menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 23.08.2021 в 18:55
Фанф прочитано: 900 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Володар перснів. Повернення Ріна 6


23.08.2021, 18:55
В гостях у Теодена

Подорожувати пішки і їхати на коні - дві зовсім різні речі. Тепер Хранителі майже не робили зупинок. Вони все їхали просторами Рохану, поспішаючи на допомогу королю. Хоча Рін поки не повністю розумів, як Саруман зміг поневолити розум Теодена. Хлопцеві хотілося більше дізнатися про Рохан, але оскільки подорожні квапилися, довелося відкласти розпитування на час привалу. Бо і коні потребували відпочинку.
- А можна, наступного разу я буду тримати вуздечку? - просила Вікка у Ріна під час чергового привалу. Екзорцист неуважно кивнув, дивлячись на Ґендальфа. Маг закурив люльку, звертаючи погляд на небо.
- Старий, що це за заграва? - Окумура простежив за поглядом мага. Небо на сході було багряним. Хоч уже настала ніч, світло не згасало.
- Це Мордор, - відповів Ґендальф, - зокрема - Око Саурона. Завіса темряви, зосереджена на Сході, набуває форму. Саурон не терпить суперників. Його Око невпинно дивиться з вершини Барад-Дура. Хоча він і не настільки могутній, аби бути вище за страх. Його гризе сумнів. До нього дійшли чутки, що спадкоємець Нуменора все ще живий, - Ґендальф подивився на Араґорна, який непомітно опинився біля них, - Саурон боїться тебе. Боїться того, ким ти можеш стати. І тому він сіє горе і смерть у світі людей, використовує Сарумана, щоб знищити Рохан. Війна наближається. Рохан повинен захистити себе. Зараз це головне завдання для нас, бо ця країна слабка і готова впасти під натиском ворога. Розум короля поневолений. Це злий задум Сарумана.
- Почекай, - втрутився Рін, - як це "поневолений"? Теоден одержимий, чи що? Саруман - демон?
- Можна і так сказати, - відповів маг, - тільки Саруману нема потреби вселятися в людину. Він плете хитромудрі заклинання і одурманює розум. Саме це він і зробив з Теоденом. Саруман і Саурон затягують петлю. Хоча проти їхньої хитрості у нас є одна перевага: Перстень лишається прихованим. І те, що ми збираємося його знищити, ще не спало в їхні темні думки. Тож зброя ворога рухається до Мордору в руках гобіта, кожен день наближаючись до Вогяної гори. Зараз ми повинні вірити у Фродо. Все залежить від швидкості і потаємності його подорожі. Не шкодуй, Араґорне, що відпустив його. Фродо повинен виконати своє завдання сам.
- Він не сам, - заперечив спадкоємець Ісілдура, - Сем пішов з ним.
- Правда? - зрадів Ґендальф. - Це добре, дуже добре.
- Ну якщо вже ти повернувся з того світу, то і Фродо з усім впорається, - заявив Рін. Після появи мага хлопець мало не світився від щастя і вірив тільки в краще.
- Ще не всі скінчено, - втрутився Араґорн, - нічого гадати, що трапиться з Фродо і Семом.
- Араґорн правий, - додав Ґендальф, - крім того, нам пора в дорогу. Містере Окумура, не міг би ти разом з Віккою розбудити інших?
- Звичайно, старий, - посміхнувся екзорцист.
***
Нарешті, після тривалої дороги, Хранителі дісталися до Едорасу. Місто це було збудоване на пагорбі і виднілося здалеку. Правда, нічого примітного Рін не побачив. Йому навіть здалося, що Едорас схожий на село: обнесений дерев'яним парканом, та до того ж, старим. Будинки теж зроблені з дерева. Переважали сірий і брудно-коричневий кольори. Гори позаду, сліпуче-білі й чисті, різко контрастували зі смутними фарбами міста.
- Тут, в Едорасі, знаходиться Золотий палац, де живе Теоден, - повідомив Братство Ґендальф, - великий і доблесний правитель, чий розум став здобиччю злих чар. Саруман поневолив його волю.
- Щось я не бачу ніякого Золотого палацу, - мовив Рін, - або ж у Рохані золото потьмяніло. Бо чому тут так похмуро?
- Маєш рацію, - Деніель був згоден з юнаком.
- Не базікайте зайвого, - продовжив маг, - особливо це стосується містера Окумуру.
- Мене? - округлив очі екзорцист. Ден позаду хмикнув. - Але я майже завжди мовчу.
- Знаємо, знаємо, - пробурмотів Ґімлі.
- Не чекайте теплого прийому, - завершив Ґендальф.
Біля воріт Хранителі помітили прапор, що лежав на землі. На зеленому полотні був зображений білий кінь.
- Це прапор Рохану, - сумно сказала Телівен.
Вони їхали стежкою, яка перетинала Едорас і вела до палацу короля. На подорожніх дивилися похмурі люди, одягнені у вбрання темних кольорів.
- На кладовищі і то веселіше, - прокоментував побачене Ґімлі.
- Горе, печаль і туга - ось що панує тут, - тихо повідомила Вікка Ріну.
"А все це через Сарумана", - подумав екзорцист, сильніше стискаючи вуздечку, - "нічого, ми ще з ним розберемося".
Все-таки на Золотому палаці було золото, просто здалеку його не було видно. Дерев'яні колони прикрашала майстерна золота різьба, а над входом висіло сонце, теж зроблене з цього благородного металу.
Коли Хранителі піднялися сходами, до них вийшли вартові. І вирази облич у них були не вельми приязними.
Рін за звичкою потягнувся за Курікарою.
- Ні, - похитав головою Деніель, - залиш це Ґендальфу.
До речі, маг випромінював тільки привітність. Похмурі обличчя варти його ні краплі не засмутили.
- Я не можу ввдвести вас до Теодена зі зброєю, - заявив командир варти, чоловік з довгими коричневими волоссям і бородою. На відміну від інших охоронців, на ньому був відсутній шолом, - це наказ Ґріми Змієвуста.
- Звичайно, - кивнув маг.
Хранителі почали віддавати людям Теодена зброю. Ден підняв руки, показуючи, що у нього навіть кухонного ножа немає. Роханці ж не знали, що янгол може закликати свій меч у будь-яку хвилину. Вікка без жалю віддала ножі. Вона і так була небезпечною. Боромир простягнув свій меч, Ґімлі - сокиру. Рін неохоче попрощався з Курікарою. Телівен і Леголас віддали ножі і луки з сагайдаками, Араґорн, як виявилося, крім меча і лука зі стрілами, був озброєний безліччю ножів, які теж опинилися у роханців.
І тільки Ґендальф не поспішав розлучатися з палицею.
- Ваш посох, - сказав командир варти.
- Невже ви і палицю у старого заберете? - сумно запитав маг, спираючись на посох так, ніби без нього не зміг би ступити й кроку.
Вікка ледь стримала сміх.
Ґендальф усе-таки залишився з посохом. У супроводі варти короля Хранителі зайшли всередину палацу.
Перше, про що подумав Рін, опинившись в тронній залі було те, що в палаці темно. Так, було золото, колони, що підтримували високу стелю, безліч гобеленів і прапори із зображенням білого коня. Та от вікна були наглухо зачинені ставнями. 
Навпроти дверей у протилежному кінці сиділи двоє: старий зморщений дід у теплому вбранні, чию голову прикрашала корона, і блідий чоловік з чорним волоссям, одягнений в чорний одяг. Побачивши Ґендальфа, він нахилився до старого на троні:
- Повелителю, - голос говорив був неприємним, з улесливими нотками, - Ґендальф Сірий прибув. Вісник зла.
- Нечемно нині зустрічають гостей у палаці твоєму, королю Теодене, - сказав маг, крокуючи вперед. Решта не відставали від нього.
- Женіть його, - прошипів чорнявий до короля.
- З чого мені бути чемним з тобою, Ґендальфе-горевіснику? - скрипучим голосом заговорив Теоден.
- Справедливе питання, пане, - погодився Ґріма, - хвацько приносить із собою зло цей бродячий чаклун, куди б не пішов.
Якби не Деніель, від Ґріми не лишилося б і попелу. Рін настільки розлютився, що ледь не стрибнув на радника без меча. Янгол вчасно притримав екзорциста.
- Мовчи, - сказав Ґендальф, - тримай свій гнилий язик за зубами.
Краєм ока Вікка помітила, що люди Теодена, що досі нерухомо стояли (або люди Ґріми, якщо вже бути точніше), оточують Хранителів.
- Я не для того пройшов крізь вогонь і морок, щоб слухати недоладну мови жалюгідного хробака, - продовжив маг, витягнувши руку з палицею вперед. Ґріма відсахнувся. На його обличчі застиг жах.
- Палиця, - прошипів він, - я ж велів вам забрати у чаклуна посох! - ці слова були адресовані всім, хто слухав накази Змієвуста. Але прислужники Ґріми і пальцем не торкнулися Ґендальфа, бо Хранителі Персня, хоч і без зброї, були хорошими бійцями. Вони кинулися на варту з небувалим азартом. Ґендальф попрямував до короля.
- Теодене! - голосно сказав маг. Зараз він найменше був схожий на немічного старого. - Довго ти був у пітьмі. Слухай же мене! Я руйную все чари.
Всі інші завмерли, дивлячись на Ґендальфа. З прислужниками Ґріми було покінчено. Ріну навіть не вдалося вдарити когось. Самого Змієвуста притиснув ногою до землі Ґімлі. Боромир і Араґорн відкинули останніх нападників. Більше ніхто не наважувався вступати в бій, тим більше, коли в приміщенні з'явилася пантера.
Але Теоден раптом огидно засміявся.
- У тебе тут немає влади, Ґендальфе Сірий, - глузливо заявив він.
І тоді Ґендальф скинув сірий плащ. Білий одяг під ним, здавалося, освітив похмуру залу. Теоден перестав сміятися.
- Я вижену тебе Сарумане, як отруту виганяють з рани, - прорік Ґендальф, простягаючи посох вперед. Теоден втиснувся в спинку трону.
У приміщення забігла приваблива світловолоса дівчина в довгій білій сукні. Вона хотіла підійти до Теодена, та Араґорн спинив її.
- Згину я - помре і Теоден, - прокаркав Саруман. Ґендальф підійшов ще ближче до трону.
- Ти не вбив мене і не вб'єш його, - суворр сказав Гендальф.
- Рохан мій! - Саруман і не думав мовчати.
- Вийди! - Ґендальф не здавався. Тут Теоден кинувся вперед. Маг ударив його палицею в лоб, через що король упав назад на трон.
Теоден почав хилитися вперед. Він би впав, якби не світловолоса дівчина. Вона вирвалася з рук Араґорна і, підбігши до короля, підхопила того на руки.
До речі, Теоден почав змінюватися. Замість столітнього згорбленого діда Рін побачив, звичайно, вже не молоду, але повну сил людину. Сплутані сиві пасма стали короткими темно-русявими, зникли глибокі зморшки. Король з подивом дивився на дівчину, яка щасливо посміхалася.
- Я впізнаю твоє обличчя, - навіть голос у правителя Рохана змінився, став низьким і владним, - Еовін.
Саруман був вигнаний, Ґендальф теж посміхався, опустивши посох. Вікка обернулася в людину та так швидко, що ніхто і не зрозумів, куди поділася пантера.
Теоден, все ще здивований і трохи розгублений, подивився на мага.
- Ґендальфе, - сказав король.
- Вдихни на повні груди, мій друже, - сказав маг, схвально кивнувши.
Король, злегка похитуючись, піднявся на ноги.
- Чорним сном спав мій розум, - заговорив Теоден, піднявши руку на рівень очей.
- Твоя рука швидше наллється колишнью силою, якщо візьметься за меч, - порадив Ґендальф.
Теодену піднесли меч. Король повільно простягнув руку, наче боявся, що це все несправжнє, а він досі знаходиться у владі Сарумана. Але ні, нічого не зникло. І пальці правителя Рохана вже впевненіше стиснули руків'я меча. А тоді Теоден витягнув зброю з піхов. Лезо сяйнуло в напівтемряві.
Рін вже вкотре спостерігав за вмінням Ґендальфа. Та зараз це була не боротьба з Балрогом чи стихією, а щось подібне до екзорцизму. І маг не просто вигнав Сарумана, а ще й повернув Теодену впевненість у собі.
"Старий, як завжди, неймовірний", - думав хлопець, - "напевно, нема речей, яких він не вміє".
Тут, щось згадавши, Теоден насупився і суворо подивився на зіщуленого Ґріму, про якого Окумура і думати забув. А от Вікка пильно стежила за слугою Сарумана.
"Зараз комусь влетить", - подумав юнак.
Вартові за наказом короля схопили Змієвуста і потягли до виходу. Теоден пішов за ними. І не тільки він. Майже всі присутні хотіли поглянути на страту Ґріми. Дуже вже підлою була ця людина.
- Я б його загризла, - тихо сказала Вікка Ріну і Деніелю.
- Ти надто кровожерлива, - зітхнув янгол.
- Тому що це не людина, а... я навіть не знаю, як його назвати, - мовила пантера, - і не кажи, що така гидота заслуговує співчуття.
- Я б його спалив, - втрутився Рін, який чув їхню розмову.
- Ви такі нудні, - заявив янгол, - просто взяти і вбити - невесело і банально.
- Схоже, найбільш кровожерливим з нас є світлий янгол, - хмикнув Окумура.
- Все може бути, - загадково посміхнувся Деніель.
- Я всього лише вірно служив тобі, володарю, - тим часом белькотів наляканий до смерті Ґріма, якого вартоові безцеремонно скинули зі сходів. Теоден, міцно стискаючи меч, йшов до Змієвуста.
- З твоїми турботами мені давно б уже повзати рачки, як звіру, - суворо обірвав його мову король.
- Не посилай мене геть, - благав Ґріма, відповзаючи якнайдалі від сердитого короля.
Теоден змахнув мечем, явно збираючись розрубати Ґріму на дві частини, та Араґорн чомусь зупинив його.
- Ні, пане! - сказав спадкоємець Ісілдура, утримуючи руку Теодена зі зброєю. - Не треба. Відпусти. Досить крові, пролитої його стараннями.
Поки Араґорн заспокоював правителя Рохану, Ґріма піднявся і як можна швидше побіг геть, розштовхуючи людей, що зібралися довкола палацу.
- Шляхетно, - прокоментував Деніель.
- Нерозумно, - пробурчав Рін, - цей гад ще встигне нам насолити.
- Тоді ти його спалиш, - нітрохи не засмутився янгол.
- Хай живе король Теоден! - голосно сказав командир варти жителям Едорасу. Ті повільно опустилися на коліна в знак поваги.
Король же оглянув присутніх, а тоді повернувся до Ґендальфа.
- Де Теодред? - запитав Теоден, очевидно, не помітивши когось серед натовпу. - Де мій син?
***
Незважаючи на чудове пробудження правителя Рохана, в Едорасі панував смуток. Теоден тільки зараз дізнався, що його син загинув. Королю було важко змиритися з втратою, але він не піддавався скорботі, бо на його плечах лежав тягар турботи про людей. Тож замість веселощів і бенкету Рін був присутній на похоронах. Після смерті батька Фудзімото він не хотів бачити, як ховають людей, бо знову і знову згадував той дощовий день, коли він стояв і дивився, як труну зі старим опускають в яму і засипають землею.
Попереду йшли воїни, які несли відкриту дерев'яну труну. Там лежав зовсім молодий хлопець в обладунках і з мечем на грудях. За воїнами йшов Теоден в темному одязі, Еовін, Ґендальф, Араґорн, Леголас, Ґімлі, Боромир, Телівен, Деніель і Рін. Мешканці Едорасу теж прямували за процесією, аби віддати шану Теодреду. Вони теж хотіли попрощатися з юним спадкоємцем Рохана.
- Шкода, що він помер, - тихо сказав Окумура.
- Смерть - це не кінець, - Деніель почув слова юнака, - це всього лише шлях до чогось вищого. Людина помирає на землі і воскресає в більш прекрасному місці.
- Скажи це Теодену, - пробурмотів Рін.
Всупереч очікуванням, Теодреда не закопали, а занесли в склеп під тихий спів Еовін. Ріну хотілося зрозуміти, про що співає донька короля, але мова була йому невідомою. 
Коли процесія скінчилася, люди потроху стали розходитися.
- А ми що будемо робити? - запитав екзорцист.
- Підемо, - відповіла Телівен, - дочекаємося короля, а тоді і вирішимо. Адже на Едорас, якщо вірити Ґендальфу, повинні напасти.
- Наче нам небіжчиків не вистачає, - насупився Рін. Найбільше юнаку хотілося знайти Сарумана і прибити, а тоді зайти в Мордор і тицьнути Саурону в око.
- Ти ж не підеш туди сам? - поцікавився Деніель, непомітно опинившись біля екзорциста.
- Ти ще й думки читаєш, - нітрохи не зрадів Рін, - чудово.
- Лиш іноді, - ввдказав янгол, - знаєш, мені здається, що в Рохані буде великий бій. Мені вбивати орків замість тебе?
- Навіть не думай, - огризнувся Окумура, - половину ворогів я беру на себе.
- Агов, так нечесно, - втрутилася Телівен, - вирішили без нас усіх орків повбивати? Принце, Ґімлі, а Нарлон не хоче орками ділитися.
- Що? - не зрозумів Рін. Деніель посміхався.
У замку байдикували вони недовго, бо в Едорас приїхали дітлахи з сусіднього села. Знесилені й змучені, вони все ж розповіли жахливі новини. На Рохан напали орки. І тепер, сидячи за столом і дивлячись на дітей, Рін вкотре побажав Саруману і Саурону горіти в пеклі.
Хлопець не розумів, чому його теж покликали на цю раду. Але виявилося, що Теоден теж чув про Нарлона. Поява Синього Полум'я Еребора була не менш радісною, ніж приїзд Ґендальфа. В тронному залі, також знаходилися Араґорн, Боромир, Леголас, Телівен, Ґімлі, Деніель, Вікка і Еовін. Похмурий Теоден сидів на троні. Праворуч від нього, де раніше знаходився Ґріма, тепер сидів Ґендальф.
- Їх застали зненацька, - Еовін, яка взяла на себе відповідальність за дітей, почала розмову, - беззбройними. Тепер дикуни сновигають західними землями, змітаючи все на шляху. Рубають, ріжуть і палять.
Вікка зітхнула. Деніель незворушно слухав промову. Рін же вирішив подумки позлитися на Сарумана за всіх присутніх. Ґімлі взагалі вирішив ситно поїсти і не особливо прислухався до бесіди.
- Це лише мала частина приготованих Саруманом лих, - мовив Ґендальф, - він готуватиме великі напасті, бо його жене страх перед Сауроном. Виведи проти нього військо. Захисти від нього свій народ. Прийми бій.
- Дві тисячі твоїх кращих воїнів йдуть на північ, - заговорив Араґорн, - Еомер вірний тобі. Його загін повернеться і буде битися за свого короля.
- Вони вже відійшли звідси на триста ліг, - Теоден різко піднявся. Мабуть, прийняв рішення самостійно, - Еомер не допоможе нам. Я розумію, що вам потрібно, але я не хочу множити кількість жертв серед мого народу.
Деніель з щирим подивом подивився на Теодена. Ґендальф виглядав збентеженим. Боромир мовчав, ледь помітно похитавши головою.
- Я не розв'яжу цю війну, - оголосив правитель Рохана.
Рін подивився спочатку на Вікку, тоді на Дена, бажаючи, щоб йому хтось пояснив, як Теоден збирається захищати Рохан без бою.
- Хочеш ти чи ні - війна вже розв'язана, - сказав Араґорн.
- Наскільки я пам'ятаю, Теоден, а не Араґорн, був королем Рохана, - роздратовано мовив правитель. Спадкоємець Ісілдура вислухав це з воїстину королівським спокоєм.
Ґімлі допивав пиво, не звертаючи уваги на суперечку. Ріну було не до їжі. Хлопець хотів зрозуміти, що на умі в правителя Рохана.
- То що вирішив король? - озвучив думку екзорциста Ґендальф.
 
Напад у дорозі

- Це нерозумно. Це до неможливості нерозумно, - бурчав Рін, - можна, я залишуся і...
- Ні, - заперечив Араґорн, що під'їхав ближче й почув монолог екзорциста.
- Я спалю їх усіх, обіцяю, - стояв на своєму юнак.
- Знищимо ворогів разом, - сказав спадкоємець Ісілдура. На коні і в дорогому одязі Араґорн виглядав по-королівськи велично.
Рішенням Теодена було покинути Едорас і сховатися в Гельмовій ущелині. Рін дізнався, що це фортеця, споруджена в скелі, потужна і неприступна. Роханці неодноразово рятувалися там, бо це було надійне місце.
"Якщо Саруман захоче - неодмінно зітре Гельмову ущелину в порошок", - думав Окумура. Він рвався в бій, як ніхто. Але його не послухали. Екзорцист змушений був їхати з усіма в притулок під наглядом Деніеля. Ґендальф знову кудись зник. Та цього разу юнак вірив, що старий повернеться. Маг сам так сказав.
Деніель нарешті їхав на коні сам і полегшено зітхав. Ще б пак, адже безпосередня близькість з Телівен бентежила янгола. Він, до речі, досі нікому не сказав, що ельфійка йому подобається. Ден боявся, що Рін і Вікка почнуть над ним сміятися. Або не зрозуміють. Ну а що можуть знати про кохання демоненя і пантера? Тим більше, екзорцисту всього вісімнадцять років. Недарма за Ріном потрібно доглядати. Він наймолодший у Братстві Персня.
А самого Ріна найбільше хвилювало майбутній бій. Те, що бій неминучий, хлопець знав. Відчував. Саруман так просто не залишить Рохан у спокої.
Замислившись юнак проґавив мить, коли до нього під'їхав Боромир.
Після подій біля Андуїна Окумура намагався або триматися подалі від ґондопця, або ігнорувати. Рін все ще сердився на Боромира за спробу забрати Перстень. І ніякі вмовляння помиритися не допомогли. Навіть Араґорн не зміг вплинути на екзорциста.
- О, давно не бачилися, - насупився хлопець.
- Нарлоне, нам нема причини ворогувати, - Боромир був серйозний.
- Я і не ворогую, - сказав Окумура. Він хотів сказати, що компанія Боромира йому неприємна, але промовчав. Хлопцеві було цікаво, що скаже ґондорець в своє виправдання.
- Я винен в тому, що хотів забрати Перстень, - сказав Боромир, - гадав, він допоможе Ґондору в боротьбі з Сауроном. А вийшло, що я сам ледь не став бранцем сили Персня.
- Так, твою поведінку розважливою не назвеш, - погодився Рін, - але я сподіваюся, що це в минулому.
Екзорцист зрозумів ще одну річ: його поведінка теж була нерозважливою. Юнак був схожий на примхливого хлопчика, коли ображався на Боромира. Збоку це виглядало смішно. Тим більше, герою Середзем'я така поведінка нітрохи не личила.
- Зовсім скоро Перстень виявиться у Вогняній Горі, - мовив південець, - тож навряд чи хтось зможе потрапити під його чари.
- А ти оптиміст, я бачу, - посміхнувся Рін.
- Сподіваюся, наше непорозуміння теж в минулому, - сказав чоловік.
- Звичайно, - кивнув екзорцист. Боромир вдячно кивнув головою і поїхав до Араґорна.
- Що я бачу? - біля Окумури опинився Деніель. - Ти не вбив Боромира. Я здивований.
- А я здивований твоєму вмінню іронізувати, - не залишився в боргу екзорцист, - якось не помічав у тебе такого раніше.
- У мене був час навчитися, - хмикнув ангел. Його білосніжий одяг дуже виділялася на тлі одягу жителів Едорасу.
- І все ж ти змінився, - сказав Рін.
- Ти теж, - заявив Ден, - пам'ятаю, коли ми вперше зустрілися, ти був готовий мене спалити. А зараз навіть помирився з Боромиром. Вже не знаю, чого ще від тебе очікувати.
- Так, це виглядає дивно, - погодився юнак, - але я ж Нарлон. Я не повинен поводитись, як дитина. Та й Боромир, начебто, став нормальним.
- У мене погане передчуття, - раптово оголосив Деніель, - як і тоді, в Морії.
- І хто тебе за язик смикав? - пробурчав Рін. - Я ж тепер не зможу спокійно спати.
Вони їхали все далі і далі, залишаючи позаду Едорас. Воїни, працівники, жінки, люди похилого віку і діти поспішали піти подалі від небезпеки в спокійне місце. Привалів було небагато. Багать не розпалювали, боячись, щоб їх не помітили. Зате Теоден жодного разу не забував розставляти охорону. Навіть Рін викликався вартувати людей. Йому ніхто не відмовляв. Невтомний екзорцист їздив по периметру, сподіваючись виявити хоч одного ворога, але нікого підозрілого не зустрічав.
Зате на ранок Окумура дрімав у сідлі, що дуже тішило Телівен.
Ґімлі їхав на коні, коло якого йшла Еовін. Вона сподобалася Ріну набагато більше, ніж сам Теоден, бо була весела й товариська, також більше прислухалася до порад і якщо щось робила, то ретельно все обмірковувала. А ще Еовін уміла битися на мечах.
- Гномівських жінок і справді мало хто бачив, - розповідав гном дівчині, - просто вони такі схожі голосом і зовнішністю, що їх часто приймали за чоловіків.
- Через бороди, - тихо підказав Араґорн, який їхав позаду.
Вікка і Телівен тихенько посміювалися.
- Це породило помилкову думку, що у гномів нема жінок, - продовжував Ґімлі, - і гноми просто народжуються з отворів у землі. Це, звісно ж, дурниці...
Кінь Ґімлі раптово поскакав галопом, скинувши гнома. Сміючись, Еовін побігла до нього.
Ден прикрив обличчя долонею. Певно, все ще не міг відкрито показувати емоції. 
- Я теж таким був, - згадав Рін свої перші уроки їзди на конях.
- Це я навмисне, - запевняв Ґімлі, - не треба панікувати.
- Ґімлі, може, поїдеш зі мною? - запропонувала Вікка. - Кінь - надто висока тварина для гнома.
- Що ти сказала? - у Ґімлі навіть борода здибилася від обурення.  - Ось я тобі зараз покажу!..
- А де Леголас? - Рін не помітив поблизу принца Лихолісся.
Вікка невизначено махнула рукою вперед.
- Вони з Телівен патрулюють, - відповів Деніель.
Посадивши Ґімлі на коня, Еовін приєдналася до Араґорна. Вікка застрибнула у сідло своєї тварини, а тоді зненацька зупинилася.
- Небезпека! - гукнула пантера. Після цього всі почули звуки бою попереду. Схоже, вартові, які виїхали оглядати місцевість, зіткнулися з ворогами. Телівен і Леголас поспішили на допомогу роханцям. Араґорн побіг туди, та швидко повернувся.
- Що там? - запитав Теоден.
- На нас напали! - оголосив спадкоємець Ісілдура. Його слова налякали жителів Едорасу. Зчинилася паніка. Люди кричали. Араґорн уже осідлав коня.
- Воїни! - крикнув Теоден. - На початок колони!
- Цур, я теж, - Рін вдарив коня у боки. Деніель поспішив за екзорцистом. Він хвилювався за Телівен і не бажав упускати її з поля зору. Вікка обійшлася без коня. Перетворившись на пантеру, вона побігла вперед.
Леголас і Телівен тим часом знаходилися попереду всіх і дивилися, як з-за пагорба вибігають варги. На величезних вовках їхали вершники-орки в чорних обладунках.
Ельфи майже одночасно дістали по стрілі і випустили їх ворогам назустріч. Двійко варгів у ту ж мить покотилися вниз, скинувши з себе вершників.
- Все одно я краще стріляю, - посміхнулася Телівен.
- Подивимося, - мовив Леголас.
А Теоден тим часом наказав Еовін відвести людей до Гельмової ущелини. Дівчина упиралася. Вона хотіла воювати, але король був непохитний у своєму рішенні. Сам же правитель Рохану повів воїнів у бій.
Телівен і Леголас продовжували зменшувати кількість варгів, ні разу не промахнувшись. Повз них пробігла чорна пантера, яка одразу зчепилася з супротивниками. Слідом за нею їхали роханці. Рін несамовито розмахував палаючою Курікарою. Він, як ніхто інший, рвався в битву.
Ельфи припинили обстріл ворогів і заскочили на коней до перших-ліпших вершникам - Ґімлі й Деніеля. Янгол ледь не впустив вуздечку, коли побачив, як Телівен одним стрибком опинилася в сідлі.
- Підвезеш мене, Деніелю? - запитала ельфійка.
- Взагалі-то, я вже лечу, - посміхнувся янгол, передаючи вуздечку. В наступну мить він розправив крила і злетів угору.
- Неймовірно! - захопилася Телівен, якій подобалося спостерігати за польотами божого посланця. 
Воїни Теодена і варги зіткнулися. Перші вершники і вовки збили один одного. Почулися крики, іржання коней і гарчання. Люди почали рубати ворогів. Ті у відповідь кидалися на коней, через що тварини лякалися і скидали вершників.
На Ріна раптом напав варг. Екзорцист машинально підняв меч, і ворог напоровся на палаючий меч. Через секунду від вовка залишився попіл. От лиш кінь юнака став на диби і скинув Окумуру.
- Ну і біс із тобою, дурна тварино, - пробурчав Рін, піднявшись на ноги. І майже відразу ж хлопець влаштував маленький вибух, відправивши на той світ десяток варгів разом з орками.
- Нарлоне! - повз проїхав Леголас.  - Приглянь за Ґімлі!
Слідом мчала Вікка, на ходу збиваючи варгів потужними ударами лап. Кігті пантери були такими ж небезпечними, як і меч в руках умілого воїна.
Боромир і Араґорн рубали голови ворогам, не відстаючи один від одного. Теоден зовсім не здавалося старим. Від його меча полягло чимало орків. Деніель холоднокровно вбивав вовків, Телівен, Леголас і інші лучники влучно стріляли в нападників.
- Агов, Ґімлі! - покликав Рін гнома, крокуючи рівниною і спалюючи занадто нахабних ворогів. Гном наче крізь землю провалився. - І куди він зник?
- Тут я, - почувся здавлений голос. І доносився він з-під гори мертвих вовків.
Як виявилося, Леголас загубив Ґімлі. Гном зовсім не засмутився і почав рубати ворогів, та вийшло так, що вовк упав на нього. Потім з'явився орк, який теж став частиною "гори". Ну і нарешті ще один варг, якого вбив Араґорн. А про гнома все забули.
- Зате тобі тепло, - не втримався від коментаря Окумура, - ти тільки глянь, які шуби.
- Подивимося, що ти скажеш, як опинишся на моєму місці, - пробурчав Ґімлі, - витягни мене звідси, інакше ще й тобі дістанеться!
- Без проблем, - Рін змахнув Курікарою. Трупи тут же згоріли. Хлопець допоміг гному піднятися. Удвох вони прикінчили ще кількох варгів. Точніше, Рін убивав, а Ґімлі сердився, що йому дісталося так мало супротивників.
Коли з останніми вовками було покінчено, воїни почали збиратися разом. Ден опустився на землю. Меч в його руках розтанув. Вікка стала людиною.
- Де Араґорн? - до них підійшов стурбований Боромир.
Всі й справді не помітили спадкоємця Ісілдура. Леголас і Теоден вже його шукали. Телівен бігала туди-сюди, перевіряючи тіла.
- А хай йому грець!  - вилаявся Рін. - Араґорне, відгукнися негайно!
- Його тут немає, - сказала Вікка, принюхавшись.
- Ти ж не хочеш сказати... - зблід екзорцист.
Повернулися Леголас і Ґімлі. Араґорна з ними не було. Принц Лихолісся тримав у руці якусь прикрасу.
Боромир відразу ж засмутився і опустив голову. Рін так і залишився стояти з розкритим ротом.
- Ходімо, Ріне, - сказав хлопцеві Деніель, - нам треба поспішати.
Окумура пішов за друзями. Але сумувати він чомусь не збирався. Жваво забравшись на коня, юнак поїхав до решти.
- Він живий, - упевнено заявив Рін Боромиру, Віцці, Дену, Леголасу, Ґімлі й Телівен. Ті здивовано подивилися на нього.
- Звідки ти знаєш? - запитав ґондорець.
- Араґорн упав зі скелі, - мовив Леголас, - людині важко вижити після такого.
- Я знаю, що ваші аргументи переконливі, - погодився Окумура, - але поміркуйте самі: майже кожен з нас був на волосині від смерті, проте не помер. Фродо прибив до стіни троль; старий впав у прірву з Балрогом; Боромира нашпигували стрілами; Мері та Піппіна потягли орки. Але, тим не менше, всі живі й здорові. Тож я впевнений, що рано чи пізно Араґорн з'явиться.
- Цікава думка, - пробасив Ґімлі.
- Якщо вже сподіватися, то на краще, - додала Телівен.
Леголас ледь помітно посміхнувся.
- Ось побачиш, Боромире, - запевняв екзорцист ґондорця, - Араґорн повернеться. Ми разом всіх орків повбиваємо!
***
Гельмова ущелина виявилася непримітною фортецею, побудованою прямо в скелі. Рін ні за що б не знайшов цього притулку, якби не знав, куди їхати. Хлопцеві стало зрозуміло, що цю споруду будували для оборони, а не для того, щоб похвалитися. Ніяких прикрас на воротах чи на вежах. Широкі кам'яні стіни, які, напевно, не пробив би й дракон, величезні дерев'яні ворота, безліч веж, вузькі вулички, сходи і печери під землею - все це здавалося екзорцисту лабіринтом. Окумура намагався не відставати від друзів, бо розумів: якщо він заблукає, то не вибереться і через рік.
У фортеці вже знаходилися мешканці Едорасу. Юнак з сумом дивився на змучених і втомлених людей, розуміючи, що коли вони програють цю битву - загинуть усі.
Загін нарешті зупинився. Воїни почали зістрибувати з коней. До Теодена підбігла схвильована Еовін.
- Вас так мало, - сказала вона, явно виглядаючи когось.
- Наші люди врятовані, - сказав король Рохану, - але за це довелося заплатити багатьма життями.
- Пішли, Нарлоне, - покликала хлопця Телівен. Ґімлі рушив до Еовін, аби повідомити про загибель Араґорна.
- Він все одно повернеться, - стояв на своєму екзорцист.
- Хто знає, - знизав плечима Ден, дивлячись на ельфійку.
- Їсти хочу, - супилася Вікка, - хоч чогось. Я ж битися не зможу.
- Зараз підемо і поїмо, - заспокоїв пантеру Боромир.
Вони вирушили шукати їжу. Поки Хранителі тамували голод, Теоден часу не втрачав. Він невпинно роздавав накази направо і наліво, розподіляв воїнів по стінах фортеці, скомандував виставити варту і замкнути ворота. Здавалося, правитель Рохану ні краплі не втомився після бою з варгами. Він вирішив будь-що захистити свій народ і провчити Сарумана.
- Нічого нам боятися, - говорив Рін, наминаючи те, що їм приготували. Хлопець навіть не скаржився на мізерне харчування. Він навчився задовольнятися тим, що є, - орки як побачать нас, так і втечуть назад.
- Чому я в цьому не впевнений? - запитав Деніель.
- І мені якось незатишно, - зізналася Вікка.
- Що ж ще нас чекає? - зітхнув Боромир. До слів янгола і пантери він почав ставитися з усією серйозністю.
- Та не сумуйте ви, - втрутилася Телівен, - ви про Ґендальфа забули. Ось повернеться він, змахне посохом - і орки відразу ж помруть.
- Тебе послухати, так ми взагалі боги, - пробурчав Ґімлі, - і нас зараз хоч до Саурона відправляй.
- А ти не бурчи, гномику, - посміхнулася ельфійка.
Ґімлі надувся, але нічого не сказав, а продовжив їсти.
Пізніше друзі пішли назовні допомагати людям. Для них теж знайшлася робота, бо жителів Едорасу необхідно було перевести в печери і занести туди трохи припасів. Рін, насвистуючи, без особливих зусиль носив величезні барила з їжею, Леголас, Ґімлі, Боромир і Деніель пішли до воїнів, Телівен, Вікка і Еовін вели людей в печери.
Раптом Хранителі почули здивовано-радісні вигуки:
- Це воїн Півночі!
- Він живий!
Добре, що Рін нічого не ніс, інакше вантаж вирушив би в далекий політ. Окумура, ледь не збиваючи роханців, побіг уперед. Втім, не тільки юнак бажав побачити прибулого. Ґімлі, Леголас, Боромир і Деніель теж забули про все і поспішили зустрічати воїна.
Як і припускав Окумура, воїном виявився Араґорн. Звичайно, виглядав спадкоємець Ісілдура дуже втомленим, але чоловіка це, схоже, не надто хвилювало. Зупинивши коня, він зістрибнув на землю.
Розштовхавши людей, до Араґорна підійшов Ґімлі.
- Найбільш везучий, найспритніший та найвідчайдушніший воїн, якого я колись зустрічав, - сказав гном, обіймаючи Араґорна. Той втомлено посміхнувся, - я такий радий, друже.
Підійшли Леголас, Деніель, Боромир і Рін. Ельф благородно схилив голову на знак вітання, янгол ледь помітно посміхався, ґондорець обняв спадкоємця Ісілдура, наче брата. 
- А я вам що казав? - юнак посміхався від вуха до вуха. - З поверненням, Араґорне.
- Де король? - запитав Араґорн. Не виявивши Теодена зовні, він поспішив до фортеці.
- Та що трапилося? - Рін побіг за чоловіком. Спадкоємець Ісілдура мовчав. Він так поспішав, що Окумура відстав, бо зіткнувся з Віккою.
- Ріне, ти ти хоч дивився під ноги, - сказала дівчина, - о, Араґорн повернувся.
- Щось сталося, - повідомив екзорцист, - схоже у Араґорна погані новини.
- Піду повідомлю Еовін, що Араґорн живий, - Вікка не звернула уваги на останні слова співрозмовника, - ото вона зрадіє.
Незабаром Теоден скликав ще одну раду. Новини, що їх приніс Араґорн, були невтішними.
- Всі, хто був у Ізенґарді, тепер попрямували в Рохан, - повідомив нащадок Ісілдура. У просторій залі знаходилися Хранителі, а також капітани варти короля.
- Скільки їх? - запитав Теоден.
- Десять тисяч, не менше, - відповів Араґорн.
Всі не на жарт стривожилися, бо це була величезна сила. А Рін почав порівнювати армію Ізенґарду з армією Азога. Правда, хлопець не пам'ятав, скільки орків привів заклятий ворог Торіна до Еребору, тому не знав, боятися йому чи ні.
- Десять тисяч? - не повірив правитель Рохану.
- Ця армія створена з однією метою, - продовжив Араґорн, - знищити всіх людей Середзем'я. Вони будуть тут до ночі.
Настала тиша. Теоден походжав вперед-назад, бо тепер навіть він був стривожений. Та король також розумів, що шляху для відступу немає.
- Нехай приходять, - врешті-решт оголосив він, - ми дамо їм гідну відсіч!
​​
Категорія: Фентезі Фентезі, Аніме, Екшн (Action), Номінанти та переможчі премії "Оскар", Фентезі | Додав: Rin_Okita | Теги: Більбо Беґґінс, фентезі, подорож, попаданець, синій екзорцист, пригоди, паладіни, аніме, володар перснів, демон, гноми, Саурон, ООС, ОЧП, ОЖП, ельфи, Рін Окумура, екзорцисти, толкін, гумор, перевертень, орки, Середзем'я, янгол, перстень влади
Переглядів: 900 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Обережне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Володар перснів. Повернення Ріна 6
Завантаження...