Не думати, не думати, не думати.

Лежати у ліжку з заплющеними очима і дивитися на кольорові кола на звороті повік. Слухати цокіт годинника і рахувати удари серця. Дихати через раз. І не думати.

Не згадувати далеке минуле і не будувати повітряних замків. Стискати щелепи до болю, щоб нагадати, що живеш. Кутатися в ковдру щільніше, бо холод рветься крізь шпари. І не думати.

Співати колискову демонам під ліжком і вдивлятися в темряву до посиніння. Здригатися від найменшого шороху і скрипу за вікном. Краєм ока спостерігати за тінями з тривогою, а якщо котрась з них оживе? Обнімати подушку тремтячими пальцями. І не думати.

Чекати на новий день наче на смерть. Кидати йому виклик і одразу ж відступати. Ходити по лезу ножа просто щоб щось відчути. Бити себе в груди, що все зміниться. Плакати, бо брехня. І не думати.