Вибух голосний.

Звук страшних сирен.

А в новинах вже,

Чути про війну.

 

Звук колес валіз. 

Рев машинних шин.

Так тікають люди,

До безпечних місць.

 

Полки магазинні,

Банкомати, інше —

Порожньо як не було:

Все скупив народ.

Гудить небо...

"Друзі як ви?"

Знов сирени.

"У підвали!"

 

Ніччю був невтішний лист.

Зараз вже ідуть на фронт,
Люди, що мені близькі.

Нехай все буде,

лише лячний сон!


2

Гріє думка, що не всі,
Сліпо вірять владі ворогів.

Бо так болісні слова
Побратимів і не тільки, кажучих, 
Що "заслужили".
Ні, війни ніхто не має знати.
Бо вона нещадна, "брате".


3

Наш герой то є Привид із Києва.
Наш герой — небайдужа людина.
Наш герой буде вічно у пам'яті.
Ти герой, якщо разом,
З рідною вкраїною-матір'ю.


Дико усвідомити

Люди, що тут коїться?
Ні! Яка війна? Не треба!
Припиніть негайно, люди.
Якщо зветеся ще так.
Але ж як? Не розумію...
Був звичайний день — і тут...
Голосять новини: вороги ідуть.


1 березня

Прилетіли пташки з вирію,

Бо Весна настала милая,

Але тут її не стріли, 

З посмішкою на устах.

Стріли: ворони своїм карканням,

Немовля розкотистим плаканням.

Довгий виючий сигнал, 

Топіт ніжок у підвал.

"Лишенько, ой що тут сталось?"— запитала Ве`сна. Їй пташки наспі`вали: "Люба, тут війна..."


6

Отакої, це важкий урок.
Ще не віриться у все,
Але мусиш виживати, 
Як колишні прадіди.
Ми то вчили про війну, 
Але практики не треба.
Краще щось не знати зовсім,
Чим відчути наяву.


7

Я ще вірю — це все закінчиться.
Ми зустрінемось з друзями там,
Де родились, навчались, і маялись.
Веселились, сварились і плакались.
Я ще вірю — все буде добре.
По-інакшому бути не може.
Порадіємо простим речам,
Відсвяткуємо наш тріумфат.