menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 25.05.2022 в 17:01
Фанф прочитано: 391 раз
Час прочитання:
Категорія: Фентезі, Гет
До фанфіку залишено: 0 відгуків
На жаль, нічого схожого не знайдено! Можливо автори забули додати теги до фанфіків. Нагадую, що варто їх заповнювати. Якщо ви вкажете однакові теги до всіх частин твору, у цій рамочці читачі зможуть легко усі знайти.
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Verus Amour Inveniet


25.05.2022, 17:01
Герміона Грейнджер мала багато переваг. Вона була розумною. Вона була успішною. І, чорт забирай, у свої двадцять два роки вона була прекрасна. Вона виросла, і з часом навчилася приборкувати своє норовливе волосся. Шкода, що Рональд Візлі цього не усвідомлював. Через цього рудого засранця і його обманів, вона сиділа зараз у Відділі Тайн і гортала книги, намагаючись знайти спосіб вилікувати її розбите серце.
***

Герміона була наймолодшою ​​серед Невиразимців, які колись наймалися у Відділ Тайн і вона максимально намагалася насолоджуватися своєю кар'єрою та роботою. Незважаючи на те, що вона мала досвід роботи з маховиками та подорожами в часі, Герміона швидко вирішила, що хоче зосередитися на кімнаті смерті та секретах, що оточують арку. Вона нікому не хотіла визнавати, що Гаррі був не єдиною людиною, яка постраждала від цієї арки на п'ятому курсі. Вона теж чула голоси, як вони звуть її, і саме тоді вона зрозуміла, що її шлях уже прокладено. Таким чином, останні п'ять років Герміона проводила дні у Відділі Тайн, працюючи над розгадкою таємниць Арки. І вона знала, що вже була дуже близька до неї.
В останні дні вона почала чути один голос все частіше. Цей голос не тільки знав її ім'я, здавалося, ніби він знає її душу. Герміона навіть не була впевнена, що вдасться висловити словами те, що він шепотів їй, єдине, в чому вона не сумнівалася, що це допоможе зрозуміти їй арку. Проблема полягала в тому, що як тільки вона покидала Кімнату Смерті, будь-яка ясна думка щодо шепіту зникала. Було неймовірно важко зберігати свої думки та ідеї.

Її день розпочався як і будь-який інший день. Паличка будила її о шостій тридцять, як і щоранку буднього дня. Вона встала з ліжка і попрямувала у ванну. Душ, гель для укладання, огляд гардеробу і ось вона готова до свого звичайного сніданку, що складається з міцного чорного чаю та тостів. Вона вийшла зі своєї квартири о чверть на девяту ранку та попрямувала до місця, де можна аппарувати, щоб опинитися біля Міністерства Магії.
— Доброго ранку, Шеріл. — Герміона посміхнулася до свого помічника, вихоплюючи чергові документи з її рук.

— Доброго ранку, Герміоно. - відповіла вона. — Ви знову йдете до кімнати сьогодні?

— Я так не думаю. Сьогодні треба розібрати багато документів, і ввечері побачення з Рональдом. Очевидно, він хоче обговорити щось важливе зі мною, і ти знаєш, якою я стаю, коли виходжу з тієї кімнати.
— Ой, важливе? — Запитала Шеріл з усмішкою. — Як ви думаєте, може, приїде з кільцем?

— Можна тільки сподіватись. - Герміона посміхнулася. — Але ще рано думати про вечір, тільки Мерлін знає, скільки ще документів мені треба розгрібти. Чи можеш ти переконатися, що мене сьогодні ніхто не турбуватиме?

— Звичайно, бос. Я накладу чари, як тільки ви опинитеся в кабінеті.

— Дякую, Шеріл, ти диво. — сказала вона, заходячи до свого кабінету.
Герміона працювала майже годину, коли двері відчинилися і забіг Гаррі.

— Що за біса, Гаррі? - Вигукнула дівчина.

— Гермо, мені треба тобі щось сказати, і це дуже терміново.

— Добре, тоді проходь. — поки Гаррі повільно сідав на стілець у кабінеті, Герміона відкинулася на спинку свого крісла, і стала чекати, поки він продовжить. Приблизно через хвилину очікування вона зруйнувала тишу. — Гаррі, ти мене лякаєш, що трапилось?
— Так, так, Герміоно, я не хочу тобі робити боляче, але ти повинна знати. Я впіймав Рона і Лаванду цього ранку. Разом. Вони були разом, і я не знаю, як довго у них це все відбувається, але ти мала дізнатися про це, і я не міг дозволити тобі зустрітися з ним, знаючи, що він хоче у тебе запитати, і я люблю тебе, і я не хочу бачити як тобі боляче, і…
— Гаррі! — закричала Герміона, перебиваючи його. — Ти мариш.
— Гермі... Мені дуже шкода. -— Він потягнувся до її руки, але не встиг дже доторкнутися, вона поклала їх до себе на коліна.
— Гаррі, все гаразд. Несподівано, звичайно, але я впораюсь із цим. — її охопив холодний спокій, вона не могла дозволити собі розплакатися. — Дякую, що сказав, а тепер я мушу повернутися до роботи.
— Ти впевнена? — спитав Поттер, у нього зовсім не було бажання залишати свого найкращого друга на самоті.
— Чесно, Гаррі, я просто хочу повернутися до роботи.
— Добре, якщо тобі щось знадобиться, то відправ мені патронуса.
— Так звісно. — і коли Гаррі покинув кабінет, вона розплакалася. Вона не хотіла, щоб Гаррі бачив її такою. Не хотіла, щоб хтось бачив, як вона розбита. Не знову.
***

— Я передумала, Шеріл. — сказала Герміона, виходячи зі свого кабінету. — Я йду до Кімнати Смерті сьогодні. Зайди за мною за годину. — вона продовжить жити своїм життям і не дозволить рудій дупі впливати на її день. Вона була Герміоною Грейнджер і могла йти лише вперед.
***

На цей раз, її перебування в Кімнаті Смерті не було подібним до інших. Вона знала, що не зможе описати все, що відчуває зараз, навіть якщо захоче. Наче вона увійшла в транс, як тільки дісталася сходів. Єдиним центром уваги стала арка, решта навколо не мало ні найменшого значення. Арка кликала її, або, що найважливіше, щось в арці кликало її.
Герміона сіла і сфокусувала свій погляд на арці. Вона слухала. Так, вона не могла повністю зрозуміти, про що йдеться, але вона знала, що це щось дуже важливе. Начебто вони говорили двома мовами, які були дуже схожі, від чого слова змішувалися, утворюючи безладдя.
Герміона ніколи не могла зрозуміти, скільки часу вона проводить біля арки. Вона ж ось щойно зайшла в кімнату, і раптом миттю вона вже йде поруч із Шеріл.
— Мені потрібно до бібліотеки. — Вигукнула вона, вириваючи свою руку з хватки помічниці. І перш ніж та встигла щось відповісти, Грейнджер помчала коридором Відділ Тайн у бік бібліотеки.
Вона не знала, що вона тут шукала чи що намагалася зробити. Може ця арка підказує їй як вирішувати її проблеми? А які у неї були проблеми? Крім Рональда Візлі, звісно. Але спроба позбутися його — справді найголовніше? Чи справді було проблемою те, що їй доводилося мати справу з його брудними шкарпетками або брудним посудом, розставленим по всьому будинку? Герміона завжди була впевнена, що відома завдяки своїй крутій логіці та спокійній раціональності. Вона не могла сказати, що саме з нею відбувається, але, переглядаючи одну книгу за іншою, вона знала, що знайде те, що шукала.
Герміона виглядала наче одержима, її очі крутилися з неймовірною швидкістю, намагаючись відшукати… Щось. Звичайно вона знайде це, цього хоче арка, отже, вона зможе. Через відчай вона навіть не помічала, що вже вимовляє все вголос.
— Verus Amour Inveniet.— промовила вона і біле світло поглинуло її тіло.
Дівчина опинилась на околиці невеликого села посеред ночі. Їй здалося, що вона вже була тут, але це село чимось відрізнялося від того, що було в її спогадах. Коли вона підійшла до сільської площі, Грейнджер почула сміх одягнених дітей, які бігали з дому в будинок, просили цукерки та інші частування. Герміона тихо хихикнула, спостерігаючи за дітьми.
Герміона продовжувала оглядатися, і нарешті помітила церкву, яку точно знала. "Але де статуя?" - подумала вона про себе. — «І чому я зараз у Годріковій западині?» Щойно ця думка проскочила в її голові, земля затряслася від гучного вибуху на іншому кінці села. Через секунду радісний сміх дітей замовк, перетворюючись на крики жаху. Герміона схопила паличку і попрямувала до епіцентру вибуху.

Сидячи на ліжку, дівчина звернула увагу на паличку, що вібрує. Вона наклала Темпус на шоста тридцять ранку, як завжди. Її серце все ще пульсувало і вона відчувала, як магія розливається по її тілу, благаючи її вжити заходів. Як вона опинилася в ліжку? Хіба вона не була щойно в Годріковій западині? То був дивний сон? Герміона похитала головою, вирішила лягати спати раніше, і почала ранкову рутину. Як завжди вона вже зібралася виходити з дому о чверть на девяту, і незважаючи на те, що все йшло за графіком, вона не могла перестати думати про свій сон.
— Доброго ранку, Шеріл. — Герміона посміхнулася до свого помічника, вихоплюючи чергові документи з її рук.
— Доброго ранку, Герміоно. — відповіла вона. — Ви знову йдете до кімнати сьогодні?
— Я так не думаю, мені треба розібрати багато документів, та й минулої ночі мені наснився такий дивний сон, гадаю, що він був із-за кімнати. Думаю, мені треба відпочити від неї. Можеш переконатися, що мене не турбуватимуть? — спитала вона.
— Звичайно, бос. Я накладу чари, як тільки ви опинитеся в кабінеті.
— Дякую, Шеріл, ти диво. — сказала вона, заходячи до свого кабінету.
Герміона працювала майже годину, поки Гаррі не ввірвався в її кабінет.
— Що, чорт забирай знову, Гаррі? — Вигукнула вона. — Два дні поспіль?
— Два дні поспіль? Я не знаю, що ти маєш на увазі, але мені потрібно щось сказати і це дуже терміново.
— Добре, тоді проходь. — поки Гаррі повільно сідав на стілець у кабінеті, Герміона відкинулася на спинку свого крісла, і стала чекати, поки він продовжить. Відчув сильне дежавю, вона зруйнувала тишу. — Гаррі, що б це не було, не може бути гіршим, ніж учора, тому кажи.
— Так, так, Герміоно, я не хочу тобі робити боляче, але ти повинна знати. Я впіймав Рона і Лаванду цього ранку. Разом. Вони були разом, і я не знаю, як довго у них це все відбувається, але ти повинна був дізнатися про це, і я не міг дозволити тобі зустрітися з ним, знаючи, що він хоче в тебе запитати, і я люблю тебе, і я не хочу бачити як тобі боляче, і…
— Гаррі! - вигукнула Герміона, перебиваючи його. — Ти мариш, і ми обговорювали це вже з тобою. —Герміона сковано сіла на стілець. — Рональд може робити з Лавандою все, що захоче, мені все одно.
— Гермі... Мені дуже шкода. — Він потягнувся до її руки, але не встиг дже доторкнутися, вона поклала їх до себе на коліна.
— Гаррі, все гаразд. Як я вже говорила, я впораюся з цим. — незважаючи на те, що вона вже чула це, хотілося розплакатися. — Спасибі, що розповів мені, але мені не потрібно знати про їхнє сексуальне життя. Тепер, якщо ти мені пробачиш, мені треба повернутися до роботи.
— Ти впевнена? — спитав Поттер, у нього зовсім не було бажання залишати свого найкращого друга на самоті.
— Чесно, Гаррі, я просто хочу повернутися до роботи.
— Добре, якщо тобі щось знадобиться, то відправ мені патронуса.
— Звичайно, Гаррі. — Герміона сиділа за своїм столом ще більш спантеличена, ніж уранці. Ця розмова з Гаррі була майже такою, як учора, здавалося, ніби він нічого не пам'ятає.
"Може, мені варто піти посидіти в кімнаті." — подумала вона.
-— Я передумала, Шеріл. — сказала Герміона, виходячи зі свого кабінету. — Я йду до Кімнати Смерті сьогодні. Зайди за мною за годину.
***

Герміона провела годину, сидячи біля арки у своєму звичайному трансі. Сьогодні було трохи інакше. Вона відчувала, що може розібрати кілька слів. Вона ще не могла зібрати докупи його ідеї, але знала, що вже близька до цього.
Коли Шеріл витягла її з кімнати, знову виникло непереборне бажання піти до бібліотеки.
— Я скоро повернусь, мені треба дещо дослідити.
Герміона ходила по бібліотеці, хоча точно не була впевнена в тому, що знає, що їй потрібно знайти, але вона вже давно звикла довіряти своїй інтуїції. Вона знову переглядала книги і знову іноді вимовляла вголос.
- Verus amour inveniet. — вимовила вона і біле світло охопило її вдруге.
***

Герміона знову опинилася на околиці Годрикової западини. Ті самі види і звуки, які надавали їй відчуттів. На цей раз Герміона пішла до площі. Вона знала, що щось відбувається, але вона ще не могла зрозуміти, чому вона повернулася сюди.
Побачивши молоду пару, яка спостерігала за своєю дитиною, вона попрямувала до них.
— Вибачте, це може бути дивне питання, але ви не підкажете, яке число сьогодні?
Парочка подивилася на неї із замішанням.
— Очевидно, 31 жовтня, Хелловін. — відповіла жінка.
— Так, дякую, але чи можете ви сказати ще рік? Вибачте, у мене новий годинник, і я дуже переживаю за налаштування всіх програм. Здається, на ваш голос він реагує набагато краще ніж на мій. — сказала Герміона, сподіваючись, що це звучало правдоподібно.
— Звісно. — жінка перестала дивитись на Герміону з підозрою. — 1981 рік.
— 1981? — перепитала Герміона, намагаючись вгамувати страх у своєму голосі. — Чудово дякую. — вона пішла від них, пораючись зі своїм годинником. — Я маю йти, дякую.
Вона поспішила подалі від пари, знаючи тепер, що то був за вибух. Перш ніж вона встигла дістатися до іншої сторони сільської площі, гігантський вибух знову струсонув місто.
— Ні! — закричала Герміона і сіла на своєму ліжку.
***

Герміона розуміла, що це був не сон. Вона якнайшвидше пропустила всю свою ранкову рутину і вирушила на роботу.
— Доброго ранку, Шеріл. — Герміона посміхнулася до свого помічника, вихоплюючи чергові документи з її рук.
— Доброго ранку, Герміоно. — відповіла вона. — Ви знову йдете до кімнати сьогодні?
— Так, але пізніше. — сказала дівчина. — В мене є деякі документи, які треба розібрати, перш ніж я піду туди. Можеш переконатись, що мене ніхто не потурбує?
— Звичайно, бос. Я накладу чари, як тільки ви опинитеся в кабінеті.
— Дякую, Шеріл, ти диво. — сказала вона, заходячи до свого кабінету.
Герміона з нетерпінням проводила цю годину, і Гаррі увірвався.
— Гермо, мені треба тобі щось сказати, і це дуже терміново.
— Гаррі, я вже знаю про Рональда і Лаванду.
—Ти знаєш? — спитав він і плюхнувся на стілець.
— Так, і зі мною все гаразд. Вони один одного стоять і я думаю, що все це обійшло мене, слава Мерліну. — засміялася вона.
— Як ти можеш сміятися зараз? — недовірливо запитав Поттер.
— Я знаю собі ціну. — легко сказала Грейнджер. — Тепер я мушу повернутися до роботи, вибач, Гаррі, у мене багато справ.
— Ти впевнена? — спитав Поттер, у нього зовсім не було бажання залишати свого найкращого друга на самоті.
— Чесно, Гаррі, я просто хочу повернутися до роботи.
— Добре, якщо тобі щось знадобиться, то відправ мені патронуса.
— Так звісно. Бувай, Гаррі. — Герміона почекала хвилину, коли Гаррі покинув її кабінет і сама вибігла з нього. — Мені треба в бібліотеку, Шеріл. Повернусь пізніше. — сказала вона через плече.
***

Герміона схопила останню книгу, яку, як вона пам'ятала, тримала в руках і погортала, поки не знайшла те, що шукала. "Verus Amour Inveniet — або спосіб знайти справжнє кохання." — Прочитала дівчина. Чому арка змусила її знайти це заклинання, і що найважливіше, чому вона постійно опиняється в Годріковій западині 31 жовтня 1981 року? Розуміючи, що їй необхідно знайти відповіді, вона сказала заклинання вголос.
***

Не даючи собі навіть перепочити, вона кинулася через село, боячись запізнитися. Вона подумала, що її поява якось пов'язане з Джеймсом і Лілі Поттерами, вона просто не розуміла, що їм потрібно зробити, щоб допомогти їй знайти її кохання. Пройшовши через село, вона побачила котедж Поттерів нагорі пагорба. Задихаючись, вона на секунду зупинилася, щоб дати собі перепочити. Розуміла, що поспішати на зустріч до Волдеморта зі збитим подихом не найкраща ідея.
Ця перерва була зроблена даремно, як тільки вона подумала, що може вже йти далі, її відкинуло від будинку віддачею вибуху.
— Чорт! — закричала вона, знову сідаючи на ліжко. — Що я роблю не так? Чому я не можу підійти до них ближче, щоб урятувати?
***

Сім днів поспіль повторювався цей день знову і знову, не наближаючись до цього чортового котеджу, Герміона почала засмучуватися. Виконавши ранкові процедури, вона вирішила цього ранку зателефонувати на роботу. Вона надіслала записку своєму босу через камін і почала роздумувати про свою подорож у минуле. Їй все ніяк не вдавалося підібратися до будинку раніше, ніж Волдеморт підірве все.
Вона зрозуміла свою головну помилку. Як тільки вона опиняється у минулому, вона намагається перебігти через усю площу. Вона відьма чи хто? Як тільки вона опиниться в минулому, вона одразу трансгресує до будинку. Придумавши це, Грейнджер вимовила заклинання, щоб знову опинитися у 1981 році.
Цього разу все було інакше. Як тільки її ноги злегка торкнулися землі, вона крутанула, щоб зникнути з легким хлопком. Опинившись біля котеджу, вона помітила, що Волдеморт не з'явився. Вона квапливо пройшла крізь ворота.
— Будь ласка, відчиніть двері. — закричала вона, стукаючи кулаком по дерев'яній вхідній двері.
У відчаї Герміона зовсім не звернула уваги на того, хто відчинив їй. Вона забігла в будинок і зачинила дім, обернувшись, побачила паличку, яка уткнулася їй у горло.
— Як ти знайшла нас? — вигукнув злий голос. Герміона перевела погляд з кінчика палички на її володаря, який стояв у атакуючій позиції. — Що ти хочеш від моєї родини? — у нього була трохи міцніша статура, ніж у Гаррі, але таке ж розпатлане чорне волосся. — Відповідай мені. — Вона подивилася в очі, чекаючи побачити знайомий відтінок смарагду, але натомість дивилася в найдивовижніші карі очі, які вона коли-небудь бачила. Щойно їхні погляди перетнулися, здавалося, все стало на свої місця. Вона все зрозуміла. Він був тим самим голосом із арки. То були його слова, які він говорив крізь завісу. Вона помітила, як його паличка відійшла трохи вбік. — Хто ти? — цього разу голос прозвучав м'якше.
— Герміона. — пробурмотіла дівчина. — Герміона Грейнджер. Я… Я тут, щоб допомогти. — вона ще ніколи не почувала себе так невпевнено. Але вона ніяк не могла позбутися почуттів, які пробігли її тілом. Поколювання пальців. Метелики в животі. Електричні розряди намагалися достукатися до її тіла, її магії.
Герміона ніколи не вірила у родинні душі. Ось чому вона вирішила зійтись із Роном. Ну, до того випадку минулого тижня. Це було до того, як вона зрозуміла, що помилялася. Родинні душі справді існують, її прямо перед нею. Інших пояснень не було. Джеймс Поттер був призначений долею.
Перш ніж вона встигла вимовити хоч одне слово, вона побачила, як Джеймс напружився від занепокоєння. Він кинувся до вікна, щоб подивитись на передній двір.
— Лілі! Бери Гаррі та йди! Це він! Біжи! Я затримаю його!
Герміона дивилася, як Джеймс готується взяти на себе Волдеморта.
— Будь ласка, візьми свою дружину й Гаррі і тікайте звідси. — благала вона. Поки Джеймс дивився на Герміону, Волдеморт підірвав у тріски вхідні двері, і вони обидва полетіли. Дівчина не могла поворухнутися і почула, як Волдеморт промовив два слова, які вона боялася почути.
— Авада Кедавра. — він вимовив це ліниво і схилився над тілом на підлозі, перш ніж піднятися сходами до своєї мети.
Герміона повільно піднялася з землі і спробувала підповзти до тіла, що лежить на землі.
— Ні! — вона не могла втратити його, адже його щойно знайшла. Тіло ломило від морального болю. Зрада Рона була просто мізерною порівняно з цим. Вона підвела його голову і поклала собі на коліна. Повільно закрила його повіки і чекала на вибух, який поверне її назад. Вона почула, як тіло Лілі впало і через кілька секунд вибух прогримів — Волдеморт знову зник зі свого тіла.
Герміона прокинулася у своєму ліжку, зі сльозами та пилюкою на своєму обличчі. Щось було не так. Вона ніколи не прокидалася із доказами того, що це було реально. Так, може сльози іноді лишалися, але пил і щебінь — жодного разу. Піднявшись, вона пішла у душ. Стоячи під гарячими струменями води, у Герміони знову з'являлося бажання відвідати арку. Вона вибігла з душу і попрямувала до міністерства. Обійшла свій кабінет стороною, одразу попрямувавши до кімнати смерті.

Вона стояла навпроти арки, згадуючи все, що вона зрозуміла, коли подивилася Джеймсові очі. Тепер вона чула його голос крізь завісу. Вона могла зрозуміти все, що він казав. Чи не може бути доля такою жорстокою?
— Джеймсе, візьми мене за руку. — прошепотіла Герміона, простягнувши руку до арки. Як тільки її пальці торкнулися холодної тканини, вона відчула як їх пальці переплелися. Герміона швидко відступила назад, потягнувши свою другу половинку. Трохи скривлені окуляри, скуйовджені чорні локони і найпрекрасніші очі зараз були перед нею.
— Герміоно, я такий радий, що ти зрозуміла. — прошепотів Джеймс, нахиляючись до неї.
— Так, я також. — Видихнула вона і доторкнулася своїми губами до нього.
Щойно їхні губи доторкнулись, вона відчула, що її серце наче наповнилось. Тепер вона почувала себе цільною. Вона була вдома, і що б з нею не сталося, Джеймс буде поряд з нею.
Категорія: Фентезі Фентезі, Гет | Додав: Cassiopeia
Переглядів: 391 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Verus Amour Inveniet
Завантаження...