menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 09.01.2022 в 00:10
Фанф прочитано: 481 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Бінеляйн


09.01.2022, 00:10
У неї очі тліли, коли вона сміялася. Сміялася довго й голосно, видушуючи звук із глибини свого тендітного тіла. Трималася за стіл. Впивалася в нього нігтями, наче шукала опору.
Вона часто сміялася. І часто посміхалася чоловікам.

"Мені потрібен титул," - нагадував він собі, коли її рука вперше обпекла його під час танцю.
Він не вмів бути галантним. Він не вмів зачаровувати дам.
А вона… Вона не хотіла бути зачарованою. З цікавістю спостерігала за його рухами, усміхалася його огріхам. Вона ніяк не показувала зверхності, такої характерної для людей її кола, для усіх тих народжених бути щасливими.

Він все нагадував собі, що ненавидить танці. Не довіряє аристократам.
"Мені потрібен титул."

Її щоразу тішила його незграбність, коли вони танцювали під ритм дощу.

Вона не була холодною і гордою, ні. Вона була вогником.
А він любив уявляти її полум’ям. Ловив кожну усмішку, кожен блиск в очах, щоб розгадати загадку вогню, щоб розпалити його знову.

Вона вчила його грати на фортепіано, вигадуючи все нові жарти про його невдалі ноти.
Коли її руки бігали по клавішах, вогонь пробуджувався. Вогонь спадав на її плечі, вився по спині, іноді – торкався його обличчя.
Він ладен був століттями сидіти поруч, аби тільки вогонь торкався його обличчя.

Вони говорили про історію та поезію, про Наполеона та революцію. Він оспівував їй свободу, забуваючи про її походження. Вона з особливим задоволенням розповідала йому про грецьке та римське право. Любила пригадувати латинські афоризми. Відверталася, сміючись, коли він запитував, де вона їх почула.
Вона часто сміялася. Плакала рідше.

Одного разу вона не відвернулася, щоб непомітно втерти сльози, а поклала голову йому на плече. Здригалася, приглушено ридаючи. 
Він не смів поворухнутися. Так і не наважився пригорнути її до себе.
Тоді вона підвела голову. Поцілувала його першою.

Йому потрібен був титул – ось що він повторював собі тоді, коли боявся уявити життя без неї. 
Їй потрібні були гроші, щоб згодовувати їх полум’ю.
Вона сказала: "Так."

Він обожнював шепотіти її ім'я теплими ночами. Обожнював торкатися її тіла, коли вона стогнала від насолоди. Обожнював гратися з її волоссям, коли вона спала.
Вона жодного разу не вимовила його ім'я вночі.  

Фортепіано мовчало.

Вона часто купувала нові сукні. Говорила, що вони їй швидко набридають. Поринала у захоплення, щоб забути про них через кілька тижнів.
Незмінною залишалася лише їзда верхи.
Могла поїхати вранці і повернутися пізно ввечері. Казала, що стомлена, йшла спати. Уникала прямого погляду.

Він знав, що так мало статися. Знав, що йому не розпалити полум’я. Нікому не розпалити.
Знав, що не буде благати про кохання.
Людям ніколи не можна вірити. Потрібно знову згадати давні уроки.
А вирвати серце – це не вихід. 

Коли вона сказала, що очікує дитину, вони обоє тримали дистанцію. Вона щось пояснювала про дати та терміни. Він мовчки кивав, розглядаючи іній на вікнах. 

Фортепіано знову грало, і вторив йому дитячий сміх. Чистий, дзвінкий, сповнений полум’я.
Він хотів підійти, постояти поряд і послухати.
Та щоразу згадував про іній на серці.

 
Категорія: Література XIX ст. : романтизм і реалізм Література XIX ст. : романтизм і реалізм, Пригодницька проза | Додав: aira_l | Теги: Граф Монте-Крісто, романтика, Дюма, Данглар, Гет
Переглядів: 481 | Завантажень: 0 | Оцінка: 5.0/1
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Бінеляйн
Завантаження...