menu

Новини

Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Храм світла


04.10.2021, 14:12
Прохолода завжди була і буде у цьому місці. Крізь кольорові вітражі падало легке світло. Дерев'яні лави були натерті до блиску. Тріснута, від старості чи від сотні ніг, плитка перекривала собою холодний бетон. У храмі, який знаходився на вершині пагорба пахло ладаном і чистими душами. 
Це точно був не костел і не церква. Дивне, але одночасно таке світле приміщення. Стіни храму були пустими, тут не було ікон та образів, проте був старий орган, а ще тут жив один чоловік. Саме чоловік, не старий і не молодий. Він грав на цьому ж органі і слухав людей, які втратили свою сутність та сенс. 
Сьогодні я тут. Сиджу у великому храмі, серед сотні порожніх лавок. На останній лавці, та що біля виходу хтось забув чорного шарфа, ніби спеціально його поклав туди, ніби це якась бутафорія переосмислення чогось. 
Я не знаю, чому я сюди прийшов, мабуть я заплутався, але я ніколи не вірив у Бога чи ще щось більше нас(людей) та нашу планету і Всесвіт. Здавалося, що вже пройшла ціла вічність, відколи я тут сиджу. Проте я б не сказав, що це місце викликає погані відчуття, навпаки --  мені тут спокійно...тільки тут... Безпека огортає і глушить мою тривожність. Від світла мої очі глибокі і неналякані, вони — живі. 
Очікування. У мене з собою нічого немає, крім блокнота із записами свого спостереження власного життя. Я вже казав, що тут добре? 
Тиша чи навпаки, звуки всього життя людського йшли з тих труб органу? Чоловік у чорному костюмі грав повільно і без нотного зошиту -- він прекрасно знав, ті ноти буття. Нарешті він підвівся і легкою ходою підійшов до срібних тарілок на яких лежав ладан і різна благовонія. Десь далеко лунав грім і по вітражних вікнах стукотів вже свою мелодію дощ. Той димок та від нього запах очищав мої думки.
- Здається, дощ пішов. - сказав, усміхаючись чоловік.
- Він відбиває вашу мелодію. - сказав я, поглядаючи на потоки води у вікнах храму.
- Ні, вона не моя. Цю мелодію точно вже хтось до мене придумав. - чоловік підпалив благовонії.
- Чому ви так вважаєте? — мій погляд був тепер на його костюмі, я вгледів ромашку у кармані.
- Якби ти знав, синку, яке це життя велике. Планети. Космос. Галактика і... Ми маленька зернинка у цьому всьому. - чоловік сів поруч мене.
- Вибачте, але я вас геть не розумію. — мої руки почали гратися із листками блокноту.
- Та, й не треба. - він усміхнувся і додав: — Бачу, ти прийшов сюди із цікавими записами. 
- Звідки ви... 
- Я звик, що люди ніколи не приходять сюди самі, вони несуть із собою, щось дороге для їх серця. Деякі після розмови зі мною залишають свої речі. — після цих слів, мій погляд впав знову до чорного шарфу.
- А, той шарф давно тут лежить? — запитав я.
- Давно... Власник хотів покінчити життя, повісивши своє тіло на ньому... — чоловік сумно зітхнув.
- Йому це вдалося? - на мої очі набіг страх.
- То була найважча моя розмова, я не всилі врятувати чиюсь душу, якщо душа сама не прагне врятуватися від страшної загибелі. - чоловік дістав з карману ромашку і почав крутити її. - Він помер своєю смертю, залишивши цей шарф із своїми образами і проблемами тут. Йому стало легше він пішов звідси пустим. 
- Хіба пусті люди добрі? - я задумався.
- Розумієш, потрібно скидати важкий груз і викидати старі гудзики, які ми бережем у коробці з-під печива. Розкажу секрет — воно нам ніколи не знадобиться. У важких ситуаціях треба перезапуск самого себе. Так легше.
- Починати все спочатку?
- Думаю, так. Все ж, коли ти багато вчишся, ти загартовуєш себе і стаєш сильнішим і мудрим. Діти падають, коли роблять свій перший крок, але встають та йдуть далі.
- Але ж у них є підтримка. Руки матері або батька.
- У дорослих людей теж є підтримка. Просто часто ми її не помічаємо, бо нам краще грузнути у сипучих пісках проблем. Ми любимо сумувати, бо це відчуття краще, аніж радість. Дивна така ось людська потреба.
- А віра? - я знову почав оглядати чудернацький музичний інструмент.
- Ти атеїст. Ти віриш, що не має Бога. Це теж віра. Без неї неможливо, якби ти не намагався. Її ніколи не викоренити.
- Дійсно... 
Я задумався. Слова чоловіка були для мене занадто простими, десь я вже їх чув. Мої думки... Це були власні думки! А, цей чоловік із ромашкою у руках відзеркалював мене. Я говорю із самим собою.
- Здається, дощ вже затих. - піднявшись, сказав чоловік, він знову направився до органу 
- Виявляється життя — це швидкоплинна емоція, або великий ковток свіжого повітря у горах. — я усміхнувся.
Я нарешті усвідомив щось своє, проте пізно. Я ще раз оглянув стіни храму, кольорові вітражі і послухав органної музики. Я поклав свій записник біля шарфу і помітив, що тут крім нього лежало багато речей. На всіх цих лавах щось лежало. Хтось залишив нову плівку від фотоапарату, хтось використані струни, хтось — окуляри, рукавиці, браслет, шляпу, годинник, дзеркало, ляльку, фото, пензлик, ножиці, цукерку, папірець, газету...
Тепер у храмі ставало ще більше світла. Мене це не лякало, а навпаки манило до себе ще більше. Величні дерев'яні двері відчинилися і з них нова хвиля світла взяла мене до себе в обійми. Я останній раз поглянув на чоловіка, який усміхався:
- Пора... - сказав він, махаючи мені рукою.
Я усміхнувся і пішов на світло. 

 
Категорія: Романтика Попаданці, Міфічні істоти, Історичні епохи, Повсякденність, Статті, Драма, Дружба, Джен, Слеш, Фемслеш, Фантастика, Фентезі, Омегаверс, Злісний автор, Стеб, Гумор, Пропущена сцена, Флафф, Навчальні заклади, Жахи, Експеримент, Пародія, Перший раз, Психологія, Філософія, Поезія/Лірика, Соулмейти, Кохання/Ненависть, ER (Established Relationship), Hurt/comfort, POV, PWP, Songfic, Curtain story, Екшн (Action), AU, Детективні історії, Нехудожня література, Сучасна авторська література, Поезія/лірика, Ангст, Містика, Романтика | Додав: DinLin | Теги: оріджинал
Переглядів: 1133 | Завантажень: 0 | Коментарі: 2 | Оцінка: 5.0/1
Ставлення автора до критики: Позитивне
Всього коментарів: 2
Те, що я тільки но прочитала... Автор, це неймовірно! Мені дуже і дуже сподобалась ваша робота! Вона, якщо говорити відверто, змушує замислитись над тим як влаштований цей світ і загалом - Всесвіт! Ви чудово змогли передати атмосферу в храмі, а також роздуми персонажа. Я вважаю, що кожна людина може відчути себе на місці головного героя і ніби "поговорити" сама з собою, а також задуматись про власний сенс життя і проаналізувати своє теперішнє життя.
Бажаю вам успіхів у написанні наступних робіт, які я буду чекати з нетерпінням! dry

718
Дякую за відгук! Мені дуже приємно! smile
0
avatar
Храм світла
Завантаження...