menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 22.09.2021 в 16:29
Фанф прочитано: 300 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Джинсова куртка


22.09.2021, 16:29

Ура! Сьогодні п'ятниця, а це означає день оновлення товару в моєму улюбленому секонд - хенді! І хоч він і знаходить досить далеко за містом, він все одно залишається одним з найкращих місць, де можна знайти дійсно хороші речі. Ми з моєю подругою Джесс їздимо туди щотижня поблукати серед стелажів і полиць, поміряти щось і, якщо пощастить, придбати. Хоча, це вже просто перетворилося на нашу традицію: вириватись кудись за місто в п'ятницю і відпочивати від завалу домашнього завдання. Адже випускний клас рідко коли  дає тобі можливість розслабитися від підготовки до екзаменів.

Зрештою, ця п'ятниця нічим не відрізнялась від інших. Як завжди історія, англійська і два уроки математики підряд, після яких наш клас більше стає схожим на стадо ледве живих зомбі.

Я виходжу на нашу шкільну парковку і легко знаходжу автомобіль Джесс, який подарували їй батьки на її день народження.

- Привіт, Джесс, - завалюсь я на переднє сидіння автомобіля, де поруч, за кермом, мене чекає моя подруга.

- Нарешті, я думала, що вже мохом покриюся поки тебе тут чекала - докоряє вона мені. Ну що ж ти зробиш, якщо в мене чотири уроки, а в неї тільки три. І я дуже сумніваюсь, що їй було нудно, коли вона мене чекала.
 
- Та невже? Б'юсь об заклад ти не відводила погляду від телефону і переписувалася з Ніком.

Нік - це хлопець Джесс з яким вона почала зустрічатися ще в дев'ятому класі. На декілька років старший за нас, він одразу побачив двох новеньких дівчат у старшій школі, і зацікавився моєю подругою. Згодом, написав Джесс в снепчаті і понеслось.... Тепер ці двоє голубків і на хвильку не можуть відірватись один від одного, хоч він і вчиться вже в коледжі в іншому штаті, а ми з Джесс ще в школі. Усі й досі дивуються як вони, кардинально різні особистості, так довго могли зустрічатись і зберігати свої стосунки на відстані.

- Ну подумаєш, з хлопцем декількома повідомленнями перекинулась. Тобі вже теж час з кимось почати зустрічатись. - знову докоряє вона мені. - Так і підеш в коледж ні разу не мавши стосунків з кимось.

- О ні, тільки не починай знову Джесс, - тільки не це.

Джесс має нав'язливе бажання звести мене з хлопцем. До цього точно приклав руку і Нік, бо хоч він нічого і не каже, але це занадто очевидно, що він хоче проводити з Джесс більше часу на одинці. А вона, натомість, надає перевагу побути в компанії зі мною. Йому це осточортіло ще давно, я знаю, він намагався поговорити про це з Джесс, але тій було байдуже, бо вона не хотіла залишати мене наодинці з моїми коміксами надовго. Тому вони влаштовували мені декілька сліпих побачень, а Нік знайомив мене зі своїми друзями, але з того нічого так і не вийшло.

- Гаразд, гаразд. Але наступної суботи в тебе побачення з Джеймсом - це кузен Ніка. Його сім'я живе в сусідньому штаті і час від часу вони приїжджають сюди, щоб побачитися зі своїми родичами. Одразу впізнаю Ніка, вирішив мене зайняти чимось  в суботу, щоб побути з Джесс.

- Ммм, супер, - намагаюсь зробити радісний вигляд. Сумніваюсь, що виходить. - А ти що робитимеш у суботу?

- Ми з Ніком ідемо в кіно. Не ображайся, я б і тебе покликала, але це ж така хороша нагода познайомитися з Джеймсом, - Джесс виглядає дійсно пригнічено. Вона хвилюється про відсутність у мене хлопця більше, ніж я сама.

- Забий, все добре.

Інколи я повністю розумію Ніка, Джесс сильно піклується про мене, їй здається, що вона ображає мене, коли йде веселитись зі своїм хлопцем і залишає одну. І хоч я тисячу раз вже казала, що все нормально, це її життя і її хлопець, вона неодмінно продовжує волокти мене з ними. Це виглядає дуже дивно, коли ми ходимо кудись втрьох - вони, двоє закоханих, гуляють попід руки, і я збоку йду за ними і жую картоплю фрі або чипси. Але Джесс дуже сильно засмучує той факт, що вона буде розважатись, а я, скоріш за все, знову засяду малювати свої комікси, вигадувати нових героїв, або додавати деталі до вже створених чернеток. Мабуть хтось скаже навіщо ж я йду з ними?  А ви гадаєте у мене є вибір? Джессіка Паркінсон своїм характером більше вдалася у віслюка. Якби існував конкурс на найвпертішу людину в світі - вона б зайняла перше місце. Переконати її, якщо вона вже вирішила щось для себе, практично неможливо.

Джесс заводить машину і ми плавно виїжджаємо на головну дорогу зі шкільної парковки. Їхати нам трохи довго тож вона вмикає радіо, ловить першу кращу радіостанцію і салон автомобіля одразу заповнюється звуками пісні якогось чергового популярного співака. Повз нас проїжджають багато вантажівок і автомобілів, хтось поспішає з роботи додому, а хтось, очевидно як і ми, вирішили вибратись кудись і розвіятися.

Знову ж таки, за традицією, ми заїжджаємо у наш місцевий Старбакс та замовляємо два карамельних фрапучіно.  Касир, молодий хлопчина, невміло намагається фліртувати з Джесс, дати їй свій номер тетелефону. Вона цього і не помічає, як завжди, зі своєю щирою посмішкою повертається і забирає в нього наше замовлення.

Джесс знову заводить двигун, авто дружньо відповідає їй гучним рівномірним ревом, і ми повертаємось до нашого попереднього маршруту. Автомобіль рухається по трасі, а я дивлюсь на пейзаж за вікном. Пізня весна, дерева щойно розпустили своє зелене листя, у небі височіє яскраве сонце, немає жодної хмаринки. Погода сьогодні на диво просто чудова. Я повертаю голову в протилежний бік, де на водійському сидінні сидить Джесс і уважно слідкує за дорогою.

Здавалося б вона одягнула речі які перші попались їй під руку - просту бузкову сорочку і чорні джинси, а проте вигляд мала такий, наче ось щойно зійшла з подіумів великих дім мод. Волосся на її голові зібране в акуратний пучок ще зранку, вже встигло розкошлатитися у всі боки і деякі його золотисті пасма спадали їй на очі, заважаючи дивитись на дорогу. Тому Джесс вже вкотре знову заправляє неслухняне волосся за вухом, її маленький носик при цьому кумедно смикається, коли пасмо необережно зачіпає і лоскоче його, кутики її пухких губ припіднімаються, а брови незадоволено хмуряться і зводяться вперед. В цей момент вона стає більш схожа на маленьке кошенятко, яке розгнівалося на когось і наступилось, але, вочевидь, виглядає при цьому ще миліше ніж до того.

По всім законам жанру людина з такою ідеальною зовнішністю повинна була бути щонайменше стервом, і що найбільше якоюсь підступною злодійкою чи шпигункою. Вона б стрибала по дахах хмарочосів у чорному облягаючому костюмі і такій же непроникній масці. Її волосся золотим полум'ям розвивалось від сильних поривів вітру, а пухкі тендітні губи вигналися б у кривій і зловісний посмішці, коли вона тримала б в руках свою здобич у вигляді вкрадених у чергового багатія діамантів.

Картинки з її участю легко виринають у моїй голові. Ось вона по мотузці вибирається на високу будівлю з дзеркальними скляними вікнами. Ось вже робить спеціальним приладом діру та проникає в квартиру. Ось вже знаходить сейф, і своїм геніальним розумом взламує кодовий замок на ньому та дістає його вміст - цінні скарби, які неодмінно принесуть їй величезні гроші. Це так легко, уявляти її як головну героїню. Пальці смикаються від нетерпіння, хочеться якомога швидше взяти в руки олівець.

- Дана! Дана! Агов, - трусить мене за плече Джесс. - Ти що, знов у своїх хмарах літаєш? Вигадуєш свої сюжети для коміксів?

Я виринаю зі своїх думок, перед моїми очима Джесс в таких самих джинсах і бузковій сорочці. Без зловісної посмішки на обличчі та діамантів в руках. Я розгублено бурмочу собі під ніс:

- А? Що?

- Ми вже приїхали, - вона відчиняє дверцята зі свого боку і виходить з салону авто.

Я забираю наші напої і теж трохи розгублено слідую за нею. Джесс ставить авто на сигналізацію і ми вдвох, попиваючи фрапучіно рушаємо у магазин. Парковка майже порожня, зрідка видніються поодинокі авто, тому припаркувалася моя подруга недалеко і йдемо ми всього лиш пару метрів.

Ми проходимо крізь важкі металеві двері і заходимо усередину. Велике приміщення куди ми потрапляємо нагадувало швидше старий шкільний спортзал, ніж магазин. Висока стеля і звичні білі стіни. Лишень старий пошарпаний паркет, який був тут скільки я себе пам'ятаю,  свідчив про те, що воно все таки використовується за іншим призначенням.

Вся торгова зала була заповнена стелажами для одягу, зліва знаходилась каса, а на протилежній стороні стелажі з різними побутовими дрібничками від іграшок та книг до старих садових гномів і меблів.

Одразу перед входом був розміщенний відділ з футболками. Не гаючи ні хвилини, ми вирішили розпочати з нього. Я гортала плечики і роздивлялась речі. На диво, нічого путнього так і не знаходилось. Та завелика, та бридкого кольору, ще одна з дивними плямами сумнівного походження, та вже розвалюється в руках, а на іншій великі жовті плями під рукавами.

- Джесс, знайшла вже щось? - гукаю я її.

Її голова миттєво виглядає з-під вішаків з протилежного боку від мене:

- Ще ні. Я гадаю в цьому відділі нам сьогодні не пощастить. - На мить вона замислюється, а її очі спалахують підступними вогниками. Я вже здогадуюсь, що вона скаже далі. - А давай на спір?

Наш вже теж звичний спір - це таке собі змагання, хто зможе відшукати найкращу річ на цьому секонд-хенді. Річ не обов'язково повинна бути дуже модною або новою. Вона просто повинна бути беззаперечно крутою. Мати, свого роду, авторитет безсумнівної оригінальності. До прикладу, минулого разу перемогу отримала Джесс, знайшовши ковбойські черевики пофарбовані в червоно-білій, типово клоунській, гамі кольорів з червоними помпонами на носиках. Декілька разів і я здобувала перемогу, віднайшовши спершу костюм пожежника для собаки, а наступного разу яскраво рожеві стриптизерські туфлі на тридцяти сантиметровій платформі з сорока п'яти сантиметровою шпилькою. Тож в передчутті веселощів я одразу погоджуюсь на цю авантюру. Не домовляючись, ми декілька секунд, підозріло зіщуливши очі, дивимось один на одного і розходимось у різних напрямках - одним словом, як в найкращих традиціях аристократичних дуелей.

Я рухаюсь у напрямку верхнього одягу та відділів з різноманітним крамом. Спочатку роздивляюсь пальта та тренчі. Вибір цього разу щось теж не дуже, нічого цікавого та оригінального для перемоги намає. Зношений до дірок одяг та й все, хоча те темно синє пальто було непоганим, але, на жаль, надто банальний варіант. Перебираюсь у відділ з книгами та іграшками, тут точно повинне бути щось особливе. Знову перебираю товар на полицях, але крім посередніх любовних романів по два доллари та побитих вщент іграшок знову нічого не має. Що за невезіння сьогодні таке?

Переходжу в сусідній відділ з джинсами, вже втрачаючи надію знайти щось дійсно вартісне. Починаю знову перебирати одяг. Все те саме: старий, брудний, жахливий одяг, який носили років 20 тому. Вже дещо примирившись зі своєю поразкою, я помічаю її - джинсову куртку з чорними і срібними блискітками на внутрішній підкладці. Зверху вона здавалась цілком звичною джинсовкою, досить навіть непоганою, чесно кажучи, але вочевидь була двосторонньою і якщо вивернути її, то на світ з'явиться неймовірно блискуча, пацьориста зі всіх боків, дивна куртка. Ідеально. І начхати, що в своєму звичному вигляді її буде важко носити через колючі блискітки всередині.

Азарт вже встиг розтектись по венам і затьмарити розум, здається ось-ось я отримаю жадану перемогу і ми з Джесс поїдемо по піцу за її рахунок. З просто таки маніакальним бажанням я зриваюся з місця, в лічені секунди пробігаю два ряди з одягом і хапаю з вішалки її - свою майбутню перемогу. Тягну куртку до себе, але вона не піддається, протилежний рукав куртки, по той бік стелажу, тримає велика чоловіча рука, довгі пальці міцно вчіпились в рукав. При чому настільки сильно, що на долоні яскраво простежувався візерунок випуклих вен.

Піднімаю очі наверх і бачу хлопця, який так вперто не хоче віддавати мені куртку.  Середнього росту, в синіх джинсах і звичному сірому худі, він стояв навпроти. Його блакитні, наче літнє небо очі, похмуро дивились на мене.

- Ем, я взяв цю куртку першим, - пролунав наді мною гучний низький голос.

- Що? А так, - здається я й вправду не помітила, що хтось вже хотів її забрати. Розчарування накриває мане з голови до ніг. З жалем, я нахиляюсь до нього та передаю йому вішак з курткою. Коли він забирає її, наші руки випадково доторкаються один до одного. На мить мені здається, що мене б'є легким струмом, а по всьому тілу починають бігати мурашки, його рука, тепла і приємна на дотик, а ще він пахне   океаном. Він забирає куртку, русяві кучері на його голові підстрибують і відкривають його високий лоб. Ми зустрічаємося поглядами, я дивлюсь в його сині очі, він у мої зелені. Його тонкі губи при цьому розтягуються у посмішці і я помічаю милі маленькі ямочки по обидва боки кутиків роту. Посміхаюсь у відповідь, напевно це виглядає досить дивакувати, а відчувається ще більш незграбно, ми стоїмо навпроти один одного і мовчимо.

- Я Майк, - вирішує він першим порушити тишу між нами.

- Дана, - відповідаю я.

- Приємно познайомитися Дана.

- Взаємно. Не скажеш навіщо тобі знадобилась ця куртка? - не можу стримати свою цікавість, запитую все ж не без надії на перемогу у суперечці.

- Я колекціоную різний дивний одяг, в мене багато своєрідних знахідок. Знаєш, такі речі, унікальні, практично як і люди, які їх створили, а тепер вони тут на секонд-хенді продаються за дешево, а хтось вклав колись в них душу. Вибач це напевно так безглуздо, - він винувато опускає очі додолу.

- Та ні я гадаю, це дійсно цікаво, принаймні в тебе завжди є чим здивувати,  - останні надії забрати куртку собі покидають мене.

- О це точно, - він дивиться мимохідь на наручний годинник, - ох чорт, мені вже час, гарного дня.

- Тобі теж.

Він швидко йде на касу, забирає з собою мою втрачену перемогу і вибігає з магазину. Що це взагалі було? Я ще хвилину стою в ступорі, з дурнуватою посмішкою на обличчі, і намагаюсь проаналізувати свої почуття, здається ще мить і я повірю в любов з першого погляду. Мені прикро, що він пішов, хотілось би ще трохи з ним поспілкуватись і можливо зустрітись ще один раз. Напевно тільки я могла втріскатися в хлопця і навіть не спитати його номер, от і де його тепер шукати?

З повним емоційним безладом всередині, я повертаюсь до свого основного завдання - знайти щось дійсно вартісне, але цей дивакуватий Майк з літнім небом в очах і ямочками на щоках не виходить з моєї голови. Врешті решт мені вдається зосередитись і знайти джинсову спідницю з жахливим принтом у вигляді диснеївських принцес. В Аврори чомусь було плямисте волосся, Попелюшка була одягнена у фіолетове плаття, а Аріалель мала косоокість.
Що ще дивніше, спідниця була не з дитячого відділу, а досить нормального дорослого розміру, але звісно куртку з паєтками вона не перевершить.

Я оглядаю магазин, і не бачу Джесс, напевно, вона вже відшукала щось особливе, тож я поспішаю на касу, розраховуюсь за спідницю, яка коштувала мені чотири долари і виходжу з магазину. Як я й думала майже коло порогу на мене чекає Джесс, в одній руці вона тримає пакунок, а в іншій ключі від машини, свій стаканчик від фрапучіно, вона вже встигла викинути, я теж закидаю свій пустий в урну коло входу.

- Нумо, показуй що в тебе? - вона ледь не підстрибує від нетерпіння.

Я витягаю зі свого пакету спідницю і показую їй.

- Ну, не так вже й погано... - тягне вона з сумнівом.

- Та невже? - запитую скептично, - Мені не вдалось знайти краще, хутчіше показуй що в тебе, мені теж не втерпець, що ж ти такого знайшла.

- Гаразд, гаразд, дивись.

Вона дістає зі свого пакету фіолетовий топ, досить незвичної фактури. Він наче, як і та куртка, весь в блискітках, але вони більші і гостріші. Мені знадобилося ще буквально декілька секунд щоб зрозуміти, що маленькі шматочки пластику імітують риб'ячу луску, і це не звичайний топ, а елемент костюму русалки. Тут без варіантів, це однозначно перемога Джесс.

- Я вражена, де ти його відкопала?

- Ти не повіриш, - Джесс вся просто світилася від радості, - але хтось додумався покласти його в відділ зі спідньою білизною. Мені знадобилося чимало зусиль, щоб помітити таку незвичайну красу в тій горі лахміття.

- Напевно там десь ще мав бути хвіст русалки, -  чому я не знайшла його серед костюмів? Зазвичай такі речі бувають разом, а не окремо, і потрапляють у відділ з нарядним одягом, а не у звичайний.

- Я теж так подумала і намагалась його знайти, на жаль, не вдалось.

- Хто зна, можливо вдасться наступного разу?

- О, це було б чудово, в нас би був ще один чудовий батл.

- Це точно, - відповідаю я і ми вдвох починаємо заливатись нестримним сміхом. Я вже уявила як ми виносимо з магазину довгий фіолетовий хвіст русалки і намагаємося запхати його у багажник автомобіля.

- Знаєш, мені вдалось відшукати, чудову джинсову куртку, з вигляду вона така проста і звичайна, але внутрішня підкладка вся обшита блискітками. Якщо її вивернути це була б чудова блискуча куртка.

-Чому ж ти її не взяла? - з подивом питає мене Джесс.

- Її якраз переді мною забрав один хлопець, - з жалем відповідаю я.

- Що, а вона то йому навіщо?

- Він теж колекціонує дивні речі, просто як ми.

- О, чому я чую стільки суму в твоєму голосі, він, що сподобався тобі? - Джесс як завжди помічає головну проблему. Як вона взагалі зрозуміла, що я засмутилась через хлопця, а не через куртку?

- Джесс, ми ледь познайомились, він сильно кудись поспішав. Я знаю тільки його ім'я, не верзи дурниць.

- Так, так сподобався, - Джесс в шоці притискає свою долоню до обличчя. - Боже мій, коли розкажу комусь, не повірять. Тобі сподобався хлопець! Я вже почала думати, що ти лесбійка.

- Що? Джесс? З чого ти взагалі це взяла? - тепер я в шоці дивлюсь на свою подругу.

- Та непереймайся, тепер я точно знаю, що зможу тобі допомогти. Джеймс тобі однозначно сподобається, він дуже красивий хлопець, Нік мені трохи розповідав про нього.

Та до чого тут цей Джеймс, як він може мені сподобатись, якщо мені вже подобається Майк і думки про іншого хлопця видаються прісними і ніякими?

Помітивши, що я не сильно в захваті від ідеї зі знайомством з Джеймсом, Джесс намагається підтримати мене:

- Та не переживай ти так, можливо ти ще зустрінешся з тим хлопцем? Або хочеш, я допоможу тобі його пошукати?

Я скептично хитаю головою. Ні. Я знаю тільки ім'я, а скільки таких Майків у нашому містечку? А в штаті? Це неможливо.

- Давай поїдемо вже в піцерію, я все ж винна тобі піцу, - пропоную я після невеликої паузи.

- Гаразд, - понуро погоджується Джесс.

Вона також встигла засмутитися через мене. Ну чому зі мною завжди так? Чому я не додумалась запитати в нього хоча б чи він з того самого міста, що й ми?

Коли ми вже підходимо до машини, я помічаю невеличкий пакунок на лобовому склі. Підходжу до нього ближче і беру в руки записку, яка лежала усередині зверху. За мить мені здається, що весь світ навколо мене перевертається догори-дригом, я зітхаю з полегшенням і мене переповнює безмежна радість. Я щиро посміхаюсь в усі тридцять два зуба. Мені ледве вдається стримати себе, щоб не почати стрибати на місці від радості, мов мала дитина.

-Що там? - підходить Джесс ззаду. Вона дивиться на записку. - Що ж, очевидно, що піцца сьогодні за мій рахунок.

Вона починає сміятися на всю парковку, я теж не можу стримати свого сміху. На маленькому клаптику паперу написано всього лиш декілька цифр - номер телефону. А на дні пакету лежить та сама джинсова куртка з блискітками.
 

Категорія: Романтика Дружба, Флафф, Романтика | Додав: Fignya_z_pid_nigtya | Теги: Знайомство, дружба.
Переглядів: 300 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Джинсова куртка
Завантаження...