menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 05.05.2021 в 16:56
Фанф прочитано: 639 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 2 відгуки
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Теорія свободи (розділ 1)


05.05.2021, 16:56

Голова нещадно боліла, хотілося пити і життя загалом здавалося Максові у цю мить дуже несправедливим та непривабливим випробуванням. Він насилу розплющив очі та простягнув руку до тумбочки, намагаючись намацати пляшку води.

Зовсім не так він уявляв собі омріяну магістратуру та вільне життя у Києві. Це мав бути час свободи та здійснення всього, про що він не міг навіть мріяти у своєму містечку. Це мав бути перший крок до того, аби стати самим собою

Натомість вчора він знову… Що вже брехати самому собі? Він засцяв. Знову. Засцяв навіть викликати таксі туди, куди так давно хотів потрапити. Спробував доїхати міським транспортом. На півдорозі, почувши: «Наступна станція Хрещатик, перехід на станцію Майдан Незалежності», він кілька разів глибоко вдихнув, витер спітнілі долоні об джинси… І зрозумів, що нікуди він не потрапить. Знову.

Він все ж перейшов на Майдан, вийшов з метро та набрав Васька.

- Підвалюй, ми на тебе чекаємо! – заволав у трубку Васьок. – Люди, зараз Макс припреться!

Тож він і приперся. Знайшов друзів у барі і за годину напився разом з ними, ненавидячи самого себе за боягузтво.

А сьогодні довелося розплачуватись за все одразу. Голова боліла. Пляшка на відкривалась. Телефон показував, що до лекції лишається півгодини. Вихідні дзвінки та повідомлення перевіряти не хотілося – він був майже на 100% впевнений, що вчора знову дзвонив тому, кому не треба було…

FML. FML як він є.  

***

На пару він, звісно, запізнився. Довго не міг знайти окуляри, потім чисту футболку, потім довелось бігти вгору ескалатором, що чомусь зупинився саме у годину пік. Діставшись нарешті до аудиторії, Макс, намагаючись не шуміти, повільно відчинив двері та швиденько сів в останньому ряду. Шарф, конспект, не розлити каву…

Коли ж він нарешті подивився вниз, на викладача, вже було запізно.

Звісно!

Він…

І саме сьогодні.

Високий та вродливий, у блакитному светрі, тому самому, що так підкреслює його очі…

- Доброго ранку! - з усмішкою сказав Павло. – Група один, два чи три?

На дошці, яку Макс зміг побачити лише відтягнувши у сторону кутик ока, було написано тільки це: «Група 1, Група 2, Група 3».

- Три? – невпевнено сказав він.

- Ви завжди погоджуєтесь на те, про що нічого не знаєте? – з тою ж усмішкою спитав Павло.

В аудиторії почулися смішки.

- Майже ніколи, - втомлено сказав Макс та, зібравшись з духом, подивився йому в очі. – Може, в цьому моя проблема?

- Хто знає, - багатозначно сказав Павло та, витримавши його погляд, звернувся до всієї аудиторії. – Тож третя група має підготувати виступ проти сурогатного материнства – з аргументацією, законодавчою базою та рештою. На вівторок.

Макс ледь не застогнав уголос. Хто знає, з ким йому доведеться працювати? Нащо він взагалі сьогодні прийшов? Обіцянка не прогулювати, яку він дав сам собі на початку всього цього божевілля явно була великою помилкою.

Павло повернувся до дошки та перейшов до наступних питань.

Макс залпом допив каву, потер очі та спробував сконцентруватися на лекції. До кінця пари він навіть зробив рад нотаток у конспекті. Лекції в Павла завжди були на порядок цікавіші за лекції Василюка – професора, що, незважаючи на багаторічне безпробудне пияцтво якимсь чином досі тримався за кафедру та половину часу сам не розумів, що говорить. Зараз він все частіше пропускав лекції, і його підміняв Павло – молодий та амбітний, з практичним досвідом та купою цікавих кейсів…

- Бляха, він такий сексі, що я б його просто тут завалила! – почув він. – Особливо в цих джинсах…

Дівчата, що сиділи на ряд нижче за нього, засміялися.

- Ні, правда! – не здавалась одна з них. – Ви подивіться на нього! Хоч один цікавий мужик на весь факультет! Не алкаш, не старий хрін… А які плечі!

Макс нахилив голову, роблячи вигляд, що зайнятий конспектом, і якомога більш непомітно вставив собі у вуха навушники. Слухати це все було нестерпно.

***

Він знав Павла ледь не все своє життя.

Батьки Макса дружили з його мамою відколи він був ще у початковій школі. Павло йому тоді був мов більмо на оці – і вчився він краще, і займався бойовими мистецтвами, і грав на фортепіано, і готував їсти, поки його мама була на роботі. Тому Максові батьки дуже любили нагадувати йому про те, що до кого-кого, а до Павла йому як до неба рачки.

У середній та особливо старшій школі щось змінилось. По-перше, якось Макс, що був у восьмому класі та прогулював хімію у парку коло дому, зустрів Павла, що прогулював біологію. По-друге, Павло – десятикласник,  відмінник та перший красунчик школи – курив, сидячи на лавці під осіннім дощем. По-третє, вигляд в нього був абсолютно нещасний, що аж ніяк не в’язалося з образом ідеального хлопця, яким Макса тероризувати батьки.

- Все добре? – спитав Макс та впав на лавку поряд з ним.

Йому було нудно, додому повертатись було не можна, бо якась з бабок під під’їздом точно настукала б його мамі, а тусити під дощем було веселіше з кимось, навіть якщо цей хтось – ідеальний з усіх боків зануда. Хоча Павло навіть занудою не був…

- Все заїбало, - несподівано глухим голосом сказав Павло. – Абсолютно все.  

- Дай затягнутися, - попросив Макс, що до того ніколи не чув від Павла жодного лайливого слова.

- Побачу тебе з сигаретою – надеру дупу, - так само глухо сказав Павло. – Підрости спочатку! Теж мені,  ковбой знайшовся!

- Я вищий за тебе, ботанік чортів! – скипів Макс, хоча і те, і те було абсолютною неправдою.

Павло насмішливо покосився на нього, і Макс, який і без того почувався як дурень, подумав: «Як же я ненавиджу цього ідіота!».

Так вони і стали кращими друзями.

***

- До вівторка і пам’ятайте про завдання, - почув Макс, вимкнувши музику.

Студенти почали повільно збирати речі та тягнутися до виходу. У четвер вранці ніхто не страждав на надлишок енергії. Особливо Макс, в якого досі розколювалась голова.

Павло, проходячи повз його стіл, подивився на нього тим самим поглядом, який змушував Макса червоніти, мов помідор. Тому він відвів погляд та з вдаваною цікавістю почав перебирати конспекти у рюкзаку. Він сам себе ненавидів за… За все, по суті.   

До третьої пари, якою мав бути залік, він трохи прийшов до тями – випив ще дві чашки паскудної університетської кави та прийняв ще одну таблетку аспірину, вмився холодною водою та вийшов у перерві подихати свіжим повітрям.

Але третю пару, звісно, відмінили.

Прямуючи до метро він, зібравшись із силами, всі ж перевірив, кому дзвонив вчора.

Ось, те, чого він і боявся.

О дванадцятій він майже десять хвилин розмовляв з номером Павла. Про що – він й гадки не мав.

Спускаючись ескалатором у недрі метрополітену, він мріяв провалитися під землю, раз і назавжди.

***

Два роки вони були не розлий-вода. Дуркували разом після школи, іноді прогулювали уроки, іноді навпаки – вчилися по багато годин поспіль. Павло взяв на себе роль його старшого друга та ставився до неї до смішного серйозно, хоч скільки Макс не просив його розслабитись.

З Павлом Макс вперше спробував сигарети та міцний алкоголь і навіть трохи перебрав одного разу. Але навіть цей досвід йому сподобався, бо з Павлом було не страшно і не соромно за те, як швидко він «поплив» від першого ж келиха, а навпаки - дуже спокійно.

Завдяки Павлу він також не вскочив у купу халеп. Наприклад, не напився з однокласниками перед дискотекою, після якої його сусіда по парті відрахували зі школи. У той вечір вони з Павлом замість дискотеки дивились якийсь занудний фільм англійською, аби «підтягнути мову».  Хоча ні, фільм був не зовсім занудним, бо там була крута сцена сексу, яка Максові дуже сподобалась. Павло в ту мить трохи почервонів, і це теж насмішило Макса до сліз.

- Можна подумати, я ніколи порнуху не бачив! – хвалькувато пхикнув він.

- Можна подумати, ти її справді бачив! – дав йому запотиличника Павло.

Хороші були часи…

Вони дружили два роки, аж доки Павло не поїхав до Києва поступати до університету. Наступного ж дня Макс, не знаючи куди себе діти, таки напився з однокласниками. І почав рахувати дні до різдвяних канікул.

Вони переписувались щодня і бачились на канікулах. Павло ділився розповідями про Київ, про гуртожиток, про університет, про пошуки роботи. Макс, що почав ще активніше грати у баскетбол, - історіями про команду, про школу та куцими плітками про їхнє містечко. Він мало розповідав Павлу про дівчат чи про особисте життя, а більше про сумніви щодо майбутнього, переживання та дивні думки, які не довірив би більше нікому…

Павло давно хотів вступати на юридичний, і ніколи не відступав від цього шляху. Макс же сам не знав, чого хоче. По-справжньому йому подобалось лише грати у баскетбол, але у «глушині», де він жив, годі було й мріяти про професійну школу та справжню кар’єру… Тож він поняття не мав, що робити після школи, куди вступати, на кого вчитися.

Коли ж він був у одинадцятому класі, то, невдало впавши, пошкодив плече, і почув, що з баскетболом доведеться попрощатися. Згадуючи про це, він, без жодних перебільшень, вважав, що його це ледь не вбило.

Але єдиним, хто знав всю глибину його відчаю, був Павло.

- Припини киснути! – казав він йому телефоном. – А то приїду та надеру тобі дупу, як обіцяв!

- Приїжджай, - апатично казав Макс, якому вже місяць навіть з ліжка вставати не хотілося.

- Скоро, - обіцяв Павло. – Я скоро приїду.

І справді приїхав набагато раніше, ніж мав, склавши всі іспити достроково. Приїхав і у той же вечір прийшов до Макса, змусив його піднятися з ліжка, почистити зуби та виштовхав на пробіжку. Перший кілометр Макс думав, що помре, але потім, коли відкрилося друге дихання, повернувся до Павла, що біг поряд, та подумав, що ніколи не мав кращого друга.

І вже, мабуть, не матиме.

***

Зайшовши додому, він кинув куртку на крісло, скинув черевики та впав на ліжко, втупившись у стелю.

Годі вже бути таким сциклом у всьому. Хоч щось з цієї купи тупих рішень треба якось виправляти…

Він дістав з кишені телефон, глибоко вдихнув та знайшов потрібний йому номер.

Гудок, ще один…

- Максе? – почувся здивований голос Павло.

Макс відчув, що в роті в нього пересохло. Краще б пересохло вчора…

- Так, це я…

- Все добре? – занепокоєно спитав Павло, і у Макса всередині щось стиснулося, гаряче та щемко.

Він навіть зараз про нього непокоїться, після всього…

- Так, так, я просто… - Макс облизав губи та почав знову. – Я тобі вчора дзвонив?

Він якось відчув, що Павло усміхається – не насмішливо, а дуже по-доброму, як вміє лише він... Що за чорт?

- Так, - відповів Павло і, судячи з голосу, він справді усміхався. – Дзвонив. Ти не пам’ятаєш?

Макс закрив обличчя рукою, відчуваючи, як його накриває черговою хвилею сорому.

- Не пам’ятаю, - зізнався він.

- Так, ти не в тому стані був…

- Тільки не треба зловтішатися! – Макс знову потер обличчя.

- А хто зловтішається? – щиро здивувався Павло. – Навпаки, я за тебе переживаю. Ти ж знаєш…

- От не починай! – Макс дуже хотів сказати це розлючено, але щось в його голосі видало всю глибину його розпачу.

- Максе…

- Що я тобі наговорив? – перебив його Макс.

У трубці почулося шарудіння паперів та якийсь стук. Макс уявив Павла у його квартирі - за робочим столом коло вікна, перед ноутбуком, зосередженого на своїй дисертації. Поряд – чашка чаю та роздруківки всіх тих занудних статей, які він безкінечно цитує на лекціях… У тих самих м’яких штанях, трохи завеликих на нього… Макс згадав, як вони, сповзаючи, показували смужку теплої шкіри на його животі, і в роті йому знову пересохло…

- Я не чув дзвінка, - нарешті відповів Павло. – Ти лишив мені повідомлення…

- І ти…? - Макс важко ковтнув. – Що там…?

Знову зашаруділи папери.

- Я можу дати тобі послухати, - сказав Павло трохи хрипким голосом. – Але переказувати не буду…

- Тоді…, - почав було Макс, але не встиг договорити.

- А послухати я його тобі дозволю тільки якщо ти нарешті погодишся поговорити зі мною, - повільно додав Павло.

Макс вилаявся та закінчив дзвінок.

***

Перед Максовим випускним вони вперше курили траву разом, лежачи на ліжку у Павла вдома.

- Що, я вже став достатньо дорослим? – хохмив Макс, який до цього вже не раз курив з однокласниками.

- Так, - просто відповів Павло. – Тепер так.

І Макс вкотре відчув, що коло Павла все стає набагато більш спокійним та безпечним. Як тоді, коли він вперше випив зайвого, і Павло не відпускав його додому доти, доки Макс не протверезів та не впорався з гикавкою.

От і в ту мить не було більш затишного та безпечного місця, аніж поряд з Павлом, у його старій кімнаті, де нічого не змінилося за останні роки.

- То чому сьогодні? – спитав Макс після кількох затяжок.

Від трави в нього іноді починалась параноя. Проте сьогодні він був впевнений, що цього не станеться – поки поряд Павло, йому нічого не страшно. Він відчував лише, як розслабляється кожен його м’яз і голова починає приємно крутитися.

- Бо в тебе був дуже хріновий рік, - затягуючись знову, відповів Павло.

Вони лежали на його величезному ліжку «вальтом» та дивились у стелю. Мати Павла поїхала з міста на кілька днів, і Макс у цей час постійно пропадав у Павла вдома. Все було майже як колись, хіба що Павло тепер був дорослим, мав своє життя, а Макс натомість втратив одну з частин своєї ідентичності і вже кілька місяців почувався як ніколи маленьким.

- А в тебе? – спитав він в Павла.

Йому здавалося, що все його тіло у цю мить сповнене любові – до всього світу, до ліжка, до стелі, до самого себе і, звісно, до Павла…

- І в мене, - не одразу відповів Павло. – І в мене теж…

- Все добре? – Макс перевернувся на бік, аби бачити його обличчя.

Він раптом усвідомив, що Павло зазвичай ділився з ним новинами про університет, травив байки про студентське життя, про життя у Києві, але ніколи не розповідав нічого по-справжньому особистого.

- Все буде добре, - усміхнувся Павло та передав йому косяк. – Давай, боєць, твоє здоров’я!

Вони з’їли велетенську упаковку чіпсів та кілька шоколадних батончиків, сміялись до сліз над найтупішою комедією, яку змогли знайти та загалом чудово провели вечір.

На ранок, коли магія трави розсіялась, щемливе відчуття ніжності та любові чомусь нікуди не поділось. Макс відчував його майже фізично – ось тут, у грудях, маленький, але такий міцний вузлик, де є місце і справжній дружбі, і щастю, і смутку.

Вони провели разом майже усе літо – дуркували як завжди, зрідка покурювали, решту часу гуляли, вчилися та займалися спортом, на чому настоював Павло.

- Те, що ти більше не граєш у баскетбол, не означає, що треба забити на себе, - казав він, змушуючи Макса бігати вранці та потроху розтягувати м’язи. – Не смій перетворюватися на байдужого укурка! У нас тут в місті їх і без тебе забагато.

Після кількох невдач з київськими університетами Макс вступив на факультет інформатики у Львові.

- Головне – вчасно зрозумій, чи це твоє, - казав йому Павло перед поверненням до Києва. – Якщо ні – шукай інші шляхи. А потім переведешся до Києва, якщо захочеш. Все буде добре, головне – не зупиняйся!

Наступні роки були найважчими та водночас найкращими для Макса. Сам того не очікуючи, він закохався у програмування і відкрив для себе якийсь абсолютно інший світ, в якому почувався спокійно та впевнено. Там, де правильні та неправильні відповіді були вже визначені та зрозумілі. Він дуже швидко почав заробляти програмуванням та навіть подумував покинути навчання після бакалаврату.

- Навіть не думай! – Павло аж закляк від обурення, коли почув про це. – Ти що!

Він іноді приїжджав до Львова – і у гості до Макса, і на якісь студентські конференції, тож вони бачились навіть частіше. Проте до Києва він Макса не запрошував та багато про своє життя не розповідав. Відколи Макс звернув на це увагу, то навмисне задавав більше питань про університет, навчання, дівчат…

- Ти там так само перший красунчик на селі? – жартівливо питав він під час відео дзвінків, пам’ятаючи, якими очима дивились на Павла його однокласниці.

І не вірив своїм очам, коли Павло - впевнений в собі, зарозумілий, ідеальний з усіх боків Павло - раптом червонів.

- Та який красунчик? – невпевнено віджартувався він.

- Такий, яким ти був у школі!

- Камон, хоч ти не починай!

Водночас із програмуванням Макс раптом зрозумів, що хоче знати більше про суспільство. Було багато питань, які цікавили його з дитинства, і він і не незчувся, як вступив на другий бакалаврат – тепер вже з соціології.

- Ну ти даєш, чувак! – захоплено видихнув Павло, коли Макс розповів йому про своє рішення. – А спати ти коли будеш?

Цього разу вони курили траву по скайпу. Макс знову любив весь світ і не боявся параної, бо Павло, хоч і віртуально, але був поряд, а з ним і ця дивна щемлива ніжність, що з того дня жила у нього у його горлі, грудях та сонячному сплетінні.

- Подивимось, - розслаблено сказав він і зробив ще одну тягу. – А потім переведусь до вас, чи вступлю на магістратуру у твій універ. І ти будеш моїм викладачем… Оце буде триндець!

Павло зареготав та поклав підборіддя на складені перед комп’ютером руки.

- Тільки спробуй тоді комусь розповісти про те, що ми знайомі, салага!

З всіма ознаками справи в Павла йшли добре. Він мав великі плани – магістратура, аспірантура, викладання, і при цьому вже писав статті з прав людини для великих журналів, співпрацював з якимись міжнародними організаціями, брав участь у конференціях.  

- Нарешті переїхав з гуртожитка, - якось сказав він Максу. – Давно хотів, нарешті кілька днів тому знайшов непогану квартиру.

Іноді він розповідав про якісь ефіри, презентації, зйомки, але Максу було нелегко у всьому цьому розібратися. Два дипломи забирали в нього всі сили, спав він і справді мало, просиджуючи увесь час за комп’ютером. Життя звелося до «ще трошки», і він більшість часу почувався машиною без гальм, яка прямує у потрібному напрямку, але не у найбезпечніший спосіб…

***

Він довго лежав на ліжку, накривши обличчя руками і, вочевидь, задрімав. Коли ж розплющив очі, сонце вже сідало, що і не дивно у листопаді. Йому знову снилося те ж саме, то ж настрій Макса не покращився. Він увімкнув лампу коло ліжка та взяв у руки пульт від телевізора.

Знайшовши якийсь музичний канал, він знову заплющив очі та розстібнув джинси. Похмільний стояк, з яким він ледве впорався вранці, знову повернувся та нагадав Максові про те, який же він нікчема. Він трохи спустив джинси зі стегон та ковзнув рукою під м’яку тканину трусів.

Можна було почати з самообману, як він робив роками, та нагуглити фотографій вродливих дівчат з гарними грудьми… Дивитись на них та змушувати себе відчути хоч щось. А вже потім переходити до пар, потім, коли стане зовсім нестерпно, лише хлопців…

У 17 років, коли він вперше наважився пошукати фото гей-пар, то завівся так, що кінчив три рази поспіль, так сильно, що потім аж яйця боліли. Але і після цього чомусь було важко подивитися правді у вічі.

Підемо простим шляхом, подумав він. Календар… пожежників? Футболістів? Письменників?

До останнього він повертався найчастіше, як це не дивно. Було там одне фото, що завжди робило свою справу… Макс швидко знайшов його у гуглі та поставив телефон собі на живіт ребром. Так, це воно. Відкрита, добра усмішка, широкі плечі, татуювання, прес мов дошка для прання, волосся внизу живота, що наче манило нижче, під пояс…

Макс знову заплющив очі, закусив губу, і чоловік з фото ожив, поманив його до себе і раптом став зовсім іншою людиною, ще більш звабливою та жаданою…

Категорія: Романтика Дружба, Слеш, Перший раз, Соулмейти, Романтика | Додав: triskelos | Теги: Слеш, кохання, дружба
Переглядів: 639 | Завантажень: 0 | Коментарі: 2 | Оцінка: 5.0/1

Всього коментарів: 2
Дуже приємно та цікаво читати happy
Ця занадто близька дружба та таємні почуття, обожнюю. І я майже впевнена, що Марк у повідомленні розказав про свої почуття до Павла.
Буду чекати продовження! wink

707
Дуже дякую за те, що прочитала, та за такий теплий коментар. Боялась, що тут ніхто мій оріджинал взагалі читати не буде)))
Буду намагатися викласти новий розділ на вихідних!
2
avatar
Теорія свободи (розділ 1)
Завантаження...