menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 22.03.2022 в 13:12
Фанф прочитано: 288 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
На жаль, нічого схожого не знайдено! Можливо автори забули додати теги до фанфіків. Нагадую, що варто їх заповнювати. Якщо ви вкажете однакові теги до всіх частин твору, у цій рамочці читачі зможуть легко усі знайти.
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Таємнича тінь


22.03.2022, 13:12
– як кумедно...
Одна з фігурок на полі в чорно-білу клітину ледве чутним стуком переставлена з першою на другу позицію
– шах і мат!
З лихим смішком бовкнула дівчина, сидічи на дивані, навпроти якого стояв стіл з дорогого червоного дерева, розташовуватися ігровій дошці тільки там. Ці візерунки, вирізані на дереві старанними і витонченими рухами, брудних і убитих працями рук. Такими являли себе, майже усі меблі в приміщенні. Але гаразд, відкладемо думки про заможність особистості убік. Яким би безглуздим це не здавалося, але леді сиділа навпроти порожнього місця. Нікого більше не бачилося, невже суперник це лише плід багатої уяви або неприємної зарази, яку варто залишати десь в тіні? Порпатися в голові у героїні немає кому зовсім, навіть більше можна сказати, що ніхто б і не посмів цього зробити. У кого досить сміливості підійти до правительки з настільки льодовитим і глибоким поглядом, чия персона відправить на смертну кару або вб'є саморучно за будь-яку помилку? Як безглуздо якщо подумати, але не для неї, їй дозволено, їй можна. Нікому стояти на шляху, адже він і так забарвлений в яскраво-червоні відтінки. 
Несподівано тишу в пишних надбаннях обірвав стук у двері. Ті були відчинені чоловіком заввишки десь метр дев'яносто, досить таки вселяючі габарити на відміну від менш страхітливих юначки, що вже розкинулась на м'якій гарнітурі. Якісь сто шістдесят чотири сантиметри здавалися дрібницею, але достатньо смутного оху і вже усі найменці в паніці та нерозумінні, що робити хай їй грець!? Раптом вона знову невдоволена, трупів нам не треба! Це здавалося ще смішнішим, ніж голови які відлітали від їх тіл кудись в куток. Як м'ячики для гольфу, тільки в декілька разів більше. Дивні асоціації.
– чи можу я війти міс Крістіан? 
Дівча пирхнувши, але кивнув дозволила зробити крок вперед. Так і бути, сьогодні настрій гарний, можна виправити без особливих подій. 
– для тебе королева Крістіан, Редманд. Ти вже спілкуєшся не з безглуздою принцесою, а повноцінною правителькою.
Пролунав мерзенний і неприємний сміх. Ніби не їй був властивий, здавалося іноді, що в крихкій оболонці сидить щось страхітливе для очей звичайних смертних. Крісті посміхнувшись трішки нахилилася і поплескавши на місце поряд з собою кликнула того, що прийшов, як маленьку дитину, поближче
– сідай, таке відчуття, що злого вовка з казок вирішив відвідати. Не з'їм, обіцяю.
Гострий вищир не заспокоював, було легше повірити в те, що серед королівських жеребців уродиться пегас. А такого жодного разу не було, що дуже логічно, а висновки робіть самі як і той, якому належало з цим дрібним чудовиськом вести діалог
– вірю вам, королева, ви ж приблизно знаєте мету мого прибуття?
Спитавши це юнак сів поруч, намагаючись бути у своїх словах і діях пильнішим
– гм, звичайно ж знаю! Ахах, цікаво послухати маячню того, хто зрадив такій дивовижній діві. Що розповіси, коханий?..
Це "коханий" пролунало як виклик іншої людини. Ніби плакати по голосу готова, хотіла викарабкатися з кайдан, що її скували і притулитися до співрозмовника з мольбами повернутися і допомогти, не залишати як він і пообіцяв. Але замість замальованої картини, глибою перед ним сиділа така ж збентежена володарка. Де ж ці безвинні сірі очки, які дивилися на нього з таким щастям, дитячим і заспокійливим... На їхньому місці утворилися глибокі затьмарені діри від яких бридко ставало. Може когось обнімав страх до кісток, але не парубка, більше сором і горе про себе нагадували, через те, що обдурив ту, кого так кохав усім серцем
– одразу на такі теми? Не мав на думці те, що ти так швидко вирішишся, здається, ми і не зустрічали той дивовижний рік разом. 
Хлопець вже мозолив очі. Ох, набридали обидва закохані птахи, які ніяк не могли жити душа в душу, а зараз вже запізно, одна в золотій клітці, інший ось виправдовується
– а я не бажала, щоб ти тон змінював, засмучує тільки те, що я не взмозі відняти твоє серце самостійно і залишити собі як трофей. Але, якщо поміркувати, душа якогось кріпака виглядала б живіше і ясніше...
Чоловік підвівся дивлячись на ту зверху вниз. Перед очима не та людина, з якою він бажав поспілкуватися. Ці фрази безглузді, ця розмова загалом має тільки один кінець. Редманд був не легковажним і дурним спадкоємцем, відчував кожного наскрізь, розумів з одного тільки погляду хто тут, саме зараз, перед ним. Як таку ілюзію не помітили..? Як оточуючи могли бути такими байдужими!? Звалити купу думок на мари божевільного важко. Хлопець, здається, відчував з певного моменту щось недобре, не вірилося, що дещо скалічело того янгола занадто сильно. Через купу роздумів, думок про те, що відбувається... Хлопченя дійшло цілком логічного висновку, його тільки потрібно було підтримувати вагомими доказами або ж особистою зустріччю. Від цієї події, навіть очі на реальність розімкнулись, ясно як день, що тут відбувається.
Молодий чоловік трішки оступився, відійшов от того з ким починав сваритися
– біс... 
Ледве чутно хрипнув він. Навіть не вірилося, що досить змучений флакон здатен утримати в собі щось набагато сильніше. Вона ж повинна була померти в перші години
– хэй! Я не думав, що ми переходитимемо до мене, ох, так не домовляються хлопчик. 
Щось зітхнуло. Зараз це вже назвати людиною язик не повертається, все-таки, це сама нечиста сила підтримала своєю реакцією
– що ти за таке, чудовисько... Де власниця тіла яким ти користуєшся?.
Почувся смішок
– хочеш казочку у вигляді передісторії того, що сталося розповім? Давай не боятимемося мене, називай як тобі завгодно, хоч бовдур, але побалакати про це у мене було б велике бажання. 
Ковтнувши вже холодне через атмосферу повітря, той сів. Кістки здавалося починали тріщати от смутку і страху, навіть не за себе, а за жертву тіло якої було без дозволу окуповане.
Чорт ж піднявшись швиденько став шукати по полицях якусь книгу. Вони усі були однакові, кожна мала на відмінно від сусідки тільки подряпані ієрогліфи на собі. Значки, що розуміли лише мешканці цього маєтку, з набутком в далеко не один рік. І ось, бажана книжечка знайдена, він повернувся на своє місце розкриваючи джерело інформації на перших сторінках, поклавши його на стіл. Єдине, що там з'явилося очам спостерігача – це сімейна фотографія королівського роду
– гадаю, ти знаєш дерево сімейки у будинку яких розташовуєшься. Так от почнемо ж. Одного осіннього вечора, в не найсприятливіший день і здавалося зовсім проклятий, народилась дівчинка Крістіан. Як найкраще міцне вино і в'язка ромашок, які ніколи не пов'януть. Спробуєш її благодать хоч раз і важко вже стриматися далі, чи не так? Русяве волосся, як у короля, тільки ось очі сірі та простягаємі небесною мряковиною, але з іншого ракурсу, порожні і безбарвні, що найголовніше розчарування в дитині для батька враховуючи його походження. Але було дещо, що лише погіршивало становище. М'який і недоречно лепський міським принципам характер. Безхребетною ганчіркою виявилася нахвалена простолюдинами принцеса. Чоловік вже позбавитися бажав від помилки, але залишив не розуміючи даремність цієї малявки. Другою ж дитиною, всього на рік молодшою але розумнішою здається на двійку столітть, став син з ідентичним ім'ям. Запитаєш, чому народові показаний лише один спадкоємець з таким назвиськом? Старшині хотілось цю честь присвятити сильному і якісному спадкоємцю, на честь свого відомого на світ батька. Але уродилося першим те, що вже не вдивляло бажаним, тому під час якраз таки другої спроби, був народжений відповідний варіант. Тільки ось дружина наполягала, що нехай залишиться те ім'я вже й дочці, а на публіку подати сина іншим. Через відмови і сварки все ж вирішили підчепити ярлик у вигляді "Олівера", з німецького частково означає "воїн", яким і був названий. Холодний як сталь, безжальний як справжній лідер.
Красивий і обдарований атрибутом у вигляді смарагдових очей, від чого його опікун був задоволений як ніхто інший. Боже, який же дар з небес, який дивовижний талант!  
Істота замовкла і втупилася на принца
– ти прийшов не через Крісті. Тебе... Бентежить біс в її тілі або ж я, правильно тебе зрозумів?
Знову цей оскал, як в дикого звіра, такий неприємний погляду і сповнений страху, панікою, бажанням сховатися чимдалі
– ну тоді не тягнутимо лямку і перейдемо до того, що ти так чекаєш. Тієї частини історії, яка б заспокоїла твою душу. 
Дух почав знов не чекаючи відповіді. Знав вдало, що брехню мелитиме в обличчя до останнього, вже зрозумівши, що та яку колись "кохав" все чує. Спочатку будував з себе такого героя, що хоче врятувати страждаючу от злого дракона, але далеко від інтуїції чудовиська не піти, а жести ще більш чіткі для самої жертви. Кохання лише захист від усім знайомих намірів, хоча крихітний шанс, що те на що він розраховував пішло б йому на користь 
– ну і ось. Два спадкоємці, а трон - один. Проігнуруємо те, чому перший спадкоємець або ж той, хто і повинен стати лідером, знайден мертвим. Ти розумієш, хэх. Але ти ж не передбачив один нюанс, душа вбитого наврядчи в покої, згадавши купку його гріхів. Тому душка, що так жадає помсти зайняла, все ж таки міцну позицію або ж тіло іншого уродженця. І зараз влада минула, жорстока і нестерпна повернулася але з подвійною силою! 
Засміявся ворог, що показав свою особу розповівши досить коротенький переказ. Зараз зрозуміло, що Редманд знову базікає з тим кого так бажав позбавитися 
– вважав, що Кріс під моїм керуванням розскочится як лялечка після удару об підлогу? Сподівався використати її як пішака, щоб і підозр на себе не брати і мене на свою душу. Тільки ось, вона дуже сильна, вона дочка бісової чаклунки, дурбесело... Деррик нахабно брехав розповідаючи, що обидві дитини від однієї жінки, перша виявилася похибкою від іншої дами, але та мала такі сили, що ставало мені навіть заздрісно. 
Той не міг зупинити свій монолог, поки слухач вже знов втікав назад. Погане передчуття. Не було в планах юнака те, що нечистою силою виявиться не випадкова особа, а саме той, чийого загину він так бажав увесь час. Суперник не безглуздіший, теж його коштує, тому і збентежився, знаряддя доки не діставав
– ну, святий ти наш, що ти хотів дізнатися насправді, розбалкуй ж мені свої безглузді питання!
Піднявшись пані підійшла ближче, з кожним кроком ока жертви сповнювалися терором, руки тремтіли і вже лізли в кишеню, що б дістати щось гостре. Дякуючи комусь з звідти, ножик з собою брав
– відійди, чудовисько!
Маріонетка відійшла убік тільки перед її очима з'явився гострий невеликого розміру ніж. Заснути навік стало б поганим ходом
– ну чого такий переляканий...? Я знаю чому ти так ненавидіш мене. Я знищив честь тієї в кого так вірно віриш, ти ж у свою чергу позбавив мене життя і можливості керувати під своїм ім'ям. Думаю наступний крок за мною?
Несподівано в руках з'явилась не якась звичайнісінька зброя, а гострий меч з незвіданої чорної матерії, вона матеріальною й не була, стає чимось різальним за бажанням користувача і випаровується так само в будь-який момент, сліду не залишаючи
– як тобі моя гра?
Помах мечем і на грудях хлопця жахлива рана, що криваве і проливає все більше кольору на підлогу. Як тріумфально відчувати перемогу, приємний запах крові і її дивовижний вигляд. Олівер почував себе чудово, насправді дивовижно. Коштувало тільки жертві самій втікнути в пастку, навіть наживи не знадобилося... Якщо звичайно сестру за неї не вважати. 
Очі раненого сповнювалися болем, якимсь відчуттям провини за діяння життя. Він обхопив плечі свої ж і зігнувся від нестерпного болю. Ноги відчули слабкість і більше не тримали порізане тіло. Той з гуркотом звалився на підлогу залишаючи навкруги тільки більше плям.
У очах темнішало, у роті смак металу і рідина яку вже випльовував щоб не захлинутися. Піднявши погляд колишній монарх свого королівства, розглянувши скривавлені руки, нарешті примітив дівчину. Йому. Перед нею соромно, ні, не перед Олівером, а саме перед Крістіан яку він бридко використав
– Крісті... Пробач.
Кожне слово давалося важко, доводилося ковтати миттю кров щоб хоч звук гаркнути і не обпльовувати нею все навкруги. Дійшло до точки неповернення усе. Фігура далі так й стояла поряд, яскраво посміхаючись та спостерігаючи за його карою. Вбивця готовий на свої досягнення дивитися, мабуть, вічно, приємне почуття його не залишало зовсім. Ось, поранений без свідомості впав на підлогу. Дихання відсутнє як і пульс. Принц мертвий. 
Мертвий... Очі, що раніше лякали і примушували відвернутися от лиця леді різко стали світлими, щирими. Так само швидко і наповнювалися сльозами. Хотілося кричати і бити себе за те, що скоїла. Вона, вбила його своїми руками... Дівчина монстр, що вбив найдорожче у своєму житті, який жах .
– Редманд, пробач будь ласка, скажи щось, опритомній і скажи, що все не так погано, як здається!
Лунали відчайдушні крики, що у результаті супроводжувалися відкинутим убік знаряддям і крахом на підлогу. Принцеса схопила труп, трясла його і намагалася намацати пульс. Марно, його не повернути, нічого більшого і не зробиш. Другий Фейріс пішов, щоб дати змогу собі, театр у вигляді істерики родички подивитися, совість не гризла зовсім, душа так раділа як ніколи раніше. Один ворог вбитий, поки друга у відчаї намагається врятувати коханого. Яка ж жорстока кінцівка наздогнала суперника, наскільки ж сумною подією стало це для лялечки... Але, ера крові і жорстокості лише починається. 
Категорія: Ангст Міфічні істоти, Історичні епохи, Драма, Фентезі, Сучасна авторська література, Ангст, Містика | Додав: Agnes161616
Переглядів: 288 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Обережне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Таємнича тінь
Завантаження...