menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 03.01.2022 в 13:05
Фанф прочитано: 322 рази
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Заблукати у трьох соснах


03.01.2022, 13:05
Своє двадцяти п'яти річчя Діпер вирішив відсвяткувати на самоті, в улюбленому домі дитинства. Він ледь не розвалився за останні роки, стільки пригод та нещасть випало на долю цього будинку. 
Юнак приїхав у містечко за тиждень до свого дня народження, попередньо відправивши привітальну листівку сестрі в Європу. Він був готовий розбирати завали будинку, аби перетворити його на щось путнє, можливо, навіть повернути крамничку. Але, на диво, розгрібати довелося лише бедлам всередині. Діпер ще з дитинства відзначився тим, що завжди закінчував почату справу, тому не міг заспокоїтися поки всі приміщення не були чистими. Під час прибирання він постійно натикався на ностальгічні речі, подряпинки на підлозі від копитець Пухлі, пошарпані фотографії, трохи зламані окуляри дядька Форда, сережки-зірочки Мейбл і навіть клапті паперу, що скоріше всього були колись щоденниками. Пам'ятні речі хлопець обережно складав у окрему коробку аби потім після відпустки забрати її з собою. Також, він повністю розчистив задній двір, полагодив скрипучі двері веранди та замінив усі лампочки у ліхтарях над дверима. 
На другий день молодший Пайнс вирішив прогулятися містом, побачити як воно змінилося за 10 років. Ґравіті Фолз було не впізнати. Вулиці були напів пустими, половина крамниць зачинені, колишні жителі, певно, виїхали, бо хлопець не впізнав жодного обличчя. Атмосфера була дуже напружена, задушлива та пригнічена. Місто було майже зруйнованим після останньої битви з Біллом Сайфером. Єдине що нагадало Діперу про бувалі чудові канікули в місті – водонапірна башта з тим самим чи то ядерним вибухом, чи то кексом, що колись намалював Роббі, аби вразити Венді. 
Незрозуміло як, Діпер опинився в лісі біля статуї. Права рука трикутника розпалася на три частини, відкололася частина циліндра та загубилася у величезній кількості зелені навколо. Хлопець сів на колоду біля того, що лишилося від статуї. Він знову поринув у спогади. Його огорнуло тепле відчуття ностальгії та легкого суму за минулим. Він згадав скупого дядька Стена, що постійно ходив похмурий, любив серіали по старезному телевізору та рахувати гроші. Згадалася і руда красуня Венді та її червоний купальник спостерігача в басейні.
Чиясь рука лягла на плече Діпера. 
-Трясця! - скрикнув він і злетів з колоди.
Перед хлопцем постав юнак з довгим золотистим волоссям і очима кольору застиглої смоли. На ньому була молочна сорочка на розпах з жовтою футболкою першим шаром, звичайні чорні джинси та пошарпані кеди.
-Привіт, Діпер,- усміхнувся юнак.
-Перепрошую, ми знайомі?
-Забув? Як шкода, аж ножем по серцю, ти мене розчаровуєш, Сосна.
Очі Пайнса округлилися до максимальних розмірів. В голові застрибали картинки, жовтий трикутник з одним оком, рушійна сила демона, остання битва та знищення негідника.
-Сайфер, - прошепотів Діпер.
-Чого ж так кисло, Сосна,- Білл підійшов ближче до хлопця, а той відступив на крок та напружився. - Не скучив?
-Ми ж тебе знищили.
-Ой, не спокушайся. Думаєш, що купка дилетантів без магічної освіти та практики, не беручи Форда, зможуть знищити могутнього демона? Смішно. До речі, як там Форд, я б хотів хоч на пару годин забігти додому через портал, який ви знищили.
-Він... Помер.
-Шкода, доведеться до смерті стирчати в цьому тілі. 
-Як ти став людиною?
-Вхахпапхах, я не людина, Сосна, це оболонка, мою вам вдалося знищити.
-Кошмар,- у серце Діпера почала влазити тривога, його ноги вже готові були бігти до хижі, збирати речі та їхати край за очі, аби більше ніколи не зустріти Сайфера.
А той уже стояв майже впритул до юнака.
-Задумався про щось, Сосна?
-От падлюччя! - Діпер похитнувся і ледь не впав та вчасно впіймав рівновагу.
Дозволу бігти він не чекав, в ту ж секунду рванув знайомою стежкою до будинку з дитячих спогадів, не озираючись. Білл так і лишився стояти біля своєї статуї.
-Йому ж уже не дванадцять років, а в душі такий самий заєць, - посміхнувся демон у людській подобі.
Пайнс залетів у будинок, моментально оббіг усі приміщення та позачиняв усі двері та вікна. Він був у паніці. Побачити демона в людському тілі, якого вважав давно знищеним, це було занадто для розніженого хлопця з великого міста. Аби хоч якось відволіктися юнак піднявся на горище, де колись вони жили з сестрою, замкнув двері та сів перебирати альбоми, що знайшов в цій же кімнаті. Так пройшов час аж до вечора, коли сонце світило у вітражі горища, утворюючи на підлозі дивні візерунки. З тіні виокремилася постать та вийшла у світло вітража. Діпер помітив його, Білла, та втиснувся у стіну.
-Чому ти такий шуганий, Сосна? Я тебе ще навіть пальцем не торкнувся,- з удаваним сумом вимовив демон.
-Тобі нагадати події 10 років тому?
-Пройшло 10 років?!- вигукнув Сайфер і сів прямо під світло західного сонця. -Не думав, що буду в забутті так довго. Нікого з колишніх жителів не лишилося. Гідеон поїхав кудись лікуватися, твоя руда подружка вийшла заміж і також переїхала, хтось помер, хтось народився. Рутина. 
Останні промені стрибали по яскравому волоссю хлопця, світили в його смолянисті очі та кидали візеруночки вітража на молочну сорочку. Картина відкрилася дивовижна, такого ніколи і в фільмах не покажуть. 
-Знав би ти скільки разів я руйнував і відтворював цей будинок, певне, вбив би мене,- усміхнувся Білл, а мовчазний співрозмовник злісно зиркнув на нього з-під чуба.
Демон піднявся і підійшов до ліжка на якому сидів Діпер.
-Ти не уявляєш як мені було нудно. І тепер коли ти тут я не планую просто так впускати таку нагоду. Знаєш,- Сайфер підсувався до юнака все ближче і ближче,- демонам не потрібно вдовольняти людські потреби, але перебуваючи в людському тілі я зрозумів, що таке бажання та спокуса для вас. Давай повеселимося.
Демон простягнув руку до хлопця і той без вагань відштовхнув її.
-Я ніколи не забуду того разу коли погодився на такі веселощі з тобою! Мої руки досі в шрамах, мені досі соромно за те що я не контролював! Забирайся зі своїми пропозиціями!- емоційно і на високих тонах говорив молодший Пайнс.
-Ти не розумієш. Навіть якщо ти відмовляєшся, те що мені потрібно я всеодно візьму. Відмовляєшся?
-Відмовляюся! Звали звідси.
-Ясно.
Демон відійшов від ліжка на пів кроку та зачекав поки Діпер відведе погляд. Скориставшись цим, він накинув на шию юнака м'який ланцюг і цим же ланцюгом обмотав руки своєї жертви.
-Єй! Ти що надумав?! Відпусти мене негайно!- брикався та кричав юнак.
Білл усміхнувся та потягнув за собою у тінь Діпера, як ланцюгового пса. Шляхом з якого демон увійшов до кімнати вони потрапили в тіньовий світ. Абсолютно все було такого ж виду як і в реальності.
-Не переймайся в реальності ніхто не зайде в хатину, а в тіні я володар. 
Демон у тілі людини затяг хлопця за собою та з силою смикнув за ланцюг від чого другий похитнувся та гепнувся спочатку на коліна, а потім і на бік. Він зашипів від болю, а потім з новою силою накинувся на кривдника з новою порцією проклять. Сайфер опустився на коліна до уже сидячого в позі жабки Пайнса та підтягнув його близько до себе, обхопив його рукою за талію так, що їхні животи стикалися.
Діпер завмер від страху, що мав на увазі Сайфер, коли говорив про людські потреби, хлопець так і не зрозумів, тому через безвихідь просто сидів та чекав. 
Білл запустив руку під темно-синю футболку, а другою притис голову хлопця до свого плеча та зарився носом у темні кучері . Вони просто сиділи деякий час, поки рука під футболкою не почала блукати по спині, перераховуючи хребці, та з кожним наступним спускатися все нижче та нижче. Пайнс перелякано зойкнув, коли пальці торкнулися кістки курпика, а рука, що лежала на його потилиці стрімко перемістилася на ліву сідницю. На це демон лише всміхнувся та продовжив ніжно виводити з себе свою жертву, яка продовжила брикатися. 
-Тихіше. Перестань смикатися бо ще боляче зроблю,- пробурмотів юнак та трохи відхилив від себе Діпера, аби заглянути йому в очі.- Не змушуй мене використовувати магію примусу, штука не найприємніша.
Діпера пересмикнуло від подиху Сайфера на своєму обличчі та від думки, що йому не хочеться вириватися з обіймів демона. Йому стало гидко від самого себе, адже десь в глибині душі було цікаво прожити відчуття близькості з недолюдиною.
-Роби, що хочеш, мені начхати, - похиливши голову, прошепотів хлоп.
-Я зроблю все обережно та ніжно, не переживай,- задоволено мурмотів Білл.
Він торкнувся пальцями щоки Сосни та знову заглянув в його карі очі. Пальцями зісковзнув з щоки на губи юнака, від чого той затремтів. Повільно їхні уста доторкнулися та злилися у неспішний, довгий та ніжний поцілунок. Білл обережно, аби не злякати партнера, зняв з нього футболку, через яку без перешкод пройшов ланцюг, лишаючись на руках та шиї Діпера. А слідом за верхньою частиною одягу полетіла і нижня, оголяючи худі ноги з світлим волоссям, худий підтягнутий живіт, акуратні соски та ключиці що з кожним подихом власника натягували шкіру до білизни. Хлопець лишився лише в спідній білизні, а демон повністю одягнений, це було, на його думку, несправедливо. Він потягнувся одразу до футболки, аби одним рухом зняти обидва шари одягу. На купу до його речей полетіли і чужі. Сайфер зупинився, роздивляючись майже голе тіло Діпера, його погляд зупинявся майже на кожному сантиметрі шкіри, аби запам'ятати все до останніх подробиць, ніжно-рожевий колір сосків, ребра, що випирають, бархатна шкіра шиї та ледь помітна пульсуюча венка на ній. Вмить нашийник з ланцюга розтав у повітрі і демон у людській подобі припав до тонкої шиї юнака та виціловував кожен сантиметр, утворюючи свій химерний візерунок. Від кожного поруху Пайнс здригався ніби від електричного струму, його повністю окупувати мурахи і по тілу, починаючи з живота, розливалося приємне тепло. Він важко вдихав коли губи чи язик Білла торкався його шкіри.
 В симфонії вдихів, схлипів, зойків чи тихих коротких стогонів Діпер не помітив миті підготовки і очуняв лише тоді коли демон був готовий увійти в нього. Хлопця одразу захлеснула паніка, він хотів утекти.
-Ні, ні, ні. Я не дозволю так просто...- голосив юнак, намагаючись відповзти назад.
-Стоп, спокійно. Перестань боятися.
-Це не правильно!
-Що не правильно? - роздратовано спитав Білл, зводячи на переніссі брови.
-Це все неправильно!
-Трясця, серйозно? Ти лише зараз вирішив думати про правильність речей? Якось запізно. 
-Я не хочу,- шепотів хлопець, закриваючи обличчя руками.
-Заспокойся,- підмовляв демон. - Все буде нормально, я ж пообіцяв. Я не в тому становищі аби обманювати. Я почну, а ти кажи коли буде боляче.
Не чекаючи відповіді, Білл перевернув партнера на живіт і, направивши абсолютно людський член, повільно рухнув тазом від чого Діпер під ним голосно скрикнув. Він відчув повний спектр болю, від помірного до повного дискомфорту. Після пари болючих поштовхів, тіло почало звикати до присутності чужого тіла і навіть підлаштувалося до його розмірів. З кожним разом дискомфорту ставало менше, але цей процес не приносив бажаного задоволення, більше цікавили губи демона що продовжували виціловувати символи. От саме ці дії змушували молодшого Пайнса відволікатися від дискомфорту між сідницями. В один момент у юнака почали німіти руки, стояти в одному положенні було не дуже зручно тому він вирішив перевернутися на спину. Це вдалося не одразу, але після пари спроб і трохи магічної допомоги Білла хлопець більш менш зручно ліг. Демон не переривав акту вандалізму, але коли той змінив положення щось ніби перевернулося. Кожен порух змушував Діпера вигнати спину, аби збільшити кут між ним та партнером, та вигукувати його ім'я. Сайфер постійно змінював ритм через що тіло не встигало звикати і новий захід вибухав феєрверком відчуттів. Через надлишок пристрасті хлопець обійняв демона в людській подобі за шию до скрипу натягуючи ланцюг. Він відчув, ще мить і він розтане ніби солодка вата у воді.
І ця мить настала. Вибух дійшов аж до останніх нейронів мозку та стер усе, що могло хвилювати юнака. Він скрикнув та секундно витягнувся вгору, розтягуючи відчуття насолоди. Ланцюг зник і руки майже зісковзнули з плечей Білла, але Діперу довелося стиснути їх сильніше від болю адже така ж вибухова мить наздогнала і демона. Він вхопився за талію худого партнера та, різко видихаючи крізь зуби, закінчив. Руки на його плечах розслабилися та упали на коліна, а партнер відключився. Сайферу не хотілося рушити такий блаженний спокій хлопця, що мирно сопів у нього на плечі.
 
Пайнс прокинувся в своєму старому ліжку. Перше що він побачив була брудненька стеля та легке світло в якому літали порошинки. Повернувши голову на ліво, його очі зустрілися з темною смолою, що розливалася у очах Біла. Хлопець згадав тіньову сторону своєї кімнати. І протяжне "Йой" наповнило тишу. Він закрив очі руками та відвернувся до стіни, а демон у людській подобі лунко засміявся. 
-Нема чого соромитися, Сосна, - лагідно і з усмішкою сказав демон.
-Як же тут не соромитися.
-Дуже просто, вважай це прощальним подарунком.
-Прощальним? - Діпер повернувся назад і побачив як його партнер уже стояв посеред кімнати.
-Так, Сосна, прощальним. 
-Чому? - невгавав хлоп.
-Це людське життя, не моє, і тіло пусте. Душа, якщо можна так назвати той згусток енергії, який переміщається з тіла в тіло, вже стерлася по-максимуму. Вона не витримала б і року.
-Що буде з тобою?
Білл видихнув і мовив: -Я зникну, у людей це називають смертю.
Пайнс уважно дивився на тіло юнака, яке у нестямі ночі запам'ятав до останньої деталі.
-Ти чого замовк? Сосна, ти що переживаєш за мене?
-Ні в якому разі! - вигукнув хлопець.
-Ну, я так і думав,- усміхнувся Сайфер.- Я живу не одне століття. Бачив війни, перевороти, стихійні лиха, дурних та розумних людей. Але хоч все це я пам'ятаю смутно та в тумані, останні років 15 я не забуду. Знаєш куди діваються демони?
-Ні, звідки ж мені знати.
-Ми перенароджуємося. Стаємо людьми, проживаємо ваше життя, повертаємося до своїх витоків і отримуємо довге життя наповнене магії. Це вічний цикл. Лише одне змінюється – пам'ять. Ми забуваємо попереднє життя. Все до останньої секунди. Але я хочу пам'ятати ці 15 років, я згоден навіть на 24години. 
Демон підійшов до ліжка Діпера та нахилився до нього.
-Знаєш, сосна, колись доля занесе мене до тебе знов, через декілька століть точно. Ти встигнеш переродитися безліч разів, а я буду один і той же. Всесвіт направить нас один до одного, я відчуваю.
Білл узяв обличчя Пайнса у свої руки та поцілував того в лоба. Великі карі очі втупилися у обличчя Сайфера.
-Твою набридливу пику я буду радий не бачити пару століть.
Вони розсміялися. А потім тіло юнака, яке окупував демон, почало танути.
-Ну от і все. Важко було підтримувати такий зовнішній вигляд останні роки. Але я радий, що дочекався твого повернення, - Білл піднявся та став ближче до центру горища.-Розповім тобі цікавий факт мого демонічного народження. У вигляді демона я з'явився на цьому місці, де твої предки згодом побудували хижу. 
-Як символічно.
-Я той ще романтик, - усміхнувся демон.- Не прощаюся з тобою, Сосна. Наступного разу я знову нагну тебе.
Задоволене обличчя зникло в повітрі. І в кімнаті лишився лише один невдоволений та роздратований Діпер.
-От наволоч. Падлюччя,- видихнув хлопець та пустив скупу сльозу, що повільно сповзла з щоки та впала на простирадло...
 
Категорія: Фентезі Фентезі, Закордонні м/ф та м/с, Міфічні істоти | Додав: Stanasiya | Теги: ліс, Діпер, хижина, Тіньова, статуя, ланцюг, демон, горище, фентезі, Ґравіті Фолз
Переглядів: 322 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Обережне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Заблукати у трьох соснах
Завантаження...