menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 11.05.2022 в 21:30
Фанф прочитано: 140 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
На жаль, нічого схожого не знайдено! Можливо автори забули додати теги до фанфіків. Нагадую, що варто їх заповнювати. Якщо ви вкажете однакові теги до всіх частин твору, у цій рамочці читачі зможуть легко усі знайти.
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Володар Темного Місяця. Пролог.


11.05.2022, 21:30
Володар бездоганного чорного костюма байдуже струсив цигарку. Заковтнувши повні легені диму, він створював оманливий туман навколо неочікуваного гостя. Той час лисуватий та товстуватий Старий Гравець начепив відразливу посмішку на криві зуби, чим намагався приховати свою приреченість.
— Коли ласка вельмишановного пана мене слухати, — Старий рвучко схилився, майже падаючи на коліна, — то такий невіглас, як я, запропонує Господарю дещо вкрай цікаве та особливе. Ваше терпіння, пане, то є моя найдорожча цінність. Коли ласка пана, то його питання буде закрите, як і мої борги. Даруйте мені ще кілька хвилин вашого неоціненного часу!
— Щоб послухати тебе, Містер В., чи як там тебе? Не пригадую, щоб того дурного рота лунало бодай щось варте уваги. Твої пропозиції мені байдужі. На жаль, ти винен мені лише свою жалюгідну душу, для тебе це замала ціна. Невже ти допускався, що я пробачу твої борги за безцінь? Токі, будь ласкавий, нагадай цьому настирливому гостю, скільки ж він нам винен.
— Двісті п’ятдесят сім років, Володарю.
— Ти ба! І що, чув, він хоче замість раба мені запропонувати?
— Чув, Володарю.
— Старий мерзота, як ти ще наважився постукати до мене?! Ба, Старий геть з глузду з’їхав, чи що?
Гостра посмішка перерізала роздратоване обличчя Володаря. Розкинувшись в оксамитовому кріслі молодик зверхньо роздивлявся гостя. Він зчитував приреченні вирази старого гравця, що викликало огиду. Добрий ковток тютюнового диму посилив товсту туманну завісу між двома. Коротким поглядом Володар покликав камердинера. Стрункий високий молодик у темно-синьому, мов нічне небо влітку, кімоно схилився над паничем.
— На що ставиш, Токі? — запитав він, нарочито змахуючи уявний пил з лацкана.
— Сонце, Володарю. Ваші шанси виграти вищі, ніж мої. Принаймні, поки місяць у повні. Чи не так?

Димне марево водночас стерло не приховану огиду Володаря. За сірою завісою в його очах спалахнув справжній одержимий вогонь. Давні спогади панича змусили його уявити дещо важливе, те, що він не міг комусь відкрити. Раптово з кишені вистрибнула золота монета.
— Як вчасно… Слухай уважно, старий покидьок. Сьогодні одна з найважливіших річниць у моєму житті. А воно в мене довге… Вважай, ти витягнув щасливий білет, якщо маєш нагоду зіграти з самим Володарем казино. Граймо в орлянку? Це твоя остання гра. Виграє Токі — і я вислухаю тебе допоки тліє моя улюблена цигарка. Якщо ж ні… що ж. Ти мій раб. Що, згоден?
Приголомшений гарною вдачею, гравець впав на коліна, та пошепки повторював: “Боже най пощастить, бодай Сонце, Боже, дай Сонце!”
— Ха, Бог сюди не заглядає.
З прудких пальців монета підскочила у гору до самої пихатої від прикрас стелі. Поліровані грані яскраво виблискували від електричного освітлення. Обернувшись з сім разів, монета вироком впала на стіл, де як дзиґа, кружляла і не впала горілиць.
— Володарю, я виграв. — беземоційно ствердив камердинер.
— До біса… Старий покидьок, час пішов.

П’янкий смак перемоги затьмарив розум гравцю, що й він хвилини зо дві белькотів собі під носа. Коли ж побачив як підступний вогник підкрадається до середини цигарки, то майже зомлів.
— Це вродливе дівчисько… Що й казати, такої не знайдете. Вона вправна, тож буде кращою служницею, звісно ж, якщо як наложниця не до вподоби… Так. Саме так! Я ж нікчема, а вона справжня господиня! Як то кажуть, у господарстві згодиться.
— Нудно що аж нудить…
— Ні, ні, Володарю, послухайте! Кажуть, вам до вподоби травень, так? От і вона народилась в травні. Стара карга з Гори що за Аокігахара хотіла навіть вкрасти її руде волосся. Чи ви багато знаєте рудих? Хоч поголіть її та грошенят заробите!
— Токі, мій настрій псується, — позіхав панич, — відведи його у підвал до інших, лише змарнував мій час. Наступний!
Володар звично стряхнув попіл до мармурової попільниці, адже відбирати душі азартних гравців за сторіччя була для нього буденна справа. Кожен з цих покидьків намагався виторгувати своє життя коштом майбутнього дітей, близьких та навіть померлих. Всі вони терещали про несамовиту вроду спадкоємців, які, йому, чомусь, мають стати при нагоді. Якби ж його старий тримав язика за зубами, а не ляскотів направо і наліво що молодий Володар шукає…
— Жінка народила її в річці Акі Но Йо! — ковтаючи повітря заверещав приречений, — Я можу довести, Володарю, так, саме Акі Но Йо!
— Продовжуй. — Володар помалу розтер обсмалений недопалок у долоні, ніби зовсім не відчував болі.
Категорія: Романтика Фантастика, Кохання/Ненависть, Містика, Романтика | Додав: kitsune_vander | Теги: володар темного місяця
Переглядів: 140 | Завантажень: 0 | Оцінка: 0.0/0
Ставлення автора до критики: Позитивне

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Володар Темного Місяця. Пролог.
Завантаження...