menu

Новини

Автор фанфіку:
...
Псевдонім на сайті: ...
Група: ...
Статус: ...
Про фанфік:
Дата написання: 23.05.2022 в 18:20
Фанф прочитано: 420 раз
Час прочитання:
До фанфіку залишено: 0 відгуків
Якщо рамочка порожня - ви ще не прочитали жодного фанфіку.
Покликання
BB-Code
HTML-код

Поки ніхто не бачить, я досі тебе люблю


23.05.2022, 18:20

Може тоді, коли та прозора кулька прилетіла та почала стукати мені у вікно, я мав би не звертати уваги. Не підходити ближче. Не відкривати вікно. Не реагувати як незнайомий хлопець кричить щось про долю. 

Може зараз я б почувався краще.

Був би щасливішим.

Але вже пізно. 

Зараз мені залишається лише страждати. 

Зараз я досі відчуваю дотик твоїх блідих губ на моїй шиї. 

 

###

  
Він просто займався своїми справами на кухні коли почув тихий стук у вікно. Трохи злякався-здивувався, бо якого чорта? Він живе на п'ятому поверсі. 


Заспокоївся, бо подумав, що то якийсь птах.

Здивувався, бо то була куля.

Чонгук відкрив вікно. Внизу стояв хлопець. Занадто схожий на винуватця цієї ситуації.


— Привіт! Кулька привела мене до тебе. Здається, ти моя доля. — Кричить винуватець. 

Доля? — Чонгук крикнув у відповідь хлопцю, у якого навіть з п'ятого поверху видно самовдоволену посмішку.

Підеш зі мною на побачення? — невідомий чоловік крикнув так, що всі люди поруч обернулися, а ті хто був не один, звичайно, почали шепотітися. 
 

 

Але його не хвилювало, 

він дивився прямо мені в очі. 

В яких не було сумнівів,

 тим більше місця для жартів. 
 

 
Раптовий вітер і куля знову в нього перед очима. Через неї він бачив хлопця який чекав на відповідь. На дні лежав маленький папірець, де виднілося написане від руки слово «доля».  
 

 

Мені не треба було погоджуватись.
 

 

— Як тебе звати? — крикнув йому Чонгук. — Куля в руці так і рвалася вискочити й злетіти високо в небо. 

— Чімін. Пак Чімін. 

 

Твоє ім'я вибито в мене на серці.

 


Чонгук стоїть біля зупинки. Саме тут незнайомець призначив йому зустріч.

 

Він ще ніколи так не нервував на перших побаченнях. Не то, щоб у нього було їх сотня, але кілька вдалих, кілька не дуже на рахунку були зазначеними. Тому з досвіду він зрозумів, що сильне хвилювання — точно не те, чим ти можеш вразити свого партнера.


Та чи може переплюнути Чонгук свого партнера в цей раз? 

Очевидно ні.

Такого, точно ні.

 
Та він досі злегка сумнівається у своєму виборі.

У нього було їх два: обрати свої рутинні справи й купу боргів по навчанню або побачення зі загадковим хлопцем.

Може через те, що таких побачень і хлопців у нього ще не було, він відав перевагу другому. 


Ну, розумієте, з хлопцем який запустив кульку у твоє вікно. 

Йому це нагадувало початок якогось хоррора. 

Інтригуюче.

 

— Чонгук..? 

 Він раптом повернувся коли почув своє ім'я. Йому вистачило кілька секунд, щоб нервування зникло.


 

Один лише твій погляд робив мене найспокійнішою людиною у всесвіті. 

 

— Чімін? 

— Так, саме я. — Хлопець продемонстрував свою ласкаву посмішку. 

 

Чонгук трохи завмер, відкашлявся і сказав свої думки в слух:  

— Знаєш, у мене ще не було побачень на старій зупинці, — Чонгук покрутив пальцем, обводячи старезну конституцію. Ця зупинка виглядала наче ізгой серед своїх. — Чи може ми зібралися кудись їхати? 

— Вгадав. — Чімін показує палець вверх ніби ставить йому лайк за його здогадливість.

 

Хвилинна незручності між ними обернулася в невідривний погляд один від одного. 

 
— Чи починати мені боятися, що ти завезеш мене в невідоме місце та зґвалтуєш? — жартуючи сказав Чонгук, зігнувши свою брову. 

 

Чімін дзвінко засміявся, як раз в момент коли подув теплий вітер і розгойдав його неслухняне біляве волосся.

 
— Є тільки один спосіб перевірити, — Чімін підходить трохи ближче, стає на носочки й нахиляється до вуха, — поїхати зі мною. — Тихо прошепотів. 

 
Чонгук моментально відчув стукіт серця.


 

І тільки зараз я розумію, то було не від раптових почуттів.
 То було попередження.

 

 

Вони двоє відволіклись на несподіваний крик ворона поруч, майже у них під ногами. Ніхто не придав цьому значення. 


— Схоже наш тролейбус приїхав, — Чімін віддаляється від Чонгука, поправляє лямку рюкзака, заходить всередину транспорту й простягає руку парубку навпроти нього. — Готов ризикнути? 

— А в мене є вибір після «кулі-долі»? — усміхнувся Чонгук, подавши свою руку паралельно дивлячись в його ніжні карі очі. 

 

 

Твої руки були холоднішими за сніг. 
Твої очі були тепліше за літнє сонце.

 

 

Вони говорили майже всю дорогу. Здебільшого про Чонгука.
Останній намагався дізнатися хоч щось про хлопця який сидів поруч з ним.
Але здався. 
Крім загальних фактів нічого нового. 

 

Однак Чімін все одно влучив прямо в його мозок. Цікавість дерла зсередини всю подорож поки його не привів до тями сусідній голос: 

 
— Підемо? — Чімін знову подав свою руку. 

Чонгук розгублено кинув погляд на нього, а потім і на все інше коли зрозумів що з пасажирів вони залишилися тільки двоє, а тролейбус вже приїхав до свого місця призначення. Це була кінцева зупинка. 

 
Враз і їхні руки вже переплітаються.

 

Мені подобалось гріти твої лодоні.
Вони завжди були в мене теплі.

 

 

— Чи не йдемо ми кудись в ліс? — говорить Чонгук, поки вони продовжували свій шлях у невідомому для нього напрямку. Все ще тримаючись за руки. — Мені стає трохи лячно від думки, що я зовсім тут не бачу людей. 

Чімін знов дарує свій добрий і такий заразливий сміх.

— Не моя вина, що міський транспорт не має змоги проїхати куди нам треба. 


Він різко зупиняється, дивиться спочатку на небо, потім на Чонгука, і вирішує, що переключитись від ходьби до бігу гарна ідея. 

Що ж, не то щоб Чонгук був проти. 


Одна мить і вони вже біжать спотикаючись. 

Їх біг перетворився лишень в миттєвий момент, в безтурботний сміх та чисту від думок голову. 

Наче попереду в них нескінченна кількість часу. 
 

Наче ми були вільні від цього світу
і від його жорстоких правил. 



— Ми майже на місці, — зупинившись, перевівши подих, ледве-ледве сказав Чімін. — Бачиш ті кущі? 

Чонгук кивнув. 

— За ними наш кінцевий пункт призначення.  

— Нам потрібно пробратися через ті кущі? — здивовано питає Чонгук.

— Давай, це ж не складно.

 

Здається посмішка ніколи не сходила з твого обличчя.
 

 

Відступати та тікати від цієї ідея Чонгук вже не збирається. Перед ним тільки шлях вперед.

Та декілька зелених кущів.

 
Які вони переможно подолали. 

 

— Ми на місці. — тихо говорить Чімін. 

Після чого заворожено дивитися на поле квітів. Він ніколи не скупився на любов до рослин, тому така знахідка для нього була великим скарбом. 

 
— Тобі подобається? — запитав він після хвилини їх спільного мовчання.

 
Чонгук мовчить. 
Чімін розуміє, що настав час дати хоч трохи пояснень.

 

— Я знайшов це місце минулого літа. Тут було просто неймовірно, і я пообіцяв собі, що наступного року прийду сюди вже зі своєю долею — Чімін розвертається до Чонгука. Ловить його спантеличений погляд, — але за рік я так і не зміг нікого зустріти. Вони всі були не мої люди. Їм всім було зі мною не цікаво, а мені з ними. Проте мені не можна було здаватися. Я знав, що ще встигну знайти людину в цьому світі, яка розділе зі мною всі мої щасливі моменти. І я знайшов тебе. Чи точніше сказати моя кулька, — він знову сміється. — Гарна ідея, скажи? Вона прийшла мені уві сні. Твій будинок був дуже схожий на той зі сну, тому вона і прилетіла саме у твоє вікно. 

 

Тоді я помітив, що твої очі посміхаються теж.
 

 

Чонгук все ще стоїть мовчки.

Йому відкривається пейзаж на нескінченне ромашкове поле, де було видно тільки далекий горизонт, який з'єднувався з землею. Мертва тиша й лише крик чорного ворона чувся десь високо в небі. Здавалося це був саме той ворон якого вони бачили на зупинці.

Стукіт власного серця робив зовнішній світ беззвучним.

Хлопець перед ним робив його пульс підвищеним. 

 

Чімін з цікавістю спостерігає за розгубленим Чонгуком.

— Чому ти так дивишся на мене? — він все-таки зміг видавити з себе якісь слова.

— Ти трохи дотепний.

— Я?..тому... — Чонгук не встиг договорити.

— І ще дуже красивий. 

 

Просто страшенно підвищеним. Так, що стає боляче. 

 

Я не знав, що в нас у місті є щось настільки гарне. — Почекайте, Чонгуку треба перевести тему, щоб бути в змозі зробити ще хоча б декілька вдихів. 

Ти про себе? — говорить Чімін з єхидною посмішкою. Ніяк не здається.

Про тебе — відразу реагує Чонгук на провокаційне питання і почувається наче тоне в останніх секундах свого життя. 

 

І я ніколи тобі не брехав.


 

Повір, у мене є ще багато речей в запасі які затамують твій подих. 

 

Чімін зриває одну квітку та встромляє у своє блискуче на сонці волосся.

Як тобі? 

 

Таке враження, наче там було мільйони квітів, але серед них всіх мені подобалася тільки одна.
У твоєму волоссі.

 

Я ще ніколи у своєму житті не хотів так сильно бути художником.  

 

###

 

Ти показав мені десятки нових місць.

Ти розказав мені сотні історій над якими я сміявся.

Ти подарував мені свої поцілунки, які кожен раз обпалювали мою шкіру наче вперше. 

 

Я був щасливий поки ти не сказав, що тобі треба йти.

Я був злий, бо не ти говорив куди.

Я був немічний коли ти розповів чому. 

 

Ти подарував мені справжнє кохання ти ж його і забрав. 

 Зараз я пам'ятаю лише твої останні слова:

 — Будь ласка, не забувай мене. 

 — А як я можу…? 

 
Відповів я коли двері були вже зачинені.

Коли я був вже один. 

 
Зараз я пам'ятаю лише прощальний дотик твоїх блідих губ на моїй пекучій шиї. 

 

В кульці був весь мій світ. 
В кульці я бачив лише твоє відображення.

Категорія: Відомі музиканти/виконавці Романтика, K-pop знаменитості, Повсякденність, Відомі музиканти/виконавці, Слеш | Додав: jipakke | Теги: Бтс, романтика, au, Від незнайомців до закоханих, jikook, Ангст, BTS, драма
Переглядів: 420 | Завантажень: 0 | Оцінка: 4.5/2

До фанфіку не залишено жодного відгуку, але Ви можете стати першим критиком, залиште свій коментар!

Всього коментарів: 0
avatar
Поки ніхто не бачить, я досі тебе люблю
Завантаження...