menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 04.10.2021 в 00:57
Фанф прочитано: 576 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Володар перснів. Повернення Ріна 8


04.10.2021, 00:57
Палантір гобітам не іграшка

Після перемоги над військом Сарумана захисники Гельмової ущелини нарешті відпочивали. Хоча відпочивали не всі, бо необхідно було поховати загиблих воїнів. Орків узяв на себе Рін. Він спалював мертвих ворогів, очищаючи фортецю від потворних трупів.
- Здається, все, - видихнув юнак, спопеливши останнього орка, - так, а куди вже старий подівся?
І хоча йому варто було б поспати, та Окумура побіг шукати Ґендальфа. Ще не вистачало, щоб маг поїхав шукати пригод без екзорциста.
Ґендальф знаходився біля воріт фортеці і гладив Тінебора. Тут же були Теоден, Араґорн, Леголас, Ґімлі, Боромир і Еомер. Всі, крім мага, сиділи на конях.
- Ви куди це зібралися? - поцікавився Рін.
- До Ізенґарду, - спокійно відповів Ґендальф, - необхідно дещо з'ясувати.
- Без мене? - обурився юнак.
- Я збирався їхати сам, - сказав маг, - та охочі можуть відправитися зі мною.
- Тоді і я приєднаюсь, - упевнено заявив Окумура, - хочу побачити пику цього психованого Сарумана.
- Я ж казав, Ґендальфе, - втрутився Араґорн, - що без Нарлона ми не поїдемо.
- І без нас теж, - до вершників ішли Вікка, Телівен і Деніель. Вони вже встигли переодягнутися, тож виглядали більш-менш пристойно.
- Телівен... - зітхнув Леголас, та більш нічого не сказав. Знав, що це марно.
- Нехай буде так, - не став заперечувати Ґендальф, - що ж, у дорогу.
Рін, Ден, Вікка і Телівен швидко знайшли і осідлали коней. Невеликий загін вирушив до фортеці ворога. Дорога якраз пролягала через ліс Фанґорн. Але зараз, з Ґендальфом, вершники не боялися подорожувати територією ентів. Маг упевнено їхав попереду, безпомилково знаходячи дорогу, ледь помітну через те, що нею довгий час не ступала нога людини. Але що було найдивнішим - жодного орка тут не виявилося, хоча Рін чудово пам'ятав, що в ліс побігли близько двох сотень ворогів.
Їхали вершники довгий час, не спілкуючись один з одним. Ніби не бажали порушувати тишу давнього гаю. Дерева тут були дуже дивними, гачкуватими і неймовірно старими. Ріну навіть здавалося, що вони різко завмирали, коли подорожні проїжджали повз.
Ізенґард, точніше височенну чорну вежу, Окумура зауважив здалеку. А тоді вершники побачили неймовірну картину: землі Сарумана були затоплені і зруйновані. Від стіни, яка оточувала Ізенґард лишилося каміння. Якраз руїнах зручно вмостилися Мері й Піппін. Помітивши друзів, гобіти голосно засміялися.
- Ласкаво просимо, панове, - Мері піднявся і чемно вклонився.
- До Ізенґарду, - додав Піппін, піднявши кухоль з пивом.
Здивувався навіть Ґендальф. Телівен дзвінко засміялася.
- Ах ви, пройдисвіти! - обурено заговорив Ґімлі. - Ми вас шукали, а ви сидите тут, бенкетуєте і курите!
Араґорн і Боромир не стримали посмішок. Все ж приємно було бачити гобітів цілими і неушкодженими.
- Ми сидимо на полі перемоги і споживаємо заслужені плоди, - гордо оголосив Піппін, - свинина тут особливо смачна.
- Свинина?! - продовжував обурюватися гном.
- Ми тут за наказом Деревоборода, - сказав Мері, - тепер в Ізенґарді головний він.
Посадивши гобітів на коней до Араґорна і Боромира, вершники поїхали далі затопленою місцевістю. До речі, Мері й Піппін щиро зраділи тому, що Боромир вижив. Вони ж-бо бачили, як ґондорця не раз пронизали орківські стріли. 
Наблизившись до вежі, яка, як дізнався Рін, називалася Ортханк, усі побачили, що її охороняють дерева, що бродили туди-сюди. Правда, пересувалися енти неймовірно повільно. Почувся голос:
- Вітаю тебе, молодий пане Ґендальфе, - прорік один з ентів, який був схожий на двозметрового старого з бородою, що насправді виявилася мохом, - я такий радий що ти з'явився. З камінням і завалами мої діти впораються. Але потрібно розібратися з чаклуном, замкненим у вежі.
Висока і непривітна оселя Сарумана виглядала похмуро. Немов це був велетень з Мордору, якого перетворили у вежу. Всі дивилися на вежу, чекаючи появи господаря Ортханка.
- Покажи себе, - неголосно сказав Араґорн.
- Будь обережний, - попередив Ґендальф, - навіть переможений, Саруман дуже небезпечний.
- Давайте відрубаємо йому голову, - запропонував Ґімлі, - і справі кінець.
- Або спалимо весь Ізенґард, - втрутився Рін.
- Ні, - заперечив маг, - він потрібен живим. Треба з ним поговорити.
- Про що говорити зі зрадником? - досить суворо поцікавився Деніель.
- Ти багато воював і вбив багатьох воїнів, королю Теодене, - почули всі похмурий голос. На верхівці вежі показався старий, одягнений у білі шати, схожі на одяг Ґендальфа. Волосся чаклуна було скоріше сірим, ніж білим, з темними пасмами. У руці він тримав чорний посох з чотирма зубцями зверху. Вираз обличчя Сарумана чомусь був гордим і самовпевненим, немов це не він програв битву у Гельмовій ущелині. Але Саруман, схоже, не здивувався приїзду захисників Рохану, - а після укладав перемир'я. Невже ми не можемо зібрати раду, як в старі добрі часи, мій друже? Невже ми не укладемо мир?
Саруман сперся на свій посох і тепер виглядав, немов звичайний втомлений старий, який казна-яким чином опинився в Ортханку.
- Якого дідька нам здався цей зрадник? - гнівно запитав Рін. - Уже про перемир'я заговорив? А армія орків - це твої посланці з дарами?
- Лють твоя не знає кордонів, Нарлоне, - спокійно сказав Саруман, - і як би вона невдовзі не обернулася проти твоїх союзників. Бійтеся Синього Полум'я.
- Що за маячня?! - юнак потягнувся за Курікарою. Хлопець уявляв, як чаклун перетвориться в факел, але Деніель подивився на екзорциста і осудливо похитав головою. Окумурі довелося відкласти помсту на потім.
- Ми укладемо мир, - раптово заговорив Теоден, - ми вкладемо мир після того, як ти відповіси за те, що спалив Роханські міста і села! За тих дітей, що ти погубив. Ми вкладемо перемир'я, коли помстимося за життя воїнів, чиї мертві тіла були порубані під брамою Гельмової ущелини! Коли ти будеш повішений на потіху воронам. Тоді й настане мир.
Король Рохана не боявся висловлюватися відкрито. Він злився на Сарумана, і гнів Теодена був виправданим.
Решта розсудливо мовчали, чекаючи, що скаже чаклун.
- На потіху воронам? - перепитав господар Ізенґарду. - Божевільний старий! Чого тобі треба, Ґендальфе? Дай вгадаю: ключі від Ортханка? Чи, може, від самого Барад-Дура разом з коронами семи королів і посохами п'яти магів?
- Твоя зрада коштувала багатьох життів, - Ґендальф говорив з Саруманом, як зі старим другом, - багато тисяч людей піддали себе ризику, а ти міг їх врятувати. Але ти занадто заглибився у справах ворога.
- Ось навіщо ти прийшов сюди, - промовив чаклун, - щоб вивідати. У мене є що тобі повідомити, - він дістав з рукава чорну сферу, всередині якої горіло полум'я. Маніакально посміхнувшись, Саруман показав сферу всім присутнім. Ґендальф насупився, а Деніель відвернувся, - в Середзем'ї дещо починає гнити. Те, чого ти не побачив. Та Велике Око бачить все. Навіть зараз воно використовує цю можливість. Скоро він нападе на вас. Ви всі помрете. Ти знаєш це, Ґендальфе, чи не так? Чи не думаєш ти, що Блукач зможе сісти на трон Ґондора? Цей вигнанець, прихований тінями, ніколи не буде коронований. Ґендальф ніколи не стане сумніватися, аби пожертвувати тими, хто близький до нього, хто сповідує любов. Скажи-но, якими словами ти повчав напіврослика перед тим, як відправити його на загибель? Стежка, на яку він ступив, веде лише до смерті!
- Замовкни, мерзотнику! - прошипів Рін, якого утримував за плече Деніель.
- Я вже достатньо наслухався! - пробасив Ґімлі. - Леголасе, встроми йому стрілу в горлянку.
Ельф потягнувся за стрілою.
- Ні, - заперечив Ґендальф, - спустися, Сарумане, і ти врятуєш собі життя.
- Залиш свої жалість і милість, - прорік чаклун, ховаючи сферу і піднімаючи посох, - вони мені не потрібні!
Він кинув у Ґендальфа вогненну кулю. Все сталося настільки швидко, що інші лиш встигли від'їхати, щоб полум'я не зачепило їх.
Та й мага вогонь не зачепив, навіть краї білого плаща не обвуглилися. Ґендальф здавався засмученим. У Сарумана очі полізли на лоб від того, що його магія не мала ніякої дії.
- Сарумане, - голосно промовив білий маг, - твій посох зламаний.
І зненацька по ціпку чаклуна пробігли іскри. Знаряддя розлетілося на друзки. Саруман, злісно дивлячись на Ґендальфа, тримав руку, яку обпекла магія білого чарівника. До нього нечутно підійшов Ґріма, про якого Рін і думати забув.
- Ґрімо, - звернувся до Змієвуста Теоден, - не варто слідувати за ним. Ти не завжди був таким, як зараз. Колись ти був воїном Рохану. Спускайся.
Ґріма, все такий же неприродно блідий і вбраниу в чорний одяг, здавалося, був не радий своєму перебуванню в Ортханку.
- Воїн Рохану? - знущально перепитав Саруман. - Що таке Рохан? Солом'яний хлів, де пиячать розбійники, а їхні кодла валяються на підлозі з собаками! Перемога в Гельмовій ущелині - не твоя заслуга, Теодене-конюху. Ти всього лиш жалюгідний нащадок своїх великих предків.
Терпінню правителя Рохану позаздрив навіть Деніель. Слухати такі образи і спокійно сидіти в сідлі, не здійснюючи спроб прибити чаклуна - це треба вміти.
- Ґрімо, - повторив Теоден, проігнорувавши образи чаклуна, - спускайся. Звільнися від нього.
- Воля?!  - злісно гаркнув Саруман. - Йому ніколи не бути вільним!
- Ні, - слабо заперечив Змієвуст.
- На коліна! - наказав йому Саруман, з розмаху ударивши Ґріму.
- Сарумане, - підвищив голос Ґендальф, - ти знаєш про справи ворога. Розкажи все без приховування.
- Забери своє військо, - сказав чаклун, - і ти дізнаєшся, чим завершиться твоя доля. Я не дозволю тримати себе у заручниках.
Аж раптом сталося несподіване. Ґріма, стискаючи в руці ніж, стрибнув на господаря Ортханка і двічі вдарив його в спину. Леголас відреагував миттєво, випустивши стрілу в Ґріму. Змієвуст помер, але Сарумана це не врятувало. Чаклун похитнувся, а потім звалився вниз, наштовхнувшись прямо на гострі кілки, якими закінчувалося колесо від невідомого механізму. Мері й Піппін відвернулися. Теоден навіть від'їхав назад. Ден ледь помітно скривився. Решта були в шоці від того, що сталося. І тільки Рін нітрохи не шкодував через смерть Сарумана.
- Передай нашим союзникам, - порушив тишу Ґендальф, звертаючись до Теодена, - у всіх краях Середзем'я, які ще не поневолені: ворог йде війною. Але ми повинні дізнатися, де він нападе.
Колесо почало рухатися. Повільно тіло Сарумана занурилось у воду. З рукава чаклуна випала та сама сфера, яку він показував всім. Правда, ніхто цього не помітив.
- Гидоту Сарумана змило водою, - сказав Деревобородий, - дерева повернуться і знову будуть тут жити. Молоді дерева, дикі дерева...
- Піппіне, - озвався Араґорн до гобіта, перервавши ента на півслові. Тук якраз зістрибнув з коня і підняв чорну сферу. Ледь помітний вогонь горів усередині кулі. Піппін заворожено дивився на сферу.
- Трісни моя кора, - зчудувавсяя Деревобородий.
- Переґріне Туку, - до гобіта під'їхав Ґендальф, - дай сюди це.
Деніель направив коня подалі. Сфера несказанно лякала янгола.
Піппін вельми неохоче віддав чорну кулю магу. Той, намагаючись не торкатися сфери рукою, загорнув річ Сарумана у тканину.
- Пора повертатися, - сказав Теоден.
- Старий, а що це таке? - вже приставав Рін до Ґендальфа.
- Це палантір, - відповів маг. І всю дорогу до Едорасу він розповідав юнаку історію палантірів.
***
У Золотому замку відбувся бенкет на честь перемоги роханців над армією Сарумана. Нарешті люди веселилися, а не плакали і сумували. Майбутнє вже не так лякало їх, як це було раніше.
Теоден встав з трону і підняв чашу з елем. Всі, хто знаходився тут, зробили те ж саме.
- Сьогодні ми згадаємо тих, хто пролив кров, захищаючи нашу країну, - оголосив король, - слава полеглим воїнам!
- Слава! - крикнули роханці, піднімаючи кухлі.
- Сподіваюсь, я не сп'янію, - Рін боязко відпив трохи елю, - міцний, зжери мене дракон.
- Міцний? - здивувався Ґімлі, крокуючи за черговою порцією напою. - От спробував би ти ель, який готують гноми. Вогонь, а не напій!
- Дякую, обійдуся, - пробурчав Окумура. Він не любив алкогольні напої. Одного разу в академії юнак вирішив скуштувати шампанське, що його привезли до Нового року. Екзорциста ледь не знудило. 
- Не зупинятися, - Еомер простягнув кухоль гному і Леголасу, що стояв поряд, - і не проливати.
- І не відригувати, - пробасив задоволений Гімлі, дивлячись на ель, ніби це був мітрил.
Рін зітхнув, непомітно поставивши кухоль подалі й схопив їжу.
- Змагаємося? - звернувся до гнома Леголас. Світле вбрання личило принцу Лихолісся. - Хто кого переп'є.
- Перемагає той, хто залишиться на ногах, - сказав Гімлі, швидко осушуючи кухоль.
- П'яниці, - прокоментував Окумура.  Хлопцеві було цікаво, де Ден і Вікка, тому він пішов шукати їх.
Помітивши Араґорна, який розмовляв з Еовін, юнак вирішив підійти до спадкоємця Ісілдура, та його зупинив Боромир.
- Зараз не час, Нарлоне, - мовив ґондорець.
- Де Ден? - поцікавився Рін.
- Там, - Боромир вказав в куток зали, - сп'янів від одного кухля елю. Не думав, що янголи не вміють пити.
Окумура засміявся, а тоді пішов до Деніеля, сподіваючись, що друг не спить під столом.
"А якщо він почне співати, я не стану втручатися", - подумав хлопець. Якщо чесно, екзорцисту було цікаво побачити п'яного янгола.
Мері з Піппіном щосили танцювали на столі, при цьому примудряючись не розливати ель і наспівувати веселу пісню. Ґендальф стояв неподалік, посміхався і плескав мешканцям Ширу.
Помітивши Дена, Рін трохи засмутився. Янгол зовсім не здавався п'яним. Він був, як завжди, спокійним, незворушним, і навіть не похитувався. Лиш рум'янець на блідих щоках Дена видавав його. Коло янгола сиділа й зітхала Вікка.
- Ти сам мені казав, що ніколи в житті не пив елю, - докоряла пантера другу, - навіщо ж було відразу пити так багато?
- За загиблих, - повільно відповів янгол, - так, за загиблих.
- А я очікував чогось більшого, - екзорцист підійшов до них і сів біля Вікки. 
- Слава усім духам Великої Пущі, що Ден просто сидить, - сказала Вікка.
Вони сиділи і спостерігали за бенкетом. Гамір стояв неймовірний. Люди пили, їли, сміялися, співали і раділи тому, що змогли позбавити Саурона можливості поширити свою владу на землі Рохану. Араґорн вже розмовляв з Гегндальфом і Боромиром. Невтомні Мері й Піппін все ще танцювали під бурхливі оплески роханців. Леголас стояв біля бочки з елем і посміхався. Ґімлі спав на підлозі. Телівен була з ними й сміялася з гнома.
- Вона мені дуже подобається, - раптом зізнався Деніель. У Вікки відвисла щелепа, а Рін подавився м'ясом, - я ще ніколи не зустрічав такої прекрасної дівчини. Такий світлої, щирої, доброзичливої... й хороброї. Навіть серед янголів такої нема...
Деніель все говорив і говорив. Рін і Вікка, відійшовши від шоку, перезирнулися.
- Ти знав? Що йому подобається Телівен? - запитала пантера.
Екзорцист мовчки похитав головою.
- І я не знала, - зітхнула Вікка, - ех, Дене, чому ти нам не сказав?
- Уже сказав, - пробурмотів Деніель, - але якщо розповісте їй - уб'ю.
- Нехай сам розбирається, - махнув рукою юнак, схопивши з найближчого столу ще м'яса.
- І розберуся, - пообіцяв янгол і, поклавши голову на плече Вікки, заснув.
- Недовго протримався, - прокоментувала дівчина. Вони з Окумура знову перезирнулися, а тоді засміялися.
- Розповіси завтра Дену, як на нього діє ель, - сказав екзорцист.
- Неодмінно, - підморгнула йому Вікка.
***
Бенкет в Едорасі підійшов до кінця. Роханці розійшлися і лягли спати. Міцніше за всіх спали Деніель і Ґімлі. Гнома, напевно, і армія орків не розбудила б. Телівен десь блукала околицями, Вікка склала компанію невгамовній ельфійці.
Не спали також Араґорн, Боромир і, як не дивно, Леголас. Схоже, ель ніяк не вплинув на принца, бо той навіть не сп'янів. Вони втрьох вийшли і про щось розмовляли.
Рін дрімав. Він би вже давно заснув, але прискіплива Вікка хотіла обговорити монолог янгола. Зрештою пантера пішла з Телівен, а юнак почав засинати.
А в цей час прокинувся Піппін. Гобіт чомусь згадав про палантір. Піппіну захотілося подивитися на сферу настільки сильно, що сон відразу пропав. Гобіт щиро намагався заснути, але думка про палантір не давала спокою. Повертівшись кілька хвилин, Піппін рішуче піднявся і тихенько пішов до Ґендальфа, який, до речі, теж спав у залі на підлозі.
- Ти куди? - почувши голос Мері, Піппін здригнувся, і різко повернувся. Нічого не сказавши товаришу, він пішов далі. Правда, помітивши мага, гобіт зупинився, бо очі Ґендальфа були розплющені.
- Піппіне, - знову покликав приятеля Мері, - Піппіне, що ти робиш?
Переконавшись, що маг спить, Тук узяв глечика і швидко поміняв місцями посудину і захований у тканину палантір.
- Піппіне, ти з глузду з'їхав? - не на жарт стривожився Мері, дивлячись, як друг розв'язує тканину.
- Я тільки хочу поглянути, - сказав Піппін, - всього один раз.
- Заткніться обидва, - пробурчав Рін, повертаючись на праву сторону.
Побачивши чорну сферу, Піппін посміхнувся і схопив її обома руками.
- Піппіне... - Мері хотів щось сказати, але осікся, бо палантір з чорного став вогненно-жовтим, а руки Переґріна ніби приклеїлися до нього. Тук зблід, а тоді затремтів, бо побачив Око Саурона.
- Ні! - прошепотів Мері. - Піппіне! - Тук стояв і корчився, немов йому було дуже боляче. Рот його був відкритим, але гобіт не вимовив жодного звуку. - Піппіне! Допоможіть! Ґендальфе!
Маг прокинувся миттєво, за ним схопився Рін. Блідий Деніель теж не спав, бо відчув присутність Саурона.
Увірвалися Леголас, Араґорн і Боромир. Нащадок Ісілдура вибив палантіра з рук Піппіна. Сфера покотилася вперед, поки її не накрив ковдрою Ґендальф.
- Що це було? - Окумура здивовано дивився на присутніх, все ще не в змозі повністю прлкинутися.
- Зло... - прошепотів янгол, боязко зиркаючи в бік палантіра.
- Піппіне! - Мері кинувся до друга, який лежав без свідомості.
- Тук бовдур! - невдоволено сказав Ґендальф. Але, подивившись на нерухомого гобіта, маг швидко попрямував до нього. Ґендальф відштовхнув Мері, приклав до чола Піппіна долоню і щось прошепотів.
 Від дій мага Піппін прокинувся. Він був блідим і смертельно наляканим. Немовби щойно побував у Мордорі.
- Заспокойся, - сказав маг.
- Ґендальфе, - тремтячим голосом промовив Піппін, - пробач.
- Що ти бачив? - запитав маг. - Що? Скажи.
Присутні завмерли.
- Дерево... - видав гобіт. - Біле дерево в кам'яній фортеці. І все палало вогнем...
- Мінас-Тіріт, - здогадався маг, - це все, що ти бачив?
- А ще, - продовжив хоббіт, - я... я бачив його! Я чув у голові його голос...
- Що ти сказав йому? - не відставав Генндальф. - Говори!
Бідолаха Піппін на мить заплющив очі. Йому дуже не хотілося згадувати ті жахливі миті, але хіба Ґендальф може просто так припинити допит?
- Він питав моє ім'я, - швидко відповів Тук, - але я не сказав. Він став мучити мене.
- Що ти сказав йому про Фродо і Перстень? - допитувався маг.
- Нічого, - після недовгої паузи відповів Піппін.
На цьому Ґендальф залишив гобіта у спокої. Але опісля довелося посеред ночі збирати раду. Бо стало зрозуміло, куди збирається послати свою армію Саурон.
У залі, де всього кілька годин тому бенкетували роханці, зібралися Хранителі і Теоден. Варто було обговорити отриману інформацію і вирішити, що робити далі.
- Очі Піппіна не брехали, - почав розмову Ґендальф, - він дурень, але дурень чесний, - маг кинув осудливий погляд на принишклого Тука, - він не сказав Саурону ні слова про Фродо і Перстень. Нам дивовижним чином пощастило. У палантірі Піппін мигцем побачив плани ворога. Саурон готується нанести удар по Мінас-Тіріту. Його поразка у Гельмовій ущелині дещо йому показала. Темний володар дізнався, що в бій вступив спадкоємець Еленділа. Рід людей не такий слабкий, як він думав. Вони готові кинути Саурону виклик. Крім того, з'явився ще й Нарлон, чийого втручання він теж побоювався. Та й підтримка невідомої світлої сили - Деніеля - теж несподівана для Темного володаря. Саурон боїться всього цього. Він не стане ризикувати, дозволивши народам Середзем'я об'єднатися під одним прапором. Він зрівняє Мінас-Тіріт із землею, але не допустить повернення короля людей на престол Ґондору.
- Я повинен вирушити туди! - схвильовано мовив Боромир.
- Ні, - заперечив Ґендальф, - ти залишишся тут.
- Мій народ у небезпеці, - ґондорець походжав туди-сюди. Якби не маг, Боромир уже давно б поїхав у рідне місто.
- Ми знаємо, - втрутилася Вікка, - але прислухайся до Ґендальфа. І заспокойся.
Чоловік замовк, але сідати і спокійно слухати не міг.
- Якщо заралають сигнальні вогні Ґондору, - продовжив Ґендальф, - Рохан повинен готуватися до війни.
- Скажи мені, - досить байдуже заговорив Теоден, - чому ми повинні йти на допомогу тим, хто не став допомагати нам? Чим ми зобов'язані Ґондору?
Всі втупилися на правителя Рохану, але ніхто не встиг сказати і слова, як Рін схопився зі стільця.
 - Ваша високосте! - закричав юнак. Тепер мовчати він не збирався. - Невже ви досі не зрозуміли, що тільки об'єднавшись, ми зможемо перемогти? Чому це доходить до вас в останню мить? Адже в Гельмовій ущелині ви були раді допомозі ельфів, не заперечуйте. Хоч зараз прошу: забудьте всі образи. Чи ви думаєте, що Саурон, знищивши Ґондор, заспокоїться? Він на всі світи замахнувся! Що йому Рохан? Розчавить і не помітить. Будьте мудріші.
- Нарлоне, заспокойся, - примирливо сказав Леголас у дзвінкій тиші, що настала після палких слів Окумури.
- Вибачте, - пробурмотів екзорцист, усвідомивши, що він наговорив, - просто...
- Ми розуміємо тебе, - втрутився Араґорн, - тому я піду.
- Ні, - заперечив Ґендальф.
- Треба попередити їх, - уперся спадкоємець Ісілдура.
- Їх попередять, - стояв на своєму маг. Підійшовши до Араґорна, він продовжив: - Ти підеш у Мінас-Тіріт іншою дорогою. Йди уздовж берега річки. Перехопи чорні кораблі. І запам'ятайте, - маг підвищив голос, - у нас тепер нема права на помилку. Я піду в Мінас-Тіріт. І вирушу туди не сам.
***
- Старий знову поїхав, - був невдоволений Рін вранці. Точніше, вдень, бо після нічної наради він ніяк не міг прокинутися. Крім того, Окумура не встиг попрощатися з Ґендальфом.
- Ми скоро зустрінемося з ним, - сказала йому Телівен, - ти ж знаєш - Ґендальфа не так просто вбити.
- Аякже, - хмикнув юнак, - а де Ден?
- Кудись пішов, - відповіла ельфійка, - о, - вона помітила Ґімлі і побігла до гнома, - містере гном, а ви навіть пити не вмієте. Принц виграв.
Ґімлі щось пробурчав і відвернувся, але Телівен не вгамовувалася.
- І що робити зараз? - зітхнув екзорцист.
- Чекати сигналу, - відповіла Вікка, що сиділа поруч. Поплескавши хлопця по плечу, вона піднялася й потягнулася, - піду-но поспілкуюся з Деном.
- І передай йому, що він не вміє пити, - сказав Рін, - а я, мабуть, піду підкріплюся.
Категорія: Фентезі Фентезі, Аніме, Номінанти та переможчі премії "Оскар" | Додав: Rin_Okita | Теги: ОЧП, синій екзорцист, гноми, гумор, попаданець, перевертень, перстень влади, орки, Середзем'я, ельфи, володар перснів, ОЖП, Саурон, толкін, демон, янгол, фентезі, паладіни, Рін Окумура, подорож, ООС, аніме, Більбо Беґґінс, пригоди, екзорцисти
Переглядів: 576 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Обережне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Володар перснів. Повернення Ріна 8
Завантаження...