menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 10.04.2022 в 23:00
Фанф прочитано: 383 рази
Час прочитання:
Категорія: Любовні романи
До фанфіку залишено: 0 відгуків
На жаль, нічого схожого не знайдено! Можливо автори забули додати теги до фанфіків. Нагадую, що варто їх заповнювати. Якщо ви вкажете однакові теги до всіх частин твору, у цій рамочці читачі зможуть легко усі знайти.
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Ми рванемо в πеклõ


10.04.2022, 23:00
 

Глава ~1~. Чому мене знову і знову затягує сюди?


Уявіть, що ви сидите на теплому піску на березі гавайського острова Мауї. У ваших руках келих з прохолодним шампанським, попиваючи який, ви повільно перегортаєте шорсткі сторінки "ніч ніжна", читаючи вдумливо і неквапливо. Вільною рукою ви перебираєте приємний на дотик дрібний пісок, ваші ноги та сорочку обдуває легкий вітер, а попереду лише безмежний океан зі своїми чистими блакитними водами. Немає жодного сенсу в глибоких і серйозних роздумах про буття. Ви довіряєте своє тіло прострації. І час ніби зникає.

Але ні. Я, на жаль, не там.

Тепер уявіть, що ви знаходитесь у джунглях, де повно людожерів. І зараз ви тікаєте від них, тому що розкрили себе, полюючи за жалюгідною папаєю. Це вже більше схоже на місце, в якому я перебуваю на даний момент.

Школа.

Пересмикує, чи не так?

Ось і перший шкільний день настав. Еліта, ботаніки, убогі, збоченці, виродки, красені і красуні - всі вони, люди з різними ярликами припруться в шкільний двір і намагатимуться щосили викроїти собі ще вигідніший ярлик. Адже в Акроні тінейджерам важливо мати статус, бути крутими та відомими. Це чи не мета всього їхнього пубертатного періоду. Але, на щастя, це не стосується мене. Моя голова забита іншими речами.

Перший шкільний день - лінійка. Для мене це неможливо! Простояти кілька годин під палючим сонцем, слухаючи нудні та однотипні промови, не маючи права зробити хоч щось. Це ніби постати перед судом. Умови такі ж.

Всі школяри вишиковуються в ряди, багато вчителів говорять урочисті слова, які нікому не цікаві і, як заведено в нашій школі, директор особисто представляє кожного нового учня, щоб він якнайшвидше знайшов собі компанію і влився в потік усієї школи.

Я стала в першому ряду з Ліамом, моїм другом з самого дитинства. Поруч із нами стояли хлопці з дев'ятого класу, а позаду ті, що ще молодші. Загалом у розстановці учнів не було точної системи, тому кожен стояв, де хотів. Поки вчителі монотонно розповідали про свої плани та побажання, я думала лише над тим, як не зачахнути від нудьги. Адже це зовсім не важливо. Лінійки, семінари, збори та свята в нашій школі - цілковите занудство і, на мою думку, краще було б прогуляти цей день, але стара директорка була б зла і плювалась би на мене піною з рота весь випускний рік.

Коли мова вчителів пройшла, постукуючи товстими та короткими підборами, до центру підійшла директриса, налаштовуючи мікрофон. Це була жінка похилого віку з маленьким багажем сюрпризів: маразм, недружелюбність, повна непрацездатність і ненависть до учнів, які хоч якось виділялися із загальної маси зубр і тихонь.

-Дорогі учні, - почала вона, - цей рік не буде схожим на інші.

-Вона каже це щороку. - видихнув Ліам, невдоволено склавши руки на грудях, відволікаючи мене від промови директора, яку ніхто й не слухав.

Махнувши на неї рукою, він з пофігістичним виразом обличчя дістав з внутрішньої кишені піджака флягу.

-Лі, звідки це у тебе? - здивувалася я і озирнулась.

-У Батька стирив. Точніше позичив. - він підніс її до губ і зробив пару ковтків. - Ти пробувала колись кореневе пиво?

Я похитала головою.

-На. - хлопець простяг мені флягу.

Переконавшись, що ніхто не дивиться на нас, я невпевнено взяла її і зробила ковток. Терпкий, неміцний смак із ноткою кори дерева обволок горло, через що я скривилася і притиснула руку до губ. Після відчула, як по тілу розчинився його гіркий, пряний, але водночас холодний і злегка солодкий післясмак. Я почала почуватися бадьоріше, мене буквально втопило в потужному припливі сил. Але це не зробило промову директора цікавішим, лише захід - більш стерпним.

Я відразу ж віддала напій Лі, а той миттєво сховав його назад у кишеню піджака.

-Я вірю, що всі ви будете працювати. - все ще продовжувала директор.

Занудство охопило всю шкільну площу, і учням залишалося лише чекати на закінчення цього театрального акту. Але попереду ще чекав пункт ознайомлення з новенькими. А він зазвичай займає чимало часу.

Мене дивувало, що люди приїжджали до Акрону. Я б при першій же нагоді вибралася з цієї діри, хоч і після пари ковтків чогось міцного існування тут ставало менш нестерпним. Звичайно, у самому Акроні немає нічого поганого. Я навіть сказала б, що в ньому немає нічого гідного ненависті. Просто діра завжди буде дірою. Жодних перспектив і розваг у цьому місті немає. Нема розвитку. Отже, немає і щастя.

Раптовий вигук старухи вивів мене з коматозного стану:

-У наших коридорах будуть нові особи! Прошу привітати їх. - вона розпливлася у стриманій, але кривуватій посмішці.

Секретарка підійшла до неї і передала список. Директорка викликала новеньких, вони представлялися, а потім оголошувалося, в який клас вони потрапили. Їхній відхід супроводжувався коментарями із задніх рядів.

Оголосивши близько десяти людей, які були досить непоказними та не відрізнялися від інших ні характером, ні зовнішністю, директор раптом вигукнула:

-Сеймі Па′нуа!

До центру вийшла дівчина.Її світле, як сонце, волосся з проковзаючими чорними пасмами, такими красивими, що здавалося, ніби вони насичено-матові, струменіло по її тендітних, гострих плечах. Зелені очі, настільки яскраві, що, здавалося, колір їм передала найсвіжіша березнева трава, з обережністю оглядали всіх, а її невеликий носик і губи ідеальної форми з персиковим відливом робили її обличчя ніжним і милим. Вона виглядала унікальною та світлою. Її тонке тіло можна було легко розгледіти серед величезної безбарвної юрби.

Вона була гарною, але акронські дівчата зовнішністю вражали багатьох, і я боялася розчаруватися, що за миловидною зовнішністю ховається чергова зухвала, нахабна і не блискуча розумом особина, якими насправді були майже всі тутешні дівчата. Їй передали мікрофон і всі приготувалися почути і якнайшвидше оцінити її мову і голос.

-Доброго дня, - помітно хвилюючись, сказала вона, і всі притихли остаточно, - мене звуть Сеймі, мені сімнадцять, я приїхала з міста Даллас зі своєю сім'єю.

Декілька компаній синхронно вступили в тихі дискусії, предметом яких, очевидно, була Сеймі, але воно і зрозуміло, адже й мене саму зацікавило якого біса вони приїхали в Акрон з такого великого міста.

Я глянула на Ліама, адже раптом зрозуміла, що вона в його смаку. Хлопець невідривно дивився на неї, його губ торкнулася легка посмішка, коли вона заправила пасмо волосся, що вибивалось, за вухо. Що ж, поява блондинки у нашій школі обіцяє бути досить цікавою подією для нас із Ліамом.

-Я відмінно навчаюсь і всі предмети мені даються добре.

-Дякую, міс Па′нуа. - сказала директорка, забираючи мікрофон, і дівчина пішла до лав. - Останній новий учень... Рін Па′нуа.

Але ніхто не вийшов. Сеймі Па'нуа та... Рін Па'нуа? То це її, виходить... Брат?

-Містер Па'нуа! - знову гукнула директорка, але ніхто не вийшов із натовпу. - Гаразд, отже, завтра ви його самі побачите.

Після ще п'яти хвилин нудної мови ні про що директор повідомила про закриття лінійки.

Ми з Ліамом хотіли відразу вирушити святкувати до нашого улюбленого кафе, але та дівчина привернула нашу увагу. Вона повільно залишала двір школи одна, з часткою смутку дивлячись на невеликі компанії, які зібралися в купки і обговорювали новий навчальний рік і всі його майбутні "принади". Ми з Ліамом синхронно переглянулися і вирішили діяти.

-Гей, Сеймі! - вигукнула я і стрімким кроком попрямувала до дівчини.

Та лише спантеличено подивилася на мене. Коли я підійшла до неї, вона випросталась у спині і дружелюбно посміхнулася.

-Привіт, я Мей. - представилася я, миролюбно посміхнувшись.

Дружні ревнощі ніколи не були моєю проблемою. До того ж ця дівчина притягувала мене, вона була дуже милою. Та й я була б зовсім не проти, якби у них із Ліамом щось склалося.

Щоправда, було б чудово завести подругу, яка не хворіє на синдром "дурочки". Хоч у Сеймі і був розсіяний вигляд, вона аж ніяк не здавалася дурною.

-А я Сеймі. - раптом її обличчя злегка залилося фарбою. - Дідько, навіщо я це сказала... Ти ж знаєш. - дівчина втомлено видихнула, ніби звітуючи себе в думках.

До нас уже наспів Ліам.

-Що ти возишся, Мей! - пробурчав він, але коли його погляд упав на Сеймі, обличчя хлопця засяяло. - Привіт, я Ліам.

Він раптово без попиту уклав її у свої обійми, а я закотила очі. Але коли глянула на Сеймі, мені захотілося розсміятися від душі, адже від несподіванки її червоне обличчя почервоніло. Вона явно не очікувала такого теплого прийому від Ліаму.

Хлопець завжди був душею компанії, але намагався якнайдалі триматися від популярності. Будучи досить простою людиною, він завжди говорив те, що було в нього на думці, не брехав і дарував тепло оточуючим. За це і багато інших його золотих якостей я і полюбила Ліама.

-Ем-м, привіт. - погляд блондинки був прикутий до хлопця. - Я Сей... - вона осіклася на півслові, застигши, і вже за мить видала втомлений стогін і вдарила себе по лобі долонею. - Фак, знову я за своє... Вибачте, зазвичай я не така, просто перенервувала. Нова ситуація, незнайомі люди. Трохи лякає...

-Ми все розуміємо. - Ліам як завжди чарівно усміхнувся, і Сеймі загіпнотизовано втупилась в нього поглядом.

-Ми збиралися до кафе, підеш з нами? – поцікавилася я.

-Так звісно! Але мені треба заскочити додому, щоб захопити готівку. І не завадило б переодягтися! Ці туфлі такі незручні, просто лайно.

***

Через пів години ми всі зустрілися у нашому з Ліамом улюбленому кафе "Cherry". Ми з ним часто зависали тут, особливо у вихідні. Приходили за фірмовим морозивом із сиропом, кислуватим вишневим коктейлем та спокійною обстановкою.

До нас підійшов офіціант і почав приймати замовлення.

-Середня картопля фрі та ананасовий сік. - пролепетала я на одному подиху.

-Ось цей салат та коктейль "лагуна". - замовила Сеймі, тицьнувши пальцем на картинку в меню, яке вони з Лі розділяли, через що їм доводилося сидіти досить близько один до одного.

-М-так, це не схоже на святковий стіл... Тоді мені треба все влаштувати. - Ліам посміхнувся і, перевівши погляд на офіціанта, продовжив: - Пляшка напівсолодкого, будь-який торт, але без горіхів! І мені ще стейк на кістці.

Офіціант пішов, а я раптом згадала про Ріна Па'нуа - новенького, що з якоїсь причини не прийшов на лінійку.

-Рін – твій брат?

Блондинка підняла на мене зелені очі і промимрила щось на кшталт "так", але відразу опустила погляд у підлогу. Щось тут вочевидь не чисто.

-Рін? - не розуміючи про якого хлопця йде мова, запитав Ліам.

-Па′нуа, його не було на лінійці. – пояснила я. - Чому він не прийшов? - звернувшись до нової приятельки, я стала повільно смикати пасмо русявого волосся.

-Рін... Він... - важко зітхнула Сеймі. - Коротше кажучи, побачите - самі зрозумієте. Він не з тих, хто приходить у місце з великим скупченням людей. Не заводить друзів, живе як хоче, не дотримується правил і взагалі нікого не слухає. Має свій стиль, який здається дивним, але він дуже крутий насправді. Це Рін... Як би він намагався не привертати увагу – дівчата за ним бігають. Перший час, поки він пару разів тебе не опустить обличчям вниз і не зрівняє із землею. Знаючи його характер, людям простіше не помічати, а для нього це межа мрій. Переїзди даються йому дуже нелегко, оскільки спочатку всі до нього чіпляються. Але... Він справді класний. Іноді мені навіть вдається його розговорити. Він не може мені відмовити у спілкуванні, адже я його сестра, але мені здається, що якби я нею не була, то він би вже давно послав мене. - сказала все це Сеймі, дивлячись кудись углиб столу: то на серветки, то на скатертину.

А ми слухали із відкритими ротами.

-Ой, мене не туди занесло.

Вона знову почервоніла, а в мене всередині боролися між собою різні почуття, враження про хлопця було двояким. Судячи з її слів, він моторошний самітник і одинак. І це зовсім не здається мені правильним у двадцять першому столітті. Але з іншого боку, його спосіб життя приваблює своєю свободою, адже він живе так, як хоче і вважає за необхідне, слухає тільки себе.

-А чому твоя сім'я потребувала переїзду?

-Вся моя сім'я – це брат і дядько. І ми втрьох переїхали сюди через дядькову роботу. Його часто перекидає на різні філії компанія, де він працює.

-Що за компанія? – поцікавився Ліам.

Очі дівчата потьмяніли, а погляд опустився на підлогу.

-Він мені не каже. Вічно відмовляється, що це пристойна фірма, і що мою світлу голову не варто забивати усілякими консалтингами і тому подібним. - вона тяжко зітхнула, ніби ухвалюючи якесь важливе рішення. Рішення: говорити чи ні? - Але мені здається, що він просто замішаний у якихось брудних справах. - на видиху сказала Сеймі.

Її обірвав офіціант, що підійшов і почав викладати на стіл добру половину наших замовлень.

-Давайте не будемо про це. - Ліам, відчувши, що дівчині ніяково, вирішив припинити розмову. - Приступимо до трапези. - усміхнувшись неймовірно мило, він підняв настрій нам обом.

Але мене все ще мучили неоднозначні думки про Ріна. Який насправді цей загадковий хлопець?
Категорія: Любовні романи Любовні романи | Додав: Анна_Раєвська | Теги: #божевілля #нескінечнність #біль #з
Переглядів: 383 | Завантажень: 0 | Оцінка: 3.0/2
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Ми рванемо в πеклõ
Завантаження...