Чому ж так хочу розчинитись,
В безодні оливкових очей твоїх .
Чому ж так хочу я забутись,
І танути в обіймах твоїх рук .
Чи не навчила мене мати доля,
Не довіряти мавкам лісовим .
Бо то краса лише назовні,
А у середині сидить маленький біс .
Та все ж в очах твоїх я хочу розчинитись,
І хоч на мить забути геть усе .
Та все ж обійми твої мені любі,
І всерівно куди мене вже врешті занесе .
Чи то до гір широких,
Чи то в озера лісові.
Аби з тобою лише бути,
Не страшно буде й на морському дні .
А як співати ти почнеш,
Так щебетатимуть з тобою всі пташки,
Й ліси, долини, потічки .
Приспи мене ти мавко лісова,
І хай колиской стане дубове коріння .
Забути ладна геть усе,
Аби лиш не твої оливковії очі,
Аби лиш не чарівний спів твій,
Аби лиш не тепло твоїх обійм,
Впадачи в магічний сон твоє ім'я повторюватиму знов і знов,
І так залишу його на вустах своїх повік.
