menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 08.08.2021 в 23:19
Фанф прочитано: 895 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Володар перснів. Повернення Ріна 5


08.08.2021, 23:19
Наміри демонів

Юкіо щойно повернувся в Академію Істинного Хреста, досі позбавляючись від липкої павутини. Як він міг забути про павуків? Ці чудовиська стали справжнім випробуванням для екзорцистів, бо Окумура-молодший нічого про таких мешканців Середзем'я не говорив. Паніки було більше, ніж боротьби. Добре, що Юкіо не розгубився і хоробро кинувся розстрілювати павуків Лихолісся. Тому йому дісталося найбільше. Істоти плели настільки липку павутину, що екзорцист кілька разів заплутався в ній. А вибратися було майже нереально. Та інші екзорцисти вчасно схаменулися і допомогли Юкіо.
"Павуки, гобліни, орки, тролі. А тепер ще й демони. Жах. Ріне, заради бога, убий Саурона якомога швидше", - думав Юкіо. Він зайшов у перший-ліпший порожній клас і сів за парту. Хлопець стомився. А ще, судячи з відчуттів, його все-таки вкусив павук. Бо права рука оніміла і не слухалася. Турбувати Бенджаміна чи Ітана Окумура-молодший не наважувався. У паладинів і так було багато роботи.
Двері до класу відчинились, і Юкіо побачив Беатрікс. Брудна сорочка, синці на ногах і рани на обличчі свідчили про те, що американка з кимось боролася.
- Привіт, Юкіо, - сказала Беатрікс, - а ми тебе шукали. О, бачу, не тільки у мене був важкий день.
- Закінчуй, Брукс, - подиву хлопця не було меж, коли в приміщення зайшла Скарлетт. Ну а побачивши демона, що покірно йшов за британкою, Окумура-молодший вирішив, що отрута павука ще й галюциногенна.
- Ви притягли до Академії демона? - запитав Юкіо, нічого не розуміючи.
- Ні, це моє домашнє звірятко, - невдоволено сказала Рейн, - Окумуро, сам не бачиш, чи що?
Демон виглядав нещасним і побитим.
- Як?.. - тільки й зміг запитати хлопець.
- Юкіо, давай поговоримо про це пізніше, - втрутилася Беатрікс, - необхідно скликати всіх паладінів.
- Для чого? - запитав Юкіо.
- Окумуро! - гаркнула Скарлетт. Хлопець і демон здригнулися. - Годі задавати ідіотські питання. Скликай паладінів, інакше я розізлюся.
- Ти і так зла, - зауважила Беатрікс. Американка сиділа за партою, поклавши рапіри на стіл.
Юкіо взявся розсилати повідомлення іншим паладінам з проханням якнайшвидше з'явитися в Академію Істинного Хреста.
- Вони скоро будуть, - повідомив хлопець.
- Ось і чудово, - відгукнулася Беатрікс, - мені якраз потрібен Бенджамін.
- З тобою трапилося щось серйозне? - стурбовано запитав Юкіо.
- Ні, - відповіла білявка, посміхнувшись, - скажімо так, бувало й гірше.
- Тому що ти ідіотка, - пробурчала Скарлетт, сідаючи на стілець, - агов, генерале, - звернулася вона до демона, - можеш теж присісти.
Демон сів, правда, якомога далі від британки.
- Мене ледь не вбили, - повідомила Беатрікс, - але Скарлетт мене врятувала. Це так чудово.
Рейн болісно зітхнула.
- Може, розповісте, що сталося? - не витримав Юкіо.
- Неодмінно, - відповіла Скарлетт, - тільки всім відразу. А зараз помовч, мені треба відпочити. Бажано в тиші.
Вона поклала ноги на парту і заплющила очі. Беатрікс лише посміхнулася.
Через кілька хвилин в клас буквально влетіли Ернесто і Вів'єн.
- Je ne peux pas croire!* - вигукнув француз. - Скарлетт повернулася.
- Я б не була так впевнена щодо цього, - не розплющуючи очей, вимовила британка.
- А це твій супутник? - спокійно запитав Ернесто, вказуючи на демона.
- Це демон, якщо ти досі не помітив, - сказала Скарлетт, - і він люб'язно погодився розповісти нам дещо вельми цікаве.
- Я хочу це почути, - заявив Ітан, котрий з'явився в класі. Цього разу його супроводжував фамільяр - сірий вовк з білими плямами на спині, - це лише другий загальний збір, а Скарлетт примудрилася привести демона. Боюся припустити, що буде далі.
Після Ітана прийшли Артур і Шура. Останнім зайшов Бенджамін. Він кивнув британці і ледь помітно посміхнувся.
Схвалення вчителя було для Скарлетт вище за всі похвали.
- Можемо починати, - заговорив Юкіо, коли все паладіни сіли, - Скарлетт, Беатрікс, вам слово.
Дівчата коротко розповіли про битву з Азазелем.
- Отже, він малював печатки архідемонів? - уточнив Бенджамін.
- Саме так, - кивнула Беатрікс, - а цього демона ми спіймали для того...
- "Ми спіймали!" - фиркнула Скарлетт. - Особливо ти, Брукс, бігала і ловила.
- Слово надаємо Скарлетт Рейн, - втрутилася Шура.
- Так що було далі? - запитав Юкіо, бо британка вже зібралася сваритися з Кіріґакуре.
- Агов, генерале, - покликала демона Скарлетт, - твоя черга розповідати. Поспішай, а то ми разом будемо вчити молитви.
- Ви ще поплатитеся за це, - прошипів генерал.
- Мені тебе перехрестити? - люб'язно поцікавилася британка.
- Наш король дуже слабкий, - швидко почав демон, - він не очікував, що рідні сини виступлять проти нього. Після того бою Сатана не може самостійно вибратися з Геєни.
Але кілька днів тому в Геєні почали з'являтися люди. Це дуже здивувало нас. Люди й самі не знали, як опинилися в пеклі. Та пізніше архідемони змогли з'ясувати про Темного Володаря Саурона і про його намір об'єднати світи. Нас розлютило не це, а той факт, що якийсь Саурон стане володарем єдиного світу. Тільки наш повелитель гідний бути правителем об'єднаного світу! Тому тринадцять архідемонів вирішили допомогти Сатані. Вони зібрали армію, яку потрібно провести через Асію в Середзем'я. Вони дізналися, що Саурону для повернення могутності не вистачає якоїсь речі. Армія Сатани знайде цю річ і віддасть повелителю Геєни. Та щоб провести армію через Асію, необхідно відкрити браму Геєни, бо ті, що відкриваються довільно, занадто малі. Один з архідемонів повинен знаходитися в Асії і накреслити печатки, ще двоє будуть у Геєні і виконають певний ритуал. І брама ввдчиниться. Армія повелителя не тільки пробереться в Середзем'я, а й захопить Асію. І всі люди впадуть перед могутністю пекла...
Монолог демона перервав постріл. Мешканець Геєни впав з продірявленою головою і почав розсипатися.
- Занадто багато вихваляння монстрів, - скривилася Скарлетт, поклавши пістолет.
- Значить, тринадцять архідемонів, - уточнив Артур.
- Дванадцять, - втрутився Юкіо, - Рін убив Вельзевула.
- Одинадцять, - додала британка, Азазеля теж нема, якщо ви забули.
- Те, що вони задумали, жахливо, - заявив Бенджамін, - не можна допустити прориву армії.
- В пеклі теж з'явилися брами, - замислено сказав Юкіо, - і люди потрапляють туди. Ось чому мені повідомляли про часті зникнення людей. Це погано.
- Але Сатана залишається осторонь. Адже так? - запитала Шура.
- Принаймні, доти, поки демони не знайдуть річ, - мовив Ернесто.
- Не думаю, що Амаймон втрутиться. Пригадую, він теж вплутався в сутичку з Ріном і програв, - згадав Артур.
- А старший Окумура вміє вибирати суперників, - хмикнула Скарлетт.
- Хоча якщо демони зміцнять позиції, Амаймон навряд чи залишиться в стороні, - заперечив Вів'єн, - я б на його місці бажав помститися.
- Зараз наше головне завдання - вбивати будь-якого архідемона, який з'явиться в Асії, - сказав Юкіо, - вони не повинні здійснити задумане.
- Не Асія, а прохідний двір, - пробурчала Скарлетт, - звичайно ж, добрі істоти до нас не потрапляють, тільки чудовиська.
- Принаймні, ми знаємо, що задумали архідемони, - зауважила Шура, - а вони поки не знають, що ми в курсі про їхні задуми.
- Це ненадовго, - сказав Бенджамін, - вони щось запідозрять, якщо архідемони, які вирушать в Асію, не виконають свою роботу. Сподіваюся, доти ми вб'ємо їх усіх.
- Оскільки ситуація все гірше й гірше, - заговорив Юкіо, - Скарлетт, ти з нами?
Британка хотіла відповісти якоюсь саркастичною фразою, але помітила, що Бенджамін дивиться на неї.
- Я з вами, - коротко відповіла жінка.
- Скарлетт, я рада, - засміялася Беатрікс, кидаючись обіймати британку.
- Геть від мене! - гаркнула Скарлетт, піднімаючись. - Я буду десь в Академії.
- Принаймні, вона стала менше нервувати, - зауважив Вів'єн, - до речі, ніхто не поцікавився у Скарлетт про чергову браму?
- Зараз нічого, - відповіла Беатрікс, - тому можна відпочити.
- Залишайтеся в Академії, - попросив Юкіо, - щоб на мить відкриття чергової брами ми разом впоралися з архідемоном. У гуртожитку є вільні кімнати.
- Я повернуся ввечері, - піднявся Ітан, - потрібно закінчити справи в Австралії. Там купа тварюк із Середзем'я.
- Ми з Ернесто будемо поблизу, - сказав Вів'єн.
- Піду відпочину, поки є можливість, - заявила Шура.
- Бенджаміне, я вдарилася об стіну, - звернулася до знахаря Беатрікс, - у мене тріснули ребра.
- Огляньте і мою руку, якщо не складно, - попросив Юкіо.
***
Скарлетт не спалося. А як тут заснеш, коли день був сповнений подій? Одна бійка з Азазелем чого коштувала. А розповідь генерала шокувала британку, хоч та усіляко це приховувала.
"І що старший Окумура так довго робить в Середзем'ї?" - думала Скарлетт, сідаючи у ліжку. - "Вже можна сто разів знищити цього Саурона".
Руда піднялася і пішла на кухню. Рогате падло Азазель, звісно, переможене. Та спогади залишилися. А слова архідемона було важко забути.
"Як і тоді", - зітхнула Скарлетт. У розтягнутій футболці і шортах вона не здавалася грізною і злою, - "встиг помучити мене перед смертю".
Зайшовши на кухню, британка побачила Беатрікс. Зараз білявка виглядала краще, ніж вдень. На обличчі не залишилося ні подряпини. Бенджамін, як завжди, постарався на славу.
- Привіт, Скарлетт, - доброзичливо усміхнулася американка, - я думала, це лиш мені не спиться. Бенджамін змусив мене випити ліки, які зрощують кістки. Досі пече.
- Я зараз розплачуся від жалю, - пробурчала Рейн.
- Сідай, - Беатрікс вказала на сусідній стілець, - будеш сік?
- Каву. І якомога міцнішу, - цього разу британка не пішла, а сіла навпроти Беатрікс, - а якщо тут є алкогольні напої - буде ще краще.
- Алкогольних напоїв нема, - Беатрікс налила воду в чайник і поставила а плиту, - а кава на ніч шкідлива.
- Не читай мені моралі, Брукс, - втомлено мовила Скарлетт, - це буду пити я, а не ти.
- Не гнівайся, Скарлетт, - сказала блондинка, - я хочу як краще.
- О, так, ти ж знаєш, що для мене буде краще, - хмикнула британка.
- Тобі нема з ким поговорити про Азазеля, - вибачаючись, сказала Беатрікс, хоч і знала, що її слова не сподобаються співрозмовниці, - минуле пожирає тебе зсередини, а душевний біль сильніший за фізичний. Тому ти така зла.
Скарлетт вже пошкодувала, що прийшла сюди. Беатрікс добре розуміла людей, навіть якщо бачила когось уперше. З кам'яним виразом обличчя слухала американку і бажала, щоб та заткнулася. 
- Я зла тому, що хтось надто нав'язливий, - тільки й спромоглася вимовити британка.
- Тоді вибач, - Беатрікс поставила перед Скарлетт чашку гарячої кави, - я зараз піду.
- Ні, - раптово для самої себе заявила Рейн. На невисловлене питання американки відповіла: - Не хочу залишатися на самоті.
- Слова Азазеля так тебе зачепили? - розуміюче запитала Беатрікс. Рейн мовчки кивнула. - Все буде добре, Скарлетт. Азазель здох. А ти жива і сильна.
- Ти навіть не уявляєш, чого мені коштує бути сильною, - сказала Скарлетт, відпивши трохи кави.
- Знаю, - мовила американка, - я теж паладінша.
- Зате ти добра, - зауважила Рейн.
- Не думаю, що я була б доброю, якби зі мною сталося те саме, що з тобою, - заперечила Беатрікс.
- Давненько я ось так не могла заснути, - сказала Скарлетт, - боялася, як би в мене знову не вселилася якась тварюка. А ще... мені снився весь той жах, який я пережила. Після такого навряд чи захочеться спати. Та Бенджамін вкотре допоміг мені. Правда, те його зілля було найгидкішою гидотою, яку я пила. І я точно не знаю, від чого не спала більше: від кошмарів чи від жахливого смаку настоянки нашого цілителя, - вона посміхнулася.
- Навіщо ти все це розповідаєш? - здивувалася Беатрікс.
- Не знаю, - замислено відповіла Скарлетт, - якось саме вийшло.
- А я коротко стрижуся, бо на одному із завдань мене за волосся схопив демон, - зізналася білявка, - я ледь без скальпа не залишилася.
- Не уявляю тебе з довгим волоссям, - сказала Скарлетт, ставлячи чашку на стіл, - хм, непогана кава.
- Хочеш ще? - зраділа американка.
- Взагалі-то, нормальні люди вночі сплять... - вимовила британка, - але я вже давно перестала зараховувати себе до нормальних. Тому я за другу чашку.
- А я тим більше ненормальна, - захихотіла Беатрікс, - адже я спілкуюся з духами.
- Я не проти потусуватися вночі, - хмикнула Скарлетт, - крім того, в твоїй компанії не так вже й погано, Брукс.

Примітки
*Я не вірю! (фр) 
 
Вершники Рохану або переслідуючи ворогів

Новий день не приніс нічого хорошого. Фродо й Сем ішли своїм шляхом, Мері і Піппіна забрали орки, а ті, хто лишилися, переслідували ворогів. Араґорн узяв шалений темп. Спадкоємець Ісілдура вирішив за всяку ціну врятувати гобітів. Подорож під керівництвом Ґендальфа не йшла ні в яке порівняння з цією біганиною. Араґорн, здавалося, не відчував утоми. Він упевнено вів інших Хранителів, орієнтуючись за тільки йому відомими вказівниками. Лиш іноді він про щось радився з Віккою.
- Від орків іде страшний сморід, - поскаржилася пантера Ріну, - а ще я даремно їх гризла. Неймовірна гидота! Свята Кішко, і як таких істот земля носить?
Араґорн зупинився і приклав вухо до землі. Він частенько так робив. Вікка теж нагострила вуха.
- Вони прискорили крок, - повідомив чоловік, - мабуть, відчули нас, - він схопився на ноги, - за мною!
Вікка обернулася в пантеру і побігла слідом. Боромир теж не відставав. За ними летів Деніель, потім бігли Леголас, Телівен і Рін.
- Швидше, Ґімлі, - гукнув гнома ельф.
Ґімлі біг останнім.
- Три дні й три ночі погоні, - важко дихаючи, заявив він, - ні поїсти, ні поспати. Ніяких ознак цих тварюк, крім слідів на голому камінні.
Але, не дивлячись на своє бурчання, гном біг за іншими. Загін і справді подорожував скелястою місцевістю. Пейзаж майже не змінювався: камені, подекуди зарослі травою. Погода була чудовою, сонячною, тож сліди орків легко проглядалися на землі.
Рін досі сердився на Боромира і намагався триматися від ґондорця подалі. Екзорцист з радістю прибив би жителя півдня, але навряд чи інші схвалили б його витівку. Окумура радів, що Перстень знаходиться поза межею досяжності Боромира.
"Та ще й Дену стало краще", - подумав Рін. І це було правдою. Янгол більше не здавався втомленим і пригніченим. Він пожвавився і навіть жартував з Ріном.
Коли вони спустилися з пагорбів, Араґорн підняв з землі знайому брошку у вигляді листка.
- Листя Лоріену саме не падає, - сказав чоловік.
- Це ж не означає, що ми запізнилися? - стривожився Боромир. Схоже, він щиро переживав за долю гобітів. Бо це він не вберіг їх.
- Вони можуть бути живі, - додав Леголас.
- Вікко, ти можеш відчути запах Мері і Піппіна? - запитав Араґорн.
- Ні, - пантера чхнула, - сморід орків перебиває всі запахи.
- Я можу полетіти туди... - почав Деніель.
- Ні, - відразу ж заперечив Араґорн.
- Тебе можуть вбити, - мовив Леголас, - серед орків теж знайдуться влучні стрілки.
Вони побігли далі.
- Уперед, Ґімлі!  - крикнув Леголас. - Ми наздоганяємо їх.
- Мене вимотала нескінченна гонитва! - скаржився Ґімлі. - гномів цінують не за витривалість, а за швидкість. Ми незамінні на коротких кидках.
- Швидше, гномику, - почувся дзвінкий голос Телівен.
- Ну, постривай, ельфійко, - бурчав гном.
Хранителі знову піднялися на пагорб. Звідти було видно безкрайній степ, а десь далеко - ліс.
- Рохан, - промовив Араґорн, - країна кіннотників. Дивні речі кояться. Цих орків підстьобує чиясь зла воля. Воля, спрямована проти нас.
- Однозначно, Саурон, - сказав Рін, коли вони продовжили свій шлях.
- Я бачила його, - знизивши голос, сказала хлопцеві Телівен, - Саурона, - додала вона майже пошепки.
Якщо Окумура вважав, що ельфійка не може його здивувати, то зараз він зрозумів, що помилився.
Деніель, почувши таку заяву, ледь не впав.
- Ти... - почав екзорцист, але Телівен шикнула, поглядаючи на Леголаса.
- Якщо принц почує - мені влетить, - зізналася вона.
- Тобі і так влетить, - прошипів Окумура, - від мене.
- І тобі нецікаво, як виглядає той, хто вирішив створити єдиний світ? - поцікавилася ельфійка.
- Спочатку старий, тепер ти, - зітхнув юнак, поправивши Курікару на плечі, - ви мене до інфаркту доведете. Ну добре. Що ти ще побачила в Мордорі? Адже Саурон там живе? Ти що, з ним чай попивала?
- Не смішно, Ріне, - спохмурніла Телівен, - тому що я не хотіла. Це випадково вийшло. Та й взагалі, Саурона складно не помітити. Над Мордором височить вежа. А на тій вежі - Вогненне Око... - ельфійка здригнулася, - і він стежить за підлеглими. Добре, що ходити не може, але, отримавши Перстень, він поверне колишню могутність.
- Сподіваюся, з Фродо все в добре, - розповідь Телівен Ріна не повеселила. Тепер хлопець думав, як справи у племінника Більбо і чи не вляпався той у небезпечну пригоду. Хоча, якщо подумати, вся подорож Хранителів - суцільна небезпека.
А Деніель підійшов до Телівен і сказав:
- Не роби так більше.
- Що? - здивувалася ельфійка. Янглл заговорив з нею першим, а це було щось новеньке.
- Не ходи одна в небезпечні місця, - відповів Деніель.
- Ти стаєш схожим на Ріна, - посміхнулася Телівен, - скоро теж будеш мене відчитувати.
- Я просто... хвилююся, - мовив янгол, а тоді злетів у небо, аби ельфійка не побачила, що він збентежений.
"Та що всі за мене турбуються?" - подумки обурилася Телівен. - "Ніби я маленька дитина. Чому за Вікку ніхто не хвилюється? А, вона адже перевертень. Але і я ж не безпорадна діва".
- Леголасе! - гукнув ельфа Араґорн. - Що бачить твій ельфійський погляд?
- Орки йдуть на північний схід, - відповів ельф, - вони забирають гобітів до Ізенґарду.
- Куди відносять? - перепитала Вікка.
- На територію Сарумана, - пояснив Боромир.
- Цього я і боявся, - зітхнув Араґорн.
- Щоб він здох! - щиро побажав поплічнику Саурона Рін, підійшовши до спадкоємця Ісілдура. Боромира він ігнорував.
- Зачекайте-но, а чому це роханці дозволяють оркам ходити по своїх землях? - здивовано запитала Телівен.
- Необхідно дізнатися, - сказав Араґорн.
- Вороги біжать так, наче їх підстьобують батоги господарів, - зауважив Леголас.
- Якби вони були ближче, я б їх спалив, - сказав Рін, - але, чорт забирай, я цих виродків навіть не бачу!
- Що, з'явилася сила і знову геройствуєш? - підколов хлопця Деніель.
- Тому що я великий Нарлон, - гордо сказав Окумура.
- О, тобі вже подобається це ім'я? - здивувався янгол.
- Не хвилюйся, крилатий, я і тобі кличку придумаю, - хмикнув екзорцист.
- Тільки б не збити дихання... - бурмотів Ґімлі, який плентався десь позаду. Йому вже сто разів говорили зняти хоча б частину обладунків, але впертий гном і слухати не хотів.
Загін просувався майже всю ніч. Зробили вони привал лише на годину. Араґорн усе ж зглянувся над Хранителями, бо навіть Вікка почала втомлюватися.
- Даремно ми припаси залишили, - бурмотів Рін, упавши на землю, - я голодний, як вовк.
Телівен простягнула йому шматочок лембаса.
- О, дякую, - Окумура, майже не пережувавши, проковтнув ельфійський хліб.
- Нема за що, - відгукнулася ельфійка, сідаючи поруч.  Подорожні майже не розмовляли і користувалися можливістю відпочити. Ґімлі вже кілька хвилин спав, - ти так і не помирився з Боромиром?
- Поки ні, - відповів юнак, - і ти знаєш причину.
- Ти невиправний, Нарлоне, - сказала Телівен, - он навіть Деніель з усіма розмовляє.
- Тому що Ден янгол, - анітрохи не здивувався Рін, - янголи вважають, що люди кращі, ніж насправді.
- Серйозно? - іронічно заговорив янгол, та Окумура взагалі не відреагував на його репліку.
- Будіть Ґімлі, - піднявся Араґорн, - ми продовжуємо погоню.
Гнома було дуже розворушити. Будили його майже всі Хранителі. А потім незадоволений Ґімлі бурчав на всіх, особливо на Телівен, яка ненавмисно смикнула гнома за бороду, чим викликала сміх у Леголаса.
- Ходімо, Ґімлі, - сказав Боромир.
- Як же темно, - позіхала Вікка.
Але, не дивлячись на ранню годину, Хранителі продовжили переслідувати орків.
***
Вже вдень, коли подорожні вкотре досліджували землю на наявність слідів орків, почулося іржання коней.
- Це ще хто? - запитала Телівен.
Боромир і Араґорн кинулися вперед. Іншим довелося слідувати за ними.
Рівнину перетинали вершники. Багацько вершників. Їхні коні були сильними і витривалими. Вершники їхали в повному бойовому спорядженні. Їхні обладунки сяяли на сонці, щити прикривали спини, на поясах кріпилися мечі. В руках кожен воїн тримав спис.
Ніхто з цих людей не звернув увагу на подорожніх, хоча стояли вони в кількох кроках від вершників. Військо майже проїхало повз загін, як Араґорн голосно крикнув:
- Вершники Рохану! Чи нема звісток з Півночі?
Роханці відразу ж повернули і попрямували до Хранителя. Незабаром вони оточили загін.
"І яка муха вкусила Араґорна?" - думав Рін, оглядаючи роханців. - "Хоч би попередив".
Деніель стояв зліва від екзорциста. По суворому виразу обличчя янгола стало зрозуміло, що витівку Араґорна він теж не схвалює. Вікки видно не було, бо вона була біля спадкоємця Ісілдура.
Вершники, як один, націлилися в подорожніх списами. Араґорн примирливо підняв руки. Ґімлі ж не випускав сокиру і готовий був у будь-яку мить кинутися на незнайомців.
З натовпу роханців виїхав, очевидно, їх ватажок.
- Що привело таку дивну компанію в наші краї? - не дуже привітно запитав він. - Назвіться!
- Спершу сам назвися, вершнику, - сказав Ґімлі, - тоді назвусь і я.
Араґорн зітхнув. Мабуть, не був радий втручанню гнома.
Роханець не полінувався зістрибнути з коня, а тоді підійшов до Ґімлі. Останній, до речі, нітрохи не злякався.
- Я б зніс тобі голову, гноме, - сказав чоловік, - але надто низько вона від землі.
- Ти помреш раніше, ніж встигнеш оголити меч! - Леголас миттєво натягнув стрілу на тятиву лука і прицілився в роханця.
Решта вершників умить наїжачилися списами.
Рін потягнувся за Курікарою, але Деніель поклав йому руку на плече і похитав головою.
Араґорн опустив лук Леголаса.
- Я Араґорн, син Араторна, - представився спадкоємець Ісілдура, - це Боромир, син Денетора, - він по черзі називав попутників, - Ґімлі, син Ґлоїна, Леголас з Лихолісся, Телівен з Лоріена, Деніель, Вікка і Нарлон (почувши останнє ім'я, роханці опустили списи). Ми друзі вашого короля.
- Я Еомер, син Еомунда, - назвався роханець, знімаючи шолом. У нього виявилося привабливе обличчя, обрамлене довгим світлим волоссям, - Теоден вже не впізнає ні друзів, ні ворогів. Саруман поневолив його розум і заволодів цими землями. Мій загін залишився вірним Рохану. За це нас вигнали. Білий чаклун хитрий. Кажуть, він нишпорить тут в образі старця в плащі з каптуром. І всюди його шпигуни.
- Ми не шпигуни, - сказав Араґорн, - ми переслідуємо урук-хаїв. Вони захопили двох наших друзів.
- Урук-хаї вбиті. Ми перебили всіх їх вночі, - заявив Еомер.
Рін не знав, хто що відчув у той момент, але йому здалося, що його серце на мить зупинилося.
- Там були гобіти, - схвильовано сказав Боромир, - ви їх бачили?
- Напіврослики, - уточнив Араґорн, - ви б їх прийняли за дітей.
Еомер похитав головою.
- Ніхто не вцілів, - ось такими були його слова.
"Знову..." - приречено подумав Рін, - "знову... Дідько, скільки ще я буду втрачати друзів?"
- Ми склали трупи і підпалили їх, - сказав Еомер, вказуючи вперед. На одному з пагорбів курився дим.
- Всіх... - прошепотів Ґімлі.
Боромир просто відвернувся.
- Співчуваю, - мовив роханець.
Хранителі опустили голови. Чомусь раптово навалилася неймовірна втома. А ще - відчуття провини. Не наздогнали. Не допомогли. Не врятували...
Еомер тим часом свиснув своїм підлеглим, і ті підвели Хранителям п'ять коней.
- Нехай вони принесуть вам більше успіху, ніж колишнім господарям, - сказав Еомер, - прощавайте.
Він надягнув шолом і стрибнув на коня. Вершники Рохану за наказом ватажка помчали а північ.
Подорожні стояли біля коней.
- А я їх частенько лаяла, - схлипнула Вікка, - особливо Піппіна. Навіть не вибачилася...
- Це все через мене, - сказав Боромир, - через мою нерозсудливість.
Ґімлі лише похитав головою, не в силах повірити, що ще двох Хранителів не стало.
"Одні лише втрати", - думав Рін, - "жодної радісної миті... Хоча в Лоріені було добре. Старий, Мері, Піппін... Хто далі? Чорт, якби я тільки знав, чим обернеться ця подорож - пішов би сам. Аби ніхто не постраждав. Але чому про такі речі замислюєшся, коли все вже трапилося? Чому не можна повернути час назад?"
Хранителі Персня мовчки стояли, прислухаючись до тупоту коней роханців. Кожен з подорожніх подумки прощався з двома хоробрими гобітами.
 
Білий маг або радісна звістка

- Необхідно перевірити, - безпристрасно сказав Араґорн, сідаючи на коня.
Рін був згоден зі спадкоємцем Ісілдура, та особливих надій на диво не мав. Бо яке може статися диво? Тим більше, якщо бій між роханцями і урук-хаями сталася вночі. Роханці просто могли затоптати гобітів. Чи в поспіху вбити. Адже люди не надто пильно розглядали супротивників.
Відігнавши песимістичні думки, хлопець забрався в сідло. І хоча з часів його останнього катання на коні минуло два роки, екзорцист не забув те, чому його навчили гноми.
- Хлопці, - розгублено заговорила Вікка, - цеє... а може, ми з Деном пішки підемо? Ми, як би, ніколи не їздили на конях.
- Бо не потребували цього, - додав Деніель.
- Навіть вам необхідно відпочивати, - сказав Араґорн.
- О, я придумав, - повідомив Окумура, - Вікко, сідай позаду мене. Поїдемо разом. А Ден нехай їде з Телівен.
- Гаразд, - погодилася пантера. Їй було цікаво, як це - їздити верхи.
- Я... я краще полечу... - почав Ден.
- Сідай, Деніелю, - до янгола під'їхала Телівен, - ти ж втомишся.
- Дене, швидше, - поквапив його Рін, - а що, як Мері й Піппін дійсно живі. А ми тут стирчимо. Через тебе, між іншим.
Збентеженому янголу довелося забратися на коня і сісти позаду Телівен. У цю мить він, як ніколи раніше, відчув себе людиною - простим хлопцем, якому подобалася ельфійка.
- Тримайся за мене, Деніелю, - порадила Телівен, - бо впадеш.
Араґорн уже направив коня до місця битви роханців і слуг Сарумана. За ним їхали Боромир, Леголас і Ґімлі, Телівен і Деніель, а в кінці - Рін і Вікка.
- Деніелю, варто триматися за талію, а не за плечі, - радила ельфійка.
- За талію? - дивувався янгол.
- Ти що, ніколи не обіймав дівчат? - настала черга Телівен дивуватися.
- У мене... не було на це часу, - пробурмотів янгол, - я, як би, воїн...
- Ох, Деніелю, - ельфійка ледь стримувалася, щоб не засміятися.
Нарешті Хранителі прибули на узлісся, де чорніли обгорілі тіла урук-хаїв. Всюди валялася зброя, трава була витоптана. Роханці постаралися на славу.
Вдихнувши дим від багаття, який розносив вітер, Вікка скривилася.
Араґорн і Боромир їздили навколо і шукали гобітів. Потім, зістрибнувши з коней, всі взялися досліджувати місцевість.
Ґімлі дістав з гори обгорілих трупів якусь річ.
- Це один з їхніх поясів, - мовив гном.
Телівен сумно похитала головою.
"А на що ми ще могли сподіватися?" - подумав Рін.
Араґорн метався туди-сюди, не знаючи, на кому зігнати злість. Вороги вже були мертві.
- Не вберегли... - тихо вимовив Ґімлі.
- Я не відчуваю їх запаху, - бурмотіла Вікка, - дим заважає.
- Гобіт лежав тут, - раптом сказав Араґорн, схилившись над землею. Решта підійшли до нього. Звідки спадкоємець Ісілдура дізнався про це - невідомо. Бо Рін нічого такого не бачив, - інший поруч. Вони повзли... Руки були зв'язані...
Подорожні йшли за Араґорном. Той відходив усе далі від спалених трупів, не перестаючи вдивлятися в прим'яту траву.
- Вони розрізали пута, - спадкоємець Ісілдура знайшов мотузки і прискорив крок, - тоді побігли сюди. За ними гналися...
Хранителі вже бігли за схвильованим Араґорном. З'явилася надія, що Мері й Піппін живі. Тож було чого поспішати.
- Сліди ведуть від місця битви, - сказав Араґорн, спинившись перед стіною з дерев, - в ліс Фанґорн.
- Що за лихо понесло їх туди? - запитав Ґімлі.
- Давайте наздоженемо їх, - рвався Рін, - вони ж живі! Та що з вами?
- Це не звичайний ліс, - схвильовано вимовив Боромир, - він сповнений небезпек.
- Та чхав я на небезпеку - ледь не стрибав екзорцист, - давайте я спалю ліс і...
- Ні, - зупинив його Араґорн, - тут не варто оголювати зброю. Ходімо.
І Хранителі зайшли до лісу.
Те, що це не Лоріен, Рін зрозумів відразу. Тут було незатишно і тривожно. Листя подекуди вкривало м'яку землю. Дерева тяглися вгору і затуляли небо. Вони, здавалося, прислухалися до розмов подорожніх. Їхнє коріння, немов змії, обплело землю. Десь вдалині було чути скрип. Шуміло листя, хоча вітру не було.
- Як тут чудово, - Вікка була єдиною, хто радів перебуванню в Фанґорні. Вона немов опинилася вдома. 
- Ага, просто рай, - пробурчав Рін, спіткнувшись об корінь, - тут тільки фільми жахів знімати.
Араґорн вів загін уздовж невеликого потічка, який перетинав ліс.
- Дуже дивні сліди, - неголосно сказав чоловік, помітивши щось на землі.
- Повітря тут немов загусло, - Ґімлі насторожено озирався.
- Це дуже старий ліс, - сказав Леголас, - він все пам'ятає і гнівається.
- Я ніколи тут не була, - майже прошепотіла Телівен, - Наренділ говорив, що у Фанґорні небезпечно.
Дерева зненацька заскрипіли, змусивши подорожніх ще більше стривожитися. Ґімлі навіть дістав сокиру.
- Дерева розмовляють одне з одним, - сказав Леголас.
- Ґімлі, опусти сокиру, - звернувся Араґорн до гнома.
- Яке деревам яке діло до нас? - не втримався Рін. - Ми ж не прийшли сюди рубати їх.
- Ельфи почали це. Розбудили весь ліс, - продовжив Леголас, - навчили дерева говорити.
- Просто чудово, - хмикнув екзорцист.
- Дерева, які говорять? - дивувався Ґімлі. - Про що вони взагалі розмовляють? Хіба що про те, як білки паскудять?
- Поважайте старших, пане гном, - захихотіла Телівен. Але тут вона зупинилася і звернулася до Леголасу ельфійською.
- Що трапилося? - запитав Боромир.
- Хтось наближається, - повідомила Вікка.
- Могутній, - прошепотів Деніель.
- Саруман? - вирішив уточнити Рін, хапаючись за руків'я Курікари. - Ну тепер він відповість за всі лиходійства!
- Не дозволяйте йому говорити, - звернувся до всіх Араґорн, - інакше він зачарує нас.
- Але чому я не відчуваю небезпеки? - шепотіла Вікка, не наважуючись ділитися цією дивиною з іншими. Тим більше, Хранителі вже дістали зброю і завмерли, чекаючи появи Сарумана. Леголас закрив собою Телівен. До речі, ельфійка не особливо заперечувала. Араґорн і Боромир знаходилися попереду, стискаючи руків'я мечів. Ґімлі стояв, тримаючи сокиру напоготові. Всі мовчали. Час минав повільно. Чи це так здавалося мандрівникам? Та й Саруман не поспішав.
Коли неподалік з'явилося сяйво, всі вискочили з-за дерев, поспішаючи першими напасти на ворога. Але їх засліпило яскраве, чисте світло, через яке обличчя чаклуна було неможливо розгледіти. Він відбив сокиру Ґімлі й стрілу Леголаса. Боромир, Араґорн і Рін впустили мечі, бо зброя раптово стала гарячою.
Телівен визирала з-за спини Леголаса. Вікка чомусь тримала Дена, не дозволивши янголу напасти.
- Ви йдете по слідах двох юних гобітів, - заговорив чаклун. Його досі не можна було роздивитися.
- Де вони? - вимогливо запитав Араґорн.
- Вони пройшли цією стежкою вчора, - відповів незнайомець, - і зустріли того, кого не чекали. Це заспокоїть вас?
- Хто ти? - запитав Араґорн. - Покажись!
Світло стало не таким сліпучим. Здивовані мандрівники побачили старого, одягненого в біле вбрання.  Волосся його біліло, як сніг, на сонці. В руках він тримав витончений білий посох.
Рін першим упізнав старого. Правда, в те, що Ґендальф живий, було складно повірити. Екзорцист ошелешено дивився на мага, не в силах вимовити хоч слово. Бо смерть старого досі снилася йому в кошмарах. Та радість і шок поступово витісняли всі думки. 
- Це неможливо!  - видихнув Араґорн. Його потрясінню не було меж.
- Ми прийняли тебе за Сарумана, - сказав Леголас.
- Я і є Саруман, - сказав Ґендальф, - той Саруман, яким він повинен бути.
- Ти... падав, - спромігся сказати спадкоємець Ісілдура.
- Через вогонь і воду, - кивнув Ґендальф, погоджуючись з Араґорном, - з глибокої прірви на найвищу скелю гнав я Балрога. Ми билися доти, доки я не скинув свого ворога вниз, розбивши його останки об скелі. Темрява огорнула мене, і я опинився за межами часу... Зірки мчали переді мною і кожен день здавався довгим, як земне життя... Але це був не кінець. Я відчув, що життя повертається. Мене повернули назад виконати те, що мені призначено.
- Ґендальф, - шанобливо вимовив Араґорн.
- Ґендальф, - повторив маг, - мене раніше звали Ґендальфом Сірим. Я Ґендальф Білий. Я повернувся до вас у вирішальну годину.
- Старий... - пробурмотів Рін, схлипуючи, - старий... ніколи більше так не роби. 
- І я радий зустрічі, містере Окумура, - посміхнувся маг.
Вікка навіть не стримувала сліз щастя. Всі раділи, що Ґендальф живий. Навіть той факт, що загін знаходився не в самому приємному місці, вже не мав значення.
Ґендальф повів Хранителів назад з лісу і майже не слухав обурення Ріна.
- Це за тобою треба приглядати, зрозумів, старий? - не вмовкав юнак. - То ти у нас любитель влазити в неприємності, а не я.
- Це справжнє диво, - говорила Вікка.
- Зате тепер я не буду доглядати за хвостатим, - Деніель теж посміхався, - бо вже є кому.
- Одне завдання ви вже виконали, - говорив подорожнім маг, - тепер вас чекає інше. Рохану загрожує війна. Ми повинні прибути в Едорас якомога швидше.
- В Едорас ми швидко не доберемося, - заперечив Ґімлі, - бо шлях неблизький.
- Ми зустріли вершників Рохану, - повідомив Ґендальфу Араґорн, - щось недобре коїться з їхнім королем.
- Це буде нелегко виправити, - сказав маг.
- Та ну тебе, старий, - не сумував Рін, - ти у нас взагалі все можеш. А Сарумана однією лівою вкладеш.
На ці слова Ґендальф лише посміхнувся.
- Виходить, ми даремно подолали весь цей шлях, - бурчав Ґімлі, - і покинемо бідних гобітів у цьому сирому, жахливому, темному, повному деревами... - але коли ці самі дерева ні з того ні з сього заскрипіли, гном запнувся, -  тобто, в милому й чарівному лісі.
- Щось більше, ніж простий випадок, призвело Мері і Піппіна в Фанґорн, - сказав Ґендальф, - велика сила спала тут довгі роки. Прихід цих гобітів буде схожим на падіння дрібних каменів, що починають лавину. Станеться те, чого не бувало до цих днів. Енти пробудяться і зрозуміють, що вони сильні. Тож облиш свої тривоги, пане гном. Мері й Піппін у цілковитій безпеці. Насправді зараз вони в набагато більшій безпеці, аніж ти.
- Не стій стовпом, гномику, - засміялася Телівен.
- Стій, старий, - Окумура побіг за магом, - що ще за енти? Негайно розповідай!
***
Вийшовши з лісу, Ґендальф засвистів. У відповідь йому почулося кінське іржання.
Рівниною скакав білосніжний кінь. Його гриву розвівав вітер. Здавалося, від його присутності стає ще яскравіше.
- Кінь з породи меарас, - повідомив Леголас іншим, - якщо мій зір не обманює якесь чаклунство.
- У старого навіть кінь чудовий, - прокоментував Рін.
Тварина тим часом наблизилося до мага у супроводі коней решти Хранителів. Той погладив коня.
- Тінебор, - представив Ґендальф тварину, - ватажок всіх коней і той, хто врятував мене одного разу.
Він, як і раніше, легко виліз на Тінебора. Решта теж осідлали коней. Хранителі Персня поспішили в Рохан.
 
Сила шамана

Ітан сидів на даху Академії Істинного Хреста і медитував. Решта паладінів ненадовго залишили Японію через вторгнення орків в Асію. А ще вони просто не могли сидіти на місці. Навіть молодий Окумура кудись пропав, перед цим попросивши Одлі побути в Академії. Бо тут майже не лишилося сильних екзорцистів, а демони можуть скористатися цим.
"Демони будуть цілковитими ідіотами, якщо зважаться напасти на будь-яку академію екзорцистів", - думав австралієць, - "адже їм необхідно відкрити браму Геєни. На їхньому місці я б з'явився у віддаленому від людей куточку світу і спокійно намалював печатки. Але ж ні, їм кортить заявити про свою присутність бажано на всю Асію і похвалитися силою перед людьми. Безмозкі істоти".
Праворуч від Ітана лежав посох, зліва сидів фамільяр. Вовк нерухомо завмер біля господаря і дивився вдалину. Він вважався в першу чергу покровителем шаманів, а ще - духом свободи.
Коли Ітан вперше зустрів Болда (так звали вовка), дух ледь не вбив паладіна. Та Одлі зумів приручити вовка. Відтоді Болд слідував за шаманом, куди б той не пішов.
Ітан теж був приборкувачем. Звичайно, з Беатрікс він би не зрівнявся. Американка могла викликати будь-якого духа чи навіть бога, австралієць же закликав переважно духів, що жили на певній території. Хоча паладіну найчастіше вистачало одного Болда.
Батьків Ітана вважали чаклунами, чарівниками, некромантами, і навіть демонами. Це викликало посмішку у флегматичного Одлі. "Якби моя мама дійсно була відьмою, а батько - некромантом, ми б завоювали світ", - говорив він.
Мама Ітана була американкою, але переїхала жити в Австралію. Там вийшла заміж за якогось тубільця. Говорили, він був нащадком дуже древнього племені, через що жителя його вважали шаманом. Правда це, чи ні, проте в Ітана проявилися здібності до викликання духів. Хлопець хотів бути корисним, тому вирішив стати паладіном, незважаючи на протести матері. Одлі також вивчав світові релігії, щоб знати, до яких духів можна звернутися в певній країні. І хоча Ітан, здавалося, обійшов весь світ, він досі спілкувався з цікавими людьми, дізнаючись все більше і більше нового.
У повсякденному житті Одлі здавався повільним. Слухаючи розмову, чоловік заплющував очі, що, звичайно, ж, не завжди подобалося співрозмовникам. Та паладіну так було легше аналізувати інформацію і не відволікатися на дрібниці. У небезпечних же ситуаціях австралієць швидко оцінював суперника і продумував всі можливі шляхи нападу і відступу. У бою Одлі був сильним і непередбачуваним.
- Болде, що трапилося? - Ітан розплющив очі, бо почув, що вовк загрозливо гарчить.
Дух свободи насторожено озирався і принюхувався. Шерсть на загривку тварини здибилася, очі люто виблискували.
- Хтось наближається, так? - зрозумів паладін. - Демон.
В цю ж мить задзвонив телефон Ітана. Це була Скарлетт.
- Одлі, коло Академії відчиняються ворота, - швидко повідомила жінка, - десь біля шпиталю.
- Зрозумів, - коротко сказав Ітан.
- Будь обережний. Ця сволота небезпечна. Я повідомлю інших. Ми скоро приєднаємося. Затримай його.
- Неодмінно, - паладін поклав телефон до кишені й узяв посох, - Болде, біжи. Я за тобою.
Вовк миттю помчав до центру небезпеки. Шаман пішов за духом.
***
За останні кілька днів у шпиталі додалося роботи. Незважаючи на те, що прибульців з Середзем'я регулярно знищували, без поранень не обійшлося. Особливо важким був бій з павуками. Багатьом екзорцистам не пощастило, і вони лежали паралізованими деякий час. Хтось постраждали від зброї і стріл орків. Тож знахарі майже не відпочивали, бо поранених не ставало менше.
- Дівчата, потрібні бинти в четверту палату, - почули Шійомі й Камікі голос медсестри, - і чисті простирадла.
- Уже йдемо, - відгукнулася Камікі.
Дівчата вже знали, що і звідки брати, тому що не вперше працювали у шпиталі. Тут також були Рюджі, Шима і Конекомару. Вони допомагали переносити поранених екзорцистів до приміщень.
Взявши необхідні речі, дівчата поспішили в палату, де майже без відпочинку працювали цілителі. Правда, вчора вночі їм дуже допоміг паладін Бенджамін Торрес, який всього за годину вилікував частину постраждалих. При цьому він зовсім не втомився. Мексиканця супроводжувала маленька кам'яна, на чиїй голові ріс мох. Паладін пояснив цікавій Шійомі, що це його фамільяр - дух землі й рослин.
- Цікаво, як довго це триватиме? - тихо поцікавилася Камікі. Навіть їй було незатишно від усвідомлення, що демонам теж вдалося прорватися в Асію.
- Скоро Рін знищить ворога і все налагодиться, - підбадьорила її Моріяма.
- Сподіваюся, з ним нічого неприємного не сталося, - Камікі щиро переживала за старшого Окумуру.
Звісно, дівчата хотіли б знати, як справи у Ріна. Та вони прекрасно розуміли, що особливо не допоможуть, а, може, навіть будуть заважати.
- І чому всі бійки дістаються Окумурі? - заносячи разом з санітаром чергового екзорциста, бурчав Рюджі. - Хоч би повідомив, що вляпався в чергову пригоду і знову вирішив погеройствувати. Чи він гадає, ми ні на що не здатні?
- Заспокойся, Боне, - слідом ішов Шима, який не вельми рвався у бійки, хоча за останні роки багато чому навчився, - у нас роботи не менше.
- Якщо хтось забув, нагадую: я екзорцист, а не санітар, - розійшовся Сугуро, - а всі веселощі знову дістануться Окумурі. Сатану переміг він, Вельзевула теж він прибив. А тепер цей хлопець спокійно вирушив у чужий світ, аби побитися і знищити місцевого Сатану.
- Це тільки звучить гарно, - зауважила Шійомі, - Рін не зі звичайними демонами бився.
- І навряд чи Сатана з іншого світу слабкий, - додав Міва, який непомітно опинився в палаті, - адже він зміг зблизити світи. А це не кожному демону під силу.
- Окумура змахне мечем - і від того виродка лишиться один попіл, - хмикнув Бон.
- Було б усе так просто - ми б уже давно святкували перемогу, - зауважила Камікі.
- Ти права, - погодився Шима і хотів ще щось додати, аж тут будівля відчутно затряслася. Екзорцисти не на жарт стривожилися.
- Що це таке? - злякалася Шійомі.
- Землетрус? - припустив Шима.
- Брама в Геєн!  - вигукнули поранені, які подивилися у вікно.
Це стало справжнім шоком, бо ніхто не сподівався, що демони настільки знахабніють. Хоч теоретично брама і могла відчинитися в будь-якому місці, але ж не на території академії екзорцистів!
- Ось тепер настав час діяти! - заявив Рюджі, вибігаючи у двір. Шима, Конекомару, Камікі й Шійомі пішли за ним. На вимоги поранених екзорцистів залишатися в приміщенні молоді люди не звернули уваги.
- Що нам робити? Адже ми не паладіни і не вміємо зачиняти браму, - сказала Ідзумо.
- Затримаємо демонів, - рішуче сказав Бон, вказуючи на мешканців пекла, що активно вилітали,виповзали і вистрибували з воріт, - кілька молитов - і вони заповзуть назад у Геєну.
- Добре, - погодилися Міва і Шима.
- Я прикрию вас у разі нападу, - Камікі дістала листок з печаткою призову, - духи врожаю, я закликаю вас!
Дві білі лисиці з'явилися біля екзорцистів, охороняючи їх. Бон і Конекомару почали читати молитви. Це справді допомогло, бо демони з вереском поверталися назад.
- Оце так, у нас виходить, - зрадів Шима.
Але рано радів. Тут з глибин пекла почувся грізний рев, який струсонув Асію. Брама Геєни збільшилися, випускаючи величезного демона. У порівнянні з ним, інші жителі пекла здавалися комашками. Він ступив на землю, залишаючи вм'ятини, і розправив чорні шкірясті крила. У нього було неприродно бліде обличчя, люті червоні очі, сплутане чорне волосся, довгі руки і ноги, які закінчувалися гострими кігтями. На демонові була чорна мантія з намальованою печаткою, яка свідчила: істота була архідемоном.
- Нарешті я тут! - демон вишкірився, оглядаючи місцевість. Голос у нього був низьким і гучним. - Ох, Асія... Тут завжди так спокійно. Так влаштуємо ж хаос!
Його підлеглі полізли з брами, незважаючи на відчайдушні спроби юних екзорцистів перешкодити вторгненню. Мало того, демон помітив учнів Академії.
- Ваші молитви не допоможуть, жалюгідні люди, - він махнув рукою, кидаючи отруйно-зелену кулю. Духи врожаю прийняли удар на себе й відразу ж зникли.
Камікі й Шійомі сховалися за Шиму і Бона. Хлопці хоч і розуміли, що не вистоять проти такого могутнього демона, не відступили. А куди відступати? За їхніми спинами - шпиталь. Більше ніхто не в змозі боротися.
- Дарма ви не тікаєте, - демон наближався, - так помріть же!
Він змахнув лапою в надії прибити учнів, але натрапив на потужну перешкоду у вигляді фіолетового щита.
- А гідного супротивника пошукати не думав, Абаддоне? - поцікавився Ітан, підійшовши ближче. Болд знаходився біля екзорцистів. Саме його сила не дозволила архідемону вбити учнів.
- Абаддон! Повелитель Безодні!.. - прошепотів Міва.
- Ми вляпалися, - приречено сказав Шима.
- А ти ще хто такий? - загарчав Абаддон, відступивши від щита.
- Негайно йдіть звідси, - паладін звернувся до молодих екзорцистів, нахабно ігноруючи питання архідемона, - цей ворог вам не під силу.
- Так, так, звичайно, - Шима навіть не сперечався. Разом з дівчатами і Конекомару вони повели Рюджі, що волів лишитися, до шпиталю. Бон, мабуть, хотів битися.
- Отож, - Одлі повернувся до Абаддона, - ти, напевно, прийшов малювати печатки, так?
Архідемон розлютився. Звісно, бо якийсь екзорцист був у курсі планів Повелителя Безодні.
- Помри! - заревів Абаддон, кидаючись на Ітана. Паладін підняв посох вгору. Кігті Абаддона зі скреготом подряпали щит. Архідемон почав несамовито бити лапами по перешкоді в надії дістати паладіна. Та раптом на Повелителя Безодні накинувся Болд. Дух свободи вчепився в шию архідемона, від чого той переключив увагу на вовка.
Ітан тим часом щось зосереджено креслив палицею на землі. Обличчя паладіна при цьому було спокійним і непроникним.
Абаддону все ж вдалося скинути з себе Болда. Але не встиг він випрямитися і подивитися на Ітана, як паладін домалював останню риску і торкнувся сяючим каменем центру малюнка. Величезна фіолетова стріла вразила Абаддона в груди. Архідемон, який не чекав такого, не встиг виставити захист. Стріла Одлі ледь не пробила груди Повелителя Безодні і закинув його назад в Геєну.
- Дрібніють нині архідемони, - з помітними нотками розчарування в голосі, прокоментував паладін, - я навіть побитись як слід не встиг.
Раптом з брами зі страхітливим ревом вилетів Абаддон, відразу ж спікірував на Ітана. Він ледь не схопив паладіна. Одлі з усієї сили огрів Архідемона по крилу, від чого той втратив висоту. Гострі кігті лише подряпала плечі Ітана.
- Паладін! - прогарчав Абаддон, незграбно опустившись на землю.
- Нарешті до тебе дійшло, - флегматично прорік Одлі, - а я все думав: коли ж ти здогадаєшся?
- Насміхатися надумав?! - гаркнув Повелитель Безодні. Витягнувши ліву руку, він щось прогарчав на невідомій мові. Від його маніпуляцій земля розверзлася. Величезна тріщина утворилася посеред двору й рухалася до Ітана. Паладін змушений був тікати, аби не впасти у вируючу лаву, яка кипіла глибоко в прірві.
Академія відчутно тряслася, подекуди трапилися обвали. По стінах будівлі пробігли тріщини. Демони, отримавши свободу, летіли всерндину, сподіваючись убити побільше екзорцистів.
- Ну як тобі таке, паладіне? - реготав задоволений Абаддон.
Ітан зненацька перестав бігти і повернувся до тріщини, яка рухалася до нього. Біля паладіна з'явився Болд.
- Допоможеш? - тихо запитав Одлі у вовка. Тварина кивнула, торкаючись палиці лапою. - Я скоро повернусь. З підмогою, - вовк подивився на шамана з тривогою в сірих очах, - ні, ти повинен бути тут. Не дозволяй Абаддону відчигити ще одні ворота.
Повертівши посохом в руці, Ітан вдарив ним об землю. Тріщина негайно збільшилася і поглинула паладіна.
За всім цим з жахом в очах спостерігали молоді екзорцисти. Звичайно, вони пішли, бо їм наказав шаман, і сховалися в шпиталі. Але далі п'яти кроків від вхідних дверей вони не відійшли.
- Треба йому допомогти! - заявив Бон, який все одно рвався в бій.
- Але... це ж Абаддон! Ми нічого йому не зробимо! - заперечив Міва.
- Я не знаю, чи вдасться викликати духів урожаю, - сумно мовила Камікі, - вони надто слабкі.
- Та й молитви на це чудовисько не діють, - додав Шима, сподіваючись, що всі доводи стримають запал Рюджі.
- Бо взяли не ту молитву, - Сугуро всерйоз збирався боротися, - отже, ми з Шимою будемо відволікати його, а ви троє читайте Отче наш.
- Але це ж така проста молитва, - засумнівався Шима.
- А ще - найсильніша, - тихо заговорила Шійомі.
- То ви зі мною чи ні? - запитально глянув на друзів Бон.
- Куди ми подінемося, - висловив загальну думку Шима.
Абаддон тим часом не став відволікатися на Болда, а просто нацькував на вовка своїх підлеглих. Духу волі довелося нелегко, бо він був один проти кількох десятків демонів. Сам же Повелитель Безодні почав креслити печатки навколо відкритої брами.
"Скоро, зовсім скоро армія буде в Асії", - думав архідемон, - "і Сатана, звичайно ж, нагородить мене. Бо ніхто більше не впорається з таким завданням, крім мене. Азазель - ніхто в порівнянні зі мною. Він слабак, тому і здох. Рогатий придурок. Нічого не вмів".
Абаддон занадто захопився роботою і роздумами на тему "Азазель - справжній козел", що не помітив, як зі шпиталю вибігли Рюджі й Шима. Бон, який до цього часу навчився стріляти, почав заряджати пістолет, а Шима попрямував до фонтану зі святою водою.
"Окумуро, сподіваюся, ти в тому світі так само легко вбиваєш тварюк", - подумав Сугуро, цілячись в голову Абаддона. Ні секунди не вагаючись, він натиснув на курок.
Гримнув постріл. Куля увійшла в голову Повелителя Безодні перш, ніж той встиг повернутися. І хоча архідемон не розсипався на попіл (бо для цього потрібно вистрілити як мінімум разів десять), срібло в голові завдавало йому біль. Абаддон загарчав, відволікся від печаток і ледь не зруйнував частину Академії, але в ту ж мить Шима вилляв на нього святу воду. Вибігли Шійомі, Камікі й Міва і почали голосно читати Отче наш. Дрібні демони облишили Болда і повернулися назад у Геєну, аби не чути молитви. Вовк же знову кинувся до Абаддона і вчепився йому в лапу.
Ці дії несказанно розлютили Повелителя Безодні. Він розправив крила і злетів угору. Рюджі вистрілив ще кілька разів, намагаючись не поранити Болда. Але і в Абаддона екзорцист потрапив лише раз.
- Я вб'ю вас всіх! - почувся лютий рев. У наступну мить вовк впав у тріщину, куди кількома хвилинами раніше стрибнув Ітан. Абаддон спікірував на Рюджі, та юний екзорцист встиг вчасно впасти на землю. Повелитель Безодні, зачепивши ногою дах однієї з веж Академії, наступними жертвами вибрав Шійомі, Камікі й Конекомару. І йому б вдалося схопити когось, якби не Шима. Хлопець вихлюпнув святу воду на крило архідемона, яке відразу ж вкрилося опіками. Повелитель Безодні влетів у стіну.
- Тікайте звідси! Негайно! - закричав Рюджі, піднявшись із землі. - Я затримаю його!
- Ні! - рішуче заперечила Ідзумо, діставши чергову печатку призову. У дівчини тремтіли руки. - Ми тебе не залишимо!
Раніше Камікі ніколи і нікому такого не сказала б. Але після років навчання в Академії Істинного Хреста Ідзумо стала більш доброзичливою. І вона розуміла, що Бон наодинці не вистоїть проти Абаддона. Он паладін і його фамільяр не вистояли.
- Мерзенні екзорцисти, - прогарчав Абаддон, вибравшись з руїн того, що кілька секунд тому було стіною. У його витягнутій руці загорівся отруйно-зелений вогонь, - здохніть!
"Будь ласка, духи врожаю", - подумки кликала фамільярів Камікі, стискаючи в руці лист, - "прийдіть".
Абаддон жбурнув вогонь в екзорцистів, білі лисиці, які все ж почули поклик приборкувачки,  прийняли удар на себе, після чого впали на землю. Шерсть у них обгоріла і диміла. Самі духи майже не ворушилися.
- Ні! - Камікі кинулася до фамільярів. Рюджі взявся стріляти в архідемона. Повелитель Безодні, шкірячись, ухилявся від куль. Шима хотів ще раз облити ворога святою водою. Аббадон був до цього готовий. Підпустивши хлопця на близьку відстань, змахнув лапою й відкинув юнака. Бон, відстрілюючись, побіг до друга.
- Ні, не вмирайте, - Камікі опустилася біля лежачих духів, ледь стримуючи сльози.
- Тепер вас ніщо не врятує, - сказав Абаддон. З брами Геєни вилетіла чорна хмара і впала на учнів Академії. Абаддон зареготав, тішачись своєю могутністю і тим, що люди такі нікчемні й безпорадні. Але коли хмара розсіялася, архідемон замовк, не в силах повірити в побачене.
Екзорцисти вже вкотре виявилися цілі. Їх знову оточував фіолетовий щит. Біля них стояв Болд, люто дивлячись на Повелителя Безодні.
З тріщини вгору злетіло щось вогненно-червоне. На цій істоті сидів хоч і пошарпаний, але живий Ітан, який, кілька разів змахнувши палицею, закрив пекельну браму.
- Правило перше: ніколи не відправляй паладіна під землю, - спокійно сказав Одлі, опинившись на землі. Він навіть злегка посміхався, дивлячись на приголомшеного Абаддона, - бо там живуть духи вулканів.
Він погладив вогняну істоту, яка стояла біля австралійця і прийняла вигляд тигра.
- Думаєш, я слабший? - схаменувся Повелитель Безодні, відійшовши від шоку і готуючись прикінчити паладіна.
Одлі з якимось співчуттям подивився на архідемона.
- Я думаю, що ти дурніший, та й усе, - відповів Одлі. Він ударив посохом об землю. Довкола Абаддона почали з'являтися вогняні лінії, які за кілька секунд утворили зірку Соломона. Архідемон знаходився в центрі священної печаті, - правило друге: не стій на одному місці, інакше втрапиу в пастку.
Повелитель Безодні панічно заволав і спробував вибратися з печаті, але натрапив на невидиму перешкоду. Святий знак завдавав істоті з пекла нестерпний біль. Кінцівки Архідемона почали обвуглюватися.
- Правило третє: не недооцінюй паладіна, - незворушно додав Ітан, піднімаючи палицю вгору, - духи вулканів, я прошу вашої допомоги.
Лінії зірки Соломона спалахнули полум'ям. Вогонь почав заповнювати всю зірку, утворюючи навколо Абаддона воронку.
- В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, - австралієць перехрестив вогонь, - хай буде очищено це місце від зла.
Воронка почала зменшуватися навколо Повелителя Безодні. Крик Абаддона ще деякий час стрясав землю, а опісля затих. Вогонь же повільно розсіявся, залишаючи випалену землю.
- Я вдячний вам, духи вулканів, - Одлі вклонився вогненній істоті. Дух поклонився у відповідь і стрибнув назад в тріщину.
Тоді Ітан повернувся до екзорцистів.
- З вами все гаразд? - втомлено запитав австралієць. Його білий одяг перетворився на лахміття, а рани від кігтів Абаддона кровоточили.
- Шима непритомний! - крикнув Бон, стурбовано дивлячись на приятеля. Ітан, спираючись на посох, пішов туди.
- Він буде жити, - заспокоїв паладін Рюджі, - Бенджамін його вилікує.
- А як же духи врожаю? - Камікі гладила своїх лисиць. - Вони не помруть?
- Болд, доглянеш за ними? - запитав Ітан у вовка. Дух свободи кивнув, підійшов до лисиць, і вони втрьох зникли. - Мій вовк подбає про цих духів. Вони теж наберуться сил і повернуться до тебе.
- Дякую, - подякувала Ідзумо, полегшено зітхнувши.
- Вам необхідно відпочити, - до паладіна підійшла Шійомі, - ви поранені.
- Спочатку потрібно подбати про вас, - мовив Одлі, - Вашого друга необхідно віднести у шпиталь...
Австралієць не встиг договорити. Коло тріщини пригальмував знайомий чорний байк.
- Я запізнилася, - невдоволено сказала Скарлетт, знявши шолом, - Ітане, що за розруху ти тут влаштував?
- Всі претензії до Абаддона, - відповів Одлі, - хоча навряд чи він тепер почує.
Паладіни занесли Шиму до шпиталю, а також веліли іншим екзорцистів відпочити.
- Тобі теж варто було б підлікуватися, - зауважила Рейн.
- Я знаю, - погодився Ітан.
- То якого біса ходиш туди-сюди? - розлютилася жінка, хижо зиркаючи на австралійця. - Хочеш здохнути від втрати крові? Негайно відпочинь. Коли Бенджамін повернеться, я приведу його до тебе.
Австралієць не став сперечатися. Він і справді потребував відпочинку.
Незабаром повернувся Бенджамін. Ітан спочатку попросив знахаря оглянути Шиму, а тоді вже зайнятися ним. Мексиканець коротко кивнув і рушив до молодих екзорцистів.
- Та що тут сталося? - у шпиталь влетіс втомлений від бігу Юкіо. - Що ви зробили з Академією?
- Ми? - округлила очі Скарлетт. - Окумуро, який гоблін тебе вкусив? Це все Абаддон.
- Сподіваюся, ніхто не постраждав, - зітхнув Окумура-молодший.
- Ітану трохи дісталося, - повідомив Бенджамін, вийшовши із сусідньої палати, - а також твоїм екзорцистам.
- Яким ще екзорцистам? - Юкіо попрямував до палати, де знаходилися п'ятеро учнів.
В Академію зайшли Шура, Вів'єн, Ернесто, Беатрікс і Артур.
- Все веселощі вже позаду, - зауважила Кіріґакуре.
- Тут Ітан! - крикнула Беатрікс іншим, зазирнувши в одну з палат. - І Скарлетт теж. І Бенджамін.
- Замовкни, Брукс, - скривилася Рейн.
- Я не очікував, що демони настільки знахабніють, - мовив Ернесто, - вони б ще у Ватикані вирішили з'явитися.
- Не каркай, - пробурчала Скарлетт.
- Аббадон - хвалькуватий слабак, - заговорив Ітан, - якщо всі демони виявляться такими, то нам нічого буде робити.
- Тримай, - Бенджамін простягнув австралійцю якийсь напій помаранчевого кольору.
- Дякую, - сказав Ітан. Зробивши пару ковтків, паладін скривився, - ну і гидота. Бенджаміне, ти навмисне готуєш такі ліки?
- Я все роблю за рецептом, - відповів Торрес.
- Зачекайте, а хто буде звітувати перед Мефісто Фелем за руїни, що лишилися після вторгнення Абаддона? - запитала Беатрікс.
- Той, хто командує нами, - посміхнувся Ітан, - Юкіо Окумура.
Паладіни дружно засміялися.
Категорія: Фентезі Фентезі, Аніме, Екшн (Action), Номінанти та переможчі премії "Оскар", Фентезі, Пригодницькі серіали та фільми | Додав: Rin_Okita | Теги: толкін, ельфи, Рін Окумура, синій екзорцист, екзорцисти, орки, перевертень, ОЧП, аніме, паладіни, гумор, попаданець, ООС, янгол, ОЖП, гноми, перстень влади, Середзем'я, володар перснів, Більбо Беґґінс, Саурон, фентезі, подорож, пригоди, демон
Переглядів: 895 | Завантажень: 0 | Оцінка: 5.0/1
Ставлення автора до критики: Обережне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Володар перснів. Повернення Ріна 5
Завантаження...