menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 19.06.2022 в 21:47
Фанф прочитано: 194 рази
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
На жаль, нічого схожого не знайдено! Можливо автори забули додати теги до фанфіків. Нагадую, що варто їх заповнювати. Якщо ви вкажете однакові теги до всіх частин твору, у цій рамочці читачі зможуть легко усі знайти.
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Примарна Реальність розділ 2


19.06.2022, 21:47
Дівчина зрештою заснула, так і не дочекавшись повернення брата близнюка.
Ліліан снилися дивні моменти, ніяк не пов'язані з останніми подіями у її житті, ні тим більше речі, яким можна було дати логічне пояснення.
В один момент вона по лісові гуляє, квіточки збирає, пісеньки співає і радіє життю, адже світ прекрасний так як є, то вже в школі за своєю партою на уроці якомусь незрозумілому сидить, і не розуміє як встигла з галявин лісових у будівлю потрапити. А замість однокласників та вчителів, на стільцях були розсаджені воскові постаті, одягнені у шкільну уніформу, що далеко не відповідає школі, в якій вона навчалася.
Моменти заміняли один одного буквально за якусь невловиму мить.
Остання ж частина і так до моторошного дивного сну, програвалася в підвалі.
Там було темно, холодно та сиро. А все навколо здавалося настільки реалістичним, що на секунду їй навіть здалося, ніби вона навіть могла відчути той запах, і прохолоду стін, до яких торкалася її долоня. Вона оглядалася довкола, намагаючись хоч щось розгледіти в непроглядній темряві, але спроби були всі безуспішні. Темрява, що оточувала, була настільки всепоглинаючою, що простягнувши руку перед собою, ти не бачив нічого. І саме з цієї причини, нишком поступово почала підкрадатися паніка і страх, що змушують тіло тремтіти на підсвідомому рівні, а фантазію розігратися не в самий позитивний бік.
Ліліан зробила крок уперед, намагаючись знайти двері, що не існували з приміщення, і саме в цей момент, дівчини торкнулася холодна рука зі спини. Тіло здригнулося, а паніка наринула з хвилею.
А потім, блондинку ніби з силою, викинуло з того дивного сну миттєво, і вже в реальному світі, розплющивши очі від сильного переляку, вона навіть не помітила як підскочила, і плюс до цього, видала дивний звук схожий на писк.

—Шшшш. Це лише я. Заспокойся. — Пролунав голос над її вухом, а потім відчулася важка рука на голові, що плавно рухалася зверху донизу.

— Лі… Боже, ти так налякав мене щойно. Мені таке снилося... Я ніби у фільм жахів потрапила.
— І що там було? Що ти бачила?
— Ну, все швидко змінювалося. То я гуляла і сміялася, то в школі з'явилася, а потім різко в темне приміщення мене закинуло. Я подумала що це підвал якийсь міг бути. Було сиро та холодно. А ще дуже темно. Я навіть відчувала все на собі, ніби в реалії побувала. Паніка, так і намагалася наринути мене з головою.
— сєСильно злякалася?
— Не можу сказати напевно. Але жахливе відчуття постійно було. Навіть зараз, серце б'є, а в душі, ніби засіла незрозуміла мені тривога.
— Це просто сон. Забудь його.
— Не так легко сказати, як зробити. Ти ж знаєш мою голову. Вона любить запам'ятовувати дурниці.
— Так? А я думав вона все сортує і видаляє з пам'яті непотрібне.
— Ні. На жаль ні.
- Ну нічого. Завтра вже не згадаєш про нього.
— Сподіваюся ти маєш рацію. А то мені якось не по собі від цього всього.
- Все буде добре. Просто довіряй моїм словам.
—Я завжди тобі довіряла Лі. — сестра посміхнулася, і швидко обійняла брата, що сидів поруч, але так само швидко і відпустила — Ти до речі пізно повернувся. За вікном уже стемніло.
— Було незакінчене ділко. Не хотів більше відкладати на потім.
- Яка справа?
- Неважливо. Тобі таке все одно нецікаво буде.
— А хоч скажеш із чим пов'язано?
— З хуліганським життям сестричко.
— Ясно… Це й права не до мене. — Лілі відвела погляд убік, і трохи подумавши про щось, знову подивилася на брата. — А сам як?

- Нормально. А ти як?

— Теж…
Після цього між братом і сестрою повисло незручне мовчання. Кожен явно хотів про щось запитати, але розпочинати розмови було іноді складно для обох. Лілі хотіла знати про брата все, але той продовжував облаштовувати стіни навколо себе, хоч і ділився багатьма подробицями про себе. Але завжди явно залишалися деталі, про які той чомусь замовчував.
У кімнаті було темно. Джерелом світла служило вікно, яке не було затягнуте шторою, і сріблясте місячне світло могло осяяти кімнату своїм сяйвом. І саме завдяки цьому освітленню, Лілі й побачила пов'язку на зап'ясті брата, якої вранці, по її пам'яті, ще не було.

— Впав? — спитала вона спокійним і тихим голосом, після того як їй вдалося втихомирити своє шалене серцебиття в грудях.
- Типу того. — відповів брат якось таємничо. Хлопець явно старався знову щось приховати. А Ліліан не хотіла наполягати, і продовжила просто ставити логічні питання, постепенно приводячи до потрібної відповіді.

—Травма серйозна?

— Просто шкіру подряпав. За кілька днів заживе.
— Від звичайної подряпини, ти би бинтами не мотався.
—Ну, подряпина трохи глибока.
—Влетів у арматуру як минулого місяця, чи цього разу в куток будівлі як тиждень тому?
— У машину, що летить на швидкостях з-за рогу.
- Це щось новеньке. Запишу собі у блокнот.
— Навіть не спитаєш як? Може я вигадав усе, щоб ти мене пожаліла хоч раз. А то завжди спокійна, з якою б я травмою не повертався додому.

— Цього разу не брешеш.

- Звідки знаєш?
— Коли брешеш, не можеш мені в очі довго дивитися.
— Неправда. Я завжди дивлюся на тебе.
— Ні. І я вже тебе вивчила. І зараз, ти якраз таки збрехав. Знову перевів очі на кінчик мого носа. Думав не помічу? Наївний.
— Я тобі ніколи не брешу.

- Ага. Тоді де ти був після скейт парку?
—Та ніде я не був.
— Лі, не бреши. Я тебе як книжку відкриту читаю.

— Можливо й читаєш. Але всього на цьому світі, тобі знати абсолютно необов'язково.

— Ну гаразд — Дівчинка закотила очі і відвела погляд убік. Вона не була задоволена такою відповіддю. Але й давити на хлопця не бачила сенсу. Вона просто грала на совісті близнюка, бо знала, що він довго не протримається.

— Чим займалася, поки мене не було?
— Тобі цього знати необов'язково— Повторила слова молодша з близнюків, як та папуга, і почала погладжувати кота, який якраз таки приповз хазяйці на руки, вимагаючи уваги і ласки.

— Лілі… — тихо прогарчав ім'я сестри юнак.

- Що? — перепитала синьоока, навіть особливо від свого вихованця не відриваючись.

— Не грайся зі мною в ці ігри. Я їх не люблю. Ти ж знаєш…

- У які? Я просто показую тебе збоку. Правда ж неприємно? Мені так само цілодобово від твоєї несподіваної холоднокровності. Я маю тобі все доповідати. Практично дослівно навіть звітувати перед тобою, поки ти нічого не говориш про себе. Ти закрився від мене Ліам. Що я повинна робити? Чи думаєш мені від цього легко? Відчуваючи що в тебе проблеми, але навіть не знаючи про них ні слова? Я за тебе переживаю… Чому тобі це так складно помітити і нарешті прийняти як належне, а не контроль?
—Лілі… Пробач… Пробач мені…

Це все що зміг сказати Ліам, коли побачив сльози на очах своєї сестри. Він трохи засумнівавшись навіть у своїх діях, простяг тремтячі руки до близнючки, і притягнувши тіло до себе, обійняв дівчину. Притиснув до грудей. Гладив по голові, поки та плакала. Ліліан ніколи цього не говорила у слух. Але вона страшенно боялася повторно втратити брата. Ще раз, вона цього всього не змогла б перенести, і явно довела б себе до фатальних наслідків якимось чином.

—Я, не хотів тобі розповідати, але бачачи тебе зараз, розумію, що роблю тільки гірше, замовчуючи деталі життя. Насправді останнім часом я знову відвідую психолога кожен другий день і намагаюся справлятися зі зривами. - Як тільки юний Локвуд озвучив все це, він відчув внутрішнє умиротворіння. Ніби камінь з душі впав від усвідомлення того, що це більше не потрібно зберігати як таємницю.
— Психолог? Навіщо? — Лілан обдарувала брата здивованим поглядом. Вона звичайно підозрювала останнім часом дещо, але не думала що здогади вірні.

— Тобі б не знати…

—Ліам! ТИ НЕ ХВОРИЙ! — вирвалася з обіймів брата Ліліан і обхопила обличчя брата своїми долонями.

—Я знову чую їхню Лілі… Вони повернулися. Психолог каже, що це скоро минеться, і що це просто загострення. Але я знаю, що ні... Вони мене лякають... Іноді, я абсолютно не знаю що робити. Вони постійно кажуть мені робити щось дивне та страшне. Я намагався ігнорувати їх та займатися всім чим тільки завгодно. Але нічого не допомагає. Я, розповів про це сьогодні лікарю, що веде мене. Він каже, що можливо буде краще, якщо мене переведуть до особистого психіатра.

— Це вже надто! З тобою все гаразд!

— Ти чудово розумієш, що ні. А факт того, що ти заперечуєш це і намагаєшся мене теж переконувати, краще не робить ні мені, ні тобі. Ми повинні обидва це приймати як належне. Хвала небесам, що тільки мені судилося жити з цим.

—Ліам…

— Саме тому я й не хотів тобі це розповідати. Я знаю, що ти занадто переживаєш із цього приводу. Я не хотів бачити твої переживання за себе. Думав, що зможу впоратися сам. Але з кожним днем ​​розумів, що приховуючи це, я втрачаю тебе. А мені без твоєї підтримки не вижити. Я це зрозумів. Ти моя опора, яка тримає в мені все. Коли ми змогли хоч і з випадковості обставин, але возз'єднатися знову, я прийняв себе як людину. Можливо вперше за усвідомлене життя. Тому, якщо ти відвернешся від мене, я впаду. І не зможу піднятися ... Я піддамся божевіллю з яким борюся. Я просто стану ніким.
— Навіть якщо проти тебе піде цілий світ, я залишусь на твоєму боці. Ти моє все. Тому не хвилюйся з цього приводу. Якщо ти падеш у пітьму, я піду з тобою або витягну тебе назад у світло. Іншого вибору тобі не дано. Я твоє благословення чи прокляття. Вирішуй, як тобі подобається бачити більше.

— Ти не можеш бути прокляттям. Тільки не для мене сестричко.

Близнюки знову обнялися. У тих обіймах вони намагалися забрати біль один у одного, змусити забути про смуток і страх. Відпустити все, що мучить. Близнюки Локвуд повторно довели один одному, що опора у кожного з них буде вічно. Один, ніколи не покине другого.
Тієї ночі, близнюки проговорили не одну годину, і заснули тільки під ранок.
Вони розкрили всі секрети, що встигли зібрати. Їх виявилося всього декілька, і ті виявилися не значними.
Лілі зізналася, що це вона на зло братові розірвала його улюблену футболку, а не пральна машина. І спеціально кинула свої червоні гетри до його білих речей, від чого ті стали рожеві, а Ліам у відповідь розкрив карти про те, що він був тим хто, вкрав її скечбук, оскільки програв суперечку, і розклеїв малюнки по школі, розірвав улюблену книгу сестри, розкидавши листя по класу під час зміни, теж продувши тупу суперечку.
Ліам навіть на мить подумав, що сестра його явно заб'є живцем за ці вчинки, але ж вона просто посміхалася своєю фірмовою янгельською усмішкою. Брат зрозумів, що мститися вона буде дуже жорстоко.
~~~~~~~~~~
Ранок був, як завжди, ніяким. Батьків вдома уже не було на той момент, як близнюки прокинулися і спустилися на сніданок, прислуга була мовчазною як і в принципі завжди, так що діти просто поїли, зібралися нашвидкуруч, закидали потрібні зошити та книги у свої сумки, і поїхали до школи, особливо навіть не замислюючись про що-небудь.
А там теж усе, як і завжди. Кожен по своїх місцях розійшовся. Ліам у свою банду попрямував, Ліліан за перші парти як відмінниця ботанка.
Вчителька наприкінці уроку оголосила, що клас збирається у похід. А куди, обіцяла повідомити наприкінці дня, після остаточного рішення директора про потрібні речі, транспорт, день та інші дрібниці. Тому цілий день клас не затикав роти на змінах, а часом навіть на уроках. Усім було цікаво, що ж вигадає школа.
Наприкінці дня після сьомого уроку керівник повернулася і повідомила, що вони підуть до містечка Фабула. Близнюкам це місце запам'яталося і так на все життя. Адже саме через те місце вони змогли возз'єднатися. Але саме через те місце Ліам почав чути дивні голоси в голові. Тому, Лілі стривожено обернулася у бік де сидів її близнюк. Той просто заспокійливо подивився на сестру і кивнув, на що дівчинка ковтнув, повернулася назад.
Вдома ж вони вже обговорили все ретельніше, поділилися думкою з приводу поїздки, і найголовніше, розділили хто що потягне. Обов'язковими речами зі списку були:
— Зручне взуття (кросівки)
- Гумові чоботи
— Ліхтарик
— Дощовик
- Спортивний костюм
— Змінний одяг
- Протиалергічні препарати
—Ліки першої необхідності
— Спрей від комах
- Намет (2,4,8 місця)
—Їжа, яка не псуватиметься, або може бути приготовлена ​​на багатті.
Ну і звичайно, дозвіл батьків, тому що всі малолітні, а школа хоче вивезти учнів за межі міста.
Для близнюків це стало складним завданням, оскільки батьки будинку були дуже рідко, а підписи їх сфальшивити вони боялися, не знаючи чи випливе чи пощастить і ні. Точніше боялася Ліліан, а Ліам просто не хотів дивитися на панічні атаки сестри. Він просто розумів, що вона їх обох спалить в школі.
~~~~~~~~~~
Тиждень пролетів зі швидкістю світла, і день поїздки був уже завтра вранці.
Добиратися клас вирішив поїздами та автобусами, більше оглянув подібним чином цікавих місць. Особистий автобус наймати не стали. Вчителі вважали, що так буде більш захоплююче. Та й командний дух у однокласників так прокинеться.
Добиралися ті майже цілий день. Виїхали рано-вранці, ще з першими променями сонця, а прибули коли вже темніло.
У самому містечку вони зупинятися не стали, віддали перевагу наметам біля підніжжя гори, недалеко від околиці лісу. Деякі боялися легенди про відьму, а деякі вважали це все маренням та просто казкою для неслухняних діточок.
От і вирішили розумники перевірити цю легенду на яву, або ж довести, що це все просто казка. Тому було організовано нічну перевірку на хоробрість у лісі відьми.
Брата та сестру вирішили не розділяти. Точніше, Ліам заявив, що Лілі йде виключно з ним, та інших варіантів і бути не може. Отак вона й пішла з королями школи.
Час був пізнім, коли вони висунулися. Було дві команди. Білі та чорні.
Обидві команди увійшли до лісу одночасно. Але були й ті, хто злякався, навіть не почавши і залишилися чекати біля входу. А ті хто увійшов, теж ділилися на тих, хто зляканий і тому кому було по барабану. Лілі напрочуд багатьох, не реагувала ніяк. Вона не була особливо налякана або взагалі зацікавлена ​​в тому, що відбувається. Але поруч із братом таки трималася. Не випускала з уваги. Та й сам Ліам не бажав втратити сестру в лісі вночі. Додаткова морока була б її шукати.
Компанія бродила та бродила. Поки не зрозуміла, що настав час повертатися. Вони пішли назад. Але раптово зрозуміли, що не знають куди конкретно повинні піти. Вони загубилися. А потім ще й дивні звуки почали прояалятися звідусіль. Ліам спочатку думав, що то голоси в голові. Але коли Ліліан подивилася на брата з подивом, той зрозумів, що це все командний глюк і чують це всі у компанії.
Дівчата з команди злякалися миттєво, а хлопці до останнього грали роль героїв і не показували того, що теж налякані.
Позаду компанії почувся дивний звук, і одна з дівчаток різко закричала, зірвалася з місця і побігла чорт знає куди. А за нею її подруга побвгла, і два хлопці, які просто зрозуміли, що дві дурепи себе так явно загроблять.
Ось так і залишилися близнюки самі посередині величезного темного лісу. Жоден із них не хотів показувати страху перед другим, хоч і розуміли вони обоє, що боятися як ніколи.
Близнюки не знали, чи залишатися на місці, чи йти хоч кудись. Тому всі вони вирішили на камінь ножиці папір. Переміг Ліам, вони рушили з місця. Дорогою ж, хоч і «абсолютно не боялися», взялися за руки. Що якщо тікати, то тільки так.
Вони пройшли досить далеко і довго, щоб зрозуміти, вони без поняття де знаходяться, і висока ймовірність, що вони увійшли ще глибше, звідки точно не вийдуть самі.
Близнюки вирішили зупинитися і перевести дух. І саме в цей момент Лілі помітила дещо. Через дерева за ними хтось стежить. Хтось одягнений повністю у чорне. Дівчинку почало панічно трясти, хоч вона й намагалася приховувати це. Ліам одразу помітив дивну поведінку сестри, і теж глянув у тому напрямку. Він також це бачив. Автоматично він перевів сестру за спину і став у бойову позицію. Він був готовий битися не на життя, а на смерть.

- Хто ти? — закричав хлопець із злобою в голосі. Людина в балахоні нічого не відповіла, тільки стрімко почала підходити до підлітків. Дівчинка вся стиснулася, а хлопець намагався залишатися кам'яною стіною для сестри.
Коли людина в балахоні, чиєї статі визначити було нереально, підійшла в щільну, то простягла руку вперед і в долоні був камінь червоного кольору. Близнюки не розуміли, що відбувається через жах, який зводив їх з розуму. Людина наполегливо продовжувала тримати простягнуту руку, доки дівчинка не зібрала волю в кулак, не забрала той камінь із долоні.
Після цього людина в балахоні просто розвернулась і пішла. А близнюки залишилися стояти в ступорі, і радіти тому, що тільки що залишилися живими і не відійшли в інший світ. Вони перезирнулися, а потім миттєво обидва впали на землю. Страх паралізував їхні тіла. А Ліліан і зовсім знепритомніла.
Близнюків знайшли в лісі під ранок, коли перші промені вранішнього сонця вже огорнули горизонти.
Категорія: Романтика Попаданці, Драма, Дружба, Жахи, Кохання/Ненависть, AU, Романтика | Додав: Nilett | Теги: #попаданці #романтика #Дружба #орід
Переглядів: 194 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Обережне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Примарна Реальність розділ 2
Завантаження...