, що нічого між ними не змінилось, що наче і не було цього вечора, повного відвертості та майже інтимної близькості. Чи може?..

 

Му Цін глянув на чоловіка поруч. Йому завжди не подобалось, що той палить, важко порахувати, скільки разів саме це ставало причиною їхньої гризні, але конкретно зараз картина, що відкрилась погляду, зачарувала. 

 

У поки не яскравому розсіяному світлі вуличного ліхтаря його завжди відсторонена краса відкрилась по-новому. Фен Сінь виглядав на диво комфортним, домашнім з цим дурним в’язаним шарфом, червоними щоками, спокійним обличчям без вічно роздратованого виразу. Вогник запаленої цигарки привертав особливу увагу до губ та тонких пальців, які цю цигарку акуратно тримали. 

 

«Ніжно». Му Ціну подумалось, що саме це слово найкраще описує побачене. Він відчув, як власні щоки запалали вже не від холоду, а серце забилось десь не на своєму місці. 

 

«Ну що за дурниці лізуть в голову», — Му Цін тихо вилаявся, чим в ту ж секунду привернув до себе увагу. 

 

Фен Сінь облишив цигарку, задумався, так і не відвівши погляд. Вкотре за цей вечір. 

 

— А, до чорта, — вимовив він, виходячи зі ступору, і підійшов до Му Ціна ще ближче, хоча і до того вони знаходились ледве на відстані витягнутої руки. 

 

Сигаретний дим змішався з ароматом парфумів Фен Сіня, доводячи й так «чоловічу» удову композицію на якийсь невідомий досі рівень крутості, у Му Ціна перехопило подих. 

 

А потім Фен Сінь потягнув за косичку Му Ціна і, поки той не встиг оговтатись, поцілував. Поцілунок вийшов смачним, з відголосом солодощів та квіткового чаю. А головне — Му Цін не відштовхнув. Навіть не подумав про таку можливість, тільки рефлекторно обійняв Фен Сіня за талію, притягуючи ще ближче. Дурний в’язаний шарф Фен Сіня в ту ж секунду почав неприємно лоскотати підборіддя.

 

— Ти не уявляєш, як давно я хотів це зробити, — ледь чутно сказав Фен Сінь. Було дуже дивно відчувати його дихання на своїй шкірі, а сильні руки, що обіймають за шию, вибивались з картини світу Му Ціна настільки, що він не до кінця розумів, що відбувається. 

 

Але кому до біса потрібне розуміння, якщо всередині так тихо і приємно? Якщо серце перестали стискати ревнощі — о так, Му Цін усвідомив, що саме непокоїло його весь цей час, чому він так гарячково шукав будь-яку згадку про Лань Чан, чому не міг заснути минулої ночі. Але яка тепер різниця? 

 

— Що зробити, смикнути мене за косичку? — таки не витримав внутрішнього потоку чуттєвості Му Цін, розбавляючи його саркастичним уколом.

 

Фен Сінь засміявся крізь поцілунок, легенько прикушуючи губу Му Ціна. Це був найкращий сміх, який Му Ціну доводилось чути за все життя: тихий, теплий, щирий. Можливо, довгоочікуваний, скоріш за все, найпривабливішій з усіх. І точно такий, від якого підкошуються коліна і мерехтить перед очима.

 

— Замовкни, — відповів Фен Сінь і ще раз смикнув за косичку. А потім ще раз поцілував. 

 

На щастя, ніхто з них так і не помітив, що і у цієї сцени на пустинному розі біля чайної були свідки. Хлопець в білому худі ще довго вмовляв іншого, щоб про побачене ними ніхто з колег завтра не дізнався. «Інший» у червоному плащі з явною неохотою погодився, витребувавши за мовчання виконати одне його бажання… Втім, про післязавтра мови у них не йшло. 

 

Від авторки: Під кінець вийшло неочікувано ніжно, але мені сподобалось бачити фенцінів такими ніяковими і милими. Молюся на те, що вони нарешті змогли нормально поговорити, хоча б в моєму модерн ау, ахах. 

 

До речі, Му Цін в моїй уяві це та людина, яка надушилась понад міри яким-небудь Монталем і пішла покоряти місто. Fight me if i'm wrong.

 

Дякую за прочитання <3

Категорія: Фентезі Фентезі | Додав: Nayann | Теги: ревнощі, романтика
Переглядів: 480 | Завантажень: 0 | Коментарі: 2 | Оцінка: 5.0/1
Ставлення автора до критики: Обережне
Всього коментарів: 2
Дякую за Ваш фанфік! Дуже рада, що у ці двоє дурнів усе таки поговорили та зійшлися happy

1099
Дякую за коментар! О так, дуже приємно було писати, що у них нарешті все окей)
0
avatar
В тебе є син?
Завантаження...