menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 11.12.2021 в 21:48
Фанф прочитано: 412 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Володар перснів. Повернення Ріна 11


11.12.2021, 21:48
Другий великий бій на Пелленорських полях

Дві великі сили – темна та світла - зійшлися знову. Місцем бою стали Пелленорські поля, рівнина біля Мінас-Тіріту. Люди і гноми прибули з настанням нового дня і здавалося, що вони принесли світанок. Поглядам союзників відкрилися чорні від орків землі Ґондору, білосніжна фортеця, що диміла, і потворні істоти, які ширяли у небі.
- Не можу повірити, - пробурмотів Рін, - звідки Саурон їх бере?
- Це трохи несправедливо, - сказала Вікка, - ворогів значно більше.
- Ми неодмінно зрівняємо шанси на перемогу, - посміхнувся Деніель.
Убраний у блискучі обладунки з гербом Рохану на грудях, Теоден виїхав уперед і оцінювально подивився на армію. Військо завмерло в очікуванні промови короля.
Орки теж почали змінювати лад, аби дати відсіч суперникам, що з'явилися зненацька. З грізним ревом слуги Саурона вишикувалися в ряд, виставивши вперед списи. На відміну від людей чи гномів, ці чудовиська носили важкі чорні обладунки з гострими краями, викувані без особливих чудасій і, здавалося, поспіхом. Схоже, ковалі не особливо працювали, створюючи обладунки армії ворога.
Вдаривши коня в боки, Теоден проїхав уздовж лінії воїнів.
- Еомере, веди свій еоред по лівому флангу разом з третиною гномів! - почав віддавати накази король. - Гамлінгу, рушиш за королівським прапором по центру. Філі, підеш з Еомером, Кілі з Ґрімбольтом поведуть своїх воїнів праворуч, як тільки зметете орків. Уперед! У бій, люди та гноми. Списи здіймайте, щити розбивайте! День битви, день слави! Вперед, назустріч зорі!
І, як за командою, роханці виставили списи перед собою. Рін зауважив, що орки теж заворушились. Другий та третій ряди ворога опустилися на одне коліно.
"Отже, там є лучники", - подумав хлопець, розмірковуючи, що б зробити, - "доведеться постаратися".
- В бій! - голосно говорив Теоден, оголивши меч. І голос його був сповнений мужністю і гордістю. - В останній бій цього світу! На смерть!
- На смерть! - як один, відгукнулися воїни.
- На смерть! - вигукнув король.
- На смерть! - вторило військо.
- Смерть!  - здавалося, клич роханців чути в усьому Середзем'ї, аби кожен знав, що зараз, цієї миті відбудеться велика битва.
А тоді засурмили роги Рохану та Еребора, від їхнього звуку у Ріна пішли мурашки по шкірі. І король, наче орел, рушив на ворогів. За ним мчало військо - згуртоване та непереможне.
Два спалахи - синій і золотий - осяяли Пелленорську рівнину. Рін і Ден їхали в другому ряду, високо піднявши блискучі мечі. І Окумурі почало здаватися, що перемогти орків – все одно, що клацнути пальцями. Бо юнак буквально відчував величезну силу, яку очолював Теоден. І він пишався тим, що є частиною цієї сили.
Від тупоту коней тремтіла земля. Воїни марки не мчали - летіли, погрожуючи знищити вороже військо одним-єдиним ударом.
- Вони зараз стрілятимуть! - крикнув Ден Ріну. Янгол бачив, як прицілилися лучники ворога. І стріли були готові будь-якої миті зірватися з тятив і позбавити життя доблесних чоловіків.
- Знаю, - кивнув Окумура. Він, як і в Гельмовій ущелині, оточив союзників щитом із синього полум'я. Тому орки не вельми зраділи, коли помітили, що їхні стріли не вбили жодного роханця. Янгол засміявся, бачачи, як затремтіли вороги, як переляк з'явився навіть у командира орків, коли ті зрозуміли, що з роханцями прибув і Нарлон. Слуги Саурона почали відступати. Тільки це їх не врятувало. Вершники Рохану вмить врізалися в перші ряди і буквально впечатали орків у землю, залишивши замість ворогів купу заліза. Гноми і люди несамовито кинулися на ворогів, прокладаючи шлях до Мінас-Тіріту. Насмерть перелякані вороги вже не здавалися страшними і всемогутніми, хоч їх досі було набагато більше.
- Отак вам, виродки! - кричав Рін, спалюючи відразу по дюжині орків. Хлопець був у захваті від такої легкої битви, бо тут нападали не слуги пітьми, а роханці. І можна було розігнатися, а не ховатися за стінами фортеці.
Недалеко свистів меч Дена, і сам янгол кидався на ворогів із моторошною для світлої істоти люттю. Рін не сумнівався, що друг у будь-яку мить може використати свою незрозумілу, але страшенно руйнівну силу і перетворити частину ворожої армії на криваве місиво. Хоча юнаку не подобалися криваві видовища. Янгола це анітрохи не обурювало.
Хірди гномів, більше схожі на черепах через суцільні щити, впевнено рухалися вперед, винищуючи орків. Слуги Саурона так і не змогли пробити їхній захист і гинули від ударів чи від пострілів з лука. Десь чулося грізне гарчання Вікки - пантера була у своїй стихії. Рін не сумнівався, що ворогам, які зустрінуть Вікку, не пощастить. Телівен гордо їхала на коні, на ходу вбиваючи суперників. До речі, пустити стрілу в ельфійку чи її тварину ніхто з ворогів не додумався. Бо просто не встигали.
Зрештою Рін втратив коня. Хоча ні, тварина, злякавшись орка, що раптово з'явився, чиє обличчя покривали огидні жовті бульбашки, стала дибки. Юнак, звісно ж, не втрималося і впав, набивши собі ще кілька синців. Невтішно висловившись в адресу коня, Окумура направив свій гнів на ворога. Здається, орк був гарним фехтувальником. Та він не встиг зачепити екзорциста, бо Ріну набридло ухилятися від важкого тесака. Спопеливши противника разом з десятками слуг Саурона, що знаходилися поблизу, Рін пішов у напрямку Мінас-Тіріту. Повз проїжджали роханські вершники, але Окумура нікого не впізнавав. Схоже, всі друзі були далеко попереду.
- Агов, та підвезіть мене хтось! - заволав хлопець, але, охоплені азартом битви, воїни не помічали його. Крім того, передсмертні крики, іржання коней і дзвін металу заглушили його слова.
І тут війська Рохану та Еребору спинилися. Як не стрибав Рін, але не зміг роздивитися, що там. Раптом його за комір ухопив Ден, і екзорцист опинився в повітрі.
- Дене, тебе прибити мало за таке! - крикнув Окумура, захоплений зненацька. - Щоб більше так не робив.
Янгол лиш злетів ще вище. Юнак нарешті побачив, що так шокувало людей і гномів.
Вишикувавшись у ряд, до Мінас-Тіріту йшли... напевно, це були слони Середзем'я. Чи мамонти Асії, яких колись сюди помилково закинуло. Тим не менш, мамонти вижили і тепер служили Саурону. Величезні звірюки зі злими очима (принаймні доброзичливими їх Рін би не назвав), шістьма парами бивнів різної довжини, хоботами і непропорційно маленькими вухами, слони неквапом прямували до поля битви.
"Мутували вони тут, чи що?" - подумав Окумура.
На мамонтах знаходилися дерев'яні вежі, але не з орками. Деніель насупився, побачивши лисих людей із розфарбованими обличчями. Люди ці готувалися до бою з роханцями.
Незважаючи на перший шок та переляк, люди та гноми не відступили. Оцінивши габарити нових супротивників, Теоден скомандував:
- Зімкнути ряди!
Війська перегрупувалися. З висоти Рін зауважив, що коні стривожені, але вершникам поки що вдавалося контролювати тварин.
Слони-мутанти заревіли так, що у юнака волосся на голові стало дибки. Тварини пішли швидше, розмахуючи хоботами та бивнями, які розкидали все на шляху.
- Кинь мене на цього монстра! - крикнув Рін. Ден глянув на друга, наче на божевільного. - Я хочу покататися!
- Сигнал до атаки! - наказав тим часом король. - Зустрінемо їх віч-на-віч. В атаку!
Засурмив ріг, люди вдарили коней у боки, військо рушило назустріч ворогам.  Слони-переростки, вирвавшись уперед, почали змітати роханських воїнів і навіть зачепили частину гномів. Ріна мало не знудило, коли він побачив, як чудовисько розчавило воїна разом із конем. А наступної миті хлопець упав на спину мамонта.
- Прокляття! - злісно прошепотів Деніель, побачивши, як воїни, наче іграшки, розлітаються від смертоносних бивнів і хоботів. Янгол злетів, а тоді, склавши крила, впав на одного з мамонтів і встромив блискучий меч прямо в голову монстра. Люди у вежі навіть здивуватися не встигли, а Ден уже зник. А за секунду слона розірвало на шматки. Найближчих орків закидало шматками м'яса. Люди Саурона розлетілися так само, як перед тим роханці.
Вікка перетворилася на людину.
- Пресвяті духи Великої пущі, - пробурмотіла пантера, скривившись, - яка гидота.  Дене, міг би навчитися вбивати менш криваво.
Незважаючи на те, що мамонтів виявилося небагато, вони завдали значних збитків. І даремно роханці витрачали стріли. Шкіра гігантів виявилася міцною. Крім того, люди на слонах були лучниками і влучно стріляли у ворогів. Роханці гинули сотнями, але не відступали.
Рін дозволив мамонту трохи пройтися, але, на жаль, хлопця помітили люди. У екзорциста полетіли стріли, згоряючи за кілька сантиметрів від юнака. А після цього весь монстр спалахнув синім полум'ям. Причому згорів він так швидко, що навіть ворухнутися не встиг. Окумура знову впав.
- Теж хочу крила, - ображено заявив хлопець, підводячись і обтрушуючи одяг від попелу. Рін озирнувся і з радістю зазначив, що слонів поменшало. Гноми на чолі з Філі та Кілі якось примудрилися прикінчити вже другого монстра. Та й воїни зуміли знерухомити ще кількох істот, підрізавши їм сухожилля на ногах. Вуха також виявилися вразливими місцями звірів. Одне попадання - і величезна туша, збожеволівши, змінювала напрямок і таранила сусіднього мамонта.
- Непогано, - залишився задоволений Окумура, намагаючись не дивитися на нутрощі слонів, яких убив Ден, - що ж, принаймні, ми перемагаємо.
Хлопець знову йшов пішки і спалював орків доти, доки його не підібрала Вікка.
Отже, роханці і гноми потроху усували з проблему у вигляді війська Саурона. Теоден тріумфував - Рохан виявився не по зубах оркським потворам.
- Всі до мене! - крикнув король. - До мене!
І тут з'явилися вони. Назґули.
Деніель миттєво опустився на землю і з жахом в очах спостерігав за тварюками, подібними до драконів, але з настільки потворними головами, що нагадували демонів. Великі чорні крила, здавалося, могли закрити сонце.
Вікка завмерла, почувши пронизливий вереск, і жалібно заскавчала, впавши на землю.
- Що за чортівня? - Рін підняв голову, але одразу ж упав поруч із пантерою, бо ледве не опинився у величезній зубастій пащі. Чудовисько пролетіло повз, розлякуючи воїнів марки. Рін якраз встиг підвести голову і побачити, що назґул схопив Теодена.
- Ваша величносте! - закричав екзорцист. Бачачи, що Вікка зараз не може допомогти ("Невже цей вереск так діє на живих істот?" - дивувався Рін), юнак помчав до монстра. - Ваша величносте! Дене!
Проте янгол заціпенів і ледве тримався на ногах. Такого жаху він ще не бачив. Назґули здавались йому ледь не архідемонами.
Плюнувши на Дена і взагалі на всіх, Окумура стиснув меч рукою. Його охопив синій вогонь. Знищуючи будь-якого ворога на шляху, юнак рішуче йшов до монстра. І хоча Теоден іноді був зарозумілий, екзорцист поважав короля і не бажав йому смерті. Тим більше, такої моторошної.
Тварина ще не прикінчила короля, але, схоже, Теоден був сильно поранений, бо не міг навіть поворухнутися. Повільно ступаючи по землі, монстр наближався до короля марки. На ньому сидів воїн у чорних обладунках, чорному плащі та в жахливому чорному шоломі з шипами та опущеним забралом.
- Поласуй свіжою плоттю, - пролунав мерзенний голос з-під забрала.
І Рін зрозумів, що не встигне. Бо був надто далеко.
Але дорогу назґулу перегородив молодий роханський воїн. Окумура завмер від такого повороту подій.
- Я вб'ю тебе, якщо ти торкнешся короля! - високим голосом заявив хлопчак, оголивши меч.
- Не ставай між назґулом і його здобиччю, - сердито сказав король-примара. Назґул загарчав, оголив зуби і, мов змія, кинувся на воїна. Хлопець не розгубився, відстрибнув убік та кількома ударами відрубав назґулу голову. Істота вигнулась, забилася в агонії і впала на землю.
Рін труснув головою і побіг уперед.
Хлопець тим часом підібрав дерев'яний щит і приготувався до бою. Король-примара вже стояв навпроти з мечем в одній руці і важким кистенем у іншій.
Просвистівши в повітрі, важке, вкрите шипами било впало на роханця. Той відстрибнув. Слуга Саурона надто спокійно розмахував смертоносною зброєю, але хлопець все ще встигав ухилятися. Аж ось черговий удар кистеня розбив щит на друзки. Молодий роханець опинився на землі. Мабуть, йому ще й пошкодило руку, бо воїн тримався за кінцівку. 
Привид Персня переможно заніс меч.
- Тепер помри, - сказало чудовисько, - адже мене не вбити жодному смертному чоловікові.
Окумура вклинився якраз вчасно. Важкий меч суперника брязнув, зустрівшись із Курікарою.
- Давно хотів відплатити тобі за Фродо, - прогарчав Рін, відштовхнувши ворожу зброю, - давай, нападай, купа заліза. Інакше здохнеш!
На екзорциста впав важкий кистень. Зіткнувшись із полум'яним щитом, зброя відскочила. Тоді вороги схрестили мечі.
- Ти таке ж зло, - почув юнак моторошне шипіння. Від цих слів хлопцеві стало не по собі, - і своєю силою тобі мене не здолати.
- Згинь, Термінатор недороблений! - довкола Окумури горів вогонь. Сам екзорцист перетворився на палаючий смолоскип. Він уже кілька разів зачепив Сауронового слугу, але той не горів. Звісно, і король-примара не міг поранити суперника, та вічно тривати цей поєдинок не міг.
"Чому моє полум'я не діє на цю бляшанку?" - думав Рін. - "Треба його перемогти. Що він там сказав? Що я зло? Я не зло! Я..."
Але все ж хлопцеві довелося визнати, що синє полум'я - сила Сатани. І що одним вогнем тут не обійтися.
 "Може, помолитися?" - прийшла юнаку думка, коли ворог знову скористався кистенем. На цей раз щит Ріна ледь витримав. - "А це непогана ідея. Принаймні гірше від цього не стане".
Рін за два роки вивчив усі молитви, які знав Юкіо. Не використовував слово Боже з однієї причини: юнак після цього довго відпочивав. Його демонічна частина страждала від молитов.
Відступивши на крок від короля-примари, екзорцист посміхнувся.
- Гей, залізяко! - крикнув хлопець. - Зараз я сповідаю тебе.
Рін не помітив, що вже прибули Араґорн, Боромир, Леголас та Ґімлі з армією мерців і що орки майже винищені. По суті Окумура взагалі нічого, крім короля назґулів, не помічав.
- Credo in Deum, Patrem omnipotentem, creatorem caeli et terrae*, - почав вимовляти екзорцист слова улюбленої молитви. Слуга Персня завмер, згорбився, ніби йому на плечі звалили Барад-Дур, упустив зброю і завив. Обладунки почали плавитися, наче на них полилася лава з Вогняної гори. Коли залізо зникло, юнак побачив людину - колись благородного і величного правителя Нуменора, який став рабом Персня Влади.
- Спочивай з миром, - сказав Рін, і синій вогонь охопив короля-примару, - in nomine Patris, et Fillii, et Spiritus Sancti. Amen.*
І примара зникла.
Рін віддихався і пішов до воїна-роханця.
- З тобою все добре, приятелю? - поцікавився юнак. Воїн зняв шолом, і здивуванню Окумури не було меж: воїном виявилася Еовін.
- Еовін, а як ти?.. - екзорцист навіть не знав, що й питати. Дівчина тим часом підповзла до Теодена. Рін і сам підійшов до короля. Той розплющив очі і глянув на дівчину. Вона посміхнулася.
- Я впізнаю тебе, - голос правителя Рохана був слабким, - Еовін... Я вмираю...
- Ні, ні, - м'яко заперечила дівчина, - ти не помреш. Я врятую тебе.
Екзорцист непомітно витер сльози і глянув навкруги. Орків майже не лишилося. Військо, яке привів Араґорн, було незнищенним. Тож із ворогами було покінчено.
- Деніелю! - заволав Окумура на всю Пелленорську рівнину. - Де ти, бісів янголе?!
Похмурий Ден опустився біля екзорциста і запитально глянув на друга.
- Де тебе носить? - невдоволено запитав юнак.
- Назґули, - коротко відповів Ден, - їхня сила пригнічувала мою. Я не міг...
Рін схопив янгола за комір сорочки і струснув. Ден не опирався.
- А тепер слухай сюди, - прогарчав екзорцист, - попереду - Мордор, Саурон і ще вісім цих тварюк. Якщо збираєшся здохнути там - повертайся до Рівенделла. Або в Рай. Ти слабкий, бо хочеш бути слабким. Господи, та Еовін билася з назґулом! Вона дівчина! А ти янгол! І ніякий Саурон тобі не страшний. А тепер, будь ласка, вилікуй Теодена.
Ден дивився на Окумуру відсутнім поглядом. Але почувши останні слова, він коротко кивнув і пішов до правителя Рохана.
Теоден мовчав, та янгол відчував слабкий пульс.
- Не заважайте мені, - Ден сів біля короля, поклав йому руку на обличчя і почав щось шепотіти. В очах Еовіна з'явилася надія.
Рін стомлено сів на землю. Молитва справді забрала в нього багато сили. Хлопець зараз найбільше хотів поїсти та виспатися.
"Ніколи б не подумав, що мене врятує молитва", - посміхнувся юнак, ховаючи меч, - "Юкіо, дякую, що витратив час і навчив мене латини".
Через деякий час - Окумурі здалося, надто довго - Ден сів біля хлопця. Янгол теж майже валився з ніг від утоми.
- Король спить, - повідомив Деніель, стомленим голосом, - на жаль, я не можу витягнути його з-під коня.
Еовін, плачучи від щастя, схилила голову перед янголом.
- Дякую, - сказала королівна, - я ніколи не забуду цього.
- Радий, що зміг допомогти, - кивнув Ден, - сподіваюсь, я нічого не пропустив.
- Ми перемогли, крилатий, - усміхнувся Рін, - тож відпочивай.
Телівен, помітивши Леголаса, пішла вперед, але раптом побачила неймовірну картину: Араґорн розмовляв із потворною примарою-скелетом, що світився зеленим світлом. Простір навколо них заповнили примарні воїни.
- Відпусти нас, - заговорив привид, ватажок війська.
- Не варто, - втрутився Ґімлі, який побоювався примар, - вони дуже корисні у бою, незважаючи на те, що мертві.
- Ти дав нам слово, - пролунав голос примари.
- Я вважаю вашу клятву виконаною, - сказав Араґорн. Говорив він із примарою, як із рівною собі людиною, - ідіть з миром. 
Привид полегшено зітхнув. Повіяв сильний вітер і буквально розвіяв примарне військо.
Телівен радісно посміхнулася і побігла до них.
Рівниною ходили воїни, вдивляючись в обличчя тих, що лежали на землі і перевіряючи, чи нема тих, що вижили. Вогонь погас, залишивши після себе дим, що розповзався Пелленорською рівниною і вкривав тіла полеглих у битві. Вікка повільно йшла, шукаючи Ріна та Дена, акуратно огинаючи роханців чи гномів і безжально наступаючи на орків.
Еомер, знайшовши Еовін, яка на той час знепритомніла, мало не збожеволів. Але Ден і Рін навперебій заспокоїли командира марки. Зрештою, той опустився на землю, обіймаючи королівну, а ще кілька воїнів звільняли Теодена з-під коня.
- О, дивися, Дене, - Окумура помітив знайому постать у білому, - старий живий і здоровий. А я так хвилювався.
- Ми знову в зборі, - сказав янгол, помітивши Телівен та інших. Були тут навіть Мері та Піппін, щоправда, у брудних обладунках і серйозно поранені. Зате живі, - схоже, ти маєш рацію, чортеня. Нас ніяка напасть не бере.
- Привіт, хлопці, - поряд присіла Вікка, - добре ми попрацювали.
Пантера ще щось говорила. Та й Ден не мовчав. Але Рін їх не чув. Він навіть не помітив, як заснув.
 ***
Наступні дні проходили повільно та похмуро. Бо довелося доглядати за пораненими і ховати померлих, а також очищати рівнину й Мінас-Тіріт від смердючих тіл орків. Араґорн і Еомер ні на крок не відходили від Еовін, Боромир сидів біля Мері. Гобіта серйозно зачепило мечем, тому рана постійно кровоточила. Брат Боромира, Фарамір, хоч і слабкий (його нашпигували стрілами в Осґіліаті), але теж допомагав іншим і відмовився відпочивати.
Напівсонний Рін ходив і спалював орків та слонів-мутантів, які в Середзем'ї називалися оліфантами. З силою хлопця все було гаразд, але від втомився фізично. Сам Ґендальф радив Окумурі робити перерви. Юнак усе одно не слухав.
Ден, такий самий сонний, як і Рін, займався лікуванням. Зараз допомога янгола була як ніколи потрібна. Вирішивши відпочити пізніше, Деніель ходив від однієї людини до іншої. Вікка допомагала другові, чим могла.
Теоден, до речі, вижив, як і передбачив Ден. Щоправда, король Рохану був дуже слабкий і ще не міг підніматися з ліжка. Хоча, дізнавшись про Еовін, він готовий був знехтувати власним здоров'ям. Лише прохання Ґендальфа зупинило короля.
Філі та Кілі анітрохи не постраждали. Витривалі гноми і зараз бігали сюди-туди, заносили тих, що вижили, прочісували територію з людьми, добивали орків і викидали ворожі трупи за стіни фортеці.
- А ми виявилися набагато сильнішими, - сказав Рін на шостий день після битви. Вони з Деном хоч і страшенно втомлювалися, але сиділи ночами найдовше. Янгол і екзорцист стали найкращими друзями.
- Але ця перемога обійшлася надто дорого, - зітхнув Ден. Він досі не міг забути про кількість смертей, яким не зміг запобігти. Через почуття провини Деніель намагався вилікувати якнайбільше постраждалих, - Господи, як це жорстоко.
- Ми відплатимо цьому покидьку Саурону, - сказав Рін, - адже ти зі мною?
- Так, - відповів Ден, - я пройшов надто довгий шлях, аби повертатися назад.
- Радий це чути, - посміхнувся екзорцист, - і Дене, я не жартую. Ти справді сильний. Архангели - то прості херувими у порівнянні з тобою.
Янго мовчки кивнув.
- І не забудь про Телівен, - Окумура так різко змінив тему розмови, що Ден розгубився, а тоді зніяковів, - ти вже зізнався?
- Не було часу, - відповів янгол.
- Постарайся його знайти, - промовив юнак, - до початку останньої битви.
- Не хвилюйся, - запевнив його Ден, - я не кидаю слів на вітер.  І неодмінно знайду час.

* Credo in Deum, Patrem omnipotentem, creatorem caeli et terrae - Вірую в Єдиного Бога, творця неба і землі.
 * in nomine Patris, et Fillii, et Spiritus Sancti.  Amen - в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа.  Амінь.
Категорія: Фентезі Фентезі, Аніме, Екшн (Action) | Додав: Rin_Okita | Теги: Саурон, фентезі, паладіни, екзорцисти, гноми, аніме, володар перснів, ООС, Середзем'я, перстень влади, толкін, подорож, демон, синій екзорцист, ельфи, Рін Окумура, пригоди, янгол, ОЖП, попаданець, Більбо Беґґінс, ОЧП, гумор, орки, перевертень
Переглядів: 412 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Обережне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Володар перснів. Повернення Ріна 11
Завантаження...