menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 13.05.2022 в 21:03
Фанф прочитано: 355 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Gods and Monsters. Розділ 1


13.05.2022, 21:03
«Безпорадно хололо у грудях, 
Однак, кроки були легкі. 
Одягла рукавичку на руку не з тієї чомусь, руки. 
На мить здалось, що багато сходів. 
А я знала-їх троє лиш! 
Поміж кленів шепіт осінній 
Прохав: "Зі мною помри!" 
Я ошуканий долею власною, мінливою, злою, підступно. 
Я промовила: "Любий, любий-Я також із тобою помру"» 
 
Уорвікшир. Англія. Жовтень, 7:30 
 
    Ах, полювання.. Це відчуття свіжого пориву вітру, шум дерев, гавкіт англійських пойнтерів, адреналін та хвилююча мить очікування перед тим, як побачити результат полювання-довгоочікувану здобич. Традиційно, полювання вважається заняттям виключно для чоловіків, однак це не означає, що жінки не можуть ним насолоджуватися.

     Світало. Густий сивий туман стелився пожовклою травою. Було чутно м'який шелест кроків по килиму опалого листя. Дві молоді блідолиці дівчини, неквапливо гуляли в осінньому саду. 
Зненацька порушивши тишу, одна із них, у смарагдовій сукні, буденно промовила: 

—Цього року, кажуть, зима буде суворою. А влітку з врожаєм були проблеми через посуху. 

—Так, доведеться закуповувати продовольства десь в інших регіонах.-заклопотано мовила її спутниця.- А уряд піклується про те, що відбувається десь там на Сході, в іншій країні.-холодним тоном промовила дівчина у пишній сукні кольору вишні, з білим мереживним комірцем на шиї. 
 
—Лаýра, там війна, помирають невинні люди, наші співвітчизники!-обурено вигукнула її супутниця-Уяви, якби комусь із твоїх близьких довелося б побувати там. 

—Це не означає, що потрібно забути про інші турботи в країні, Маріанно.-спокійним та дещо повчальним тоном,  пояснила Лаура.- Тил-це основа та підтримка для фронту, не забувай про це. -дівчина задумалася.- Потрібно ще зіставити список, які продовольства необхідні цьому регіону і зв'язатися з іншими графствами, домовимося про постачання.-дівчина зупинилася, зітхнула, підняла голову догори і, на мить заплющивши очі, прошепотіла: 
—Маріанно… у тебе коли-небудь було відчуття, ніби все от-от піде шкереберть? 
—Щось сталося? 
Лаура помовчала мить і зазирнула кузині прямо у вічі. 
—Ще ні. Однак скоро станеться.-глухо , але впевнено, відповіла дівчина. 

   Маріанна уважно подивилася на Лауру. На її , ще юному, але досить суворому , як для дев'ятнадцятирічної дівчини, обличчі, Маріанна побачила втому та смуток.  Зазвичай різкий погляд блакитно-сірих очей , зараз нагадував осіннє небо, затягнуте світло-сірими, але густими хмарами. 
 
   Маріанна була кузиною Лаури. Вони знайомі більше десяти років, з моменту як її дядько, граф Волоський, Владúслав, привів Лауру в маєток.  З тих пір вони бачилися майже щодня і дуже зблизилися.
   Принаймні так думала Маріанна. Але як виявилося згодом- Лаура ніколи не розповідає, що саме насправді діється у неї на серці і один лише Господь Бог знав про що вона думає і що замислила.  Навіть коли Маріанна запитувала її прямо- кузина просто переводила тему, що дуже дратувало перші кілька років. Потім Маріанна просто закинула ці марні спроби.
   Але зараз вона була певна, що причиною такої поведінки її кузини, був Валентин-наречений Лаури.
   Маріанна вирішила зібрати всю силу волі і все-таки розпитати про Валентина, але Лаура  її випередила і слова застрягли в горлі Маріанні, так і не встигнувши злетіти з її уст.  
— Краще поговоримо про щось інше. Наприклад чому вони не повертаються, полювання мало закінчитися ще півгодини тому. Поглянь, вже ранок! Ніякого почуття міри! 
 
—Вони от-от повернуться. Ти сьогодні якась сама не своя-у голосі Маріанни відчувалася тривога. 
 
—Ах, кузино, ти маєш рацію, не зважай, просто я сьогодні встала не з тієї ноги.-ледь посміхнувшись, Лаура відвернулася і не промовивши ні слова, стояла вдивляючись у гущу саду. 
 
—Мені набридло чекати, мені подобається брати участь в полюванні а не спостерігати за ним чи тим паче пасивно чекати доки хтось принесе здобич. 
 
―Твій батько заборонили тобі навіть згадувати про мисливство чи не так? Мені інколи здається, що він ставиться до Валентина краще ніж до тебе. 
Лаура засмучено зітхнула. 
 
―Батько вважають, що полювання- це заняття не для мене. Однак іронія в тому, що Валентин вміє вправно користуватися скальпелем, але не вогнепальною зброєю, хоча ні він, ні батько це не визнають і Валентин щоразу бере участь у полюванні. 
 
—Тоді чому ж ви просто не поміняєтеся місцями? Кожен займатиметься тим, чим хоче.-Маріанна висловила свою ідею повним нерозуміння голосом. 
 
—Якщо батько про це дізнаються- будуть лютувати. Та й не хочеться давати Валентина привід мене шантажувати. Він також не розуміє цих безглуздих правил, але ти ж знаєш, йому дай можливість покепкувати з мене. 
―І ти вважаєш, що це нормально? Він не дає тобі займатися тим, що тобі подобається. Він взагалі тебе кохає? 
 
Лаура насмішкувато хмикнула і Маріанні здалося на мить, що на обличчі кузини промайнула дещо лиховісна посмішка.  
 
―У нього своє власне поняття про так зване «кохання». Та й у мене є свої причини, щоб продовжувати існування цього союзу...Холодно. Скажеш, що я пішла до себе, потрібно ще сказати, щоб починали готувати сніданок. -дівчина розвернулася і попрямувала до входу в помістя. 
 
Як тільки-но за нею зачинилися двері, в іншому кінці саду замайоріли чотири фігури. 
 
-Нарешті.-зітхнула Маріанна і повернулася повідомити про це кузину, але не встигла- позаду неї вже нікого не було. 
 
До маєтку прибули четверо вершників. Двоє смаглявих світловолосих юнаків, з грубими рисами обличчя, їхали попереду. То були слуги. Як і всі слуги цього маєтку, вони були одягнені у брюки з дешевого матеріалу брудно-коричневого кольору, та сорочки з потертого льону, які частково закривали сірі жилетки. Вони везли на конях кожен по величенькій туші ймовірно якоїсь дичини, що була загорнута у цупку тканину. 
Позаду них їхали двоє інших чоловіків, зовнішній вигляд яких видавав їхнє високе походження: темноволосий блідолиций молодий чоловік з гострими, але приємними рисами обличчя, як і його рудоволосий компаньйон, був одягнений у чорне пальто, з-під якого виднілася білосніжна сорочка та фрак. 
 
-Маріанно!-вигукнув темноволосий  юнак, поспішно, але дуже зграбно злізаючи з коня.-Вона засмутилася? 
-Ні, просто була невдоволена, ти ж її знаєш. 
-Наступного разу візьмемо її разом із нами, так, Джонатане?-юнак звернувся до свого супутника, стягуючи  із себе невелику шкіряну сумку. 
-Хіба якщо про це ніхто не дізнається. І називай мене Джонні.-виправив його рудоволосий юнак-це ти вже взяв за звичку від моєї своячениці? 
-Хм, з ким поведешся-того й наберешся. Я змушений вас покинути, гарного дня, сподіваюся, що ви успішно доберетеся додому.-продемонструвавши свою сліпучу ввічливу посмішку, брюнет злегка кивнув головою і розвернувшись, пішов усередину. 
 
-Сьогодні було вдале полювання, чи не так?-запитала свого чоловіка Маріанна. 
 
-Та не дуже, чесно кажучи, принаймні для мене.-розчаровано зітхнув Джонатан, почісуючи потилицю.-І це той чоловік, який казав, що полювання-це не для нього. За увесь час, що я там був, я не побачив нічого, що було б більшим за куницю. Хоча селяни, яких я зустрів казали, що мовби то тут полює якась тварюка. І щомісяця, як мінімум, у цьому лісі знаходять по два-три трупи людей. 
 
-Господи, який жах!-стривожено прошепотіла Маріанна.-А Лаура ще хоче брати участь в полюванні. 
 
-Люба, не думаю, що тобі варто чогось боятися, особисто я вважаю, що це все дурні чутки, які пустив граф , щоб в його угіддях не нишпорили непрохані гості. 
 
-Чутки про тварюку може й справді просто чутки, але трупи людей навіть дуже реальні. -обурилася дівчина. 
 
-Навіть якщо у цих чутках є хоч крихта правди-я завжди зможу тебе захистити.-Джонатан притиснув Маріанну до себе і поцілував у чоло.-Тебе ще щось турбує, Маріанно?-побачивши все ще занепокоєне обличчя дружини, поцікавився Джонатан. 
 
-Цей Валентин..-бліде обличчя дівчини стало насупленим немов грозова хмара, чорні брови, що обрамлювали ніжне обличчя і давали різкий контраст з блідою шкірою, трохи звелися на переніссі. Від тривоги, яку викликали її думки, вона час-від-часу кусала свої червоні вуста так завзято, що ті стали пурпуровими. - ти можеш не погоджуватися, коханий, але цей чоловік-втілення усього, що я зневажаю в людях. У мене від нього аж мурашки по шкірі. Я не розумію, як Лаура може його терпіти. 
 
-Та ну, ти перебільшуєш, він же не чудовисько якесь. Просто дуже своєрідний. Вони з Лаурою прекрасно доповнюють одне одного. -Джонатан посміхнувся. Його молоде, симетричне обличчя було де-не-де вкрите дрібним ластовинням, ясні карі очі ніби зігрівали своїм теплом, а посмішка показувала два ряди трохи нерівних, але здорових зубів. 
 
-Розумієш, так чи інакше, Лаура-моя кузина. Я добре знаю, що якщо вона кохає когось чи прив'язується до когось- вона немов віддає всю душу тій людині. І якщо Валентин.. я просто хвилююся за неї... 
Джонатан мовчки спостерігав за душевними переживаннями своєї коханої, час від часу злегка погладжуючи її волосся. 
 
-Я розумію, але ти справді дарма хвилюєшся.- юнак раптом розсміявся. Його яскрава посмішка змусила б будь-кого забути про сум та тривогу.-Лаура-донька свого батька, якщо Валентин їй якимось чином зашкодить, це буде останнє, що він зробить в своєму житті. 
 
-Ей!-Маріанна хотіла заперечити і сказати, що не її сестра не така жорстока, але зрозуміла, що її чоловік мав рацію.- Ах, забудьмо про це. До речі, що було у тих великих мішках?-
​​​​​​насупившись , запитала Маріанна. 
 
— Фактично, ми полювали окремо один від одного, тому не можу сказати. Я підозрюю, що цей лис, Валентин знає особливі місця для полювання, і відправив мене подалі звідти , щоб виставити посміховиськом. 
 
—Тобі просто не пощастило, коханий. -посміхнувшись, втішала чоловіка Маріанна, прямуючи в бік іншого крила помістя.-просто наступного разу крадькома слідуй за Валентином, так ти зможеш вполювати навіть більше ніж він. 
 
Джонатан  засміявся. 
—Дякую за підтримку, кохана. Але мені здається, що він точно запросив мене на полювання, щоб познущатися. 
У мене в родині кожен другий був мисливцем, а тут ось тобі! 
 
Маріанна засміялася. 
—Недарма ж граф Влади́слав так з ним панькається. Він обожнює мисливство, а спадкоємця немає, от і вчив Валентина полювати.
 
Однак Маріанна не стала озвучувати свою ще одну думку.  Про те, що Валентин тренується не лише на тваринах. 
Категорія: Романтика Драма, Слеш, Фемслеш, Навчальні заклади, Жахи, Перший раз, Психологія, Кохання/Ненависть, Hurt/comfort, Романтика | Додав: Годинонька | Теги: Історичні епохи, фемслеш, війна, Слеш, Вікторіанська епоха, Кримська війна, Гет
Переглядів: 355 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Gods and Monsters. Розділ 1
Завантаження...