menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 08.09.2021 в 08:04
Фанф прочитано: 831 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Кохання з ароматом кави


08.09.2021, 08:04

Кав’ярня крихітна-крихітна, якщо не знати, де вона знаходиться, то точно пройдеш мимо. Вона непримітна, заховалася за кількома великими будівлями – і, коли її вперше бачать, то сильно дивуються: поряд з такими гігантськими спорудами щось настільки маленьке?!

Ця вулиця тиха і великою популярністю у людей не користується, тому і відвідувачів у кав’ярні мало. Це або ті, хто любить тихі та затишні місця, або поціновувачі кави. За прилавком стоїть шафа з купою привабливих упаковок, Герміона, коли вперше побачила це багатство, приголомшено завмерла. А що, у світі існує аж стільки сортів кави?!

Каву тут роблять тільки чорну, найбільшу милість, яку може зробити власник – це молоко. Жодних сиропів. Із солодкого – цукор і маленькі тістечка на один зуб. Тістечка з’явились недавно. Герміона під час перших трьох візитів до цієї кав’ярні жодних тістечок не бачила. На четвертий її візит тістечка опинились на прилавку під скляною вітриною, дівчина безмежно здивувалась їм, але і зраділа. Чорна кава це звичайно круто, але вона любить посмакувати солоденьким.  І Бог немов почув її молитви та послав маленькі тістечка у цю затишну, але в дечому сувору кав’ярню.

Герміона з легкістю могла уявити, як похмурий власник викидає якось грубіяна з криком «Це Спарта!». Детально уявивши цю сцену, дівчина трохи засмутилась. І чому її друзі вважають, що в неї зовсім немає фантазії? Он з якою легкістю вона уявила щось настільки недолуге. Недолуге, бо містер Снейп, власник кав’ярні, швидше того самого невідомого грубіяна вигнав би одним поглядом, а не викидав власноруч.

До речі про власника, сьогодні він сам стояв за прилавком і готував каву. Герміона постаралась розслабитись. Це не страшно. Ну так, не Реґулус, але ж містер Снейп не відкусить їй голову? Не в прямому сенсі…

Дівчина поправила сумочку і постаралась непомітно витерти долоні об одяг.

– Д-добрий день. – Ой лишенько, таки запнулась. Герміона на мить глянула на дерев’яну поверхню, а затим на містера Снейпа.

– Добрий. – Скупо привітався чоловік у відповідь.

– Одну каву, будь ласка.

– З молоком? – уточнив містер Снейп.

– Т-так. – Невпевнено підтвердила Герміона. Минуло разу, коли вона попросила у нього каву з молоком, то він так глянув, що дівчина захотіла заховатись за цей прилавок і не вилізати звіти ніколи.

– Можливо, бажаєте якийсь сироп?

– С-сироп? – заікаючись перепитала вона.

– Так. Сироп. – І так глянув, що дівчина дуже захотіла заховатись за прилавок.

– Н-ні. Молока буде достатньо. І ще… – вона замовкла, прикусивши губу. З Реґулусом було легше. Він, звичайно, не душа компанії, але заговорити з ним не так страшно. Ну, він хоча б не дивиться так, що хочеться де-небудь сховатись.

– Тістечко?

– Так. – Герміона аж кивнула від радості, вона глянула на чоловіка, очікуючи, що в нього знову той самий погляд, але він всього лише усміхнувся.

Оце так, містер Снейп уміє всміхатися!

***

Герміона подумки повторювала, що молодших сестер своїх любих, але іноді недалеких друзів бити не можна. Та Джіні була вже дуже нав’язлива!

– Знову ходила витріщатися на містера Сувора Пика?

– Джіні, припини, будь ласка, не чемно так говорити.

– Проти правди не попреш. – Руда, як і всі Візлі, дівчина пересмикнула плечима. – Бачила я ту пику! Аж каву пити перехотілося.

– Я тобі казала, що… – Герміона завмерла і поглянула на Джіні. – Що ти там робила?

Не те, щоб та маленька кав’ярня була якоюсь страшною таємницею, про яку нікому не можна розказувати у-у-у… просто, те місце немов належало Герміоні. Ні. Не те. Та кав’ярня була її сховком. Місцем, де вона могла відновити душевний спокій. Це було щось на зразок раю на землі? А містер Снейп охороняв браму, щоб грішники не заходили. Дівчині захотілось усміхнутись від таких думок, але вона швидко повернулась на землю.

– То що ти там робила?

– Рон хотів побачити, куди ти ходиш.

Герміона нахмурилась. Іноді Джіні неймовірно дратувала. Молодша сестричка Рона простежила за нею, посміялась, а тепер ще показала сховок Герміони старшому брату.

– Гаррі там теж був?

– Хмф. Гаррі сказав, що це твоя справа, і якщо ти не захотіла показувати їм те місце, то маєш на те якісь причини. Хіба не дивак?

Герміона подумки полегшено зітхнула. У Гаррі подеколи прокидається дивовижне відчуття такту і він не лізе, куди не просять. На жаль, таке відбувається не завжди. А у Джіні, здається, такту взагалі нема. Вічно лізе і лізе. Немов брудними пальцями і прямо в душу. Неприємне відчуття.

– Ну то що? Містер Сувора Пика щось тобі сказав, чи ти завмерла перед, як олень у світлі фар, і слова із себе не вичавила?

– Знаєш, Джіні, тебе це взагалі не стосується. 

Чомусь Герміоні було дуже і дуже неприємно, що містера Снейпа назвали «містер Сувора Пика».

***

– Привіт.

– Привіт, Реґулусе. – Герміона всміхнулась. Ну от, і навіть не запнулась. Ще б і з містером Снейпом так спокійно розмовляти.

– Боса нема, у нього справи.

– Ем, добре? – розгубилась дівчина.

– Одну каву з молоком і тістечко з мигдалем, еге ж? – уточнив Реґулус, посміхаючись так, ніби він знав неймовірну таємницю, про яку нікому не розкаже. – Як тобі тістечка?

– Смачні.

– О, ну чого так скупо? Погодься, бос перевершив самого себе!

– Так, – бездумно кивнула дівчина, – пере… Що? Ти сказав «бос»? Тістечка готує містер Снейп?!

Герміона поглянула на скляну вітрину з гарненькими, ніби щойно з кондитерської, тістечками. То їх не купують? Їх готують тут?! Їх готує містер Снейп?!

– Еге. Він не тільки чудову каву готує, а й тістечка. І не тільки це. Такими смаколиками в інших місцях не поласуєш. Завдяки тобі наші клієнти можуть насолоджуватись цими крихітними шедеврами від самого боса.

– Завдяки мені?

– Ага. Тримай. Твоя кава і тістечко з мигдалем. Смачного. До речі, той столик бос любить найбільше.

Герміона поглянула на столик біля вікна. О, їй теж там подобається сидіти. Особливо якщо сісти біля вікна, тоді можна спостерігати за людьми, які йдуть вулицею. Хоча їх і небагато. Дівчина розплатилась за своє замовлення і віднесла до столика містера Снейпа… Тобто до її улюбленого столика! Її. Улюбленого. Столика!

Ох, ця кава – це напій богів. Як взагалі можна робити каву такою смачною? Можливо тут використовують магію? Герміона усміхнулась. Магічна кав’ярня! Містер Снейп точно був би темним чаклуном, що набирає в лави темного володаря людей за допомогою кави. І за допомогою тістечок. О небо! Така смакота!

Герміона раптом подумала, що якби вона ще не була закохана в містера Снейпа, то закохалась би прямо зараз.

Дівчина завмерла. О, тепер зрозуміло, чому Реґулус так дивно посміхався. І чому Джіні вигадала образливе прізвисько. Вони помітили це раніше за Герміону. Вона закрила лице руками. О. Боже… Що їй робити?

– Міс… вибачте, не знаю вашого імені, щось сталося?

Герміона здригнулася. Якщо… якщо він зараз подивиться на неї, як при першій їхній зустрічі, то вона просто помре на місці.

Дівчина постаралась спокійно опустити руки на стіл. Але пальці все одно ледь-ледь помітно тремтіли.

– Ґрейнджер. Герміона. Моє ім’я Герміона Ґрейнджер.

– Ви агент нуль-нуль-сім?

Голос звучав… лагідно? Вона поглянула на містера Снейпа. Він усміхався. Виразніше, ніж минуло разу.

– Що? – запитала дівчина, боячись моргнути. Раптом ця усмішка зникне.

– Бонд. Джеймс Бонд. Якби ви так сказали, я був би готовий повірити, що ви агент нуль-нуль-сім.

– О, – здивувалась Герміона та широко всміхнулась, – ви жартуєте!

– Так, міс, жартую. Щось не так?

Дівчина втупилась у стіл. Їй потрібно зібратися. Вона вже давно не школярка. Вона працює в хімічній лабораторії і тримала в руках небезпечні реагенти, тому сказати пару слів буде не складно. Давай, Герміоно, зберися! Ти можеш!

– Міс Ґрейнджер? – містер Снейп присів біля неї, занепокоєно зазираючи в обличчя.

Дівчина скосила на нього погляд і ледь чутно сказала:

– Містере Снейп, я вас кохаю.

Запала тиша. Герміона почула, як з тріском зламався її здоровий глузд. Тепер він, як навіжений, кричав, що треба збирати речі та тікати. Можна навіть крізь вікно.

– Северус. – Нарешті сказав містер Снейп.

– Що? – глипнула очима дівчина.

– Моє ім’я Северус, Герміоно.

Точно, вона ж не знала його імені!

– Тобто це так?

Северу всміхнувся і піднявся. Він пішов до прилавка, Герміона провела його поглядом. Чомусь вона абсолютно впевнена, що це «так». Він прийняв її зізнання і не послав під три чорти. Отже, у неї є шанс!

Категорія: Сучасна зарубіжна література XXI ст. «Warner Bros», Сучасна зарубіжна література XXI ст., Фентезі | Додав: silverblackraven | Теги: романтика, Дж. К. Ролінґ «Гаррі Поттер», дружба
Переглядів: 831 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Обережне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Кохання з ароматом кави
Завантаження...