menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 17.06.2022 в 21:51
Фанф прочитано: 213 раз
Час прочитання:
Категорія: POV, Ангст
До фанфіку залишено: 0 відгуків
На жаль, нічого схожого не знайдено! Можливо автори забули додати теги до фанфіків. Нагадую, що варто їх заповнювати. Якщо ви вкажете однакові теги до всіх частин твору, у цій рамочці читачі зможуть легко усі знайти.
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Малюнки на стіні


17.06.2022, 21:51
Малюнки на стіні… Я їх бачив не раз. Десятки різноманітних замальовок, начерків та ескізів висять, акуратно прибиті цвяхами до бетонної стіни. Вбиті холодними пальцями, що нервово стискають важкий молоток. Старий іржавий молоток, стіни зі старими пожовклими шпалерами та нові блискучі цвяхи з новими й новими малюнками.

Ти завжди любив його. Здавалося, це почуття оселилося в тобі з самого першого погляду на нього і з кожним разом, коли тобі вдавалося хоч на мить глянути на нього, зростало все більше й більше, міцніло, набирало вагу, чому тобі часом ставало неймовірно важко в районі ребер, де він причепився до тебе своїми липкими лапами. Де причепив свій шорсткий кокон. Нині він спить. Спить у тобі. А ти його плекаєш, з тріпотінням прислухаючись до кожного його відлуння, насолоджуєшся кожним торканням ребрами до шорстких стін цього кокона. Таким терпкими на смак дотиками!

І він росте, хижо вбирає все твоє тепло, висмоктує його з тебе до останньої краплі. Це через нього твої руки такі ж холодні, як й бетонні стіни. Це через нього ти припинив помічати щось довкола. Припинив спати ночами. Лиш натираєш на тонких пальцях мозолі від грифельного олівця, котрим вимальовуєш його очі, його волосся, вилиці, губи… О, ці губи! Твої, що зазвичай застигають в чемній усмішці, губи розмикаються лише для нього. Лише для нього твоя звичайна усмішка стає особливою, лише його погляд ти намагаєшся зловити так палко, й лиш вкотре прикушуєш губу від неможливості зробити це. Я знаю це, як ніхто інший. Стільки разів я зазнав поразки в спробі звернути на себе твій хоча б швидкий, скороминучий погляд; скільки разів я накушував губи до крові, коли обіцяі собі, що це востаннє я даю волю емоціям.

А він усе зростав. Тобі все важчало. Нестерпним було стримувати його свідомість у собі, й ти знайшов вихід, як дати йому волю. Ти почав частинами, крихтами переносити його на білий папір, переносити його – а колись твоє – тепло, давати життя його душі олівцевими штрихами. Тоді й з'явився перший його портрет, що вийшов з-під твоєї злегка тремтячої від хвилювання руки. Ніколи не забуду твого погляду, коли ти закінчив малюнок та відклав, відкинув олівець геть. Я, як завжди, спостерігав за тобою в щілину дверного отвору, стримуваний дверною рамою, немов невидимою оболонкою. Оболонкою холодної та старої стіни твого світу, в якому не було місця ні для чого, крім нього та нових малюнків. Він зістарив твій світ собою. А ти й не помітив, наївно вважаючи, що з його пробудженням усе стане іншим. Що твоє тепло повернеться до тебе набагато палкішим, що губи будуть покусаними ним, що шорсткі торкання будуть не під ребрами, не всередині… що твій світ оживе разом із ним.

Але ти помиляєшся. Коли він прокинеться та вилізе зі свого кокона, все зруйнується. Він просто придушить тебе своїм его. Ти задихатимешся від пилку, що злітає з його величних крил. Але твоя грудна клітина буде пошматована разом з його коконом – такими ж різкими рваними поштовхами істоти, що скучила за повітрям. Тобі буде не під силу більше стримувати його в собі. Він надто великий. Занадто величезний розмах його крил. Вони упиратимуться в пожовклі стіни твого світу, черещ що вони покриються мозаїками тріщин, стримуючи твою захисну оболонку з останніх сил. Здавалося б, які сили біля холодних, нерухомих стін? А вони так віддано намагаються врятувати тебе. Але під його тиском невдовзі все звалиться. Стіна паде уламками й покриється пилом колишньої двожильності. Але навіть тоді не побачиш реальності. Ти задихатимешся від настирливого пилку, що обсипається з крил, котрі нависають над тобою. Просто тоді ти станеш уразливим для всього, такого чужого для тебе, світу. Під твої розпорошені ребра зможе пробратися будь-яка комашка, будь-який хробак. Ти будеш відкритий для всього, для будь-якої зарази. Та все ж, ти бачитимеш тільки крила. Навіть тоді твій погляд не затримається на мені ані на мить.

Ах так, твій погляд… Коли ти малюєш - жадібно вимірюєш сантиметри білого листа, ревно позбавляєш його чистоти, замінюючи її на сірі сліди олівця, з яких одержимо виводиш його силует. Гарячковий блиск твоїх очей підкреслює шалений ритм твого серця, його видно поки тільки в розширених зіницях, що відкривають тунелі вглиб тебе і намагаються поглинути більше його тепла колишнього твого. Поки що твоє тремтяче серце лише постукує по стінкам кокона. Поки що воно не проглядається крізь вивернені назовні ребра. Поки що воно під захистом. Коли ж це станеться, обіцяю, твоїм захистом стану я.

А поки що я тільки стою біля холодної бетонної стіни, підглядаючи за тобою у прочинені двері. І ти знову кусаєш губи. Але навіть там, на портреті, він не дивиться тобі у вічі. Він ніколи не дивитиметься в твої очі, хоч би як ти не намагався! Тобі не повернути своє тепло! Незамкнене коло… і не коло зовсім. Ти віддаєш йому все, а він сприймає це за належне й продовжує грати за давно написаним сценарієм. Він – персонаж серіалу. Плід чужої уяви, так старанно вивірений не одним десятком людей. То чому ж цей плід росте всередині тебе? Чому виснажує твоє тіло? Твою душу? Чому ти віддаєш йому всього себе без залишку, замкнувшись у своєму світі, та терпиш те, з якою швидкістю він вростає в твоє тіло, все сильніше чіпляючись за ребра? Чому він? Холодний образ, який живе паразитом за рахунок чужого тепла та чужої любові…

Ти невпинно водиш олівцем по паперу. Штрих за штрихом. Лінія за лінією. Його образ вже настільки знайомий тобі, що рухи холодних пальців доведені до автоматизму – кожна риса його обличчя вже була намальована тобою десятки, ні, сотні разів. Але ти так само радієш, коли з-під олівця вимальовується його образ; з такою самою ніжністю проводиш подушечками пальців по гладкій поверхні листа, плутаючи тепло від грифеля з його теплом; так само дбайливо прибиваєш тонкими цвяхами кутки аркуша до стіни, ледве знайшовши на ній вільне від малюнків місце.

Скоро на цій стіні не залишиться ані сантиметра без малюнків, і тоді він прокинеться. Але ти можеш не боятися нічого й нікого, адже я завжди буду поруч, нехай і за межами твоєї стіни, що впала. А поки що я чекатиму і з ревнощами спостерігатиму, як ти, такий живий зараз, вішаєш черговий його портрет, стоячи на хиткому табуреті. Як ти вбиваєш нові цвяхи іржавим молотком. А вбиваючи нові цвяхи в пожовклу стіну крізь куточки все нових й нових малюнків, ти вбиваєш все нові й нові цвяхи в моє серце - усіяне металевими штирями, що виглядає крізь вивернуті навиворіт ребра. Вивернуті тобою – плодом моєї уяви…

І як тільки ти знаходиш ще вільне місце?
Категорія: Ангст POV, Ангст | Додав: Sea_Wasp
Переглядів: 213 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Малюнки на стіні
Завантаження...