menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 25.05.2022 в 22:02
Фанф прочитано: 435 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
На жаль, нічого схожого не знайдено! Можливо автори забули додати теги до фанфіків. Нагадую, що варто їх заповнювати. Якщо ви вкажете однакові теги до всіх частин твору, у цій рамочці читачі зможуть легко усі знайти.
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Шерехатість його долонь


25.05.2022, 22:02
Шерехатість його долонь. Саме таким на дотик має бути щастя. Як шершаві долоні його-Гаррі. Усіяні сузір’ями маленьких вузликів й зашкарублостей. Теплі, з хитрою ніжністю і ніби схованою в них посмішкою. Щодня Драко вивчає риси свого-Гаррі, роблячи для себе все більше маленьких відкриттів. Це його таємна примха і насолода.
 
Учора Драко знайшов невеличку родимку біля мочки правого вуха. Здавалося б, що такого особливого в цьому? Звичайнісінька родимка, навіть не у формі сердечка чи щось типу того. А Драко нею захопився до нестями. Заплющив на мить очі, щоб закарбувати цю мушку в пам’яті назавжди (і обов’язково потім в сито спогадів), і м’яко поцілував її. Сонний його-Гаррі щасливо посміхнувся уві сні, закутався у залиту сонцем ковдру, щось пробурчав і міцніше стиснув Драко у жадібних обіймах.

А ось сьогодні новим божеством для Драко стала шерехатість долонь його-Гаррі. Момент цього відкриття в деталях до найменшої дрібниці закарбувався у тактильну пам’ять Драко, заліз йому під шкіру, дібравшись до самого серця, і залишився там назавжди:

Південне узбережжя Іспанії тонуло в ніжності призахідного сонця. Це було бажанням його-Гаррі – поїхати у весільну подорож до країни вечірньої зорі Гесперія, а Драко було без різниці куди – він дихав своїм щастям і не міг надихатися. Здавалося б, його скуйовджене чудо увесь час поруч, а йому цього мало, до безмежності недостатньо.

Сонце гойдало у вечірньому теплі м’які лагідні хвилі, забарвлювало в божевільні кольори неймовірне у своїй безкінечності небо. Усе потонуло в сонці: воно було в посмішках людей, у їхній незрозумілій м’якій говірці, у шалених кучерях його-Гаррі, у щасливих промінчиках довкола його очей, у млосній втомі стареньких кав’ярень, у мрійливій мелодії вуличних музик, у плавних танцювальних па закоханих пар, у зацікавленій стомленості туристів.

Його-Гаррі, почувши приємну мелодію, зупинився, кілька миттєвостей повагався, а потім в його пекельно зелених очах спалахнули смішинки. Він м’яко поклав одну руку Драко на талію, а іншою обхопив його долоню. Ці легкі коливання навряд чи можна було назвати танком, проте Драко вони подобались. Ніжні й сповнені любов’ю рухи були навіть більш прекрасними, аніж його улюблений віденський вальс. Правду кажучи, Драко просто любив усе, пов’язане з його чоловіком. Його-Гаррі м’яко зарився носом під шию, ховаючи неспокійну зелень очей, а його задоволентй сміх вібрував десь у ключицях Драко. Мелфою заважали набридливі піщинки у відкритих сандаліях, допитливі погляди перехожих, духота літньої спеки. Спокійне дихання та темні вихори, якими забавлявся теплий сильний ласкавий вітер, лоскотали чутливу шкіру на шиї. Проте усе це було того варте. Усі маленькі надокучливі незручності були варті приємної бажаної інтимної близькості коханого. Його лев (як подумки називає чоловіка Драко) щось муркотів, намагаючись підспівувати іспанською. У нього зовсім це не виходило –  Мерлін, відверто кажучи, це було просто жахливо: Гаррі не знав слів пісні, і взагалі цієї мови, не попадав в ноти, погано відчував ритм…але Драко заледве не тремтів від злегка хриплого голосу з нотками щастя.

І в якусь мить Драко повністю перетворився на оголений нерв, усі його відчуття зосередилися в руці, яку тримав його-Гаррі. Пальці Драко трішки поколювало від яскравості тактильних почуттів.

Здавалося, він міг відчути кожну нерівність на долоні подружжя. Його лев тримав долоню Драко м’яко, ніжно, з добротою і любов’ю, міцно і ненав’язливо одночасно, ніби кажучи: «Я не тримаю тебе, ти може піти. Проте я довіряю тобі: ти цього не зробиш». Драко заледве стримувався, щоб не піднести долоню до очей і не почати розглядати кожну впадинку, кожен шрам, кожен вузлик. Йому вдалося «втримати себе в руках» лише завдяки обіцянці самому собі вже завтра вранці, допоки його соня буде вперто ігнорувати надокучливе ранкове проміння, ретельно обмилувати кожен міліметр долоні коханого (і обов’язково погладити її).

Драко підніс долоню свого-Гаррі до зацілованих за день губ і залишив ледь відчутну обіцянку. З вдячністю і щемливою ніжністю. Музика дбайливо обіймала і дарувала обітниці вічного кохання. Драко їй не вірив, але він довіряв своєму леву.

Його-Гаррі щасливо посміхався кудись в плече чоловіку. Драко заплющив очі, і насолоджувався шерехатістю долонь коханого, своїм щастям. На губах застигла підслухана десь думка: «Мені не вистачає серця тебе любити».
Категорія: Сучасна зарубіжна література XXI ст. Фентезі, Сучасна зарубіжна література XXI ст., Романтика, Слеш, Songfic | Додав: Ilovemylifecuzmylifeisyou | Теги: Harry Potter
Переглядів: 435 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Обережне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Шерехатість його долонь
Завантаження...