menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 08.05.2022 в 15:10
Фанф прочитано: 157 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
На жаль, нічого схожого не знайдено! Можливо автори забули додати теги до фанфіків. Нагадую, що варто їх заповнювати. Якщо ви вкажете однакові теги до всіх частин твору, у цій рамочці читачі зможуть легко усі знайти.
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Коханець Смерті. Глава 2: Викуп


08.05.2022, 15:10
Попередня глава Глава 1: В пошуках твого імені

Взуття чавило багнюку, яка утворилась після нічного дощу. Волога піднімалась у повітря разом із перемішаними ароматами людського існування. Тільки зійшло сонце і місто одразу оживилось. Данте пройшов через центр у напрямку торгового кварталу та звернувся до продавця:

– Будь ласка, чорнила та набір пірʼїв.

Позаду зарепетіла товпа, піднявся шум серед брязкоту металу.

– Ти!

Важка рука жортско штовхнула Данте, взяла за плече та розвернула на себе. На охоронця підняв очі блідий підліток з ластовинням на лиці.

– Бачив чоловіка з довгим волоссям ось такого зросту? – Чоловік підняв руку над головою хлопця. Той зчепив губи, замотав головою і промямлив:

– Гадки не маю. Я тільки прийшов купити ось це.

Підліток продемонстрував речі та сжався. Охоронець швидко втратив до нього інтерес і продовжив опитувати інших мешканців. Данте хмикнув. В цьому обліку його ніхто з людей не впізнає. Він подякував продавцю, сховав речі і рушив в сторону виїзду з міста.

– Це вони того демона шукають! Я тобі точно говорю! Сама бачила кажана над дахом. Ну і бридке ж створіння. – Шикнула повна жінка своїй подрузі, показуючи розміри тварини.

"Не кажан, а метаморф". – Про себе промовив Данте. "Не такий він і бридкий. Не вмієте ви вбачати краси у науці".

Він вийшов через ворота по головній дорозі, залишаючи гвалт позаду. Тримався сторони, щоб його не сбили теліги та корови, оминав сліди їх життєдіяльності та взяв десь гілляку, щоб притворитись пастухом. Через декілька кілометрів, коли минув поля випасу худоби, Данте звернув у ліс. Молодий хлопець, образ якого він взяв, сів під деревом та заплющив очі. Некромант чекав ночі. Тим часом згадав про долю обліку. То був нещасний випадок. Підліток піднімався на гору, спіткнувся і покотився вниз по схилу. Так і звернув шию. Після смерті йому чомусь дуже хотілось повернутись за корзиною з яблуками. Коли Данте з душею хлопця прийшли додому, виявилось, ті яблука потрібно було віднести ввечері одинокій бабці, за якою доглядала його сімʼя. І тільки після того, як вони це зробили, душа заспокоїлась і погодилась піти з ним до світу мертвих. Ось такий простий рецепт.

Данте розплющив очі і підвівся, скинувши людську зовнішність. З усіх сторін його оточувала темрява густого чагарнику та високих стовбурів дерев. Проте некромант добре знав, що в парі метрів пролягає дорога, яку мало хто використовує. Можливо, тільки мисливці, але і ті намагались оминати місця химер.

Чоловік перевʼязав волосся у низький хвіст, стряхнув з себе листя та пару павуків, а потім сів на коліно і мʼяко погладив чорну землю.

– Час рушати, Лють.

Під пальцями розійшлась тріщина, земля посипалась всередину неї наче пісок. Спочатку зʼявились сірі кінчики костей хребта, з яких звисала попеляста грива, потім череп морди, в зіницях якого горіли два блакитних вогня. Жеребець пробив собі дорогу передніми ногами, відштовхнувся та вистрибнув з ями. Виду представ скелет дорослої тварини. Вона струсила з себе бруд та ніби то з образою подивилась на некроманта. Той посміхнувся та, підійшовши ближче, допоміг привести в порядок гриву.



– Ти в мене дуже терплячий. Не можу я тебе брати постійно з собою, зрозумій мене. От так, – сказав він, застрибуючи на коня, – добре. Пішов!

Жеребець заіржав. Той, хто почув цей крик, в того застила у жилах кров. Звук протяжного скреготу іржавого металу пронісся над лісом і спугнув сплячих птахів. Кінь відбив копитами землю та понісся на південь.

Мало хто знає, але серед рабів в Майєрі можна було знайти не тільки людей. Правда, вибір обмежувався силою, яку продавці могли утримати. Найчастіше вони заморювали лоти до їхнього знесилення та пропонували в занедбаному вигляді. Данте добрався до поселення, встигнувши подолати добротну відстань до ранку. Дуже зручно, коли не потребуєш провіанту. Це тільки пришвидшує подорожі. Некромант зупинився біля боліт, залишив спочивати там Лють, бо кінь пручався та не мав бажання знову залягати під землю. Він завжди так робить коли має досить сил. Як тільки запас енергії закінчується, жеребець тягнеться до сну.

– Я скоро повернусь. Ховайся, якщо побачиш живих.

Погладивши коня, Данте направився до Майєру. Через півгодини він зайшов до міста, одразу ж звернув у провулки, щоб знайти потрібні двері та постукати до них. Вони відчинились на пару сантиментрів і старече око з опущеними віком визирнуло з темряви на некроманта.



– Хто такий?

Данте протягнув листа у щілину, двері зачинились перед його носом. Чутен був шорох, потім скрип петлей і чоловік нарешті впустив його.

– Прямо і наліво.

Він махнув рукою та поковиляв по коридору в іншу сторону, а некромант туди, куди йому вказали. В повітрі стояв затхлий застійний штин поту, плісняви та голої землі. Аромат неволі, який часто зустрічався в поселеннях. Це була одна із причин, чому Данте жив відлюдником. Краще пахнути травою та дощем, ніж містом.

– Товар готовий? – без привітань звернувся він до присутніх у коморі.

– Це ти прийшов за тварюкою?

Випустивши дим від табаку поганої якості, промовив чоловік та відклав карти. Данте защурівся в неприємній посмішці.

– Саме так.

Продавець з крихтінням підвівся та дістав ключі. Важкою ходою від надмірної ваги підійшов до чергових дверей, відчинив та впустив некроманта словами:

– Нарешті я його позбавлюсь. Найгірший екземпляр, більше купувати не буду.

Не звертаючи на його брюзджання ніякої уваги, Данте зайшов всередину. В пітьмі побачив звернуту фігуру в позі ембріона, яка лежала на шматку брудної тканини. Вона не дихала, проте некромант знав, що все ще залишалась живою. В якомусь сенсі це було правдою. В той же час, від істоти йшла мертвляча енергетика. Данте зняв накидку, огорнув нею фігуру, взяв на руки та мовчки вийшов. Вона важила як дитя, бо не мала ніяких сил. Зворотній шлях проходив знову по провулкам до боліт.

Лють радісно зустріла хазяїна та з цікавістю зазирнула під накидку.

– Потім. Нам спочатку потрібно привести його до тями.

Данте обережно поклав істоту на землю, зняв сумки з коня та облаштував тимчасовий нічліг. Розпалив спеціально вогнище для забезпечення тепла та посунув ковдри ближче до нього. Тільки з наступом вечору істота видала тихий стогін та повурхнулась. Патлата голова ледь піднялась, щоб озирнутись, і зустріла погляд Данте. Той протягував йому бутиль, від якої йшов запашний металевий аромат свіжої крові.

– Давай поговоримо.

За пасмами клацнула щелепа. Кістлява рука відібрала пляшку і припала жадібно до горла.

– Важко бути вампіром, чи не так? Особливо у світі людей, які і є твоєю здобиччю.

Некромант хохотнув та помотиляв другою пляшкою.

– Ти!

Вампір важко задихав, побачивши Лють позаду Данте. Кінь завжди тримався подалі від будь-якого вогню.

– Демон! Той самий!

– Тихіше, – Данте підняв руку, жестом показуючи замовчати, – нехай буду я тим демоном, чорт його забирай. Але поряд зі мною у тебе більше шансів на життя. Тож, поговоримо?
Категорія: Романтика Фентезі, Містика, Романтика | Додав: Ikkusha
Переглядів: 157 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Обережне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Коханець Смерті. Глава 2: Викуп
Завантаження...