menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 11.07.2021 в 01:38
Фанф прочитано: 823 рази
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Володар перснів. Повернення Ріна


11.07.2021, 01:38
Пролог або неочікувана подія

- Ріне, сподіваюся, ти вивчив усе, що було задано? - запитав Юкіо у брата, який лежав у ліжку і читав мангу.
- Та вивчив я, - відповів Окумура-старший, не відриваючи очей від сторінки, - тобі ще не набридло питати мене про це? Я самостійна людина. Мені вже вісімнадцять років.
- Досі не віриться, що ти почав вчитися, - зізнався Юкіо, протираючи окуляри.
Рін хмикнув, але нічого не сказав. Деякі вчителі все ще вважали його ледарем, та це було не так. Повернувшись із Середзем'я, Окумура-старший всерйоз взявся за навчання. Як же йому було важко в перший час! Зате Рін сповна насолодився реакцією Юкіо, коли одного прекрасного дня повідомив, що самостійно вивчив уроки. Юкіо ще довго не міг в це повірити і за звичкою перевіряв брата. Та в глибині душі Юкіо був радий. Рін змінився в кращу сторону. Можливо, навіть стане паладіном, як і мріяв.
Сам Окумура-старший ніяк не пояснив такі кардинальні зміни. Він лиш хотів перестати сумувати за Середзем'ям. Юнак за звичкою прокидався раніше за брата. Іноді хлопцеві хотілося вирушити в подорож. Частенько Рін згадував свою пригоду і шкодував, що не можна повернути час назад.
Від роздумів Ріна відволік телефонний дзвінок. Юкіо взяв свій телефон.
- Окумура слухає, - тим часом сказав Юкіо, - які істоти? Не демони? А хто тоді? Які ще дірки в небі? По всьому світу? Гаразд, я зараз приїду.
- Що там? - запитав Рін, як тільки брат поклав телефон.
- Не знаю, - відповів Юкіо, - в лісі з'явилися невідомі істоти. Свята вода на них не діє. А в небі видно шматок пейзажу. І це відбувається в усьому світі. Я повинен подивитися на це.
- Я теж піду, - Рін схопив Курікару і пішов за братом.
Юкіо навіть не став заперечувати.
Брати їхали до місця події мовчки. Та думали вони про одне. І Рін, і Юкіо не розуміли, хто, крім демонів, міг пробратися в цей світ.
- Вічно їм не сидиться, - пробурчав Рін.
- Що? - Юкіо подивився на брата.
- Усім тим тварюкам! - в голосі Окумури-старшого з'явилися нотки злості. - Ну що вони тут забули? Якого біса лізуть сюди? Їм що, в своїх світах місця мало?
- Ріне, ти ж знаєш, що ми ніколи не дізнаємося відповідей, - примирливо сказав Юкіо, - давай просто знищимо їх раніше, ніж вони почнуть вбивати людей.
- Ким би вони не були, вони заплатять за вторгнення, - пообіцяв Рін, стиснувши руків'я меча.
Нарешті машина зупинилася, і брати вийшли назовні. Вони знаходилися за містом, біля того самого лісу, де колись Рін бився з Амаймоном. Зараз тут ходили екзорцисти, схвильовано поглядаючи на небо. Окумура-старший теж подивився вгору і охнув.
Складалося враження, що хтось взяв ніж і вирізав у небі величезну рвану дірку. Крізь неї Рін побачив залиту сонцем долину, всіяну валунами. Густа висока трава коливалася від подихів вітру. Вдалині, за блакитним серпанком, виднілися обриси лісу.
Ця місцевість здалася Ріну знайомою.
- Юкіо, що це? - запитав Рін, відірвавшись від споглядання пейзажу.
- Якби я знав, - відповів брат, - ніколи такого не бачив. Піду запитаю про істот.
Рін знову задер голову, розглядаючи шматок чужого світу.
Десь недалеко в лісі почулися важкі кроки. Екзорцисти насторожилися і почали діставати зброю.
- Цілителі й арії, відійдіть в сторону! - почув юнак наказ одного з лицарів. - Сховайте святу воду. Вони на неї не реагують.
А з лісової гущавини вийшли кілька дивних істот. Високі, кремезні, лисі, з жовтуватою шкірою, маленькими очима і гримасами люті на потворних пиках. Одягнені вони були у важкі чорні обладунки.
Розмахуючи дворучними сокирами і мечами, вони йшли на екзорцистів.
Рін відразу ж упізнав їх.
- Це орки, - видихнув хлопець, округливши очі. Машинально оголивши Курікару, він миттєво спопелив ворогів.
- Ріне, я не дозволяв тобі... - почав Юкіо.
Але Окумура-старший не слухав. Він ще раз подивився на небо і все зрозумів.
- Це Середзем'я, - повільно вимовив хлопець. Юкіо замовк, - орки пробралися до нас крізь дірку в небі.
- Те саме Середзем'я? - вирішив уточнити Юкіо, який знав про інший світ з розповідей брата.
- Так, - підтвердив Рін, ховаючи меч. Решта екзорцистів уважно слухали, - орків легко вбити, тож нема причин хвилюватися.
- Причини хвилюватися є, - втрутився один з лицарів, - хтозна, які ще істоти з'являться.
- Ну вибачте, це не я продірявив небо, - огризнувся Рін, - і тим більше не знаю, як це все виправити.
- Зате я знаю, що потрібно зробити, - почув хлопець знайомий голос. З лісу, спираючись на посох, йшов старий з довгою сивою бородою, в сірому одязі і кумедному гостроверхому капелюсі.
- Спокійно, він свій, - звернувся Юкіо до екзорцистів, які знову напружилися, - Ґендальфе, як ти тут опинився?
Окумура-молодший знав мага, бо той час від часу відвідував Рина.
- Старий, що відбувається? - Рін навіть забув привітатися. - Що це за дірка? Як вона тут опинилася? Це твоїх рук справа?
Юкіо дав знак іншим екзорцистам, і ті слухняно відійшли.
- Ні, це не я, - відповів маг, - все це зробив Саурон. Останнім часом його могутність зростає. В Середзем'ї неспокійно. Орки нападають серед білого дня. На заході з'явилися чорні вершники. А в Мордорі зосередилася величезна ворожа армія.
- А наш світ тут до чого? - не витримав Рін. Йому стало тривожно, бо він пам'ятав, що на заході Середзем'я знаходиться Гобітанія - край гостинних і мирних гобітів.
- Саурон використав заклинання, через яке все світи почали зближуватися, - пояснив Ґендальф, - це називається злиття світів. І скоро всі світи стануть одним, повним руйнації і хаосу, бо різні істоти не зможуть ужитися одне з одним. А Саурон стане володарем цього світу.
- Ось же тварюка повзуча! - не стримався Рін. - Як же я шкодую, що не вбив його, коли була можливість.
- Що ж нам робити? - більш стримано запитав Юкіо, хоч йому теж стало тривожно від почутого. 
- Вам - захищати Землю, знищуючи всіх чужинців, - відповів маг, - а ми з містером Окумурою спробуємо знищити Саурона.
- Я знову вирушу в Середзем'я? - очі Ріна спалахнули азартом. - Старий, ура! Це круто! Я знову побачу гномів, Барда, Телівен, Більбо...
- Містере Окумура, з часів Битви П'яти Воїнств минуло шістдесят років, - сказав Ґендальф, - Більбо постарів. А Бард помер. Есґаротом править його син. Телівен час від часу відвідує його. Можливо, вона вже відпливла у Валінор.
- Як так? - вся радість зникла. Рін похитав головою. - Неможливо! Тут минуло всього два роки!
- Отже, у різних світах час іде по-різному, - зробив висновок Ґендальф.
- Стривайте, - втрутився Юкіо, - я вирушаю в Середзем'я з вами.
- Ні, - відразу ж заперечив Рін.
- Ріне, я можу постояти за себе, - схвильовано сказав Юкіо, - крім того, я майже паладін. А ще...
- Юкіо, ні, - повторив Окумура-старший вже голосніше, - ти залежний від пістолетів, а в Середзем'ї навіть не знають, що це. Де ти будеш брати патрони? Потягнеш мішок заліза з собою? А якщо з тобою щось трапиться? Для непідготовлених Середзем'я - справжнє випробування. Ти краще приглянь за цим світом.
- Я навчуся битися на мечах, - все ще впирався Юкіо.
- Звичайно, - посміхнувся Рін, - але не цього разу. Ми вирушимо в Середзем'я разом, коли там буде спокійно.
- Ходімо, містере Окумура, - Ґендальф вже намалював на землі портал.
- Бережи себе, - сказав Юкіо братові, - і підсмаж Саурона.
- Не хвилюйся, він своє отримає, - Рін пішов услід за магом. Ступивши в центр знайомого кола, Окумура-старший зник.
Ну а Юкіо поквапився до екзорцистів. Йому належало багато чого зробити.

Попутники з інших світів

- Я знову в Середзем'ї! - заволав Рін, опинившись на лісовій стежці. Екзорцист буквально світився від щастя. Ще б пак, адже наближається нова пригода, подорож світом, нові друзі, і, звичайно ж, битви. Окумура був сповнений ентузіазму і, напевно, спопелив би самого Саурона, якби Темний Володар поблизу. - Чудово! Старий, який наш план? Куди ми підемо?
- Для початку потрібно зробити так, щоб ми могли розмовляти загальною мовою, - Ґендальф вимовив заклинання. Його посох на мить спалахнув і погас.
- І це все? - здивувався Рін. - І бити по голові, як минулого разу, не будеш?
- Я знайшов інший варіант заклинання, - пояснив маг, - а тепер ми підемо до твоїх попутників.
- Хто вони? Гобіти? - поцікавився хлопець. - Гноми? Ельфи?
- Вони з інших світів, - відповів Ґендальф, крокуючи стежкою, - як бачиш, і в Середзем'ї з'явилася брама. Тож чужинці завітали і до нас.
- А вони... нормальні? У сенсі, вони не билися з тобою? А скільки їх? І як вони відреагують, побачивши мене?
- Містере Окумура, ти, як завжди, цікавий, - мовив маг, але ні на одне питання хлопця не відповів.
- Старий, ходімо швидше, - пробурчав юнак. Йому не терпілося побачити нових друзів. 
Вони очікували мага і екзорциста на повороті. Хлопець та дівчина. Помітивши Ґендальфа, дівчина спритно піднялася на ноги.
- Дене, Ґендальф повернувся, - радісно повідомила вона. Рін з цікавістю розглядав незнайомку, про себе зазначивши, що вона точно не з Середзем'я.
Висока, граційна, м'язиста, зі світло-сірими очима і широкою посмішкою на худому обличчі. Коротке чорне волосся обрізане абияк. Одяг дівчини буви б доречнішим на Землі - коричнева футболка, зверху недбало накинута хутряна куртка, зручні чорні штани, чоботи на шнурівці. На поясі у незнайомки висіли два кривих ножі в потертих шкіряних піхвах.
Рін чомусь подумав, що ця дівчина набагато небезпечніша, ніж здається.
- Я Вікка, - дівчина підійшла до екзорциста, уважно розглядаючи його, - ти ба, - її очі блиснули сріблом, коли вона помітила хвіст хлопця, - який кумедний хвостик.
- Тільки не це, - Рін про всяк випадок відійшов від Вікки подалі.
- Я Деніель, а не Ден, - хлопець підійшов ближче і обдарував брюнетку похмурим поглядом. Він був спокійним і байдужим, на його аристократичному обличчі не відбилося ні краплі цікавості, коли він подивився на Окумуру. Світла шкіра, проникливі блакитні очі, неслухняне світле волосся - ось таким виявився Деніель. Одягнений він був у просту білу сорочку, сірі штани і сандалі. Завершував образ білий плащ до п'ят, який поблизу виявився зробленим з пір'я.
- Старий, хто вони? Звідки? - Рін запитально подивився на Ґендальфа.
- Я з Великої Пущі, - миттєво відповіла Вікка, - це світ такий. Там усюди ліс. А Ден з Раю.
- З Раю? - захоплено вигукнув екзорцист. - Оце так! Старий, він справжній янгол!
Деніель ніяк не відреагував на вигуки Окумури. Маг стояв і посміхався.
- А ти тоді хто? - екзорцист перевів погляд на Вікку.
- Згадав нарешті, - глузливо сказала вона, - я перевертень.
- Вау, - ще більше захопився Рін, - старий, як ти їх знайшов?
- Перестрів їх на цій стежці, - відповів Ґендальф, - потім мені довелося зробити так, щоб ця парочка говорила загальною...
- Ґендальфе, а хто він? - втрутилася Вікка. - Ти нам не представив свого супутника.
- Це Рін Окумура, - сказав маг з нотками гордості, - дуже цінна людина.
- І чому ж він так цінний? - ніяк не могла вгамуватися дівчина.
Рін зиркнув на нерухомо застиглого Деніеля. Якщо цей хлопець і справді янгол, то він точно відреагує на слова екзорциста.
- Я наполовину демон, - спокійно відповів Окумура. Як і очікувалося, янгол насупився.
- Я не збираюся подорожувати з демоном, - відрізав Деніель.
- Ґендальф йому довіряє, - мовила Вікка.
- А я - ні, - холодно сказав янгол.
- Ну так вали звідси, - розлютився Рін, - ви, білокрилі, вже й забули дорогу на Землю, інакше змінили б свою думку про мене. Горді і зарозумілі покидьки! Де ви були, коли Сатана вибрався з Геєни? Відсиджувалися в своєму Раю? Щоб ти знав, тоді загинули люди.  А, точно, я забув, вам же начхати.
- Нам не начхати! - Деніель теж почав втрачати самовладання.
- Старий, я теж не збираюся подорожувати з цим святошею, - пробурчав екзорцист, - нехай він іде в безпечне місце і відсидиться там. Бо, не дай Бог, забруднить свій білосніжний плащ.
Ґендальф лише засмучено похитав головою.
- Не встигли ви зустрітися, як ледь не побилися, - осудливо промовив маг, - Деніелю, Ріне, запам'ятайте: не можна судити всіх однаково. Тому ви і будете подорожувати разом, щоб змінити свою думку один про одного.
Рін зітхнув. Зрозумів, що погарячкував. Все-таки демонічна різкість нікуди не поділася.
"Нехай янгол говорить, що заманеться", - подумав юнак, - "я не стану звертати уваги на його слова".
- Вибач, старий, - сказав Окумура, - більше такого не повториться.
- А ти мені подобаєшся, - зненацька заявила Вікка, - тож будемо друзями.
Вона без страху потисла Ріну руку.
- Дене? - дівчина вичікувально подивилася на все ще похмурого янгола.
- Я згоден, - неохоче згодився той, але руку Ріну не потиснув.
- І що тепер, старий? - поцікавився екзорцист.
- Ти ж пам'ятаєш подорож з гномами і Більбо? - запитав маг.
- Таке не забудеш, - хмикнув хлопець.
- Під час тієї подорожі Більбо знайшов перстень, - продовжив Ґендальф, - хоча я про нього дізнався, коли відвідав гобіта через кілька років після подорожі. Це - Перстень Влади, що належить Саурону. Для повного могутності Темному Володарю якраз не вистачає Персня.
- Так, стоп, - втрутився Рін, - звідки цей Перстень взагалі взявся?
- Його викував Саурон, вклавши частину сили в Перстень, - відповів маг, - завдяки Персню Влади він зможе контролювати всі раси Середзем'я.
- І його ніхто не намагався знищити? - стривожено запитала Вікка.
- Під час Останнього Союзу у людей була така можливість, - сказав Ґендальф, - Ісілдур, син Еленділа, в бою відрубав палець Саурону разом з Перснем. Він міг би знищити Перстень, кинувши його в лаву Вогненної гори. Та сила Персня підкориоа його. Ісілдур залишив Перстень собі.
- От ненормальний, - ледь чутно прошепотів Рін.
- Ісілдур недовго володів Перснем, - продовжував Ґендальф, - коли він їхав зі свитою на північ, на нього напали орки. Ісілдура вбили. Перстень опинився в річці. І довго про нього ніхто не знав. А пізніше Перснем заволодів гобіт на ім'я Смеагол.
- Гобіт? - знову втрутився екзорцист.
- Так, саме гобіт, - підтвердив маг, - сила Персня зробила з нього потворну істоту, яка оселилася в печерах Імлистих Гір. Саме там Більбо і знайшов Перстень.
- Але якщо Більбо старий, то хто тоді?.. - почав Рін.
- А тепер слухайте мене уважно, - чітко сказав маг, - Перстень зараз знаходиться у Фродо Беґґінса, племінника Більбо. Фродо йде до шинку "Гарцюючий поні". Постарайтеся наздогнати його. Якщо не вийде - йдіть у Рівенделл.
- Думаєш, він повірить, що ми друзі? - скептично запитала Вікка.
Ґендальф простягнув Ріну лист.
- Віддасте його Фродо, - мовив він, - і ще одне: містере Окумура, поки раджу не користуватися своєю силою.
- Чому? - здивувався екзорцист. Деніель похмуро глянув на хлопця.
- Щоб не привернути увагу Саурона, - відповів маг, - зараз воно вам ні до чого. І якщо зустрінете в дорозі чоловіка на ім'я Блукач, знайте: він ваш друг.
- Ґендальф, а ти з нами не підеш? - запитала Вікка.
- Що? - тільки зараз до Окумури дійшло, що маг говорив "ви підете", а не "ми підемо". - Старий, ти знову вирішив зганяти в Дол-Ґулдур? Чи одразу в Мордор?
- Містере Окумура, повір, я б з радістю пішов з вами, - виголосив маг, - але справа невідкладна. Мені потрібно порадитися. Ідіть цією стежкою. Скоро ви побачите село. Трактир знаходиться там. Якщо все буде добре, я теж там з'явлюся.
І він пішов у протилежний бік.
- Удачі тобі! - крикнула Вікка магу.
- Він завжди так робить, - невдоволено сказав Рін.
- І нам нема чого стояти посеред шляху, - сказала Вікка, - йдемо, хлопці. Ден, не стій, як статуя.
- Я Деніель, - вже вкотре поправив її янгол, крокуючи за екзорцистом і дівчиною.
Два розділи
 
 
В дорозі

- А в кого ти перетворюєшся? - поцікавився Рін у Вікки.
- Побачиш, - загадково посміхнулася дівчина. На відміну від байдужого Деніеля, вона часто роззиралася й принюхувалася, вивчаючи новий світ.
- А у Великій Пущі живуть лиш перевертні? - не переставав задавати питання Окумура.
- Ні, є і звичайні тварини, - охоче відповіла Вікка, - ми ж повинні чимось харчуватися.
- А де ви живете? У будинках?
Дівчина засміялася. Її сміх нагадував мурчання кішки.
- А ти ще цікавіший, ніж я, - мовила вона, - кумедно.
- Коли я був тут уперше, то задовбав усіх питаннями, - зізнався юнак.
- Як ти опинився в Середзем'ї минулого разу? - поцікавилася Вікка.
- Мене закинув демон, - відповів Рін, - хоча він збирався вирушити в Геєну, але...
- Вельзевул, - тихо вимовив Деніель, котрий мовчав до цієї миті, - він був в цьому світі.
- Так, це завдяки йому я рушив у подорож, - погодився екзорцист, - а звідки ти знаєш, що це був Вельзевул? Дене?
Янгол зробив вигляд, що не чує хлопця.
- Дене, до тебе звертаються, - суворо сказала Вікка.
- Я не розмовляю з демонами, - почулася зарозуміла відповідь.
Дівчина зітхнула. А Рін повернувся до Деніеля і, діставши Курікару з піхов, направив на янгола.
- Запам'ятай раз і назавжди, святеннику, - процідив крізь зуби екзорцист, - я - людина. Ще раз назвеш мене демоном - нарікай на себе. 
Янгол спокійно дивився на палаючий меч, який знаходився в кількох сантиметрах від його шиї. Тоді зробив висновок:
- Ти син Сатани.
- Дене, помовч, - різко вимовила Вікка, - Ріне, заховай меч.
- Мій батько - людина, - в очах Окумурт спалахнув вогонь, - не смій такого казати про мене, як нічого не знаєш.
- Інакше що? - запитав Деніель.
- Я тебе спопелю, - відповів Рін.
- Припиніть обидва! - загрозливо вимовила Вікка. Її силует став злегка розпливчастим. - Почнете битися - перегризу вам обом горлянки.
Від Вікки віяло небезпекою, і щодо "перегризти горлянки" вона не жартувала. І Ден, і Рін відійшли один від одного. Екзорцист швидко сховав Курікару, згадавши прохання Ґендальфа не привертати увагу.
- Так-то краще, - вже спокійніше промовила Вікка, - ви поводите, наче двійко вовченят з різних зграй, які не поділили територію. Це вже не смішно. Адже ми команда.
- Я не потерплю, якщо святенник ще раз назве мене демоном, - ображено пирхнув Рін, - я людина.
- Дене, - примирливо почала Вікка, - годі. Рін не демон. Він не є небезпечним для нас. Він контролює свою силу.
- Звідки ти знаєш? - невдоволено запитав янгол, змірявши екзорциста зарозумілим поглядом.
- Звіряче чуття, - пояснила дівчина, - давайте закриємо цю тему. І, будь ласка, не забувайте, що у кожного є ім'я.
- Гаразд, - погодився Деніель, - але нехай він розповість, що сталося з Сатаною і Вельзевулом.
- А що таке? - не втримався Рін. - Загубили їх?
- Так, - неохоче зізнався янгол перш, ніж Вікка встигла вилаяти юнака, - нас турбує те, що вони нічого не роблять.
- О, це захоплююча історія, - сказав Рін.
- Май на увазі, я відчую, якщо ти збрешеш, - попередив янгол.
Екзорцист тільки хмикнув і почав розповідати про свої пригоди, починаючи з появи Сатани в домі батька Фудзімото і закінчуючи Битвою П'яти Воїнств. У подробиці хлопець заглиблюватися не став. Він сподівався, що Ден зрозуміє: ні Сатана, ні Повелитель мух вже не заподіють нікому шкоди.
На обличчі Вікки з'явився непідробний захват. Деніель виглядав замисленим і спантеличеним.
- Ріне, ти неймовірний! - вигукнула дівчина, коли екзорцист закінчив розповідь. - Ти переміг самого повелителя пекла.
- Не сам, звичайно, - посміхнувся Окумура, - мені брат допоміг. Я б без нього не впорався.
Деніель мовчав. Його здивувало те, що вся розповідь Ріна була правдивою. І тепер янгол намагався зрозуміти, чому цей хлопець став екзорцистом і почав війну проти демонів, хоча сам був сином володаря Геєни.
- Дене, що скажеш? - допитувалася Вікка. - Дене, тепер ти розумієш, що Рін не злий?
- Поки я зрозумів тільки одне, - неголосно вимовив Деніель, - янголи щось упустили.
- То ми друзі? - зрадів Рін.  Він щиро бажав подружитися з Деном.
Деніель нічого не відповів, а пішов далі.
- Не звертай уваги, - сказала екзорцисту Вікка, - Ден заплутався. Не чіпай його. Нехай подумає. Навіть янголам важко визнавати помилки.
І вони пішли за Деном.
Вікка і Рін базікали на різні теми. Вони по черзі розповідали про свої світи. Деніель похмуро крокував попереду.
"Син Сатани бився проти Сатани", - в душі незворушного янгола вирував вихор емоцій, - "в голові не вкладається. Архангели ж завжди говорили... Цікаво, чи знають вони про цього унікального демона? Хоча звідки? Адже їм теж ліньки спускатися на  землю. Я справді не знаю, що робити. Але Вікка має рацію. Від хлопця не віє загрозою. І він не вбиває всіх, хто трапиться на шляху. Це просто я не можу перестати бачити в ньому потенційну небезпеку..."
Він скоріше відчув, ніж почув, що Вікка зупинилася. Дівчина покрутила головою, а тоді принюхався. В її очах з'явилася тривога.
- До нас хтось наближається, - заявила вона, - і він небезпечний.
Деніель відволікся від роздумів і прислухався до відчуттів. Здригнувся, відчувши могильний холод і потужну темну силу.
- До нас наближається зло, - підтвердив янгол, піднімаючи руку.
- Агов, ти що задумав? - запитав Рін. - Не можна привертати увагу. Ховаємося. Ще буде час побитися.
Хлопець нічого не відчував, тому повністю довірився супутникам.
Вікка потягнула Дена за собою подалі від дороги. Складалося враження, що янгол хотів воювати. Дівчина і сама була б не проти загризти ворога. Але Рін правий. Нічого привертати увагу.
Вони зійшли з лісової стежки і зникли в густих заростях.
Дивлячись крізь листя, трійця помітила самотнього вершника. Чорний плащ приховував обличчя незнайомця. На руках рукавиці з металевими деталями, ноги взуті в чорні чоботи. Кінь під ним теж чорний. Очі тварини горіли червоним вогнем. Копита коня голосно цокали по стежці. Вершник впевнено тримався в сідлі, оглядаючи все навколо. Але, мабуть, тут не було того, що він шукав, бо незнайомець не став затримуватися.
Краєм ока Рін зауважив, що Вікка зіщулилася. Деніель напружився, стиснувши долоні в кулаки.
"Чого це вони?" - здивувався хлопець. Вершник його не лякав.
Незабаром стукіт копит стих. Вікка зітхнула з полегшенням.
- Не хотіла б я зустрітися з цим чудовиськом ще раз, - зізналася вона.
Рін запитально подивився на дівчину.
- Ти хіба нічого не відчув? - здивувалася Вікка. - Холод, страх, небезпека...
Окумура похитав головою.
- Він сильніший, тому ц не відчув, - пояснив Деніель.
- А ти що відчув? - поцікавився екзорцист, втім, не сподіваючись почути відповідь.
- Майже те ж саме, що й Вікка, - відповів янгол, здивувавши Окумуру.
- Як щось станеться - Рін захистить нас, - радісно сказала дівчина, - а тепер поспішімо. Я не хочу зустріти ще одного вершника.
З нею ніхто не став сперечатися.
 
Подвійне вторгнення

- Злиття світів? - перепитав Бон, недовірливо дивлячись на Юкіо.
- Саме так, - підтвердив Окумура-молодший, про себе зазначивши, що в цьому кабінеті ще ніколи не збиралися майже всі екзорцисти Академії Істинного Хреста, - тож нам доведеться стримувати ворогів.
- А де Рін? - стурбовано запитала Шійомі, намагаючись серед присутніх людей розгледіти брата Юкіо.
- Він вирушив у Середзем'я, аби перешкодити ворогові об'єднати світи, - відповів Окумура-молодший, - а ми тут зібралися для того, щоб...
Двері до кабінету відчинилися. На порозі, склавши руки на грудях, стояла Шура Кірігакуре. Ставши паладіном, вона стала одягатися у більш закрите вбрання - штани, і сорочку з закоченими рукавами. Верхні ґудзики були розтебнуті, відкриваючи декольте жінки з татуюванням-порталом, звідки Шура діставала меч. Ліниво оглянувши екзорцистів, вона зупинила погляд на Юкіо.
- Зібралися майже всі, - заявила Шура з легким подивом, - не очікувала.
- Тому що ситуація дійсно серйозна, - Юкіо зітхнув. Звички у Шури не змінилися, - сідай. Я саме збирався розповісти про істот, які можуть пробратися сюди з Середзем'я.
- І звідки тобі відома назва світу?  - поцікавилася паладінша, сідаючи на найближчий стілець.
- Це той самий світ, куди два роки тому потрапив Рін, - терпляче пояснив Окумура-молодший, - отож, щодо істот. Орків деякі з вас уже бачили. Вони, як ви бачите, вразливі, але раджу не підпускати їх близько. Істоти добре володіють холодною зброєю. 
Хлопець замовк, намагаючись згадати розповіді брата, які слухав неуважно. І тепер Юкіо шкодував, що не цікавився населенням Середзем'я. Але екзорцист і припустити не міг, що Саурон додумається об'єднати світи.
- Гобліни, - згадав Окумура-молодший, - майже такі ж, як орки, проте нижчі ростом.  Обладунків не носять, тому вбити їх буде легше. Варги...
- Та скільки ж їх? - пробурмотів Шима.
- Варги - величезні вовки, - Юкіо вдав, що не почув хлопця, - вони досить швидкі, так що якщо зустрінете такого - не ловіть ґав. Бо залишитеся без голови. Тролі... хм, не пам'ятаю, щоб Рін говорив, як їх убити.
- І що це означає? - уїдливо запитала Шура. - Залишимо тролів у якості домашніх тварин?
- Тролі будуть нападати тільки вночі, - згадав Юкіо, - денне світло перетворює їх в камінь. Здається, це все.
- Здається? - почулися здивовані голоси.
- А як з'явиться ще хтось? Тоді що будемо робити? - поцікавився якийсь молодий приборкувач.
- Не думаю, що Саурон відкрив цю браму для ельфів або гномів, - Окумура-молодший говорив це скоріше собі, ніж іншим, проте всі уважно слухали, - отже, вони відпадають. Гобіти теж. Ех, дарма я не розпитав Ріна про Середзем'я.
- До речі, а де сам Рін? - Шура тільки зараз помітила відсутність старшого Окумури.
- Він у Середзем'ї, намагається зупинити Саурона, - вже вкотре пояснив Юкіо.
- Сподіваюся, у нього вийде, - сказала Шійом.  І хоча Рін був сильний, приборкувачка все одно хвилювалася за нього.
- Мені знадобляться всі лицарі, драгуни і деякі приборкувачі з Академії Істинного Хреста, - почав розпоряджатися Юкіо, - інші екзорцисти, особливо цілителі, будуть розподілені у шпиталі. Незабаром там з'явиться багато роботи. Необхідно визначити місцезнаходження всіх брам, оскільки їх трохи...
Договорити екзорцист не встиг, бо у нього задзвонив телефон.
- Окумура слухає, - трохи роздратовано млвив Юкіо, - чергова брама? Де вона з'явилася? Добре, я відправлю туди людей.
Хлопець поклав трубку і окинув поглядоу всіх присутніх.
- З'явилася нова брама, - напружено повідомив він, - брама в Геєну.
 - Що?  - здивовано загули екзорцисти.
- Звідти лізуть демони, - продовжував Юкіо, - діра з'явилася щойно в землі.
- Треба її зачинити, - Шура вже не виглядала безтурботно-розслабленою, - я піду туди. Кажи координати.
- Але... - почав Юкіо.
- На відміну від тебе, я паладінша, - додала Кірігакуре, - і браму в Геєну якось зачиню. Не хвилюйся, я візьму кілька арій і приборкувачів.
Хлопець змушений був здатися.
- Лицарі, драгуни і приборкувачі, вирушайте до брами в Середзем'я, - сказав Юкіо, коли Шура пішла, - по десять людей біля кожної діри в Японії. Якщо ворогів буде більше - викликайте підкріплення. Решта - в шпиталі.
Сам екзорцист вирішив вирушити у Ватикан. Якщо відчинилася одна брама в Пекло, відкриються й інші. А зачинити їх можуть тільки паладіни, яких у Японії (та й в усьому світі) було катастрофічно мало.
"Це буде війна на два фронти", - думав Юкіо, - "скоріше б Рін знищив Саурона, бо я не впевнений, що ми довго протримаємося".
 
"Гарцюючий поні" або поповнення загону
 
- Дідько! Дідько! Дідько! - лаявся Рін. Деніель докірливо подивився на екзорциста, але той навіть не думав вибачатися.
А лаятися було чого. Трійця потрапила під сильну зливу. І якщо Вікка з Деніелем не звертали уваги на цю неприємність, то Рін висловлював невдоволення за трьох.
- Де та клята таверна? - пробурчав Окумура. - Я змок до нитки.
- Іноді корисно скупатися, - спокійно мовила Вікка.
- Відчепись, - сказав Рін, оглядаючи вузьку вулицю в пошуках хоч якоїсь підказки щодо місцезнаходження згаданої Ґендальфом таверни. Та вулички селища під назвою Брі здавалися екзорцисту однаковими. Нічна темрява і пелена дощу робили обриси будинків розпливчастими. Незрозуміло було, де закінчується одна будівля і починається інша. Лише ясні квадратики вікон хоч якось освітлювали темні вулиці.
Вікка за звичкою принюхалася.
- Клятий дощ, - сказала дівчина, - через нього майже неможливо відчути запах.
- А як же купання? - єхидно поцікавився Окумура. Дівчина не відповіла.
- По-моєму, нам туди, - Вікка вказала вперед. Рін хотів щось сказати, але стримався. Він з перших секунд знайомства з дівчиною почав довіряти їй.
Вікка не помилилася. Пройшовши половину вулиці, трійця помітила вивіску, на якій був зображений кінь. Під ним був напис "Гарцюючий поні".
- Знайшли, - зрадів Окумура і першим зайшов досередини.
У будівлі знаходилося багато людей і гобітів. Їх екзорцист уже навчився розрізняти. Вони голосно розмовляли, кожен про своє, через що в таверні стояв неймовірний гамір. Було задушливо. Почасти через те, що майже всюди горіли свічки, а також через камін у кутку.
Рін чхнув, вдихнувши тютюновий дим. Вікка невдоволено скривилася. Деніель осудливо похитав головою.
- Як виглядає цей Фродо Беґґінс? - тихо спитала Вікка, коли вони сіли за вільний стіл. На дівчину дивилися більшість чоловіків.
- Як гобіт, - відповів Окумура.
- Який детальний опис, - скептично зауважила дівчина, - здається, ти забув, що я ніколи раніше не бачила гобітів.
- Вони невисокі й кучеряві, - відповів Рін, розглядаючи різношерсту публіку.
- На нас дивляться, - невдоволено зауважив Деніель.
- Давайте знайдемо цього гобіта і підемо, - Віцці теж не подобалося привертати увагу.
До їх столу підійшов товстенький чоловік з пишними вусами і добродушною усмішкою на обличчі.
- Доброго вечора, шановні, - вклонився він, - чого бажаєте?
- М'яса, - буркнув Рін, - і якнайбільше.
- А ваша супутниця?.. - почав шинкар, але осікся під похмурим поглядом Вікки. - Зараз принесу.
- До речі, Ґендальфа не видно, - повідомила дівчина.
- І чому я не здивований? - хмикнув екзорцист. Раптом він помітив трьох кучерявих людей, що сиділи попереду зліва. - Чекайте тут.
- Ріне? - Вікка запитально глянула на юнака.
- Я перевірю, чи ті хлопці не є гобітами, - сказав той і пішов до незнайомців.
Проходячи повз шинквас, Окумура почув уривок розмови:
- О, звичайно, я знаю Беґґінса, - говорив невисокий чоловічок з кучерявим волоссям рудуватого кольору, - він мій родич...
Рін витріщився на балакучого гобіта, але не встиг зробити й кроку, як сталося щось неймовірне.
Розштовхуючи людей, до приятеля нісся ще один гобіт. На його простуватому обличчі була відчайдушна рішучість заткнути родича у будь-який спосіб.
Він так і не добіг, бо спіткнувся об чиюсь ногу і... зник.
У трактирі стало тихо. Люди дивилисч на порожнє місце, де повинен був знаходитися гобіт.  Рін теж завмер з відкритим від подиву ротом. Сумнівів не залишилося. Він знайшов Фродо Беґґінса.
- Вікко, Дене, піднімайтеся! - хлопець побіг до супутників. - Уперед!
Янгол здався екзорцисту блідішим, ніж зазвичай.
- Дене, що трапилося? - стривожився Рін.
- Я відчув лиху силу, - неохоче відповів Деніель.
- Схоже, це був Перстень, - замислего сказав Окумура, стежачи за трьома гобітами, що лишилися в таверні. Ті, озброївшись підсвічником, палицею і стільцем, рушили нагору. Рін, Деніель і Вікка тихцем пішли за ними.
Гобіти навіть не помічали стеження, бо поспішали виручати приятеля. Вони увірвалися в одну з кімнат, ледь не зірвавши двері з петель.
- Відпусти його, інакше тобі кінець! - закричав один з коротунів - кучерявий, як і всі мешканці Гобітанії, невисокий і кругленький. Звертався він до високого темноволосого чоловіка. Той стояв навпроти гобітів, оголивши меч. Вбрання на ньому було переважно темного кольору, старе й поношене. Та Рін чомусь згадав Торіна і Барда, які теж були обірванцями до певного часу.
- Ти дуже хоробрий, маленький гобіте, - втомлено сказав він, ховаючи меч, - проте це тебе не врятує.
Чоловік подивився у темряву коридору і помітив Ріна, Вікку і Деніеля.
- Хто ви? - запитав він. Гобіти різко повернулися, розглядаючи непроханих гостей.
- Ми друзі, - сказала Вікка, ступаючи вперед. Гобіти мимоволі відступили, - ми шукаємо Фродо Беґґінса. Ґендальф попросив передати йому лист.
Темноволосий гобіт, який до цієї миті сидів нерухомо в кімнаті, піднявся і рушив назустріч Віцці.
- Я Фродо Беґґінс, - неголосно мовив він, незважаючи на те, що товариші не особливо вірили незнайомцям.
Рін дістав лист і віддав гобіту. Той розгорнув папір і швидко пробіг очима. Тоді глянув на Ріна вже без страху.
- Ти Нарлон, - сказав племінник Більбо. Його друзі тепер дивилися на юнака із захопленням. Навіть чоловік перестав машинально стискати руків'я меча.
- Я хто? - Рін запитально глипнув спочатку на Вікку, тоді на Деніеля, ніби вони знали відповідь на питання. Дівчина лише посміхнулася. Янгол залишився незворушним.
- Ти - Синє Полум'я, що переміг Темного Володаря під час Битви П'яти Воїнств, - відповів чоловік, - отже, ти повернувся.
- Мене старий привів, - ляпнув Окумура, якому стало ніяково від того, що на нього всі дивляться, - а ти, напевно, Блукач, так? Старий казав, що ти друг.
- Заходьте, - звернувся чоловік до гобітів, Ріна, Вікки і Деніеля.
- Взагалі-то, нам краще піти, - сказала Вікка, опинившись у кімнаті, - сюди наближається хтось дуже небезпечний.
- Пізно тікати, - Блукач погасив свічки і визирнув у вікно, - ми перечекаємо тут.
Звичайно, він хотів дізнатися, звідки дівчині відомо про наближення назґулів, але вирішив залишити питання на потім.
- Я Меріадок Брендібек, - тим часом представився Ріну один із жвавих гобітів, - а це Перегрін Тук і Сем Ґемджі.
Коротунів розпирала гордість від того, що вони спілкуються з легендарним Нарлоном.
- Я Рін, - мовив Окумура, - це Вікка і Деніель. Старий попросив нас супроводжувати вас.
- Коли бачив Ґендальфа? - раптом запитав Фродо, все ще стискаючи лист. Схоже, він хвилювався за мага не менш, ніж екзорцист, - він говорив, що буде чекати нас тут.
"Старий знову кудись завіявся", - подумав хлопець, - "ну і як можна відпускати його самого? Але краще не лякати гобіта".
- Ми бачили його кілька днів тому. Старий сказав, що збирається з кимось порадитися, - якомога спокійніше відповів Рін, - він скоро повернеться.
Вікка хотіла заперечити, але юнак наступив їй на ногу.
Блукач теж мовчав, але, судячи з погляду, він розумів, що і до чого. Чоловік звелів гобітам лягати спати, а сам сів коло вікна і почав оглядати вулицю.
Рін, Вікка і Деніель нерухомо сиділи на стільцях. Окумура почав дрімати. Він, на відміну від янгола, нічого не відчував.
- Ґендальф не згадував про те, що ти будеш не один, - звернувся Блукач до Ріна. Екзорцист похитав головою. Він майже заснув. Невже не можна хоч на хвилину залишити його в спокої?
- Я і сам не очікував цього, - сказав Окумура, ледь не позіхнувши, - коротше, це через Саурона.
- І тобі відомо про Перстень? - запитав чоловік. Мабуть, він так і не зрозумів, справжній перед ним Нарлон чи ні.
- Так, старий розповідав, - відповів хлопець, - подумати тільки. Саурону не вистачає маленької дрібнички, щоб...
Його слова заглушив вереск. Тільки верещала не людина, а щось невідоме. Жахливий, пронизливий вереск змусив Ріна підскочити на стільці. Блукач навіть не ворухнувся. Гобіти миттю прокинулися, почувши страшні звуки. Деніель стиснув долоні в кулаки і завмер. Вікка стурбовано подивилася на янгола. Дівчина була стривожена, як і всі, але намагалася не показувати цього.
- Хто вони, Блукачу? - запитав Фродо, як тільки моторошних звуків не стало чути. Замість цього компанія почула цокання копит по дорозі.
- Вони були людьми, - відповів чоловік, не відриваючи погляду від вікна, - великими королями людей. Потім Саурон обдурив їх, давши дев'ять перснів влади. Засліплені жадібністю, вони взяли їх без питань і пітьма поглинула їх. Тепер вони раби його волі. Вони назґули. Привиди. Не живі і не мертві. Вони постійно відчувають присутність Персня. Сила Персня рухає ними. Вони ніколи не залишать тебе, Фродо.
Останні слова прозвучали зловісно, ​​незважаючи на те, що Блукач говорив тихим і спокійним голосом.
- Так, все, годі лякати гобіта, - встряв Рін, - він віддасть Перстень комусь мудрішому, а сам повернеться додому. Крім того, я тут. Отже, все буде добре.
Племінник Більбо невпевнено посміхнувся. Блукач кинув останній погляд у вікно, а тоді піднявся.
- Пора в шлях, - сказав він, - нам нема чого зволікати. Збирайтеся.
Рін, Вікка і Деніель вже виходили з кімнати, коли почули незадоволений голос Піппіна:
- Навіть виспатися, як слід, не встигли.
"Ще нескоро ми будемо нормально спати", - подумки додав Окумура, спускаючись вниз.
 
Ночівля в Амон-Сул

- Блукачу, а звідки взялися дев'ять перснів? - запитав Рін у провідника, який впевнено вів компанію в ліс.
Після події в таверні вони не стали затримуватися. Швидко зібрали речі і непомітно пішли, щоб не привертати зайвої уваги.
 - Їх зробив Саурон, - коротко відповів чоловік.
- Невже йому одного персня мало? - здивувався Окумура.
- Єдиний Перстень контролює сім гномівських і дев'ять людських перснів, - почав пояснювати Блукач, - ну а ельфи зробили три персні на противагу персням Темного Володаря. Дивно, що ти не знаєш.
- Я з іншого світу, тому і не знаю, - сказав Рін.
Мері і Піппін обурювалися щодо надто швидкого відходу. Гобіти так і не встигли виспатися. Але, почувши останні слова Окумури, вони миттю перестали бурчати.
- А звідки ти, Нарлоне? - поцікавився Піппін.
- Не називайте мене так, - насупився екзорцист, - я Рін.
- Але Нарлон звучить так гордо, - сказав Мері, - Синє Полум'я знову в Середзем'і.
- Ідіть Вікку і Дена діставайте, - пробурчав юнак, - вони також з інших світів.
Парочка гобітів одразу ж переключилася на дівчину і янгола.
"Ну викапані Філі й Кілі", - подумав Рін, - "їм би ще бороди і довше волосся - і я точно вирішив би, що подорожую з невгамовними гномами".
- Фродо, а де зараз Більбо? Куди він пішов? - запитав Рін. Гобіт відволікся від власних думок і подивився на екзорциста. Хлопець подумав, що Фродо виглядає поганенько. Можливо, позначалося те, що гобіт ніс Перстень. Рін не знав, як швидко ця річ заволодіває істотою, тож сподівався, що Беґґінс протримається до Рівенделлу. А там будуть розбиратися ельфи. 
- Дядько пішов, нічого не сказавши, - відповів той.
Рін трохи засмутився. Звичайно, він не мав великих надій на зустріч з другом. А після слів Фродо останні крихти оптимізму пропали.
- Нарлоне, - тихо покликав Сем. Рін скривився.
- Я не Нарлон, а... - почав хлопець.
- Ти довіряєш цьому незнайомцеві? - підозріло запитав гобіт. - Адже ми про нього нічого не знаємо.
- Ґендальф сказав, що він друг, тож немає причин хвилюватися, - заспокоїв гобіта екзорцист. 
- Крім того, ви про нас теж нічого не знаєте, - Вікка, почувши розмову, підійшла ближче, - давайте просто обійдемося без зайвих підозр.
Вона поплескала Сема по плечу і повернулася до Деніеля, якого Мері і Піппін засипали питаннями.
Вони йшли весь ранок. Десь приблизно опівдні гобіти спинилися. Ден, Вікка і Рін завмерли, дивлячись то на коротунів, то на Блукача.
- Панове, привалу не буде до самої ночі, - оголосив чоловік.
- Логічно, - зауважив Окумура. Він не втомився. Вікка і Ден теж не сперечалися.
- А як же сніданок? - розчаровано запитав Піппін.
- Ви снідали, - відповів Блукач.
- Лиш один раз, - не здавався Тук, - а як же другий сніданок?
Чоловік знизав плечима і пішов далі. Вікка тихо засміялася.
- По-моєму, він не знає про другий сніданок, - сказав Мері.
Рін, Вікка і Деніель пішли за Блукачем.
- А ланч? Денний чай? А обід? Вечеря? Адже про це він чув? - долинув до них засмучений голос Піппіна.
- Ненажери! - крикнув гобітам екзорцист. Він уже й забув, що колись теж багато їв.
В результаті гобітам дісталися яблука. Піппін ображався на Ріна. Вікка базікала з Семом, здається, про їжу. Деніель, як зазвичай, ішов один, задумливий і похмурий.
- Дене, ти знайомий з Віккою? - звернувся Рін до янгола. Оскільки Блукач пішов уперед, питати юнаку було нікого.
- Так, - почув він.
- А... - знову почав Окумура, та подумав, що янгола краще не чіпати. Захоче - сам розповість.
Деніель не звертав ніякої уваги на те, що Рін побіг уперед. Він думав про своє.
Незабаром подорожні вийшли на рівнину. В очі кидалися руїни якоїсь споруди. Вона знаходилося на пагорбі, підносячись над рівниною. Сірі, непривітні, покриті мохом, вони всім своїм виглядом відштовхували кожного жителя Середзем'я.
- Раніше тут була сторожова фортеця Амон-Сул, - сказав Блукач, - зробимо привал тут.
Ріну пропозиція не сподобалася. Він не любив зруйнованих будівель. Проте сперечатися не став. Тим більше, гобіти вже сиділи під уцілілої стіною вежі, полегшено зітхаючи. Деніель скоса позирав на руїни, але нічого не говорив. Вікка за звичкою принюхався, намагаючись відчути небезпеку. Але, схоже, все було спокійно, бо через хвилину дівчина сіла біля гобітів.
Блукач дістав якийсь пакунок. У ньому ьулик чотири короткі мечі, які чоловік роздав мешканцям Ширу.
- Тримайте, - сказав він, - я піду огляну тут все.
- Я з тобою, - миттю піднялася Вікка. Помітивши здивований погляд, вона терпляче додала: - Удвох легше відбити напад.
Блукач мовчки пішов. Слідом рушила і дівчина.
Рін подивився на гобітів, які вже лягали спати, а тоді перевів погляд на залишки фортеці. Важкі брудно-сірі хмари, здавалося, ось-ось зачепляться за верхівку руїн. Сонце з самого ранку не показувалося. Та й ніч мала бути беззоряна.
Зіщулившись від раптового пориву вітру, екзорцист відійшов від фортеці на кілька кроків.
- Ми з Вікккою знайомі вже давно, - від голосу Деніеля, котрий з'явився зненацька, Окумура ледь не підстрибнув.
- Міг би так не лякати, - пробурчав хлопець, - я ледь Курікару не дістав.
У темряві очі янгола спалахувало яскравою блакиттю. Волосся сяяло слабким золотистим світлом. Ріну здалося, ніби він бачить обриси німба над головою Дена.
- Я випадково опинився у Великій Пущі, - продовжив янгол, ніби нічого не сталося, - переплутав заклинання переміщення. Першою мені зустрілася Вікка... Так ми й подружилися. Потім я часто відвідував її.
- Зрозуміло, янголи вирішили захищати перевертнів, - пожартував юнак. Вони неквапом ішли довкола фортеці, - так от чому на Землі вас і не відшукаєш.
Деніель промовчав.
- Скоріш би піти звідси, - Рін похмуро глянув на залишки Амон-Сул, - я не люблю зруйнованих будівель.
- Згоден, - раптово заговорив Ден, - тут загинуло багато людей. Тому краще обходити такі місця.
- Щось ти балакучий сьогодні, - зауважив Рін.
Янгол невизначено знизав плечима і зібрався сказати ще щось, як раптом з протилежного боку почувся стривожений крик Фродо. Мерзенний, огидний вереск був йому відповіддю.
- Дідько! - вигукнув Рін. Вони з Деніелем побігли до гобітів.
Було темно. Ніч опустилася на Середзем'я. Холодна, похмура, моторошна.
"Саме час для назґулів", - подумав Рін.
Гобітів коло фортеці не було. Та, поглянувши наверх, янгол і екзорцист побачили високі фігури, які виділялися навіть на тлі чорноти ночі.
- Чекай тут, - сказав Деніель.
- Щр?.. - Окумура не встиг договорити. Плащ Деніеля перетворився на два величезних крила і янгол злетів угору. Рін завмер від подиву. А тоді похитав головою.
- Чекати?!  - вигукнув хлопець. - Ну вже ні!
І він, не дивлячись на можливість упасти, поліз по схилу фортеці.
Коли екзорцист вибрався, то в першу чергу зауважив Деніеля. Сяючого янгола важко було не помітити вночі. В руках він тримав меч з блакитним руків'ям і золотистим лезом. Деніель бився відразу з декількома назґулами, не даючи їм підійти до трьох гобітів.
"Трьох?" - округлив очі Рін, знімаючи Курікару. - "Де Фродо?"
Одна з чорних фігур рушила до екзорциста. Окумура приготувався дістати меч, як на назґулів стрибнула якась істота, що виявилася величезною чорною пантерою. Ударом лапи звір ледь не повалив слугу Саурона. За пантерою з'явився Блукач з палаючим факелом в одній руці і мечем в іншій. Він кинувся до найближчого ворога, схрестив з ним лезо, а потім підпалив плащ назґулу. Істота завила і позадкувала до краю руїн. Блукачеві вдалося підпалити ще одного. До нього приєдналися Деніель і пантера, котра люто гарчала. Найбільше прислужники Саурона уникали янгола, певно, через його сяйво, яке так не подобалося ворогам. 
 У цю мить Рін, кинувши черговий погляд на гобітів, зауважив, що їх стало четверо. Сем схилився над Фродо, що лежав на землі.
- От клятий Перстень, - прошипів Окумура і побіг до гобітів. - Що з ним? - запитав хлопець, опинившись біля Сема. Гобіт був наляканим і стривоженим. Фродо несамовито кричав.
- Відійди, - Блукач, відштовхнувши Ріна, присів біля Беґґінса. Він підняв з землі простий чорний меч, - його поранили морґульським лезом.
- Що це означає? - тут же невідомим чином опинилася Вікка.
Клинок в руці Блукача розсипався в попіл, а племіннику Більбо стало гірше.
- Нам його не вилікувати, - сказав чоловік, - йому потрібна ельфійська медицина.
Він дбайливо підняв гобіта і поніс з фортеці. Решта пішли за чоловіком.
 
Шлях у Рівенделл

- От же нерозумні! - докоряв Рін Сему, Мері і Піппіну. - Розпалити багаття щоб посмажити їжу? Тоді не дивно, що вас помітили. Наступного разу розпаліть багаття побільше, щоб на все Середзем'я було видно.
Хлопець не міг стриматися. Він би ще вилаяв і Фродо, проте гобіт знаходився в стані напівпритомності. Та ще й на руках у Блукача.
- Ріне, будь ласка, припини, - благала Вікка.
Екзорцист окинув похнюплених гобітів суворим поглядом, але замрвк на прохання дівчини.
Загін мчав нічним лісом, ледь встигаючи за Блукачем. На щастя, чоловік знав стежки без коренів на землі й густих чагарників, тож навіть у темряві вони пересувалися досить швидко.
Незабаром все ж довелося зробити привал. Гобіти катастрофічно відставали.
Сем відразу ж опинився біля Фродо.
- Він холоне, - промовив гобіт, торкнувшись чола Фродо.
- Він помре? - Мері стривожено подивився на Блукача.
- Ваш друг переходить у світ тіней, - відповів чоловік, - стане примарою, як і назґули.
Десь вдалині почувся вже знайомий вереск.
- Потрібно поквапитися! - панічно вигукнув Мері.
- Семе, допоможи мені знайти ацелас, - звернувся Блукач до гобіта.
- Ацелас? - не зрозумів той.
- Королівський лист, - пояснив чоловік. Сем, почувши знайому назву, кивнув, - він сповільнить отруєння.
Вони обидва зникли в нічному лісі.
- Дене, ти можеш щось зробити? - запитала бліда Вікка, не зводячи очей з Фродо.
- Я не архангел і не збираюся ризикувати його життям, - з легким відтінком смутку в голосі відповів янгол.
- Архангел? - почув Рін тихе питання Піппіна.
- Вікко, що ти маєш на увазі? - звернувся юнак до дівчини.
- Всі янголи вміють зцілювати людей, - відповіла Вікка.
- Саме так, тільки людей, - сказав Ден, - ну а я - ще й перевертнів. Але мені невідомо, як буде діяти зцілення на іншу істоту. Крім того, назґули сильніші за мене.
- Дене!.. - Вікка докірливо подивилася на янгола, почувши хрип Фродо.
- Я лише зігрію його і послаблю біль, - здався той, - більшого я зробити не можу.
Він присів коло Фродо, поклав йому руку на чоло і прошепотів щось невідомою мовою. Не було ніяких спалахів світла, але Вікка вдячно посміхнулася.
- Дякую, Дене.
Янгол нічого не відповів і відійшов від Фродо.
Що може бути гірше очікування? Тільки очікування і невідомість. Блукач пропав, Сем теж зник, від кожного шереху подорожні ледь не підстрибували. Гобіти сиділи біля Фродо, відчайдушно виглядаючи Блукача. Рін, Вікка і Деніель прислухалися до будь-якого підозрілого звуку.
"Ми сидимо в глушині лісу з трьома гобітами, один з них при смерті, нас оточують назґули і я не знаю, що робити", - подумав Окумура, - "в такій ситуації я ще не опинявся з часів подорожі з компанією Торіна".
Минуло ще трохи часу. Наближався світанок. Раптом усі чітко почули стукіт копит. І перш, ніж подорожні встигли скочити на ноги, до них виїхав сніжно-білий кінь. Його вершницею була дівчина незвичайної краси в непримітному сірому вбранні. Довге чорне волосся вільно лежали на плечах. Її обличчя ніби випромінювало сяйво, а сині очі яскраво нагадували чисті води ріки.
Рін щасливо посміхнувся і притримав друзів. На відміну від Вікки і Дена, екзорцист зрозумів, що це ельфійка, хоч і не відразу помітив загострені вуха.
Ельфійка плавно присіла біля Фродо і почала щось говорити. Але ніхто з присутніх її не розумів.
З'явився Блукач, на ходу розминаючи в руках листя якоїсь рослини. Слідом за чоловіком дріботів Сем.
- Це ельфійка, - почув Окумура здивований голос Сема.
- Ваш друг вмирає, - прекрасним, але сумним голосом сказала жінка, - йому не вижити. Я доставлю його до мого батька.
- Куди ви його одвезете? - запитав Піппін.
- За вами женуться п'ятеро вершників, - дівчина нібито не почула питання, - де ще четверо - я не знаю.
Вона підійшла до свого коня. Блукач підняв Фродо і посадив у сідло. Вони почали щось обговорювати ельфійською мовою. Рін помітив, як стурбований дивився чоловік на ельфійку. 
"Не очікував, що Блукач знає мову ельфів", - здивувався Рін.
Схоже, ельфійка і чоловік все ж зуміли домовитися. Дівчина сіла на коня, сказала тварині кілька слів і зникла у хащах.
- Що вона робить?! - закричав Сем. - Вершники ще там!
Блукач повернувся до всіх.
- Пішли, - сказав він.
- Блукачу, Фродо на шляху в Рівенделл? - звернувся екзорцист до чоловіка, що йшов попереду.
- Так, - відповів той. Він думав про щось своє.
- От бачиш, Семе, з Фродо точно все буде добре, - заспокоїв гобіта хлопець, - ельфи його швидко на ноги поставлять.
Коротуни помітно зраділи.
- Дене, це ти прикликав пантеру тоді, в Амон-Сул? - звернувся Рін до янгола. Ну не міг він іти мовчки.
- Окумура, - різко втрутилася Вікка, - мені здається, ти про когось забув.
- Стоп, - юнак глянув на дівчину, - то це була ти? Ти - пантера?
- А що тут такого? - посміхнулася Вікка.
- Ну, я гадав, перетворюватися можна тільки в вовка, - сказав Рін.
- Не тільки, - сказала дівчина, - я, наприклад, з племені Пантер. У Великій Пущі живуть багато племен перевертнів.
- Наступного разу попередь, якщо у тебе з'являться ще якісь дивні супутники, Нарлоне, - заговорив Блукач.
- А я хіба не говорив, що Вікка перевертень, а Ден - янгол? - здивувався Рін.
- Як бачиш, ні, - сказав Блукач, - інакше я б не здивувався.
- Здивувався - це ще м'яко сказано, - весело зауважила Вікка, - ти мене мало не вбив.
- Хто такі перевертні і янголи? - допитувався Піппін у Деніеля, який ігнорував гобіта.
- Схоже, вершники не переслідують нас, - зауважив Сем.
- Звісно, у нас нема Персня, - сказав Рін, - Дене, годі зображати глухонімого. До тебе звертаються.
- І що тут роблять янгол і перевертень? - поцікавився Блукач.
- Я ж казав, що це через Саурона, - відповів екзорцист, - Вікка і Ден опинилися в Середзем'ї випадково. Перевертень - це людина, яка може перетворюватися на тварину. Янголи - посланці Бога.
- А хто такий Бог? - запитав Мері.
Очі Деніеля округлилися від подиву. Такого питання він не очікував почути.
Рін, якому розповідати подобалося так само, як і слухати, почав натхненно пояснювати жителям Середзем'я, що Бог - творець Асії, архангели і янголи - його помічники.
- Здається, я нічого не забув, - завершив свою розповідь Окумура.
Деніель же зацікавився релігією Середзем'я і почав розпитувати про це Блукача.
- А що це за шлях? - запитав Рін. - Минулого разу ми вийшли з ущелини.
- У Рівенделл ведуть кілька доріг, - відповів Блукач, - одна з них перетинає річку. Саме туди ми йдемо.
Оскільки ніякі тварюки за загоном не гналися, всі трохи розслабилися. Трохи, бо ніхто не знав, як там Фродо. Чи довезла його ельфійка? Чи виживе він? А, може, маленького гобіта вже захопили назґули?..
З не вельми оптимістичними думками загін поспішав до річки.
- Чуєте? - раптом запитала Вікка.
- Що? - здивувалися гобіти.
- Шум води, - сказала дівчина, - ми вже близько.
- Ура! - Рін хоч трохи втомився, але все одно зібрав сили і побіг уперед, не звертаючи уваги на перестороги Блукача. Екзорцист скоріше бажав побачити Імладріс. Він хотів бути впевненим, що за роки його відсутності оселя ельфів не змінилася, що хоч тут панує спокій. А ще хлопець трохи боявся, коли все виявиться не так.
Річку Рін помітив здалеку. Вона була неглибокою, таку легко перейти вбрід. Чиста вода жваво текла вперед, омиваючи дрібні камінці. За річкою удалині виднілася арка.
Піднявши голову, Окумура зупинився, не в силах відвести погляд від чарівного міста. І нехай екзорцист вже був там, він не зміг залишатися байдужим, побачивши Рівенделл. 
Прекрасна долина Імладріс зараз потопала в золоті. Осінь надала оселі ельфів ще більше казковості і крапельку смутку.
- Яка краса, - почув Рін захоплений голос Вікки.
- От ми і прийшли, - оголосив Блукач.
Категорія: Фентезі Фентезі, Аніме, Екшн (Action), Номінанти та переможчі премії "Оскар", Фентезі | Додав: Rin_Okita | Теги: гумор, синій екзорцист, володар перснів, ООС, Саурон, ОЖП, толкін, демон, Середзем'я, Рін Окумура, Більбо Беґґінс, орки, фентезі, паладіни, перевертень, попаданець, екзорцисти, гноми, перстень влади, подорож, ОЧП, янгол, ельфи, аніме, пригоди
Переглядів: 823 | Завантажень: 0 | Оцінка: 5.0/1
Ставлення автора до критики: Обережне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Володар перснів. Повернення Ріна
Завантаження...