menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 11.08.2021 в 10:49
Фанф прочитано: 645 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 2 відгуки
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Лягай у труну сьогодні


11.08.2021, 10:49
Лягай у труну сьогодні


— Дякую, що погодилася допомогти, – звернувся худорлявий хлопець у поношеній футболці до дівчини навпроти.
— Нема за що. Я рада приєднатися, – вона струсила обрізки тоненького паперу зі столу і продовжила вирізати фотографії незнайомців. Ті квапливо згрупувалися на кольорових видруках лише годину тому.
Стосик готових карток поповнювався повільно – дівчина постійно переглядала нерозрізані аркуші.
— Ну і контингент… Звідки ти їх видирав? От що це за дід?
Хлопець розвернувся до відчиненого вікна, сперся на підвіконня і вдихнув ледь прогріте сонцем повітря. Польовими квітами ще не пахло, але бюджетні букетики тюльпанів у місцевому супермаркеті сповіщали про календарний прихід весни.
— Який саме? – він намацав котресь із фото і пройшовся пальцем по краях. Підрівняти б нерівні куточки.
— Темноволосий, чорноокий, з гострим носом. Схожий на щура.
— А! То доктор.
Марне уточнення. По британські серіали – не до Стасі.
— Та ну... І що ж він лікує?
— Ганіну самотність, – хлопець поклав папірець назад, – та годі тобі! Їй точно сподобається. Зуба даю, бо тут усі, по кому вона сохне. Навіть принци на любителя. Хоча, – він почесав неголене підборіддя, – не нам, звісно, їх судити.
Стася звела очі під лоба та іронічно підмітила:
— Ні, ну то інша справа! Коли для Гані цей пердун не такий вже і старий, то дайте два!
На мить потрісканий кухонний кахель покрився поверх плісняви та мильного нальоту шаром дзвінкого сміху. Хлопець закашлявся, та все одно поліз до кишені спортивок за пачкою цигарок.
— Юрко, у вас на першому поверсі висить оголошення про пожежу в будинку на розі. Просять не палити у квартирах.
Хлопець підтягнув до себе саморобну попільничку.
— Я його не бачив.
— Але ж я тобі сказала.
— Але ж я його не бачив, так? – Юрко посміхнувся. Стасі лишалося тільки з осудом зітхнути. Він часто так робив.
— Ой, не починай, окей? Ти взагалі власниці пів року чесала, що одна живеш.
Дівчина смикнула ножицями і випадково пошкодила фото. Хлопець повів бровою.
— Вона з’їхала? Як там її звали… Ем…
— Уже не важливо, – Стася поправила зачіску. Після останнього підстригання її волосся виглядало неохайно. Особливо чубчик, який стояв сторчма і підкреслював високе чоло.
— Що сталося?
— Ну... – дівчина зам’ялася. Вона кілька разів голосно плямкнула, підбираючи слова, – скажімо так – нас однаково дістали її родичі.
Юрко щосили затягнувся і без поспіху випустив дим через ніс. Він усе зрозумів. Обійдеться без подробиць.
— Як і минулого разу.
— Як і майбутнього, – Стася не змогла приховати безнадію у голосі, – це припиниться не так скоро, як хотілося б. Має змінитися не одне покоління. А поки… – дівчина змовкла. До чого цей діалог? Ну чим Юрко їй допоможе? Вона повільно вдихнула і видихнула, – просто не всі батьки здатні прийняти своїх дітей такими. Мені пощастило. Їй – ні.
Хлопець не відповів. Вони це вже проходили. І не раз. І не раз іще пройдуть. Але сьогодні він не в настрої, тож краще змінити тему.
— Кого ти там розрізала?
— Не знаю, – Стася глянула на клаптик видруку в руках, – якийсь світлоокий молодик з рудуватими кучерями і виразною щелепою.
— Ясно, – у свій час Юрко наслухався про цих акторів стільки, що впізнавав їх за описом швидше, ніж далеких родичів на старих сімейних знімках, – здається, він супергерой. Ганя його обожнює, тож я зробив кілька копій.
Дівчина зашаруділа, шукаючи ціле фото, та відволіклася на електронний жіночий голос. «Оля. Четвер. Повідомлення. Юрію Олександровичу, мене сьогодні не буде. Я захворіла».
— Я дуже, бляха, радий! – хлопець роздратовано кинув недопалок в попільничку і відсунув ту до стіни, – дістали! Вічно у них то срачка, то болячка! – він встромив у балакучий смартфон навушники і написав щось у відповідь.
Стася хмикнула. Два роки вчителювання відучили її звертати увагу на подібні дрібниці.
— Це ж діти. Що ти будеш робити?
— Судячи з того, що з понеділка я провів тільки чотири заняття, то голодувати, – Юрко підрахував свій тижневий заробіток. Не густо. Він і так брав менше за інших, а тут іще й купа прогулів.
— Не панікуй. Скоро іспити – буде наплив.
— Ненадовго, – хлопець згадав, як усе минуле літо просидів на одну тільки пенсію, і здригнувся. Та він не хотів виглядати в очах подруги невдахою, тому звів усе до гумору, – треба було слухати своїх старих, царство їм небесне, й одразу йти в стриптизери, а не витрачати чотири роки на довбану іноземну філологію. Уже оселився б у новобудові в центрі!
Стася скептично оцінила Юрка.
— Та ні, задохлику, не оселився би.
Сміх знову покотився малосімейкою, відлунюючи в порожній кімнаті. Хлопець неспішно підвівся і вирівнявся. Він був значно більший, ніж здавалося з першого погляду.
— Багато ти розумієш. Глянь, які сідниці, який прес! – Юрко ляснув себе по пласкому животі.
Дівчина потягнула його за футболку донизу.
— Ой, та сядь ти заради Бога! – вона почекала, поки друг знову вмоститься на табуреті, й продовжила вирізати фото єдиного знайомого актора, – теж мені, Кіберборщ знайшовся. Ти ж волохатий, як пес моєї бабусі! Й узагалі вищий за пілон.
— Тим паче! Готова зірка! Лиши на ватмані місце і для моєї фотки!
Дівчина взяла згорток чистого цупкого паперу і легенько штурхнула ним хлопця в плече.
— Дурбеля!
Якби це сказав хто інший, то він образився б, а так лишень посміявся. Та коли їх бадьоре гигикання поступово стихло, Стася відклала ножиці та промовила уже серйозним тоном:
— Якщо чесно, я досі не впевнена, що це привітання буде доречним.
Хлопець одразу змінився на обличчі – став похмурішим, насупився.
— Буде доречним.
Стася і не очікувала, що Юрко так легко змінить думку. Він завжди стояв на своєму до кінця. Та хай там як, вона вважала за необхідне обговорити стан подруги. Від того випадку Ганя постійно була із нею на зв’язку.
— Жінки після такого роками повертаються до норми. А тут пройшло всього два тижні – це мало, розумієш?
— Не розумію. Мене не ґвалтували, – ці слова прозвучали грубо, але Юрко був чесним, до того ж Ганя йому не дзвонила і не писала. Про те, що дівчина не виходить із дому і боїться йти до поліції, він дізнався від Стасі позавчора.
— У тому й річ, ти не можеш збагнути, що Ганя зараз відчуває…
— Саме так, не можу, – хлопець перебив подругу і вказав жестом, щоб вона його послухала, – але і Ганя, як ми, не приречена жити в пітьмі чи боротися за право обирати партнера без осуду. І, на відміну від нас, вона не осиротіла на останньому курсі та не пішла працювати в бюджетну школу, бо для приватної недостатньо симпатична. Так, я не розумію її почуттів, але і Ганя не може збагнути наш біль у повній мірі. Та це не значить, що ми один одному не співчуваємо. Просто не граємося в улюблену гру сучасного суспільства «хто сильніше обійме недолугого».
Стася змовчала. Юрко був у певному сенсі правий. Гані пощастило народитися гарною здоровою дівчинкою у повній родині з достатком. І до недавніх подій життя навіть не намагалося її вдарити. Але хіба це щось змінює, коли мова йде про страшне фізичне знущання? Хіба від цього їй болітиме менше за інших постраждалих від насилля? Невже вона заслуговує тільки на кволу підтримку однієї з численних подруг? Хоча… Чи вона казала, що їй необхідно більше?
— Згадай, Ганя ніколи не робила ні з мене, ні з тебе жертву обставин, а навпаки вселяла думку, що всім погано. Всім. Тільки кожному по-своєму. І завжди казала, що треба не нити, а шукати спосіб стати щасливішим. І я вдячний їй за це. Вона позбавила нас ганебних удаваних жалощів. Вона одна з небагатьох, хто здатен на такий вчинок.
Юрко запалив чергову цигарку.
— Не знаю, Стасю, як ти, та я на пальцях можу перерахувати своїх знайомих, з якими мені реально комфортно спілкуватися, – хлопець поступово підвищував голос, – здебільшого люди не просто сприймають мене, як неповноцінного, а ставляться, як до немічної дитини. Так, часто вони хочуть щиро допомогти, але стикаються з тим, що не знають як. А коли усвідомлюють, що не можуть нічого вдіяти, їм стає соромно за своє легке існування, а мені – за моє особливе, – врешті він зірвався на крик, – так і хочеться сказати їм: «О, здається я тут зайвий! У цій компанії, у цій країні, на цьому сраному світі! Знаєте, давайте я зараз прийду додому і просто ляжу. Але не в ліжко, а одразу в труну!»
Стася хотіла його зупинити, щоб він заспокоївся. Але Юрко неочікувано гупнув кулаком по столу.
— Та я не буду цього робити! – хлопець захлинувся власною слиною, закашлявся, зупинився і стих. А коли дихання вирівнялося – знову потягнув цигарку до рота.
— Юрко…
— Ні, Стасю, дослухай, – він випустив пару носом і закинув голову назад, щоб відчути нею холодний кахель, – я не ляжу в труну ні сьогодні, ні завтра, ні через, дай Бог, десять років. Я ляжу в неї тоді, коли стопчу свій сорок шостий розмір або стану покидьком, який достроково на це заслужив.
Хлопець розвернувся до Стасі.
— І Ганя має померти не раніше. Чуєш? Я не дам поховати її під грудою жалю, що сиплеться звідусіль і камінням падає на груди. Я не буду ставити їй блокування на радощі й не стану видаляти зі списку дорогих моєму серцю жінок, яких хочу привітати. Бо вона так само важлива для мене, як і до того, що сталося.
Хлопець протягнув дівчині долоню, щоб міцно стиснути її тендітну руку. Вони робили так, коли відчували потребу в людському теплі.
— Я привітаю її так само, як і тебе, Стасю. Бо довбане свято лишається святом, навіть, якщо тебе нудить від однотипних побажань щастя і здоров’я!
— О так! – дівчина усміхнулася, згадуючи свій нещодавній день народження, – що ж, знаєш… Певно… Ох! Та ти до біса правий!
Юрко клацнув пальцями. Ще б – він і помилявся!
— Отож, мала, сховай свій страждальницький вираз обличчя і дороби вже нарешті цей плакат, – хлопець загасив цигарку і потер у роздумах чоло, – а я, мабуть, зганяю за тортом. Шоколадний будеш?
— Ще й питаєш. Звісно, буду! Сходити з тобою?
— Не треба. Я в магазинчик навпроти. Там гарні знижки до восьмого березня і продавець мій товариш. Зіпсоване не сплавить.
Хлопець підвівся і вийшов у коридор. Він одягнув теплі сліпони, поношену спортивну куртку і дзеркальні сонцезахисні окуляри.
— Все, я скоро.
— Давай. Чекаю зі смаколиками!
Перед виходом Юрко прихопив тростину і гроші з тумбочки. Смартфон лишив, аби не наражати себе на зустріч із місцевими сумкорізами.
Після того, як двері рипнули й зачинилися, найголоснішим звуком у квартирі лишився скрегіт ножиць. Ще кілька видруків, і все – можна буде чіпляти шикарну компанію за шкірки до ватману.
Стася сиділа, схилившись над столом. І все ж таки шкода Юрка. Він по-своєму чуйно ставився до Гані, хоча вона ніколи не відповідала на його почуття взаємністю. А з них вийшла б гарна пара! Ще тоді, на третьому курсі, коли вони разом перекладали її перший роман. Книгу, до речі, так і не взяли до друку, і мрія юнки про публікацію у Британії лишилася мрією.
Щоправда, два тижні тому вона сказала, що збирається найближчим часом до Англії. На який термін – не уточнювала. Та певно, надовго, бо їде працювати.
Юрко сказився, як дізнався. Кричав, що вона зруйнувала усі їхні спільні плани і що друзі так не роблять. А потім ходив до неї вибачатися, як зрозумів, що нічого не вдіє. Бовдур...
Роздуми плавно перетекли в тихеньке наспівування «Way down we go», що частенько згадувалась їхній трійці п’яними вечорами. Юрко взагалі обожнював цю пісню, нещодавно навіть поставив її на дзвінок. Стася цього не знала, тому сполохалась, коли його телефон підхопив повільний ритм, загудівши з нею в унісон.
Мелодія стихла не одразу. Хтось марно намагався додзвонитися тричі.
Врешті надійшла SMS.
«Ганя. Повідомлення. Я більше так не можу. Я лишила записку. Всі дізнаються, що це був ти».
У ту ж мить Стасі здалося, що її одночасно обдало крижаною водою і стихійним вогнем, а у скроні вдарила блискавка.
— О, Боже… – від почутого їй різко стало зле.
Вона знала, що найкращі книги пише вкрай талановите життя, але так сподівалася не стикнутися із гострим сюжетом у власному. І от довелося.
Стася почала згадувати події того дня. Усе складалося в один великий пазл з тисячі елементів, де зображено глухий кут на перетині доль давніх друзів.
До неї дійшло. От чому Ганя не розповідала подробиць! Вона боялася, що їй не повірять!
Що ж… не без причини.
Бо і тоді, коли вона захлиналася на лінії, без остраху лаючи свого ґвалтівника ревучим потоком від роз’ятреного серця, і тоді, коли під ковдрою в надії не побачитися з ним ще раз пошепки молилася їй у трубку, – Стася не повірила б Гані. І навіть зараз вірити не хотіла.
Але руки самі випустили ножиці та схопилися за голову.
— Боже, що ж ти накоїв?
Тремтячи всім тілом, дівчина дістала телефон і набрала подругу. Але абонент був поза зоною досягнення.
Стася відчула, як дрібні мурашки пробігли спиною і осіли на сонячному сплетінні – в неї міцно вчепилася тривога.
Де Ганя зараз? Що з нею? І що, в біса, означає те повідомлення?!
Дівчина полишила недороблений плакат і втекла. На виході з під’їзду вона зіштовхнулася із Юрком і мовчки, з огидою, ніби він брудний пакет із найгидкішим сміттям, грубо відштовхнула його до стіни.
Хлопець не втямив, хто то був, тож нічого не сказав. Він просто не звернув на таку дрібницю уваги і спокійно піднявся на свій поверх.
— Шоколадного не було. Я узяв банановий. Ти такий любиш? – запитав з порогу, але зіткнувся з тишею, – Стасю?
Без відповіді.
— Стасю, ти де? – він постукав у двері ванної, – ти тут?
Порожньо. Її не було у квартирі.
— Хм… Вийшла? – Юрко підійшов до вікна і прислухався. Голос Стасі пролунав десь удалині.
Вона щось кричала в усе горло. Наче когось благала чи переконувала. А далі… гучний гудок… моторошне скрипіння гальм… і шум вітру. Того самого, який вихопив з підвіконня Ганіну передсмертну записку і відніс її далеко-далеко туди, де тепер розносив трояндовий аромат від букетів над бездиханним тілом Стасі.
Плакат, який вони так і не доробили, лишився лежати на столі. Його нікому було доклеїти і нікому дарувати.

30.08.19
Категорія: Сучасна українська література (XXI століття). Сучасна українська література (XXI століття). | Додав: Грушка | Теги: сучасність, самогубство, люди з інвалідністю, драма
Переглядів: 645 | Завантажень: 0 | Коментарі: 2 | Оцінка: 5.0/1

Всього коментарів: 2
Чудовий фанфік, гарно написаний і швидко читається ( а от сюжетного повороту я не очікувала...) 

829
Дякую!
0
avatar
Лягай у труну сьогодні
Завантаження...