menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 09.05.2022 в 17:52
Фанф прочитано: 148 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
На жаль, нічого схожого не знайдено! Можливо автори забули додати теги до фанфіків. Нагадую, що варто їх заповнювати. Якщо ви вкажете однакові теги до всіх частин твору, у цій рамочці читачі зможуть легко усі знайти.
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Я хочу тебе під цвітом вишні


09.05.2022, 17:52
Я любила її.
Я любила її запах, впевнений погляд, руки, які торкалися до мене. 
Я полюбляла її зашарілість,яка була помітна лише для мене, її милу посмішку, від якої моє тіло покривалося мурашками.
І від того усього я мала страшенне бажання відчути, які на смак її губи.
Мені так сильно хотілося опинитись у її обіймах. Мені так сильно хотілось, щоб вона відчувала те саме.



Ми гуляли навесні, відчували, як ще прохолодний вітерець грався з волоссям, як сонце цілувало наші личка, вдихали аромати пробудження і життя усього живого. Навкруги росли кульбабки, дивні, волохаті, жовті квітки, відлики сонця. Вони цвіли у її світлому,короткому волоссі. Грайливі карі очі споглядали за мною,здається, я виглядала надто зачаровано. Пафосна усмішка. Такі бажанні руки потягнулись за сигаретою. Дим вихорами піднявся вгору, наче плющ, який видирається до неба. Я зашарілася. Іноді, здається, вона розуміє мене. 

- Я люблю тебе. - Вирвалось у мене.

- І я тебе.- Звісно, як подругу, та все ж...

Вона доторкнулась до моєї руки, а я відчула, як по тілу пробіг струм. Над нами квітли вишні. Білий цвіт розповсюджував чарівні аромати.

- Ні, я....... . . . дійсно...тебе...- Неможу, я не можу.

- Не треба.- Так різко, так неочікувано...

З дерев, чи то з неба полетіли білі пелюстки, чи то сніг... незнаю, та стало так холодно... Мені наче здавалось, це все взаємно.....
Вона уважно роздивилась мене. Завжди все про мене  знає,  завжди помічає все. Від неї нічого неможливо приховати.

 - Я.. я не хотіла тебе образити...

 Подув холодний вітер.

- Я.. лишень..така дурепа..я не можу розібратись зі своїми почуттями,страхами... і псую твоє життя..- сказала вона. Може, я розуміла її, а може ні, може я її взагалі не знала, чи знала занадто добре?

-Нічого, щоб не сталося, я все прийму і зрозумію.- Незнаю, чи напевне. Та я мусила це сказати, як всі, як завжди.

Ми йшли по вишневому саду,  дерева були молоді й низькі. Вони повністю ховали нас у своїх заквітчаних кронах. Здавалося, ми знаходились у якомусь дивному палаці побудованому самою ж природою, а його стелі казково квіли і пахли.

-Хоча, насправді, можливо, я відчуваю щось до тебе...- Здавалось, ніби в ній йшла внутрішня боротьба. Вона потягнулась до мого волосся, щоб повитягати звідти білі пелюстки.Доторкнулась до мого обличчя. Я відчула тепло її руки.  Невідома сила пристрасті потягнула мене вперед і я поцілувала її уста. Дивні суміші гормонів у моєму тілі змушували піддатись почуттям. Вона не відсторонилась . Настала потреба в повітрі. Її очі здивовано дивились на мене.

- Пробач...- мені стало трохи соромно.

- Та...нічого..- Вона виглядала дивно.- Мені в принципі сподобалось.- І знову пафосна усмішка. Отже, все-таки це взаємно? Я вже заплуталась. Вона прочитала це в мені.

-Я реально тебе..наче..кохаю. Та мені...страшно. Мені було страшно, розумієш, зізнатися собі і тобі про те, що я закохана у дівчину. Мені страшно , що про це подумає суспільство, мої друзі, батьки.. Я боюсь що мене не приймуть, що люди перестануть мене любити і сприймати , за те що я...ну..- Їй було складно це сказати
 
- Що ти це ти, така ,як є ?- Я знала цей страх. Знайоме відчуття. 

-......Так  ... Така , як є. Але така тупа і срана...я ж знущаюсь з себе, то ламаю своє життя  , то боюсь це робити і при цьому ще й  завдаю болю тобі...

- Я тебе приймаю. Таку, як є. Я тебе розумію. І я тебе кохаю.- Дивно, легко і пристрасно дались ці слова. Вона поцілувала мене. Ми сиділи на зеленій траві під квітучими деревами. Сонячні промені грались із простором. Все наче оживало і давало волю нашим почуттям.

- Та всеж мені страшно..- Пролунав її тихий, трохи хриплий шепіт  над моїм вухом.- Що подумають інші? Як МИ можемо "бути", якщо всі будуть проти?

- Чому тобі потрібно догодити всім? Це ж неможливо.

- Тому ,що вони визначають, хто я є для себе, бо мені важлива їхня оцінка, бо вони завжди чогось хочуть від мене....

- Тобто, тобі важливо чого хочуть вони??

-............так..


- Але ж це твоє життя. І живуть його не вони, а саме ти. То чи мають право вони його псувати? Бо якщо ти змарнуєш своє життя роблячи те, що хочуть інші, то чи будеш ти по справжньому жити? Отже, чого хочеш Ти??

...А вишні квіли і пахли....


- Я....я хочу тебе під цвітом вишні....




 
Категорія: Романтика Повсякденність, Фемслеш, Флафф, Філософія, Hurt/comfort, Романтика | Додав: Vasha_ptaha
Переглядів: 148 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Я хочу тебе під цвітом вишні
Завантаження...