menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 27.11.2021 в 22:24
Фанф прочитано: 353 рази
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 1 відгук
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Володар перснів. Повернення Ріна 10


27.11.2021, 22:24
Мистецтво фехтування
​​​
Усміхаючись кожному американцю так, ніби вони були друзями, Беатрікс сиділа за столиком у кафе і пила колу. Вона перебувала в Техасі – одному з улюблених штатів. Оскільки жінці вдалося перевірити Америку раніше призначеного часу (не без допомоги духів), білявка вирішила трошки відпочити і побувати у затишному місці.
"Тиша та спокій", - подумала Беатрікс, насолоджуючись холодним напоєм, - "хочу, аби демони більше не з'являлися".
Незважаючи на часом жорстоку реальність, Брукс щиро вірила у дива. І в тому, що паладіни переможуть, вона навіть не сумнівалася.
Хоч Беатрікс і старалася бути доброю до кожної людини, вона не завжди так поводилася. Якби Скарлетт побачила Беатрікс у підлітковому віці, то неймовірно здивувалася б.
Брукс народилася в Брістолі, штат Коннектикут, у сім'ї священика. І до чотирнадцяти років поводилася цілком нормально і пристойно. А згодом стала бунтаркою.
Підлітковий вік завжди складний. Тим більше, якщо батьки тільки й радять, що треба бути смиренною, молитися, любити Бога і не робити безліч речей. До речі, список "не можна" в сім'ї Брукс був набагато більшим, ніж у звичайних сім'ях. Беатрікс це неймовірно дратувало. І просто підкорятися вона не хотіла. А моралі батьків ще більше штовхали молоду Брукс до необдуманих вчинків.
У цей же час вона й познайомилася з Генріхом.
Генріх Штейнберг, паладін з Німеччини, був містеру Бруксу далеким родичем. Він майже не з'являвся в Америці, бо тут були свої екзорцисти. У самого Генріха завжди знаходилися справи, тож візити до родичів він планував за кілька тижнів.
Незважаючи на те, що він був паладіном, німець виявився неймовірно доброю і чуйною людиною. Вперше побачивши Беатрікс (вона вкотре сварилася з батьком), Генріх сказав:
- Та не картайте дитину. І себе також. Чим більше ви заборонятимете їй, тим сильніше дівчинці захочеться порушити цю заборону.
Після цього Беатрікс потоваришувала зі Штейнбергом. Дізнавшись про те, що він убивця демонів, Брукс була у захваті і теж захотіла стати екзорцистом. Генріх не заперечував. Але батьки були категорично проти. Почувши їхню відповідь, Брукс утекла з дому до Канадської академії екзорцистів.
Спочатку із нею часто займався Генріх. Оскільки паладін був фехтувальником, то, відповідно, вчив він родичку фехтування і навіть допоміг Беатрікс обрати її знамениті рапіри.
А через рік Генріх загинув. Про це Беатрікс дізналася від Галахада. Марно директор Британської академії екзорцистів намагався заспокоїти вбиту горем дівчину. Вона нічого не хотіла слухати. Проте й Галахад виявився впертим та наполегливим. Він забрав Брукс до Британії і приглядав за нею. Там Беатрікс поступово змінилася, наслідуючи приклади Генріха та Галахада. Штейнберг був би радий, побачивши ученицю такою, якою вона стала.
Та це не означало, що негативні емоції були далекі від усміхненої американки. Брукс просто вміла ретельно приховувати їх і зганяла злість на демонах.
"Уявляю я реакцію Скарлетт, якби вона дізналась, що я не така хороша", - подумала білявка. Хоча навряд чи Рейн повірила б без доказів.
Випадково глянувши у вікно, Беатрікс помітила маленького кам'яного чоловічка, який бігав туди-сюди на підвіконні і розмахував ручками, сподіваючись привернути увагу Брукс. Жінка відразу перестала посміхатися. Кинувши на стіл кілька купюр, вона вийшла з кафе, водночас набираючи номер Скарлет. Незважаючи на те, що дух землі відчув архідемона, британці Беатрікс довіряла більше. Крім того, Рейн ще й назве мешканця пекла, який вирішив потурбувати спокій Асії, та вкаже його місцезнаходження.
- Які люди! - Скарлет відповіла майже відразу. Хрипкуватий голос доволі бадьорий. - А я збиралася телефонувати тобі, Брукс.
- Так я й повірила, - хмикнула американка, - адже ти чудово знаєш, що я вже поінформована про появу архідемона.
- О, то я вже не потрібна? - глузливо запитала Рейн.
- Скарлетт, годі, - зітхнула Беатрікс, - підколювати мене будеш пізніше.
- Якщо від тебе щось залишиться, - серйозно сказала британка, - у Брістолі...
- Що? - Округлила очі Брукс. У неї виникло погане передчуття. Не вистачало лише, аби у їхню війну з архідемонами були втягнуті батьки Беатрікс.
- Коннектикут завжди був місцем привидів та іншої нечисті, - вела далі Рейн, - ти ж дивилася отой фільм про привидів чи про нечисть з тим жахнючим будинком? Тепер до привидів додався й Астарот. 
- Астарот... - луною повторила Брукс.
- Саме він. Володар хаосу і любитель помахати мечами. Твій суперник.
- Дякую, - Беатрікс безцеремонно перервала розмову. Подальша сварка зі Скарлет зараз її мало хвилювала.
Після того, як вона втекла з дому, Беатрікс жодного разу не відвідала батьків. Спочатку злилася, а потім вирішила не засмучувати їх. І жінка здригалась від однієї думки, що вона може не встигнути.
***
Форествілль - північно-східна частина Брістоля, більше схожа на величезний парк, в якому загубилися будинки переважно світлих кольорів з охайно підстриженими газонами. Здавалося, тут люди досі живуть у гармонії з природою, бо всюди переважала зелень. Дерева, могутні й старі, тоненькі, наче посаджені вчора, росли біля вулиць, оточували будинки, наче охоронці, й тулилися на вільних ділянках.
На одній з вулиць пригальмувало таксі. Беатрікс вискочила з авто, заплатила водієві, а тоді рішуче рушила вперед. Жінка раділа, що їй вдалося випередити Астарота. Щоправда, сам архідемон чомусь не поспішав показуватися, хоча брама відчинилася вже давно. Брукс сподівалася, що їй вдасться закрити вхід до Геєни раніше, ніж ворог вирішить навідатися в Асію.
Ворота в пекло знаходилися навпроти будівлі міської влади - сліпуче-білого будинку, оточеного галявиною. Дві грецькі колони тримали дах над входом. Будинок цей хоч і був невисоким, та займав значну територію. Дивно, що брама відчинилася біля такої гарної споруди.
Білявка подивилася навкруги, але жодного демона, навіть найдрібнішого, не виявила. Це її насторожило. Зазвичай з брами натовпами вилазить погань, а тут - тиша. Наче це не вхід до Геєни, а звичайна яма, нехай і гігантських розмірів.
"Але чому демони не з'являються?" - думала Беатрікс, готуючись до закриття. А тоді її очі розширились. - "Вони просто... поступаються дорогою Астароту. Цього архідемона бояться навіть дрібні жителі пекла!"
Розуміючи, що зустріч з королем хаосу навряд чи закінчиться мирно, Брукс кинула в яму печатку заклику духів землі. Так було швидше. Але зараз духи не встигли.
Земля здригнулася. Брама Геєни збільшилася, а тоді з глибин пекла з'явилася голова монстра. Чорне тіло, вкрите блискучими трикутними пластинами, злі жовті очі з чорними вертикальними зіницями, величезна паща з сотнею нерівних, але гострих зубів. Чудовисько подивилося навколо, незграбно вибираючись до Асії. На землю з гуркотом опустилися лапи, кожна розміром з танк.
Беатрікс застигла, бо пекельний дракон не належав до тих істот, які за велінням екзорциста вирушать назад. Ці істоти рідко показувалися в Асії, але якщо вже з'являлися, то трощили все, що траплялося на шляху.
Дракон виявився величезним. Звичайно, до габаритів Левіафана не доріс, але чудовисько розміром з динозавра вже було проблемою. Пекельне створіння не мало крил, зате мало довгий хвіст, повністю покритий кістяними шпичаками.
Крім того, дракон був не сам. На ньому сидів Астарот.
Брукс знала, що всі архідемони колись були янголами, але побачивши повелителя хаосу, засумнівалася в цьому. Навіть ілюстратори книг про демонів ніколи не уявляли, наскільки потворний Астарот насправді.
Повелителя хаосу можна було назвати будь-ким, але точно не янголом. Він був дуже високим і худим. Весь чорний, наче зітканий з темряви. За спиною у нього були чорні драконячі крила з нерівними краями та шипами нагорі. Друга пара крил знаходилася під основними. Набагато менші, чорні, пташині, вони були дивно вигнуті, наче їх хтось зламав. Обличчя архідемона нагадувало морду бика, з широким плескатим носом, пащею з чорними зубами абсолютно різної величини і яскраво-червоними очима. Шия обросла гачкуватими шипами. На довгих кривих руках росло чорне пір'я. Кінцівки закінчувалися кігтями більше схожими на кинджали. Низ нагадував клапті темряви, які утворили балахон, що огортав Астарота. Чорні згустки ворушилися і розповзалися в різних напрямках, приймаючи найхимерніші і найлиховісніші образи. Голову архідемона вінчала срібна корона з тринадцятьма зубцями.
Король хаосу ліниво роззирнувся. Зневажливо пирхнув, помітивши білий будинок. І недобре примружився, затримавши погляд на Беатрікс.
- Випадковий перехожий, - байдуже заявив Астарот глухим могильним голосом, - убити.
Дракон блискавично витягнув шию вперед і роззявив пащу. Беатрікс замість того, щоб бути перекушеною навпіл, не менш швидко відскочила і оголила рапіри.
- У тебе повільна ящірка, - холодно зауважила американка, - чи це черепаха? Ніяк не можу відрізнити.
Астарот залишився байдужим. А от дракон розлютився не на жарт, бо Беатрікс стала його основною мішенню. Він стрибнув на жінку, змушуючи землю знову затремтіти. Брукс знову спритно вивернулася і зробила витончений випад, пронизавши праву лапу монстра.
Поки білявка розбиралася з непроханими гостями, появу Астарота помітили машканці Форествілля. Люди визирали у вікна, не вірячи своїм очам, і думали про зйомки якогось бойовика, аніж про реальну загрозу.
Швидко висмикнувши рапіру з лапи чудовиська, Беатрікс нахилилася, і над головою просвистів хвіст дракона. Встромившись у найближче дерево, кінцівка зввлила стовбур на будинок. Гуркіт обваленої змішався з криками людей. Обірвалися високовольтні лінії і тепер чорними зміями лежали на дорозі, спалахуючи іскрами.
Астароту, схоже, було глибоко начхати на те, що відбувається. Він так само нерухомо сидів на драконові й нічого не робив. Але Беатрікс давно здогадалася, чим він зайнятий.
"А Юкіо ще питав, як Левіафан малював печатки без рук", - похмуро подумала американка, непомітно покликавши духів блискавки, - "Астарот малює печатки подумки, а потім вони матеріалізуються біля брами Геєни. Погано. Я нічого не зможу зробити, поки не знищу дракона".
Пекельна істота лютувала все більше, тому що не могла вбити людину. Крім того, рана, залишена рапірою, не гоїлася. З неї текла густа чорна кров.
Обережно, намагаючись не наступати на дроти, Беатрікс заманювала дракона до духів блискавок. Чудовисько не помічало небезпеки. Воно лише хотіло розчавити нестерпну комашку, перетворити дрібну істоту, що бігає, в суміш кісток і м'яса.
Тут високовольтні дроти ожили, заворушились і швидко обплутали лапи монстра. Брукс посміхнулася.
- Розряд, - тихо, але зловісно промовила вона.
Чудовисько засмикалося від потужного потоку електрики, а Беатрікс відразу ж кинулась на нього. Змахнувши рапірами, залишила на лапі ворога хрестоподібний поріз. Дракон марно намагався вирватися з полону духів блискавок, а жінка невпинно різала кінцівки чудовиська.
Втрутився Астарот, якого блискавки навіть не зачепили. Він спочатку обплутав дроти темрявою, через що ті розчинилися, а тоді підняв розкриту долоню вгору і сказав:
- Брама хаосу.
Небо над Коннектикутом потемніло. Хмари згустилися і нависли над землею, наче збираючись розчавити все й усіх. У їхніх контурах стали проглядатися лики чудовиськ, огидні й моторошні. Вони, як один, почали тягнути кудлаті кінцівки до будинків. Одна з потворних істот, схожа на гігантського ведмедя, роззявила пащу і звідти на землю полився чорний отруйний дощ. Потрапивши на будинки, рідина перетворювала їх на монстрів, які почали пожирати людей усередині. І це було жахливе видовище, бо крізь вікна Беатрікс бачила, як пральна машина відгризає голову чоловікові, а ножі шматують тіло. Деякі будинки, розправившись з господарями, відростили собі кострубаті ноги з ринв і вирушили громити інші будівлі, що не перетворилися на монстрів.
Брукс відволіклася, дивлячись на цей жах, тому лише дивом ухилилася від хвоста дракона, але гострий шип залишив подряпину на її нозі. Жінка сердито зашипіла від болю. Тепер буде складніше ухилятися від пекельної істоти. А чудовисько не одне. Та й брама хаосу відчинена.
Ніздрі дракона затремтіли, вловивши запах людської крові. І він кинувся на жертву зі ще більшим запалом, розірвавши кайдани духів блискавок.
Беатрікс вже шкодувала, що не вигадала плану бою заздалегідь. Вона завжди імпровізувала, йшла уперед без чітких дій, вважаючи, що рішення прийде під час бою. Але такого не траплялося. Саме тому Брукс була хоч і досвідченою, але неорганізованою паладіншею
Зараз американка думала, як одночасно зачинити браму хаосу і відрубати голову дракону. Щоправда, цього разу Беатрікс майже одразу знайшла рішення. Відправивши духів землі відволікти суперника, білявка приготувала наступну печатку призову.
- Володарю блискавок і грому, Торе, прийди до мене! - промовила жінка.
Духи землі перетворили ґрунт під ногами пекельної істоти на болото, і дракон загруз у трясовині. Ось тільки від цього він не став слабшим. Чудовисько щомиті дихало срібним вогнем, через що болото швидко висихало.
Коло Беатрікс тим часом з'явився чоловік. Високий, могутній і спритний, він випромінював неприборкану енергію та силу стихії неба. Довге світле волосся обрамляло вродливе, але суворе обличчя, яскраво сяяли блакитні очі. На володареві блискавок були осяйні обладунки, шкіряні наручі й рукавички, а також хутряний плащ. Недбало розмахуючи молотом, Тор усміхнувся американці.
- Я прошу твоєї допомоги... - почала Брукс.
- Облиш, Беатрікс, - доброзичливо мовив Тор. Жінка часто кликала скандинавського бога, тому він завжди їй допомагав, хоч і не одразу став компаньйоном. - Звісно, я допоможу.
- Тоді знищ, будь ласка, тварюк у небі, - попросила білявка.
Тор усміхнувся, злетів угору і рушив до воріт хаосу. Небо одразу ж осяяв спалах блискавки.
- Тепер твоя черга, драконе, - Беатрікс обернулася до монстра, витягнувши рапіри перед собою. Вона знала, що треба робити.
Ухилившись від потоку полум'я, американка закликала духів повітря. Ті створили дівчині невидимі сходи, якими вона спритно вибігла і опинилася над головою дракона. Підстрибнувши, Брукс змахнула рапірами і крикнула:
- Духи зброї! Ваша черга!
Тонкі рапіри на кілька секунд перетворилися на величезні довжелезні тесаки, якими можна було розрубати не тільки дракона, а й Сатану. Зброя зі свистом упала на шию чудовиська, відокремлюючи голову від тіла. І Беатрікс подумала, що з духами зброї це вийшло надзвичайно легко.
Голова пекельного створіння впала на землю з глухим стукотом. Отруйна чорна кров почала заливати вулицю. Тіло монстра забилося в передсмертній агонії, руйнуючи все, що ще вціліло. Астарот непомітно зістрибнув з істоти і тепер байдуже спостерігав, як вона вмирає.
Блискавиці Тора методично з'являлися в небі та били по брамі хаосу. Створіння архідемона відволіклося на повелителя грому, перестало перетворювати все, що знаходилось на землі, у вихідців пекла, і вплуталося в бій. З небес час від часу долинало люте виття упереміш з гуркотом грому.
- Напевно, не варто було тебе недооцінювати, - заговорив повелитель хаосу, - що ж, доведеться відкласти роботу доти, доки я не вб'ю тебе, паладінше.
І Беатрікс зрозуміла, що бій з драконом був лише розминкою. Мав бути другий, найжорстокіший бій. Але вона змусила себе посміхнутися.
- Яка честь, - сказала жінка, стиснувши рапіри, які знову стали звичайного розміру.
Астарот простягнув руки вгору і буквально з повітря витягнув мечі зі срібними лезами, в які біля вістря було вплавлено по парі темно-червоних рубінів. Руків'я за формою нагадували капюшон кобри і були вкриті зміїною лускою. Порівняно зі зброєю архідемона рапіри Беатрікс здавалися голками.
Американка стала в ангард*: рапіра у лівій руці виконувала функцію захисту, друга рапіра була витягнута у бік суперника. Брукс не поспішала нападати, а терпляче чекала на атаки Астарота.
Архідемон, навпаки, відразу рушив до суперниці. Рубіни в лезах зловісно блиснули, коли повелитель хаосу змахнув мечами. З мелодійним дзвоном зброя ворогів зустрілася. Беатрікс була змушена докласти титанічних зусиль, щоб утримати важкі мечі. І ще важче жінці довелося, коли вона відштовхувала архідемона. І, не давши тому напасти, Брукс атакувала у відповідь. Астарот виявився готовим і до терсу**, і до дуже хитрого лівого кварту***, через що Брукс ледь не пропустила атаку. Архідемон завдав два удари - зверху та знизу. І Беатрікс довелося відстрибнути, бо вона не була впевнена, що зможе втримати обидва мечі. Тоді вона якнайшвидше наблизилася і змахнула рапірами, цілячись у голову. Астарот ухилився. Знову прогримів грім, а блискавка, здавалося, підпалила небеса. І панічні крики тварюк пролунали над Форествілем. Пішов дощ. Не демонічний, а звичайний. Тор успішно впорався з брамою хаосу, і, напевно, вирушив до Асґарду святкувати чергову перемогу. А гроза очищала небо від пекельного заклинання.
Астарот виявився фехтувальником не гіршим, ніж Беатрікс. Його рухи були скупими, але точними. Він не розмахував мечами даремно, спритно уникав ударів, а як атакував, то в більшості випадків несподівано. І американка вже дивувалася, що досі жива. Крім того, рана, залишена драконом, дуже заважала та кровоточила. Права штанина просочилася кров'ю, але часу перев'язати подряпину не було. Лишалося боротися і сподіватися, що шанс перемогти все ж таки з'явиться.
Вони билися дедалі жорсткіше. Здавалося, все навколо завмерло, чекаючи на закінчення бою. І лише дощ усе йшов. Люди давно покинули будинки поблизу, коли зрозуміли, що це ніякі не зйомки фільму.
Демонічний клинок просвистів за кілька міліметрів від обличчя Беатрікс. Жінка насилу відскочила від другого меча. Незважаючи на холодну погоду, Брукс було спекотно. Вона втомилася. Її поранили. Цей бій тривав уже казна-скільки. І якщо сили Астарота були невичерпні, паладінша відчувала, що вже на межі. Вона й так ледве стояла на ногах, але ще навіть не зачепила супротивника. А хотілося б закінчити поєдинок...
Мечі сріблястими розчерками впали на білявку. Брукс машинально захистилася рапірами, але удар був настільки сильний, що її збило з ніг. Архідемон не очікував, коли Беатрікс підніметься, а відразу ж атакував. На щастя, Брукс зустріла мечі ворога рапірами, та довго утримувати мечі повелителя хаосу вона не змогла б. Астарот повільно, але невблаганно наближав зброю американки до її горла. Руки дівчини тремтіли від напруження.
"Кумедно", - подумала Брукс, - "ось уже другий архідемон хоче вбити мене моїми рапірами".
Раптом татуювання Беатрікс ожило саме по собі. Голова фенікса метнулася вгору, гострий дзьоб уп'явся в око Астарота. Король хаосу відступив, бо його мало не спалило полум'я фамільяра. Архідемон не вив, лише сердито шипів. Його праве око згасло і затягнулося клаптиком темряви.
- Фенікс... вогненна істота... - в голосі Астарота почулася ненависть.
- Не дружиш із вогнем? - спитала Беатрікс, звівшись на ноги. Вона не розуміла, чому з'явився фенікс, бо жінка фамільяра не закликала. У неї просто не було часу. - Як так?  У пеклі ж завжди спекотно. 
- Твій фамільяр захистив тебе, - архідемона нітрохи не зачепили в'їдливі слова суперниці, - але ти його навряд чи захистиш.
Срібне полум'я зірвалося з його руки і метнулося до Беатрікс. Довкола американки миттєво спалахнув захисний золотисто-жовтогарячий ореол вогню. Брукс не встигла навіть здивуватися черговій появі фамільяра. Але, схоже, фенікс будь-що вирішив захистити приборкувачку.
Дух вогню, проковтнувши полум'я Астарота, атакував ворога. Брукс, отямившись від подиву, кинулась на допомогу фамільяру. З'явилася надія, що вона таки переможе.
Незважаючи на перевагу, архідемон лишався недосяжним. Тепер він не нападав, а пішов у глухий захист. Беатрікс охопив азарт, і вона вирішила вибити клинки з кігтистих рук повелителя хаосу якнайшвидше. А потім відрізати голову.
Жінка надто захопилася. Та й запальний вогненний дух нічого, крім ворога, не помічав. Тож випад Астарта Беатрікс помітила в останню мить.
- Ні!
Не думаючи про наслідки, американка кинулася до фамільяра, закриваючи його собою.
Ворожий меч встромився в її правий бік.
Брукс завмерла. Вона відчула полегшення від того, що архідемон не зачепив фенікса ("А ще казав, що я не зможу захистити фамільяра"). Повільно опустивши голову, дівчина побачила своє мертвенно-бліде обличчя у відображенні срібного леза.
А тоді втрутився фенікс. Він змахнув крилом, зачепивши руку Астарота. Архідемону довелося добре постаратися, щоб не згоріти вщент.
Беатрікс сперлася на рапіри, відчуваючи, як разом із кров'ю з неї йде життя. З такою раною їй нізащо не перемогти. Біль був нелюдським. Жінка міцно зціпила зуби, аби не волати. Очевидно, диявольські мечі погано впливали на людське тіло, бо американка так погано ніколи не почувалася. А вона переносила й гірші поранення.
Беатрікс хотілося заплакати. Від болю. Від образи. Від власної безтурботності. Вона часто заморгала, аби жодна сльоза не з'явилася на очах. Будучи на межі втрати свідомості, Брукс зрозуміла: треба йти. Хоча б для того, щоб перев'язати рани.
Зробивши неглибокий вдих, американка повільно рушила у протилежний від Астарота бік, не забувши відкликати фенікса. Досить на сьогодні поранених. Другу рапіру довелося сховати, щоб затиснути рану.
- Я переслідуватиму тебе, - почула Беатрікс могильний голос повелителя хаосу, - ти все одно помреш.
Брукс і так це знала. Їй не треба було казати. Та архідемони люблять нагадувати про свою могутність. Адже недарма Астарот навіть відірвався від створення печаток. А зараз він просто вирішив погратися з жертвою.
Жінка пересувалася повільно. Іноді їй здавалося, що вона не зрушила з місця. Будинки здавалися однаковими. Дощ розмивав картину. Та й Беатрікс майже не дивилася довкола. Опустивши голову, американка брела в нікуди. Брукс справді не знала, куди йти. Усі її думки затьмарив біль.
Жінці стало страшно.
"Я помру", - приречено подумала вона, - "Боже, мені так соромно. Я програла, а тепер тікаю заради жалюгідних хвилин життя. От посміялася б Скарлетт, якби дізналася... А чому, до речі, я зупинилася?"
Беатрікс справді стояла майже хвилину. Піднявши голову, американка спочатку здивувалась, а тоді посміхнулася.
Церква святого Стефана. Її дім. Паладінша полегшено зітхнула. Сама цього не помітивши, вона прийшла до найнадійнішого притулку. Брукс навіть прискорила крок, наскільки це було можливо, щоб скоріше опинитися всередині.
Церква була зроблена із сірого каменю. Здалеку вона здавалася середньовічним замком, ніж Божим храмом. Стіни тяглися вгору, закінчуючись чотирикутним дахом із темною черепицею. На верхівці сяяв золотий хрест. Вікна були маленькі. На відміну від них, над вхідними дверима було ще одне вікно - велике, кругле, з різнобарвним вітражем, що зображував Діву Марію з маленьким Ісусом на руках.
Усередині панувала заспокійлива тиша. Беатрікс ішла темно-бордовим килимом, залишаючи мокрі плями. З неї струмками текла вода. Рана не припиняла кровоточити, але жінка вперто не звертала на цей факт уваги. Вона просувалася до вівтаря повз темно-коричневі лави, оглядаючи ікони та майстерно розмальований купол. Брукс пам'ятала, як у дитинстві майже не виходила з церкви. Вона любила слухати, як батько служив, як співала в хорі мама. Ці спогади навіяли тугу та почуття провини. Беатрікс так і не відвідала батьків з того часу, як пішла з дому.
- Вибачте, міс, - почула Брукс знайомий чоловічий голос, - приносити зброю до церкви суворо заборонено.
Беатрікс повернулася до священика - високого темно-русявого чоловіка в чорній сутані, випустивши з руки рапіру.
- Я знаю... тату, - жінка почала падати, але містер Брукс вчасно опинився поруч і впіймав доньку.
- Беатрікс!.. - вигук священика луною відбився від стін. - Беатрікс, ти поранена...
Він обережно всадив доньку на лаву, затримавши стривожений погляд на темному від крові боці.
- Я знаю, - повторила Беатрікс, - тату, мені потрібна аптечка.
- Тобі треба в лікарню, - заперечив містер Брукс. Він був шокований та гарячково шукав телефон. 
- Ні, - трохи різкіше, ніж слід, заперечила жінка. Рана спалахнула болем, і білявка скривилася - мені не можна до лікарні. Просто... принеси аптечку. Я все поясню.
Напевно, містер Брукс все згадав, що донька - екзорцистка, і її життя не обходиться без небезпек. Він кивнув, а потім швидко попрямував до дверей, які знаходилися праворуч від вівтаря.
Поки священик був відсутній, Беатрікс думала. Астарот виявився сильнішим, ніж вона гадала. Без допомоги духів їй не обійтися. Брукс тому і не закликала їх, бо не хотіла приносити будь-кого в жертву заради перемоги.
"Якщо заманити Астарота на територію церкви, він стане слабшим", - розмірковувала американка, забувши про поранення, - "але як це зробити? Він недостатньо сліпий, аби не побачити хрест".
Жінка закликала духів лікування - найдрібніших, бо їй були потрібні сили приборкувачки. Духи взялися за лікування, викликаючи легке поколювання у місці поранення.
В цю мить повернувся містер Брукс, щоправда, не один. За ним ішла жінка, дуже схожа на Беатрікс. Але своє довге світле волосся вона не стригла. Невисока, з променистими світло-карими очима, трикутним обличчям і тендітною фігурою, вбрана в темно-синю сукню до п'ят, місіс Брукс здавалася старшою сестрою Беатрікс.
Аптечка випала з її рук, коли жінка побачила доньку.
- Беато! - вигукнула місіс Брукс, підбігаючи до дочки. - Беато, люба... хто?..
- Астарот, - неохоче відповіла Беатрікс. Духи лікування зупинили кров, тому жінці полегшало. Але вона поки не наважувалася ворушитися.
- Хто? - містер Брукс подумав, що йому почулося. Помітивши, що донька все ж вирішила піднятися за аптечкою, священик сам приніс їй ліки.
- Астарот, - повторила Беатрікс, дістаючи ножиці. Вона почала акуратно обрізати тканину сорочки, що закривала рану. - Повелитель хаосу, один з архідемонів пекла. Він тут, аби випустити армію пекла. І мені потрібно зупинити його.
Жінка не дивилася на батьків, бо знала, що вони шоковані почутим. Їй вдалося прибрати тканину, що прилипла до рани. Глибокий поріз, вкритий схожими на мурашок духами лікування, не викликав у неї жодних емоцій. Хіба виникла думка, що могло бути і гірше.
- Беато, - місіс Брукс, очі якої блищали від сліз, сіла біля доньки, - поклич когось. Адже ти поранена. Ти не...
- Інші в Японії, - коротко відгукнулась жінка. Вона охайно обробляла поріз перекиссю, щоразу здригаючись від спалаху болю. Та навряд чи перекис допоможе очистити плоть від пекельного дотику. Тут потрібен Бенджамін. - Якщо його не спинити - буде ще гірше.
- Вільгельме, скажи що-небудь, - мовила місіс Брукс, - вона не може піти. Не такому стані.
- Беатрікс не безпорадна дитина, - сказав священик, - і вона знає, що треба робити. Вона все одно піде боротися, Вірджиніє, хочеш ти цього чи ні.
Беатрікс не втручалася в розмову. Батько мав рацію. Крім того, ніхто інший в Америці не зможе зупинити архідемона.
Жінка обрізала бинти та оглянула себе. Пов'язка вийшла неохайною, але цього має вистачити. Тоді підвелася.
- Дякую, - промовила Беатрікс батькам, - мені треба йти.
Вона підібрала другу рапіру, що лежала біля вівтаря та пішла до виходу. Рана при ходьбі трохи поколювала.
- Чим ми можемо тобі допомогти? - почула жінка голос батька.
Беатрікс зупинилась і повернулася до містера та місіс Брукс. Усміхнувшись, вона відповіла:
- Помоліться за мене.
***
Вийшовши з церкви, Беатрікс відчула себе самотньою і незахищеною. Вона могла попросити допомоги у батьків, але нізащо б цього не зробила. Вони не екзорцисти, а отже, їм не місце біля Астарота. Архідемон вбиває звичайних людей помахом руки. А ризикувати рідними людьми Брукс не збиралася. До того ж, жінка вже знала, що зробити.
Дух землі, крихітний, майже непомітний, примчав до приборкувачки і щось пропищав.
- Значить, у мене мало часу, - пробурмотіла Беатрікс, дивлячись на небо, затягнуте хмарами. Вона дістала аркушик з печаткою: - Бог ілюзій і обману Локі, я закликаю тебе.
Брат Тора не любив ефектних появ, хоча був здатний на будь-що. Він ніби вийшов з пелени дощу. Посеред тьмяного пейзажу довге волосся Локі було досить помітним через яскраво-рудий колір. Він був надто блідий, а ще виглядав стомленим. На відміну від бога грому, Локі був худорлявим і простакуватим, як для бога. Щоправда, від його моторошної усмішки Беатрікс здригнулася.
- Вирішила всіх богів Асгарду покликати? - навіть не привітавшись, спитав Локі. - Спершу Тор, тепер я. Хто наступний? Одін?
Брукс вислухала його без жодного зауваження.
- Ти можеш замаскувати церкву під звичайний будинок? - запитала жінка.
- Навіть не знаю, - Локі театрально розвів руками, - ти глянь, яка територія. А будівля просто величезна...
- Локі, у мене мало часу, - роздратовано заявила Брукс, - ти або допоможи, або повертайся до Асгарду.
- Ого, - бог обману уважно подивився на паладіншу, ніби бачив її вперше, - намічається щось серйозне. Гаразд. Віддячиш пізніше.
Він клацнув пальцями, розчиняючись у повітрі. В ту ж мить церква перетворилася на звичайний двоповерховий будинок білого кольору, з садом та постриженим газоном.
Беатрікс не особливо вдивлялася у зміни, оскільки діставала чергову печатку.
- Богине мудрості та війни Афіно, - сказала американка, - я прошу твоєї допомоги.
Жінка зрозуміла, що потребує досвідченого і мудрого стратега, котрий у бою не втрачає голову. Афіна видалася найкращою кандидатурою.
Донька Зевса з'явилася, освітлена м'яким золотавим сяйвом. Вбрана в білий хітон, на який були надіті блискучі обладунки, Афіна незворушно дивилася на Беатрікс. Голову богині вінчав шолом без забрала. Неупередженість читалася на обличчі суворої Афіни. В одній руці вона тримала величезний щит із зображеннями битв. Інша рука спочивала на руків'ї меча, що знаходився у піхвах.
- Не варто покладатися тільки на себе, якщо будь-якої миті можна отримати допомогу, - повчально-осудливо промовила богиня мудрості, - з самого початку твої вчинки були нерозумні. Треба було покликати хоч когось для підтримки.
- Я знаю, - стомлено сказала Беатрікс.
Афіна похитала головою, але більше засуджувати приборкувачку не стала.
- Можеш розраховувати на мою допомогу, - сказала богиня.
- Дякую, - кивнула Беатрікс.
Донька Зевса підійшла до американки і теж стала чекати на ворога. Разом жінки виглядали трохи дивно: невисока, сучасна Беатрікс та могутня Афіна, яка наче зійшла зі сторінок грецьких міфів. Обидві непорушно стояли і дивилися, як темрява згущується на протилежному кінці вулиці. Стало холодніше на кілька градусів. Дощ полив із новою силою.
Астарот наближався плавно й неквапливо. Здавалося, архідемон навіть не торкається землі, а пливе повітрям. Клапті темряви відривалися від його плаща і знищували все живе. На тлі похмурого краєвиду і чорної маси повелителя хаосу його єдине око палахкотіло червоним світлом.
- Іди звідси, богине, - прошипів Астарот, навіть не глянувши на Афіну, - ми не вороги.
Богиня мудрості оголила важкий меч, викутий із небесного металу. По лезу пробігали золоті іскри. Афіна направила вістря на архідемона.
- Ми вороги, породження Тартару, - суворо сказала вона.
Беатрікс уже тримала рапіри. Жінка була налаштована лише на перемогу. Тепер ангард американки відрізнявся від попереднього. Брукс недбало поклала долоні на руків'я зброї, що була встромлена в землю. Паладінша змусила себе згадати кожну стійку, кожну атаку та кожний захист, яким її навчив Генріх. "Не важливо, хто твій суперник", - завжди говорив Штейнберг, - "і не особливо важливі твої знання теорії фехтування. Просто відчувай свою зброю, будь з нею єдиним цілим - і ти неодмінно переможеш".
Астарот знову напав першим. Мечі архідемона описали дві дуги і зустрілися з мечами Беатрікс та Афіни. Брукс утримала велетенський меч, але навмисне відступила назад. Срібний кринок ледь не застряг у землі, але король хаосу майстерно володів зброєю і вчасно змінив траєкторію леза. Афіна відштовхнула другий меч і теж зробила крок назад.
Архідемон кинувся на них. Раптом він зупинився.
- Свята земля… – пробурмотів слуга Сатани.
- Цього разу я підготувалася, - американка дозволила собі озирнутися, щоб побачити, як зникає ілюзія Локі та з'являється церква.
Король хаосу почав відступати, аби швидше покинути територію церкви. Афіна відразу ж опинилась у нього на шляху. І Беатрікс поспішила добивати архідемона.
Мечі зіштовхувалися, мечі дзвеніли, відскакували і пурхали наче метелики. Здавалося, що зброя ожила і не суперники контролюють мечі, а леза контролюють господарів. Грізний меч Афіни в умілих руках богині зіштовхнувся з мечем Астарота, анітрохи не поступаючись останньому. Витончені рапіри Беатрікс нагадували металеві крила, які підтримували дівчину і захищали від потужних ударів ворожого леза. І хоча архідемон не міг користуватися магією, спритність його нікуди не зникла. Повелитель хаосу все ще залишався небезпечним ворогом. Крім того, Брукс не могла битися на повну силу, бо духи не встигли до кінця зцілити її. Доводилося більше захищатися та ухилятися, ніж нападати. Та й без Афіни приборкувачці було б зовсім погано. Богиня мудрості виявилася не з тих, кого можна вирубити одним ударом. Вона мала свої переваги, закривалася щитом у разі небезпеки і намагалася змусити Астарота наблизитися до церкви.
Американка, невдало використавши прим**, ледь не напоролася на ворожий меч. Довелося швидко нахилитися і мало не впасти. Далі Астарота відволікла Афіна. Їхні леза зіткнулися. Суперники тіснили один одного, не бажаючи поступатися.
І тут задзвеніли дзвони.
Повелитель хаосу здригнувся, відступив, але на нього вже чекала Беатрікс. Підкинувши одну рапіру, вона завдала удару другою. Архідемон блокував атаку, а Брукс на той час уже спіймала першу рапіру і встромила її в груди Астарота.
Архідемон завмер і спробував витягти зброю. Афіна спинила його спроби, відрубавши голову повелителя. Те, що раніше було Астаротом, перетворилося на потік темряви, що почала розповзатися і перетворюватися на дим. Беатрікс витягла звідти рапіру і перехрестила пітьму, щоб демон не зміг переродитися.
- Сильний ворог, - порушила мовчанку Афіна.
- Не те слово, - погодилася американка, - ще раз дякую за допомогу.
- Раджу не забувати про нас, – сказала богиня, – ми теж не проти побитися. На Олімпі не так уже й весело.
- Я врахую на майбутнє, - посміхнулася Брукс.
Афіна сховала меч і зникла, оточена сяючим ореолом, мов янгол. Беатрікс втомлено зітхнула, дивлячись на небо. Дощ продовжував іти.
- Тор сьогодні розійшовся, - прокоментувала жінка. Тоді послала духів землі запечатати ворота Геєни. Треба було повертатися до Японії, доповісти про знищення чергового архідемона, але...
- Потерплять, нікуди не подінуться, - хмикнула Беатрікс, крокуючи до церкви. Вона заслужила відпочинок у родинному колі.

*Ангард – позиція, зручна для початку бою.
*Терс - удар, який наноситься з правого боку супротивника, кисть руки повернута донизу.
*Кварт - удар, який наноситься при з'єднанні рапір лівими сторонами, коли супротивник тримає піднятою руку, відкриваючи нижню частину свого корпусу.
*Прим – удар, який наноситься з лівого боку. Кисть руки спрямована нігтями вниз. Цей удар використовується рідко, бо якщо не витримати атаку суперника і не вирівняти меч, становище руки буде невигідним при обороні.
Категорія: Фентезі «Warner Bros», Фентезі, Аніме, Екшн (Action), Номінанти та переможчі премії "Оскар" | Додав: Rin_Okita | Теги: гумор, ООС, Рін Окумура, орки, Саурон, екзорцисти, ОЧП, попаданець, паладіни, аніме, толкін, синій екзорцист, Більбо Беґґінс, ельфи, перстень влади, ОЖП, Середзем'я, янгол, пригоди, гноми, фентезі, демон, перевертень, подорож, володар перснів
Переглядів: 353 | Завантажень: 0 | Коментарі: 1 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Обережне
Всього коментарів: 1
Не люблю цей фендом, але фанфік прочитала із задоволенням. Сподобалась описова частина (нічого зайвого, затягнутого і незрозумілого) , а також вдале переплітання різної міфології. Це - саме той випадок, коли запозичені персонажі не псують загальний результат. Дякую

avatar
Володар перснів. Повернення Ріна 10
Завантаження...