menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 17.04.2022 в 17:11
Фанф прочитано: 486 раз
Час прочитання:
Категорія: Гет, Романтика
До фанфіку залишено: 0 відгуків
На жаль, нічого схожого не знайдено! Можливо автори забули додати теги до фанфіків. Нагадую, що варто їх заповнювати. Якщо ви вкажете однакові теги до всіх частин твору, у цій рамочці читачі зможуть легко усі знайти.
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

something so good


17.04.2022, 17:11
[27.10.2018 17:02]
Вітер, холодний північний вітер. Сутінки тепер ранні, низьке сонце догорає серед хмар всіх відтінків синього, сірого і фіолетового. Повітря морозне, хоча на календарі кінець жовтня. Все це створює неповторну атмосферу, яка можлива тільки в цю пору року. Суміш туги, втоми, тривожності і містичного флеру заповнила мою голову і не давала спокою, і я відчувала себе героїнею оповідань По або сестер Бронте. Цей вечір можна було б назвати магічним, якби не одне «але» - я чекала на декого, і ця зустріч не обіцяла нічого хорошого.

Щосили намагаюся гріти руки вже ледве-ледве теплою склянкою чаю. Всередині кафе було забито, довелося вийти на вулицю, де я і насолоджувалася тепер цією холодною красою. Ноги трохи тремтіли, і я не була впевнена, що це було тремтіння від холоду. Серце стукало несамовито, в передчутті нехорошого і одночасно бажаного. Воно так досі і не змогло вирішити, хочу я бачити цю людину чи ні.

Удар.
Пауза.
Ще кілька ударів.
Ти.

Цей бежевий з жовтизною плащ впізнаю з мільйонів. І це каштанове, трохи курчаве, волосся.

Побачив мене. Погляди зустрілися. Серце зробило кульбіт і впало кудись вниз. Я не помітила, як перестала дихати.

Ці очі вбивали і воскресали мене стільки разів, і досі я не можу дивитися в них без захоплення і благоговіння. Тому що їхній власник був моїм порятунком і смертю.

Ідеш до мене. Занадто швидко. У ці миті мені хочеться провалитися під землю, телепортуватися, померти, що завгодно, лише б зникнути і щоб не було цієї зустрічі. Нервую так сильно, що здавлюю стаканчик з ще теплим чаєм і розливаю його на пальці. Це трохи виводить мене з моєї нервової прострації, і я поспіхом викидаю його в смітник, благо він опинився поруч. Все, тепер хапатися нема за що. Я загинула.

Ти за півметра від мене.

- Привіт.

Мій язик ніби притиснуло чимось неймовірно важким до піднебіння, і я не можу вимовити і слова. Від цього безсилля просто легенько киваю і намагаюся дивитися під ноги, на свої руки, на твої руки, але тільки не тобі в очі.

Ти помічаєш це, секундним рухом береш мене за підборіддя і піднімаєш моє обличчя так, що у мене не залишається шляхів до відступу. Я знову тону в цих неймовірних зелених очах, які мають наді мною найсильнішу владу. Вони паралізують, приковують до себе. Чому вони у тебе такі великі і такі яскраві?

- Так і будеш мовчати?

Нервово ковтаю, намагаюся витиснути з себе слова.

- Давай говорити. Я, правда, не думаю, що є сенс... - якимось дивом витягую звуки, мій голос звучить низько і неприродньо.

Дивиться. Боже, перестань мене катувати.

- Якщо немає сенсу, тоді навіщо прийшла?

Справді. Навіщо? Тому що кончена дурепа, яка не вміє казати «ні». Та й не хоче. А ще зовсім не знає, що робити.

- Щоб нарешті це закінчити.

Посміхається.

- Слухай, не веди себе як типова жінка, це не в твоєму стилі. Ти ж розумна, я це знаю як ніхто.

А-ха-ха, розумна, тільки зараз розуму у мене як у амеби. Чарівним чином при твоїй появі мій мозок уходить в сплячий режим.

Вітер дме все сильніше. Він знову пахне мені морозом, і від його поривів у мене трохи сльозяться очі. Хоч би ти не подумав, що я зараз розплачуся.

А ще вітер розвіює ці твої недокучері, які падають на лоба, і від цього ти стаєш ще більш прекрасним і загадковим, наче герой якоїсь підліткової книжки про вампірів.

Скільки ж вже моєї крові ти випив...

Знову нервово ковтаю і прибираю його руку, яка весь цей час притримувала моє обличчя.

- Я не знаю, що ще можна тут обговорювати. Це кінець. І я збиралася попрощатися.

Ох, скільки рішучості в голосі, ти подивися! Кого ти обманюєш, дурбецало?..
Знову очі в очі. Мені здається, чи я бачу в твоїх страх? Давай, скажи щось. Боже, яка маячня... яка це все з самого початку була маячня. Моя дурість і твоя впертість ніколи не дадуть нам спокійно жити, сонце.

Мовчить. Треба бігти, поки він не передумав, поки не наговорить чогось, що змусить мене залишитися, поки я не почую його голос, найкрасивіший голос на світі.

Роблю крок назад. Другий. Намагаюся запам'ятати кожну його рису. Стоїть, ніби його заморозили якимось закляттям з «Гаррі Поттера». Востаннє дивлюся в очі - в них застигло нерозуміння, біль і щось ще, дуже темне і страшне.

Розвертаюся, майже біжу. Швидше, швидше, головне не обертайся. Вітер б'є в обличчя, плутає волосся, все тіло тремтить після довгого стояння. З очей ось-ось поллють сльози, я вже відчуваю, як підступає до горла гіркота. Чого ж ти плачеш? Ти ж просто мріяла про це. Мріяла позбутися цього болю, від необхідності бачити його щодня, годину, хвилину, бути поруч, слухати голос, зариватися носом у світло-каштанове, майже русяве волосся, милуватися рухами, відчувати дотики. Ти ж так хотіла, щоб цього всього більше не було.

І як тільки я готова зірватися і розридатися прямо посеред вулиці, мене хапають за руку ззаду, різко розвертають і притискають до стіни будівлі, повз яку я йшла. Від страху і хвилювання серце знову заходиться як ненормальне, а потім завмирає від відчуття його тепла на тілі.

- А ти дійсно дурна, якщо думала, що я все це проковтну і буду спокійно дивитися, як ти йдеш, - він нервово шепоче, майже торкаючись губами моїх губ, - ти ж прекрасно розумієш, що ми зійдемо з розуму і подохнемо один без одного, і ти готова через якусь хрінь допустити це? Так я і повірив.

І ось ми знову дивимося один на одного. Моє тіло абсолютно обмякає в його руках, я майже не відчуваю спиною холоду стіни; єдине, що для мене в цей момент існує - це два зелених омута, зв'язок з якими я розірвати абсолютно не в силах.

Але зате це вдається йому. Переводить погляд на мої губи, які досі безглуздо привідкриті з переляку, і люто впивається в них, ніби востаннє в житті.

Тепер контакт з реальністю для мене остаточно втрачений. Всі думки, заготовлені фрази, наміри, сила волі - все летить до чорта. Він все ще тримає мої руки біля стіни, а сам притискається до мене всім тілом. Кусає, посмоктує нижню губу, язиком творить щось неймовірне і від цього всього уносить крутіше, ніж від марок, які ми з ним колись пробували. Ми задихаємося, не можемо відірватися один від одного, а коли все-таки на коротку мить це відбувається, порив морозного вітру холодною лентою проноситься між наших гарячих губ, і від цього контрасту просто зриває дах. Через долю секунди ми знову цілуємо один одного. Він вже не тримає мої руки. Гладить спину, талію, стискає нижче, сильно, ніби звір, який хоче посильніше вчепитися кігтями в жертву. Я ж відповідаю тим же, тепер вже вільними руками: глажу це обожнюване мною волосся, скребусь по спині, трохи привідкривши пальто глажу крізь товстий светр його широкі груди. Ми абсолютно не могли зупинитися, і було плювати, що ми стоїмо посеред вулиці, що ставало все холодніше. А ще якихось кілька хвилин тому я могла втратити це назавжди. Клінічна ідіотка.

Коли в черговий раз нам довелося відірватися один від одного, щоб вдихнути трохи повітря, він притиснувся лобом до мого і хрипко, швидко прошепотів:

- Поїхали до мене. Ми, здається, закрили питання.

Тихий, писклявий голосок задавленої гордості всередині мене волав і молив сказати «ні» і піти. Звичайно, піти. Коли запах його волосся, парфумів і свіжого, прохолодного повітря змішуються і забуваєш дихати. Коли він дивиться так, ніби ти найдорожче і найбажаніше, що у нього є, а до хризолітової зелені його очей підмішується смарагдова темінь. Коли здається, що якщо зараз же не поцілувати його, то станеться кінець світу.

Диявол його забери, ніколи в житті.

- Так, питання закрили, - дотягуюся губами до його вуха і шепчу рядок з одного з наших улюблених треків: - Get high, hit the floor before you go.

Він посміхається мені, і ця посмішка промовиста за тисячі слів.
Категорія: Романтика Гет, Романтика | Додав: myridia
Переглядів: 486 | Завантажень: 0 | Оцінка: 4.0/1
Ставлення автора до критики: Обережне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
something so good
Завантаження...