menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 24.10.2021 в 23:49
Фанф прочитано: 529 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Володар перснів. Повернення Ріна 9


24.10.2021, 23:49
Цілитель теж уміє воювати

Стомлено змахнувши з чола краплини поту, Бенджамін простував все далі пустельною рівниною, яка вела в Анди. А точніше - в місто Сан-Хуан. Зараз паладін знаходився в Аргентині. Поки був час, він зазирнув у кілька міст, перевіряючи їх на наявність демонів.
Після битви з Левіафаном було вирішено по черзі вирушати до інших країн, аби хоч трохи допомагати іншим екзорцистам. Адже прибульців із Середзем'я і Геєни не поменшало.
Бенджамін ще після нападу Азазеля хотів вирушити в Південну Америку. Але, дізнавшись про наміри архідемонів, мексиканець лишився. І, як виявилося, не дарма. Молодші паладіни лізли на рожен у боях. І Торресу доводилося їх лікувати. Он Ітан досі повністю не оклигав після трюку зі щитом, але вже рвався в Австралію. Тому довелося попросити Скарлетт доглянути за впертим шаманом. А то зовсім виснажить себе.
- Герой... - пробурмотів чоловік, похитавши головою. Він не любив, коли екзорцисти безглуздо витрачали енергію. Сам паладін більше часу приділяв рукопашним боям, ніж поклику фамільярів та іншим видам магії екзорцистів.
Бенджамін ніколи б не подумав, що стане екзорцистом. У крайньому випадкв, у нього не було ніяких надприродних здібностей. Ну, або майже ніяких. Торрес ще з дитинства проявив цікавість до медицини. Він легко вивчив назви найпоширеніших цілющих рослин Мексики, а тоді почав відвідувати бібліотеки в пошуках додаткової інформації. Хлопець вирішив стати лікарем, але доля розпорядилася інакше.
На місто, де жив майбутній екзорцист, напали демони. Не один і не два, а близько сотні. Раніше вони нападали набагато частіше. І ці тварюки з пекла за короткий час винищили половину населення. Вони б на цьому не зупинилися, але їх знищили Галахад де Лоґрес і Широ Фудзімото. Бенджамін ніколи не забуде того потрясіння, яке відчув, бачачи, як двоє чоловіків змогли впоратися з такою кількістю демонів. Потім юнак дізнався про екзорцистів і вирішив теж стати одним з тих, хто рятував світ від зла. Учителем Бенджаміна став Галахад.
І хоча де Лоґрес був ще й директором Британської академії екзорцистів, він постарався зробити з мексиканця вправного екзорциста. До того ж, Торрес виявився хорошим учнем. Хлопець уважно слухав Галахада, записував незрозумілі терміни і просив учителя детальніше пояснити їхнє значення або ж шукав сам у бібліотеці. До речі, з бібліотеки Бенджаміна міг вигнати тільки Галахад, бо молодий ексвайр прагнув знати про свою роботу якомога більше. І навіть якщо Торрес мав намір стати знахарем, це не означало, що він не шукав собі підходящої зброї. Пізніше, під час подорожей Україною він познайомився з характерниками української козацької академії. Мексиканцю сподобалася зброя, яку часто використовували екзорцисти - булава. Тому Бенджамін обрав саме її. Молитви, символи, захисні печаті - все це мексиканець вивчав до тих пір, поки інформація назавжди не закріпилася в його пам'яті. Ці ж знання Торрес передав Скарлетт, своїй першій і останній учениці.
Сонце нещадно зігрівало і так розпечену землю, по якій ішов Бенджамін. Високо в небі літали орли і здавалося, що крилами вони торкаються небесного світила. З тріщин в землі росла трава, яку звичайна людина і не помітила б, але Торрес знав, що деякі стебла лікувальні. Тому він не полінувався зірвати рослини і сховати їх у сумку. Паладін ретельно стежив за тим, аби припаси трав у нього не закінчувалися.
Обійшовши кілька невеликих валунів, чоловік побачив місто. Сан-Хуан за багато років став ще більшим і вже майже упирався в підніжжя гір. Будинки переважно дерев'яні, але дехто вже обзавівся цегляним житлом. Немов спостерігачі, над будинками височіли водонапірні вежі.
Бенджамін зробив ще кілька кроків вперед, але дзвінок мобільного змусив його зупинитися й насупитися. Сучасних технологій Екзорцист не любив, та поки що це був єдиний варіант зв'язку на великих відстанях. 
- Я слухаю, - чоловік знав, хто може телефонувати, коли він зайнятий.
- Бенджаміне, в Андах відчинилася брама, - заявила Скарлетт, навіть не привітавшись.
- Конкретне місцезнаходження, - зажадав мексиканець.
- На північному сході від Сан-Хуана, - відразу ж відповіла британка, - Бенджаміне, це Беліал, повелитель чорної магії. Буде краще, якщо ти дочекаєшся нас...
- І архідемон намалює печаткк, - перервав промову учениці Торрес, - Скарлетт, я не маленька дитина. Тож годі за мене хвилюватися.
- А щоб тебе, Бенджаміне, - невдоволено сказала Рейн, - своєю впертістю ти мене в могилу заженеш.
- А скільки разів ти мене ледь не занапастила? - поцікавився чоловік. - Скарлетт, я не такий слабкий, як тобі здається.
- Гаразд, - вже спокійніше промовила британка, - ми вже виїжджаємо. Будемо у тебе так швидко, як тільки зможемо. І... побережи себе, старий.
- Я тобі покажу старого, - посміхнувся Бенджамін, ховаючи телефон у кишеню. Він не став заходити в місто, а відразу ж попрямував до брами.
***
А на північному сході в землі з'явилася величезна ідеально кругла діра. Здавалося, грунт там просто зник. Якщо туди зазирнути, нічого не побачиш. Лише пітьма і сірий туман. Начебто нічого незвичайного, але через кілька секунд звідти полізуть дрібні й наймоторніші демони. Їм не терпиться розважитися в Асії, бо в пеклі не особливо весело. У світі людей можна знищувати міста, вселятися в жителів Землі, робити пакості, вбивати, насолоджуватися панічними криками і тішитися своєю перевагою.
З воріт вилетіла осяйна істота. Зі срібними крилами, в білому балахоні, з витонченою короною на голові. золоті кучері обрамляли вродливе обличчя. Було досить дивно спостерігати, як янгол з'являється з воріт пекла.
- Ніколи більше не з'явлюся в цій подобі, - невдоволено сказав янгол аж ніяк не прекрасним голосом, - почуваюся огидно. Мені тільки німба над головою не вистачає, аби піднестися в Рай, будь він тричі проклятий.
Повелитель чорної магії Беліал частенько з'являвся смертним у вигляді янгола. Було кумедно дивитися на їх здивовані обличчя. Ще більше веселило архідемона наступне: зрозумівши, що перед ними посланець Господа, люди падали на коліна і говорили всілякі дурниці. Беліалу доводилося зберігати благородний вид і не реготати. Адже це дуже приємно - коли слабкі поклоняються сильному. У такі миті Беліал відчував себе всемогутнім і розумів, що люди зроблять для нього що завгодно. Це ж воля Божа!
Чого тільки не вигадував підступний архідемон. Яких тільки "святих місій" він не покладав в руки "праведників". І що найприємніше - люди виконували його прохання. Вони грішили, вбивали, руйнували, завдавали болю, несли насіння розбрату в Ассію. Архідемон спостерігав за всім цим і веселився. І навіщо йому потворний вигляд чудовиська, якщо лик янгола приносить куди більше користі? Звичайно, зі вміннями зниклого Данталіона Беліал не зрівнявся б, але і повелитель чорної магії міг похвалитися тим, що вмів упливати на людей.
Багато архідемонів не розуміли Беліала і одного разу ледь не вбили того, сплутавши з янголом.  Та, попри все, Сатана був задоволений подвигами архідемона. Тому незабаром до вигляду Беліала стали менше чіплятися. Адже, по суті, неважливо, як ти виглядаєш. Важливим є те, що ти робиш і наскільки успішні твої діяння.
- Спочатку Азазель, потім Абаддон, а ще Левіафан, - бурмотів Беліал, малюючи першу печатку, - куди вони поділися? Чи їх занесло в інші світи? У крайньому випадку, в Асії їх нема. Невже це все витівки Саурона? Може, він дізнався про наші наміри? Але як? Не могли ж демони проговоритися. Нічого не розумію.
Раптом архідемон перервав роботу і роззирнувся. Помітивши самотнього подорожнього, Беліал невтішно висловився в адресу людей.
- Мені здається, в Асії нема місця, куди б не ступали ці всюдисущі комашки, - прогарчав король чорної магії, - але нічого. Зараз я його швидко відправлю куди подалі, а тоді продовжу роботу.
Подорожній ішов прямо до Беліала, але архідемона ніби й не бачив. Зупинившись неподалік від воріт Геєни, чоловік сів на камінь, дістав люльку і почав набивати її сушеними травами. Архідемона він наполегливо ігнорував.
"Осліп він, чи що?" - не розумів Беліал. - "Та я ж майже поруч. Чи людина прикидається? "
Вирішивши якомога швидше розібратися з мандрівником, повелитель чорної магії змахнув срібними крилами й підлетів до незнайомця.
- День добрий, подорожній, - мелодійним голосом заговорив архідемон.
Чоловік підняв голову.
- Ти хто? - почувши це питання, Беліал округлив очі. Таке він чув вперше.
- Я... янгол, посланець небес, - отямившись від подиву, відповів архідемон.
- Янголів не існує, - видав подорожній, чим ще більше здивував повелителя чорної магії. Житель пекла не знав, що і сказати. Невже йому зустрівся атеїст? Тоді людину доведеться вбити. Банально, звісно, але в Беліала не було часу на ігри.
- Так доторкнися до мене, і ти зрозумієш, що помиляєшся, - прорік архідемон.
- Хм, гарна ідея, - чоловік з жалем сховав люльку в сумку і піднявся.
Подальші події сталися надто швидко. Беліал не встиг простягнути руку незнайомцю, як той щосили вдарив його в обличчя срібним хрестом завбільшки з долоню.
- Яви свій істинний лик, поріддя пекла! - голосно сказав чоловік, дивлячись, як обвуглюється шкіра на обличчі янгола, який вив зовсім не мелодійним голосом. - У янголів тільки білі крила, Беліале. Давно пора це знати.
Архідемон відлетів від людини на пристойну відстань і дивився на супротивника злими чорними очима. Його обличчя було понівечене дотиком хреста, шкіра облізла і висіла на чорних кістках. Під янгольським ликом ховалося зовсім інша істота, темна і страшна.
- Як же я міг забути, що білі крила у демонів не ростуть, - продовжив чоловік, змінивши хрест на коротку булаву з шипами, - я Бенджамін Торрес, паладін. Хто ти, мені давно відомо. Тож або йди, або помри.
Замість прекрасного янгола навпроти мексиканця стояла пекельна істота. По суті, це був потворний двометровий скелет якогось не менш потворного чудовиська. Масивні чорні кістки черепа покриті бордовою і темно-помаранчевою фарбою, що окреслювала рот з гнилими брудно-жовтими зубами. Невеликі очі, немов наповнені чорнотою пекла, зловісно позирали на паладіна. На голові красувалися роги, які вигиналися у вигляді півмісяців. Їхні кінчики були покриті золотом. На місці вух у Беліала красувалася ще пара рогів, але менших. На плечах - плащ із сталі, який закінчувався гострими зазубринами. Це дивне вбрання закривало тільки грудну клітку архідемона, переплітаючись з ребрами. Нижня частина Беліала була закута в нерівні чорні обладунки, за якими пробігали фіолетові іскри. Крім того, у повелителя чорної магії були дві пари рук. Пара довгих кінцівок починалася, як годиться, від ключиць. На них золотом були виведені нехитрі лінії. Всього по три пальці, схожі на криві гілки дерева, довгі, з золотою лускою. Друга пара рук починалася на рівні сьомої пари ребер. Короткі, вони складалися з плечової кістки, яка переходила у з'єднані променеву і ліктьову. Пальців на цих кінцівках було по п'ять.
- А я гадав, куди мої брати поділися, - голос Беліала виявився низьким і гучним, наче він знаходився в бочці.
- Можеш забрати Левіафана, - сказав Бенджамін, - він лежить на дні моря й відлякує рибу.
Очі Беліала недобре блиснули. В наступний момент він метнув у паладіна жменю фіолетового полум'я. Бенджамін на подив спритно ухилився.
- І це всі твої вміння, повелителю чорної магії? - поцікавився мексиканець, розмахуючи булавою.
Беліал швидко вимовив якісь слова. Над головою Торреса з'явився чорний диск, з якого початок вилазити слизьке чудовисько болотного кольору.
- Тремти, смертний, - посміхнувся Архідемон, - зараз тобі...
Він так і не закінчив свою промову, бо Бенджамін жбурнув булаву вгору. Зброя паладіна впечатала чудовисько в диск і розбила двері в потойбічний світ. Вони розсипалися по землі масивними чорними осколками. Правда, жоден з них не поранив мексиканця.
- Моя черга, - заявив Торрес.
Повелитель чорної магії подумати не міг, що стара (як вважав архідемон) людина може так швидко рухатися. Житель пекла був невимовно здивований, коли паладін в одну мить опинився поруч і наніс удар булавою, маючи намір знести ворогу голову.
Беліалу пощастило, бо він все ж встиг ухилитися. Бенджамін потрапив у плече. Зброя розтрощила ключицю і пошкодила ліву руку. Якби мексиканець ударив трохи вище - голову архідемона довелося б шукати в Андах.
Беліал видав загрозливе шипіння і змахнув кінцівками в надії схопити і придушити людину, та і цього разу цілитель показав чудеса спритності. Паладін відскочив назад і знову змахнув булавою. Архідемон тепер не ловив ґав, а ухилився і провів середнім пальцем правої руки по землі. Навколо Бенджаміна загорілося фіолетове полум'я. Паладін опинився у пастці.
- Ти поплатишся за свою нахабність, - сказав повелитель чорної магії, - Андрасе, Кроцелле, негайно сюди!
З брами Геєни з'явилися вищі демони - двоє з шести підлеглих Беліала. У кожного архідемона були шість вищих демонів, яким підпорядковувалися генерали. Ті в свою чергу командували демонами з нижчим положенням.
Кроцелл був схожий на свого повелителя. Такий же скелет, правда, нижчий і витонченіший. Кістки його виявилися білими з химерними фіолетовими візерунками. Череп був прихований під квадратним шоломом, груди закуті в обладунки, ноги взуті в металеві чоботи до колін. І тільки руки залишалися без захисту. Також у Кроцелла були крила. Правда, не янгольські, а чорні, шкірясті, як у кажана. Кістляві пальці демона стискали величезну дворучну сокиру з довгим руків'ям.
Андрас був людиною. Чи майже людиною. Голова в нього була совина з вугільно-чорним пір'ям і яскраво-жовтими круглими очима. Довгий вигнутий дзьоб прикрашений червоною перевернутою пентаграмою. Вбраний вищий демон у балахон попелястого кольору і довгий чорний плащ. Андрас сидів на великому чорному вовку, а в руці тримав чорний меч, лезо якого прикрашали сині лінії.
- Розберіться з паладіном, - наказав Беліал, - мені ніколи.
І він почав охайно малювати печаті.
- Я його вб'ю, - пролунав голос Кроцелла з-під шолома.
- Розмріявся, - пробурчав Андрас, огидно клацаючи дзьобом, - не заважай, скелете ходячий.
- А ти опудало! - не залишився в боргу Кроцелл.
- Шановні, - ввічливо звернувся до них Бенджамін, - може, ви все-таки вб'єте мене? Інакше я вб'ю вас.
- Заткнись, людино, - прогудів Андрас, - та що ти можеш, знаходячису в пастці повелителя?
Мексиканець зітхнув.
- Я вас попередив, - сказав він, а тоді з усієї сили вдарив булавою об землю.
Пастка Беліала провалилася у тріщини, а мексиканець кинувся на вищих демонів.
Кроцелл і Андрас атакували одночасно, сподіваючись швидко розправитися з паладіном. Булава Торреса стикалася то з лезом сокири, то з мечем. Як би не старалися демони, але вони не могли навіть зачепити людину. Бенджамін відмінно справлявся з ними.
- Дідько, та здохни вже! - Кроцелл люто розмахував сокирою. Цілитель ухилився, а зброя Кроцелла ледь не зачепила Андраса.
- Вгамуйсь, скелетисько! - не витримав Андрас. - Інакше голову знесу!
- Дивись, собі не знеси, - сказав Кроцелл, злітаючи вгору. Піднявши сокиру над головою, він спікірував на Торреса в надії розсікти чоловіка на дві частини. Бенджамін же був зайнятий, бо його почали відтісняти Андрас разом з вовком.
Лезо сокири вдарилося об кам'яний щит і розлетілося на шматки. Самого Кроцелла атакував Терріус, якого Бенджамін закликав під час появи в Аргентині. Потужним ударом гігантського кам'яного кулака фамільяр впечатав вищого демона в землю.
Андрас від несподіванки округлив очі. Адже він вважав, що духи землі підкоряються лише Амаймону. А тут звичайна людина користується силою могутнього духа.
- Неможливо, - пробурмотів демон, піднімаючи меч, - Кроцелле, я поспішаю на допомогу!
Вдаривши вовка в боки, Андрас поїхав до Бенджаміна, та ледь не потрапив в яму, що раптово з'явилася на шляху. Вовкові довелося маневрувати, аби дістатися до людини, яка вимовляла слова невідомою мовою. У крайньому випадку мере, Андрас нічого не зрозумів.
- Терріусе, припини! - гаркнув Андрас. - Ти слуга Амаймона, а не жалюгіднї комашки з Асії.
У відповідь дух землі ледь не продірявив демона кам'яними списами.
Андрас усе дістався до Бенджаміна. Між ними знову зав'язалася бійка.
- Повелителю, швидше! - крикнув демон Беліалу.
- Замовкни! - почулося люте воланн.  - Через тебе печатку зіпсував.
Торрес відбив булавою лезо, що летіло на нього, змахнув зброєю. Андрас ухилився.
- Та ти навіть цілитися не вмієш, дідусю, - прогудів демон.
- Невже? - хмикнув паладін і роздробив череп вовка.
Демонічна тварюка відразу ж звалилася на землю. Андрас, на своє щастя, встиг зістрибнути секундою раніше. Вищий демон щось процвірінькав і продовжив бій. Сині лінії на його лезі засяяли.
- Стережись, чоловіче, - сказав Андрас, - якщо я зможу залишити хоч подряпину - ти помреш.
Він змахнув зброєю. Бенджамін уникнув удару.
- У моєму лезі є полум'я Сатани! - хвалився вищий демон. - І тепер воно спопелить усе, до чого доторкнеться.
- Правда? - посміхнувся мексиканець, зачепивши булавою Андраса. Зброя паладіна залишила на тілі супротивника рвану рану, яка відразу ж почорніла від демонічної крові.
Прогудівши по-совиному прокльони в адресу людства, Андрас зовсім вийшов з-під контролю. Бенджамін повільно відходив, ухиляючись від меча. Мексиканець чомусь не квапився атакувати у відповідь.І ось, коли вищий демон в черговий раз підняв меч для удару, Торрес на мить завмер, а тоді різко відскочив убік. Андрас із жахом побачив, що клинок встромився в голову Кроцелла, який відійшов від сутички з Терріусом і намагався піднятися з землі.
- Ні! Цього не может бути! - закричав Андрас, висмикнувши меч. Але було пізно. Синє полум'я охопило виючого Кроцелла.
Андрас зібрався вбити паладіна якомога болісніше. Та нічого зробити він не встиг, бо Бенджамін чекати не став і одним ударом зніс демону голову.
Тіло Андрас звалилося біля попелу Кроцелла. Паладін важко зітхнув, зручніше перехопив булаву і попрямував до Беліала.
- А щоб тебе... - повелитель чорної магії перервав малювання печаток, - ну нічого, мені залишилося зовсім небагато. Зараз я закличу Велтіса та Аїма...
- Не думаю, - мовив Бенджамін, - мені все ж хочеться битися з тобою, а не зі слабаками, яких ти нацькував на мене. Терріусе, починай.
На випаленій сонцем землі почали з'являтися чорні лінії. Розтягнувшись на кілька десятків метрів, вони утворили пентаграму. Мексиканець і архідемон опинилися всередині малюнка.
- Поки ти не знищиш пентаграму, жоден біс не вилізе з брами Геєни, - пояснив Торрес.
- Ти напросився, паладіне, - повітря навколо Беліала потемніло і згустилося. Повелитель чорної магії підняв угору середній палець правої руки, - хоровод безодні.
У небі над полем битви з'явився перевернутий трикутник, всередині якого знаходилася чорно-фіолетова спіраль. І ця спіраль почала опускатися до землі, перетворюючись у воронку.
- Це зруйнує не тільки твій малюнок, але й половину країни, - зареготав архідемон. Та секундою пізніше йому стало не до сміху, бо Бенджамін мало не вдарив повелителя чорної магії. Беліал відгородився фіолетовим щитом, хоча захист покрилася тріщинами від удару булави. У відповідь архідемон ледь не розчавив мексиканця чорним молотом. Булава Торреса зустріла зброю ворога. Беліал явно мав намір розмазати цілителя по землі, бо молот почав тіснити булаву. А воронка в небі збільшилася, погрожуючи перетворити Аргентину в одне з кіл пекла.
Можливо, Беліалу вдалося б убити Бенджаміна, але втрутився Терріус. Фамільяр зненацька з'явився з надр землі і відірвав ногу повелителю чорної магії.
Беліал заревів і впав. Його молот миттєво зник. Сам архідемон зараз нагадував звичайний, нехай і моторошний, скелет, до того ж, вельми пошарпаний.
- Думаєш, я здався?! - гаркнув повелитель чорної магії, дивлячись на воронку, що танула в небі. - Я ще здатний на багато що...
 Уточнити він не встиг, оскільки в демонічну голову встромилася срібна стріла. За мить Беліал почав перетворюватися в попіл. Його хоровод безодні зник разом з повелителем.
Торрес подивився вдалину і з подивом помітив знайому фігуру.
- Вів'єне, - посміхнувся мексиканець, - я й не сумнівався.
Француз був не один. Поруч з ним знаходилася Скарлетт.
- Ну от скажи, Бенджаміне, навіщо тягати цю незручну величезну штуку? - вказуючи на арбалет в руках Бонне, запитала британка.
- Я мовчу про твої пістолети, - сказав Вів'єн, - від них шуму більше, ніж користі.
- І навіщо ви прийшли? - поцікавився Торрес. - Ви вбили мого суперника.
- Я лиш хотів випробувати стріли з печаткою руйнування, - почав виправдовуватися француз, - мені нещодавно виготовили.
- Знайшов би собі іншого архідемона, - бурчав Бенджамін, закриваючи браму, - я вам це пригадаю, дітлахи.
- Як ти мене назвав? - наїжачилася Скарлетт.
- Ми з Терріусом прикінчили Кроцелла і Андраса, ледь не вбили Беліала, - хмикнув Торрес, - а мене і пальцем не зачепили. Навіть одяг цілий. Ви ж після сутичок приходите закривавлені і в ганчір'ї. Ну, і що скажете?
 - Ти крутий, дідусю, - посміхнулася Рейн.
- За дідуся неодмінно відповіси, -  посміхнувся цілитель. Коли брама була зачинена, а печаті стерті, Бенджамін забрав сумку і заховав булаву, - пора повертатися. Я дуже сподіваюся на те, що ви не на байку.
- Ні, - відповів Вів'єн, - ми приїхали на моїй автівці. І ключі у мене. Транспорт чекає нас в Сан-Хуані.
- Хоч раз я не буду боятися за своє життя, - залишився задоволений Бенджамін, - ходімо. Тут спекотно.
 
Рохан іде на поміч

- Чому, ну чому я не пішов зі старим? - бурчав Рін. Хлопець уявлення не мав, що відбувається в Ґондорі, тому нервувався. А вирушити слідом не було можливості, бо юнак не знав дороги. Середзем'я досі було для Окумури нерозгаданим світом. Крім того, слід було чекати, коли запалять сигнальні вогні.
- Так кортить битися? - запитав Деніель. Янгол не горів бажанням наближатися до Мордору, але залишатися осторонь у нього не виходило. Все ж Ден був воїном і в глибині душі жадав смерті ворогів.
- Так, кортить, бо я вмираю від нудьги, - відповів Окумура. Приятелі знаходилися в Золотому палаці й, відверто кажучи, байдикували. Араґорн і Мері ходили по периметру замку і вдивлялися удалечінь. Боромир, Леголас і Ґімлі теж кудись поділися. Вікка у подобі пантери ще спала під столом. Телівен блукала Едорасом, час від часу з'являючись в палаці.
- Невже в своєму світі ти не нудьгував? - здивувався Ден. - У вас так багато демонів?
- Небагато, - відповів Рін, - проте в екзорцистів завжди знайдеться що робити. Цікаво, як там Юкіо? Напевно, відпочиває, бо істоти Середзем'я не такі небезпечні. Їх можна вбити звичайною зброєю. 
- Помиляєшся, Нарлоне, - заперечив янгол, - не думаю, що твій брат відпочиває. Оскільки світи стали зближуватись, я вважаю, що в Асію почали лізти демони.
- Що? - перепитав хлопець, а в голову почали закрадатися тривожні думки. 
- Розумієш, найближче до Асії знаходяться Середзем'я, Рай, Геєна і ще один, невідомий мені, світ, - пояснив Деніель, - тому брами пекла можуть відкритися на Землі.
- І що ж робити? - стривожився Окумура. - Я хвилююся за Юкіо. А як він не впорається?
- Таке враження, що в Асії є тільки Юкіо, - хмикнув Ден.
- Ні, є ще паладіни, - сказав Рін, - кажуть, вони настільки сильні, що їх не переможе навіть Сатана. Я теж хочу стати паладіном.
- Ти ним неодмінно станеш, - впевнено мовив янгол, посміхнувшись. Але, помітивши Телівен, Ден перестав посміхатися.
- Коли ти їй скажеш? - поцікавився Рін. - Тільки не треба питати, про що я. Ти і так все розумієш.
- Я боюся, Нарлоне, - чесно відповів Деніель, - навіть не знаю, чого боюся. Ти не уявляєш, як це складно - поговорити з тим, хто тобі небайдужий.
- Деніелю, - Окумура подивився на друга, напевно, вперше назвавши янгола повним ім'ям, - незабаром ми зіткнемося з Сауроном і його армією. Я не знаю, чим закінчиться ця війна. Звісно, я сподіваюся на краще, але... Ти шкодуватимеш про те, чого не зробив.
- Ти просто ніколи не закохувався, - зітхнув янгол.
- Можливо, - погодився екзорцист, - та почуттів не варто боятися. Їх треба розуміти і приймати.
- Я врахую, - сказав Деніель, - а зараз...
До палацу, важко дихаючи від бігу, увірвався Араґорн.
- Сигнальні вогні Мінас-Тіріта запалилися! - голосно заявив спадкоємець Ісілдура. Всі присутні дивилися на нього. - Ґондор кличе на допомогу! 
Прийшла схвильована Еовін і подивилася на Теодена. Сонна Вікка визирнула з-під столу. Рін і Ден напружилися. Всі чекали слова правителя Рохану.
- І Рохан з'явиться, - оголосив Теоден, через що Рін ледь не пустився в танок, - тож варто зібрати рохіррімів.
Почалася суцільна метушня. Воїни якнайшвидше сідлали коней. Не можна було зволікати, бо з кожною секундою ворог наближався до Ґондору. Теоден послав воїнів у різні кінці країни, аби зібрати гідне військо.
На подив Ріна, з воїнами поїхали Еовін з Мері. Гобіт буквально світився від щастя, бо Теоден призначив його зброєносцем Рохану.
- Здивований? - до екзорциста під'їхала Вікка, яка вже навчилася їздити на коні. - Гадаю, Мері ще себе покаже.
- Та я й не проти, - сказав Окумура, - нарешті ми розгромимо ще одне військо.
- Звідки така впевненість? - здивувався Боромир. Ґондорець, як ніхто інший, бажав скоріше опинитися в рідному місті.
- У вас є я, - гордо заявив екзорцист, - ну і всі інші.
- Скромний, як зазвичай, - посміхнувся Боромир.
Ґімлі їхав разом з Леголасом і бурчав.
- Кіннота, - зневажливо хмикнув гном, - хотів би я вести на війну легіон озброєних до зубів гномів.
- Твоїм родичам не треба їхати на війну, - відгукнувся ельф, - війна сама крокує їхніми землями. 
Ці слова змусили Ґімлі заспокоїтись і замислитися.
Воїни Рохану їхали з Едорасу. Прапор з білим конем майорів на вітрі. Роханців проводжали жінки, чиї сини й чоловіки знаходилися серед одягнених в зброю рохіррімів.
- Настав час, вершники Рохану!  - голосно сказав Еомер. - Ви дали клятву. Прийшов час виконати її! За короля і країну!
Сотні воїнів ударили коней в стремена і поскакали вперед, до Мінас-Тіріту. Туди, де збиралися чорні хмари Мордору, де тінь Саурона закрила сонце. Туди, куди прямувала і ворожа армія.
***
Військовий табір роханців розкинувся уздовж рівнини на досить велику площу. Воїни зупинилися біля похмурої ущелини, яка не подобалася Дену і лякало Вікку.
Вершники їздили на конях, виконуючи доручення. Звісно, можна було вирушати на війну хоч зараз, але Теоден чекав підкріплення з інших міст Рохану.
Ледве помітивши правителя, воїни на секунду відривалися від справ і вітали Теодена поклонами.
- Грімбольте, скількох ти привів? - запитав король.
- Близько п'ятисот з Вестфолду, - почулася відповідь.
- З нами ще триста воїнів з Вермарку, - доповів посильний.
- А де вершники зі Сноубону? - поцікавився Теоден.
- Вони не з'явилися, - відповіли йому.
- Чому це вони не з'явилися? - дивувався Рін. - Треба було мене послати. Я б їх жваво розворушив.
- Нічого не поробиш, Нарлоне, - відповів Боромир, - на кожній війні так. Одні захищають все те, що їм дороге, а інші відсиджуються. Але ми не можемо довше чекати.
- А чи не можна було розташуватися в іншому місці? - запитала Вікка, кидаючи підозрілі погляди на ущелину.
- Не знав, що перевертні не люблять гори, - посміхнувся Ґімлі.
- Причина не в цьому, - відгукнувся Деніель, - тут незатишно.
- Чому я нічого не відчуваю? - здивувався Окумура. - Мені всюди нормально.
- Тобі навіть в Мордорі буде нормально, - пожартував янгол.
Нарешті загін опинився в центрі табору. Прив'язавши коней, Хранителі розбрелися околицями. Араґорн, Леголас, Ґімлі й Боромир розмовляли з Теоденом, а Рін, Ден, Вікка і Телівен вирішили пройтися до своїх наметів.
- Давно хотів тебе запитати, - звернувся Рін до Дена, - звідки з'являється твій меч? З Раю?
- Він нікуди не зникає, - відповів янгол.
 - Знаєш, такий Ескалібур важко заховати, - мовив екзорцист, - а зараз твого меча немає.
- Це тому, що меч - частина моєї сили, - пояснив Деніель, - і я просто надаю їй відповідний вигляд. Якби я захотів, у мене бул би сокира. Чи спис.
- Зручно, - прокоментував Окумура, - а ти ще казав, що нічого не вмієш.
- Якщо порівнювати мене з архангелами, то я і справді нічого не вмію, - заперечив Деніель.
- Проте архангели не допомагають нам і не б'ються з орками, - втрутилася Телівен, - а ти весь час вдосконалюєш свої навички.
Янгол зніяковів, не знаючи, що сказати. Рін і Вікка переглянулися і вирішили піти, але тут хлопець помітив Гамлінга, який поспішав до Теодена.
- Ваша високосте! До нас прибуло підкріплення! - почули Хранителі. - Гноми з Еребору!
Настала тиша, бо роханці були невимовно здивовані такому повідомленню. Теоден стояв і дивився на Гамлінга, гадаючи, чи не почулося йому. А тоді правитель Рохану зауважив двох гномів. Вбрані в чудові блискучі обладунки, вони йшли до Теодена, на ходу знімаючи шоломи.
- Філі! Кілі! - заволав Рін, налякавши своїм вигуком всіх, хто знаходився поруч. Та хлопець не звернув на це уваги, бо вже біг до друзів.
Екзорцист не помилився, це й справді були племінники Торіна. Філі майже не змінився, залишаючись невисоким, але міцним білявим гномом з заплетеною в кіски бородою. Кілі був вищим, з темним волоссям і - що найбільше здивувало Ріна - майже такою ж довгою бородою, як і в брата. Через це юнак на мить прийняв Кілі за іншого гнома.
- Окумура! - зраділи брати, по черзі обійнявши давнього друга так, що ледь не зламали Ріну ребра.
- Хлопці, тут таке коїться, - почав екзорцист, - ви вже пропустили бій у Гельмовій ущелині. Ми там таке влаштували... Орки довіку пам'ятатимуть!..
- Як це розуміти? - вирішив втрутитися Теоден, бачачи, що гноми не поспішають пояснювати причину своєї появи.
- Пізніше поговоримо, - Філі й Кілі поплескали Ріна по плечу і попрямували до короля.
- Бачу, ви добре знайомі, - сказала Вікка, коли екзорцист повернувся і почав розповідати про гномів Еребору.
- Вони хороші хлопці, - посміхаючись, відповів Окумура, - я вас неодмінно познайомлю.
Поява гномів помітно підбадьорила роханців. З жителями Еребору в людей з'явився шанс повірити у перемогу. Та й Рін не так хвилювався через майбутню битву.
- Чого це вони? - хлопець помітив переляканих коней, які неспокійно тупцювали біля ущелини. Воїни марно намагалися заспокоїти тварин.
- Коні стривожені, - сказав Леголас. Ґімлі з ним не було. Очевидно, гном вирушив до родичів, - а люди пригнічені.
- Поруч з цією горою їм стає моторошно, - заявив Еомер, що проходив повз.
- Що це за дорога? - запитав Боромир, дивлячись на ущелину. Здавалося, стежка веде прямо в Мордор. Там було темно, сірий туман стелився по землі, а ще звідти дув крижаний вітер. - Куди вона веде?
- Це дорога на Дімгольт, - відповів Леголас, - підгірний шлях.
- Звідти ніхто не повертався, - додав Еомер, - погане це місце.
Вікка здригнулася.
- Там живуть лиш мертві, - пробурмотіла пантера, - і від цього мені лячно.
- Нехай тільки нас не чіпають, - сказав Окумура, не відчуваючи особливого страху, - а де Ден? Пішли краще його пошукаємо.
 ***
Пізно вночі, коли більшість воїнів спали, Рін після дружньої бесіди з Філі й Кілі повертався до себе. Було холодно, тому юнак поспішав скоріше опинитися у наметі й поспати.
Племінники Торіна розповіли, що отримали повідомлення Ріна. Але Король Еребору не зміг прибути, тому довірив братам командування військом. Крім того, Торін запрошував Окумуру в Еребор. Після війни з Сауроном, звичайно.
Екзорцист теж не мовчав. Він докладно пояснив братам ситуацію в Середзем'ї, та й у всіх світах. Розповів, з чого все почалося. Філі й Кілі були здивовані тому факту, що Більбо і в цій історії зіграв не останню роль.
Повз хлопця промчав Мері, розмахуючи коротким мечем. Гобіт нагадував гнома в обладунках. Рін посміхнувся.
- Не треба його підбадьорювати, - почув юнак голос Еомера. Воїн сидів біля багаття і вечеряв. Еовін, яка секунду тому посміхалася, тепер дивилася на Еомера з виразом невдоволення на прекрасному обличчі.
- Не треба в ньому сумніватися, - відказала вона.
- Я не сумніваюся в хоробрості напіврослика, - незворушно сказав Еомер, - лише в довжині його рук.
Воїни, що сиділи поруч, засміялися.
- Чому Мері повинен залишитися? - невдоволено запитала дівчина. - У нього не менше причин воювати, ніж у вас. Чому він не може боротися за тих, кого любить?
Рін зітхнув і пішов далі.
Деніель і Вікка не спали. Вони сиділи біля багаття. Пантера наспівувала пісню, судячи зі слів, колискову, янгол слухав, заплющивши очі.
Настала нічка у гаю, 
Дарує темряву свою.
Землею стелиться туман
Це означає - спати час.

Дрімають леви, леопарди,
Ведмеді, рисі та гепарди.
Пухнасті котики вже сплять
І обіймають кошенят.

Сплять вовченята і птахи,
На дереві куняє сич
І дивиться, як лисенята
З нори тікають погуляти.

Закінчуйте свої забави
І засинайте всі, мур-мяу.
А Киця-матінка в пітьмі
Хвостом укриє вас вночі.

Рін примостився біля багаття, забувши, що збирався йти спати і що завтра вранці військо Теодена вирушає в Ґондор. Йому було цікаво послухати Вікку, у якої був низький і м'який голос. А ще вона тягнула звук "р", наче кішка.
Здавалося, минуло вже багато часу, і Окумура почав дрімати. Та раптово Вікка замовкла і підняла голову.
- Куди це вони зібралися? - запитала пантера, піднімаючись. Рін і Ден прокинулися, а тоді пішли за нею.
- Ні, принце, я поїду з вами, - вперто заперечувала Телівен Леголасу. Ельф мовчав, бо ніяк не міг умовити Телівен залишитися. Тут же знаходилися Араґорн, Боромир і Ґімлі. Вони не втручалися в суперечку ельфів.
- Куди ви знову? - запитав Окумура, помітивши, що друзі ведуть осідланих коней.
- Нарлоне, - заговорив спадкоємець Ісілдура. Телівен замовкла, - я розумію, тобі хотілося б супроводжувати мене і в цій подорожі. Проте зараз ти повинен залишитися.
- Чому? - екзорцист був здивований.
- Хоча б заради того, аби військо не втратило надію, яку ти приніс, - відповів Араґорн, - обіцяю, ми зустрінемося біля Мінас-Тіріту.
Рін зрозумів, що, можливо, Араґорн має рацію. Адже якщо поїдуть усі Хранителі, роханці будуть в розпачі. Крім того, відмовляти королю якось незручно.
- Добре, - погодився екзорцист, - тільки будь обережний.
- Телівен, - звернувся спадкоємець Ісілдура до ельфійки, - залишайся з Нарлоном. Я знаю, що ти вправна войовниця, але там, куди я вирушаю, зброя безсила.
Телівен мовчки кивнула. Араґорн з Леголас, Ґімлі та Боромир попрямували до ущелини.
- І що вони там забули? - дивувався Рін, позіхаючи.
Відхід Араґорна не залишився непоміченим. Воїни Теодена дивилися вслід компанії, що зникала в тумані.
- Що відбувається? - запитували чоловіки. - Куди він іде?
- Я не розумію... Він залишає нас напередодні битви!
- Він залишив нас, тому що надії немає, - вимовив Гамлінг.
- Він поїхав, тому що так треба, - сказав Теоден, який теж не спав.
- У нас не вистачить воїнів, - продовжував Гамлінг, - навіть з гномами нам не перемогти армію Саурона.
- Ні, - погодився король, - не перемогти. Але ми все одно вступимо в бій.
- Може, все-таки підемо і поспимо? - запитав Ден. - Бо завтра у нас не залишиться часу на відпочинок.
- Хороша ідея, - відповіла Вікка, яка теж позіхала.
Телівен досі ображалася на Леголаса за те, що він не взяв її з собою.
***
Рано-вранці роханці почали швидко збиратися в дорогу. Чоловіки збирали речі, перевіряли зброю, сідлали коней, гасили багаття. Всі поспішали на допомогу ґондорцям.
- Сідай на коня, Ріне, - просила хлопця Вікка. Вона вже сиділа на коні, не боячись впасти.
- Я їсти хочу, - сказав Окумура, озираючись навколо і шукаючи щось їстівне, - я не можу їхати, не поснідавши.
- В дорозі поснідаєш, - повз пройшов Деніель і легко скочив на сірого коня, - часу немає.
Янгол знову був похмурим і мовчазним. Напевно, думав про майбутню битву.
Засмучений юнак усе ж осідлав коня.
- Шикуватися! - наказав Еомер. - Виходимо!
- Вперед! - говорив Теоден. - На допомогу Ґондору!
***
І начебто, роханці з гномами поспішали, але Ріну здавалося, що вони їдуть надто повільно.
- А ти, як завжди, рвешся в бій, - сказав Кілі, коли Рін з супутниками поїхав до гномів, бо племінники Торіна не могли відлучитися від хірдів. 
- Там старий і Піппін, - сказав юнак, - а ще невідомо, що коїться в Мінас-Тіріті. Чи то орки вже захопили фортецю, чи тільки збираються.
- Та годі, Ріне, - заговорила Вікка, яка у подобі пантери дуже сподобалася Філі й Кілі, - ми встигнемо.
- Навряд чи люди так просто здадуться, - замислено промовив Деніель.
- До речі, Ріне, - втрутився Філі, - ти анітрохи не змінився, хоча з часів нашої подорожі минуло багато років. Ти точно не ельф?
- У моєму світі минуло два роки, - пояснив Окумура.
- Тобто, тобі всього 18, - посміхнувся Кілі, - ти так і залишився курчам.
Почувши це, янгол посміхнувся. Екзорцист ображено хмикнув.
- А вам скільки років? - звернувся Філі до Вікки і Дена. - Виглядаєте майже як Рін.
- Мені трохи більше, - відповіла Вікка, - всього 117, я наймолодша в сім'ї.
Рін здивовано подивився на пантеру. В Асії навіть до ста мало хто доживає! А тут - наймолодша.
- Я не пам'ятаю свого віку, - байдуже заявив янгол, приголомшивши всіх, - напевно, близько дев'ятисот. Не рахував.
- Виходить, Рін - наймолодший у нашій компанії, - захихотіла Телівен.
- Мовчали б, старі, - пробурчав Окумура.
І хоча над надто юним віком екзорциста жартували всі, кому не лінь, хлопець був радий, що іноді можна посміятися. Бо новини надходили тривожні.
- Вартові кажуть, що Мінас-Тіріт оточений, - повідомив гонець, коли військо зробило короткий привал біля річки, - нижній ярус горить. Усюди легіони ворога.
- Навіть час проти нас, - похмуро сказав Теоден, - готуйтеся.
Ніхто не заперечував, бо було і так зрозуміло, що підкріплення спізнюється.
***
Вони прибули до Мінас-Тіріту на світанку третього дня. Звуки Роханських рогів змусили незліченне військо років відволіктися від руйнування білої фортеці.
Рін дивився на полчища Мордору з погано прихованою злістю. Кошмарні істоти привели з собою тролів і велетнів, запаслися пересувними вежами і чортзна ще якими знаряддями. Хотілося стерти з лиця землі цю мерзоту.
Мінас-Тіріт - чудова білосніжна споруда з безліччю ярусів - була у багатьох місцях зруйнована, охоплена язиками вогню і диму.
"Десь там знаходиться старий", - подумав Окумура, вдивляючись в маленькі чорні входи і виходи фортеці. Він би багато віддав за те, щоб дізнатися, як там Ґендальф і Піппін. Але війська Рохану і Еребору від Мінас-Тіріту відділяли ворожі полчища.
Рін подивився на Вікку. Дівчина була готова в будь-яку мить обернутися на звіра. Над головою Дена сяяв німб. Телівен потягнулася за луком. Друзі приготувалися хоч вчотирьох влаштувати бійню.
Екзорцист поклав долоню на руків'я Курікари.
"Дарма ви напали, виродки!" - подумав юнак. - "Ми гнатимемо вас до самого Мордору".
Категорія: Фентезі Фентезі, Аніме, Номінанти та переможчі премії "Оскар" | Додав: Rin_Okita | Теги: Більбо Беґґінс, ОЖП, володар перснів, перевертень, Середзем'я, ельфи, синій екзорцист, Рін Окумура, фентезі, паладіни, ОЧП, попаданець, екзорцисти, гноми, гумор, янгол, пригоди, перстень влади, демон, ООС, аніме, подорож, Саурон, толкін, орки
Переглядів: 529 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Обережне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Володар перснів. Повернення Ріна 9
Завантаження...