menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 04.03.2022 в 21:51
Фанф прочитано: 608 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
На жаль, нічого схожого не знайдено! Можливо автори забули додати теги до фанфіків. Нагадую, що варто їх заповнювати. Якщо ви вкажете однакові теги до всіх частин твору, у цій рамочці читачі зможуть легко усі знайти.
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Колись у барі мені сказали


04.03.2022, 21:51
Жінка недбало струсила попіл із запаленої цигарки. Жевріючі іскри посипалися на вогку бруківку. Мінорний листопадовий вітер гонив вулицями брудне листя. Молодий чоловік, який стояв неподалік і щойно закінчив смалити, змореними очима глянув на Нану, вкинув до смітника недопалок й увійшов до клубу, блиснувши на дорогу рожевим світлом залу. Нана провела його поглядом, глузливо усміхнулась думкам про те, що  й святі отці жадно тягнуться до світла софітів. 
  По вулиці вистукувала підборами жінка, поцілована сонцем. Її гаряча зовнішність дивовижно не пасувала до сизих будівель: шарф таки зісковзнув із довгого чорного волосся й розвіювався за вітром разом із полами червоного пальто. Смугла жінка не встигла розчинитися в сизости, впурхнула в рожеву млу приміщення, причаїлася за столиком біля сцени. Нана також увійшла в приміщення, залишила на вішаку куртку, попрямувала просто до барної стійки. 
  — Джин з апельсиновим соком. 
  — У тебе сьогодні хороший настрій, — кинув бармен, поки заливав у шейкер потрібні складові.
  — Ще б пак, — Нана відвела погляд вбік. — Був легкий день на роботі.
  Бармен добряче потрусив шейкер, у стакан із льодом процідив напій, прикрасив долькою цитрусу.
  — Вітаю. 
  Він відмітив, що інший клієнт нудьгує над порожнім стаканом.
  — А ви чогось хочете, отче?
  — Бейте, сучий сину, припини мене так називати, — насупився відвідувач.
  — Хіба я сказав щось не те? — лукаво всміхнувся хлопчина, — Тим паче, що ми тут знайомі не один день.
  Двох відвідувачів, що сиділи за барною стійкою, можна було б назвати постійними клієнтами. З ними Бейт познайомився з перших тижнів роботи у цьому місці. 
  Незважаючи на роздратованість сусіда, Нана стиха запиталася:
  — Чи буде сьогодні виступати той... навіжений?
  — Ти про кого? — бармен задумався, — Про металіста?
  Нана, зітхнула, кивнула.
  — Дивлячись на те, як він часто грає тут, складається враження, що у власника зовсім немає грошей, щоб найняти когось талановитого.
  — Не згідний, — священник стукнув крайчиком стакана, — Ділан чудово грає. Випускає всіх своїх бісів назовні.
  Бейт хмикнув, втримався, щоб не кинути: “Виконує твою роботу”.
  В малолюдний зал ввійшов захеканий хлопчина й одразу ж попрямував до нашої компанії. 
  — Майкле, шибенику, а ти тут як тут! — Бейт дістав рушничка, щоб протерти стійку, — Де твої друзі?
  — Слухай, припини мене так недолуго називати. Звертайся на ім'я. Брате. 
  Майкл присів біля Філіпа, зняв гумку й знову зав'язав у хвіст своє пшеничне волосся. 
  — Вони от-от мають прийти, — хлопець ввімкнув телефон, шукаючи потрібне повідомлення, — Рьота написав, що за десять хвилин будуть. 
  — Рьота? — перепитала Нана, — Вони не наші?
  Майкл не відводячи очей від екрана телефону відповів:
  — Про інших не знаю, але батько Рьоти японець. 
  Нана із захватом подивилася на Бейта.
  — Тобто вони будуть тепер грати тут замість того невдахи?
  — А якого чорта це тебе повинно обходити? — рявкнув Філіп.
  Бейт знизав плечима. Нана закотила очі. 
  Майкл повів очима по люду в клубі і, примітивши смагляву красуню неподалік, попрямував туди. 
  Незабаром четверо сором'язливих підлітків впустили до залу трохи холодного вітру, разом із Майклом потупцювали до сцени. Для виступу їм було виділено 30 хвилин. Настройка і розігрів зайняли трохи часу. Нана пішла ближче до сцени.
  До барної стійки підійшла смугла дівчина і грубуватим голосом попросила два американо. У Бейта одразу на обличчя полізла дурнувата посмішка. 
  — Класні кільця, крихітко.
  Дівчина потерла між пальцями обід сережки, пустила йому бісики очима. Внизу живота юнака стало гаряче.
  — Можливо видресируєш мене стрибати крізь них?
  Філіп скривив уста й відвернувся, щоби не бачити ганьби свого товариша. 
  Дівчина повторила:
  — Два американо.
  Поки готував коктейлі, бармен поцікавився:
  — Вперше бачу тебе тут. З подружкою прийшла?
  — З хлопцем.
  — Охо, — він аж приснув від сміху, — дай здогадаюся, хто це.
  Дівчина поправила чорне пасмо за вушко.
  — Спробуй.
  Бейт повів очима по залу, вишукуючи потенційного конкурента.
— Можливо, це той загадковий брюнет в окулярах за крайнім правим столиком.
  — Ох! — дівчина повернулася, — Ні, це не він.
  Бармен помітив в натовпі свого друга.
  — Це той патлатий блондин-торчок там? — кинув головою ліворуч.
  — Не він.
  — Можливо, цей прекрасний чоловік? — Бейт вказав поглядом на священника.
  Філіп пішов геть.
  — Ні, це не він, — дівчина розтанула в посмішці, — дайте мої напої.
  — Тримай, крихітко. Коштом закладу.
  Дівчина поцокотіла до столика, за яким сидів невисокий темний юнак в окулярах з широкою оправою.
  — Ну що за лоха вона обрала. 
  Щасливий Бейт почав натирати стакани. 
  Тим часом група школярів розійшлася на повну. Попід стелею залу розносилася динамічна музика з лірикою ONE OK ROCK про чарівних американських дівчат. 
  Дівчина підійшла до столика наспівуючи:
“I wanna take you out
I wanna show you off
I like the way you walk
The way you talk
The way you rock”.
  Вона поклала на стіл два напої, один із яких підсунула до юнака. 
  — Перепрошую? — той був явно не налаштований на розмову.
  — Ви тут один, я одна, чому б не познайомитися?
  — Не маю ні найменшого бажання.
  — Але ви однаково тут.
  Хлопець зітхнув.
  — Послухайте.
  — Ні, ви мене послухайте. Я можу розвіяти ваші тривоги.
  — Та невже?
  — Перевірмо.
  Від погляду незнайомки просто в вічі по спині хлопця побігли вогняні іскри.
  — Пригощайтесь.
  — Відмовлюсь.
  — Як скажете, — дівчина відпила зі свого стакану трохи, покрутила його під світлом софітів. — Вам подобається тут?
  — Яке це має значення?
  Юнакові ставало дедалі більш некомфортно. Він прийшов сюди для того, щоб відпочити від усього й потонути в оглушливому році, а не вислуховувати залицяння незнайомок.
  — Вас звуть Марк, чи не так?
  Хлопець стрепенувся, але спробував не виказати здивування на лиці.
  — Так, і..?
  — Ви хотіли запитатися, звідки я це знаю.
  Дівчина нахилилася для того, щоб зазирнути йому в вічі, але Марк вперто відвів погляд вбік.
  — Дайте руку. Я ще багато чого знаю. Давайте ж, погадаю вам.
  До горла підступав нудкий клубок, але Марк все ж простягнув руку. Над головою волала музика, а незнайомка ворожила над його долонею. 
  — Я бачу, що на вас от-от впаде велике потрясіння...
— Я бачу, що на вас от-от впаде велике потрясіння...
Дівчина замовкла. Шум акордів ввірвався у порожню свідомість юнака і здіймав в ній вихор тривог.
— Потрясіння. — знов мовчанка.
— Та що ж це таке? Попрошу вас не баламутити мені голови й, або казати те, що хочете, або йти деінде.
Марку видавалося безглуздям те, що хтось все ще може займатися такою маячнею як ворожіння. Він не з тих людей, яким легко замилити очі й обікрасти. Е, ні, він на ці балачки не поведеться і ні гроша шахрайці не дасть.
Дівчина глибоко видихнула й, серйозно дивлячись Маркові в очі, пророкотала:
— Незабаром буде велике потрясіння. Скарби стануть безцінню. Лінія життя перетнута навпіл. Я бачу тяжку дорогу. Гуртуй довкола себе людей і бережи голову.
Маркові стало лячно, він вирвав руку з долонь дівчини.
— Все сказали? Тепер забирайтеся.
Дівчина покірно зникла в клубах мороку.
Ця ситуація розізлила Марка. Хотів відпочити від усіх проблем, забути про безпардонно несправедливого викладача, про проблеми з грішми, й з нестерпно ниючий біль в нижній щелепі. А натомість наслухався залякувань якоїсь пройдисвітки. Тьху! Так і знав, що треба було її з самого початку прогнати. Марк піднявся з-за столу й зібрався йти геть.
За ним слідком вийшла смуглянка.
Непомітно швидко виступ групи закінчився, на сцені їх замінив ді-джей.
— Хлопці, ви круті!
Майкл був вже тут як тут.
— Як вам тут? Присядьте, — юнак поклав Рьоті на спину долоню, штовхаючи у бік найближчих диванчиків.
— Це було круто.
Рьота зашарівся від ніяковости. Норіко додала:
— Це був цікавий досвід. Але я все ще не думаю, що нам варто виступати тут. Ми ж...
Слово “неповнолітні” так і зависло в повітрі.
Джун закинув на плече чохол із гітарою.
— Що ж, я пішов.
— Джуне, ти куди? — спохопився Рьота, — Залишся.
Джун знизав хлопців байдужим поглядом.
— Домашнє завдання саме себе не зробить.
Норіко теж взялася за сумку.
Рьоті ставало дедалі більш ніяково: його друг, який влаштував їм виступ у клубі, перед новою публікою, просить залишитися, а Джун ось так безпардонно відмовляє в цьому. А що, якщо через цей поспіх вони справлять погане враження і втратять можливість ще виступати на сцені? Для музикантів-початківців будь-яка можливість на вагу золота.
До компанії музикантів підійшла молода жінка і з неабияким захватом звернулася:
— Ви такі молодці! Я не могла слухати вас, сидячи на місці — так і хотілося стрибати. Ви чудово граєте.
Хіната зашарівся.
— Дякую, — промовив Рьота.
— До зустрічі, — кинув Джун і покинув клуб.
— Присядьмо? — запитала Нана, — Ви ж не поспішаєте?
Дещо неохоче підлітки погодилися й примостилися на найближчих диванчиках.
— Як вас звати?
Майкл взявся всіх представляти.
— Група називається “Теорія звуку”. Будь ласка, запам'ятайте цю назву.
Підлітки зніяковіли, а Нана, усміхаючись, кивнула.
— Цей світлий хлопець, соліст, — Рьота, шатен-барабанщин — Хіната і дівчина, яка грає на синтезаторі, — Норіко.
Нана здивувалася.
— Мене звуть Нана. У вас такі незвичні імена. Ви... іноземці?
Рьота кивнув.
— Ми живемо в японському кварталі, але не всі з нас народилися в Японії.
— У мене тато американець, а мама — японка, — випалив Хіната.
— Як і в мене, — додав Майкл.
Розмова потекла легко й приємно.
— Які ви чарівні дітки, — мовила Нана. — Хотіла б я, щоб мої шибеники виросли такими ж, як ви.
— Та що ви, моя мама постійно незадоволена барабанним шумом, — простодушному Хінаті починала подобатися ця жінка.
Рьота повинен був втрутитися.
— Ти хоча б маєш гараж, щоб займатися, а мені доводиться з сестрою боротися за місце в кімнаті.
Норіко починала хвилюватися. Година йшла, і ставало дедалі темніше.
— Давайте... давайте ми вже підемо?
Норіко смикнула Рьоту за рукав. Вона виглядала справді стурбованою. Майкл подивився годину на екрані телефону.
— І справді, дітям не варто до ночі засиджуватися, — Майкл поплескав Хінату по плечу. — Я замовлю за вас словечко перед братом. Може, вдасться ще раз провести сюди.
— Дякую, друже.
Рьота з Майклом стукнулися кулачками. Коли школярі покинули клуб, Норіко поспіхом викликала таксі. Рьота з Хінатою попрощалися і розійшлися в різні сторони.
Норіко побачила сповіщення і відкрила Телеграм. Невідомий номер надіслав фото дівчини з друзями біля клубу й підписав: “Моя хороша дівчинка не така вже й хороша :)”. Норіко, тремтячи, видихнула й вимкнула екран. Сталкер наступав їй на п'яти. Серце билося в самих вухах. Норіко зателефонувала до Рьоти, але кляте “Абонент тимчасово недоступний” змусило її трястися ще більше.
— З вами все в порядку?
На запитання водія Норіко, ледь не плачучи, кивнула й стала з помилками набирати ще один номер.
— Ало?
— М...М-Майкле...
— Ти щось забула, Норіко?
— М-мені страшно. Приїдь, будь ласка.
— Господи...
Того вечора до міста прилетів відомий у соцмережах відеоблогер Тодд. Прогулюючись від станції метро до дому, він зіштовхнувся з хлопцем-підлітком. Той схвильовано вибачився і побіг далі. Тодда здивував його азіатський розріз очей в поєднанні з кучерявим каштановим волоссям. Тодд обернувся, дивлячись тому в слід, і коли хлопчина був далеко, чоловікові здалося, що хтось у темряві потягнув малого вбік. Чоловіка це занепокоїло, тому він поспішив подивитись, що відбувається. Юнак немов крізь землю провалився. Тодд постояв деякий час і знову попрямував додому.
Категорія: Екшн (Action) Повсякденність, Психологія, Екшн (Action), Детективні історії, Ангст | Додав: ilonapankevych
Переглядів: 608 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Обережне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Колись у барі мені сказали
Завантаження...