menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 09.06.2022 в 20:54
Фанф прочитано: 250 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
На жаль, нічого схожого не знайдено! Можливо автори забули додати теги до фанфіків. Нагадую, що варто їх заповнювати. Якщо ви вкажете однакові теги до всіх частин твору, у цій рамочці читачі зможуть легко усі знайти.
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Два серця як одне…


09.06.2022, 20:54
Два серця як одне…

Джон відійшов тихо і несподівано.
Переживши Другу Битву за світанок на чотирнадцять років.
На стільки ж і першу дружину, друзів з Нічної Варти та деяких союзників у Битві.
Вранці Дейенеріс прокинулась у їх з Джоном спільному ліжку і за звичкою взялась будити чоловіка.
Та він ніяк не відповідав.
І якось вона не помітила що обличчя коханого мертвотно-бліде а лоб холодний як лід.
І що його дихання не чути.
Вона не хотіла у це вірити. Боялась що це станеться років через тридцять, коли вони обоє вже постаріють і корона перейде до Неда як до вже дорослого і готового до звершень політика.
Але ж не так швидко…
На голос її ридань в покої вбігли Тореґ та Подрик, що саме стояли на варті. За ними дві покоївки та Сем, котрий саме повідомляв про ворона зі Штормової Межі з запрошенням на турнір в честь десятиріччя Беріка Баратеона, сина Джендрі та Арії.
І вже до полудня Червоним Замком та Королівською Гаванню поширилась сумна новина – король Джон вирушив до праотців. Із воронятника розлетілися поштові ворони з чорними словами на чорних крилах…
Першими прибули володарі Штормових земель. Арія здавалось не припиняла плакати цілу дорогу, а Джендрі ледве її стримував.
За ними прибули володарі Долини Санса та Гаррольд. Леді Орлиного Гнізда трималася з гідністю, проте при вигляді мертвого брата не стримала сліз.
Рікон та Ширін Старки, король та королева Півночі прибули одними з останніх. Після Тіріона, Віласа Тайрела, Аші Ґрейджой, Едмура Таллі й Девана Сіворта. Та коли зібралися всі, тіло короля вже почало тліти…
Дейенеріс увесь час перед похороном сиділа у Великій Септі, поливаючи своїми сльозами тіло Джона. Останнього, кого вона кохала. І останнього свого чоловіка.
Вона згадала похорон Дроґо, якого б не сталося, не повір вона тоді відьмі ягнячого народу.
На похороні свого другого чоловіка, Гіздара зо Лорака вона не була – не попросишся у Дош-Кхалін до Мієрина на три дні. Тай почуттів до нього в неї геть не було – тільки гарантія що Сини Гарпії припинять вбивати звільнених рабів та Бездоганних.
Згадала й похорон героїв битви з Королем Ночі. Як Джон ледь не стрибав у поховальне багаття Вал. Списосуджена носила його дитину і навіть це не зупинило її під час битви. Так і полягла як героїня від рук одного з упирів. І дивлячись на Джона Дейенеріс кипіла від ревнощів та люті. Адже їй хотілося бути на місці цієї дикунки, тільки не у вогнищі, а в серці суворого північанина…
 І тепер на смертному одрі лежить він.
Здавалося боги прокляли  дім Таргарієнів. І байдуже за чиї гріхи – чи Ейгона Першого що одружився з власними сестрами, чи Мейгора Лютого, що всіх мучив та вбивав, чи Ейгона Негідника, котрий наплодив десятки бастардів, чи Ейриса Безумця, котрий бажав спалити всю Королівську Гавань. За що боги карають саме її? Ту, на котрій божественна монета впала ребром?
Якось Верховний Септон сказав їй мудрі слова – внуки платять за гріхи дідів. То що такого вчинив її дід Джохейрис Другий? Можливо шлюб Ейриса та Рейли, рідних брата й  сестри, був останньою краплею в чаші терпіння Седмиці чи Володаря Світла. А можливо її карають за всіх коханок та незаконних дітей Негідника? Все може бути.
У дракона три голови. Так кажуть про останню велику родину Валірії.
І у випадку Дейенеріс усі три лежать відрубані…

***
  • - Його звали Джон Сноу. Бастард Півночі. Ніхто. Та став він великою людиною. Спершу дев’ятсот дев’яносто восьмим лордом-командиром Нічної Варти. Потім Королем Півночі, Білим Вовком. А останні чотирнадцять років правив Сімома Королівствами разом із королевою Дейенеріс Таргарієн, Матір’ю Драконів. І тепер його варта скінчилася! – майже на одному диханні випалив Сем.
  • - І тепер його варта скінчилася! – повторив увесь двір, обернувшись на королеву.
Дені не хотіла цього робити. Дрогон не був призначений для таких подій – поховальне багаття можна було запалити й від смолоскипа. Та Джон на її думку заслуговував більше, ніж старий факельник з тремтячими руками. Тому саме вогонь одного з її «синів» і знищить тіло короля…
Вона ще раз глянула на цю купу дров та хмизу, де лежав загорнутий у саван її чоловік. Усі його рідні та друзі добиралися до столиці тиждень, тому тіло вирішили загорнути щоб не пахло розкладанням. Що було справедливо, як відзначив Тигет Ланістер, котрий був присутнім на похороні Тайвіна Ланістера…
  • - Дракарис! – майже пошепки вимовила Дейенеріс, і вірний Дрогон видихнув вогонь на багаття.
А потім стрибнула у вогонь.
Усі аж зойкнули, побачивши вчинок королеви. Санса та Арія вже подумки поховали свою родичку. Нед, Ліанна та Рейніс перелякалися не на жарт за матір. Дрогон та Рейгел заревіли, відчувши нібито смерть володарки чи то пак матері.
І тільки постарілі служниці Джиккі та Іррі, та останній з її перших кровних вершників Рахаро знали що вогонь Неопалимій не нашкодить.
Коли вогнище догоріло, брудна й закіптюжена Матір Драконів привела всіх присутніх у велике здивування. Між придворними та лордами пробіглась черга перешіптувань…
І тільки служниці піднесли їй плащ, щоб прикрити непристойну для всього вищого товариства Вестеросу голизну…

***
  • - Владою наданою мені Седмицею, я проголошую Еддарда з дому Таргарієнів, Першого Свого Імені, королем андалів, ройнарів, та перших людей, володарем Семи Королівств та захисником держави. – чисто висловився Верховний Септон, коронувавши тринадцятирічного Неда у Тронній залі Червоного Замку.
Усі присутні лорди та леді по черзі вітали нового короля та бажали йому довгих років правління. Еддард прийнявши усіх гостей рушив у напрямку делегації з Хайгардену, де йому представили наречену Оленну Тірел, доньку Віласа Тірела, Хранителя Півдня. Віласа супроводжувала і красуня-дружина Аріанна Мартелл. Для Мейса Тірела шлюб сина із дорнійкою був образою, проте гнів королеви був більшим злом. Благо, колишній лорд Хайгардена уже відійшов до батька та діда…
Королева-мати ж сумно позирала на свого сина. Від Джона йому дісталися типові північанські риси обличчя. Її ж даром було довге сріблясто-золоте волосся і фіалкові очі. Ліанну Джон називав білявою Арією, а Рейніс – маленькою Дені. Усі троє любили один одного, і якщо дівчаткам загрожувала небезпека, Нед ставав на їх захист як чоловік та старший у родині.
А чи любив Джон її?..
Мабуть, в останні роки щось у його серці змінилося. Бо ще до народження Неда короля терзало почуття вини, що він ображає Вал. Коли народилась Ліанна Джон ніби став ближчим до Дені. Спільна донька можливо розтопила його серце. Та щей так, що через півтора року народилася наймолодша з усієї трійці – Рейніс. А потім Джон щоночі приходив у її спальню та ніжно брав як у останній раз. Так, як вона завжди мріяла…
  • - Королево. – до неї підійшов Семвелл.
  • - Великий мейстре.
  • - Я давно мав вам сказати про стан здоров’я короля…
  • - Що?..
  • - Річ у тім, Ваша Милосте, що після народження принцеси Рейніс Джон ненадовго знепритомнів. Я провів огляд, і побачив що старі рани знову почали кровоточити. Не знаю чому, але це сталося. Я потім почитав деякі праці мандрівників про ритуали жерців Червоного Бога і дізнався, що у воскреслих з часом рани відкриваються, і якщо жрець чи жриця, що здійснили ритуал не знаходяться неподалік або померли, процес тільки загострюється, поки врешті людина не помирає.
  • - Чому ти одразу мені не сказав?
  • - Джон заборонив це. Він не хотів вас тривожити і змирився з тим що станеться. 
  • - Боги… як я не помітила що він останнім часом схуд і став частіше кашляти? Можеш бути вільним. Гіллі з Малим Семом і Джоном мабуть сумують.
  • - Щасти вам, міледі. – товстун вклонився та відійшов. А Дені знову розплакалася…
Він ніколи не розповідав їй як Торн, Марш та Ярвік вбили його. Мабуть не хотів тривожити. Та дивні шрами вона побачила ще як вони вперше розділили ліжко, а Девос неохоче розповів їй про той випадок. І що повернула його в світ живих Мелісандра, котра до того допомагала Стенісу. Цікаво, що з нею? Мабуть уже поєдналася зі своїм богом якщо Джон уже помер…
Рік потому
На весілля Еддарда й Оленни зібрався чи не весь Вестерос. Усі гості бажали щастя молодим – смаглявій брюнетці та білошкірому блондину. Арборське та дорнійське  лилися рікою, тости підіймалися чи не що десять хвилин. Лунали пісні, молодь крутилася в танці. А Дейенеріс сумно схиливши голову спостерігала за сином та невісткою…
А вже коли молодих відправили у спальню, королева остаточно впевнилася у своїх діях. Біля балкону її чекав вірний Дрогон, на котрого вона сіла верхи і рушила в останню подорож. У Край Тіней за Асшаєм, звідки у Валірію прибули дракони…
Зникнення матері помітили усі троє.
А ще через два місяці якийсь торговець із Браавоса повідомив що бачив дракона, що пролітав біля вогняних земель Валірії. З кимось на спині…
І аж за рік Дрогон повернувся, проте без вершника. Сам. Щоб віддатися новому володареві Еддарду. Король тиждень оплакував матір, після чого прийняв дракона.
А десь біля Асшаю в горах остання дитина Ейриса Безумця відчувала дивну слабкість. Жерці передбачили їй швидку смерть. І вона змирилася – аж так любов до Джона змінила її.
Серце все вповільнювалося, погляд ставав туманним а ноги відмовлялись тримати тіло…
І так завершила свій шлях Дейенеріс Народжена в Бурі…

P. S. Особисто для мене пейринг Джон/Дейенеріс аж надто притягнутий за вуха, якщо не за волосся. Мартін скоріше за все не передбачав подібного, як і того що Джон - син Рейгара і Ліанни Старк. Більше того - в "Бурі Мечів", третій книзі циклу, зброєносець Беріка Дондаріона Едрік Дейн розповідає що Джон його кузен і молочний брат (тобто їх годувала одна жінка). Також серіал різко обірвав сюжетну лінію Ілліріо Мопатиса, володаря Пентосу. А він, на секунду всіляко допомагав Матері Драконів, але потім зробив ставку на Юного Грифа, або ж як той представився, Ейгона VI, дивом врятованого сина Рейгара та Елії Мартелл. На жаль, найбижчим часом "Вітрів Зими" нам не бачити (вже вкотре), тому доводиться вдовольнятися подібними до моїх фантазіями. Знаю, трохи маячня, та не більша ніж восьмий сезон "Гри Престолів". І до речі, фіки по ній писатимуться ще, дай Боже натхнення.
Тримаймося і не забуваймо - наша русофобія недостатня. русскій корабль, іди нахуй.

Категорія: Сучасна зарубіжна література XXI ст. Сучасна зарубіжна література XXI ст. | Додав: Reinmar_von_Lemberg
Переглядів: 250 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Два серця як одне…
Завантаження...