Розділ Перший

 

   Герміона йшовши до кабінету директора не розуміла, навіщо вона йому знадобилась ? Зазвичай Гаррі був там постійним відвідувачем, але аніяк не вона. Дійшовши до кабінету директора, чарівничя помітила, що його тут немає. Дівчина стала розглядати й аналізувати кабінет.

  З усіх кабінетів, що Ґрейнджер бачила — кабінет Дамблдора був найцікавіший… Це була кругла, простора кімната, сповнена ледь чутних дивних звуків. Безліч таємничих срібних приладів стояло на столах, що оберталися — вони дзижчали, випускаючи невеликі клуби диму. Стіни обвішані портретами колишніх директорів та директрис, які мирно дрімали в гарних рамах. У центрі величезний письмовий стіл на кігтистих лапах, а за ним на полиці — потертий, латаний-перелатаний Чарівний капелюх. З історії вона знала, що кабінет директора Хогвартсу розташований в Директорській вежі замку – системою з трьох малих веж ступеневої геометрії), інтегрованої в дах Великої сходової вежі. Це місце є тимчасовим притулком кожного директора чи директорки школи Гоґвортс. Аналогічно гуртожиткам факультетів школи, вхід до кабінету директора захищений паролем. На вході в вежу відвідувача очікує величезна кам’яна горгуля, що охороняє прохід до гвинтових сходів, що ведуть безпосередньо до кабінету директора. Саме цій «вірній охоронниці» необхідно повідомити пароль, щоб потрапити на приймання до голови школи.

Згадуючи історію вона не помітила погляд з портрета, який аналізував її. Вивчав. Чоловік раніше її бачив. Чув про неї в цьому часу й минулому. Він знав, що мав зробити, аби не дозволити знищення свого роду.

— Фінеас Найджелус Блек, — пробубоніла Герміона.

— Звідки ви мене знаєте міс? — його здивував погляд дівчини. Блек розумів звідки знав дівчину. Допомагав в минулому, але звідки її було його знати? Залишалось загадкою для нього. Так само як й питання, чому вона?

— “Мій прапрадід, Фінеас Найджелус, був найменш популярним з усіх директорів Гоґвортсу.”
СІРІУС БЛЕК
Я уважно слухаю директор.

— Я колишній директор. Це не змінює ситуацію. Навіщо ти тут? Порушила правила?

— Що? Чому це перше, що спало вам на думку?! — прокричала Герміона. Фінеанс тільки усміхнувся.

— Сьогодні ти порушиш всі правила, але цим ти допоможеш своїм близьким. Правда допомогти ти зможеш тільки якщо достатньо смілива та розумна. Тут потрібен холодний розум. Вже починаю сумніватись. Ти занадто емоційна для цього завдання. Але магія обрала тебе. Магія ніколи не помиляється.

Герміона дивилась на нього, як на божевільного. Її лякали його слова. Вона всього на п’ятому курсі. Майже закінчила його. А вже скільки головної болі мала. Його бубоніння не переказувало нічого доброго для неї.

Вона все більше полинула у своїм думки, навіть, не помічаючи магії, що її оточила.

— Міс Грейнджер …

Чарівниця обернулась перед нею постав директор, якого вона так чекала, адже Блек лякав її своїм речення.

Дівчина потягнулась за своєю сумкою. Вона опустила очі на неї.

Підняв їх вона завмерла не вірячи своїм очам.

Перед нею стояв Дамблдор.

100% він.

Але виглядав інакше, молодше …

— Міс…

Албус дивився на чарівницю через свої окуляри половинки й не міг зрозуміти, що тільки-но відбулось. Як таке можливо? Й чому замок так спокійно реагує?

В цю секунду наша правильна дівчина подумала: «Мерлін, що на цей раз! Я ж не в минулому? Ні, ну правда. Маячня якась потрапити так далеко.»Хоча звідки вона зняла. Десь в цю ж секунду, але на 20 років вперед Албус подумав, що не встиг попередити.

— Хто ви? — запитав зі смішками в очах директор. Йому подобались загадки. Чого він ніяк не очікував так це сміх. Такий гучний майже божевільний.

— Цього разу я одна. — Погляд її різко став сумний.

— Не зовсім вас розумію міс …

— Знаєте, я не впевнена, що можу назвати вам своє ім’я, директор.

Попри блискучий розум та авторитет найвпливовішого чаклуна світу, Албус Дамблдор має досить ексцентричний характер та оригінальне почуття гумору. Дехто вважає його божевільним генієм. Сам професор так не думав. Але навіть, його почуття гумору не розуміло в чому причина її сміху.

— Скажіть, будь ласка, який зараз рік? — Це зовсім не те, що очікував почути. Це запитання збило його з пантелику, проте він не показав свого здивування просто посміхнувся очима через свої улюблені окуляри.

— 1976 міс, — він вже здогадався, що вона не з цього часу.

— Який!? Мерлінові підштанці! 20 років!!! 20, але як…. Ви можете переглянути мій останній спогад?

Дівчина знає про нього більше ніж звичайний студент, довіряє і щиро не розуміє, що з нею трапилось, ось який аналіз зробив директор зі слів студентки.

— Добре, якщо ви так цього бажаєте.

Поглянувши в її очі він побачив свій кабінет. Чарівник переглянув весь спогад три рази. Дівчину вже трясло.
Албус розумів, що перестарався, але вона має бути вдячна йому, адже він не переглянув всі спогади, хоча хотів.

— Такого зі мною ще не траплялось! Цікаво, як цікаво міс Грейнджер!

— Що мені робити директор!? Як повернутись!? Мені тут не час.


Він мовчав десь хвилин 30 дивлячись на фенікса.


— Ви будете студенткою тут, — нарешті вимовив він.

— Я не можу бути тут студенткою, знаючи хто коли і як помре!

— Не знаю, поки, чи є можливість відправити вас назад в майбутнє. Але обіцяю шукати розгадку цієї таємниці. Поки ви будете зараховані на п’ятий курс. Скажемо, що всю вашу родину вбили, зараз це не рідкість, є один нюанс. Міс Грейнджер, ви знаєте французьку?

Від її відповіді так багато залежало, що він ледь не налетів на неї.
Албус вже бачив, як буде аналізувати кожен її крок. Щоб більше дізнатись про майбутнє.
Вона його туз!

— Моя мати француженка, тому вільно нею володію.

— Прекрасно! Прекрасно!!

Очі його так й полихали вогнем. Дівчину це не здивувало, за всі ці роки навчання й не таке бачила.
Різке розуміння, що наймогутніший чарівник не знає, як її допомогти ледь не збило її тіло на підлогу.

_{Від автора ❤️}

Він був моїми тисячами та тисячами свічок, які плавали у повітрі над чотирма довгими столами, де сиділи останніх студентів. Ці столи були накриті блискучими золотими тарілками та кубками. Угорі зали був ще один довгий стіл “де сиділи вчителі … Сотні обличчі, що дивилися на неї, виглядали як бліді ліхтарі у миготливому світлі свічок … Герміона подивився вгору і побачив оксамитову чорну стелю, усіяну зірками … Важко було повірити, що існує стеля там взагалі, і що Велика зала не просто відкрилася до неба. Вона побачила це так часто, але все одно ця картина була неймовірною й заспокоювала її.

Професор Макгонагаллпривернула до себе увагу й почала свою промову. Всі погляди були спрямовані на неї та дівчину поруч.

— Герміона де Гренус, наша  нова студента. Раніше вона навчала дома. Зараз міс де Гренус прийде розподіл й капелюх вирішить на який факультет потрапить наша нова студентка.

Герміона переймалась наче це був перший її розподіл.
Вона боялась всього. Мабуть, понад усе не потрапити й водночас потрапити на свій факультет. Адже дівчина помітила погляди Джеймса і Сіріуса. Її появала викликала їх зацікавленість.


Джеймс був копією Гаррі, за винятком, звичайно, очей. Сіріус виглядав молодшим, його волосся стало коротшим, а тіло – більш підтягнутим, але в нього було те саме обличчя, яке вона так добре знала. Ремус був просто щасливим. Герміона не змогла стримати посмішки, побачивши його радісні очі. Він, мабуть, був так радий повернутися до Гоґвортсу з друзями. Потім був Пітер. Посмішка Герміони миттєво перетворилася на гримасу, коли побачила його. Він був схожий на себе в старості, здавався маленьким у порівнянні з іншими і навіть зляканим великим натовпом у залі. Дівчина подумала, що не повинна ненавидіти його, він ще не зробив нічого поганого.

Герміона підійшла до табурета, намагаючись не оступитися і не впасти від страху. Макґонеґел їй усміхнулася. Почувши чийсь сміх Герміона занервувала ще більше, розуміючи тепер почуття Гаррі, коли того викликала Макґонеґел. На неї одягли капелюх, і він почав чекати. Звуки навколо неї стали приглушеними, і тепер Герміона могла бачити лише нутрощі капелюха.

— Так-так, міс де Гренус … чи це міс Грейнджер? — заговорив капелюх у голові. Герміона здригнулася.

— Я бачу твої думки, і це не перша наша зустріч. Принаймні не для вас. Важко. Дуже складно…

Герміона стиснула губи. Ґрифіндор. Моє місце там. Мені треба лише туди.

— Невже? Я знаю, що раніше це був ваш факультет, але куди вас тепер розподілити… — пробурмотів розподільний капелюх. Герміона відчула роздратування через якусь шапку. — У тебе гострий розум, і Рейвенклов тобі чудово підійшов би. Ви цінуєте відданість, і ви могли б досягти успіху в Гафелпаф. А ще можливий Слизерин…

Ні. Тільки не Слизерин», — подумала вона, скрипнувши зубами.

— Не Слизерин? Ти могла б і там досягти успіху… — задумливо мовив капелюх.

— Що ж, дуже добре. Хоча… хм… Ґрифіндор! — зробив свій вердикт капелюх усьому залу.

Мандрівниця сама не знала, які почуття викликало це розподілення.

Повільно почала рухатись у сторону Ґрифіндора.

Підійшов до столу з нею почали всі знайомитись. Але Герміоні були цікаві тільки четверо з у всієї товпи. Найгучнішим був Джеймс.

Познайомившись зі студентами. Вона сіла біля Лілі, а іншу дівчину звали наче Марлі. Грейнджер не була впевнена. Вся її увага була зосереджена на Поттері. Він точна копія Гаррі! Точніше навпаки.

— Закохалась? — з усмішкою запитала Марлі.

— Що? — Герміона виглядала наскільки розгубленою, що Марлі з Лілі вирішили її заспокоїти.

— Ось ваш розклад. — Декан Ґрифіндор протягнула папірець Герміоні. Та виглядала, як перелякана кішка.

— ОО, давай сюди, — Лілі хватила з її рук розклад. — МммМмм, у нас зараз разом трансфігурація з Макгонагалл. Не переймайся наш декан насправді дуже добра.

Зі сусіднього столу на неї дивився Регулус Блек. Хлопця зацікавило прізвище чарівниці й різка поява.
Він знав, що її батьки померли. Хоча Блек раніше не чув, що у них є донька. Хоча зовнішність була схожа на батьків, але у неї залишився живий старший брат, який зараз проживає у Франції. Чому ж вона в Англії? Регулус, навіть, не помітив, як довго дивився на неї, пока вона не подивилась у відповідь. Карі очі і каштанове волосся, ось які думки полізли у нього.
Дівчинка з густими каштановим волоссям. Такого відтінку очей хлопчина ще не бачив. Вони блищати, складалось враження, що очі живуть своїм життя. Волосся, Мерлін, тепер вір обожнює її волосся.

Регулус Блек зовні був блідою копією свого старшого брата: більш худий і низький. При цьому він все ж успадкував сімейні риси – розкішні темне волосся й очі сталевого кольору.

— Привіт, я Регулус Блек, — хлопчина сам здивувався своїй реакція. Нова студентка? Відразу на шостий курс? Це щось нове.

Герміона ж вставилась на його руку в шоку. Вона не знала хто такий Регулус, але судячи з прізвища - брат Сіріуса, який здивовано дивився на розгортаючи сцену.

— Привіт, я Герміона де Гренус, рада знайомству...

— Брат, знайомишся з грифіндорцями? Що змії такі противні, що ти хочеш тихо вписатись до наших дівчат?

— Ніяк не можу зрозуміти, як так трапилось, що ти мій брат....

Грейнджер стояла просто в шоку. Добре. Вона мала слушність, ці двоє родичі. Брат. Чому Сіріус ніколи не говорив про свого брата? Чому його ніде не видно? Я познайомились з мерцем?