menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 24.03.2022 в 12:51
Фанф прочитано: 314 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
На жаль, нічого схожого не знайдено! Можливо автори забули додати теги до фанфіків. Нагадую, що варто їх заповнювати. Якщо ви вкажете однакові теги до всіх частин твору, у цій рамочці читачі зможуть легко усі знайти.
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Монстр під ліжком


24.03.2022, 12:51
Нова квартира
   Багатоповерхівка нависала над вулицею і, здавалося, ось-ось впаде вниз. Вона була дуже старою. Стіни сором'язливо показували цеглу, зарослу мохом, облуплені дерев'яні рами вікон чергувалися з новими пластиковими. Щербаті бетонні сходиі під'їзду обіцяли веселе життя взимку. Тішили око тільки вхідні двері — добротні, залізні, з кодовим замком і неймовірна кількість зелені. Доглянуті великі кущі бузку, кілька безформних чагарників, зелені стріли ірисів, ромашки, схожі на мініатюрні соняшники, ціла низка яскравих мальв і, звичайно, чорнобривці. Остаточно підкорив моє серце горіх — величезний, гіллястий, схоже одного віку з будинком.

   Я зітхнула і зручніше перехопила сумку-переноску. Легкий рюкзачок з дрібничками майже не заважав. Решта вже в новій квартирі. Там я не була жодного разу – всі речі перевіз батько. Переїзд планувався вже давно.

   Склалося так, що я закінчила навчання і влаштувалась на непогану роботу. Існувало лише одне "але" - вона була надто далеко від дому. Дві години на рейсовому автобусі та 30 хвилин від зупинки до офісу. За умови, що на робочому місці треба бути о восьмій. У такому темпі я пропрацювала майже півтора року, протягом яких ми з батьками у прискореному темпі збирали гроші на квартиру. І ось він – результат нашої праці. Неподалік від роботи (всього 20 хвилин, якщо йти пішки), зі спальнею, кухнею, санвузлом, передпокоєм та коридорчиком. І, що найголовніше, недорого.

   У цьому варіанті найбільше купувала саме ціна. Дійсно невелика, хоча квартира в хорошому стані, район дуже пристойний, а сусіди тихі (татові доводилося кілька разів ночувати там, коли він перевозив мої пожитки).

   Поглинута думками, я не помітила, як до мене хтось підійшов.

- Дівчино, а ти до кого? - це була жінка похилого віку. Час зігнув її фігуру гаком і виполоскав волосся до білого кольору, не торкнувши лише живі карі очі. Щоку бабусі прикрашав мазок свіжої землі, за пояс була заткнута пара брудних рукавиць. Схоже, саме вона була організатором зеленої краси в палісаднику.

- Доброго дня, схоже я ваша нова сусідка, Мирослава.

- Ооо! - бабуся здивовано округлила очі. - Боже, як давно тут не з'являлось нових людей. Після Лідочки, так...

   Вона закусила губу і, дивлячись кудись убік, несхвально похитуючи головою.

- Після Лідочки?

- Ах, не засмічуйте голову непотрібними думками! То куди ви заселяєтеся? До десятої чи шостої? - бабуся стрепенулась і запитливо подивилася на мене.

- Н-ні, в сімнадцяту. - Я переклала сумку в іншу руку і знову здивувалася зміні настрою співрозмовниці. Тепер вона дивилася на мене з подивом, що перетворився у занепокоєння.

- До Димка? Так. До нього. Як я раніше не здогадалася.

   Тепер настав мій час здивовано дивитись на неї.

- До якого Димка? Вибачте, ем... - я запитально подивилася на жінку та збентежено потерла шию.

- Ох, я не представилася? Віра Павлівна.

- Вибачте, Віро Павлівно, але про якого Димка йдеться?

- Який Димок? - Бабуся так само здивовано округлила очі, немов віддзеркалюючи мої емоції.

   Цок-цок-цок.

- Віруню, не лякай дитину - до нашої розмови приєдналася нова дійова особа.

   У мене язик не повертався назвати її бабусею. Синя оксамитова сукня облягала суху фігуру, що впевнено стояла на невисоких підборах. Суворі блакитні очі зі стриманим невдоволенням вивчали мене, явно відзначивши втомлену фізіономію, скуйовджену шевелюру і м'ятий одяг. У кістлявій руці жінка тримала повідець із рудо-білим коргі на кінці. Собачка вітально дзявкнула і, потягнувши господиню за собою, підбігла до мене. Оперлася товстенькими лапками мені на ноги та шумно задихала в сіткову стінку сумки. Її мешканка роздратовано зашипіла на кумедну моську собаку. Миша втомилася в дорозі й не горіла бажанням спілкуватися з будь-ким.

- Лізонько, Мирославонька неправильно зрозуміла! – Віра Павлівна сплеснула руками та похитала головою. - Я мала на увазі до Дімки! Дімка ж раніше жив в сімнадцятій.

   "Лізонька" несхвально похитала головою, перевела погляд на мене.

– Єлизавета Львівна.

- Мирослава.

- Дуже приємно. - вона кивнула і так само велично пропливла до під'їзду, під супровід мірного цокання підборів і пазурів.

- Ой, і мені вже час. - Віра Павлівна заквапилася кудись у бік палісадника. - Ще побачимось. Рада була познайомитися!

   Бабуся раптом зам'ялася і, обернувшись, скоромовкою зашепотіла:

- Ти його не бійся, він добрий...

   І швидко зникла за великим кущем бузку. Я розгублено залипла на тріщину в асфальті. Ситуація все більше нагадувала сюжет якогось фільму жахів, де головного героя запхали у квартиру з монстром, а оточення вдавє, що все гаразд. От дідько.

   Мимоволі вирвалося сумне зітхання. Миша муркнула і завозилася в переносці. Я повільно пішла до під'їзду. Сподіваюся, що Віра Павлівна обмовилася. Просто фантазії. Так, фантазії. Ех.
 
***
 
   Йому було нудно. Довгі пазурі проорали дерев'яне днище ліжка, скидаючи вниз пильний струмок. Чортова відьма! Прив'язала його до вже давно остохрінілої квартири. Він не міг виходити за її межі без господаря квартири. Ностальгічно зітхнувши, він згадав, як ніч за ніччю доводив винну в його ув'язненні до божевілля. За свої необдумані дії та поплатилася сповна.

   Борозни на деревині придбали ще більшу глибину. Ліжко було новим. Старе викинув якийсь мужик. Дивно, але він не міг вийти за ним. Перекинувшись на живіт він задумливо погриз кіготь. Хто ж?

   У замку вхідних дверей клацнув ключ. Почувся жіночий голос. На його обличчі розпливлася широка посмішка. Сьогодні буде весело.
 
***
 
   Я клацнула ключем у замку і смикнула ручку. Двері відчинилися з гостинністю пащі людожера. А може, я просто себе накручую. Розстібнувши замок сумки, я випустила Мишу. Нахабна сіра дупа ляпнулася на підлогу і покосилася на мене синіми очима, мовляв, ти чого, господиня? Я відійшла від проходу, ширше прочинивши двері:

- Заповзай, Мишко, тепер це наш дім.

   Миша велично пройшла повз мене, до жаху нагадавши Єлизавету Львівну. Стала посеред коридору, уважно оглянула двері, плюхнулася на бік і гнучко потяглася. Ну добре.

   Тепер зайшла вже я. Теж озирнулася, зиркнула на Мишу, знову озирнулася, чекаючи появи "Димка". Він показуватись не поспішав. Я потихеньку почала заспокоюватися. "Потойбічним" не віяло, кішка каталася по підлозі, кігтистою лапкою підтягуючи брелок на сумці, з-за кутів нічого не вистрибувало. Мда, Віро Павлівно, вмієте ви лякати, нічого не скажеш. Та я теж гарна. Злякалася, дурепа.

   Я зиркнула на годинник. Ого! Вже майже дев'ята вечора. Літо все ж таки накладало певний відбиток на сприйняття часу. Надворі було ясно, здавалося, що ще день. Напевно вже пора лягати. Завтра на роботу, а я втомилася ніби весь день мішки тягала.

   Знайшовши спальню, я влаштувала собі квест під назвою: "Знайди спальне приладдя, щоб не спати на голому матраці". Миша брала активну участь у пошуках і процесі застилання ліжка, по черзі залазячи то в підковдру, то в наволочку. Періодично мені доводилося ловити простирадло, що кричить дурним голосом.
 
   Нарешті ми перестали ґвалтувати ковдру, і я завела будильник. Зранку треба буде купити якусь їжу, а то в будинку був лише десь схований мішок котячого корму, котрий маніакально любила Мишка. Зручно вмостившись на ліжку, я моментально почала засинати, чого не було вже давно (зазвичай я довго ворочаюся і думаю про яку-небудь хрінь). Крізь сон відчула, як кішка застрибнула на ліжко і лягла поруч, запустивши затишний внутрішній моторчик.

   А о третій годині ночі мене розбудило набатом дзвеняче у вухах утробне виття Миші. Йому вторив скрегіт з-під ліжка, зціплюючий кров у жилах. "Димок" тут таки був. Твою ж маму.
Категорія: Містика Повсякденність, Містика | Додав: Сатана_на_виклик
Переглядів: 314 | Завантажень: 0 | Оцінка: 1.0/1

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Монстр під ліжком
Завантаження...