menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 25.09.2021 в 01:31
Фанф прочитано: 443 рази
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Володар перснів. Повернення Ріна 7


25.09.2021, 01:31
Гельмова ущелина або Перша велика битва

За наказом короля було вирішено зібрати всіх чоловіків, здатних битися, і сформувати з них армію, аби дати відсіч ворогам. Ріну ця ідея не сподобалася.
- Теоден розуміє, що ці люди помруть? - обурювався юнак, крокуючи слідом за Боромиром. - Це божевілля! Нехай випустять мене. Я сам упораюся.
- Війна не обходиться без смертей, - мовив ґондорець, - як з одного боку, так і з іншого. Теоден не відпустить тебе. Можеш навіть не сподіватися.
- А яким чином він збирається захистити вхід? - допитувався Окумура. - Ворота дерев'яні. Їх можна пробити.
- З яких це пір ти став таким похмурим? - здивувався Боромир. - Я чув про Гельмову долину. Це стародавня фортеця. Її ворота ще не пробивала жодна армія.
- Боромире, Нарлоне, - до них підбігла Телівен, - а де принц?
- Пішов з Теоденом, Араґорном і Ґімлі, - відповів Рін, - мені чомусь здається, що Теоден надто запишався. Невже Саруман такий дурень, якщо не врахував попередніх невдач?
- Зате у нього нема Нарлона, - посміхнувся Боромир.
- Ти один заміниш тисячу воїнів, - додала Телівен. Екзорцист вдоволено хмикнув.
- А куди ми йдемо? - поцікавився Рін.
- У зброярню, підберемо обладунки, - відповів ґондорець, - хоча тобі, Нарлоне, вони навряд чи потрібні.
Чоловік мав рацію, та Ріну все одно не було чим зайнятися, тому він пішов з ним за компанію.
Обійшовши ледь не всю фортецю, трійця зайшла до величезного приміщення, де знаходилися обладунки та зброя. Короткі й довгі мечі у піхвах висіли на стінах, в кутах стояли списи. У центрі знаходилися обладунки, всі розібрані по деталях: рукавиці, наручі, наплічники, кольчуги... Рін розглядав все це без особливої цікавості.
- А давай тобі шолом надягнемо, - запропонувала ельфійка Окумурф.
- Телівен, та не знущайся, - надувся юна.  Боромир уже знайшов собі кольчугу і зібрався приміряти її.
Двері в зброярню ледь не злетіли з петель. Сюди зайшов Деніель. По міцно стиснених губах і кам'яному виразу обличчя брів було видно, що янгол чимось незадоволений. За ним на деякій відстані крокувала Вікка.
- На два слова, Нарлоне, - сказав Деніель, а тоді вийшов.
Боромир завмер з кольчугою в руках. Рін глянув спочатку на здивовану Телівен, тоді перевів погляд на Вікку.
- Що це з ним? - порушив тишу екзорцист.
- Краще не питай, - зітхнула пантера, - піди і дізнаєшся.
Рін знизав плечима і рушив назовні, щиро дивуючись, чому Ден похмурий.
Янгола він знайшоу в декількох кроках від зброярн.  Схрестивши руки на грудях, Деніель дивився на небо.
- Дене, що трапилося? - запитав Окумура.
- Я злий, - надто спокійно відповів Деніель. Він не обертався. Не хотів, аби Рін бачив лють в очах воїна божого, - я був з Араґорн, Леголасом, Геімлі й Теоденом. Нам потрібна допомога, інакше ми не вистоїмо. Чому король цього не розуміє?!
Останні слова були вимовлені на підвищеному тоні. Екзорцист округлив очі. Деніель ніколи раніше не кричав. 
- Дене, я знаю, - якомога спокійніше мовив юнак, - і розумію, але Теоден має рацію. Звідки нам чекати підмогу?
- Гноми Еребора, - тихо, але чітко вимовив янгол, - я впевнений, що вони допомогли б тобі.
- А це хороша ідея, - засяяв Рін, - проте як ми передамо послання Торіну? Крім того, звідси до Еребора неблизький шлях. Поки гноми прийдуть...
- Але ж прийдуть, - нетерпляче обірвав екзорциста Деніель, - то ти згоден? Я можу відправити послання. Ти просто кажи, що потрібно передати.
- Ти туди полетиш? - здивувався Рін.
- Ні, - янголу все ж довелося повернутися. У його руках сяяла маленька біла сфера, - я теж дещо вмію. Говори своє послання і швидше.
- Гаразд, - екзорцист був збентежений наполегливістю Деніеля, та вирішив запитати про все пізніше, - привіт, Торіне. Це я, Рін. Сподіваюсь у вас все добре. Якщо ти не зайнятий, можеш допомогти? А то у нас тут повно орків. Ми у Рохані. До зустрічі.
- Ти невиправний, Нарлоне, - янгол зітхнув, - це не послання, а якесь запрошення на свято. Та нехай буде, бо у мене нема часу створювати ще одне.
Деніель щось прошепотів сфері, а тоді з усієї сили жбурнув її в небо.
- Дене, ти... дивний, - все ж прокоментував Окумура, - що з тобою?
- Я не хочу, щоб на моїх очах помирали люди, - тихо вимовив янгол, - схоже, я прив'язався до цього світу і... і все таке. Не бажаю повертатися в Рай. Правда, смішно звучить?
- І зовсім не смішно, - сказав Рін, - може, старий дозволить тобі залишитися в Середзем'ї. Правду кажучи, я б теж залишився, але в Асії мій дім, мої друзі. Хоча я навіть не знаю, де в мене більше друзів, ха-ха. Ти маєш бути там, де сам хочеш, а не де хтось воліє, щоб ти знаходився. 
- Я радий, що ти мене зрозумів, - сказав Деніель, - а ще...
- Ось ви де! - почули янгол і юнак голос Ґімлі. З гномом ішли Араґорн і Леголас. Вони теж вирішили надягти обладунки.
Рін і Ден рушили за спадкоємцем Ісілдура, ельфом і гномом, хоча брати обладунки не збиралися. Екзорцист чомусь відчував, що янгола обірвали, коли він збирався сказати щось важливе.
"Ех, Дене", - подумав юнак, - "у тебе таємниць більше, ніж у всіх Хранителів разом. Що ж ти хотів мені сказати?"
Араґорн, як і Боромир, надягнув кольчугу, наручі, до пояса прикріпив ніж і меч. Рін стояв коло Дена і спостерігав за приготуванням людей до бою.
 - А ти чому не в обладунках? - запитав Окумура у Телівен.
- Та що зі мною трапиться? - сказала ельфійка.
- Тебе варто було б відправити у печери, - заговорив Леголас, - мені було б спокійніше.
Деніель кивнув головою.
- І не подумаю! - палко заперечила Телівен. - А чому ви Вікку лишаєте?
- Вікка перевертень, - нагадав Ден.
- Точно, а я - безпорадна дитина, - не вгамовувалася ельфійка, - принце, ти ж знаєш, що я була і в більш небезпечних ситуаціях.
Леголас зітхнув.
- Залишайся, Телівен, - заговорив Араґорн, котрий досі мовчав, - я вважаю, що твоє місце разом з нами.
Ельфійка променисто посміхнулася, почувши такі слова.
З'явився Ґімлі, який надягав кольчугу.
- Якби я мав час, я б підігнав її за розміром, - заявив гном. Металева сорочка діставала йому до п'ят.
Араґорн і Леголас перезирнулися. Боромир хмикнув. Дівчата тихенько сміялися. Ден і Рін старанно зберігали серйозні вирази облич.
- Трохи тіснувата в грудях, - повідомив Ґімлі. Окумура відвернувся, намагаючись не сміятися надто голосно.
Потім Хранителі поспішили відійти в сторону, бо в зброярню прийшли ті, кому були потрібні мечі й обладунки. Прості люди, які до цього дня тримали лише інструменти для обробки землі, тепер невпевнено стискали руків'я мечів. Були тут і немолоді чоловіки, і хлопці п'ятнадцяти років. Воїни Теодена всім по черзі роздавали зброю.
Дивлячись на це, Деніель осудливо хитав головою. У янгола не знаходилося слів, щоб висловити те обурення, яке вирувало в його душі.
"Вони змучені довгою дорогою, втомлені й зневірені", - думав Ден, - "Господи, за що їм стільки негараздів? І ще війна... Добре, хоч з нами Нарлон. Але все ж..."
Раптом зовні почувся звук рогу. Всі напружилися. Невже вороги прибули завчасно?
- Це не ріг років, - повідомив Леголас. Хранителі миттю побігли до воріт фортеці.
Побачене змусило здивуватися жителів Едорасу. Вбрані в обладунки сріблястого кольору і сині плащі, з великими луками в руках, до Гельмової ущелини йшли ельфи.
- Відчинити ворота! - почулося зі стіни.
- Покличте короля! - кричав ще хтось.
- От бачиш, Дене, - посміхнувся Рін, - а ти хвилювався.
- Звідки вони? - питав янгол, який, схоже, був здивований не менше, ніж люди. Війська ельфів він ніколи не бачив.
- З Рівенделлу, - повідомила радісна Телівен, - пішли вниз.
Вони спустилися з зовнішньої стіни до входу, де вже стояв одягнений в обладунки Теоден. Король Рохану дивився на ельфів, не вірячи своїм очам.
До Теодена вийшов Галдір. На відміну від інших воїнів, на ньому красувався темно-червоний плащ. Крім того, ельф не носив шолома. Його сріблясте волосся ледь помітно сяяло в нічній темряві.
- Як це можливо? - запитав вражений Теоден.
Галдір вклонився на знак поваги, а тоді сказав:
- Нас прислав Елронд з Рівенделлу. Ельфи і люди колись об'єдналися в союз. У далекому минулому ми боролися і вмирали разом. Ми прийшли віддати шану цьому союзу.
Араґорн радісно привітав Галдіра, обнявши його, як давнього друга.
- Ми такі раді вам, - з посмішкою мовив спадкоємець Ісілдура.
Всі ельфи одночасно повернулися до правителя Рохану.
- Ми пишаємося, що знову будемо боротися з людьми проти спільного ворога, - додав наостанок ельфійський командир.
Після цього він почав розставляти лучників на стіни фортеці. Всі почали готуватися до оборони.
Теоден з охороною знаходився на одній з веж, яка відокремлювалася від зовнішньої стіни десятком кроків. Люди зайняли позиції на вежах і на лівій від воріт стіні, ельфи розташувалися на правій. Всі завмерли. Ніхто не наважувався потурбувати нічну тишу.
Рін, стискаючи руків'я Курікари, був біля Деніеля, Вікки, Телівен, Боромира, Араґорна, Ґімлі й Леголаса. Друзі намагалися триматися разом. Хранителі теж мовчали. Навіть зазвичай весела Телівен зараз напружено вдивлялася вдалину, туди, звідки наближалася армія орків. Ден на перший погляд здавався безтурботним і розслабленим. Але Вікка, що знаходилася поруч, відчувала лють янгола. Деніель бажав смерті супротивникам не менше, ніж Окумура. Пантера легенько стисла долоню янгола у своїй, заспокоюючи його. Ден натягнуто посміхнувся, показуючи, що з ним все добре.
На відміну від нього, Боромир, Араґорн і Леголас зберігали крижаний спокій. Ґімлі бурчав, бо він навіть не бачив, що відбувається.
- Міг би вибрати краще місце, - сказав гном Леголасу. Ельф посміхнувся.
Загримів грім. Сяйнула блискавка, порушуючи тишу і на мить розсіявши темряву ночі.
- Твої друзі з тобою, Араґорне, - сказав Леголас.
- Було б добре пережити цю ніч, - додав Боромир. Араґорн попрямував до ельфів роздавати вказівки.
- Ми переживемо, - впевнено заявив Рін, - а вони, - хлопець вказав на ворожу рать, - не переживуть. Я обіцяю.
- Ну, раз ти обіцяєш... - посміхнувся ґондорець.
Блискавка вже вкотре освітила долину. А тоді почався дощ. Навіть не дощ - злива. Здавалося, вищі сили намагалися розігнати війська, змусити їх відкласти бій. Проте захисники фортеці навіть не поворухнулися. А орки тим більше чхати хотіли на дощ. Вони йшли щільним строєм, піднявши списи. Від їхнього тупоту здригалася земля. І не було цій силі кінця і краю.
- Свята Кішка!.. - вирвалось у Вікки.
- Все добре, - прошепотів їй Деніель, якого навіть така кількість ворогів не злякала.
- Ми вб'ємо їх, - прошипів Рін. Його дратувало гарчання орків.
Араґорн ходив повз ельфів.
- Ніякого милосердя! - голосно говорив чоловік ельфійською мовою. - Бо з їхнього боку милосердя не буде!
Вороги зупинилися в кількох десятках кроків від фортеці. Здоровенний огидний орк зі скуйовдженим волоссям, у чорних обладунках і з величезним тесаком вибрався на камінь і щось прогарчав.
Війська завмерли. Всі очікували першого кроку.
- Їхній командир мій, - заявив Окумура.
- Ще чого, - хмикнув Деніель.
- Що там відбувається? - підстрибував від нетерпіння Ґімлі.
- Тобі описати чи знайти підставку? - поцікавився Леголас. Гном нічого не відповів, лише посміхнувся.
Орки почали стукати списами об землю. Рін скривився, немов від зубного болю. Араґорн оголив меч. Те ж саме зробили Боромир і Вікка. Телівен і Леголас тримали напоготові луки з натягнутими на тятиви стрілами. Ґімлі стиснув сокиру. Лише янгол і екзорцист поки нічого не робили.
Всі захисники Гельмової ущелини цілилися в оскаженілих орків.
- Чого ми чекаємо? - запитав Рін, але йому ніхто не відповів.
І тут один з воїнів Едорасу не витримав і випустив стрілу, яка потрапила в шию орка. Одночасно почувся крик Араґорна:
- Не стріляти!
Але було пізно. Мертвий орк упав, а його численні родичі, видавши грізний рев, кинулися в атаку.
- Не стріляти? Що за нісенітниця? - дивувався екзорцист. - Гадали мирно розійтися з цими чудовиськами?
Він дістав Курікару з піхов. Спалах синього полум'я вночі був особливо яскравим. Зірвавшись із леза, вогонь спопелив перший ряд орків.
- Приготуйтеся стріляти! - наказав Араґорн.
Ельфи Рівенделлу, як один, натягнули стріли на тятиви луків. Наконечники раптово загорілися синім полум'ям.
- Так буде легше, - пояснив Окумура, - і цілитися особливо не треба.
- Випустити стріли! - пролунав ще один наказ.
Сині вогники метнулися в повітря, а тоді, ніби яструби, впали на ворогів. Рін мав рацію, особливо цілитися не знадобилося. Ледве торкнувшись орків, вогонь одразу ж спалював їх.
Араґорн не переставав командувати. Ельфійські стріли, розсікаючи повітря, позбавляли життів ворогів. Орки гинули сотнями, але не зупинялися, а вперто йшли до мети.
- Пустіть їх до мене! - кричав Ґімлі, знемагаючи від нетерпіння.
Орки вже досягли стін і почали ставити дерев'яні драбини. Ворожі арбалетчики почали обстрілювати захисників фортеці.
- Ну ні! - Рін змахнув мечем. У повітрі замерехтів світло-синій колір. Стріли орків тепер не досягали людей і ельфів, бо згорали в полум'ї.
- Молодець, Нарлоне! - крикнув хтось із людей.
- Радий старатися! - відгукнувся юнак.
- Зараз почнеться, - Деніель простягнув руку вгору. За мить янгол стискав масивне руків'я свого меча.
- Якщо ти не помітив, бій уже почався, - Окумура якраз скидав драбини назад до орків.
Втім, драбин виявилося багато. Вороги, наче мурахи, дерлися вгору. Помітивши одну таку драбину, Ґімлі побіг до неї, а тоді відрубав голову прислужнику Сарумана, котрий квапився вибратися на стіну. Прилетів Ден і одним помахом меча розрубав дерев'яну конструкцію.
Телівен поміняла лук на меч і вже щосили орудувала ним, оскільки настирливі орки часу не втрачали. Пробивши людський захист, вони почали просуватися вперед по стіні, допомагаючи родичам.
- Ну, ви зараз отримаєте, - Вікка обернулася на пантеру і побігла до орків, розкидаючи їх лапами направо і наліво. Боромир був біля Араґорна. Вони разом з ельфами знищували ворогів. Спритні мешканці Рівенделлу були швидші за людей, тому вбити їх було непросто.
- Леголасе! - крикнув Гімлі. - У мене вже два!
- У мене сімнадцять, - весело повідомив ельф.
- Як?! - обурився гном. - Щоб якийсь гостровухий обійшов мене?
І він зі ще більшим завзяттям кинувся на орка, який тільки-но вибрався на стіну.
Рін і Ден вже за звичкою стали спиною до спини і вбивали ворогів. Синій і золотий мечі, розсікаючи повітря, позбавляли ворогів життя. Неподалік, немов метелик, пурхала Телівен, не втомлюючись пробивати лезом обладунки супротивників. Вікка, люто гарчала й бігала по стіні, потужними ударами лап відправляючи орків на той світ. Всі, хто захищав Гельмову долину, билися сміливо і відчайдушно. Ніби востаннє. Хоча для деяких людей і ельфів цей бій і став останнім.
- Нарлоне, можеш на кілька хвилин їх зупинити? - запитав Деніель, проштрикнувши чергового орка. Істота впала янголу під ноги, а той вже вбивав наступного.
- Можу, - кивнув Окумура, - дивись і вчись.
Спопеливши ворогів, що його оточили, хлопець підняв Курікару вгору. Синє полум'я спалахнуло високо в небі. Багато хто підняв голови, спостерігаючи, як вогонь, набуваючи форми гігантського птаха, впав на орків за стіною. Не було ніякого вибуху. Частина ворогів просто розчинилися в синьому полум'ї.
- Зміцнюйте позиції! - наказав Араґорн, поки лавина орків трохи зупинилася. Люди й ельфи почали вбивати слуг Сарумана, які все ще господарювали на стінах фортеці.
- Вражаюче, - мовив Деніель, - я б поаплодував, але зараз трохи зайнятий.
Янгол відрубав голови відразу двом оркам.
- Дякую, я задоволений, - хмикнув юнак.
Біля них, немов з повітря, з'явилася Телівен. Одяг у неї був забруднений кров'ю ворогів, але сама ельфійка не постраждала.
- Бачу, я тут зайва, - посміхнулася Телівен, - ви тут відмінно справляєтеся.
- Намагаємося, - сказав Рін.
Деніель мовчав. Навіть у такій серйозній ситуації янголу було ніяково знаходитися поруч з ельфійкою.
- Тоді я піду до Галдіра, - Телівен помахала рукою і побігла вперед, на ходу перерізавши шию орку.
Бій тривав. Вороги, отямившись від атаки Ріна, продовжували наступ на фортецю. Їхніх драбин стало ще більше. Крім того, орки знову обстрілювали захисників Гельмової долини, та ніякого результату це не принесло. Їхні стріли згорали, не долітаючи до цілей.
- Шістнадцять, - рахуапв Ґімлі, відрубавши голову супернику, - сімнадцять, вісімнадцять...
- Міст! - зненацька крикнув Араґорн. - Вони на мосту! Бийте їх!
- Що там таке? - відволікся від зменшення ворогів екзорцист.
- Орки, - відповів Ден, - а хто ще, по-твоєму, там повинен бути?
- Проте Араґорн просто так не хвилюється, - не вгамовувався Рін.
- Зануда, - похитав головою Деніель, а тоді злетів угору. Все ж і йому стало неспокійно.
Придивившись, янгол побачив щільний ряд орків, які, накрившись щитами, йшли до воріт. Ельфи Рівенделлк обстрілювали ворогів, та останні вперто просувалися вперед, незважаючи на втрати.
"Не подобається мені це", - подумав Ден. Спочатку він захотів полетіти до мосту і повбивати супротивників, але потім згадав, що його нашпигують стрілами раніше, ніж він долетить. Щит Ріна туди не досягав.
Янгол спустився до Окумури, захистивши екзорциста від двох надто нахабних орків.
- Я б і сам їх убив, - був незадоволений юнак.
- Не до цього зараз, - сказав янгол, - на мосту коїться щось недобре.
- От же дідько! - вилаявся Окумура. Розмахуючи Курікарою і знищуючи орків на шляху, хлопець побіг до стіни над воротами. Деніель ледве встигав за екзорцистом.
- Що знаходиться на тому клятому мосту? - гарчав хлопець. - Що ?!
Ще не пробігши навіть половини шляху, Рін змахнув мечем. Смуга полум'я спопелила половину ворогів на мосту. Ті навіть крикнути не встигли.
Проте Окумура спізнився, бо вибухівка вже була закладена у водостоку. Як на зло, екзорциста збив орк, стрибнувши згори. Рін ворога не бачив, бо зосередив увагу на мосту. Та й Ден не попередив, бо кудись зник.
Ухилившись від орківського меча, Окумура миттєво спалив нападника.
- Щоб тебе чорти в котлі живцем варили, - щиро побажав недругу юнак, піднімаючись. І тут почув крик Араґорна:
- Убий його, Леголасе! Збий його!
Рін лише встиг побачити, як нашпигований стрілами орк з величезним факелом стрибає вперед. А тоді одна зі стін фортеці злетіла в повітря. На всі боки полетіли камені, розчавивши і орків, і захисників Гельмової ущелини. Передсмертні крики заглушили шум дощу. Густий дим упереміш з пилом огорнув місце вибуху. У стіні утворилася діра.
Від такого раптового повороту подій Рін ледь не впустив Курікару. Хлопець був у глибокому шоці, не в силах повірити в побачене. Як ці виродки змогли пробити такий надійний захист? 
Це здавалося неможливим, якимось страшним сном. Рін тремтів, але не від холоду. Разом зі стіною, здавалося, руйнувалася його надія в те, що мешканці Едорасу переживуть цю ніч. Страх за друзів заполонив його душу, паралізував, змусив завмерти у відчайдушній спробі осягнути цю нескінченну мить. 
"Треба йти до зруйнованої стіни", - промайнуло в думках оглушеного юнака, бо він помітив, як орки попрямували до фортеці через дірку, - "стоп, а де всі?"
- Дене! - крикнув Окумура, спускаючись зі стіни. - Вікко! Телівен! Араґорне!
Шлях екзорцисту перегородили орки, але Рін не збирався затримуватися через цих тварюк. Юнак устромив меч у землю. Синій вогонь, немов річка, хлинув на ворогів, перетворюючи їх на попіл. Рін помчав далі.
- Нарлоне! - біля Окумури приземлився Деніель. Білий одяг янголв стала брудно-сірим. - Ти не бачив інших?
- Хотів запитати у тебе те ж саме, - сказав екзорцист. Він змахнув мечем, захищаючи роханців від орків.
Люди й ельфи стрімко втрачали позиції. Зовнішні стіни вже були зайняті орками. Вороги йшли далі до фортеці, нещадно вбиваючи всіх, хто траплявся на шляху. І тепер зупинити їх було неможливо. Крім того, до мосту піднесли таран. Від кожного удару на дерев'яній поверхні з'являлися тріщини. Було зрозуміло, що двері довго не витримають.
Ріну тим часом вдалося знайти Вікку. Пантера допомогла відшукати Боромира і поранену Телівен.
- Ну чому ти ніколи нікого не слухаєш? - докоряв Окумура ельфійці.
- Це всього лише стріла, - огризалася Телівен, - і потрапила вона в плече. Тож це не смертельно.
Коло зруйнованої стіни якраз кипів бій. Ельфи на чолі з Араґорном стримували орків, не даючи ворогам просуватися далі. Ґімлі люто рубав сокирою поплічників Сарумана. Леголас, стрибнувши на щит, з'їхав зі сходинок, убивши заразом трьох орків. Потім ельф спритно поміняв лук на меч і одразу ж зніс голову найближчого орка.
- Боромире, приглянь за Телівен, - попросив Рін, - хлопці, я йду! - 
екзорцист побіг до Араґорна, а сині смуги вогню яскраво спалахнули в повітрі, розрізаючи десяток ворогів.
- За мною не потрібно доглядати, - обурилася ельфійка. Вона теж вирішила допомогти Леголасу, але Боромир зупинив її і похитав головою.
Тут у небі спалахнуло сліпуче біле світло. Орки, які знаходилися по той бік стіни, завмерли і подивилися вгору. А світло бризнуло тисячею золотих осколків, які впали на ворогів. Пролунав вибух не гірший, ніж влаштували орки. Від частини армії Сарумана залишилися лише шматки м'яса впереміш з обладунками та зброєю.
- Що це було? - запитав приголомшений Боромир.
- Це ж не Нарлон? - поцікавилася Телівен.
- Це Ден, - зітхнула Вікка, яка вже бачила силу янгола у Великій Пущі. У ту ж мить незворушний янгол приземлився біля них.
- Ти поранена, - звернувся Деніель до Телівен.
- Та то дрібниці, - відмахнулася ельфійка, та янгол не став її слухати. Він торкнувся рукою до стріли, яка повільно розсипалася на піщинки. Ден прошепотів коротку молитву і на секунду поклав долоню на плече Телівен. Рана почала затягуватися.
- Дякую, - мовила ельфійка, - тепер можна і побитися.
Деніель зібрався заперечити, але всі почули голос Теодена:
- Араґорне, відступайте! Відводьте людей і ельфів!
- Відступаємо до фортеці! - крикнув спадкоємець Ісілдура, вдаривши орка ногою. - Негайно відходимо у фортецю! Галдіре! - Араґорн звернувся до ельфа з Лоріена, який все ще бився на стіні.
- Відступаємо, Нарлоне, - наказав Араґорн Ріну, який невпинно розмахував мечем. Екзорцист послухався. Правда, відступав він ледь не останнім, захищаючи людей і ельфів.
- Куди ви мене тягнете? Пустіть! - обурювався Ґімлі, якого відтягали в безпечне місце Леголас і Боромир. - Я їм ще покажу!
- Галдіре, швидше! - крикнув Окумура, бо ельфа затримали орки, які перегородили йому шлях.
Біля Галдіра з'явилися Телівен і Деніель. Утрьох вони розчистили шлях і приєдналися до решти захисників.
Правда, у фортеці справи йшли не краще. Орки майже пробили ворота і навіть примудрилися поранити короля. Було важко стримати цю невпинну ворожу силу.
- Перекрийте ворота балками! - скомандував Теоден. - Швидше несіть балки!
- Якщо ці тварюки будуть лізти, нам ні за що не вдасться забарикадуватися, - сказав Рін, - можна, я їх затримаю? Араґорне, та не мовчи ти.
- Мабуть, у цей раз я змушений з тобою погодитися, - сказав нащадок Ісілдура, - бери Деніеля і відволічіть орків. Але не затримуйтеся.
- Буде зроблено, - посміхнувся екзорцист, - Дене, підкинь мене.
Янгол розправив крила, схопив юнака за комір сорочки і злетів угору. Опинившись за воротами фортеці, Деніель жбурнув хлопця прямо на голови орків.
- Я тобі це пригадаю, крилате непорозуміння, - пробурчав Окумура, розкидаючи ворогів.
Ден, посміхнувшись, опустився біля Ріна. Друзі знову взялися разом трощити ворожу рать.
Поки янгол і екзорцист відганяли орків, роханцям удалося зміцнити ворота.
- І що це за звичка - робити дерев'яні двері? - обурювався Рін. - Їх же легко вибити.
Він опустив Курікару на голову ворогу, розрубавши того на дві частини. Наступних орків охопило синє полум'я.
- Всі претензії щодо цього висловиш Теодену, - сказав Деніель.
- Нарлоне, Деніелю, повертайтеся! - почули друзі голос Араґорна.
- Давай ще трохи повеселимося, - попросив екзорцист.
- Ні, - заперечив янгол, розправляючи крила.
- Одну секунду, - юнак черкнув Курікарою по мосту. На кам'яній поверхні спалахнуло синє полум'я. Орки злякано відсахнулися назад, бо вогонь почав охоплювати весь міст.
- На деякий час вони до воріт не підійдуть, - пояснив Рін, якого Ден вже опускав за стіною фортеці.
- Молодці, - похвалив Араґорн. Теоден коротко кивнув.
- Не час відпочивати, - сюди прибіг Боромир.
- Говори, що треба робити, - пожвавився Окумура.
Ґондорець повів янгола і хлопця на стіну фортеці, куди орки знову ставили драбини. Леголас дуже влучно потрапляв в мотузки, що скріплювали драбини, через що ворожі конструкції падали назад. Ґімлі теж допомагав, правда, він рубав мотузки сокирою. Вікка і Телівен бігали туди-сюди, вбиваючи ворогів, яким вдалося вибратися на стіну.
- Ех, я їм зараз... - Рін не доказав, бо помітив, що Деніель ледь тримається на ногах. Янгол був незвично блідий. - Дене, що з тобою?
- Я... втомився, - неохоче зізнався янгол, - ніколи ще я так довго не бився. Зараз я абсолютно безпомічний.
- А хай йому грець, - прошипів Окумура. Хлопець не знав, що робити. Йому хотілося побитися. Та залишати Деніеля він не збирався.
- Всі наза!  - пролунав наказ одного з воїнів. - Вони прориваються! Відступаємо негайно! Швидше всім сховатися в замку!
- Пішли, Дене, - мовив юнак, - зможеш іти?
- Я ще не настільки слабкий, щоб мене підтримувати, - огризнувся янгол.
Воїни почали відступати до замку. Це був останній захист. Далі шляху не було, хіба що в печери.
Піднімаючись по гвинтових сходах, Рін, Ден і Боромир зіткнулися з Віккою й Телівен.
- Я рада, що ви живі, - сказала пантера.
Опинившись у замку, воїни в першу чергу забарикадували двері.
- Знову дерев'яні, - зітхнув Окумура. У ту ж мить в двері з того боку вдарили тараном.
- Несіть ще балки! - крикнув Боромир. Залишивши Дена, Рін побіг допомагати.
Світало. Положення захисників Гельмової ущелини було гірше нікуди. Їх загнали в саме серце фортеці і вороги збиралися проникнути навіть сюди.
Теоден вже не виглядав гордим і впевненим у перемозі. Зараз король з гіркотою в очах дивився на своїх людей, розуміючи, що це він привів жителів Едорасу сюди.
- Фортеця захоплена, - приречено виголосив король Рохану. Деніель, почувши це, здригнувся, - все скінчено.
- Ти казав, цю фортецю не можна захопити, поки її захищають твої воїни! - крикнув Араґорн. - Вони і зараз захищають! Вмирають, захищаючи її! З печер є вихід, щоб пішли жінки і діти? Є інший шлях?
- Є, - після недовгого мовчання відповів Гамлінг, - але він веде в гори. Далеко їм усе одно не піти. Урук-хаїв надто багато.
Почувся черговий удар у ворота.
- Накажіть жінкам і дітям іти в гори, - скомандував Араґорн, - і завалити хід!
- Стільки смертей... - заговорив Теоден, - що можуть зробити люди проти такої лютої ненависті?
- І це все, на що ви здатні, ваша високосте? - кривлячись від нечуваної втоми, запитав Деніель. Правитель Рохана і нащадок Ісілдура подивилися на янгола. - Виходить, ми даремно боролися? Даремно гинули люди й ельфи? Чи не простіше було б залишитися в Едорасі й чекати, коли орки прийдуть і приріжуть всіх? Якщо ми просто здамося, отже, наші старання виявилися безглуздими.
Сказавши це, Деніель сперся об стіну.
- Що нам робити? - запитав Теоден.
- Бити їх, - відповів Араґорн таким спокійним голосом, наче він знаходився в Рівенделлі, а не в оточеній орками фортеці, - зробити вилазку. За Рохан. За твій народ.
- Сонце сходить, - зауважив Ґімлі.
Арагорн глянуу в невелике віконце, спостерігаючи за тим, як сонячні промені проникають у приміщення. В очах спадкоємця Ісілдура з'явилася надія.
- Так, - голос Теодена зміцнів, - звуки Роханського рогу будуть чутні на всю Гельмову долину в останній раз.
- Так! - грізно змахнув сокирою Ґімлі.
- Я з вами! - підбіг до них Рін. - Що б ви не задумали.
Деніель зібрався йти разом з Окумурою, але на його плече лягла рука Телівен.
- Тобі не можна, Деніелю, - сказала ельфійка, - ти втомився.
- Ми приглянемо за тобою, - додала Вікка, підійшовши до янгола.
Той лише зітхнув, але заперечувати не став. Крім того, Дену було приємно, що Телівен хвилюється за нього.
- Нехай в цей час, - сказав правитель Рохана, - ми оголимо мечі разом.
Ґімлі вибрався на вежу, де знаходився величезний ріг. Грізні звуки пролунали ущелиною. Навіть орки зупинилися.
- У бій, сини Еорла! - скомандував Теоден. - Не на життя, а на смерть кличу за собою! У бій, еорлінги!
І жменька воїнів на чолі з правителем Рохану осідлала коней і помчала до орків, які все-таки вибили двері. Немов лавина, роханці змели ворогів, що бігли їм назустріч. Були тут і Рін, і Боромир, Леголас і Галдір. Араґорн їхав біля Теодена. Зараз вони були роханцями, а не чужинцями чи прибульцями з інших світів.
Вершники пробили ряди орків. Рубаючи наліво і направо, вони їхали все далі. Приголомшені вороги не встигали чинити опір і миттєво гинули від мечів. Коні топталися по трупах ворогів. Теоден вів загін по мосту, очищаючи від супротивників шлях. Вони прямували туди, де ворогів було неймовірно багато. І ця чорна хвиля гарчала, кричала, стукала ногами по землі і намагалася захопити Гельмову долину. Це було жахливе видовище.
"Сарумане, ти неодмінно поплатишся за всі свої злодіяння", - пообіцяв Рін, спалюючи орків.
І тут Араґорн помітив білого вершника на східній стежці. На тлі сонця, що сходиило, це видовище було ще більш прекрасним і дивовижним.
- Ґендальф, - посміхнувся Араґорн.
- Старий, - Рін розцвів від радості.
За спиною Ґендальфа показалися ті самі вершники, яких Хранителі Персня зустріли, переслідуючи урук-хаїв. Орки злякано позадкували подалі від сліпучого сяйва, яке оточувало мага.
- Еомер, - зрадів Теоден, побачивши ватажка роханців.
- За короля! - крикнув Еомер, вдаривши коня в боки. Ґендальф їхав попереду. Підкріплення подібно до морської хвилі, яка очищає землю від бруду, спустилося схилом до оркам. Вороги, до речі, швидко отямилися й рушили на воїнів Еомера, виставивши уперед списи. Але тут зійшло сонце і засліпило ворожу рать.
Воїни марки змели перші ряди, ніби орки були зроблені з паперу. І здавалося, що Еомер привів не дві, а двісті тисяч воїнів. Бо вони все прибували і прибували. Чи це Ріну від радості здалося.
- Перемога, чорт забирай! - заволав хлопець, змахнувши Курікарою наостанок і спалюючи найближчих орків.
Серед армії Сарумана почалася паніка і орки почали тікати з Гельмової ущелини назад в Ізенґард.
"Напевно, проклинають той день, коли вирішили напасти на нас", - посміхнувся екзорцист. Це був найприємніший момент - спостерігати за відступом ворогів.
Еомер з воїнами гнали орків до самого Фанґорна.
- Не заходьте в ліс! - скомандував Ґендальф. - Тримайтеся подалі від дерев.
Роханці спинилися на самісінькій межі перед масивними старезними стовбурами. Орки вже зникли в лісі.
- Дарма вони туди полізли, - мстиво сказав Окумура. І, як за сигналом, з лісу почулися панічні крики ворогів. Верхівки дерев ворушилися. Схоже, енти розважалися наповну, роздавлюючи поплічників Сарумана, як тарганів.
Повернувшись назад до фортеці, Рін пішов шукати Деніеля. Краєм ока він помітив щасливу Еовін, яка обіймала Араґорна.
- Він їй подобається, - пролунав спокійний голос янгола. Рін укотре здригнувся.
- Дене, ти чому не відпочиваєш? - запитав юнак. - Я, між іншим, хвилювався.
- Вікка допомогла мені повернути трохи енергії, - відповів Ден, - бачу, ми перемогли.
- Так, і ти таке пропустив! - від почуттів, які досі вирували в душі, Окумура почав махати руками, немов вітряк лопатями. - Старий, як завжди, з'явився ефектно. Та він наче бог! А ще енти! Вони розтоптали тих орків, котрі втекли.
- Ти не вмієш розповідати, Нарлоне, - похитав головою янго.  Вони удвох крокували вниз. Ден сумно зітхав, бачачи трупи людей чи ельфів, - я тільки й зрозумів, що ми перемогли.
- У мене на рахунку сорок два, - говорив Леголас, який знаходився неподалік.
- О, сорок два? - здивувався Ґімлі,  котрий зручно розсівся на мертвому оркові. Гном курив люльку. - Зовсім непогано для гостровухого ельфійського князька. А я ось сиджу на сорок третьому.
Рін і Ден лише посміхнулися.
Леголас миттєво випустив стрілу в орка.
- Сорок три, - задоволено оголосив ельф.
- Він уже був мертвий, - заперечив Ґімлі.
- Ні, він смикався, - стояв на своєму Леголас.
- Смикався?! - обурився гном. - Та він смикався тому, що моя сокира встромилася йому в нерви!
- Ось ви де! - пролунав радісний голос Телівен. Разом з ельфійкою йшла Вікка. - Ми перемогли, хлопці.
- Це ще не кінець, - пробасив Ґімлі.
- Так, - погодився Рін, - це лише початок війни не тільки за Середзем'я, але й за всі інші світи. Одне добре - ми розтрощили військо Сарумана...
- І при цьому розлютили Саурона, - додав Леголас.
- Всім не догодиш, - розвів руками юнак.
- Але ж ми переможемо, чи не так? - запитала Телівен.
- Все залежить тільки від нас, - задумливо мовив Деніель.
 
Морське чудовисько

- Нудно, - позіхнула Скарлетт, - добіса нудно.
- На твоєму місці я б радів, що все так добре, - сказав Артур.
- Не до добра це, - меланхолійно промовив Ернесто, - демони немов зачаїлися і вичікують вдалого моменту для вторгнення.
- Та не каркай, - насупилася Шура.
Паладіни знаходилися у дворі Академії Істинного Хреста біля фонтану і байдикували. А нічого їм було робити тому, що ситуація в Асії стабілізувалася. Ворогів з Середзем'я успішно знищували, а брами Геєни не відчинялися вже майже тиждень.
- Все буде добре лише тоді, коли Окумура-старший знищить ту погань в іншому світі, - сказала Рейн, - а доти потрібно бути напоготові.
- Твоя правда, - погодився Ітан, який сидів у позі лотоса й медитував.
- Проте зараз нам усе одно нічого робити, - заговорила Беатрікс, - пішли вип'ємо чаю.
- Може, пішли відразу святкувати? - хмикнула Скарлетт. - Чай - це так банально.
- У Британській академії ти часто пила чай, - посміхнувся Бенджамін, - і не обурювалася.
Скарлетт зітхнула.
- Гаразд, - погодилася британка, - пішли вже. Брукс, зробиш мені чаю.
- З радістю, - відгукнулася Беатрікс.
Паладіни неквапливо пішли в Академію, мружачись від осіннього сонця. День був незвичайно теплим, як для середини жовтня. Навіть не вірилося, що сюди нещодавно завітав Абаддон.
Опинившись на кухні, екзорцисти розсілися навколо столу. Беатрікс поставила чайник на плиту і насипала чаю у вісім чашок.
- От у Галахада був смачний чай, - мрійливо промовила вона.
- Щира правда, - погодився Вів'єн, - може, зганяємо в Британську академію?
- Галахада там нема, - сказала Скарлетт, - він пішов ще коли я стала паладіном.
- Цікаво, де він зараз? - задумливо запитав Ітан.
- Напевно, засмагає на Гаваях, - припустила британка, - такому неробі, як Галахад, тільки там і місце.
- Тримайте, - Беатрікс, зробивши міцний чорний чай, роздала чашки іншим.
- Дякую, - кивнув Бенджамін.
У двері тихо постукали.
- Ми запрошували ще когось? - здивувався Артур.
- Заходьте, - сказав тим часом Торрес.
На кухню зайшла схвильована Камікі. Паладіни переглянулися і знизали плечима. Вони не знали, навіщо завітала дівчина, тому чекали, коли вона заговорить.
- Одлі-сан, - нервово смикаючи кінчики волосся, звернулася Камікі до Ітана, - я хочу подякувати за те, що ви врятували моїх духів.
- Так, звичайно, - кивнув шаман, не розплющуючи очей.
Решта мовчали, бо Ідзумо не поспішала йти.
- І я хочу запитати у вас дещо, - додала дівчина.
- Питай, - тим же незворушним тоном сказав Ітан.
- Чи могли б ви взяти мене в учениці? - пролунало запитання.
Австралієць таки розплющив очі. Скарлетт ледь не впустила чашку. Бенджамін схвально посміхнувся. Шура й Артур здивовано перезирнулися. Вів'єн кивнув головою, а Ернесто вичікувально подивився на шамана.
- Це... - почав Ітан, та раптом втрутилася Скарлетт.
- Це важке рішення, тому колезі потрібно порадитися, - мовила Рейн, - почекай трохи за дверима.
Камікі розгублено кивнула і вийшла.
- Я хотів сказати "ні", - холодно вимовив Одлі, - тут нічого обговорювати. Який з мене вчитель? У мене навіть дітей не було.
- Не поспішай з висновками, Ітане, - втрутився Бенджамін, - я теж вважав, що з мене ніякий учитель. Проте, як бачиш, моя учениця досягла величезних успіхів.
Скарлетт гордо підняла голову. Вона була задоволена словами мексиканця, бо той нечасто її хвалив.
- Ітане, тобі важко, чи що? - запитала Беатрікс. - У цієї дівчини є потенціал...
- То, може, ти будеш її вчити? - перебив американку Одлі.
- Я б з радістю, - відповіла Брукс, - але вона попросила тебе.
Шаман гірко зітхнув.
- Не знаю, що з цього вийде, - сказав він, - але... гаразд. Я спробую.
Решта паладінів ретельно ховали усмішки за чашками. 
Австралієць підвівся й вийшов з кухні. У коридорі він побачив Камікі, яка нерухомо стояла біля стіни. Помітивши паладіна, дівчина з надією глянула на Ітана.
- Я вчитиму тебе, - виголосив Одлі, - але після того, як ми закриємо брами в чужі світи.
- Дякую, Одлі-сан, - вклонилася Ідзумо, - я вас не підведу.
"Здається, я здійснив божевільний вчинок", - подумав шаман, повертаючись на кухню, - "та поки рано панікувати. Брами ще не зачинені".
- Одлі-сан, - хмикнула Скарлетт, схрестивши руки на грудях, - а тобі личить, Ітане.
- Не називай мене так, - сказав шаман, сідаючи на стілець. Хоча він не здавався злим чи незадоволеним.
- А куди подівся Юкіо? - запитала Шура. - Щось його не видно.
- Може, Мефісто змусив його відбудовувати Академію? - припустив Вів'єн.
- Мене не цікавить, де він, - відгукнулася Рейн, - Окумура-молодший зануда. Сподіваюся, його брат не такий, інакше я застрелюсь.
Раптом британка скривилась і схопилась за голову. Різкий біль був схожим на сотні голок, що одночасно втикалися в мозок. 
- Дідько б усе це побрав!  - гаркнула Скарлетт, кривлячись від болю. - Ернесто, це ти накаркав!
- Демони не вгамувалися? - вирішив уточнити ді Сальваре.
Паладіни знали: якщо у Скарлетт раптово починає боліти голова, отже, британка відчуває появу демона в Асії.
Рейн заплющила очі, шепочучи крізь зуби лайку в адресу всіх демонів Геєни. Вона ненавиділа такі моменти.
- Хто це, Скарлетт? - запитав Бенджамін. Цілитель розумів: тягнути не можна. Інакше демону вдасться намалювати печаті.
- Левіафан, - придушено відповіла британка, - морське чудовисько, володар морських глибин.
- Негайно виходимо, - скомандував Бенджамін, - це не жарти. Левіафан може накоїти справ серйозніших, ніж Абаддон. Де він знаходиться?
Скарлетт підняла голову, бо біль потроху минав.
- У морі Сагамі-нада, - відповіла Рейн, - рушаймо. Потрібно прибити цю рибину.
- А ти впевнена, що з тобою все добре? - запитав Вів'єн.
- Ще слово, Бонне, і не все добре буде з тобою, - огризнулася британка. Вона вже виходила з кухні. Решта поспішили за нею.
***
- Тільки Левіафана не вистачало, - похитав головою Артур.
Паладіни відразу ж виїхали з Академії до узбережжя моря. На жаль, спеціальний мікроавтобус вела Скарлетт, тому екзорцисти намагалися не дивитися у вікна. Юкіо, який напросився в компанію, позеленів і судомно вчепився руками в спинку переднього сидіння.
- Беатрікс, треба буде викликати морських духів на підмогу, - сказав Ітан, - є ідеї?
- Хіба що Тритон, - відповіла американка, - а ще дрібніші духи.
- А чому не Кракен? - запитала Скарлетт, натискаючи на педаль газу. Вона дивом не влаштовувала аварій, уникаючи зіткнень в останню мить.
- Я нізащо не викличу Кракена, - твердо заперечила Беатрікс.
- Але чому? - не втримався від запитання Юкіо.
- Я не зможу його контролювати, - відповіла Брукс, - ніхто з нас не зможе. Я читала про призов Кракена. І щоб загнати його назад, знадобилися екзорцисти мало не з усієї Європи. Та й збитків від цього духа було багато. За півгодини Кракен потопив близько півсотні кораблів. Я не збираюся так ризикувати.
- Гаразд, Беатрікс, заспокойся, - примирливо сказав Вів'єн, - впораємося і без Кракена.
- Хотілося б вірити в це, - промовила Скарлетт, дивлячись у вікно, - ви тільки гляньте.
До узбережжя було ще далеко, та Левіафана помітили і з такої відстані. Архідемон височів над морем, немов гора Еверест. Точніше, височіла тільки його половина. Частина тіла чудовиська була захована під водою. Його гігантська, покрита темно-синьою лискучою лускою голова, здавалося, діставала до небес. Навколо голови росли шипи різної довжини, які з'єднувалися за допомогою тонких блакитних перетинок. Гнучка зміїна шия, яка плавно переходила в тулуб, витончено вигиналася вперед. Інша частина Левіафана розтягнулася в морі на кілька кілометрів і несамовито звивалася, викликаючи хвилі висотою в кілька метрів.
Розкривши роти, паладіни дивилися на повелителя морських глибин. Левіафан же роззявив пащу, оголюючи сотні гострих, немов леза, зубів і голосно заревів. Від його голосу спінилася вода ц затремтіла земля.
Скарлетт різко натиснула на гальма, через що всі, хто їхав разом з нею, попадали один на одного.
- Скарлетт, хай тобі біс, - пробурчав Артур, - можна обережніше?
- Далі не проїхати, - повідомила Рейн, ігноруючи незадоволені голоси товаришів. Вона говорила правду. Попереду дорога була забита машинами, на яких мешканці узбережжя їхали подалі від моря. Подекуди сталися аварії. Густий дим з вихлопних труб створював брудно-сірий серпанок. Деякі японці, зрозумівши, що на автівці далеко не заїдеш, кидали транспорт і пересувалися на своїх двох. Паніка охоплювала міста, які знаходилися недалеко від води.
- Треба якомога швидше позбутися Левіафана, - сказав Юкіо, вибравшись з машини.
- Ніби ми цього не знаємо, - буркнула Скарлетт.
Паладіни побігли туди, звідки тікали нормальні люди. Левіафан, розмахуючи гігантським хвостом, змітав будинки, дерева і все, що знаходилося на березі. Схоже, архідемон вирішив розважитися перш, ніж узятися за роботу.
- Духу зброї й війни, я закликаю тебе, - на ходу говорив Ернесто. Через мить на плече італійця сів коричневий сокіл з бiлою шиєю, якого звали Арес. Ді Сальваре чи то жартома, чи то всерйоз назвав фамільяра в честь грецького бога війни. Але з ім'ям він не помилився, бо в битвах сокіл був жорстоким і кровожерливим.
- Болд, - покликав духа свободи Ітан. Вовк з'явився миттєво, немов відчував, що потрібен господареві.
Добравшись до узбережжя, паладіни спинилися і задерли голови.
- Проти нього ми, ніби мікроби проти кита, - заявила Шура.
- До речі, а як Левіафан збирається малювати печаті? - запитав Юкіо. - У нього ж немає рук.
- Не задавай ідіотських питань, Окумуро, - відрізала Скарлетт, - в архідемона є безліч способів матеріалізувати печаті коло брами. 
- Потрібно його затримати і заодно придумати, як знищити, - сказав Артур, оголивши Калібурн.
- Потім будемо думати, - Скарлетт дістала пістолети і кілька разів вистрілила в Левіафана.
Звичайно, кулі не завдали особливої ​​шкоди володареві морських глибин, але відчуття все одно були не з приємних. Архідемон повернув голову до тих, хто вирішив перешкодити йому, і витріщив на присутніх яскраво-блакитні ромбоподібні очиська, повні нестримної люті й бажання знищувати все і всіх. А тоді Левіафан кинувся на паладінів.
Усі, крім Ітана, відскочили якомога далі. Австралієць же спокійно стояв на місці. Камінь на його палиці яскраво сяяв, захищаючи Одлі. Левіафан дарма бив головою об щит, дарма намагався розкусити фіолетову перешкоду зубами.
Тут Ітан змахнув посохом і вдарив архідемона в морду. Повелитель морських глибин блискавично вигнув голову назад, скорчившись від пекучого болю. Левіафан підняв гігантський хвіст, вдарив по воді, викликаючи нову хвилю.
- Духи води! - крикнула Беатрікс, дістаючи печатку призову. - Захистіть нас.
Море позаду Левіафана піднялося і набуло форми списів, які з усією сили вдарили архідемона. Чудовисько миттю облишило Ітана і люто озирнулося.
- Аресе, вперед! - скомандував Ернесто.
Сокіл злетів угору, перетворюючись у величезного, вкритого металом, птаха. Очі духа стали яскраво-помаранчевими, немов вогонь.
- Болде! - сказав Ітан, змахнувши палицею в бік Левіафана.
Юкіо і Скарлетт обстрілювали ворога з пістолетів.
- Я закликаю тебе, Терріусе, - Бенджамін теж не залишився осторонь. Це на вигляд його фамільяр був маленьким і здавався безпомічним. Насправді ж мексиканцю пощастило приручити одного з найсильніших духів землі.
З морських глибин з'явився кам'яний шип, який пробив наскрізь хвіст архідемона і обмежив рух чудовиська.
- Духи повітря, ваша черга, - дістала черговий папірець Беатрікс.
Левіафана почали обвивати невидимі нитки. Архідемон звивався, гарчав, клацав пащею, та зловити духів повітря було неможливо.
- Топіть його! - крикнув Юкіо, намагаючись потрапити в око повелителя морських глибин.
Арес і Болд одночасно вдарили Левіафану в голову. Монстр похитнувся, впав у море, вже вкотре затопивши узбережжя.
- А хай йому грець! - гаркнула Скарлетт, яку облило водою. - Ненавиджу, коли ці тварюки так роблять.
- Це було неважко, - зауважила Шура.
- Хоча зруйнував архідемон чимало, - додав Ернесто. Арес, прийнявши подобу маленького сокола, знову сидів на плечі паладіна, вчепившись кігтями за плащ. 
- Агов, народ, - втрутилася Беатрікс, дивлячись, як піднімається вода в морі, - боюся, це не кінець.
Всі ошелешено спостерігали за тим, як хвилі піднімаються все вище і вище, оточуючи узбережжя.
- Що це чудовисько знову задумало? - вирвалося в Юкіо. Молодший Окумура вже не знав, що думати.
- Ви не повірите, - прошепотіла американка, - та Левіафан вирішив затопити всю Японію. А ще...
- Що ще? - не витримала Рейн. - Кажи вже, Брукс!
- Він закликає Кракена, - неохоче відповіла Беатрікс.
- Кракен підпорядковується Левіафану? - стривожено запитав Артур.
- Кракен підпорядковується найсильнішому, - відповів замість білявки Ітан, - а Левіафан сильніший за духа моря.
- Що нам робити? - запитав Вів'єн.
- Окумуро, ми чекаємо твоїх вказівок, - звернулася Скарлетт до Юкіо.
- Моїх? - округлив очі хлопець.
- Швидше, - втрутився Бенджамін, зазначивши, що хвилі затуляють небо, - інакше скоро Японія стане неіснуючою країною.
- Так, - став гарячково міркувати Юкіо, - необхідно заманити Левіафана в зірку Соломона, як це зробив Ітан з Абаддоном.
- Це буде нелегко, - зауважив Ернесто, - він здогадається.
- Саме тому ми повинні напасти разом, - в голові Окумура почав вимальовуватися план дій, - відвернути Левіафана від тих, хто буде зайнятий створенням пастки. Бажано, щоб це зробили духи. Беатрікс, є ідеї?
- Звичайно, - посміхнулася американка, дістаючи папірці, - Тритоне, прийди до мене.
Хвилі коло берега перетворилися в прекрасного напівголого чоловіка з довгим волоссям синьо-зеленого кольору, котрий мав щиру посмішку, білу, наче морська піна, шкіру, бірюзові очі й риб'ячий хвіст. Він то губився у морських хвилях, то з'являвся знову. У руці він тримав сріблястий тризуб. Іншою рукою Тритон послав повітряний поцілунок американці.
Але Беатрікс не збиралася зупинятися.
- Повелителю вітрів і повітря Еоле, я закликаю тебе, - сказала Брукс.
Навколо паладінів зненацька засвистів вітер, мерехтячи ледь помітним блакитним сяйвом.
- Феніксе, я закликаю тебе, - сказала американка. 
Татуювання на її руці спалахнуло й перетворилася на вогненну птицю, яка плавно опустилася їй на плече, - я закликала вас для того, щоб ви створили зірку Соломона. Не три, а одну, але дуже потужну. Щоб полонити Левіафана. Ви зможете?
Фенікс кивнув і полетів к небо разом з Еолом. Тритон розчинився у хвилях.
Тим часом хвилі майже повністю зімкнулися над Японією. Через шум води не було чутно інших звуків.
- Я на кілька хвилин зупиню хвилі, - голосно мовив Ітан, - постарайтеся за цей час знищити Левіафана.
Шаман здійняв посох. Фіолетовий щит сяйнув угорі, а тоді накрив хвилі, притискаючи їх до землі. Австралійцю допомагав Болд, який ні на крок не відходив від господаря. Море повільно заспокоювалося, хвилі ставали нижчими. Нарешті з'явилася голова архідемона.
- Вперед! - скомандував Юкіо.
Артур і Шура вже бігли по щиту Ітана до Левіафана. Ернесто і Бенджамін послали Ареса і Терріуса, а самі підготували зброю. Беатрікс з оголеними рапірами і Вів'єн з мачете теж наближалися до ворога.
Скарлетт малювала на землі якусь печатку, намагаючись зробити це якомога швидше і не переплутати. Ітан нерухомо завмер на березі, утримуючи морські хвилі.
Першим на Левіафана напав Арес. Черкнувши луску чудовиська сталевим крилом, сокіл залишив глибоку подряпину. Архідемон метнувся за духом війни, та Арес швидко ухилився. Зуби повелителя морських глибин огидно клацнули в повітрі.  
Тут у його голову влучив циклопічний камінь. Цю невелику скелю жбурнув Терріус, який з маленького чоловічка перетворився на велетня.
Левіафан зчепився з Терріусом, намагаючись відкусити фамільяру Бенджаміна голову. Терріус обхопив шию архідемона, явно намагаючись задушити ворога.
Зненацька в око чудовиська встромився ніж.
- В яблучко, - залишився задоволений Ернесто, дістаючи чергове лезо.
Око Левіафана потьмяніло, з нього полилася густа чорна кров. Засліплений пекельним болем, архідемон різко перекинув Терріуса. Дух землі з неймовірним гуркотом впав на щит Ітана.
- Бенджаміне, забери фамільяра! - крикнув блідий від напруги шаман. Він вчепився руками в посох, наче боявся, що знаряддя зникне. По обличчю Одлі стікали краплі поту. Старання Болда не особливо допомагали, проте австралієць був вдячний вовку за підтримку. Інакше б він узагалі не вистояв.
Дух землі почав незграбно підніматися. Щоб відвернути Левіафана від Терріуса, втрутилися Артур, Шура, і Вів'єн. Вони разом ударили архідемона мечами, залишивши на тілі чудовиська ще кілька ран.
Блискавично розвернувшись, Левіафан кинувся на паладінів. І, можливо, проковтнув би надокучливих людей, але раптом на архідемона зі спини Ареса зістрибнула Беатрікс. Знаючи, що часу у неї немає, білявка встромила рапіру у друге око повелителя морських глибин.
Виття архідемона було страшним. Земля здригнулась, як від землетрусу. По щиту Ітана пробігли тріщини. Паладін з останніх сил утримував хвилі.
Беатрікс теж дісталося. Змахнувши хвостом, Левіафан збив американку. Брукс упала на берег, не в силах поворухнутися.
Розлючений Левіафан бився в конвульсіях. По його тілу стікала чорна кров. Хоч і сліпий, але все ж повелитель морських глибин зараз був небезпечним. Він з усієї сили вдарив головою об фіолетовий щит. Заслін розлетівся фіолетовими осколками, деякі вп'ялися в архідемона. Ітан упав на землю. Болд жалібно завив.
- Ти догрався, монстре, - люто сказала Скарлетт, окресливши печатку колом. У ту ж мить здійнялися хвилі й почали обплітати володаря морських глибин. Спочатку хвіст, потім змієподібне лускате тіло, шию, голову. Левіафан опинився в полоні своєї ж стихії.
- Бийте його, чорти б вас забрали! - гукнула Рейн іншим.
- Аресе! - крикнув Ернесто соколу. Дух війни, наче стріла, спікірував на архідемона і почав наносити удари дзьобом.
- Зуб змії, - Шура використовувала свою техніку. Ріжучі потоки повітря кинулися до Левіафана. Артур атакував Калібурном. Терріус кинув черговий камінь. Скарлетт і Юкіо обстрілювали ворога. Вів'єн і Ернесто метали в повелителя морських глибин ножі з печатками.
Об'єднана атака настільки оглушила Левіафана, що він просто завмер, не в змозі рухатися. На архідемонові не було живого місця, його тіло було пошматоване порізами. Кров текла струмками, роблячи воду чорною, та пекельний гість не збирався вмирати.
І тут біля Левіафана з'явилося довге щупальце брудно-зеленого кольору.
- Це ж не те, про що я думаю? - Вів'єн стривожено дивився, як щупальце намагається звільнити архідемона від водяних пут.
- Це Кракен, якщо ти подумав про нього, - різко кинула Скарлетт, - займіться Левіафаном. Кракена я беру на себе. У крайньому випадку, ту його частину, яка вже в Асії.
- Але... - почав француз, стурбовано дивлячись на британку.
- Дай мені один з твоїх ножів, - Рейн вимогливо простягнула руку, - і не дивися на мене так, Бонне. Я знаю що робити.
Вів'єн зітхнув і простягнув Скарлетт керамбіт. Рейн вдоволено хмикнула і рушила до Ернесто.
- Попроси свого птаха, аби він підкинув мене, - звернулася Скарлетт до ді Сальваре.
- Аресе, - покликав фамільяра італієць. Облишивши Левіафана, сокіл підлетів до господаря, - віднеси Скарлетт туди, куди вона попросить.
Арес кивнув. Скупо подякувавши Ернесто, Рейн забралася на спину духа війни. Той одразу ж злетів, плавно огинаючи Левіафана. Рейн за цей час знайшла в кишені куртки папірець із заздалегідь підготованою печаткою знищення і прив'язала його до руків'я ножа.
- Кракену сьогодні буде непереливки, - вишкірилася британка.
Решта паладінів разом з Юкіо продовжили атакувати Левіафана, поки він не покликав ще якесь чудовисько.
Опинившись над кінцівкою Кракена, котрий поки лиш забирався в Асію, Скарлетт затиснула ніж в зубах і стрибнула вниз. Їй вдалося зачепитися за щупальце, але тільки однією рукою. Крім того, щупальце звивалося, ніби відчуло присутність людини і явно збиралося скинути Рейн.
"Щоб тебе зжер Сатана", - подумки побажала Кракену Скарлетт, намагаючись вхопитися за кінцівку і другою рукою, - "бажано у вигляді суші".
Їй все ж вдалося вилізти на кінцівку. Не гаючи часу, Рейн встромила керамбіт у щупальце духу по саме руків'я. Прив'язана до ножа печатка почорніла. Від неї, немов змії, по щупальцю почали розповзатися чорні лінії. Кінцівка Кракена почала висихати і розкладатися.
Але всього цього Скарлетт не бачила. Морський дух скинув її відразу після того, як Рейн встромила ніж.
Левіафан, на превеликий жах, почав звільнятися від пут, знову підпорядковуючи море собі.
Британку, яка приготувалася до запливу, зловив Тритон.
- Тільки тебе тут не вистачало, - скривилася Скарлетт.
- У таких випадках кажуть "дякую", - голос у духа моря виявився незвично м'яким і ласкавим, - печатка готова.
- Опускайте її на Левіафана, - сказала жінка, - інакше цей монстр точно влаштує апокаліпсис.
Тритон, висадивши британку на берег, кивнув і зник у морі.
У мить, коли печатка Скарлетт була зламана, на архідемона впала синьо-золота зірка Соломона. Голова повелителя морських глибин виявилася над печаткою, а тіло - під нею.
Паладіни зупинилися, полегшено зітхаючи. Левіафан все ще намагався вибратися, але безуспішно.
- Тритоне, - покликала духа моря Скарлетт. Той відразу ж з'явився, гойдаючись на морській хвилі, - відокремлюйте голову цьому монстру.
Тритон кивнув. Через секунду три духи - води, вогню і повітря - опинилися біля зірки, яка яскраво загорілася, а тоді почала зменшуватися довкола шиї Левіафана. Архідемон востаннє загарчав. І печатка відрізала йому голову.
Гігантська туша, піднявши останню хвилю, впала на дно моря. Але хвиля так і не затопила паладінів, бо Тритон швидко заспокоїв воду.
- Ітане! Беатрікс! - Юкіо бігав від одного паладіна до іншої. - З ними ж усе буде добре? От же дідько... 
Болд дивився на господаря сумними очима. Біля британки опустився фенікс.
- Беатрікс просто без свідомості, - відповів Бенджамін, ледь глянувши на жінку, - а от Ітану доведеться довго відновлюватися. Не хвилюйся, Болде. Він видужає. Не думав, що Ітан здатний поширювати свій щит настільки далеко.
- А Кракен не з'явиться? - Шура все ще дивилася на море, не поспішаючи ховати меч.
- Кракену ніколи, - посміхнулася Скарлетт, - йому б позбутися від зарази, яку я йому причепила.
Арес і Терріус повернулися до господарів.
- Тритоне Еоле, феніксе, - звернувся Бенджамін до духів, - повертайтеся.
Духи моря і води розчинилися в своїх стихіях, а фенікс знову перетворився в татуювання на руці Беатрікс.
- Ще одному архідемону кінець, - оголосила Скарлетт.
- А Ітан говорив, що архідемони слабаки, - зітхнув Ернесто, - я б не сказав такого про Левіафана.
Паладіни підняли Беатрікс та Ітана і понесли до машини. Зараз вони шкодували, що залишили транспорт так далеко, бо всі збіса втомилися.
- Але ми добре попрацювали, - сказала Рейн. Вона була задоволена собою, - та проти нас безсилий навіть Сатана.
- Знову вона за своє, - зітхнув Артур.
- Навіть ти, Окумуро, непоганий, - додала британка, несказанно здивувавши Юкіо, - далеко підеш.
Хлопець нічого не відповів. Він не міг повірити, що сама Скарлетт похвалила його.
- Ми всі молодці, - підсумував Бенджамін.
Незабаром паладіни дійшли до мікроавтобуса і насамперед поклали на задні сидіння австралійця й американку.
- Може, я поведу? - запитав Вів'єн у Скарлетт.
- Ще чого, - хмикнула Рейн, - залізайте і приготуйтеся до шаленої їзди.
Юкіо болісно зітхнув і щиро пообіцяв, що ніколи більше не поїде на завдання, якщо авто буде вести Скарлетт.
Категорія: Фентезі Фентезі, Аніме, Екшн (Action), Фентезі | Додав: Rin_Okita | Теги: Саурон, демон, перстень влади, синій екзорцист, янгол, паладіни, гноми, Середзем'я, перевертень, пригоди, екзорцисти, Рін Окумура, ООС, Більбо Беґґінс, аніме, толкін, фентезі, володар перснів, гумор, орки, подорож, ОЧП, ОЖП, попаданець, ельфи
Переглядів: 443 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Обережне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Володар перснів. Повернення Ріна 7
Завантаження...