menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 24.03.2022 в 00:32
Фанф прочитано: 966 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 1 відгук
На жаль, нічого схожого не знайдено! Можливо автори забули додати теги до фанфіків. Нагадую, що варто їх заповнювати. Якщо ви вкажете однакові теги до всіх частин твору, у цій рамочці читачі зможуть легко усі знайти.
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Коли розквітне весна


24.03.2022, 00:32

— Пішов нахуй!

Чімін округляє очі, не вірячи, що те, що він зараз почув, було адресувалося саме йому. Омега, який хвилину тому виглядав як безневинне янгольське створіння без зволікання вказав альфі шлях у пішу еротичну. Чімін зморгнув пелену з очей і замість ніжної усмішки і сором'язливого погляду з-під довгих вій роздивився похмуро зведені разом брови та стиснуті губи.

— Я що, не ясно висловився?  — повторює це витончене створіння.  Альфа який на секунду розгубився приходить до тями.

— Я… Я просто познайомитись хотів! — Чімін і сам починає кукситися. Не кожен день його так жорстко відшивають (ну і не кожен день він чіпляється до милих на перший погляд омег з бажанням дізнатися один одного ближче). Цього хлопця Чімін помітив ще п'ять днів тому, і як погляд на нього свій кинув так відірвати і не зміг, омега манив до себе з кожним днем ​​все сильніше, чіпляв нутрощі своїм милим обличчям, перевертав серце дзвінким голосом і осідав у легенях солодким запахом. І яким би на вигляд він не здавався солодким, але насправді виявився характер — не цукор. Чімін відчуває на язиці кислинку, але так йому навіть більше до смаку.

— Та мені начхати, що ти там хотів,— омега відвертає свій погляд до ноутбука, так і не дочекавшись, коли нахабний альфа догадається звільнити без згоди зайняте собою місце навпроти. — Я не збираюся з тобою знайомитись. А тепер будь ласкавий, зникни.

З рота альфи так і намагаються вирватися шпильки. Йому хочеться відповісти також грубо і, пирхнувши, піти геть, забувши це непорозуміння як страшний сон. Але Чимін покірно піднімається і, кинувши останній погляд на ніжне обличчя і світло-русяве волосся, що переливається на сонці, тихо йде назад до свого столика.

Коли на Юнгі більше не тисне терпкий задушливий аромат і пригнічує чужа присутність, він видихає важко і прикриває на мить очі.

Страшно.

Дуже страшно.

Всередині щось падає, а до горла підкочує нудота. Юнгі все ще боїться альф. Все ще їх ненавидить, зневажає і всіляко намагається уникати. Ховаючи своє тендітне боягузливе серце під шарами холодного твердого льоду.  Щоб не достукатися, не пробитися. І не розбити, що було так старанно зібрано по шматочках роздертими в кров руками.

Юнгі помітив альфу ще раніше. Кілька місяців тому, коли Чімін мчав коридором, нічого не помічаючи на своєму шляху. Омегу він збити не встиг, Юнгі вчасно відійшов зі шляху, але від шоку відходив ще добрих десять хвилин. Серце стукало швидко-швидко, руки тремтіли, а ніздрі рвано втягували приємний запах. Юнгі від несподіванки навіть не встиг злякатися, тільки потом, після усвідомлення наскільки близько до нього був альфа. Ще півдня він ходив занурившись у себе, прокручуючи в думках ситуацію.

Юнгі до університету тільки вступив: дуже довго наважувався на це. Варіант нікуди не подавати документи і відсиджуватися самітником в будинку був дуже привабливий, знайти роботу на віддаленні у вік технологій не така вже згубна справа, але омега не піддався спокусі. Йому треба жити далі. Рухатися попри все, залишити минуле в минулому, і насолоджуватися сьогоденням, не забуваючи про майбутнє. І як би Юнгі не хотілося витіснити зі свого суспільства всіх альфів, зробити це не вийде. Тому тримаючи всіх особин протилежної статі на витягнутій руці, омега прикидається, що все гаразд. Він чудово справляється.

Юнгі, закінчивши з роботою, захлопує ноутбук і встає з нагрітого місця. Цього разу він засидівся в кафе — на вулиці вже стемніло. Хлопець стискає губи.  Дорога додому займає всього п'ятнадцять хвилин пішки, і Юнгі звик долати цей шлях самостійно. Він би і зараз зі спокійною душею вирушив у свою затишну квартирку, але сьогоднішній альфа залишив на душі ураган, зачепив старі рани, тому Юнгі з якимсь страхом у грудях виходить надвір. Світло від ліхтаря чудово освітлює дорогу. Незважаючи на те, що темно, все ж таки не дуже пізно: люди снують туди-сюди. Омега заспокоюється, хмикає собі під ніс, вважаючи занадто недовірливим дурнем, і не замислюючись твердо ступає на тротуар покритий бруківкою, щоб потім зачепитися ногою і мало не впасти в землю обличчям, якби не сильні руки, що підхопили акуратно, але міцно за лікоть. І Юнгі був би вдячний, якби винуватець його втрати рівноваги не стояв зараз перед ним, секундою раніше його раптово гукнув. Омега різко вириває лікоть і відходить на кілька кроків назад, складаючи у захисному жесті руки на грудях.

— Що тобі ще потрібно?  — голос омеги пропитаний грубістю і неприязнью, Чімін незамислюючись морщится — неприємно.

— Вибачитися хотів, — все ж таки альфа каже те, що надумав. — Я не повинен був порушувати твій особистий простір. — Чімін згадує, як безпардонно присів за чужий стіл, без запрошення і дозволу.

— І тому ти продовжуєш це робити?  — Юнгі злиться, натякаючи на дотик.

— Але якби я не зловив тебе, ти б упав!  — обурюється альфа. Але для омеги це не є аргументом. Він би краще розбив коліна, ніж дозволив доторкнутися до себе.

— Добре, твої вибачення прийнято.  Тепер звали з очей геть.

— Мене Чімін звати.

- Мені начхати.

— А ти я знаю — Юнгі, — бачачи здивування на чужому обличчі, пояснює— Чонгук розповів.

Омега закочує очі, він так і знав, що від шумного темноволосого омеги, що набивається йому в друзі, будуть однозначно проблеми. Не помилився.

— Давай я тебе проведу, — пропонує альфа, — вночі ходити одному небезпечно. До того ж такому привабливому омезі.

Юнгі комплімент пропускає повз вуха.  Йому б позбутися  наполегливого ​​альфи, та як найшвидше, щоб уникнути можливих проблем.

— Скажи мені, Чіміне, — омега починає притворно спокійно, — для тебе слово ні щось значить?

Чімін безпорадно відкриває і закриває рот, піднімає руки в жесті, що здається, і сам відходить на два кроки назад, перестаючи перекривати шлях. Юнгі правий. Абсолютно точно і в усьому.  І його слова це не напускна холодність, не спроба зацікавити альфу своєю недоступністю і очікування з трепетом того, що альфа почне його добиватися.  Цей омега налаштований серйозно. Він чітко озвучує свої думки та бажання, не намагається якось прикрасити та увільнити.

— Добре, — Чимін дарує омезі наостанок ніжну посмішку. — Іду.

Коли альфа ховається за обрієм, Юнгі нарешті розправляє плечі і (не)спокійно мчить додому.

***

Бібліотека була єдиним місцем у шалено шумному університеті, де Юнгі почував себе спокійно, тут до нього не підходили одногрупники з дратівливим бажанням побалакати і не кидали оцінюючі погляди альфи, які, здається, переслідують Юнгі всюди, аж до вбиральні.

У бібліотеці завжди тихо, і нікому немає ні до кого справи, кожен занурений у читання, чи вимушено у зв'язку з майбутніми іспитами, чи добровільно через любов до літератури. Юнги ж здебільшого просиджує тут час між парами, так звані "вікна", якими «любовно» радували студентів складачі розкладу.

Омега глибоко занурений у історію, що розгортається на сторінках книги, не відразу помічає чужу присутність. Та й не дивно це, зрештою він не єдиний зараз знаходиться в бібліотеці, але в той же час як би не було багато в помешканні людей, почуття усамітнення тут дуже виразне.

Але ось, в одну мить Юнгі знаходиться на пляжі гріючись під теплим сонячним світлом разом з головним героєм роману, а в наступне винирює в реальність через яскравий запах, що виходить від вже знайомого альфи.  Чімін сидить за сусіднім столиком.  Коли він встиг там з'явитися, омега без поняття, начебто пару хвилин тому він був порожній.

Обличчя альфи схилене над книгою, очі бігають по надрукованих рядках і, здається, така близька присутність зовсім недавно його цікавившого омеги анітрохи Чіміна не хвилює. Або він просто Юнгі не помітив, або ж майстерно вдає. Омега замислюється, а чи не злиняти б йому поки що є можливість? Але відразу ж варіант привабливий відкидає. Чому він взагалі має від когось тікати? Альфа ніби почувши чужі стинання відривається від книги і дивиться вперед.  Очі в очі.  Незручно. Юнгі вдає, що не він секундою раніше безпардонно розглядав чуже обличчя, опускає погляд на сторінки, але навіть так уловлює усмішку на чужому обличчі.

Ну і що, що цей альфа, який тільки вчора приставав до омеги з метою знайомства, знову знаходиться з ним в одному приміщенні. Можливо, просто збіг обставин. Юнгі вирішує, що це не варте його уваги.

Але коли альфа з'являється в бібліотеці протягом всьго наступного тижня, і щоразу все ближче сідаючи, омега розуміє, що на простий збіг тут вже явно не тягне.

Юнгі заходить у бібліотеку, коли та вже забита під зав'язку, немає жодного вільного столика, яке звичне місце зайняте чужим присутність. Чімін помічає його відразу, махає рукою, піднімаючись, і гукає, за що отримує грубе шипіння від літнього омеги, що стежить за тишею в приміщенні.  Юнгі зітхає, зваживши усе за і проти, і вирішивши собі, крокує вперед, сідає за стіл подалі від альфи.

— У тебе тут… — показує на обличчя.

Юнгі проводить рукою по щоках, але альфа негативно махає, обводить пальцями під очима, але Чимін тільки цокає. Він просувається ближче і легким рухом руки пригладжує світле пухнасте волосся. Юнгі завмирає. Жест, що триває пару секунд, йому здається вічністю, він за цей час встигає і померти і воскреснути, проклянути альфу, і покритися фарбою з голови до ніг через раптово нахлинувшу сором'язливість. Але найголовніше, він не може навіть поворухнутися, не може відштовхнути чужу зухвалу руку, хоча можливість має. Це якийсь внутрішній ступор, впоратися з яким у нього так і не вийшло, за що пізніше він обов'язково себе лаятиме. Чімін кидає на омегу ще один погляд і дарує ніжну усмішку, пізніше повертаючись до читання, ніби нічого важливого не сталося.

Юнгі теж намагається вдавати, що все гаразд.  Але насправді не так.

Чомусь йому здається, що це лише початок.

Чімін входить у життя омеги поступово. Крихітними кроками наближаючись до недосяжної здавалося б мети. Його постійна присутність вже не лише на перервах у бібліотеці, а й вечорами у кафе, коли Юнгі намагається зосередитися на роботі, вже не так напружує. Це стає чимось звичним, як чашка міцної кави вранці, або прогортання соцмереж перед сном.  Чімін перестає дратувати, хоч і сама думка про те, що Юнгі не здатний контролювати ситуацію лякає, пересилуючи решту страхів.

— Я минулого року теж робив реферат з цієї теми,— вимовляє ненароком.  Юнгі злий і роздратований тим, що другу година не може знайти потрібний матеріал, вперше готовий убити Чиміна за те, що той мовчав.

- І що?  — відповідає у своїй улюбленій манері, і не розуміє, коли встиг альфу так близько підпустити до себе.  Скільки разів він його вже посилав?  Скільки слав і йшов геть сам?  Стільки ж разів Чимін дарував йому свою теплу посмішку і підсовував тістечка до чаю чи шоколадки.

— Можу скинути тобі, — каже так, ніби не бачить жодних проблем.  — Але для цього ти мусиш дати мені свій номер.

Омега відразу щетиниться, його не спокушає така перспектива, хоч до Чіміна як до людини у нього немає претензій та ненависті, але той все одно залишається альфою, а альфи та Юнгі не сумісні речі. Він не повинен піддаватися на такі очевидні маніпуляції. Як би йому не хотілося якнайшвидше відійти від навчання.

Коли омега диктує завчені цифри напам'ять, він відчуває, що програв.

***

— О, Чіміне, твій хлопець тут.

— Я не його хлопець.

В який момент життя Юнгі завернув не туди? Про це він розмірковує, сидячи під пледом у чужому домі, і гріючись руками об чашку з ароматним чаєм.

Вони затрималися в бібліотеці, вийшли під темні хмари, і за кілька хвилин почався дощ. Чімін запропонував звернути до нього, щоб перечекати, і Юнгі не бачив приводу відмовитись.  Тільки омегу ніхто не попередив, що Чонгук тут теж живе. В принципі те, що вони з Чіміном брати не дуже дивно, обидва нахабні і галасливі, увірвалися в життя світловолосої омеги.

— Як добре, що ти зайшов, очі Чонгука блищать. —Можемо разом зробити домашку.

—Гей, взагалі-то, Юнгі прийшов до мене. — говорить альфа.

— Взагалі-то, я вже йду додому, — Юнгі почувається не в своїй тарілці. Хоч і з Чиміном вони потоваришували, але все це йому здається занадто. Занадто багато часу вони проводять разом.  Занадто багато Чимін починає для нього означати. І надто спокійно почувається Юнгі у присутності альфи.

Чонгук все ж таки тягне його в свою кімнату, на що Чимін довго ображається, але це йому не заважає кожні десять хвилин заглядати до омег з дурних причин. Після п'ятого заходу Чонгук не витримує і зачиняє двері на засувку.

— А тепер розповідай.

- Що?

— На скільки далеко ви з Чіміном зайшли?  Поцілунки?  Секс?  — Юнгі давиться другою за рахунком чашкою малинового чаю, і довго кашляє.

— З чого ти взяв, що ми зустрічаємось?

- А хіба ні?  —Чонгук щиро дивується.  — Він уже півроку за тобою тягається.  Постійно тріщить про тебе: мій Юнгі те, Юнгі се. Пахне твоїм ароматом.

Світловолосий омега підтискає губи.  Він і сам все чудово бачить.  В очах Чиміна горить не просто симпатія, там щось більше і глибше, але хіба Юнгі здатний йому це дати? Хлопець, який зарікся ніколи нічого спільного не мати з альфами, повинен про це забути?

Юнгі розуміє, що його поведінка дурна.  Не всі альфи погані. Тим більше Чімін точно не такий, але як важко це прийняти. А раптом він так само... Ні... Він не зможе... Так?

У засмучених почуттях він засинає.  У чужому домі під час грози.

Вставши рано-вранці він швидше збігає, здавалося б від альфи, але по суті від самого себе і своїх почуттів.

***

— Солодкий латте, для найсолодшого омеги, — Чімін сідає поруч звично, вдаючи, що все добре. Що це не Юнгі ховався від нього аж п'ять днів, не з'являючись навіть в універі. Але для омеги цей час був необхідним, як свіжий ковток повітря, щоб все остаточно для себе вирішити. Чімін не торкається неприємної теми, і Юнгі воліє теж мовчати. Але тихо просить проводити після кафе до будинку. На подвір'ї він зупиняється і робити крок до альфи, скорочуючи старанно збудовану ним же дистанцію, встає на пальчики і залишає легкий поцілунок на губах.

— Зі мною буде не просто, — видихає, даючи останній шанс втекти, але Чиміну це точно не потрібно.

— А я й не шукаю легких шляхів.

—Я все ще страшенно боюся альфів і дотиків.

— Я чекатиму і допомагатиму тобі впоратися з твоєю проблемою.

— По суботам я ходжу до психолога, а неділю повністю проводжу один.

— Я можу ходити з тобою, але якщо ти не готовий ділитися своєю проблемою я почекаю стільки, скільки буде потрібно, — якщо Юнгі намагається його зараз від себе відговорити, то виходить дуже погано. Чімін за ці півроку побачив і зрозумів досить.  І німий страх в очах при поглядах на альф, і здригання при різких рухах, і постійне очікування від Чіміна чогось поганого. Альфа здогадується, що з Юнгі минулого сталося щось дуже жахливе. І від усвідомлення цього серце стискається та болить. І відступить Чимін лише одному випадку, якщо Юнги щиро цього захоче сам.

Але поки омега йому посміхався, коли альфа якби не бачив, кидав зацікавлені погляди, коли Чимін відвертався, і шукав знайому фігуру серед натовпу, альфа розумів, що не мав права відступати.

Юнгі плаче на плечі альфи вперше, хапається тремтячими пальцями за тонку талію і просить своє серце так сильно не стукати, вже не від страху, а через кохання.
Категорія: Любовні романи Любовні романи, Повсякденність, Слеш, Hurt/comfort, K-pop знаменитості, Романтика, Психологія | Додав: Mitsaeva
Переглядів: 966 | Завантажень: 0 | Коментарі: 1 | Оцінка: 5.0/1
Ставлення автора до критики: Негативне
Всього коментарів: 1
Ніжно, прекрасно,ідеально ♥️
У вас просто чудовий стиль письма і мова

avatar
Коли розквітне весна
Завантаження...