menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 10.04.2022 в 17:22
Фанф прочитано: 191 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
На жаль, нічого схожого не знайдено! Можливо автори забули додати теги до фанфіків. Нагадую, що варто їх заповнювати. Якщо ви вкажете однакові теги до всіх частин твору, у цій рамочці читачі зможуть легко усі знайти.
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Таємниця Мальбонте


10.04.2022, 17:22
 - Ти справді хочеш знати головну таємницю Неба? - прокричав він з висоти свого росту.
 - Так! Хочу! - відповіла я, зірвавшись з місця
 - Тоді, sapere aude, Вікі!

   Він повернувся до мене спиною... Те, що я побачила, вразило мене настільки, що я стояла як вкопана, не в змозі вимовити ні слова. Мені здавалося, це тривало години, хоча насправді всього кілька секунд. Я бачила, як йому важко. Він думав, що зміг приховати свій стан, але не від мене. Я бачила, як ледь помітно здіймаються його плечі від частого дихання, як тремтять його руки. Здавалося, він щойно оголив не тіло, а свою душу. Я простягнула до нього руку. І коли між нами залишалися міліметри, він різко, не обертаючись, вхопив свою сорочку і швидкими кроками пішов геть, а я залишилася стояти на місці, так і не наважившись опустити руку і витерти сльози, які мимоволі полилися по моєму обличчю.

   Я знайшла його на тому ж місці, звідки відкривався чудовий вигляд на захід сонця. Він сидів потупивши погляд і нервово перебирав пальцями так, ніби щойно зробив помилку і думав, як її виправити. Вперше я побачила його таким, як у своєму видінні, там на краю скелі над прірвою. Я сіла поруч, торкнулася його руки. Такий легкий, невинний дотик заспокоїв його, чи просто мені так здалося.

 - Маль... - нарешті наважилася заговорити, - хто тебе так?
 - Я був дитиною. - він відповів спокійно і я зрозуміла, він готовий розповідати.
 - Ми бавились з дітьми, звичайні дитячі забавки, аж тут один із чистокровних вирішив поглузувати з мене. Що я не такий як всі і мене просто жаліють. Я знав, що це не так, але я був дитиною. У мені почала зароджуватися образа, я починав злитися і в цей момент земля почала труситися, листя з дерев сипалися, в одне навіть блискавка влучила і розламала навпіл. Ми всі налякалися. Ми не розуміли що відбувається. Але він розумів! Саме тоді він зрозумів.
 - Хто і що зрозумів? - перепитала я.
 - Шепфа. - спокійно відповів Маль і продовжив свою розповідь.

   Ми говорили і говорили. І чим далі, тим більше я проникалася його історією.

 - І тоді мама зрозуміла, що то ніяка не школа для обдарованих?
 - Мама від самого початку підозрювала. Все ж материнське серце не обдуриш.
 - І тоді вони з батьком викрали тебе?
 - Так. А далі ти знаєш. Бачила... - він втомлено зітхнув. - Йдемо до табору?

Він простягнув мені руку, допомагаючи піднятися, але моя незграбність і тут дала про себе знати. Я перечепилася об камінь і полетіла прямо в обійми до Мальбонте. На мить ми завмерли, дивлячись одне одному в очі, він заправив прядку мого волосся за вухо...
 - Обережніше! - сказав мені тихим голосом - я не хочу, щоб ти нашкодила собі.

   Я, збентежена такою ніжністю, кивнула і ми повернулися до табору.
 - Зайдеш? - запитав він біля своїх дверей. - не бійся, я тебе не чіпатиму, поки сама не захочеш.
   Мені хотілося бути поруч із ним і з кожною хвилиною це бажання збільшувалося, міцнішало, та і в його кімнаті мені було набагато спокійніше. Але той факт, через який я тут опинилася, турбував мене. Я не могла його обманювати, але й розказати не могла. Поки я збиралася зі своїми думками, він розпалив камін, приготував ароматний чай.

 - Маль... - я таки наважилася
 - Я знаю! - спокійно відповів він
 - Що знаєш?
 - Знаю, чому ти тут! - він повернув голову до вікна і місячне світло освітило жорсткі риси його обличчя

«Він знає, - подумала я - знає і так спокійно реагує». 
   Я підійшла до нього, хотіла торкнутися обличччя, та він перехопив мою руку і різко розвернувшись, промовив:
 - Ти дорога для мене, - він говорив швидко, ніби боявся передумати- я хочу, щоб ти була поруч і мені не важливо з якою метою ти прийшла, але ти прийшла і захотіла все розповісти.
 - Я...
 - Мовчи... 
   Хлопець приклав палець до моїх губ, ніжно подивився в мої очі, а потім різко поцілував. Від неочікуваності я аж заклякла. Маль теж завмер і повільно відсторонився від мене. В той момент я зрозуміла, що не хочу аби це закінчувалося і, довго не думаючи, обхопила його обличчя руками і поцілувала. Він наче цього й чекав. Ми були немов закохані, які давно не бачилися і не могли насититися цим довгоочікуваним поцілунком. Ми обоє горіли і обоє розуміли, що одними поцілунками сьогоднішня ніч не закінчиться. Та ми і не хотіли, щоб вона закінчувалася. 

    Він провів пальцями по моєму обличчі, відкинув волосся з моєї шиї, ніби питаючи дозволу, гладив спину, плавно переходячи до попереку, а потім нижче. Все моє тіло відкликалося на кожен його дотик неймовірним імпульсом. У якусь мить, одяг став зайвим і ми швидко позбулися його. Маль підхопив мене на руки і акуратно поклав на пухнастий, м’який килим, що був постелений біля каміну. Тут і зараз цей чоловік був для мене. Він руками вивчав кожен вигин мого тіла, залишаючи при цьому гарячі поцілунки на моїх ключицях, грудях, животі. Він не поспішав і від цього моє тіло ще дужче розгоралося бажанням. На мить відсторонившись від мене він сказав:
 - Твоє тіло, таке ж прекрасне, як і твоя душа.
    Він погладив мою ніжку від коліна і вище, провів рукою до внутрішньої сторони бедра, чим змусив моє серце битися ще частіше. Я затамувала подих в очікуванні, та він не змусив довго чекати. В ту ж мить він опинився у мені. Його темп був спокійним, розміреним, гарячий подих обпалював мою шкіру. Мої ноги міцно обвили його талію, а пальці впилися у мужні плечі. Маль був настільки чуттєвим і сильним водночас, що я вже не могла стримувати крики насолоди, що прагнули вирватися з моїх грудей і чим голоснішою була я, тим частішими і різкими були його поштовхи. І через кілька хвилин ми обоє були на піку, спітнілі, задоволені. Він запустив руку у моє мокре, сплутане волосся, заправив пасмо за вухо і ніжно поцілував у губи. А я уткнулася носом в його груди і повільно заснула

 - Кохаю тебе... - почула я крізь сон.
   Два міцно сплетених закоханих тіла, мирно спали на килимі, біля жевріючого каміну, у кімнаті, освітленій місячним сяйвом. У цей же час, війська Цитаделі наближалися до таємної локації прихильників Мальбонте. Можливо це була остання спокійна ніч у їхньому житті.

 

     Я прокинулася на ліжку, закутана ковдрою. Мальбонте не було поруч. За вікном солдати готувалися до бою. Я зрозуміла: «Цитадель вже тут».

Категорія: Візуальна новела - visual novel Візуальна новела - visual novel | Додав: tania24temofiichuk | Теги: пропущенасцена, heavenssecret, мальбонте, клубромантики
Переглядів: 191 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Таємниця Мальбонте
Завантаження...